Постанова

від 27.11.2024 по справі 177/1130/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7705/24 Справа № 177/1130/24 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.

секретар судового засідання Бортник В.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Яводчака Олександра Васильовича та відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Строговою Г.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості про дату складання повного тексту судового рішення в матеріалах справи відсутні),-

В С Т А Н О В И В

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що у період роботи позивача в шкідливих умовах праці на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» ним отримано три хронічних професійних захворювання вібраційна хвороба, ХОЗЛ, туговухість.

Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 04.03.2024 виникло з вини роботодавця.

Згідно довідки МСЕК від 26.04.2024, позивачу з 15.04.2024 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65%, у зв`язку з профзахворюваннями, та третя група інвалідності.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, отримав інвалідність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач потребує постійного лікування, відчуває стійкий біль, обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта, з іррадіацією в кінцівки, порушену ходу, біль у плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт в них, заніміння кінцівок, задишку при фізичному навантаженні, періодичний кашель та важкість у грудях.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 325000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових податкових платежів.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 130000,00 грн. моральної шкоди, без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» 1300,00 грн. судового збору на користь держави.

Обидві сторони оскаржили судове рішення.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 адвокат Яводчак О.В. ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.

Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта, з іррадіацією в кінцівки, порушену ходу, біль у плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт в них, заніміння кінцівок, задишку при фізичному навантаженні, періодичний кашель та важкість у грудях. Судом не враховано повний стаж роботи позивача на підприємстві відповідача - 18 років та 4 місяці, а не лише 6 років, 8 місяців, як зазначив суд у рішенні, що підтверджується записами в трудовій книжці та санітарно-гігієнічній характеристиці умов праці від 15.10.2019.

Натомість представник відповідача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» адвокат Савельєва Т.Д. в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду і новим рішенням відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що визначений судом розмір відшкодування шкоди є завищеним, суд також необґрунтовано визначив стягнення шкоди без сплати обов`язкових платежів.

Відзиви на апеляційні скарги не подано.

25 листопада 2024 року через підсистему "Електронний суд" від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Яводчака О.В. надійшло клопотання про проведення апеляційного розгляду справи, призначеного на 27.11.2024 на 11:40 годин без участі позивача та його представника. Підтрумують апеляційну скаргу позивача в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача,представника відповідачаПрАТ «Північнийгірничо-збагачувальнийкомбінат» -адвоката СавельєвуТ.Д.,яка заперечилапроти доводівапеляційної скаргипозивача ОСОБА_1 та просилазалишити їїбез задоволення,підтримала апеляційнускаргу відповідачаПрАТ «Північнийгірничо-збагачувальнийкомбінат» тапросила їїзадовольнити,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судув межахзаявлених позовнихвимог тадоводів апеляційнихскарг,колегія суддівдійшла висновку,що апеляційнускаргу позивачаслід задовольнитичастково,а апеляційнаскарга відповідачапідлягає залишеннюбез задоволення з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працював в період часу з 06.07.2016 по 24.03.2023 у Першотравневому кар`єрі машиністом екскаватора в кар`єрі виробничої дільниці №4 по відвантаженню гірничої маси з перевантажувальних станцій з правом пільгового пенсійного забезпечення за списком №1 ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», що підтверджується копією трудової книжки.

Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 04.03.2024 року проведено розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , та встановлено діагноз: «Вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вестибулопатією синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофіею у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Т75.2; Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня. J44; Хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) - за класифікацією ОСОБА_2 і Н.І. Пономарьової. Н90.3».

Згідно п.17 зазначеного акту професійне захворювання виникло у позивача за таких обставин: «Працюючи з 06.07.2016 по 24.03.2023 машиністом екскаватора в кар`єрі. Першотравневого кар`єру ПРАТ «ПІВНГЗК» ОСОБА_1 керував екскаватором, під час виконання робіт з навантаження гірничої маси на залізничний транспорт та відвантаження гірничої маси з перевантажувальних пунктів, розробляв гірничу масу та ґрунт, перемішував гірничу масу, планував площадку, керував екскаватором під час пересування та маневрів, регулював хід механізмів, забезпечував технічно правильне переміщення гірничої маси та ефективне використання екскаватора, керував навантаженням породи у вагони, профілював трасу екскаватора.

Внаслідок недосконалості технологічного процесу та технологічного устаткування під час виконання робіт з навантаження гірничої маси на залізничний транспорт та відвантаження гірничої маси з перевантажувальних пунктів, підпадав під вплив підвищених параметрів вібрації та шуму.

Внаслідок недосконалості технологічного процесу відкритого видобутку руди, підпадав під вплив пилу переважно фіброгенної дії з вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70%.»

Згідно п. 18 вказаного акту встановлено, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) у позивача стало «Вібрація загальна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1-3 дБ перевищував допустимий рівень та складав 60-62 дБ при ГДР 59 дБ, згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Пил переважно фіброгенної дії: концентрація пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 1,35-2,3 рази та складала 2,7-4,6 мг/м3 при ГДК 2.0 мг/м3 , згідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони» затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.07.2020 № 1596. Шум: еквівалентний рівень шуму на 1-2 дБА перевищував допустимий рівень та складав 81-82 ДБА при ГДР 80 ДБА, згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку»

Згідно довідки МСЕК №573511 від 26.04.2024 та довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у надані медичної та соціальної допомоги №144370 від 26.04.2024, позивачу первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності (50% по вібраційній хворобі, 10% по ХОЗЛ та 5% по туговухості) та встановлено третю групу інвалідності з 15 квітня 2024 року безстроково, протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, в умовах вібрації, виробничого пилу, шуму.

Дослідивши записи у трудовій книжці позивача, на перевірку доводів апеляційної скарги представника позивача, колегія суддів встановила, що стаж роботи у шкідливих умовах праці позивача дійсно розпочався не у 2016 році, як зазначив суд першої інстанції, а з 2004 року, коли позивача було переведено на посаду помічника машиніста екскаватора к Першотравневому кар`єрі ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальнийкомбінат»(посада за Списком №1) (а.с.101), а у 2016 році він обійняв посаду машиніста екскаватора на тому ж кар`єрі (а.с.102).

Отже в шкідливих умовах праці позивач пропрацював 18 років 06 місяців.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, проте не може повністю погодитися із розміром моральної шкоди, визначеним судом.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням у 2024 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практичноможливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04 березня 2024 року причиною професійних захворювань позивача є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів - вібрація загальна, пил переважно фіброгеннлї дії та виробничий шум (а.с.121-123),

Отже, роботодавецьПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з виниПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд виходив зобставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи безстроково.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду, так як його суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого зменшеного розміру моральної шкоди, порівняно з тим, про який позивач просив у позові.

Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.

В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з двома професійними захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у загальному розмірі 65% та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та можливістю його відновлення.

Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та вона періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається, він турбується про своє майбутнє та своєї сім`ї, якій не може допомагати як раніше.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом 18 років 06 місяців на робочому місці відповідача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи,безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її до 300000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користьдержави та збільшує цей розмірі з 1300,00 грн. до 3000,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 4500 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (3000,00грн. х 150%).

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Яводчака Олександра Васильовича задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Криворізькогорайонного судуДніпропетровської областівід 17червня 2024року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 змінити,збільшивши цейрозмір з 130000,00 (ста тридцяти тисяч) грн. до 300 000,00 (трьохсот тисяч) грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.

РішенняЖовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня 2024 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 1300,00 грн. до 3000,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» заподанняапеляційної скаргипозивачем на користь держави судовий збір у розмірі 4500,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: