Ухвала

від 28.11.2024 по справі 420/14664/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа №420/14664/23

адміністративне провадження № К/990/44828/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.

перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/14664/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020-2021 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2021 роки у кількості 98 діб, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020-2021 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2021 роки у кількості 98 діб, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити виплату позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020-2021 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2021 роки у кількості 98 діб, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.

У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Отже, враховуючи, що ця справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі, розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, про наявність виключної обставини, наведеної у підпункті «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Так, вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Проте касаційна скарга не містить аргументів та відповідних доказів на підтвердження, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Колегія суддів зазначає, що скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.

Однак, посилання скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/14664/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіО.А. Губська М.В. Білак В.Е. Мацедонська