Постанова

від 25.11.2024 по справі 346/5238/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/5238/23

Провадження № 22-ц/4808/1525/24

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.

секретаря Гудяк Х.М.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року під головуванням судді Третьякової І.В. у м. Коломия,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який доводиться батьком позивачці та відповідачу. Після його смерті відкрилася спадщина. До складу спадкового майна входять земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, а саме: площею 0,2132 га, площею 0,2041 га, площею 0,1247 га, площею 0,1006 га, площею 0,0983 га. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 прийняла спадщину, оформивши заяву про прийняття спадщини 02.12.2020 року та посвідчивши підпис в Посольстві України в Чеській Республіці, та поштою направила її приватному нотаріусу Григорцю В.М., яким була відкрита спадкова справа №97/2020. Позивачка 16.03.2021 звернулася до приватного нотаріуса з питання оформлення спадщини, де була повідомлена, що не може бути закликана до спадкування у зв`язку з існуванням заповіту на користь відповідача, посвідченого 18.01.2016 секретарем Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області. Постановою від 23.07.2021 про відмову у вчинені нотаріальної дії приватний нотаріус Григорець В.М. відмовив у видачі позивачці ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області після смерті ОСОБА_3 .

Відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , однак існує заповіт, посвідчений секретарем виконкому Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області ОСОБА_4 від 18.01.2016, зареєстрований за №9, згідно якого померлий ОСОБА_3 усе належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_2 , а тому позивачка не має права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Заповіт на користь ОСОБА_2 посвідчено з порушенням вимог закону, оскільки батько позивачки мав вади зору, самостійно прочитати зміст заповіту не міг, то при посвідчені заповіту була обов`язкова присутність двох свідків. Оскільки заповіт посвідчений 18.01.2016 не містить відомостей про свідків та відсутні підписи свідків, позивач вважає, що даний заповіт посвідчений з порушенням вимог ЦК України і є нікчемним. Оскільки заповіт є нікчемним в силу закону, то відсутні підстави для визнання його недійсним. Позивачка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 першої черги за законом, крім того на її користь ОСОБА_3 склав заповіт від 18.11.2010 посвідчений секретарем виконкому Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області ОСОБА_4 , зареєстрований за №66, згідно якого ОСОБА_3 усе належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1 . Позивачка вважає, оскільки заповіт на користь ОСОБА_2 від 18.01.2016 є недійсним (нікчемним), то у неї виникло право на спадкування за заповітом від 18.11.2010, проте вона згідна успадкувати за законом нарівні з відповідачем, по 1/2 частки спадкового майна, тобто по 1/2 частці від кожної з п`яти земельних ділянок.

Просила визнати за нею в порядку спадкування після смерті батька право власності на 1/2 частку зазначених земельних ділянок: площею 0,2132 га, площею 0,2041 га, площею 0,1247 га, площею 0,1006 га, площею 0,0983 га.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, а саме:- площею 0,2132 га, - площею 0,2041 га, - площею 0,1247 га, - площею 0,1006 га, - площею 0,0983 га.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073,60 грн витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що суд належним чином не перевірив доводи та заперечення сторін та докази якими вони підтверджуються, не встановив усі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Доводи позовної заяви фактично зводяться до того, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, складання заповіту відбулося без волевиявлення ОСОБА_5 , оскільки останній не міг фактично прочитати у голос заповіт, ознайомитись з його змістом, отже такий заповіт є нікчемним в силу закону.

Однак апелянт вважає, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_6 на момент посвідчення оспорюваного заповіту не міг його прочитати. Наявні в матеріалах справи докази достеменно не підтверджують вказану обставину. Судом не взято до уваги показанням спадкодавця з цього приводу та не надано їм належної оцінки.

Суд вважав неправдивими показів свідків які вказували, що ОСОБА_3 вдягав окуляри коли читав заповіт та розписувався в касовому ордері, оскільки вони протилежні показам наданим в іншій справі у якій свідки вказали, що заповіт ОСОБА_6 прочитав вголос будучи без окулярі та розписувався в документах.

З наведеного вбачається, що покази свідків та учасників справи суд не взяв до уваги та не надано належної оцінки письмовим доказам у справі.

Апелянт зазначає, що судом не було надано належної оцінки письмовому доказу, а саме копії повідомлення по рахунку № НОМЕР_1 про доручення ОСОБА_3 розпоряджатися вкладом ОСОБА_7 , у якому ОСОБА_3 особисто заповнив бланк повідомлення встановленого зразка. Даний доказ, також спростовує доводи позивачки та висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_3 через фізичні вади не міг прочитати заповіт.

Апелянт вважає, що підлягають сумніву доводи позивачки, що ОСОБА_3 нікуди самостійно не ходив, що був у будинку, за комунальні сам не розраховувався, не бачив і не міг прочитати заповіт.

Оскільки ОСОБА_3 прочитав заповіт і зробив відповідний напис про це у тексті заповіту то процедура його посвідчення не була порушена.

Позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що заповідач у момент складання заповіту не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Отже, саме з підстав не доведення належними та допустимими доказами нікчемності заповіту в силу закону та відповідно передчасності заявлення вимог про застосування наслідків нікчемного правочину вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що відповідач згідно пенсійного посвідчення є особою з інвалідністю ІІ групи та відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору , а тому рішення суду в частині стягнення з нього судового збору в сумі 1 073,60 грн є неправомірним.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю і постановити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 .

Представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що апелянт надумано стверджує про незаконність судового рішення та умисно перекручує фактичні обставини справи та докази.

Надуманими є твердження скаржника про те, що ОСОБА_3 проживав в будинку один, особисто відвідував відділення Ощадбанку, отримував пенсію та сам сплачував комунальні послуги.

Дані твердження спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_7 , яка ствердила, що вже в 2014 році в господарстві нічого не тримали, комунальні послуги сплачувала вона або сестра. Впродовж 2015 року ОСОБА_3 доглядала внучка.

Що стосується отримання коштів в Ощадбанку впродовж 2015 року, то судом встановлено, що згідно довідки банку ОСОБА_3 в 2010 році дано доручення на розпорядження коштами на ім`я ОСОБА_8 (внучки) і кошти могли отримувати як ОСОБА_9 так і ОСОБА_10 . Із виписок про рух коштів по рахунку неможливо встановити ким саме отримувалися кошти.

Надуманими є твердження апелянта про те, що заповіт був прочитаний спадкодавцем вголос.

Запис про прочитання заповіту спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_4 , яка як секретар сільської ради його посвідчувала. Свідок ствердила, що ОСОБА_3 читав заповіт про себе.

Та обставина, що спадкодавець приходив складати заповіт не один, а в супроводі відповідача стверджується тільки поясненнями відповідача.

Вважає, що суд вірно дав оцінку поясненням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , щодо читання та підписання документів в окулярах, оскільки їх пояснення в цій частині спростовуються їх же поясненнями в іншій справі які пояснювали, що ОСОБА_3 читав і писав без окулярів.

З метою повного з`ясування фактичних обставин справи судом було досліджено і особисті пояснення спадкодавця ОСОБА_3 .

Щодо посилання апелянта на неправомірність судового рішення в частині стягнення з нього судового збору, то воно не ґрунтуються на законі, оскільки Законом України «Про судовий збір» відповідач, як інвалід звільняється від сплати судового збору, а не від відшкодування судових витрат. Суд не стягував з відповідача судовий збір на користь держави, а вирішив питання про відшкодування позивачці судових витрат у вигляді сплаченого нею судового збору.

Таким чином, вважає, що суд повно з`ясував обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права на підставі поданих сторонами доказів, а тому підстави для скасування рішення відсутні.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

ОСОБА_2 та його представник адвокатка Костромін Н.Р. апеляційну скаргу підтримали з мотивів наведених у ній.

ОСОБА_1 та її представник адвокатка Орешко Л.Л. вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які народилися в с.Гвіздець Городенківського району Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвами про народження НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (т.1 а.с.10, 61).

ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в с.Гвіздець Коломийського району Івано-Франківської області у віці 73 роки, про що зроблено відповідний актовий запис №25, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим повторно (т.1 а.с.9).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 в м.Коломия Івано-Франківської області у віці 87 років, про що зроблено відповідний актовий запис №22, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 (т.1 а.с.9).

За життя ОСОБА_3 склав два заповіти.

Перший заповіт, посвідчений секретарем Гвіздецької селищної ради М.Борисевич та зареєстровано в реєстрі за №66 18.11.2010 року, яким ОСОБА_3 заповів все своє майно, майнові права та обов`язки, які належать йому на день складання заповіту, а також майно, майнові права та обов`язки, які належатимуть йому в майбутньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт містить запис посвідчувача «Заповіт підписаний власноруч ОСОБА_3 в моїй присутності» (т.1 а.с.12).

Другий заповіт, посвідчений секретарем Гвіздецької селищної ради М.Борисевич та зареєстровано в реєстрі за №9 18.01.2016 року, яким ОСОБА_3 заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зі змісту заповіту вбачається, що заповіт записаний ОСОБА_4 зі слів ОСОБА_3 та до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у присутності секретаря селищної ради об 11 годині 30 хв. (т.1 а.с.11).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої входили зокрема земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, а саме: кадастровий номер 2623255200:02:002:0018 площею 0,2132 га, кадастровий номер 2623255200:02:002:0019 площею 0,2041 га, кадастровий номер 2623255200:02:002:0020 площею 0,1247 га, кадастровий номер 2623255200:02:002:0122 площею 0,1006 га, кадастровий номер 2623285301:01:001:0036 площею 0,0983 га, які належали ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджено інформацією з державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та довідкою Гвіздецької селищної ради від 23.09.2020 №331/02.2-20 (т.1 а.с. 26-40, 67).

Із заявами до приватного нотаріуса Григорця В.М. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися ОСОБА_1 18.02.2021 року, посвідчивши підпис в Посольстві України в Чеській Республіці та поштою направила її приватному нотаріусу Григорцю В.М. (т.1 а.с.73) та ОСОБА_2 06.10.2020 року (т.1 а.с.59), які є спадкоємцями першої черги. Інших спадкоємців немає.

Приватним нотаріусом Григорцем В.М. відкрита спадкова справа 97/2020, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (т.1 а.с.72).

Відповідно до постанови приватного нотаріуса Григорця В.М. від 23.07.2021 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, а саме: кадастровий номер 2623255200:02:002:0018 площею 0,2132 га, кадастровий номер 2623255200:02:002:0019 площею 0,2041 га, кадастровий номер 2623255200:02:002:0020 площею 0,1247 га, кадастровий номер 2623255200:02:002:0122 площею 0,1006 га, кадастровий номер 2623285301:01:001:0036 площею 0,0983 га після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з наявністю заповіту, посвідченого секретарем Гвіздецької селищної ради М.Борисевич 18.01.2016 року, яким ОСОБА_3 заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Отже, ОСОБА_1 не має права на спадкування після смерті ОСОБА_3 (т.1 а.с.21-22).

Позивач, не погоджуючись з відмовою нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, оскільки вважала зазначений вище заповіт від 18.01.2016 року нікчемним, оскаржила дії нотаріуса до суду.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.02.2023 в позові відмовлено (справа №346/3606/21) (т.1 а.с.105-110). Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25.04.2023 вказане рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Григорця В.М. про визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса від 23.07.2021, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача (т.1 а.с.114-118).

Отже судом встановлено, що між сторонами фактично існує спір про право на спадкування після смерті їх батька ОСОБА_3 . Позивач оспорює заповіт на користь відповідача.

Так, судом встановлено, що спадкодавець-заповідач ОСОБА_3 був інвалідом І групи по зору з 01.12.1993 року, інвалідність встановлена довічно, що підтверджується пенсійними посвідченнями, цей факт не заперечується відповідачем (т.1 а.с.14,15).

ОСОБА_3 перебував на обліку в Українському товаристві сліпих (УТОС) Коломийської територіальної первинної організації, як інвалід І групи по зору та мав право користуватися пільгами на електроенергію, газ, телефон в розмірі 50 відсотків, що підтверджується листом голови правління від 01.02.2017 року (т.1 а.16).

Відповідно до Довідки про отримання соціальної допомоги №1564 від 03.07.2014 року виданої ОСОБА_8 , 1990 р.н., с.Гвіздець, про те, що вона перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Коломийської РДА та їй відповідно до постанови КМУ №832 з 06.08.2010 по 18.10.2010 та з 01.11.2010 по 01.07.2014 було призначено компенсаційну виплату особі, яка здійснювала догляд за інвалідом І групи (т.1 а.с.226).

Відповідно до рахунку калькуляції №222 від 13.03.2007 року «Центром мікрохірургії ока» надані медичні послуги по відновленню зору ОСОБА_3 , якому встановлено діагноз ОСОБА_13 з імпл.ІОЛ (т.1 а.с.127).

Відповідно до консультативного висновку окуліста №2442 ОСОБА_3 обстежений лікарем Центру відновлення зору ОСОБА_14 01.03.2016 р. та йому поставлено діагноз:

OD (праве око) атрофія зорового нерва (посттравматична). Незріла ускладнена катаракта. Вторинна гіпотонія. Гострота зору - 0%,

OS (ліве око) відкритокутова ІІІ С глаукома. Артифакія. Фіброз задньої капсули. Гострота зору 10%, не корегується (т.1 а.с.138-140).

Судом досліджені диски з аудіофіксацією судових засідань від 05.11.2015 року та від 02.02.2016 року в цивільній справі №346/4598/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, на яких зафіксовані пояснення ОСОБА_3 надані суду. Останній вказував «я інвалід по зору, бачу але дуже слабо, людей не впізнаю, щось дрібне не бачу», «той рік я трошки бачив, а цей рік зовсім ні», «я сліпий, не віжу» (т.1 а.с.43 диск 1).

Також досліджений диск з відеозаписом за 22.10.2015 році на якому зафіксовано розмову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , під час якої ОСОБА_3 не впізнав дочку ОСОБА_1 , прийнявши її за онуку ОСОБА_15 (т.1 а.с.44).

З виписки по пенсійному рахунку ОСОБА_3 , наданої АТ «Ощадбанк» на ухвалу суду вбачається, що 18.01.2016 року (в день посвідчення заповіту) з рахунку були зняті готівкові гроші в сумі 1 300 грн в касі установи банку (т.1 а.с.188).

Згідно з частиною першою статті 328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, одним із способів набуття права власності на майно є спадкування.

За змістом ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1 та 2 ст. 1220, ч. 1 ст. 1221 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом статей 1268, 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Таким чином, судом встановлено, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3 спадкоємицею за законом першої черги є його донька, ОСОБА_1 , а також спадкоємець за заповітом його син ОСОБА_2 , які прийняли спадщину.

За змістом ст. ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1235, частинами 1, 2 статті 1236 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

У сільськихнаселених пунктахуповноважені наце посадовіособи органумісцевого самоврядуваннявчиняють такінотаріальні дії , зокрема, посвідчують заповіти (крім секретних) (п.2 ч.1 ст.37 Закону).

Відповідно до пункту 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 (в редакції що діяла на час посвідчення заповіту), визначений порядок складеннязаповіту.Так, Нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 ЦК України таособисто поданінотаріусу. Узаповіті зазначаютьсямісце ічас складеннязаповіту,дата тамісце народженнязаповідача. Заповітособисто підписуєзаповідач. Нотаріуспосвідчує заповіт,який написанийзаповідачем власноручноабо задопомогою загальноприйнятихтехнічних засобів. Нотаріусможе напрохання особизаписати заповітз їїслів власноручноабо задопомогою загальноприйнятихтехнічних засобів. Уцьому разізаповіт маєбути вголоспрочитаний заповідачемі підписанийним,про щозазначається передйого підписом. На бажаннязаповідача,а такожу випадках,якщо заповідаччерез фізичнівади неможе сампрочитати заповіт,посвідчення заповітумає відбуватисьне меншеніж придвох свідках. Свідкамиможуть бутиособи зповною цивільноюдієздатністю. Свідкамине можутьбути:нотаріус;особи,на користьяких складенозаповіт;члени сім`їта близькіродичі спадкоємцівза заповітом;особи,які неможуть прочитатиабо підписатизаповіт. Текстзаповіту маємістити відомостіпро особисвідків,а саме:прізвище,ім`я,по батьковікожного зних,дату народження,місце проживання,реквізити паспортачи іншогодокумента,на підставіякого буловстановлено особусвідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Отже, якщо нотаріусом (або уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування) складено заповіт зі слів особи, то такий заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади, зокрема вади зору, не може сам прочитати заповіт, такий заповіт обов`язково посвідчується при двох свідках.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції вказав, що вимоги позивачки у цій справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд зазначив, що заповіт посвідчений секретарем Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області 18.01.2016 року на користь ОСОБА_2 складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, оскільки ОСОБА_3 в зв`язку з вадою зору (сліпотою) не міг прочитати заповіт самостійно, а його посвідчено відбулося без присутності двох свідків, а тому такий заповіт є нікчемним.

Оскільки заповіт від 18.01.2016 року визнаний нікчемним, то у позивачки виникло право на спадкування за заповітом посвідченим секретарем Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області 18.11.2010 року та складеним на її користь. Разом з цим, позивачка виявила бажання спадкувати за законом нарівні з відповідачем.

Судом встановлено, що позивачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , як і відповідач, а тому набула право на 1/2 частку спадкового майна, до якого входять земельні ділянки.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Доводи апелянта про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 на момент посвідчення оспорюваного заповіту не міг його прочитати, а наявні в матеріалах справи докази достеменно не підтверджують вказану обставину є необґрунтованими.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був інвалідом І групи по зору з 01.12.1993 року, інвалідність встановлена довічно, що підтверджується пенсійними посвідченнями, цей факт не заперечується відповідачем. ОСОБА_3 перебував на обліку в Українському товаристві сліпих Коломийської територіальної первинної організації, як інвалід І групи по зору та мав право користуватися пільгами. Відповідно до рахунку калькуляції від 13.03.2007 «Центром мікрохірургії ока» йому надані медичні послуги по відновленню зору ОСОБА_3 , якому встановлено діагноз ОСОБА_13 з імпл.ІОЛ.

Відповідно до консультативного висновку окуліста ОСОБА_3 поставлено діагноз: праве око атрофія зорового нерва (посттравматична). Незріла ускладнена катаракта. Вторинна гіпотонія. Гострота зору - 0%, ліве око відкритокутова ІІІ С глаукома. Артифакія. Фіброз задньої капсули. Гострота зору 10%, не корегується.

Вищевказані обставини вказують про те, що на час посвідчення оспорюваного заповіту ОСОБА_3 на одне око був повністю сліпий, на друге око бачив на 10 %.

Відповідно до п.2.1 Інструкції про встановлення групи інвалідів, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров?я України № 16.01/20 від 28.12.1991 (яка діяла на час встановлення І групи інвалідності ОСОБА_3 ) підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі. При забезпеченні засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома, можливе виконання різних видів праці.

Пунктом 3 Інструкції передбачено, що постійний сторонній догляд чи допомога рекомендується у випадках неможливості самообслуговування при таких станах, зокрема, як повна чи практична сліпота обох очей чи одного ока, що краще бачить (гострота зору менша 0,05 із корекцією чи концентричне звуження поля зору до 10 градусів).

Також судом першої інстанції було досліджено диски з аудіофіксацією судових засідань від 05.11.2015 та від 02.02.2016 в іншій цивільній справі №346/4598/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, на яких зафіксовані пояснення ОСОБА_3 надані суду, де позивач вказував, що він є інвалід по зору, бачить дуже слабо, людей не впізнає, щось дрібне не бачить.

Судом першої інстанції було досліджено також диск з відеозаписом за 22.10.2015 на якому зафіксовано розмову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , під час якої він не впізнав дочку ОСОБА_1 прийнявши її за онуку ОСОБА_15 .

Отже, така сукупністю доказів підтверджує той факт, що спадкодавець ОСОБА_3 на момент складання заповіту був сліпий, отже не міг прочитати заповіт сам, а відтак заповіт мав посвідчуватися в присутності не менш як двох свідків, чого зроблено не було.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі № 461/2565/20 зазначено, що кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю. Тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

Відповідачем не надано належних та допустимих докази, які б підтвердили те, що заповідач міг бачити в такій мірі, щоб самостійно прочитати надрукований текст заповіту без використання окулярів або інших приладів для збільшення, враховуючи встановлену спеціалістом в ході обстеження гостроту зору ОСОБА_3 через півтора місяці від посвідчення заповіту.

Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 прочитав заповіт, а процедура його посвідчення не була порушена.

Отже є підстави вважати, що належними та допустимими доказами у цій справі доведено нікчемність заповіту в силу закону, а заявлені вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину є обґрунтованими.

Згідно ч. 1, 4 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення щодо позовних вимоги про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено, тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Однак, колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення судового збору з ОСОБА_2 , допустив порушення норм матеріального і процесуального права, тому в цій частині його слід скасувати і постановити нове, ураховуючи таке.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються :1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 від 26.02.2019 ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності ІІ групи, загальне захворювання (т.1 а.с. 65).

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки згідно з п. 9 ч. 1 ст.5Закону України«Про судовийзбір» відповідач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до вимог ч. 6 ст.141ЦПК України судовівитрати,понесені позивачкоюв зв`язкуз сплатоюсудового збору в судіпершої інстанціїу розмірі1073,60грн, слід віднести за рахунок держави та компенсувати в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року в частині стягнення судового збору скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Судові витрати, сплачені ОСОБА_1 у розмірі 1 073,60 грн, віднести за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин