Постанова

від 19.11.2024 по справі 910/12559/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12559/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Кулік С. В. (адвокат),

відповідача - Кулинич В. П. (адвокат), Монастирський Д. О. (адвокат),

Самсонович О. А. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів",

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024

за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

про визнання зобов`язань припиненими.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - АТ "Нікопольський завод феросплавів", Завод, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовами до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТКБ "ПриватБанк", Банк, відповідач) про визнання припиненими всіх зобов`язань позивача перед Банком за укладеними кредитними договорами від 02.08.2010 № 4Н10149Д, від 01.07.2010 № 4Н10121Д, від 01.07.2010 № 4Н10130Д, від 01.10.2010 № 4Н10261Д (далі - Кредитні договори) у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач виконав всі зобов`язання за цими кредитними договорами, проте відповідач не визнає припинення зазначених договірних зобов`язань виконанням, проведеним належним чином.

1.3. Підтвердженням тієї обставини, що Банк не визнає припинення зобов`язань Заводу за Кредитними договорами, позивач вважає інформацію, викладену АТКБ "ПриватБанк" у позові, поданому до суду штату Делавер (США) у якому вказується про низку грубих шахрайських схем, які начебто організовані українськими олігархами та їхніми агентами у Сполучених Штатах Америки через відмивання та незаконне присвоєння коштів, що видавалися Банком у якості корпоративних кредитів. В тексті вказаного позову Банку наявна інформація щодо Заводу. Означене, на думку позивача, свідчить про те, що Банк не визнає факт припинення зобов`язань Заводу за кредитними договорами. Вживаючи термін "відмивання коштів" щодо позивача в обґрунтування позову поданому до суду штату Делавер, Банк фактично заперечує факт повернення позивачем отриманих кредитних коштів, чим не визнає факт припинення зобов`язань внаслідок його виконання позивачем; кредитні кошти використані Заводом за цільовим призначенням; Банком протиправно та незаконно розкрито інформацію, що містить банківську таємницю, при зверненні з позовом до Суду Штату Делавер, що, на думку позивача, є порушенням його прав за вказаними кредитними договорами.

1.4. Господарський суд міста Києва ухвалами від 04.09.2020 за наведеними позовами відкрв провадження у справах № 910/12559/20, № 910/12560/20, № 910/12562/20, № 910/12564/20. Суд ухвалою від 04.09.2020 задовольнив клопотання Заводу; об`єднав зазначені справи в одне провадження та присвоїв об`єднаній справі № 910/12559/20.

1.5. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог Банк вказує на те, що у позивача відсутні невизнані права на припинення договірних зобов`язань, а тому останній обрав неналежний спосіб захисту. Банк не заперечував факту виконання Заводом зобов`язань з повернення кредитних коштів за Кредитними договорами. Подання Банком позову до суду штату Делавер (США) жодним чином не впливає на права та охоронювані законом інтереси позивача.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 15.02.2021 у справі № 910/12559/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 позов Заводу задовольнив повністю, визнав припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за Кредитними договорами, укладеним між сторонами, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.

2.3. Постановою Верховного Суду від 17.05.2023 частково задоволено касаційну скаргу Банку, скасовано рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції; справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.4. За результатами нового розгляду справи Господарський суд міста Києва рішенням від 16.10.2023 (суддя Бондарчук В. В.) позовні вимоги задовольнив; визнав припиненими всі зобов`язання Заводу перед Банком у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, за укладеними між сторонами кредитними договорами від 02.08.2010 № 4Н10149Д, від 01.07.2010 № 4Н10121Д, від 01.07.2010 № 4Н10130Д, від 01.10.2010 № 4Н10261Д.

2.5. Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, оскільки Кредитні договори є припиненими виконанням, проведеним належним чином, та, відповідно, усі зобов`язання Заводу перед Банком, які передбачені, обумовлені і пов`язані з Кредитними договорами, припинилися виконанням, проведеним належним чином. Таке виконання прийняте Банком як управленою стороною зобов`язань і у Банку відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов`язань Заводу перед Банком за Кредитними договорами або про їх неналежне виконання зі сторони Заводу.

2.6. Права та законні інтереси Заводу підлягають захисту, шляхом визнання припиненими усіх зобов`язань позивача перед Банком за Кредитними договорами виконанням, проведеним належним чином, і тому позивачем обрано належний спосіб захисту порушених прав.

2.7. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.09.2024 (колегія суддів: Козир Т. П., Агрикова О. В., Мальченко А. О.) скасував рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі № 910/12559/20; у позові відмовив; стягнув з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору.

2.8. Постанову суду мотивовано тим, що підставами позову Завод визначив факт звернення відповідача до суду штату Делавер з позовом, у пунктах 124 та 125 якого згадується позивач, однак Завод не є учасником справи за поданим до штату Делавер позовом і жодних вимог до нього цей позов не містить. Будь-яких інших доказів на підтвердження доводів про порушене право позивач суду не надав, а тому на думку суду позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Завод, не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі № 910/12559/20. Також просить скасувати ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024, від 30.04.2024, від 03.05.2024, від 13.05.2024, від 16.05.2024, від 06.06.2024 у справі № 910/12559/20; визнати обґрунтованими та задовольнити заяви Товариства про відвід колегії суддів у складі Козир Т.П., Агрикової О. В., Мальченко А. О. у справі № 910/12559/20.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга Заводу подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України.

4.1.2. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 15, 16, 509, 598, 599, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20.

4.1.3. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанцій незважаючи на подібність/тотожність правовідносин (за предметом спору, складом учасників та правовим регулюванням) у спорі, що розглядається із правовідносинами у справі № 910/14224/20 свідомо проігнорував висновки Великої Палати Верховного Суду у означеній скаржником постанові та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на обрання позивачем неналежного/неефективного способу захисту.

4.1.4. У касаційній скарзі позивач наголошує на висновках Великої Палати Верховного Суду у означеній ним постанові у контексті: обрання ефективного способу захисту / захисту свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем.

4.1.5. Також наголошує на тому, що у цьому спорі саме з метою встановлення об`єктивної істини у справі, щодо належного виконання позивачем умов Кредитних договорів, обов`язковому дослідженню та встановленню підлягають обставини щодо належного виконання позивачем всіх зобов`язань за Кредитними Договорами, у тому числі і щодо виконання позичальником їх умов в частині цільового використання кредитних коштів.

4.1.6. Крім того, скаржник з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України зазначає, що, суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим.

4.1.7. У цій частині позивач вказує на те, що при розгляді справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів неодноразово змінювався. Однак під час перебування судді Агрикової О. В. у відпустці 07.05.2024 головуючий суддя Козир Т. П. не ініціювала зміну судді, що вказує на порушення статті 32 ГПК України та, відповідно, є свідченням того, що головуючий суддя прагнув зберегти поточний склад суду у справі та не змінювати його. З посиланням на положення частини десятої статті 32 ГПК України скаржник вказує, що у разі перебування судді, що входить до колегії суддів та не є суддею-доповідачем, за ініціативи судді-доповідача повинна бути здійснена заміна такого судді на іншого з числа резервних суддів. На переконання скаржника, така поведінка головуючого судді свідчить про упередженість та небезсторонність колегії суддів у провадженні яких перебувала справа.

4.2. Інші доводи учасників справи

4.2.1. Банк у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевий та апеляційний господарські суди у справі, у оскаржуваних судових рішеннях вказали на таке.

5.1. Між позивачем та відповідачем 02.08.2010 укладено кредитний договір № 4Н10149Д, за умовами якого відповідач (Банк) надав Заводу (позичальник) кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (пункт А1 договору), що є кредитом, який надається позичальнику частинами або повністю до дати, вказаної у кредитному договорі, в межах ліміту вказаного договору, у тому числі після часткового чи повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору. Ліміт кредитного договору встановлений у розмір 140 00 000,00доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (пункт А2 договору); строк повернення кредиту 01.08.2011 (пункт А3 Договору).

5.2. На виконання умов Кредитного договору № 4Н10149Д (з урахуванням всіх змін та доповнень) Банк надав позивачу кредитні кошти у загальному розмірі 65 272 579,30 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками та визнається відповідачем.

5.3. Завод на виконання положень Кредитного договору № 4Н10149Д повернув кредитні кошти в загальній сумі 65272579,30 доларів США, що підтверджується банківськими виписками наявними у матеріалах справи та визнається відповідачем. Також Заводом виконано зобов`язання зі сплати процентів, відсотків, винагород та інші оплати, що передбачалися умовами цього кредитного договору. Вказане також підтверджується банківськими виписками та визнається відповідачем та довідками АК КБ "ПриватБанк" про стан позичкової заборгованості від 06.12.2018, від 03.12.2019 та від 30.08.2020 про відсутність у позивача заборгованості за кредитами та відсотками.

5.4. Також 01.07.2010 між сторонами спору укладено Кредитний договір № 4Н10121Д, за умовами якого позичальнику (Заводу) надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (пункт А1 Договору); ліміт кредитного договору встановлено у розмір 14 000 000,00 доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (пункт А2 Договору) зі строком повернення кредиту - 27.06.2011 (пункт А3 Договору).

5.5. На виконання умов Кредитного договору № 4Н10121Д (з урахуванням всіх змін та доповнень) Банк надав позивачу кредитні коши у загальній сумі 86 639 600,00 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками та визнається відповідачем.

5.6. Завод на виконання положень Кредитного договору № 4Н10121Д повернув кредитні кошти в загальній сумі 86 639 600,00 доларів США, що підтверджується банківськими виписками наявними у матеріалах справи та визнається відповідачем. Також Заводом виконано зобов`язання зі сплати процентів, відсотків, винагород та інші оплати, що передбачалися умовами цього кредитного договору. Вказане також підтверджується банківськими виписками та визнається відповідачем, у тому числі і довідками АК КБ "ПриватБанк" про стан позичкової заборгованості позивача.

5.7. Між сторонами спору 01.07.2010 укладений Кредитний договір № 4Н10130Д, за умовами якого Банк надав позичальнику (Заводу) кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (пункт А1 Договору); ліміт кредитного договору встановлено у розмір 14 000 000,00 доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (пункт А2 Договору) зі строком повернення кредиту - 27.07.2011 (пункт А3 Договору).

5.8. На виконання умов Кредитного договору № 4Н10130Д (з урахуванням всіх змін та доповнень) Банк надав позивачу кредитні коши у загальній сумі 63 062 653,65 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, платіжними дорученнями та визнається відповідачем.

5.9. Завод на виконання положень Кредитного договору № 4Н10130Д повернув кредитні кошти в загальній сумі 63 062 653,65 доларів США, що також підтверджується банківськими виписками наявними у матеріалах справи та визнається відповідачем. Завод також виконав свої зобов`язання зі сплати процентів, відсотків, винагород, інші оплати, що передбачалися умовами цього Кредитного договору та підтверджується банківськими виписками та визнається відповідачем, у тому числі і довідками АК КБ "ПриватБанк" про стан позичкової заборгованості позивача.

5.10. Також 01.10.2010 між сторонами спору укладений Кредитний договір № 4Н10261Д, за умовами якого Банк надав Заводу (позичальнику) кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (пункт А1 Договору); ліміт Кредитного договору встановлений у розмір 14 000 000,00 доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (пункт А2 Договору); строк повернення кредиту - 29.09.2011 (пункт А3 Договору).

5.11. На виконання умов Кредитного договору № 4Н10261Д (з урахуванням всіх змін та доповнень) Банк надав позивачу кредитні коши у загальній сумі 28 449 237,85 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, платіжними дорученнями та визнається відповідачем.

5.12. Завод на виконання положень Кредитного договору № 4Н10261Д повернув кредитні кошти в загальній сумі 28 449 237,85 доларів США, що також підтверджується банківськими виписками наявними у матеріалах справи та визнається відповідачем. Завод також виконав свої зобов`язання зі сплати процентів, відсотків, винагород, інші оплати, що передбачалися умовами цього Кредитного договору та підтверджується банківськими виписками та визнається відповідачем, у тому числі і довідками АК КБ "ПриватБанк" про стан позичкової заборгованості позивача.

5.13. Звертаючись до суду з позовом у цій справі (про визнання зобов`язань за означеними Кредитними договорами припиненими) Завод вказував на те, що із засобів масової інформації йому стало відомо, що відповідач подав до Суду Штату Делавер позов проти двох українських олігархів, ряду громадян і юридичних осіб Сполучених Штатів Америки (США). Підставою для звернення до Суду Штату Делавер Банк вказав, зокрема, що судова справа виникла із низки грубих (нахабних) шахрайських схем, які організовані двома українськими олігархами і їхніми агентами у Сполучених Штатах Америки та закордоном для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США, шляхом відмивання та незаконного присвоєння коштів, які видавались АТ КБ "ПриватБанк" у якості корпоративних позик.

5.14. Відтак, на переконання Заводу, фактично у поданому до Суду Штату Делавер позові Банк, здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", правонаступником якого є АТ "Нікопольський завод феросплавів", не виконало свої договірні зобов`язання за кредитними договорами №4Н10149Д від 02.08.2010, №4Н10121Д від 01.07.2010, №4Н10130Д від 01.07.2010, №4Н10261Д від 01.10.2010, оскільки не погасило заборгованість за ними перед КБ "ПриватБанк" та використовувало кредитні кошти, які отримувалися позивачем в рамках цих кредитних договорів на цілі, що суперечили їх умовам. Тобто не використовував кредитні кошти для фінансування поточної діяльності підприємства, а також про те, що позивач причетний до відмивання коштів.

5.15. Разом з тим, всі зобов`язання Заводу, які випливають із означених Кредитних договорів припинені, шляхом їх виконання, проведеного належним чином, і яке, у свою чергу, було прийняте Банком, що є управненою стороною у розумінні положень частини першої статті 203 ГК України, а тому у відповідача відсутні будь-які підстави для невизнання права позивача на припинення зобов`язання.

5.16. Відповідач у відзивах на позовні заяви визнав обставин надання позивачу кредитних коштів за Кредитними договорами та повне їх повернення позивачем, а також подання позову до Суду Штату Делавер (США), однак вказав, що Банк не заявляв будь-яких позовних вимог проти Заводу по означених Кредитних договорах в українському чи будь-якому іншому суді; проти задоволення позовних вимог відповідач заперечив, посилаючись на те, що у позивача відсутнє невизнане право, що підлягало б захисту у судовому порядку у цій справі; звернення Банку до Суду Штату Делавер з позовом не призвело до невизнання (а тим більше до порушення або оспорювання) жодних прав Заводу, відповідно у позивача відсутні будь-які передумови та підстави звертатися із позовною заявою до Банку про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.3. Касаційне провадження за касаційною скаргою в даній частині у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

7.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

7.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

7.7. Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

7.9. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності /відсутності підстав для визнання припиненими усіх зобов`язань Заводу перед банком за Кредитними договорами.

7.10. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

7.11. Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив із того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту права про порушення якого він заявляє звертаючись до суду з позовом.

7.12. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив таке:

"…підставами позову Завод визначив факт звернення відповідача до суду штату Делавер з Американським позовом, в п.124 та 125 якого згадується Завод, а саме:

"14.03.2011 ВАТ "Марганецький ГЗК", ВАТ "НЗФ", ВАТ "СЗФ та ВАТ "ЗФЗ", чотири українські компанії, які перебувають у власності або контролюються та/або є афілійованими з Кінцевими Бенефіціарними Власниками, отримали разом 187 мільйонів доларів США від ПриватБанку України. У відповідності до документації по кожному кредиту, кошти мали бути використані позичальниками на "фінансування поточної діяльності". Однак кредитні кошти не були використані на фінансування поточної діяльності жодної з чотирьох юридичних осіб." (п. 124 Американського позову).

"Далі, протягом приблизно 5 годин, присвоєні кошти були відмиті через 24 транзакції включно з 7 рахунків для відмивання, включно Чемстер Продактс (Лімітед Ліабіліті Компані Делаверу) відповідача ОСОБА_2 та Дівот Ентрпрайзіс і Паванті Ентерпрайзіс відповідача ОСОБА_1. Далі, у відповідності до інформації та переконань, Кінцеві Бенефіціарні Власники та їхні спільники використали Паванті Ентерпрайзіс для присвоєння та перерахунку до Сполучених Штатів Америки 187 мільйонів доларів США присвоєних кредитних коштів разом з додатковим 1.1 мільйона доларів США, які були отримані в кредит пізніше (в підсумку у сумі 188.1 мільйонів доларів) на рахунок Оптіма Груп ЛЛСі, афіліата Оптіма Асквізішинз. Кошти були використані для придбання СіСі Металз та Алойз ЛЛСі (СіСі Металз) та його об`єктів у Калверт Сіті, Кентуккі від імені Оптіма Асквізішинз, і відповідач Корф був призначений президентом та виконавчим директором СіСі Металз. СіСі Металз є найбільшим виробником та постачальником високоякісного феросиліцію у металургійній індустрії Північної Америки." (п.125 Американського позову)", і на підставі змісту п.п. 124 та 125 Американського позову позивач приходить до висновку, що Банк порушує його право невизнанням права Заводу на припинення правовідносин за кредитними договорами у зв`язку із виконанням Заводом своїх обов`язків за цими договорами.

Інших доказів на підтвердження свого доводу про порушене право позивач не надав.

При цьому позивач не є учасником справи за Американським позовом; жодних вимог до нього даний позов не містить; пункти 124, 125 Американського позову не містять тверджень про неповернення Заводом кредитних коштів, процентів за користування кредитом чи платежів, пов`язаних з обслуговуванням кредиту; відповідач не визнає факту звернення з позовами чи будь-якими вимогами до Заводу щодо неналежного виконання зобов`язань з повернення кредитних коштів за договорами, що стосуються предмету спору конкретно у даній справі, і це його твердження у судовому засіданні не спростоване належними та допустимими доказами; сам по собі факт звернення із позовом не є порушенням права іншої особи шляхом його невизнання, а є законним правом особи, що звертається із позовом, довести порушення своїх прав іншою особою - відповідачем і захистити їх у спосіб, передбачений законом або договором, який має бути належним і ефективним для захисту порушеного права.

Так, з`ясування напрямків фактичного використання боржником кредитних коштів і джерел погашення кредитів є питанням юридичного факту. Встановлення юридичного факту, згідно сталих позицій суду касаційної інстанції, не є способом захисту, юридичний факт підлягає доказуванню з метою з`ясування обставин наявності і порушення права, отже не може бути способом захисту у господарському спорі.

Нецільове використання кредитних коштів за вказаними кредитними договорами може мати своїм наслідком, згідно п.п.2.3.2, 6.1, 6.2 цих кредитних договорів, розірвання договорів за ініціативою Банку та зобов`язання боржника достроково повернути кредитні кошти, проте, після фактичного виконання боржником обов`язку із повернення кредитних коштів банку повторно такий обов`язок на боржника не може бути покладений, а тому вказане позивачем не може свідчити про порушення його права шляхом невизнання цільового використання коштів.

Крім того, враховуючи підстави та предмет позову у даній справі, дослідження питання походження коштів, з яких сплачено зобов`язання за кредитом, виходить за межі предмету даного спору. Проте, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і досліджуючи питання щодо напрямків витрат кредитних коштів та джерел їх погашення та постановляючи відповідні висновки в цій частині, вийшов за предмет спору.

За таких обставин позивач обрав неналежний спосіб захисту права, про порушення якого він заявляє".

7.13. У контексті доводів касаційної скарги та застосування норм права судом апеляційної інстанції Верховний Суд зазначає таке.

7.14. Зміст оскаржуваного судового рішення свідчить, що у цій справі позивач звернувся з позовом про визнання припиненими зобов`язань за Кредитними договорами, які в повному обсязі позивачем виконані.

7.15. У той же час відповідачем зазначені вимоги не визнаються, що свідчить про наявність спору.

7.16. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

7.17. Згідно із частиною другою статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

7.18. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

7.19. Таким чином із наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

7.20. Отже, у кожного способу є свій об`єкт захисту та свої умови застосування. Захист цивільних прав та інтересів відбувається у конкретний спосіб. З огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 269, 270, 282 ГПК України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним чи ефективним за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

7.21. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

7.22. Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

7.23. Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.

7.24. Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права. Норми частини другої статті 20 ГК України визначають такі способи захисту, як визнання наявності або відсутності прав.

7.25. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

7.26. Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

7.27. Таким чином, виходячи з наведеного способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача. Схожі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

7.28. У постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, є превентивним способом захисту інтересу особи у правовій визначеності, шляхом заявлення позову про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку у боржника.

7.29. Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

7.30. Наведене вище також узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

7.31. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).

7.32. А відтак спір, переданий на вирішення суду має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорено права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Установивши наявність порушеного права/інтересу суд має надати оцінку належності обраного позивачем способу захисту і обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суд має враховувати також його ефективність.

7.33. Суд у вирішенні цього спору, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції наголошує, що за змістом положень статей 14, 269 ГПК визначено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

7.34. Верховний Суд також виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

7.35. Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції встановивши відсутність обставин, які підтверджують наявність порушеного права позивач у спірних правовідносинах, дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту, що свідчить про неузгодженість висновків суду в цій частині.

7.36. Крім того, колегія суддів враховує, що у касаційній скарзі скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, вказуючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 15, 16, 509, 598, 599, 1054 ЦК України та статті 203 ГК України (щодо способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин), без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у означеній постанові.

7.37. За результатами аналізу змісту судових рішень у справі, що розглядається (№ 910/12559/20) та у справі № 910/14224/20, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду (на яку посилається скаржник), з огляду на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі що розглядається (№ 910/12559/20), що правовідносини у цих справах є подібними. Зокрема, тотожними є суб`єктний склад: позивач АТ "Нікопольський завод феросплавів", а відповідач АТ КБ "ПриватБанк"; предмет і підстави заявленого позову: предметом спору в обох зазначених справах є визнання припиненими всіх зобов`язань Заводу перед Банком за відповідними кредитними договорами у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; у обох зазначених справах підставою виникнення спору визначено невизнання Банком права Заводу на припинення зобов`язань за кредитними договорами, обґрунтовану виключно обставинами звернення Банку до суду штату Делавер (США) з одним і тим самим позовом.

7.38. У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів зазначає, що у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему "щодо застосування норм статті 16 ЦК України стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин" у спорі "про визнання припиненими всіх зобов`язань."

7.39. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.10.2022 у означеній справі (№ 910/14224/20), зокрема, також вказувала, що позивач у цьому спорі обрав такий спосіб захисту, як визнання судом припиненими всіх зобов`язань АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором внаслідок їх повного виконання позивачем, проведеним належним чином. Вказане заперечує Банк у позові, поданому до суду штату Делавер (США), однак не ініціює судового спору за цим кредитним договором за участю позивача.

7.40. У вирішенні спору у справі № 910/14224/20 Велика Палата Верховного Суду (у застосуванні положень статті 16 ЦК України) виходила, зокрема, із того, що, якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.

7.41. У означеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у межах спору у справі № 910/14224/20 суди встановили наявність у позивача легітимної цілі щодо відновлення свого охоронюваного законом інтересу на підтвердження припинення зобов`язань за Кредитним договором (виконання позивачем належним чином відповідно до вимог статей 202, 203 ГК України зобов`язань, які встановлювались умовами Кредитного договору), яке, у свою чергу, відповідачем не визнається (право позивача на припинення зобов`язання, передбачене статтею 599 ЦК України). Тобто, у цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання (як помилково вважає відповідач), а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за Кредитним договором.

7.42. Так, у пунктах 103, 104 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема: "із відомостей, наведених відповідачем у позові, поданому до суду штату Делавер (США), вбачається, що Банк не визнає належного виконання Заводом зобов`язання за кредитним договором щодо використання отриманих кредитних коштів за встановленим цільовим призначенням на фінансування поточної діяльності позивача, а також не визнає наміру позивача виконати зобов`язання з повернення кредитних коштів у встановлений кредитним договором строк".

7.43. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду (у контексті встановлених судами фактичних обставин спору де позивач не є стороною спору у позові ініційованому Банком у США та за відсутності заявленого позову до відповідача про стягнення коштів у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань) дійшла висновку, що позивачу недоступні інші способи захисту, а тому позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований, виходячи з конкретних обставин цієї справи, та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача у правовій визначеності (стосовно належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором). За висновками Великої Палати Верховного Суду дії Банку створили для позивача правову невизначеність щодо його прав і обов`язків у відносинах із відповідачем, а тому інтерес позивача у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитним договором є порушеним і за його захистом він звернувся до суду з відповідним позовом.

7.44. З огляду на, що відхилила аргумент відповідача (Банку) про те, що подання позивачем позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах та зазначила, що таке право позивача підлягає захисту судом у спосіб визнання припинення усіх зобов`язань за Кредитним договором, який є ефективним способом захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

7.45. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань та висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів виходить із того, що у справі № 910/14224/20 Верховним Судом надано відповіді на питання щодо можливості звернення із вказаним способом захисту. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, з урахуванням конкретних обставин справи вмотивований саме необхідністю захисту порушеного інтересу позивача у правовій визначеності стосовно належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

7.46. Разом з тим, зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що у вирішенні тотожних заявлених вимог між тими самими сторонами спору колегія суддів апеляційного господарського суду наведених вище висновків Верховного Суду не врахувала і не дослідила обставин щодо наявності/відсутності у позивача легітимної цілі, спрямованої на відновлення свого права та/ або охоронюваного законом інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за Кредитними договорами.

7.47. Відтак, у вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасних висновків про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту права про порушення якого він заявляє. Зокрема, обмежившись лише формальним посиланням на те, що позивач не довів суду наявність порушеного права відповідачем у спірних правовідносинах, що і стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з огляду на наведені позивачем доводи та обставини в обґрунтування своїх вимог у цій справі, не врахував зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14224/20 та залишив поза увагою, що захисту підлягає не тільки законне порушене право особи, а й інтерес особи у правовій визначеності. Відповідно, не встановив чи існує у позивача законний інтерес саме у цих кредитних правовідносинах, у тому числі і чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем. Якщо так, то чи підлягає такий законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

7.48. Верховний Суд наголошує, що в силу положень частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

7.49. Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

7.50. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

7.51. Аналогічно, і у цій справі, ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки всім обставинам справи, Суд вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

7.52. У зв`язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився апеляційний господарський суд, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо відмови у задоволенні позову, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, оскільки зроблені без урахування наведеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду та за відсутності належного з`ясування обставин справи, всебічної і повної оцінки доводів скаржника та сукупності наявних в матеріалах справи доказів.

7.53. Отже, аргументи, викладені у касаційній скарзі про незаконність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, знайшли своє часткове підтвердження.

7.54. Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності та зважаючи на характер правовідносин у цій справі Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції розглянувши цей спір допустив порушення норм процесуального права та не встановив обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову, на підставі доказів і доводів сторін, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7.55. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

7.56. Посилання скаржника на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України як підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції не заслуговують на увагу внаслідок відсутності обставин порушення ними норм процесуального права.

7.57. Верховний Суд зазначає, що приписами пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України унормовано, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.

7.58. Матеріали справи свідчать, що представники позивача неодноразово зверталися до суду апеляційної інстанції із заявами про відвід головуючого судді та колегії суддів (8 заяв), наводивши різні підстави, такі як наявність порушень під час визначення складу колегії суддів для розгляду цієї справи.

7.59. Зокрема, не застосування положень статті 32 ГПК України під час відпустки судді, який входив до складу колегії суддів, однак не є суддею-доповідачем, що, на його думку, є підставою для відводу суддів відповідно до статті 35 ГПК України.

7.60. Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційним господарським судом перевірено ці твердження позивача і не виявлено порушень, допущених головуючим суддею під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

7.61. Так, згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 у справі № 910/12559/20 відмовлено керівнику позивача у задоволенні заяви про відвід колегії суддів у складі: Козир Т. П. (головуючий суддя), Агрикової О. В., Мальченко А. О. від розгляду справи.

7.62. У розгляді заяви керівника позивача про відвід колегії суддів, суд апеляційної інстанції встановив, що визначення складу суду у цій справі відбувалось у відповідності до Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 (із доповненнями внесеними рішеннями зборів суддів ПАГС від 18.04.2019, 08.07.2019, 18.07.2019, 11.02.2021, 04.12.2023) та відповідно до Персонального складу постійних колегій суддів судових палат Північного апеляційного господарського суду з урахуванням резервних суддів, який є додатком №1 до вказаних засад (зі змінами та доповненнями).

7.63. Колегія суддів, яка розглядала справу № 910/125959/20 в суді апеляційної інстанції, визначена з урахуванням положень, затвердженого Персонального складу постійних колегій суддів судових палат Північного апеляційного господарського суду з урахуванням резервних суддів, є постійною, затвердженою колегією у складі: Агрикова О. В., Козир Т. П., Мальченко А. О., і розгляд справи цією колегією суддів здійснювався у відповідності до положень частини тринадцятої статті 32 ГПК України.

7.64. Зокрема, як встановив суд апеляційної інстанції, у судовому засіданні 30.04.2024 колегією суддів у вище вказаному складі завершено розгляд апеляційної скарги по суті та оголошено перерву перед стадією судових дебатів до 07.05.2024. Разом з тим, оскільки суддя Агрикова О. В. перебувала у відпустці з 07.05.2024 до 10.05.2024 судове засідання призначене на 07.05.2024 не відбулося.

7.65. Відповідно до частин другої, десятої та тринадцятої статті 32 ГПК України справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою з числа резервних суддів.

7.66. Верховний Суд також наголошує, що у розумінні статті 6 Європейської конвенції про права людини (надалі - Конвенція) суд має бути обов`язково "встановлений законом", що стосується не лише правових підстав самого існування "суду", але й дотримання цим судом особливих правил, якими він має керуватись, а також складу суду у кожній справі. Заміну судді - члена колегії без належного обґрунтування причини та всупереч вимогам чинного національного законодавства Суд визнав порушенням статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 31 травня 2011 року у справі "Конталексис проти Грeції" (Kontalexis v. Greece), заява № 59000/08, § 42-44), оскільки у такому разі суд не міг розглядатися, як "суд, встановлений законом". При розгляді питання про те, чи мало місце порушення відповідних внутрішніх норм в конкретній справі, Суд в принципі покладається на тлумачення і застосування внутрішнього права національними судами, якщо тільки їх висновки не є довільними або явно необґрунтованими.

7.67. У вирішенні поставлених скаржником питань у цьому аспекті Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що ні норми ГПК України (частина десята статті 32), ні Положення про автоматизовану систему документообігу суду не містять визначення (часового проміжку) тимчасової та довготривалої відсутності суддів.

7.68. Таким чином, це дискреційні повноваження судді-доповідача ініціювати заміну члена постійної колегії суддів і самі по собі не свідчать про упередженість.

7.69. Враховуючи наведене вище в сукупності, Суд зазначає, що доводи заявника, які наведені на обґрунтування заяви про відвід колегії суддів апеляційної інстанції є необґрунтованими. У цьому контексті такі доводи фактично зводяться лише до незгоди з процесуальними діями суду, а тому не свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у неупередженості або об`єктивності суддів та, відповідно, не можуть бути підставою, в розумінні статей 35, 36 ГПК України, для відводу судді від розгляду даної справи.

7.70. За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наведені позивачем доводи, які викладені на обґрунтування заяв про відвід суддів не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки вони не свідчать про упередженість та необ`єктивність суддів безпосередньо та однозначно не вказують на їх особисте упереджене ставлення та / або до особисту прихильність до будь-якої зі сторін, а тому, у цьому випадку, підстави, визначені у пункті 2 частини першої статті 310 ГПК України для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

8.2. Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

8.3. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.4. Зважаючи на викладене у розділі 7 цієї постанови, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

9. Судові витрати

9.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі 910/12559/20 скасувати.

Справу № 910/12559/20 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова