Ухвала

від 28.11.2024 по справі 380/21512/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 380/21512/23

адміністративне провадження № К/990/42983/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, державного реєстратора Сектору реєстрації відділу адміністративних послуг Бориславської міської ради Поясник Марії Остапівни, Міністерства юстиції України про визнання протиправними і скасування наказів, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, державного реєстратора Сектору реєстрації відділу адміністративних послуг Бориславської міської ради Поясник Марії Остапівни, Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням зміни предмета позову, просила:

-визнати протиправними та скасувати накази Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26 липня 2023 року №2745/03 "Про звільнення ОСОБА_1 " та від 01 серпня 2023 року №2833/03 "Про внесення змін до наказу від 26 липня 2023 року №2745/03 "Про звільнення ОСОБА_1 ";

-зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції поновити її на посаді Начальника Трускавецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

-стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу; скасувати Наказ Міністерства юстиції України №2823/5 від 07 серпня 2023 року "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року №769/5";

-визнати протиправними дії державного реєстратора Сектору реєстрації відділу надання адміністративних послуг Бориславської міської ради щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису №1 004 181 1200 18000282 від 11 серпня 2023 року про припинення Трускавецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в результаті реорганізації;

-зобов`язати державного реєстратора Сектору реєстрації відділу надання адміністративних послуг Бориславської міської ради скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційний запис про припинення юридичної особи в результаті реорганізації №1 004 181 1200 18000282 від 11 серпня 2023 року;

-стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на її користь матеріальну шкоду у розмірі 3251 (три тисячі двісті п`ятдесят одну) грн та моральну шкоду у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині її поновлення на посаді начальника Трускавецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року, ухваленим в порядку загального позовного провадження та залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

09 листопада 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.

Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивача з державної служби.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Оскаржуючи судові рішення, заявник касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування:

-частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», які викладені у постановах від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 12 грудня 2023 року у справі №380/10238/21, від 02 листопада 2023 року у справі №380/9055/22.

- статті 9-1 Закону України «Про державну службу», які викладені у постановах від 22 листопада 2022 року у справі №320/8522/20, від 22 грудня 2022 року у справі №160/8601/20, від 14 березня 2024 року у справі №380/3566/20, від 11 квітня 2024 року у справі №380/3824/20.

Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин тому, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Перевіривши зміст поданої касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що касаційній скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частиною четвертою статті 328 КАС України.

Також Суд Верховний Суд відхиляє доводи скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, які викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №910/701/17 та від 25 січня 2023 року у справі №357/13937/19, позаяк в касаційній скарзі позивач конкретну норму, щодо якої викладені висновки Верховного Суду, не зазначила і також не обґрунтувала подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які вона посилається, що з огляду на це, не може вважатися належним обґрунтуванням касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Разом з цим Верховний Суд відхиляє доводи скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, які викладені у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду №7 від 30 травня 2023 року та у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15, оскільки Верховний Суд звертає увагу скаржника, що законодавець у пункті 1 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції саме висновків Верховного Суду, тобто Суду, який створений на підставі положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та прийнятого Верховною Радою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII.

Верховний Суд почав здійснювати свою процесуальну діяльність з 15 грудня 2017 року.

Проте посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень, зазначаючи про правові висновки, які викладені у судових рішеннях Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, котрі перебувають у стані припинення, є безпідставне та необґрунтоване.

Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у судових рішенням Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України.

Насамкінець заявник касаційної скарги посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України.

Так, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо посилання на пункт 1 частини другу статті 353 КАС України Верховний Суд наголошує, що доводи про порушення судом норми процесуального права, передбаченої пунктом 1 частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним.

Проте перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Також Верховний Суд зазначає, що заявником на підтвердження наступного аргументу щодо порушення норм процесуального права не наведено обставин, які встановлено судами попередніх інстанцій на підставі недопустимих доказів та не визначено доказів, які є недопустимими із зазначенням відповідного обґрунтування.

Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, державного реєстратора Сектору реєстрації відділу адміністративних послуг Бориславської міської ради Поясник Марії Остапівни, Міністерства юстиції України про визнання протиправними і скасування наказів, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - повернути особі, яка її подала.

2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяС.А. Уханенко