Постанова

від 27.11.2024 по справі 935/385/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №935/385/20 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.

Категорія 77 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.

за участю секретаря судового засідання Журавської Д.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №935/385/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Коростишівський комунальник» про поновлення на роботі, відшкодування шкоди, не отриманого доходу, визнання вини в переслідуванні та затримці виплати по листку непрацездатності, визнання вини у знищенні та крадіжці речей, в несвоєчасній виплаті заробітної плати, невидачі спецодягу, невнесення в трудову книжку заохочень, невидачі інформації, визнання незаконним рішення ради трудового колективу, визнання вини в нанесенні шкоди винахідницьким правам, визнання вини в невиплаті одноразової допомоги у зв`язку з нещасним випадком, визнання вини в стягненні 1% від зарплати за допомогу при тимчасовій непрацездатності та інших платежів, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Коростишівський комунальник» на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О. в м. Коростишів Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахування уточненої позовної заяви просив:

1. визнати КП «Коростишівськийкомунальник» винним в його переслідуванні за захист ним порушених трудових прав працівників відповідача, іншу його суміжну громадську правозахисну діяльність;

2. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» в затримці виплати йому допомоги за листками тимчасової непрацездатності за червень - липень 2019 року та стягнути на його користь 2173,86 грн за порушення своєчасного отримання ним допомоги за листками тимчасової непрацездатності;

3. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» у знищенні/крадіжці його особистих речей з побутового приміщення та стягнути на його користь 200 000 грн на відшкодування шкоди за втрачене особисте майно;

4. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» в несвоєчасній виплаті йому заробітної плати за період з травня 2017 року по серпень 2019 року та стягнути на його користь 8 784,40 грн за порушення своєчасного отримання заробітної плати;

5. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» в невидачі йому спецодягу і спецвзуття за весь час його роботи з травня 2017 року по серпень 2019 року та стягнути на його користь компенсацію за невидачу спецодягу і спецвзуття за весь період його роботи з 17 травня 2017 року по 08 серпня 2019 року в сумі 20000 грн.;

6. визнати винним КП «Коростишівськийкомунальник» у невнесенні до його трудової книжки заохочень та зобов`язання внести до його трудової книжки усі заохочення отримані ним за весь час роботи;

7. визнати винним КП «Коростишівськийкомунальник» в невидачі йому письмової інформації про нього, отриманої відповідачем без його згоди, і в неповному оприлюдненні її на засіданні ради трудового колективу відповідача та зобов`язання видати йому копію документа, оприлюдненого відповідачем на засіданні ради трудового колективу підприємства 14 січня 2020 року;

8. визнати незаконним рішення ради трудового колективу КП «Коростишівський комунальник» про виведення його зі складу цього органу;

9. визнати незаконним його звільнення з роботи двірника і поновити його на ній;

10. визнати винним КП «Коростишівськийкомунальник» в нанесенні йому моральної шкоди та стягнути на його користь 1000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому;

11. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» в нанесенні йому іншої немайнової шкоди - винахідницьким правам, праву на громадську діяльність та надання допомоги іншим особам, праву на участь в управлінні державними справами і підприємством, на якому він працює та стягнути на його користь 100 000 грн за порушення інших прав;

12. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» в невиплаті йому одноразової допомоги у зв`язку із нещасним випадком на виробництві та стягнути на його користь 2169,85 грн одноразової допомоги у зв`язку із нещасним випадком;

13. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» у стягненні з нього 1-го відсотка від заробітної плати, за допомогу при тимчасовій непрацездатності та інших платежів перерахованих на його картку в «Райффайзен Банк Аваль» за 2019-2020 роки і стягнути з відповідача на його користь зазначені суми в розмірі 1000 грн;

14. визнати винним КП «Коростишівський комунальник» в його дискримінації за іншою ознакою - вибором банку для отримання заробітної плати та інших платежів;

15. стягнути з КП «Коростишівський комунальник» на його користь за весь час неотримання ним доходу, починаючи з 09 вересня 2019 року по день поновлення на роботі в розмірі середньої заробітної плати 23 646,40 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 17 травня 2017 року він був прийнятий на роботу в КП «Коростишівський комунальник» в якості двірника. Вказує, що 14 січня 2020 року він був звільнений у зв`язку з прогулами відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки воно має ознаки переслідування за правозахисну діяльність захист ним трудових прав працівників КП «Коростишівський комунальник». Вказує, що за час його роботи у відповідача він не мав порушень трудової дисципліни, на нього не накладали дисциплінарні стягнення, він користувався повагою в колективі. Стверджує, що відповідач створив на підприємстві умови порушення законодавства про працю щодо працівників, у тому числі й щодо нього, зокрема постійно порушував строки виплати заробітної плати, не виконував інші свої зобов`язання щодо працівників. Зазначає, що за час його роботи у відповідача та у результаті роз`яснень ним, працівникам їхніх трудових прав й можливостей організації роботи у відповідача, припинились випадки ненадання щорічних відпусток, також були уточнені можливості щодо охорони праці на підприємстві. Крім того, ним було обговорено з працівниками можливість внесення змін до колективного договору.

Зазначає, що 15.06.2019 під час виконання ним робочого завдання на робочому місці він отримав травму. Вказує, що відповідачем не було надано жодної матеріальної допомоги у зв`язку з отриманою ним травмою. При цьому зазначає, що відповідач затягував із оплатою листків непрацездатності, оскільки повністю оплатив їх лише наприкінці грудня 2019 року. Вказує, що оскільки відповідач порушував вимоги закону щодо виплати заробітної плати, а листки непрацездатності йому не були оплачені, то не маючи коштів на харчування, він фізично не мав змоги виконувати роботу за трудовим договором, а тому з 09.09.2019, зазделегіть неодноразово усно повідомивши про це відповідача, він вимушено зупинив виконання своїх трудових обов`язків до часу, коли він отримає заборгованість по заробітній платі, розрахується з людьми, у яких він вимушений був позичати кошти на харчування і харчуватися для виконання ним трудових обов`язків за трудовим договором.

Стверджує, що певний час він вимушений був мешкати в побутовому вагончику відповідача, проте оскільки йому було заборонено там мешкати, він вимушений був ночувати в побутовій кімнаті підприємства, у якій знаходився його робочий одяг, взуття та інвентар. Вказує, що 04.12.2019 було пограбовано усі його речі, які він оцінює у понад 100000 грн. Вважає, що саме з вини відповідача він опинився без робочого одягу, взуття і таким чином немає можливості виконувати трудові обов`язки за договором. Зазначає, що знаючи про його тяжке становище відповідач відмовляв йому в отриманні заробітної плати та лікарняних на його карту в іншому банку, ніж він визначив. Стверджує, що протягом 2019 року відповідач стягував з нього 1% суми за перерахування грошових коштів, чим вважає, що відповідач вчиняв дискримінацію відносно нього.

Зазначає, що 14.01.2020 відповідач провів засідання Ради трудового колективу з питань його звільнення за прогул без поважних причин, на якому йому не дали можливості надати пояснення. Вказує, що відповідач відмовився надати йому копію інформації відносно нього, якою він оперував на вказаному вище засіданні, відтак вважає, що відповідачем йому заподіяно моральну шкоду, які він оцінює в розмірі 50000 грн. Стверджує, що він мав заохочення під час роботи, проте при звільненні відповідач свідомо порушував його права щодо не зазначення у трудовій книжці наявних у нього заохочень. Зазначає, що зупинення ним виконання своїх трудових обов`язків зумовлене обов`язком захистити своє здоров`я. Вважає, що відповідач всупереч закону звільнив його з роботи, чим порушив встановлені ч. 6 ст. 43 Конституції України та абз. 7 ч. 1 ст. 6 КЗпП України державну гарантію від незаконного звільнення. Таким чином вважає своє звільнення незаконним та просить поновити на роботі та задовольнити його позов в повному обсязі.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» №12-к від 14.01.2020 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді двірника КП «Коростишівський комунальник» з 15.01.2020. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання. Стягнуто з КП «Коростишівський комунальник» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.01.2020 по 15.01.2021 в сумі 38269,56 грн та 10000 грн моральної шкоди. В решті розміру стягнення моральної шкоди відмовлено.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування шкоди, не отриманого доходу, визнання вини в переслідуванні та затримці виплати по листку непрацездатності, визнання вини у знищенні та крадіжці речей, в несвоєчасній виплаті заробітної плати, невидачі спецодягу, невнесення в трудову книжку заохочень, невидачі інформації, визнання незаконним рішення ради трудового колективу, визнання вини в нанесенні шкоди винахідницьким правам, визнання вини в невиплаті одноразової допомоги у зв`язку з нещасним випадком, визнання вини в стягненні 1% від зарплати за допомогу при тимчасовій непрацездатності та інших платежів, стягнення 1000 грн., визнання винним в дискримінації за ознакою вибору банку, стягнення 8 784,40 грн за порушення своєчасного отримання зарплати, стягнення 2 173,86 грн за порушення своєчасного отримання допомоги за листками непрацездатності, стягнення 2 169,85 грн одноразової допомоги у зв`язку з нещасним випадком, відшкодування шкоди втратою особистого майна в сумі 200000 грн., стягнення компенсації за невидачу спецодягу в сумі 20000 грн., стягнення 100000 грн за порушення інших прав, зобов`язання видати копію документу оприлюдненого на засіданні ради трудового колективу 14.01.2020, зобов`язання внести заохочення до трудової книжки - відмовлено. Стягнуто з КП «Коростишівський комунальник» на користь держави 990,80 грн судового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць в частині середнього заробітку.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог КП «Коростишівський комунальник» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати у вказаній частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції неправомірно розглянув справу за відсутності представника КП «Коростишівський комунальник». Зазначає, що ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.05.2024 було задоволено заяву представника КП «Коростишівський комунальник» - Здоренка В.М. про виклик свідків, але всупереч вимогам ч. 1 ст. 89 ЦПК України свідки не викликалися та показів по суті справи не надавали. Вважає, що суд першої інстанції визнаючи неповажною причину перебування представника відповідача у щорічній відпустці та відмову в клопотанні про відкладення судового засідання не надав можливість відповідачу використати в повному обсязі свої процесуальні обов`язки передбачені діючим законодавством України. Зазначає, що відносно позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення правил внутрішнього розпорядку, а саме відсутності на робочому місці без поважних причин з 09.09.2019 по 31.12.2019, а накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогули без поважних причин було застосовано за період з 01.01.2020 по 13.01.2020 та є єдиним заходом дисциплінарного стягнення. Звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві не надав жодного обґрунтування щодо розміру моральної шкоди, у чому полягають суттєві моральні страждання та втрата моральних життєвих зв`язків. Враховуючи вищевикладене просить рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції переглядається в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 17.05.2017 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в КП «Коростишівський комунальник» на посаду двірника. Наведене підтверджується записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17.05.2017.

Згідно наказу в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 07.10.2019 №175-к ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 09 вересня 2019 року по 14 вересня 2019 року, з 16 вересня 2019 року по 21 вересня 2019 року, з 23 вересня 2019 року по 28 вересня 2019 року та 30 вересня 2019 року. Підстави службові записки майстра з благоустрою та саночистки ОСОБА_2 з 09.09.2019 по 14.09.2019, з 16.09.2019 по 21.09.2019, з 23.09.2019 по 28.09.2019 та 30.09.2019; пояснення двірника ОСОБА_1 від 04.10.2019.

Відповідно до акту від 07.10.2019 складеного у складі комісії: майстра з благоустрою та саночисти ОСОБА_2 , приймальника замовлень ОСОБА_3 та інженера з технагляду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовився від підпису в наказі №175 від 07.10.2019 про його ознайомлення.

Згідно пояснень ОСОБА_5 від 10.09.2019 та від 16.09.2019 вбачається, що позивач 09.09.2019, 10.09.2019 та у період з 12.09.2019 по 16.09.2019 не зміг вийти на роботу і її виконувати, оскільки у нього не було коштів на харчування, що спричинено порушенням строків виплати заробітної плати та невиплати йому інших платежів.

В подальшому, згідно наказу в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 01.11.2019 №197-к позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року. Підстави службові записки майстра з благоустрою та саночистки ОСОБА_2 з 01.10.2019 по 31.10.2019; пояснення двірника ОСОБА_1 від 18.10.2019.

Відповідно до акту від 01.11.2019 складеного у складі комісії: майстра з благоустрою та саночисти ОСОБА_2 , приймальника замовлень ОСОБА_3 та інженера з технагляду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовився від підпису в наказі №197 від 01.11.2019 про його ознайомлення.

Згідно пояснень ОСОБА_5 від 18.10.2019 вбачається, що позивач у зв`язку з відсутністю у нього забезпечення харчуванням з причини невиплати йому заробітної плати за серпень-вересень 2019 року і невиплати йому листків тимчасової непрацездатності включно з виробничою травмою фізично не міг виконувати свої трудові обов`язки, а тому з 01.10.2019 по 18.10.2019 він вимушений був чекати зазначених виплат, не виконуючи трудових обов`язків.

Протоколом №11 розширеного засідання Ради трудового колективу КП «Коростишівський комунальник» від 01.11.2019 постановлено вважати відсутність на роботі без поважних причин двірника ОСОБА_1 з 01.10.2019 по 31.10.2019 прогулами.

В подальшому, згідно наказу в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 03.12.2019 №213-к ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року. Підстави службові записки майстра з благоустрою та саночистки ОСОБА_2 з 01.11.2019 по 31.11.2019; пояснення двірника ОСОБА_1 від 21.11.2019 та від 02.12.2019.

Відповідно до акту від 03.12.2019 складеного у складі комісії: майстра з благоустрою та саночисти ОСОБА_2 , приймальника замовлень ОСОБА_3 та інженера з технагляду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовився від підпису в наказі №213-к від 03.01.2019 про його ознайомлення.

Протоколом №12 розширеного засідання Ради трудового колективу КП «Коростишівський комунальник» від 03.12.2019 постановлено вважати відсутність на роботі без поважних причин двірника ОСОБА_1 з 01.11.2019 по 30.11.2019 прогулами.

Згідно пояснень ОСОБА_5 від 21.11.2019 та від 02.12.2019 вбачається, що позивач з 01.11.2019 по 21.11.2019 та з 22.11.2019 по 30.11.2019 не виконував свої трудові обов`язки у зв`язку з відсутністю у нього належного матеріального і фінансового забезпечення.

В подальшому, згідно наказу в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 08.01.2020 №6-к позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року. Підстави службові записки майстра з благоустрою та саночистки ОСОБА_2 з 01.12.2019 по 31.12.2019; пояснення двірника ОСОБА_1 від 28.12.2019.

Відповідно до акту від 08.01.2020 складеного у складі комісії: майстра з благоустрою та саночисти ОСОБА_2 , приймальника замовлень ОСОБА_3 та інженера з технагляду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовився від підпису в наказі №6-к від 08.01.2020 про його ознайомлення.

Протоколом №2 розширеного засідання Ради трудового колективу КП «Коростишівський комунальник» від 08.01.2020 постановлено вважати відсутність на роботі без поважних причин двірника ОСОБА_1 з 01.12.2019 по 31.12.2019 прогулами.

Згідно пояснень ОСОБА_5 від 28.12.2019 вбачається, що позивач з 02.12.2019 і до кінця місяця не виконував свої трудові обов`язки у зв`язку з відсутністю у нього належного матеріального і фінансового забезпечення.

Протоколом №3 розширеного засідання Ради трудового колективу КП «Коростишівський комунальник» від 14.01.2020 надано згоду адміністрації на звільнення з роботи двірника ОСОБА_1 за прогули, а саме: за відсутності на роботі без поважних причин з 09.09.2019 по 13.01.2020.

Листом від 14.01.2020 Радою трудового колективу КП «Коростишівський комунальник» на чолі з головою ОСОБА_6 надано згоду на звільнення ОСОБА_1 із посади двірника.

Наказом в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 14.01.2020 №12-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , двірника, звільнено з роботи з 14 січня 2020 року у зв`язку з прогулами без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, робочі дні з 09 вересня 2019 року по 13 січня 2020 року (в наказі вказана дата 2019 рік) вважати прогулами без поважних причин, виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 17.05.2019 по 13.01.2020. Підставами зазначені службові записки майстра ОСОБА_2 за період з 09.09.2019 по 13.01.2020 (в наказі вказана дата 2019 рік), пояснення ОСОБА_1 , згода трудового колективу.

Задовольняючи позов в частині, що переглядається суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення, а як встановлено судом, до позивача за порушення трудової дисципліни в період з 09.09.2019 по 31.12.2019 було застосовано і догана (накази від 07.10.2019 №175-к, від 01.11.2019 №197-к, від 03.12.2019 №213-к, від 08.01.2020 №6-к) і звільнення (оскаржуваний наказ від 14.01.2020 №12-к, який також охоплює період відсутності позивача на роботі з 09.09.2019 по 31.12.2019). Також суд першої інстанції виходив з того, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення було застосоване до позивача 14 січня 2020 року за прогули з 09 вересня 2019 року по 13 січня 2020 року, тобто дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи до позивача застосоване поза межами визначеного ч. 1 ст. 148 КЗпП України строку. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивача було звільнено з порушенням встановленого порядку, а саме вимог ч. 1 ст. 148, ч. 1 ст. 147 КЗпП України та ч. 2, 3 ст. 149 КЗпП України.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана або звільнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Норми ЦПК України, як і норми КЗпП України покладають саме на роботодавця обов`язок надати докази винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці. До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №487/1491/21, провадження №61-6246 св 22, від 24 липня 2024 року у справі №752/10024/21, провадження №61-5269 св 24.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі №6-2801цс15 зроблено правовий висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Однак правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати наявні у справі докази.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №235/2284/17 (провадження №61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 у період з 09.09.2019 по 13.01.2020 був відсутній на роботі без поважних причин. Наведене підтверджується службовими записками та актами КП «Коростишівський комунальник», а також поясненнями самого ОСОБА_1 .

Наказом в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 14.01.2020 №12-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , двірника, звільнено з роботи з 14 січня 2020 року у зв`язку з прогулами без поважних причин відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, робочі дні з 09 вересня 2019 року по 13 січня 2020 року (в наказі вказана дата 2019 рік) вважати прогулами без поважних причин.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено що наказом в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 07.10.2019 №175-к ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 09 вересня 2019 року по 14 вересня 2019 року, з 16 вересня 2019 року по 21 вересня 2019 року, з 23 вересня 2019 року по 28 вересня 2019 року та 30 вересня 2019 року.

Наказом в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 01.11.2019 №197-к позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року.

Наказом в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 03.12.2019 №213-к ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року.

Наказом в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 08.01.2020 №6-к позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі без поважних причин з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що до позивача за порушення трудової дисципліни в період з 09.09.2019 по 31.12.2019 було застосовано два види дисциплінарного стягнення і догана і звільнення, що суперечить вимога ст. 149 КЗпП України, а відтак звільнення позивача є незаконним.

