Постанова

від 27.11.2024 по справі 333/8005/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 333/8005/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

секретарі судового засідання Беседі Г.Р.,

за участі представників позивача Прінь В.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Дорошенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Вишневського Андрія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 13 вересня 2024 року в адміністративній справі №333/8005/24 (головуючий суддя I-ї інстанції - Піх Ю.Р.) за позовом Комунарського відділу у м.Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області до громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (громадянина рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про продовження строку затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 13.09.2024 року звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з адміністративним позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) про продовження строку затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на 6 місяців з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Як зазначено в заяві, станом на час звернення до суду з адміністративним позовом у відповідача по справі відсутні будь-які документи, що надавали би йому право на проживання в Україні, та отримання інформації з країни громадянської належності відповідача з метою ідентифікації та подальшого оформлення документів, необхідних для його виїзду, є неможливим.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 13 вересня 2024 року позов задоволено.

В апеляційних скаргах представник відповідача ( Вишневський А.А. ) та відповідач просили скасувати рішення суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги представника відповідача Вишневського А.А. зазначено, що на теперішній час продовження строку затримання та перебування у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації та забезпечення видворення є недоцільним, оскільки особа ідентифікована, а позивачем не наведено достатніх та належних підстав для продовження строку затримання відповідача.

Доводами відповідача в скарзі зазначено те, що він не є громадянином Грузії ОСОБА_1 , а є громадянином рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також зазначено, що позов в судовому засіданні не визнавав та взагалі не приймав участі в судовому засіданні, рішення прийнято без нього та судом першої інстанції порушені його права на розгляд справи за його участю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу представника відповідача, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представником відповідача - Дорошенко Т.І. до Третього апеляційного адміністративного суду 17.10.2024 року (згідно поштовому штампу на конверті) подано заяву про уточнення та доповнення апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

Оскільки вказані уточнення та доповнення апеляційної скарги подано поза межами строку апеляційного оскарження, то судом апеляційної інстанції такі уточнення та доповнення до уваги не приймаються та не враховуються.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що він є громадянином рф ОСОБА_3 , в`їхав на територію України по паспорту громадянина Грузії ОСОБА_1 , проживав на території України саме за цим паспортом.

Представники позивача просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Судом встановлено, що 19 березня 2024 року громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виявлений працівниками Управління міграційної поліції ГУНП в Запорізькій області та запрошений до Комунарського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області для з`ясування законності його перебування в Україні.

Під час здійснення перевірки встановлено, що громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прибув в Україну 30 жовтня 2003 року через КПП «Тополі» по паспортному документу 0782092, виданому 28 листопада 2001 року, терміном дії до 28 листопада 2006 року, в приватних справах.

Згідно з копією паспортного документа наявні штампи про прийняте рішення №126 про примусове видворення від 28 серпня 2004 року та заборони в`їзду на територію України до 30 лютого 2005 року. Штамп про перетин кордону в напрямку виїзду відсутній. В наявності у громадянина Грузії ОСОБА_5 є паспортний документ НОМЕР_1 , виданий 28 листопада 2001 року, термін дії якого закінчився 28 листопада 2006 року.

З метою встановлення законності перебування в Україні громадянина Грузії ОСОБА_5 Комунарським відділом у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області проведено перевірку за наступними обліками: за обліками УДМС у Запорізькій області з використанням бази даних відомчої інформаційної системи ДМС ОСОБА_5 не значиться; посвідками на тимчасове або постійне проживання в Україні, паспортом громадянина України не документувався; за обліками інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»), за результатами - інформація про перетинання державного кордону України громадянином ОСОБА_5 відсутня; за обліками Державного реєстру актів цивільного стану громадян, за результатами - інформація про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, тощо відсутня.

Впродовж тимчасового перебування на території України ОСОБА_5 за межі України не виїжджав, до ДМС із заявами щодо легалізації свого проживання в Україні, продовження строку перебування на території країни не звертався. Законні підстави для подальшого перебування в Україні у іноземця відсутні. Дозволений строк перебування на території України у громадянина Грузії ОСОБА_5 закінчився 29 січня 2004 року, з цього часу перебуває на території України незаконно, ухиляється від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні.

19 березня 2024 року Комунарським відділом у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_5 притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП України, на відповідача накладено штраф в розмірі 3400 грн..

Також судом встановлено, що рішенням №1 від 19 березня 2024 року Комунарського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області вирішено примусово видворити з України громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9-11).

Вказане рішення про примусове видворення не оскаржено, не скасовано та є чинним.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 20 березня 2024 року у справі №333/2558/24, резолютивна частина якого змінена постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року, затримано громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (громаданяни рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та поміщено до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України терміном на шість місяців, тобто до 20 вересня 2024 року. Вказане рішення в касаційному порядку не оскаржено.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_6 , перебуваючи в Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, відмовився від заповнення документів для отримання сертифіката на повернення до Грузії, назвавши себе громадянином рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та надавши адміністрації Миколаївського ПТПІ копію свідоцтва про народження та копію військового квитка на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20, 21).

06.04.2024 року (вих.№4877.5/447-24) Миколаївський ПТПІ повідомив Комунарський відділ у м.Запоріжжі УДМС у Запорізькій області, що ОСОБА_6 05.04.2024 року звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Натомість, згідно листа ГУ ДМС України в Одеській області від 24.06.2024 року (вих.№ 5100.5.1/14402-24) відповідач із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління не звертався, на обліку не перебуває.

Згідно листа адміністраціїї Держприкордонслужби від 25.04.2024 року за результатами проведеної перевірки відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України, громадянином Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянином рф ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в базі даних не виявлено.

Консульською службою Посольства Грузії в Україні повідомлено позивача (лист від 11.06.2024 вих. №60/18797), що згідно інформації від Служби з питань громадянства та міграції Агенства з розвитку державних сервісів Міністерства юстиції Грузії, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається померлим від 22 серпня 2018 року (а.с.17).

На теперішній час позивач не має можливості ідентифікувати особу відповідача, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Врахувавши, що за час свого перебування на території України відповідач клопотання щодо набуття/прийняття громадянства України, оформлення дозволу на імміграцію в Україну, документування посвідкою на постійне проживання в Україні не порушував, документів на право проживання в Україні не має, зареєстрованого місця проживання в Україні не має, суд першої інстанції зазначив, що відповідач перебуває в Україні з порушенням встановленого строку перебування та своїми діями порушив вимоги статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а його подальше перебування на території України суперечить законодавству України. Оскільки у відповідача відсутній документ, що дає право на виїзд з України, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини 14 статті 289 КАС України розгляд питань, визначених цією статтею, здійснюється судом за обов`язкової участі сторін, у тому числі може проводитися у режимі відеоконференції та з трансляцією з іншого приміщення, розташованого поза межами приміщення суду, в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно журналу судового засідання від 13.09.2024 року таке судове засідання по справі №333/8005/24 проведено судом першої інстанції за відсутності сторін, в тому числі і відповідача.

Колегія суддів вважає обґрунтованими посилання відповідача на те, що судом першої інстанції безпідставно зазначено в рішенні суду про визнання ним позову, а також про те, що представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримала, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено без участі сторін по справі та без фіксування судового процесу технічними засобами, а тому такі твердження суду першої інстанції є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що сторони, участь яких у розгляді даної категорії справ є обов`язковою, належним чином про дату, час і місце судового засідання не повідомлялись, і саме цим відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу.

Вказане є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення.

Так, спірним під час апеляційного перегляду справи є наявність підстав для продовження строку затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні задля ідентифікації та забезпечення виконання рішення про примусове видворення.

Вирішуючи спірні правовідносини, апеляційний суд виходить з наступного.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі по тексту - Закон №3773).

Частиною першою статті 26 Закону №3773 встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно з частиною восьмою статті 26 Закону №3773 примусове повернення не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Абзацом першим частини першої статті 30 Закону №3773 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

За положеннями частини третьої статті 30 Закону №3773 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Як встановлено частиною четвертою статті 30 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Відповідно до частини шостої статті 30 Закону №3773 типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 289 КАС України, яка встановлює особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства, в редакції, чинній на час подання цього позову, передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Виходячи з приведених норм процесуального права, підставою для застосування судом до іноземця або особи без громадянства такого заходу, як затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України, є:

1) ймовірність того, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

2) якщо існує ризик його (її) втечі;

3) у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Судом встановлено, що належність відповідача до громадянства Республіки Грузія не підтверджена жодним дійсним паспортним документом, оскільки строк дії паспорта НОМЕР_1 , виданого 28 листопада 2001 року, закінчився 28 листопада 2006 року.

Відповідно до листа Консульської служби Посольства Грузії в Україні згідно інформації від Служби з питань громадянства та міграції Агенства з розвитку державних сервісів Міністерства юстиції Грузії, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається померлим від 22 серпня 2018 року (а.с.17).

Крім того, за твердженнями відповідача він не є громадянином Республіки Грузія ОСОБА_1 , а є громадянином рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підтвердження цього факту відповідачем долучено копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , та копію військового квитка, виданого на ім`я ОСОБА_3 .

Натомість, апеляційний суд вважає факт належності відповідача до громадянства рф ймовірним, оскільки він не підтверджений належними доказами.

Відтак, особа відповідача не ідентифікована позивачем, належність його до громадянства будь-якої країни не підтверджена, відповідач не має документу, що дає право на виїзд з України.

Суд зауважує, що на час апеляційного перегляду справи відсутні докази оскарження відповідачем рішення про примусове видворення.

Крім того, суд зауважує, що відповідач не заперечує факт проживання в Україні без законних підстав, проте не вчинив жодних дій для припинення правопорушення.

Відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів звернення до відповідних державних органів із заявами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили, що відповідач залишав країну свого національного походження у зв`язку з побоюванням стати жертвою переслідувань в розумінні ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на відсутність підстав, передбачених ч.13 статті 289 КАС України для продовження строку затримання відповідача в ПТПІ, колегія суддів до уваги не приймає, з огляду на таке.

Як зазначалось вище, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Відтак, оскільки у відповідача як особи, відносно якої прийнято рішення про примусове видворення, відсутній документ, що дає право на виїзд з України, особа відповідача не ідентифікована, наявні передбачені вимогами законодавства підстави для продовження строку затримання відповідача із поміщенням в ПТПІ з метою ідентифікації особи та забезпечення видворення за межі території України.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до статті 317 КАС України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, у зв`язку з чим апеляційний суд приймає нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 272, 289, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Вишневського Андрія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 13 вересня 2024 року в адміністративній справі №333/8005/24 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов Комунарського відділу у м.Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області до громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (громаданяни рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) задовольнити.

Продовжити строк затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (громаданяни рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) терміном на шість місяців, тобто до 20 березня 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко