Постанова

від 28.11.2024 по справі 640/27415/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/27415/21 Головуючий у І інстанції - Колеснікова І.С.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Акціонерне товариство «Хімтекстильмаш» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення № 33 від 15 вересня 2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про застосування відносно структурного підрозділу Дослідного заводу Відкритого акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, яким структурному підрозділу Дослідний завод Відкритого акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» за період з 01 серпня 2011 року по 08 вересня 2021 року було нараховано штрафну санкцію (у розмірі 10%) у сумі 11 036,82 грн та пеня (0,1 % на суму недоїмки і фінансових санкцій) у сумі 597 874,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням безпідставно застосовані санкції у вигляді штрафу та пені за несвоєчасно сплачені страхувальником страхові внески, оскільки підстава (п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») на момент прийняття такого рішення у чинному законодавстві відсутня.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ, дана адміністративна справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 15 вересня 2021 року №33 в частині нарахування пені з 01.03.2020 по 08.09.2021.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин приписи пункту 9-11.2 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо мораторію на нарахування пені на час дії карантину, оскільки, на переконання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, цей припис не поширюється на спірні правовідносини, адже звільняє від пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, питання щодо чого у даній адміністративній справі не є спірним.

Відзивів Позивача, Відповідача - Пенсійного фонду України, на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Акціонерне товариство «Хімтекстильмаш» зареєстровано виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 30.12.1994, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис від 11.11.2005. З 24.01.1995 Позивач перебуває на обліку в органах податкової служби.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області 15 вересня 2021 року прийнято рішення № 33 про застосування до структурного підрозділу Дослідний завод Відкритого акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду. Відповідно до вказаного рішення структурному підрозділу Дослідний завод Відкритого акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» за період з 01.08.2011 по 08.09.2021 було нараховано штрафну санкцію (у розмірі 10%) у сумі 11 036,82 грн та пеню (0,1% на суму недоїмки і фінансових санкцій) у сумі 597 874,25 грн.

Із змісту цього рішення вбачається, що останнє прийняте на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з таким рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вважаючи його протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, Позивач звернувся до адміністративного суду з цим адміністративним позовом.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за практикою Верховного Суду за органами Пенсійного фонду України після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 01.01.2011, а тому застосування штрафних санкцій та нарахування пені до 01.03.2020 є правомірним. Натомість нарахування пені з 01.03.2020 по 08.09.2021 є протиправним з огляду на дію мораторію на період карантину відповідно до п.9-11.2 розд. VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закон № 1058-IV (у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об`єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону № 1058-IV визначено, що страхувальник зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно із ч. 2, абз. 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частинами 6 та 12 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно із ч. 2 ст. 106 Закону № 1058-IV (у редакції до 01.01.2011) суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно несплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058-IV у редакції, що діяла до 01 січня 2011 року, було передбачено застосування органами Пенсійного фонду України до страхувальників фінансових санкцій, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Із набранням чинності 01 січня 2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ) наведена вище норма права із Закону № 1058-ІV була виключена.

Водночас, відповідно до положень абзацу 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Отже, після набрання чинності Законом № 2464-VІ за органами Пенсійного фонду України збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2020 року у справі № 805/1452/16-а.

Відповідно до пп. 9.1 розд. 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі - Інструкція № 21-1), до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування застосовуються фінансові санкції відповідно до повноважень, якими органи Пенсійного фонду були наділені до 1 січня 2011 року.

Згідно з пп. 9.3 розд. 9 Інструкції №21-1 фінансові санкції за порушення норм законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування накладаються на страхувальника відповідно до частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, що діяла до 1 січня 2011 року.

Таким чином за допущене порушення строків нарахування та сплати страхових внесків, заборгованість щодо яких виникла з серпня 2009 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області правомірно прийнято оскаржуване рішення від 15.09.2021 № 33 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені. Водночас, як правильно підкреслив суд першої інстанції, нарахування пені здійснювалося обґрунтовано до 01.03.2020 з огляду на таке.

Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ було доповнено, зокрема, пунктом 9-11.2.

Відповідно до пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.

Отже, пеня у період з 01 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину не нараховується.

Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 480/5678/21, аналізуючи питання застосування у подібних правовідносинах пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зазначив, що правове значення у контексті застосування цієї норми права має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата).

Суд касаційної інстанції у згаданій адміністративній справі прийшов до висновку, що в незалежності від того, що початок вчинення триваючих правопорушень припадав на періоди до початку дії мораторію, враховуючи вимоги пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування Позивачу пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску починаючи з 01.03.2020, проте за період до 01.03.2020 пеня підлягає нарахуванню.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Верховного Суду, які правомірно враховано на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність нарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області в оскаржуваному рішенні від 15 вересня 2021 року № 33 пені за період з 01 березня 2020 року по 08 вересня 2021 року, а відтак і про необхідність його скасування у відповідній частині.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Л.О. Костюк