Доводи апеляційної скарги про те, що відносно позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення правил внутрішнього розпорядку, а саме відсутності на робочому місці без поважних причин з 09.09.2019 по 31.12.2019, а накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогули без поважних причин було застосовано за період з 01.01.2020 по 13.01.2020 є необґрунтованими, оскільки спростовуються самим наказом про звільнення, у якому вказаний період роботи та період прогулів, а також протоколом №3 розширеного засідання Ради трудового колективу КП «Коростишівський комунальник» від 14.01.2020, згідно якого надано згоду адміністрації на звільнення з роботи двірника ОСОБА_1 за прогули, а саме: за відсутності на роботі без поважних причин з 09.09.2019 по 13.01.2020.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у роботодавця були наявні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за період з 02.01.2020 по 13.01.2020, а не за період з 09.09.2019 по 13.01.2020.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.

Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 липня 2020 року у справі №554/9493/17 (провадження №61-38286св18).

Натомість, наказ в.о. директора КП «Коростишівський комунальник» від 14.01.2020 №12-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » містить ряд помилок, зокрема: не вірно зазначено період робочих днів, які вважаються прогулами, а також не вірно зазначено період службових записок, що стали підставами для звільнення.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Таким чином, слід погодитися з висновками суду першої інстанції, що у КП «Коростишівський комунальник» були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за період з 09.09.2019 по 13.01.2020, звільнення позивача було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, що є правовою підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення його на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обчислення середнього заробітку здійснюється згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що тривалий розгляд справи був зумовлений залишенням позову ОСОБА_1 без розгляду через неявку останнього, подальшим оскарженням ухвали про залишення без розгляду в апеляційному та касаційному порядку та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 235 КЗпП України, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про необхідність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року, а саме за період з 15.01.2020 по 15.01.2021.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на наступне.

Відповідно до довідки про доходи, яка видана КП «Коростишівський комунальник», що міститься на а. с. 13 том. 1 у грудні 2019 року та в листопаді 2019 року ОСОБА_1 не отримував заробітну плату, відтак до розрахунку береться жовтень 2019 року та вересень 2019 року. Заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2019 року складала 1857,80 грн та за вересень 2019 року 999,52 грн., кількість робочих днів складає 43, у свою чергу середньоденна заробітна плата становить 66,44 грн (із розрахунку (1857,80 грн + 999,52 грн) ? 43 = 66,44 грн.

Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який охоплює період із 15.01.2020 по 15.01.2021 підлягає стягненню у розмірі 16742,88 грн (із розрахунку 66,44 грн ? 252 робочих дня).

Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом зменшення розміру стягнутого середнього заробітку з 38 269,56 грн до 16 742,88 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22), від 24 січня 2024 року у справі №755/3443/21 (провадження №61-11295св23) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21 (провадження №61-4995св23) зазначено, що: «у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Аналогічний висновок викладений у постанові від 24 січня 2024 року у праві №755/3443/21 (провадження №61-11295св23).

У справі, яка переглядається, позивач просив стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 1000 000 грн. На обґрунтування цих вимог зазначав, що незаконним звільненням йому завдано моральних страждань. Також вказав, що у результаті протиправних дій відповідача був порушений його звичний життєвий уклад, втрачено життєві зв`язки із багатьма його знайомими, він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, доводити свою правоту та досягати відновлення справедливості.

Суд першої інстанції правильно врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем завданої позивачу моральної шкоди.

Виходячи з періоду затримки та того, що позивач обґрунтовував завдану йому моральну шкоду саме порушенням трудових прав позивача відповідачем КП «Коростишівський комунальник», а також засад розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, постановленої до стягнення є розумних та справедливим, а тому підлягає залишенню без змін.

Виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про визнання звільнення незаконним, поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, однак при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не повно дослідив матеріали справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи частково заслуговують на увагу, тому рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнутого середнього заробітку, шляхом зменшення його розмір з 38 269,56 грн до 16 742,88 грн. В решті рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують та не містять посилання на докази, які б впливали на їх законність в цій частині.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини справи, не перевірив доводи і заперечення сторін, не дав їм належної правової оцінки та ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України вказані обставини є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції змінено лише в частині стягнутого розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому питання перерозподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Коростишівський комунальник» задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року змінити в частині стягнення із Комунального підприємства «Коростишівський комунальник» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 38 269,56 грн до 16 742,88 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 28 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді