Постанова

від 24.09.2024 по справі 522/22283/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4179/24

Справа № 522/22283/23

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник-адвокат Дімітріу Вікторія Валеріївна

на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діком Інвест», ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів, скасування рішень державного реєстратора, визнання права власності,

встановив:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває вказана вище цивільна справа за позовом ОСОБА_2 , який обґрунтовано тим, що 04 жовтня 2017 року між нею та ТОВ «Діком Інвест» укладено Договір про спільну діяльність за предметом якого є будівництво житлово-готельного комплексу (далі - Об`єкт), з отриманням кожною із сторін його частини. Додатковою угодою №1 від 29 лютого 2020 року до Договору про спільну діяльність сторони визначили перелік майна в Об`єкті, яке передається у власність позивачки, зокрема, паркомісця №2 та №5, що знаходяться на першому рівні Об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2615904451100 та 2615822151100 відповідно). Однак, у порушення умов Договору про спільну діяльність та Додаткової угоди, ТОВ «Діком Інвест» здійснило відчуження вказаного вище нерухомого майна ОСОБА_1 , яка зареєструвала на них право власності.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд:

- визнати недійсним Договір купівлі продажу майнових прав, серія та номер №2/-1П від 09 липня 2021 року, укладений між ТОВ «Діком Інвест» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним Договір купівлі продажу майнових прав, серія та номер №7/-1П від 09 липня 2021 року, укладений між ТОВ «Діком Інвест» та ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора Таїровської СР Одеського району Одеської області Макогонюк А.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 28 липня 2022 року з індексним номером 64319936, щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на машиномісце за номером АДРЕСА_2 ;

- скасувати рішення державного реєстратора Таїровської СР Одеського району Одеської області Макогонюк А.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 28 липня 2022 року з індексним номером 64318137, щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на машиномісце за номером АДРЕСА_3 ;

- зобов`язати ТОВ «Діком Інвест» скласти, підписати та надати їй Акти передачі машиномісць №2 та №5, що знаходяться на на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов Договору про спільну діяльність від 04 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Божемовською Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1756;

- визнати за нею право власності на паркомісце № НОМЕР_1 , що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на паркомісце № НОМЕР_2 , що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідачів на користь позивачки судові витрати.

Також ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила:

- накласти арешт на машиномісце під номером 2, що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615904451100) ;

- накласти арешт на машиномісце під номером 5, що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615822151100);

- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, органам Міністерства Юстиції України, державним та приватним нотаріусам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам будь-якого іншого обтяження та інше) щодо паркомісця (машиномісця) під номером 2, що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615904451100).

- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, органам Міністерства Юстиції України, державним та приватним нотаріусам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам будь-якого іншого обтяження та інше) щодо паркомісця (машиномісця) під номером 5, що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615822151100).

Вимоги заяви обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 дізнавшись про звернення позивачки із цим позовом має реальну можливість відчужити паркомісця №2 та №5 на користь третіх осіб або обтяжити це майно іпотекою, що істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист порушених прав позивачки.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на: машиномісце під номером 2, що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615904451100), що належить на праві власності ОСОБА_3 ; на машиномісце під номером 5, що знаходиться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615822151100), що належить на праві власності ОСОБА_1 до розгляду справи по суті. В іншій частині заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 , просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року, скасувавши арешт на машиномісця під номерами 2 та 5, що знаходяться на першому рівні Об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2615904451100 та 2615822151100 відповідно), посилаючись на те, що вирішення судом вказаної заяви позивачки відбулось на підставі Додаткової угоди №1 від 29 лютого 2020 року, яка відсутня у матеріалах справи, згідно якої, за твердженням позивачка, їй у власність мали перейти відповідні паркомісця № НОМЕР_1 та №5 та Договору про спільну діяльність від 04 жовтня 2017 року, який не містить інформації щодо арештованого майна. Скаржниця також зазначила про відсутність доказів існування у неї наміру відчужити машиномісця № НОМЕР_1 та 5 та те, що зважаючи на зміст заявлених позивачкою позовних вимог, невжиття заходів забезпечення позову не призведе до укладення чи неможливості виконати рішення суду, оскільки таке не підлягає примусовому виконанню.

У судовому засіданні представник скаржниці адвокат- Дмітріу В.В. підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, представник позивачки адвокат - Павельченко І.В. заперечувала проти задоволення скарги.

Інші учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, із заявами (клопотаннями) про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржниці та представника позивачки за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суд-дів зауважує про таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборона вичиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі N 201/9686/23 (провадження N 61-18173св23).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі N 754/5683/22 викладено висновки, які є застосовними у справі, яка переглядається, саме:

До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності Законом N 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: "Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом".

Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача […].

Ураховуючи викладене, колегія суддів, відхиляючи доводи скаржниці щодо відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі у зв`язку із тим, що рішення про задоволення позовних вимог не підлягатиме примусовому виконанню, звертає увагу на те, що характер спору (майновий або немайновий), як і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

У цій справі, суд першої інстанції встановив наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачки, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачкою виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

Підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі ОСОБА_2 зазначила необхідність забезпечення можливості ефективного захисту та поновлення її права на спірне майно, яке вона вважає порушеним.

Позивачка вважає, що є документально підтверджені та обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ТОВ «Діком Інвест», у порушення умов Договору про спільну діяльність та Додаткової угоди, здійснило відчуження машиномісць №2 та №5 ОСОБА_1 , яка зареєструвала на них право власності, що порушує її права на вказане нерухоме майно.

Тобто, ОСОБА_2 має на меті захист свого права власності на зазначене в заяві про забезпечення позову майно, яке вважає порушеним.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд виходив з обставин на які посилається позивачка обґрунтовуючи цю заяву, матеріалів, що містяться у справі у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується така заява, установивши спір між учасниками справи щодо спірного майна, а також існування підстав для забезпечення позову, з урахуванням підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову та їх доказів, що може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог вказаної заяви позивачки.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанцій.

Відхиляючи посилання скаржника в якості доводів апеляційної скарги щодо відсутності доказів намірів відповідачки відчужити відповідні паркомісця №2 та №5, колегія суддів зауважує, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

З огляду на предмет позову та з урахуванням вимог щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_2 шляхом арешту машиномісць під №2 та №5, що знаходяться на першому рівні дворівневого паркінгу в двосекційному житлово-готельному комплексі з апартаментами та офісними приміщеннями на першому поверсі і підземним паркінгом, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому колегія суддів зауважує, що застосований захід забезпечення за своєю правовою конструкцією не може вважатися не співмірним по відношенню до суті позовних вимог. Водночас відмова в забезпеченні позову може призвести до ускладнення захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивачки. Тож, обраний судом вид забезпечення позову, не призведе до невиправданого обмеження спадкових прав відповідачки.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі N 910/1040/18.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з підставами позову, зокрема, щодо виникнення у позивачки майнових прав на машиномісця № НОМЕР_1 та №5, що стосуються вирішення спору у цій справі по суті, у зв`язку із чим колегією суддів відхиляються як передчасні та такі, що не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого судового рішення, яке відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 спростовуються матеріалами справи, і не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанцій норм процесуального права та суперечність висновків суду судовій практиці Верховного Суду з розгляду справ подібної категорії.

Зазначені скаржником доводи, у взаємозв`язку із дослідженими судом матеріалами справи, не дають апеляційному суду підстав вважати, що висновки суду першої інстанцій щодо застосування заходів забезпечення позову, яке має тимчасовий характер, є непропорційним втручанням у право сторони спору на вільне володіння своїм майном або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова