Рішення

від 28.11.2024 по справі 903/329/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 листопада 2024 року Справа №903/329/24 (903/856/24)Господарський суд Волинської області в складі судді Гарбара І.О., розглянувши матеріали по справі №903/329/24 (№903/856/24) за позовом Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в межах справи №903/329/24 заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

07.10.2024 представник АТ Перший український міжнародний банк сформувала в системі Електронний суд позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 матеріали справи передано для розгляду судді Гарбару І.О. на підставі п.8 ч.1 ст.20 ГПК України, ст.7 КУзПБ.

Судом встановлено, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 162, 164, 172 ГПК України.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивачем в позовній заяві зазначено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- АТ УНІВЕРСАЛ БАНК та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (арбітражний керуючий) - Григор`єва Валерія Васильовича.

Суд засвідчує, що позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено клопотання про залучення АТ УНІВЕРСАЛ БАНК та арбітражного керуючого - Григор`єва Валерія Васильовича, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та не обґрунтовано яким чином рішення суду у даній справі може вплинути на права та/або обов`язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, щодо однієї із сторін.

В аспекті викладеного, суд констатує, що саме лише зазначення позивачем по тексту позовної заяви складу учасників судового процесу, не звільняє його від обов`язку обґрунтувати необхідність залучення такого учасника, його статус та підстави такого залучення.

Ухвалою суду від 10.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 10.10.2024 доставлена відповідачам 11.10.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву - до 28.10.2024 включно.

28.10.2024 відповідач ОСОБА_1 надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки підставами недійсності правочину позивач зазначає виключно власні припущення та думки, однак «вважання» банку про фіктивність правочину в жодній мірі не доводить фіктивності, адже, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Позивач, відзив ОСОБА_1 , отримав 31.10.2024, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту АТ "Укрпошта" №4302300058320.

Отже, строк для подачі відповіді на відзиву ОСОБА_1 до 04.11.2024.

Відповідь на відзив ОСОБА_1 на адресу суду не надходила.

28.10.2024 представник ОСОБА_2 сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення та судові витрати залишити за відповідачем.

Позивач, отримав відзив представника ОСОБА_2 , 28.10.2024, що підтверджується квитанцією №1952079 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Отже, строк позивачу для подачі відповіді на відзиву представника ОСОБА_2 до 31.10.2024.

Відповідь на відзив представника ОСОБА_2 на адресу суду не надходила.

Арбітражний керуючий (керуючий реалізацією) Григор`єв В.В. 30.10.2024 сформував в системі «Електронний суд» пояснення щодо позовної заяви, в яких вказав, що позовну заяву вважає безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2024 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства. Заява обґрунтована неможливістю здійснити погашення боргу перед дев`ятнадцятьма кредиторами в сумі 62526485 грн.

Ухвалою суду від 05.04.2024 заяву фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 17.04.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Керуючим реструктуризацією боргів призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича. Заборонено боржнику ОСОБА_1 відчужувати майно. Призначено попереднє судове засідання на 29.05.2024 о 12 год 00 хв.

Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 18.04.2024.

Після оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника:

-29.04.2024 на адресу суду надійшла заява АТ Універсал Банк з грошовими вимогами до боржника в сумі 36 971 грн 02 коп.

-02.05.2024 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника в сумі 339 541 грн 31 коп.

-28.05.2024 на адресу суду надійшла заява АТ "ПУМБ" з грошовими вимогами до боржника в сумі 71 480 грн 47 коп.

Ухвалами суду від 29.05.2024, 12.06.2024 визнано грошові вимоги до боржника:

- Акціонерного товариства Універсал банк в сумі 36971,02 грн з включенням до другої черги задоволення, 6 056 грн перша черга, як витрати по сплаті судового збору;

- ОСОБА_2 в сумі 270000,00 грн з включенням до другої черги задоволення, 4844,80 грн перша черга, як витрати по сплаті судового збору;

- Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк в сумі 71480,47 грн з включенням до другої черги задоволення(без вирішального голосу на зборах кредиторів), 6056,00 грн перша черга, як витрати по сплаті судового збору.

У визнанні грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 64696,51 грн відмовлено.

Ухвалою суду від 12.06.2024 зобов`язано керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Григор`єва В.В. провести збори кредиторів в порядку ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства. Засідання суду, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі призначено на 10.07.2024 о 10 год 30 хв.

17.06.2024 на адресу суду надійшов лист керуючого реструктуризацією боргів боржника про долучення проекту плану реструктуризації боргів боржника. Повідомляє, що план реструктуризації буде розглянутий на зборах кредиторів боржника 21.06.2024 (т.3, а.с.184-185).

20.06.2024 надійшла заява АТ «ПУМБ» про перенесення зборів кредиторів, призначених на 21.06.2024 на іншу дату. Зазначає, що звіти керуючого реструктуризацією щодо перевірки декларації боржника, виплату грошової винагороди, проект плану реструктуризації боргів боржника на адресу банку не надходили. У зв`язку з обмеженими витратами на відрядження у період воєнного стану представник банку не зможе прибути на збори кредиторів боржника. Банк хоче скористатись своїм правом на заочне голосування, але без документів, щодо яких має бути голосування, скористатись таким правом є неможливим.

21.06.2024 надійшло клопотання керуючого реструктуризацією боргів боржника про визнання боржника банкрутом, відкриття процедури погашення боргів; затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024, здійснення її виплати з депозитного рахунку суду.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 10.07.2024 у справі №903/329/24 закрито провадження у справі №903/329/24 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство. Здійснено виплату арбітражному керуючому Григор`єву Валерію Васильовичу 41724 грн 54 коп в якості оплати грошової винагороди за здійснення повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_1 , які були авансовані боржником згідно платіжної інструкції від 04.04.2024 №ПН1660 на суму 45420,00 грн на депозитний рахунок Господарського суду Волинської області (т.3, а.с.218-225).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою в частині закриття провадження у справі, ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 ухвалу Господарського суду Волинської області від 10.07.2024 у справі №903/329/24 скасовано в частині закриття провадження у справі. Справу №903/329/24 передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024 справу передано для розгляду судді Гарбару І.О.

Як слідує з матеріалів справи №903/329/24, 21.06.2024 керуючий реструктуризацією боргів боржника подав до суду наступні документи:

1.Клопотання про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів, в якому просить суд:

- припинити процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 .

- припинити повноваження керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

- визнати банкрутом фізичну особу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

- ввести процедуру погашення боргів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

- призначити керуючим реалізацією майна боржника ОСОБА_1 арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

2. Клопотання про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024, здійснення її виплати з депозитного рахунку суду.

Разом з цим, дані клопотання розглянуті не були, однак ухвалою суду від 10.07.2024 здійснено виплату арбітражному керуючому Григор`єву Валерію Васильовичу (рахунок НОМЕР_2 , банк одержувача АТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ банку 14360570, МФО 305299, ідент. код одержувача 3274003112) 41 724 грн 54 коп в якості оплати грошової винагороди за здійснення повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_1 , які були авансовані боржником згідно платіжної інструкції від 04.04.2024 №ПН1660 на суму 45420,00 грн на депозитний рахунок Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 24.09.2024 справу №903/329/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність прийнято до провадження (суддя Гарбар І.О.). Клопотання керуючого реструктуризацією боргів боржника про визнання боржника банкрутом та відкриття процедури погашення боргів; затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024, призначено до розгляду на 01.10.2024 о 10:45 год. Запропоновано боржнику та кредиторам подати до суду в строк до 01.10.2024 письмові пояснення щодо призначених клопотань, в яких викласти свою позицію стосовно них та направити останні на адресу учасників у справі, докази надіслання надати суду.

27.09.2024 представник Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» сформував в системі «Електронний суд» скаргу дії арбітражного керуючого Григор`єва В.В. у справі № 903/329/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , в якій просить:

1. Скаргу АТ «ПУМБ» на дії керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича задовольнити.

2. Визнати протиправними дії керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича в організації та проведенні зборів кредиторів, призначених на 21.06.2024.

3. Зобов`язати керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича повторно скликати та організувати проведення зборів кредиторів в режимі відеоконференції з обов`язковим наданням кредиторам документів для розгляду питань порядку денного.

Ухвалою суду від 30.09.2024 скаргу АТ «ПУМБ» на дії керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича, прийнято до розгляду. Розгляд скарги в призначено в судовому засіданні на 08.10.2024 о 10:30. Запропоновано керуючому реструктуризацією Григор`єву В.В. повідомити суд про результати розгляду скарги.

Ухвалою суду від 01.10.2024 розгляд клопотання керуючого реструктуризацією боргів боржника про визнання боржника банкрутом та відкриття процедури погашення боргів; затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024 відкладено на 08.10.2024 о 10:30 год.

Ухвалою від 08.10.2024 в задоволенні скарги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на дії арбітражного керуючого Григор`єва В.В. по справі №903/329/24 заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність, - відмовлено.

Постановою від 08.10.2024 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією Григор`єва Валерія Васильовича. Визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів. Призначено керуючим реалізацією майна ОСОБА_1 ) арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича та встановлено розмір оплати послуг арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого реалізацією у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожен місяць виконання ним своїх повноважень. Затверджено звіт керуючого реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_1 - арбітражного керуючого Григор`єва В.В. про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційну скаргу АТ "Перший Український міжнародний банк" залишено без задоволення, а Постанову Господарського суду Волинської області від 08.10.2024, без змін.

Позивач в позовній заяві доводить, що ухвалою від 12.06.2024 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до боржника в сумі 71480,47 грн з включенням до другої черги задоволення (без вирішального голосу на зборах кредиторів) та витрати зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн перша черга.

Ухвалою суду від 12.06.2024 зобов`язано керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Григор`єва В.В. провести збори кредиторів; призначено дату судового засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження, на 10.07.2024 о 10:30 год.

Арбітражним керуючим Григор`євим В.В. згідно з листом-повідомлення від 14.06.2024 кредиторів повідомлено про проведення зборів кредиторів 21.06.2024 об 11:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 (місце проживання боржника).

На зборах кредиторів були присутні: арбітражний керуючий Григор`єв В.В., боржник ОСОБА_1 та представник кредитора ОСОБА_2 адвокат Самчук Антон Миколайович. Представники АТ «Універсал Банк» та АТ «ПУМБ» на збори кредиторів до міста Луцька не прибули.

Кредитор АТ «ПУМБ» 19.06.2024 через систему «Електронний Суд» направив арбітражному керуючому Григор`єву В.В. заяву про перенесення зборів кредиторів, надіслання плану реструктуризацією боргів боржника та документів для підготовки результатів голосування на зборах кредиторів, в якій зазначив, що він не отримував документи, включаючи план реструктуризації боргів, та просив перенести збори кредиторів.

Керуючий реструктуризацією-арбітражний керуючий Григор`єв В.В. визнав збори повноважними, оскільки на них був присутній кредитор-фізична особа ОСОБА_2 (в особі її представника - адвоката Самчука А.М.), який володіє 270 голосами з 307, що складає більше двох третин голосів (відповідно ч.2 ст.48 КузПБ перші збори кредиторів вважаються повноважними, якщо на них присутні кредитори, які володіють двома третинами загальної кількості голосів).

На зборах кредиторів був розглянутий проект плану реструктуризації боргів боржника, який передбачав виділення боржником щомісяця коштів у сумі 4000,00 грн., з яких щомісячно, протягом 60 місяців буде погашатися вимоги АТ «Універсал банк» в сумі 435,20 грн., ОСОБА_2 2780,40 грн., АТ «ПУМБ» - 784,40 грн. Внаслідок виконання боржником плану реструктуризації боргів боржника кредиторам буде відшкодований судовий збір та частково сплачена заборгованість у розмірі 61,8% (у плані реструктуризації конкретні суми погашення вимог кредиторів та списання боргів не зазначені).

На порядок денний було поставлено питання про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або визнання боржника банкрутом та перехід до процедури погашення боргів чи закриття провадження у справі.

Кредитор ОСОБА_2 згідно з протоколом №1 від 21.06.2024 проголосувала «за» визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів. Своїм рішенням кредитор ОСОБА_2 , яка має переважну кількість вирішальних голосів, негативно вплинула на права інших кредиторів, зокрема, АТ «ПУМБ», які полягають в отриманні від боржника частини своїх грошових вимог, заради чого кредитор вступив у справу про неплатоспроможність.

АТ «ПУМБ» вважає, що фізична особа ОСОБА_2 , яка має 270 вирішальних голосів (із 306,971 загальної кількості голосів) проти 36,971 голосів, які належить АТ «Універсал Банк», та дорадчого голосу АТ «ПУМБ», діяла в інтересах боржника, на шкоду кредиторам.

АТ «ПУМБ» вважає, що ОСОБА_2 є фіктивним кредитором боржника ОСОБА_1 , її грошові вимоги не є дійсними з огляду на фіктивність правочину договору позики від 15.04.2022.

15.04.2022 між відповідачами укладений договір позики, відповідно до умов якого кредитор ОСОБА_2 передала у власність боржника ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 450000 грн, які позичальник зобов`язалася повернути до 17.04.2023.

Як вказано у договорі, підписанням договору сторонами підтверджується факт отримання позики і за домовленістю сторін даний пункт договору слід сприймати в якості розписки про отримання коштів.

Додатковою угодою №1 від 17.04.2023 сторони підтвердили факт часткової оплати позичальником грошових коштів в сумі 40000 грн, у зв`язку з чим сума боргу становить 410000,00 грн. Строк повернення кредиту продовжено до 17.10.2023.

Згідно із заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 боржницею 17.10.2023 частково погашено заборгованість в сумі 30000,00 грн. та 03.04.2024 - в сумі 110000,00 грн.

Станом на 03.04.2024 заборгованість за договором позики ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становила 270000,00 грн. (410000,00 30000,00 110000,00).

02.05.2024 ОСОБА_2 подала заяву про грошові вимоги кредитора до боржника на суму 339 541,31 грн., з яких: 270 000,00 грн. сума заборгованості за позикою, 55490,23 грн. - 30% річних за прострочення повернення позики та 9206,28 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду задоволено грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в сумі 270 000,0 грн. (сума позики), в задоволені решти вимог відмовлено.

Таким чином, позивач доводить, що ОСОБА_2 отримала 270 вирішальних голосів, які дозволяють вирішувати хід процедури у справі про неплатоспроможність, не зважаючи на думку та права інших кредиторів.

На зборах кредиторів, які проводилися 21.06.2024, ОСОБА_2 відмовилася від запропонованого плану реструктуризації боргів боржника, який передбачав відшкодування кредиторам судових витрат та часткове погашення заборгованості у сумі 240000,00 грн. за п`ять років, та запропонувала одразу визнати боржника ОСОБА_1 банкрутом і перейти в процедуру погашення боргів.

Вважає, що ОСОБА_2 усвідомлювала, що боржниця будь-якого майна, яке складає ліквідаційну масу і за рахунок якого можуть бути погашені її грошові вимоги, не має. ОСОБА_2 усвідомлювала, що по закінченні процедури погашення боргів, заборгованість ОСОБА_1 перед нею буде списана.

Отже, ОСОБА_2 подала заяву про грошові вимоги до боржника, сплатила за заяву судовий збір, уклала договір правничої допомоги з адвокатом для представництва її інтересів у справі про неплатоспроможність, заплатила адвокату гонорар за його послуги - щоб на перших зборах кредиторів відмовитися від грошей, які запропонувала боржниця.

Зазначає, що ОСОБА_2 своїм вирішальним голосом визначила подальшу стадію процедури неплатоспроможності щодо визнання боржника ОСОБА_1 банкрутом, введення процедури погашення боргів, в якій буде зафіксовано відсутність майна, яке складає ліквідаційну масу, що у подальшому призведе до закриття провадження у справі, звільнення боржника від боргів та погашення вимог усіх кредиторів.

Вважає, що дії кредитора ОСОБА_2 свідчать, що вона заздалегідь не мала наміру отримати свої кошти від боржника, а її метою участі у справі було отримання вирішального голосу для одноособового ухвалення рішень на зборах кредиторів на користь боржника.

Кредитори вступають у справу про неплатоспроможність боржника з метою отримати свої кошти. За подання заяви про грошові вимоги до боржника кредитор сплачує судовий збір, маючи правомірні очікування отримати його відшкодування, як то передбачено ч.2 ст. 133 КУзПБ, а також отримати заборгованість боржника за рахунок його поточних доходів, оформивши розстрочення заборгованості шляхом складання та погодження плану реструктуризації боргів боржника. Поведінка ОСОБА_2 не властива для кредитора.

Боржник ОСОБА_1 запропонувала кредиторам план реструктуризації боргів, внаслідок якого кредитору ОСОБА_2 , протягом 5 років мав бути відшкодований у повному обсязі судовий збір у сумі 4844,80 грн. та заборгованість (вимоги ІІ черги) у сумі 171217,61 грн. Відмовившись від грошей, власне для отримання яких кредитор ОСОБА_2 вступила у справу про неплатоспроможність, остання продемонструвала свій категоричний намір визнати боржника банкрутом, що фактично є діями на користь боржника та на шкоду іншим кредиторам.

Крім того, зазначає, що декларація про майновий стан боржника ОСОБА_1 за 2022 рік не містить витрат на суму позики 450000,00 грн. У пункті 68 Декларації «Витрати на придбання майна, товарів або послуг» вказаний прочерк. Відсутність витрат боржника ОСОБА_1 на суму позики - 450000,00 грн. підтверджує, що вона фактично цих коштів не отримувала.

ОСОБА_1 мала дохід у 2021 році 194 780 грн, у 2022 році 227 460,00 грн. Дохід членів сім`ї боржника за 2021 склав 198 169 грн, за 2022 рік - 35 491,44 грн. У 2023 році фінансовий стан ОСОБА_1 , та її родини у незначній мірі покращився: дохід ОСОБА_1 за 2023 рік склав 259 169,00 грн, а членів її сім`ї 69 349,00 грн. Але вказаний дохід не дозволяв ОСОБА_1 взагалі за будь-яких обставин повернути суму 450 000,00 грн за рік, як вказано у договорі позики, ані за півтора роки, як то продовжено строк у додатковій угоді.

Відсутність доходу, який дозволяв би розрахуватися із сумою позики, підтверджує факт відсутності у відповідача (боржника) ОСОБА_1 наміру реально виконувати договір.

За таких умов АТ «ПУМБ» вважає, що договір позики від 15.04.2022 з урахуванням додаткової угоди №1 від 17.04.2023, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є фіктивним, а саме укладеним спеціально для отримання ОСОБА_2 вирішального голосу на зборах кредиторів, без мети отримання грошових коштів від боржника, з ціллю відсторонення інших кредиторів від прийняття рішень.

Вказує, що на момент визнання господарським судом вимог кредитора ОСОБА_2 (ухвала від 12.06.2024) суд не знав та міг заздалегідь знати істинного наміру кредитора: сприяти боржнику у списанні його боргів перед іншими кредиторами. Суд визнав вимоги кредитора ОСОБА_2 лише на підставі договору позики та довідки, яка підтверджує наявність доходу за кордоном у кредитора ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_4 за 2020 та 2021 роки. Але вказана довідка не може бути безперечним доказом реального укладення договору позики. По-перше, довідка підтверджує наявність доходу за 2020-2021 роки, а не за 2022 рік, в якому надавалася позика. По-друге, з вказаної довідки не вбачається, що кредитор ОСОБА_2 мала готівку в еквіваленті приблизно 11500,00 євро (450000,00 грн.) для надання позики ОСОБА_1 (відсутня виписка з банківського рахунку про зняття з рахунку готівкових коштів; картка(чек) про відвідування банківської ячейки тощо). По-третє, вказана довідка не підтверджує факт наявності у кредитора ОСОБА_2 накопичених коштів у сумі 11500,00 євро. По-четверте, у справі не встановлювалося і відсутні відповідні документи про витрачання кредитором ОСОБА_2 отриманого доходу та залишення заощаджень.

Отже, на момент визнання грошових вимог кредиторів-фізичних осіб, суд покладається у переважній більшості виключно на добросовісність сторін. А їх реальні прагнення розкриваються у ході реалізації ними своїх правомочностей. Недобросовісний боржник з метою списання боргів може обрати «дружнього» кредитора, який має статки, що ускладнює розпізнавання їх дійсних намірів. Але у подальшому суперечлива поведінка «дружнього» кредитора розкриє істинну мету сторін.

У даній справі вважає, що відповідачі своєю поведінкою розкрили їх умисел на списання боргів, для чого уклали фіктивний договір позики.

Кодекс України з процедур банкрутства (п.4 ч.8 ст. 126) зобов`язує кредитора, який проголосував проти схвалення плану реструктуризації боргів боржника довести, що в разі визнання боржника банкрутом у порядку, визначеному Кодексом, його вимоги були б задоволені у розмірі, що перевищує розмір вимог, які будуть задоволені відповідно до умов плану реструктуризації боргів. Але вважає, що довести це кредитор ОСОБА_2 не зможе, оскільки вимоги усіх кредиторів, включаючи ОСОБА_2 після визнання боржника ОСОБА_1 банкрутом будуть списані у зв`язку з відсутністю ліквідаційної маси.

Доводи відповідача ОСОБА_1 .

Арбітражний керуючий на засіданні зборів кредиторів оголошував, що до нього звернувся АТ «ПУМБ» з проханням відкласти збори кредиторів та оскільки повноваження на відкладення зборів у нього відсутні, він виніс це питання на обговорення.

Обговоривши питання відкладення проведення зборів кредиторів вирішено відмовити у їх відкладенні, оскільки банк свідомо не скористався правом прибути на збори та в банку немає права вирішального голосу, оскільки він з порушенням строку звернувся із заявою з кредиторськими вимогами.

Тобто вважає, що саме АТ «ПУМБ» пропустивши строк на звернення із заявою з кредиторськими вимогами, не скориставшись правом прибути на засідання зборів кредиторів, не скориставшись правом завчасно просити документи для заочного голосування, адже отримав повідомлення про дату проведення зборів за сім днів до їх проведення, а надати документи та відкласти збори просив фактично за день до їх проведення, фактично сам негативно вплинув на свої права та інтереси, однак намагається звинуватити в цьому іншого кредитора, який скористався правом на подання заяви з вимогами та який направив на збори свого представника.

Вказує, що на четвертій сторінці позову, з якої розпочинається розділ підстави недійсності правочину, як підставу для визнання договору недійсним та як підставу для задоволення позову вказано лише, що АТ «ПУМБ» вважає, що фізична особа ОСОБА_2 , яка має 270 вирішальних голосів (із 306,971 загальної кількості голосів) проти 36,971 голосів, які належить АТ «Універсал Банк», та дорадчого голосу АТ «ПУМБ», діяла в інтересах боржника, на шкоду кредиторам, тому АТ «ПУМБ» вважає, що ОСОБА_2 є фіктивним кредитором боржника ОСОБА_1 , її грошові вимоги не є дійсними з огляду на фіктивність правочину - договору позики від 15.04.2022.

Тобто, підставами недійсності правочину Позивач зазначає виключно власні припущення та думки, однак «вважання» банку про фіктивність правочину в жодній мірі не доводить його фіктивності, адже доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На п`ятій сторінці позову, як підстави для визнання недійсним договору банк зазначає власні припущення, що ОСОБА_2 усвідомлювала, що боржниця немає майна і заборгованість перед нею буде списана, що ОСОБА_2 подала заяву про грошові вимоги до боржника, щоб відмовитися від грошей, які запропонувала боржниця.

Також, банк робить припущення, що ОСОБА_2 своїм вирішальним голосом визначила подальшу стадію процедури неплатоспроможності щодо визнання боржника ОСОБА_1 банкрутом, введення процедури погашення боргів, в якій буде зафіксовано відсутність майна, яке складає ліквідаційну масу, що у подальшому призведе до закриття провадження у справі, звільнення боржника від боргів та погашення вимог усіх кредиторів, тому банк припускає, що ОСОБА_2 заздалегідь не мала наміру отримати свої кошти від боржника, а її метою участі у справі було отримання вирішального голосу для одноособового ухвалення рішень на зборах кредиторів на користь боржника.

Вважає, що твердження банку ґрунтуються виключно на припущеннях, адже якби ОСОБА_2 заздалегідь не мала наміру отримати свої кошти від боржника, вона б не зверталась із заявою з кредиторськими вимогами.

Якби метою ОСОБА_2 участі у справі було отримання вирішального голосу для одноособового ухвалення рішень на зборах кредиторів на користь боржника, тоді для чого було повертати їй 110000,00 грн., боргу в 2024 році адже це як стверджує банк цілих 110 голосів.

При цьому, вказує, що згідно поданого списку кредиторів загальна сума вимог становить не менше як 625264,85 грн., і це без врахування відсотків небанківських кредитних установ, які в рази перевищують суму боргу, тобто ОСОБА_2 із 625 голосів має значно менше половини (270) що свідчить про те, що припущення банку про укладення договору позики в 2022 році, щоб потім в 2024 році погасивши майже половину боргу ОСОБА_2 мала якісь голоси є недоречними та видуманими.

Щодо доводів банку, що поведінка ОСОБА_2 не властива для кредитора, оскільки вона проголосувала за перехід до процедури погашення боргів, що банк вважає діями на користь боржника та на шкоду іншим кредиторам; що декларація про майновий стан боржника не містить витрат на суму позики, а відсутність витрат нібито підтверджує, що ОСОБА_1 фактично цих коштів не отримувала, зазначає наступне.

Ухвалою суду віл 29.05.2024 розгляд заяви з грошовими вимогами ОСОБА_2 було відкладено та зобов`язано ОСОБА_2 надати суду документальне підтвердження (довідка, виписка по рахунку тощо) джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику.

На виконання вимоги суду ОСОБА_2 на підтвердження джерел походження коштів подала довідку про доходи податкового радника від 07.06.2024. згідно якої її дохід та її чоловіка за 2020 рік становить 129205,00 євро, за 2021 становить 183814,00 євро, яку було прийнято судом.

Тобто, згідно наданої довідки, що встановлено Судом в ухвалі, яка набрала законної сили ОСОБА_2 та її чоловік в місяць в 2021 році отримували в середньому 15316.67 євро. (183 814,00 поділити на 12), курс валют станом на дату отримання позики становив орієнтовно 32 гривні за євро, тобто щоб позичити 450000,00 грн., ОСОБА_2 із чоловіком було достатньо менше одномісячної заробітної плати.

Банк стверджує, що довідка не належний доказ, оскільки підтверджує наявність доходу за 2020-2021 роки, а не за 2022 рік, в якому надавалася позика.

Однак, вважає, що саме доходи за 2020 та 2021 роки в сумі понад 300 тисяч євро доводять можливість позичити на початку 2022 року 14 тисяч євро, що становить менше п`яти відсотків доходу.

Також, банк необгрунтовано стверджує, шо з вказаної довідки не вбачається, що кредитор ОСОБА_2 мала готівку в еквіваленті приблизно 11500.00 євро (450000.00 грн.) для надання позики ОСОБА_1 (відсутня виписка з банківського рахунку про зняття з рахунку готівкових коштів; картка(чек) про відвідування банківської ячейки тощо. Банк необгрунтовано стверджує, що вказана довідка не підтверджує факт наявності у кредитора ОСОБА_2 накопичених коштів у сумі 11500,00 євро.

Разом з цим, вказує, що АТ «ПУМБ» мало можливість висловити свої доводи та заперечення, в разі якби належним чином використовувало власні процесуальні права, однак банк на момент розгляду вимог фактично самоусунувся від надання будь-яких заперечень, як в подальшому самоусунувся від участі в судових засіданнях в суді першої інстанції, не подаючи жодних заперечень відносно переходу до процедури погашення боргів, не беручи участі при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, де оскаржувалася ухвалу про закриття провадження у справі та банк (Позивач) не надав жодного заперечення відносно переходу до процедури погашення боргів, клопотання щодо чого розглядалося в новому складі Суду, тобто банк і не заперечував відносно відкриття процедури погашення боргів.

Зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В межах справи №903/329/24 факт як отримання, так і повернення позики підтверджується ухвалою суду про визнання кредиторських вимог від 12.06.2024, яка набрала законної сили у встановленому порядку, а відтак обставини як отримання позики, так і повернення не підлягають доказуванню.

Також, вказує на обставини встановлені в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду в даній справі від 09.09.2024, в якій Судом встановлено та акцентовано увагу на встановленні факту отримання ти повернення позики, а також зверталась увага на недоведеності наявності факту недобросовісності боржника в даній справі, зокрема судом було встановлено наступне:

«Часткове погашення заборгованості боржником підтверджується з наявних у матеріалах справи довідки АТ "Універсал Банк" про рух коштів (т.2. а. с. 31-34) та розрахунку заборгованості (т.2, а. с. 97-99), розрахунків заборгованості перед АТ "ПУМБ" за кредитними договорами (т.3. а.с. 13-14: 26-27, 53-54). Також, ОСОБА_1 було погашено 180000,00 грн (17.04.2023 на суму 40000 грн. 17.10.2024 на суму 30000.00 грн. 03.04.2024 на суму 110000 грн) заборгованості перед ОСОБА_2 за договором позики від 15.04 2022 (т.3, а.с. 112-114).

Однак, суд першої інстанції не перевірив вказаних доводів та прийшов до висновку про відсутність будь-яких реальних, підтверджених відповідними доказами дій боржника щодо вжиття заходів погашення заборгованості за значний період її існування, зазначив про значні середньомісячні витрати боржника.

Суд першої інстанції стверджує про можливе прагнення боржника спонукати кредиторів до відхилення плану реструктуризації (не прийняття рішення щодо його схвалення зборами кредиторів), що зі впливом 120 днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.30 КУзПБ) створює формальні підстави для переходу в процедуру погашення боргів. Колегія суддів зазначає, що на момент проведення зборів кредиторів з дня відкриття провадження у справі пройшло 65 днів, а на момент винесення оскаржуваної ухвали 84 дні, а тому таке посилання суду першої інстанції є безпідставним.

Вказані обставини у сукупності, за висновками колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 недобросовісним боржником та закриття з цих мотивів провадження у справі про його неплатоспроможність».

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України, а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів, щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, ухвала Господарського суду Волинської області від 12.06.2024 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 в справі №903/329/24, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бут и поставлені під сумнів, а інші рішення, не можуть їй суперечити.

Доводи відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 07.05.2024 розгляд заяви ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника призначено у судовому засіданні на 29.05.2024 о 12 год 00 хв. Ухвалою суду від 29.05.2024 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 12.06.2024 о 14 год 00 хв. Зобов`язано ОСОБА_2 до 10.06.2024 подати суду: документальне підтвердження (довідка, виписка по рахунку тощо) джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику.

На виконання ухвали ОСОБА_2 подано відповідний лист, в якому зазначено, що ОСОБА_2 довгий час проживає та працює в Німеччині, одружена із Azad Muhammed Said ( ОСОБА_4 ) з яким мають від шлюбу дитину, ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет. Для підтвердження доходів сім`ї в додатках надано довідку про розмір спільних доходів ОСОБА_2 та її чоловіка за 2020 та 2021 роки.

Таким чином, вважає очевидно доведеним факт можливості ОСОБА_2 надати позику ОСОБА_1 без суттєвого впливу на власне фінансове становище та фінансове становище її сім`ї.

В позовній заяві стверджується, що ОСОБА_2 на зборах кредиторів негативно вплинула на права інших кредиторів, зокрема, АТ «ПУМБ», які полягають в отриманні від боржника частини своїх грошових вимог, заради чого кредитор вступив у справу про неплатоспроможність. Щодо таких тверджень повідомляє, що ОСОБА_2 для захисту своїх прав та інтересів та для представництва в справі про банкрутство уклала відповідний договір із адвокатом, який здійснюватиме представництво її інтересів при розгляді справи, чого не було зроблено позивачем попри очевидну наявність в штаті банку великої кількості працівників та попри наявність відділення в місті Луцьку де і проводились збори кредиторів.

На засіданні зборів кредиторів стороною ОСОБА_2 в особі представника вирішено відмовити у відкладенні зборів, оскільки банк (позивач) не скористався правом прибути на збори та в банку немає права вирішального голосу, оскільки він з порушенням строку звернувся із заявою з кредиторськими вимогами.

Також, мотивами відмови у відкладенні зборів було те, що їх відкладення призведе до додаткових витрат кредиторів, тому в даному випадку саме Банк (Позивач) діяв на шкоду іншим кредиторам намагаючись зірвати проведення зборів та не належним чином використовуючи надані йому процесуальні права та можливості, а не ОСОБА_2 .

Банк в позові вказує, що фізична особа ОСОБА_2 , яка має 270 вирішальних голосів (із 306,971 загальної кількості голосів) проти 36,971 голосів, які належить АТ «Універсал Банк», та дорадчого голосу АТ «ПУМБ», діяла в інтересах боржника, на шкоду кредиторам тому АТ «ПУМБ» вважає, що ОСОБА_2 є фіктивним кредитором боржника ОСОБА_1 , її грошові вимоги не є дійсними з огляду на фіктивність правочину договору позики від 15.04.2022.

Разом з цим, дані твердження не можуть бути підставою для задоволення позову, адже базуються лише на припущеннях, при цьому ОСОБА_2 не перешкоджала праву інших кредиторів розмір вимог яких в сукупності значно вищий за її вимоги приймати участь, як в справі про неплатоспроможність загалом, так і в проведенні зборів кредиторів зокрема.

Відносно голослівних тверджень позивача про те, що ОСОБА_2 :

- усвідомлювала, що боржниця немає майна і заборгованість перед нею буде списана.

- подала заяву про грошові вимоги до боржника, щоб відмовитися від грошей, які запропонувала боржниця.

- своїм вирішальним голосом визначила подальшу стадію процедури неплатоспроможності, щодо визнання боржника ОСОБА_1 банкрутом, введення процедури погашення боргів, в якій буде зафіксовано відсутність майна.

- заздалегідь не мала наміру отримати свої кошти від боржника, а її метою участі у справі було отримання вирішального голосу для одноособового ухвалення рішень на зборах кредиторів на користь боржника, повідомила наступне:

Верховний Суд в справі № 910/6639/20 дійшов висновку, що з огляду на мету та цілі Кодексу України з процедур банкрутства інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів та належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при не результативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.

На зборах кредиторів ОСОБА_2 запропоновано погасити заборгованість на загальну суму 166 824,00 грн., протягом п`яти років по 2 780,40 грн., в місяць.

На зборах кредиторів вирішено відмовити у схваленні плану реструктуризації, перейти до процедури погашення боргів боржника, оскільки запропонований план реструктуризації боргів боржника є надто розтягнутим в часі та з огляду на стан війни є ризик його не виконання, поряд з цим боржник не здатна виплатити заборгованість повністю не говорячи про їх погашення в стислі строки, тому ОСОБА_2 голосувала проти схвалення плану реструктуризації.

Також, мотивами ОСОБА_2 для відмови в затвердженні плану реструктуризації та переходу до процедури погашення боргів є те, що в ОСОБА_1 є й інші кредитори на загальну суму понад 250 тисяч гривень і це без врахування відсотків за користування коштами, інфляційних та відсотків річних та такі кредитори зможуть дозаявляти вимоги протягом всіх п`яти років виконання плану реструктуризації, що слугуватиме підставою для його перегляду Судом, включення нових кредиторів та відповідно пропорційне зменшення суми щомісячних виплат іншим кредиторам, тобто простими словами справа триватиме роками, постійно буде потрібно користуватись послугами адвоката при розгляді тих чи інших заяв і клопотань, тощо, що зовсім не входить до інтересів кредитора.

Поряд з цим, мотивами ОСОБА_2 для відмови в затвердженні плану реструктуризації та переходу до процедури погашення боргів є те, що в процедурі погашення боргів можливим буде продаж належної ОСОБА_1 частки власності на квартиру в місті Луцьку та за рахунок отриманих коштів швидкого погашення частини заборгованості.

Також, відносно плану реструктуризації варто звернути увагу на те, що відповідно до ст. 126 Кодексу України з процедур банкрутства, керуючий реструктуризацією протягом трьох днів з дня схвалення зборами кредиторів погодженого з боржником плану реструктуризації боргів подає до господарського суду заяву про затвердження плану реструктуризації боргів. Господарський суд зобов`язаний затвердити план реструктуризації боргів боржника, якщо такий план схвалений кредиторами та боржником.

ОСОБА_1 при поданні заяви про неплатоспроможність, в поданому нею плані реструктуризації вказувала, що для погашення вимог кредиторів можливе виділення суми в орієнтовному розмірі 2000,00 грн., керуючий реструктуризацією же в плані реструктуризації вказав 4000,00 грн., однак така сума не була погоджена боржником, що також слугувало підставою для голосування проти його затвердження.

Щодо надання позики та її часткового повернення повідомляє, що ОСОБА_2 було відомо куди ОСОБА_1 витрачались кошти. Також відомо, що за частину позичених коштів було придбано автомобіль, оскільки намагання почати власну справу закінчились невдало та відомо, що автомобіль згодом продано та від отриманих коштів повернуто частину боргу, тобто ОСОБА_2 була обізнана із рухом позичених коштів.

Щодо надання та повернення позики, ОСОБА_2 підтверджує як надання позики, так і повернення, про що було зазначено в заяві з кредиторськими вимогами та факти повернення, суми повернення та періоди повернення вже були предметом дослідження в межах розгляду даної справи та такі факти були встановлені в судових рішеннях, які набрали законної сили.

Щодо доводів про фіктивність правочину вважає їх повністю недоречними, адже в 2022 році ОСОБА_2 не могла підозрювати, що позику частково не буде повернуто.

Відносно наявності та походження коштів для надання позики ОСОБА_2 виконала всі вказівки суду та надала відповідну довідку в підтвердження наявності коштів для надання позики.

Доводи позивача про недостатність коштів, про відсутність доказів зняття готівки чи відвідування банківського сейфу (скрині) вказує, що сума наданої позики відповідає звичній для громадян Німеччини сумі обігових коштів, які люди тримають в готівці та витрачають в повсякденному житті протягом трьох-чотирьох місяців на побутові потреби, тому тримати їх в банківській скрині дорого коштуватиме, а в знятті готівки потреба відсутня.

При наданні позики ОСОБА_2 з огляду на початок повномасштабного вторгнення рф в Україну пропонувала надати в борг і більшу суму, однак ОСОБА_1 відмовилась, оскільки переживала відносно можливості подальшого повернення позики.

Доводи арбітражного керуючого (керуючого реалізацією) Григор`єва В.В.

Керуючись положеннями КУзПБ та ГПК України повідомив, що позовну заяву вважає безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

В свою чергу, доводи наведені Відповідачами у відзивах повністю спростовують доводи позовної заяви, є більш обґрунтованими, а наявні в матеріалах справи докази із значно більшою вірогідністю підтверджують доводи наведені у відзивах та повністю нівелюють зміст позовної заяви, у зв`язку із чим в її задоволенні слід відмовити повністю.

Доводи Позивача фактично не підтверджуються, окрім виключно припущень сторони Позивача, які можна умовно поділити на дві групи:

1. Щодо проведення зборів кредиторів.

2. Щодо фіктивності договору позики та недоведеності можливості кредитора надати позику та не доведеності її надання.

Щодо проведення зборів кредиторів, зазначає наступне.

Положення КУзПБ обмежують арбітражного керуючого в часі щодо скликання та проведення зборів кредиторів в справі про неплатоспроможність, а саме у відповідності до ст. 123 КУзПБ протягом трьох робочих днів після постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду арбітражний керуючий згідно з цією ухвалою письмово повідомляє кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Разом з цим, відповідно до ст. 122 КУзПБ в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначається обов`язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали.

Тобто, строки відносно призначення та проведення зборів кредиторів в справі про неплатоспроможність є суттєво обмеженими, адже для прикладу якщо ухвала за результатами попереднього засідання винесена першого числа місяця, то призначити збори арбітражний керуючий повинен не пізніше третього числа та датою їх проведення зазначити не пізніше чотирнадцятого числа.

Ухвалу за результатами попереднього засідання господарського суду в даній справі, яка постановлена 12.06.2024 отримав на електронну пошту 14.06.2024 в другій половині дня (тобто на повідомлення кредиторів про дату та час проведення зборів в мене залишився один день) та в цей же день повідомив кредиторів та боржника про дату проведення засідання зборів кредиторів проведення яких було заплановане на 21.06.2024 (через сім днів від дати повідомлення).

На зборах кредиторів 21.06.2024 до початку проведення зборів кредиторів, арбітражний керуючий повідомив, що від АТ «ПУМБ» 19.06.2024 надійшла заява про перенесення зборів кредиторів, в якій вказано, що ухвалою суду 12.06.2024 визнані грошові вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до боржника у сумі 71 480,47 грн. (вимоги другої черги без права вирішального голосу) та 6 056,00 грн. (перша черга, судовий збір).

14.06.2024 о 17:35 на електронну адресу АТ «Перший Український Міжнародний Банк» від арбітражного керуючого Григор`єва В.В, надійшов лист-повідомлення від 14.06.2024 про проведення 21.06.2024 об 11:00 годині зборів кредиторів за адресою: АДРЕСА_1 (місце проживання боржника).

Оскільки у вказаного кредитора відсутні документи, які розглядатимуться на зборах і кредитор позбавлений можливості прибути на збори кредиторів та позбавлений можливості заочного голосування, кредитор просить перенести проведення зборів на іншу дату та на наступні збори надіслати документи, які розглядатимуться на зборах і провести їх у відеоконференції.

Зважаючи на викладене, оскільки керуючий реструктуризацією не наділений повноваженнями на відкладення проведення засідання зборів кредиторів, арбітражний керуючий запропонував присутнім вирішити питання щодо можливості відкладення зборів.

В подальшому, на зборах кредиторів заслухали представника кредитора фізичної особи ОСОБА_2 , котрий заперечив відносно відкладення проведення зборів оскільки, по-перше АТ «ПУМБ», як і зазначає в своїй заяві є кредитором без права вирішального голосу, по-друге: як вказує АТ «ПУМБ» в заяві про відкладення останнім отримано повідомлення про збори 14.06.2024, тобто за сім днів до дати проведення зборів, тобто кредитор мав можливість просити в керуючого реструктуризацією проекти документів раніше аби до дати проведення зборів надіслати на електронну адресу заяву про заочне голосування, замість заяви про відкладення проведення зборів, по-третє: відкладення зборів з найбільшою вірогідністю призведе до відкладення судового засідання та відповідно до збільшення витрат на проведення процедури неплатоспроможності, зокрема, поштових витрат та витрат на оплату праці керуючого реструктуризацією, яка становить 15 140,00 грн., на місяць та такі витрати з огляду на чинну судову практику в кінцевому результаті будуть покладені на кредиторів пропорційно до заявлених вимог, тому інші кредитори не повинні нести негативних наслідків пов`язаних із не бажанням одним з кредиторів вчасно реалізовувати свої права, зокрема, на ознайомлення з матеріалами справи, на отримання документів від керуючого реструктуризацією, на прибуття на збори, тощо. В даному ж випадку АТ «ПУМБ» не бажає нести витрати на прибуття працівника на збори, а інші кредитори повинні через це нести такі витрати двічі та до того ж нести витрати на винагороду керуючого реструктуризацією через відкладення зборів. З огляду на викладене зборами кредиторів було вирішено не переносити проведення зборів кредиторів на іншу дату та розпочати їх проведення по запланованих питаннях порядку денного.

Тобто, повністю необґрунтованими, неправдивими та спростованими є твердження АТ «ПУМБ», що кредитор ОСОБА_2 нібито порушила права банків, як кредиторів, адже інші кредитори, в тому ж числі АТ «ПУМБ» не скористались правом на прибуття на збори кредиторів та правом на заочне голосування.

Щодо можливості заочного голосування з питань порядку денного зазначає, що це право кредитора (АТ «ПУМБ»), яким кредитор не скористався.

Відповідно до ст. 123 КУзПБ, кредитор має право проголосувати заочно в письмовій формі щодо кожного питання порядку денного зборів кредиторів. Якщо інший порядок заочного голосування не затверджено зборами кредиторів, кредитор, який голосує заочно, зобов`язаний надіслати результати свого голосування в письмовій формі на адресу арбітражного керуючого не менш як за п`ять днів до дати проведення зборів кредиторів.

Про дату проведення зборів кредиторів АТ «ПУМБ» стало відомо 14.06.2024, що підтверджується та визнається і самим кредитором.

Однак, замість того, щоб просити арбітражного керуючого надати документи для заочного голосування кредитор вичекавши п`ять днів, 19.06.2024 надіслав заяву про відкладення проведення засідання зборів кредиторів, що (відкладення) не входить до повноважень арбітражного керуючого.

Разом з цим, зазначає, що таку заяву (про відкладення зборів) АТ «ПУМБ» взагалі адресувало тільки Суду та не надсилало керуючому реструктуризацією та із її змістом останній ознайомився випадково.

Жодна норма КУзПБ не передбачає обов`язку надсилати із повідомленням про збори чи комітет кредиторів проекти документів, які на них розглядатимуться та це очевидно пов`язано із тим, що переважна кількість документів, які розглядаються на зборах та комітеті кредиторів готуються станом на дату їх проведення, як для прикладу звіт про нарахування та виплату грошової винагороди здійснення та відшкодування витрат в даному випадку.

Крім звіту про нарахування та виплату грошової винагороди здійснення та відшкодування витрат в даному випадку на зборах кредиторів розглядався звіт про перевірку декларацій про майновий стан боржника, який було подано до суду та який знаходиться в матеріалах справи ще з 21.05.2024 та план реструктуризації боргів боржника, який не доцільно розглядати шляхом заочного голосування, адже план підлягає обговоренню для належного його розгляду.

Всі вищенаведені обставини та факти встановлені та підтверджені ухвалою господарського суду Волинської області від 08.10.2024, яка набрала законної сили у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, в позовній заяві банком наведене неправдиве твердження, що (у плані реструктуризації конкретні суми погашення вимог кредиторів та списання боргів не зазначені), адже ці відомості були зазначені в п. 6 плану реструктуризації де вказано, що відповідно до ч. 6 ст. 124 КУзПБ, строк виконання плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність не може перевищувати п`ять років, з огляду на що боржник має можливість погасити заборгованість на загальну суму 240000,00 грн., відповідно прощенню підлягає сума залишку заборгованості в розмірі 155 408,29 грн.

Тобто, твердження банку про не зазначення в плані реструктуризації конкретних сум погашення вимог кредиторів та списання боргів не відповідають дійсності, та наведені ймовірно з метою введення суду в оману щодо дійсних обставин справи.

Щодо нібито фіктивності договору позики та недоведеності можливості кредитора надати позику та не доведеності її надання, вказує наступне.

В підтвердження нібито фіктивності договору позики позивач аналогічно не надає жодних доказів та базує такі доводи виключно на власних припущеннях, які є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Судом першої інстанції розглядаючи заявлені кредиторські вимоги ОСОБА_2 застосовано підвищені стандарти доказування та витребувано в останньої документи, які підтверджують її доходи та з наданих на виконання вимог ухвали суду документів очевидно вбачається спроможність ОСОБА_2 без зайвих зусиль надати в борг кошти у відповідному розмірі.

Арбітражним керуючим при розгляді заявлених кредиторських вимог також перевірялися дані факти та ставилися відповідні запитання ОСОБА_1 та представнику кредитора.

Поряд з цим, питання щодо походження в ОСОБА_2 коштів, а також їх отримання в борг, способу отримання, цілей використання, сум та дат повернення ставилися судом в судових засіданнях та на такі питання ОСОБА_1 було надано вичерпні та не двозначні відповіді.

У висновках Верховного Суду на які посилається банк обставини справи не є тотожними із обставинами даної справи.

Так, в справі №922/2884/21(922/157/22) на висновки Верховного Суду, в якій посилається позивач у судовому засіданні апеляційної інстанції арбітражний керуючий Барішевський О.В. надав пояснення, що ним під час розгляду заяви кредитора з вимогами до боржника не перевірялась фінансова спроможність даного кредитора щодо надання грошових коштів у вказаному розмірі в позику. Також, не з`ясовувалась фінансова спроможність (наявність та походження коштів) у боржника ОСОБА_5 на здійснення часткового погашення боргу за договором позики.

В даному ж випадку, при розгляді заяви з кредиторськими вимогами арбітражний керуючий, як керуючим реструктуризацією перевірялась, як спроможність ОСОБА_2 надати позику, так і спроможність ОСОБА_1 повернути позику в тому обсязі, в якому позику було надано та повернуто та в той проміжок часу коли позика надавалась та поверталась.

Зокрема повернення позики на суму 40000,00 грн., було здійснено фактично за ті ж позичені кошти, повернення позики на суму в розмірі 30 000,00 грн., було здійснено поступово із наявних позичених коштів та отримуваної заробітної плати, повернення позики на суму 110000,00 грн., було здійснено із коштів отриманих від продажу автомобіля, який було придбано в тому ж числі за позичені кошти.

В справі № 922/2884/21(922/157/22) на висновки Верховного Суду, в якій посилається позивач Верховний Суд дійшов висновку про те, що у даному випадку підлягають дослідженню, зокрема, джерела походження коштів та взагалі наявність коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, наявність/ походження коштів боржника на здійснення часткової оплати за договором, адже здійснення часткової оплати, за доводами відповідача та арбітражного керуючого, свідчить про реальність зобов`язальних відносин між сторонами договору.

При цьому, господарський суд апеляційної інстанції в справі №922/2884/21(922/157/22) встановив, що матеріалами справи не доводиться ні фінансова спроможність кредитора щодо надання відповідної позики на 1000000,00 грн, ні фінансова спроможність боржника ОСОБА_5 на часткове погашення заборгованості в розмірі 400000,00 грн. Отже, наведені обставини вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено відповідачами без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, дії сторін цього договору спрямовані на фіктивну передачу грошових коштів від кредитора до боржника та спрямований на штучне збільшення кількості голосів окремого кредитора на зборах кредиторів для можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи.

В даному ж випадку, керуючим реструктуризацією та Судом першої інстанції перевірено та встановлено належними та допустимими доказами можливість ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 позику за оскаржуваним договором позики та навіть встановлено, що ОСОБА_2 могла б без зайвих зусиль надати позику і у двічі більшому розмірі.

Щодо повернення суми позики зазначає, що повернуті суми цілком відповідають можливостям боржника та джерела походження коштів на повернення позики в розрізі дат та сум її повернення, повністю відповідають матеріалам справи та були проаналізовані та встановлені ухвалою суду першої інстанції від 12.06.2024 та постановою суду апеляційної інстанції від 09.09.2024 в справі №903/329/24, які набрали законної сили у встановленому порядку та не можуть бути поставлені під сумнів.

Як зазначив Верховний Суд в тій же постанові, на яку посилається позивач для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

Вважає, що в даному випадку відсутня жодна з ознак фіктивності правочину на які звертає увагу Верховний Суд в наведених вище висновках.

Таким чином, вважає доводи Позивача повністю необґрунтованими, такими, що не заслуговують на увагу, суперечать матеріалам справи та висновкам Верховного Суду на які сам же позивач і посилається, у зв`язку із чим просить відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

Висновки суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник: спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Ухвалою суду від 17.04.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Керуючим реструктуризацією боргів призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича. Заборонено боржнику ОСОБА_1 відчужувати майно. Призначено попереднє судове засідання на 29.05.2024 о 12 год 00 хв.

Постановою від 08.10.2024 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією Григор`єва Валерія Васильовича. Визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів. Призначено керуючим реалізацією майна ОСОБА_1 ) арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича та встановлено розмір оплати послуг арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого реалізацією у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожен місяць виконання ним своїх повноважень. Затверджено звіт керуючого реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_1 - арбітражного керуючого Григор`єва В.В. про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024.

На даний час у справі №903/329/24 триває процедура погашення боргів.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Як слідує з матеріалів справи №903/329/24, 15.04.2022 між ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) укладено договір позики, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 450 000 грн, які позичальник зобов`язується повернути (п. 1.1). Кошти отримуються позичальником в момент підписання даного договору. Фактом підписання договору сторонами підтверджується факт отримання позики в розмірі, вказаному п. 1.1 договору. За домовленістю сторін даний пункт договору слід сприймати в якості розписки про отримання коштів (п. 2.1). Позичальник зобов`язаний повернути кошти до 17.04.2023 (п. 2.2). У випадку несвоєчасного або не у повному обсязі повернення суми позики, позичальник сплачує позикодавцю суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 3.1) (а.с.116-117).

Додатковою угодою №1 від 17.04.2023 сторони підтвердили факт часткової оплати позичальником грошових коштів в сумі 40 000 грн, у зв`язку з чим сума боргу становить 410000 грн. Строк повернення кредиту продовжено до 17.10.2023. Визначено розмір процентів річних 30% від простроченої суми (а.с. 117 на звороті).

Згідно заяви ОСОБА_2 боржницею здійснено 03.04.2024 часткове погашення боргу в сумі 110 000 грн 00 коп. Крім того, в сумі 30 000 грн 00 коп, проте дата такої сплати не вказана.

ОСОБА_2 на підтвердження джерел походження коштів подала довідку про доходи податкового радника від 07.06.2024, згідно якої її дохід та її чоловіка за 2020 рік становить 129,205 євро, за 2021 183,814 євро, яка була принята судом.

Ухвалою суду від 12.06.2024 визнано грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 270 000 грн з включенням до другої черги задоволення, 4 844 грн 80 коп перша черга, як витрати по сплаті судового збору. У визнані грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 64 696 грн 51 коп відмовлено.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Установивши, що оспорювані положення спірних кредитних договорів не порушують прав позивача, господарський суд першої інстанції все ж вдався до перевірки правочину на його відповідність вимогам закону внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Щодо фіктивності договору суду, судом враховано наступне.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Згідно ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У фіктивному правочині воля його учасників по суті присутня, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками будь-який юридичний зв`язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв`язку.

Відповідно до висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №588/1311/17, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Отже, судом у справі №903/329/24 встановлено обставини справи та законність вимог заявлених грошових вимог, у зв`язку з чим, було прийнято ухвалу про визнання грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 270 000 грн 00 коп за договором позики від 15.04.2022. Дана ухвала набрала законної сили.

Як вбачається з судової практики, щодо фіктивності правочину, суд виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

У постанові КЦС ВС від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 вказав, що «Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.»

З врахуванням вище викладеного слідує, що матеріалами справи №93/329/24 підтверджено факт отримання, так і факт часткового повернення позики, що підтверджується ухвалою суду від 12.06.2024, яка набрала законної сили.

З основної справи №903/329/24 слідує, що повернуті суми цілком відповідають можливостям боржника та джерела походження коштів на повернення позики в розрізі дат та сум її повернення, повністю відповідають матеріалам справи та були проаналізовані та встановлені ухвалою суду першої інстанції від 12.06.2024 та постановою суду апеляційної інстанції від 09.09.2024 в даній справі, які набрали законної сили у встановленому порядку та не можуть бути поставлені під сумнів.

Як зазначив Верховний Суд, в тій же постанові на яку посилається позивач, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

В даному випадку відсутня жодна з ознак фіктивності правочину, на які звертає увагу Верховний Суд в наведених вище висновках.

З врахуванням вище викладеного, позивачами не було надано доказів, що оспорюваний договір є фіктивним.

Норми права.

За змістом п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ст. 12 ЦК України).

Згідно ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 175 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язання майнового характеру, що виникають між суб`єктами господарювання та негосподарюючими суб`єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Згідно з положеннями ст. 173 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За змістом ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно за ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 525, 526, 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду №917/782/20 від 14.04.2021).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно висновків, викладених в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Враховуючи позовні вимоги Позивача та надані докази, які на думу його підтверджують позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов безпідставний та такий, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

в позові Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в межах справи №903/329/24 заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар