Постанова

від 29.05.2024 по справі 946/8282/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 946/8282/19

провадження № 61-17639св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Живори Євгена Васильовича, представника ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, постановлену колегією у складі суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його

мати ОСОБА_5 , після якої відкрилася спадщина на земельну ділянку з кадастровим номером 5122080700:02:001:0200, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована на АДРЕСА_1 , та 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_2 за вказаною адресою. Заповіт ОСОБА_6 не складала. Спадкоємцем першої черги після ОСОБА_5 є позивач, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Листом приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області

Арнаут О. В. позивача повідомлено про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця документів, необхідних для його видачі.

За таких обставин просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:

- земельну ділянку площею 0,0528 га з кадастровим

номером 5122080700:02:001:0200, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого

2020 року, ухваленим у складі судді Прискара О. Я., позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:

- земельну ділянку площею 0,0528 га з кадастровим

номером 5122080700:02:001:0200, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 на час відкриття спадщини належали вказана земельна ділянка та 1/2 частка житлового будинку. Спадкоємець першої черги - ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Арнаут О. В. із заявою про прийняття спадщини за законом після матері

ОСОБА_5 , проте нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю у спадкоємця необхідних документів. Встановивши вказані обставини щодо неможливості оформлення спадщини в нотаріальному порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на спадкове майно.

Не погоджуючись з рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області

від 11 лютого 2020 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого

2020 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а наведені нею підстави для поновлення цього строку є неповажними. Вказані обставини апеляційний суд вважав підставою для відмови у відкриті апеляційного провадження відповідно пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2021 року адвокат Живора Є. В., представникОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, поновити строк на апеляційне оскарження і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваною ухвалою апеляційний суд порушив права неповнолітніх дітей, позбавив їх права на судовий захист та на апеляційне оскарження рішення суду, ухваленого про їх права та обов`язки, без залучення останніх до участі у справі.

Зазначає, що неналежна правова допомога адвоката Петрова В. С., який пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не навів у клопотанні поважних причин пропуску вказаного строку, не може бути підставою для відмови у відкритті провадження.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого

2020 року, ухваленим у складі судді Прискара О. Я., позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:

- земельну ділянку площею 0,0528 га з кадастровим

номером 5122080700:02:001:0200, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 .

27 травня 2021 року адвокат Петров В. С., діючи в інтересах ОСОБА_2 , ознайомився з матеріалами справи.

13 липня 2021 року адвокат Петров В. С., діючи в інтересах ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року подав апеляційну скаргу, яка містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення суду. Клопотання про поновлення строку обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 не брала участі у справі, рішення суду прийняте про права її неповнолітніх дітей, законним представником яких вона є, проте про оскаржуване рішення вона дізналася у липні 2021 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 6 серпня 2021 року суд визнав наведені причини пропуску неповажними, залишив апеляційну скаргу без руху та надав заявнику строк, зокрема, для звернення до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення строку, в якому навести інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

1 вересня 2021 року адвокат Петров В. С., діючи в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подав до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в якому зазначив, що:

- під час ознайомлення з матеріалами справи 27 травня 2021 року він діяв в інтересах ОСОБА_2 , а не її неповнолітніх дітей, питання про права яких вирішено судом першої інстанції;

- для підготовки подання апеляційної скарги він звертався з адвокатськими запитами для отримання документів, що підтверджували вирішення судом першої інстанції прав неповнолітніх дітей;

- ОСОБА_2 разом з дітьми проживає за кордоном, що призвело до збільшення строку прийняття рішення про подання апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року.

Апеляційний суд зазначені адвокатом Бойком В. В. причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнав неповажними.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЕСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року).

Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.

Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу V ЦПК України, якого врегульовано порядок і підстави апеляційного оскарження судових рішень у цивільному судочинстві.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

За частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Системний аналіз частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку (у разі її неподання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку, неповажними).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересів.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

У поданій адвокатом Петровим В. С. в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , апеляційній скарзі та заяві від 13 липня 2021 року викладено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року з посиланням на те, що ОСОБА_2 не брала участі у справі, рішення суду прийняте про права її неповнолітніх дітей, законним представником яких вона є, та про оскаржуване рішення вона дізналася у липні 2021 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 6 серпня 2021 року суд визнав наведені причини пропуску неповажними, залишив апеляційну скаргу без руху та надав заявнику строк, зокрема, для звернення до суду апеляційної інстанції клопотанням про поновлення строку, в якому вказати інші поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

1 вересня 2021 року адвокат Петров В. С., діючи в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,подав до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в якому зазначив, що:

- під час ознайомлення з матеріалами справи 27 травня 2021 року він діяв в інтересах ОСОБА_2 , а не її неповнолітніх дітей, питання про права яких вирішено судом першої інстанції;

- для підготовки апеляційної скарги він звертався з адвокатськими запитами для отримання документів, що підтверджували вирішення судом першої інстанції прав неповнолітніх дітей;

- ОСОБА_2 разом з дітьми проживає за кордоном, що призвело до збільшення строку прийняття рішення про подання апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника про те, що під час ознайомлення з матеріалами справи 27 травня 2021 року, адвокат Петров В. С. діяв виключно в інтересах ОСОБА_2 як на поважну причину пропуску строку, зазначивши, що остання є законним представником неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також апеляційний суд зазначив, що проживання ОСОБА_2 з дітьми за кордоном України не вказує на поважність причин пропуску строку.

Разом з тим, апеляційний суд не враховав, що в матеріалах справи № 946/8282/19 відсутні докази направлення та вручення ОСОБА_2 рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року.

Наявна в матеріалах справи заява адвоката Петрова В. С. від 18 травня 2021 року про надання для ознайомлення матеріалів справи № 946/2515/21 не є доказом вручення ОСОБА_2 копії рішення суду першої інстанції. Крім того, у вказаній заяві Петров В. С. зазначав, що він діє виключно в інтересах ОСОБА_2 , про що свідчить і ордер серії ОД № 541335 від 17 травня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що за ордером, наданим адвокатом Петровим В. С. на підтвердження свої повноважень, долученим до апеляційної скарги, останній представляв інтереси дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки ордер серії ОД № 541335 від 17 травня 2021 року виданий адвокатом виключно для надання правової допомоги ОСОБА_2 в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області.

При цьому на підтвердження повноважень на представництво дітей адвокат Петров В. С. надав ордери серії ОД № 541282 та № 541283, які видані на підставі договору про надання правової допомоги ОСОБА_2 від 15 червня 2021 року для надання неповнолітнім правової допомоги в Одеському апеляційному суді.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним обставинам та не врахував, що матеріали справи не містять доказів, які беззаперечно вказують про існування у адвоката Петрова В. С. повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час ознайомлення з матеріалами справи 25 травня 2021 року.

Враховуючи, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є учасниками справи № 946/8282/19, в якій ухвалено рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року, в матеріалах справи відсутні докази вручення їм копії оскаржуваного рішення суду, а також докази того, що Петров В. С. на час ознайомлення з матеріалами справи був представником ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , висновок суду апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску вказаними особами строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду та відсутність підстав для поновлення цього строку є помилковим. Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції допустився надмірного формалізму.

Оскільки вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження входить до процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції і суд касаційної інстанції такі питання не вирішує, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Оскільки справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Живори Євгена Васильовича , представника ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник О. М. Ситнік