Ухвала

від 17.10.2024 по справі 332/2177/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.10.2024 Справа № 332/2177/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/2177/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/265/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула 17 жовтня 2024 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янка-Дніпровська Запорізької області, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, одружений, керівник і співвласник СВК «Росія» та співвласник ТОВ «Росія», депутат Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області 8 скликання від політичної партії «За майбутнє», зареєстрований та до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції,

захисника-адвоката ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_6

ОСОБА_9 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2023 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 12 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 22022080000001748 від 16 вересня 2022 року між прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_6 .

ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 12 грудня 2022 року покарання у виді штрафу у розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170000 гривень (сто сімдесят тисяч гривень), з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, та в органах, що надають публічні послуги строком на десять років, з конфіскацією усього майна.

Вирішена доля речових доказів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить оскаржуваний вирок суду змінити в частині вирішення питання про долю речового доказу - ключа від транспортного засобу Skoda з ключем від сигналізації Sheriff, автомобіля марки «Skoda Octavia», номер шасі НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 від 22 січня 2008 року, який зареєстрований за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6. Прийняти рішення про зберігання зазначених речових доказів на майданчику тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: АДРЕСА_3 до вирішення спору про його належність, в порядку цивільного судочинства до набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_9 зазначає, що вона є дружиною обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб між ними укладено 12 червня 1971 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Кам`янсько - Дніпровським районним бюро записів актів цивільного стану №II АБ № 400488, копія додається. У шлюбі вони перебувають 51 рік.

В межах кримінального провадження № 22022080000000054 від 11 березня 2022 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2022 року (справа №331/1442/22, провадження 1-кс/331/497/2022) було арештовано їх власний автомобіль придбаний за спільні кошти, як подружжя ОСОБА_6, а саме транспортний засіб «Skoda Octavia» 1896, (2007) колір сірий, д/н НОМЕР_2 , свідоцтво НОМЕР_3 від 22 січня 2008 року, номер шасі НОМЕР_1 , придбаний відповідно до договору № 120108 від 12 січня 2008 року у торговельної організації.

На момент затримання її чоловіка 01 червня 2022 року, у нього було вилучено автомобіль, придбаний за їх спільні кошти, як подружжя ОСОБА_6, а у подальшому накладено арешт ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2022 року.

Під час судового розгляду кримінальної справи № 332/2177/22 нею подавалося клопотання про скасування арешту майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і вона особисто, як заявник була допитана суддею у судовому засіданні 22 грудня 2022 року.

Водночас, ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 22 грудня 2022 року по справі № 332/2177/22 їй, ОСОБА_9 було відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

У подальшому судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку вирішено долю речових доказів, зокрема, ключ від транспортного засобу Skoda з ключем від сигналізації Sheriff, автомобіль марки «Skoda Octavia», номер шасі НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 від 22 січня 2008 року обернуто (передано) у дохід держави.

Разом з тим, суд не звернув уваги, що відповідно до положень ч.9 ст. 100 КПК, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішуються судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому, п.12 цієї статті передбачено, що спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у поряду цивільного судочинства.

Таким чином, висновок суду щодо обернення (передання) у дохід держави вищезазначених речових доказів є незаконним та безпідставним, а тому в цій частині вирок слід змінити.

Оскаржуваним вироком у ОСОБА_6 конфісковано усе майно, навіть те, яке є спільною сумісною власністю подружжя, яке було придбано обвинуваченим та апелянтом у шлюбі, у якому вони перебувають більше 51 року.

Чоловіку ОСОБА_9 76 років, їй 74 роки, у шлюбі разом більше 51 року. За 7 місяців, які її чоловік - ОСОБА_6 провів під вартою, вони жодного разу не бачилися і підписуючи угоду про визнання винуватості від 12 грудня 2022 року, він не взяв до уваги ту обставину, що надав згоду на конфіскацію не лише своєї частки, а і її частки як дружини, не погодивши з нею цю обставину, залишивши її взагалі без всього, що разом з ОСОБА_6 вона придбала у шлюбі.

Враховуючи її та ОСОБА_6 поважний вік, вищезазначений автомобіль залишався для них єдиним засобом для пересування, так як в силу вікових особливостей, стану здоров`я вона майже не виходить з дому без сторонньої допомоги і пересувається виключно автомобілем, яким все життя керував її чоловік - ОСОБА_6 .

Відповідно до вироку суду, згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент рф володимир путін та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів збройних формувань російської федерації на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої військової окупації.

Президент російської федерації 22 лютого 2022 року направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.

Приблизно о 5 годині 00 хвилин 24 лютого 2022 року президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України та віддав відповідний наказ підрозділам збройних сил рф про вторгнення на територію суверенної України.

Так, починаючи з 24 лютого 2022 року, Указами Президента України у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено до 05 години 30 хвилин 25 серпня 2022 року.

Так, 24 лютого 2022 року, на виконання вищевказаних наказів, військовослужбовці збройних формувань російської федерації, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили військову окупацію частини території України, в тому числі Василівського району Запорізької області, до якого територіально належить Великобілозерська сільська територіальна громада.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року (в редакції від 07 травня 2022 року, далі за текстом - Закон №1207-VII), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Тимчасово окупованою територією, відповідно до п.7 ч.1 ст. 1-1 Закону №1207-VII, є частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 липня 2022 року» (в редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 27 липня 2022 року №169), Великобілозерська сільська територіальна громада Василівського району Запорізької області внесена до вказаного переліку територіальних громад, розташованих в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Так, ОСОБА_6 , будучи громадянином України, депутатом Великобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області 8 скликання від політичної партії «За майбутнє», а також керівником і співвласником СВК «Росія» (код ЄДРПОУ 00849286) та співвласником ТОВ «Росія» (код ЄДРПОУ 31694896), перебуваючи на тимчасово окупованій території села Велика Білозерка, Василівського району, Запорізької області, у невстановлений досудовим розслідування час, але не пізніше 22 березня 2022 року, діючи умисно, достовірно усвідомлюючи та передбачаючи невідворотне настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, добровільно та ініціативно погодився на передачу представникам збройних формувань держави-агресора - рф матеріальних ресурсів, які були у наявності на його підприємствах СВК «Росія» та ТОВ «Росія».

ОСОБА_6 , починаючи з 22 березня 2022 року по 27 квітня 2022 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території, усвідомлюючи об`єктивну можливість та маючи вільний доступ до виробничих і матеріальних потужностей СВК «Росія» та ТОВ «Росія», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, добровільно та ініціативно, з метою підтримки представника збройних формувань держави-агресора - рф із позивним «Скала» (наразі не встановлено даних щодо особи) надав останньому матеріальні ресурси у вигляді автомобіля марки Nissan «Pathfinder», який належав СВК «Росія», та забезпечив безперебійне постачання необхідних паливно-мастильних матеріалів і продуктів харчування представникам збройних формувань держави-агресора - рф.

Окрім цього, ОСОБА_6 28 березня 2022 року, продовжуючи здійснювати свою протиправну діяльність, у вигляді передачі матеріальних ресурсів представникам збройних формувань держави-агресора - рф, діючи умисно, за власною ініціативою звернувся до представника збройних формувань держави-агресора - рф, позивний «Скала» з пропозицією надати малі архітектурні споруди у кількості 3-х одиниць так званих «Будиночків Рибака», для додаткового оснащення контрольно-пропускного пункту на території Великобілозерської сільської територіальної громади, на що останній погодився.

Далі, за допомогою добровільно переданих ОСОБА_6 матеріальних ресурсів, у вигляді малих архітектурних споруд у кількості 3-х одиниць так званих «Будиночків Рибака», у селищі Гюнівка, Василівського району Запорізької області на перехресті вулиць Поштова та Радянська (точка Google maps 47.2476577 34.5518343, 47°14'51.6"N 34°33'06.6"E) представниками збройних формувань держави-агресора - рф було доукомплектовано контрольно-пропускний пункт, який наразі використовується представниками збройних формувань держави-агресора - рф для здійснення контролю за переміщенням цивільного населення, перевірки та виявленню проукраїнські налаштованих громадян України.

Вказані дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.4 ст. 111-1 КК України, як передача матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора.

12 грудня 2022 року між прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_6 в порядку, передбаченому ст.ст. 468, 469, 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості. Угода підписана і усіма захисниками обвинуваченого - адвокатами ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 .

Згідно з даною угодою, прокурор та обвинувачений дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для цього кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.4 ст. 111-1 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_6 у повному обсязі сформульованої підозри беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, що підтвердив у судовому засіданні 11 січня 2023 року. Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке обвинувачений повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме, у вигляді штрафу у розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170000 гривень, з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, та в органах, що надають публічні послуги строком на десять років, з конфіскацією усього наявного майна.

Між обвинуваченим ОСОБА_6 та прокурором домовленості щодо співпраці у викритті обвинуваченим ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, вчинених іншими особами, не обговорювались та не мали місце, під час судового розгляду.

В угоді передбачені наслідки її укладання, затвердження та невиконання, які роз`яснені та зрозумілі обвинуваченому.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, оскаржуваний вирок вказаним вимогам в цілому відповідає.

Так, відповідно до вимог ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо:

1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів;

2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами;

3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

Згідно з вимогами ст.471 КПК України, в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.

Відповідно до положень ст.474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Прокурор має право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату у разі відмови суду в затвердженні угоди.

Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов`язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду.

Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з`ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє свої права.

Суд зобов`язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Для з`ясування добровільності укладення угоди у разі необхідності суд має право витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.

Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань;

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

Згідно з вимогами ст.475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.

Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.

Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

На думку колегії суддів, судом дотримано вищезазначені вимоги закону в повному обсязі під час розгляду угоди про визнання винуватості від 12 грудня 2022 року, укладеної між прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 22022080000001748 від 16 вересня 2022 року за обвинуваченням останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України.

Зміст вироку відповідає угоді, а також вищезазначеним нормам закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів провадження, вищезазначений вирок суду ані прокурором, ані обвинуваченим ОСОБА_6 з підстав, передбачених вимогами ст. 394 КПК України, оскаржено не було.

Отже, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.

Разом з тим, відповідно до вимог п.9-2 ч.1 ст. 393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати: фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію.

Таким чином, перевіряючи апеляційну скаргу ОСОБА_9 в частині вирішення питання про долю речових доказів у провадженні, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно із положеннями ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою суд у резолютивній частині вироку має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Як убачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 12 грудня 2022 року, покарання у виді штрафу у розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170000 гривень (сто сімдесят тисяч гривень), з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, та в органах, що надають публічні послуги строком на десять років, з конфіскацією усього майна. Вирішена доля речових доказів. Зокрема, вирішено обернути у дохід держави - ключ від автомобільного транспортного засобу Skoda з ключем від сигналізації Sheriff, автомобіль марки «Skoda Octavia», номер шасі НОМЕР_1 д.н.з НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 .

Отже, за вироком суду вищевказаний автомобіль підлягає конфіскації як майно обвинуваченого.

За приписами ст. 59 КК України,покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25 липня 2024 року (справа № 676/2111/20, провадження № 51-635км22), главою 24 ЦК України регулюються питання, які стосуються набуття права власності. Відповідно до ч.1 ст. 328, ч.4 ст. 334 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо правочин підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Законодавцем визначено спеціальний порядок набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником транспортного засобу у відповідних органах.

Враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України, набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, то суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав і у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на певний об`єкт.

Суд, під час затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_6 , в частині вирішення долі речових доказів (про що сторони угоди про визнання винуватості домовилися), зокрема автомобілю марки «Skoda Octavia», номер шасі НОМЕР_1 д.н.з НОМЕР_2 , виходив з того, що у цьому кримінальному провадженні органом досудового розслідування було встановлено, що вказаний автомобіль, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , належить обвинуваченому ОСОБА_6 .

При цьому, даних про те, що дружина обвинуваченого - ОСОБА_9 є власником або співвласником цього транспортного засобу на момент прийняття судом рішення, матеріали провадження не містили.

В той же час, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи положення ст. 60 СК України, та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Ці юридичні факти підлягають встановленню за визначеною законом процедурою в порядку цивільного судочинства, що не передбачено положеннями КПК України.

Отже, за таких обставин, суд, затверджуючи вищезазначену угоду, вирішив долю речових доказів (про що сторони угоди про визнання винуватості домовилися в п.10 угоди) у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що суд, переконавшись, що угода може бути затверджена, ухвалив вирок, яким затвердив угоду, і призначив узгоджене сторонами покарання ОСОБА_6 , та вирішив долю речових доказів, про що також сторони угоди домовились раніше, що повністю відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає оскаржуваний вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та вмотивованим і підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_9 не убачає.

Разом з тим, колегія суддів звертає окремо увагу на те, що ОСОБА_9 в ході апеляційного розгляду було надано копію рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 вересня 2023 року (тобто це рішення ухвалене вже після ухвалення оскаржуваного вироку), яким, окрім іншого, припинено право спільної часткової власності ОСОБА_6 на частку автомобіля марки «Skoda Octavia» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , визнавши право власності в цілому на вказаний автомобіль за ОСОБА_9 . Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки «Skoda Octavia» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , в розмірі 95105 грн, які внесені ОСОБА_9 на депозитний рахунок суду.

Водночас, положенням ст.539 КПК України передбачено порядок вирішення судом питань, пов`язаних із виконанням вироку, зокрема зазначено, що потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів.

При цьому, відповідно до положень ч.5 ст.534 КПК України, вирішення вказаних питань відноситься до компетенції суддів першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Таким чином, оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_9 не підлягають задоволенню в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що порушене апелянтом питання, за наявності для цього підстав, може бути вирішене судом першої інстанції в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України.

Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст.404-405,407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2023 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 12 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 22022080000001748 від 16 вересня 2022 року між прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_6 . ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4