Постанова
від 20.11.2024 по справі 922/1341/22
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/1341/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.

та представників учасників справи:

прокурора Кадацька Д.М. ;

першого відповідача Чернявський А.В;

другого відповідача не з`явився;

третього відповідача Потеряєва І.А., Кириченко Н.О. (директор, в режимі відеоконференції);

четвертого відповідача не з`явився;

першої третьої особи не з`явився;

другої третьої особи не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2013Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 (суддя Погорелова О.В., повний текст рішення складено 07.02.2023) у справі №922/1341/22

за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, м. Харків

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків

2. Харківської районної військової адміністрації Харківської області, м. Харків

3.Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра", с. Кутузівка Вільхівської сільської ради

4. Вільхівської сільської ради, с. Вільхівка

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів

1. Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України", с. Кутузівка

2. Національна академія аграрних наук України, м. Київ

про визнання незаконними та скасування розпорядження та наказу, визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути земельні ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (перший відповідач); Харківської районної військової адміністрації Харківської області (другий відповідач); Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" (третій відповідач); Вільхівської сільської ради (четвертий відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1010 "Про надання земельних ділянок ПСП Деметра";

- визнати недійсним договір оренди землі від 28.09.2006, укладений між Харківською районною державною адміністрацією та Приватним сільськогосподарським підприємством "Деметра" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.10.2006 № 040670300014;

- визнати недійсним договір оренди землі від 28.09.2006, укладений між Харківською районною державною адміністрацією та Приватним сільськогосподарським підприємством "Деметра" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300015;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Вільхівській сільській раді земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006;

- зобов`язати Приватне сільськогосподарське підприємство "Деметра" (код ЄДРПОУ: 31827163, вул. Шкільна, 4, сел. Кутузівка, Харківський район, Харківська область, 62405), Харківську районну державну адміністрацію Харківської області код ЄДРПОУ 04058775, Григорівське шосе, 52, м. Харків, 61098) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га;

- зобов`язати Приватне сільськогосподарське підприємство "Деметра" (код ЄДРПОУ: 31827163, вул. Шкільна, 4, сел. Кутузівка, Харківський район, Харківська область, 62405), Вільхівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04396667, вул. Центральна, 1, с. Вільхівка, Харківський район, Харківська область, 62431) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що Харківською окружною прокуратурою Харківської області з метою вжиття заходів представницького характеру опрацьовано інформацію щодо передачі у власність фізичним та юридичним особам земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (далі ДП ДГ «Кутузівка»). ДП ДГ «Кутузівка» створено з метою здійснення науково-дослідної діяльності у сфері сільського господарства. Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП ДГ «Кутузівка» використовуються для забезпечення наукової діяльності Національної академії аграрних наук України (далі НААН, Академія). Відповідно до п. 4.4. Статуту земельні ділянки надані в постійне користування ДП ДГ «Кутузівка» для розміщення його об`єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських угідь, кормів для племінних тварин та пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом, є державною власністю. У постійному користуванні Дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва на території Кулиничівської сільської ради перебувало 3574,0 га землі (Державний акт на право постійного користування серії І-ХР- №002291). Посилаючись на приписи ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) прокурор зазначав, що за змістом вказаної статті землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель, а тому, земельні ділянки, які перебувають у користуванні ДП ДГ «Кутузівка» відповідно до п. «ґ» ч. 3 , п. «е» ч. 4 ст. 84, ст. 150 Земельного кодексу України належать до особливо цінних земель та не можуть бути передані в комунальну та приватну власність. Крім того, такі землі підпадають під особливий порядок їх вилучення відповідно до вимог ст. 150 Земельного кодексу України. Посилаючись на акт №07-10/13 від 01.06.2018, складений Північно-Східним офісом Держаудитслужби за результатом проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП ДГ «Кутузівка», має місце факт вилучення із постійного користування ДП ДГ «Кутузівка» значної частини земельних ділянок. Прокурор вважає, що в порушення приписів законодавства, що регулюють підстави вилучення земельних ділянок, які відносяться до земель державної власності та які не можуть бути передані до комунальної та приватної власності, земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006, що знаходяться в межах Державного акту ДП ДГ «Кутузівка» та власником яких є держава, не могли бути вилучені Харківською районною державною адміністрацією на підставі спірного розпорядження №1010 від 08.06.2006 та передані в комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ, а в подальшому передані в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству "Деметра". У зв`язку з цим прокурор вважав, що укладені договори від 28.09.2006 є недійсними та підлягають скасуванню, а земельні ділянки поверненню ГУ Держгеокадастру у Харківській області, як до особи, уповноваженої державою для розпорядження земельними ділянками.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/1341/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Заступник керівника обласної прокуратури з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/1341/22 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Судові витрати відшкодувати за рахунок відповідачів. Справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури.

Одночасно в апеляційній скарзі апелянт просив визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та поновити йому строк на апеляційне оскарження.

Також апелянт просив визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів у встановлений законом строк та поновити його; долучити до матеріалів справи №922/1341/22 в якості доказів документи, отримані в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні від 04.02.2022 №42022222130000026 та додані до апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурором покладено наступні доводи.

Прокурор вважає, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ст. ст. 84,122,149,150 Земельного кодексу України та процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 76-79, 86, 236 ГПК України; при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

На думку апелянта, безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що Харківська РДА та Головне управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ(далі ГУ Держгеокадастр у Харківській області) при винесенні оскаржуваних розпорядження та наказу діяли в межах наданих їм повноважень. Прокурор зазначає, що правовий статус земель, закріплених за науково-дослідними установами регулюється положеннями Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» (далі - Закон), статуту НААН України та статуту ДП «ДГ «Кутузівка», виходячи з яких, земельні ділянки, що знаходяться у користуванні ДП ДГ «Кутузівка» як дослідного господарства є особливо цінними землями, мають особливий порядок використання та вилучення, що здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів та за погодженням з Верховною Радою України. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що метою створення ДП ДГ «Кутузівка» є здійснення науково-дослідної діяльності у сфері сільського господарства і саме із цією метою йому і були передані в постійне користування землі, зокрема, і спірні земельні ділянки, які є особливо цінними землями - об`єктами майнового комплексу НААН України. Згідно з порівняльною відомістю складу земельних угідь земельні ділянки, які знаходяться в межах постійного користування ДП ДГ «Кутузівка», становили собою сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя, зокрема, угіддя зайняті ріллею, садами, сіножатями, пасовищами, господарськими будівлями і дворами, господарськими шляхами і прогонами, забудованими землями, лісами, водою, заболоченостями. З урахуванням підтвердження матеріалами справи місця розташування спірних земельних ділянок в межах земель, що надані в постійне користування ДП ДГ «Кутузівка» відповідно до Державного акта для виробництва сільськогосподарської продукції та здійснення науково-дослідної діяльності, вказані земельні ділянки не можуть використовуватися для іншої мети, окрім як для дослідних та навчальних цілей, що узгоджується зі статутними нормами та нормами чинного земельного законодавства України.

Також скаржник наголошує, що за змістом ст. ст. 80, 84 Земельного кодексу України держава є суб`єктом права власності на землі державної власності та реалізує це право через відповідні органи державної влади. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій наук.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд послався на те, що підставою для передачі в користування спірних земельних ділянок слугували, зокрема, протокол №1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 та протокол №13 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005. Підставою для вказаних висновків стали наявні в матеріалах справи письмові пояснення НААН України, а також лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13.01.2022 № 10-20-14-264/0/19-22. Зі змісту письмових пояснень НААН України вбачається, що враховуючи ініціативу ДП «ДГ «Кутузівка», Кулиничівської сільської ради Харківського району Харківської області та Харківської РДА, Українська академія аграрних наук (правонаступником якої є НААН України) надала згоду на вилучення земельних ділянок державної форми власності з права постійного користування у підприємства і передачу її у комунальну власність, оскільки у 2004-2005 роках ДП «ДГ «Кутузівка», Кулиничівська сільська рада Харківського району Харківської області та Харківська РДА ініціювали перед УААН питання щодо припинення права постійного користування підприємством земельними ділянками державної форми власності та із подальшою їх передачею у комунальну власність: загальною площею 26,0 га - лист ДП «ДГ «Кутузівка» від 15.08.2005 №158, лист Харківської РДА від 05.09.2005 №2194; загальною площею 16,6 га - лист ДП «ДГ «Кутузівка» від 10.05.2004 №117, лист Кулиничівської СР Харківського району Харківської області від 17.01.2005 №11. У зв`язку з чим, на засіданнях президії Української академії аграрних наук було прийнято рішення від 20.01.2005 про вилучення землі із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» загальною площею 16,6 га (протокол №1); від 22.09.2005 про вилучення землі із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» загальною площею 26,0 га (протокол №13).

Наданням наведеного переліку обмежилось також і ГУ Держгеокадастру у Харківській області у відповіді від 13.01.2022 № 10-20-14-264/0/19-22 на запит прокурора, зазначивши, що вказані витяги з протоколів засідань Президії УААН «наявні в складі проектів землеустрою, відповідно до яких зареєстровані земельні ділянки...». Водночас інформацію про те, яка саме постанова Президії УААН стала підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження Харківської РДА про вилучення саме спірних земельних ділянок, органом Держгеокадастру не зазначено і відповідних доказів не надано. Апелянт вважає, що не зважаючи на те, що предметом спору у даній справі є конкретні земельні ділянки загальною площею 3,3901 га, судом першої інстанції у повному обсязі не з`ясовано фактичні обставини справи, не усунуто вказані суперечності у наданих сторонами доказах та не з`ясовано, якою саме постановою (протоколом) Президії УААН було надано згоду на вилучення саме спірних земельних ділянок. Натомість, суд першої інстанції обмежився посиланням на дві різні постанови, прийняті протягом різних періодів часу стосовно земель площею 16,6 га та 26,0 га (загальною площею 42,6 га), що значно перевищує площу спірних земельних ділянок та унеможливлює їх ідентифікацію. Як вважає прокурор, сторонами були надані суперечливі пояснення та не надано достатніх доказів щодо факту прийняття Президією УААН відповідної постанови, її реквізитів, назви та змісту. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 904/2032/16, наголошує, що за таких обставин, керуючись ч. 4 ст. 74 ГПК України, враховуючи наявність суперечливих пояснень сторін та сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав та виконанні обов`язків суд першої інстанції мав з`ясувати, який саме акт було прийнято Президією УААН при погодженні вилучення спірних земельних ділянок, його точну назву, реквізити та зміст. Отже, матеріалами справи не встановлено, відповідачами не надано, а судом не досліджено доказів на підтвердження погодження Президією УААН вилучення спірних земельних ділянок із постійного користування ДП ДГ «Кутузівка», у тому числі основного доказу - конкретної постанови Президії, якою були вилучені саме спірні земельні ділянки, що свідчить про неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Також, вважає, що виходячи з системного аналізу ст. 149, ст. 150 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, вилучення, припинення права державної власності здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів та за погодженням з Верховною Радою України. Оскільки вилучення земельних ділянок відбулось без погодження із Верховною Радою України та прийняття рішення уповноваженим органом державної влади Кабінетом Міністрів України, прокурор вважає, що спірні земельні ділянки вилучені з постійного користування ДП «ДГ «Кутузівка» на підставі незаконного розпорядження Харківської РДА, а також безпідставно передані із державної у комунальну власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру (земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006) та за відсутності волевиявлення уповноваженого органу. Оскільки Харківська РДА та ГУ Держгеокадастру у Харківській області не мали повноважень щодо вилучення з постійного користування ДП «ДГ «Кутузівка» спірних земельних ділянок як особливо цінних земель, то фактично таке припинення не відбулось, статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу, а титульним власником залишається держава в особі уповноваженого органу. Навіть встановлення обставин погодження вилучення цих земель на підставі постанови Президії НААН України, на думку апелянта, не спростовує доведеного прокурором і підтвердженого матеріалами справи факту порушення передбаченого законом порядку вилучення особливих цінних земель.

Крім того, апелянт зазначає, що Харківською окружною прокуратурою Харківської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42022222130000026 від 04.02.2022 за ч. 1 ст. 367 КК України за фактом надання у приватну власність земельних ділянок, частина яких належить до земель, що перебувають в постійному користуванні НААН України. Під час досудового розслідування 24.02.2023 процесуальним керівником в зазначеному кримінальному провадженні проведено огляд речей, а саме відомостей у Державному земельному кадастрі щодо земельних ділянок, які перебувають у користуванні ПСП «Деметра», у тому числі з кадастровими номерами: 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006. Встановлено наступні відомості, щодо земельних ділянок: кадастровий номер 6325157300:01:018:0031: місце розташування - Харківська область, Харківський район, Кулиничівська селищна рада, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа 0,4843 га, власність - держава, власник - Харківська районна державна адміністрація Харківської області, орендар - Приватне сільськогосподарське підприємство «Деметра», вид угідь - під господарськими будівлями і дворами; кадастровий номер 6325157300:01:001:0006: місце розташування-Харківська область, Харківський район, Кулиничівська селищна рада, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, площа 2,9058 га, власність - комунальна, власник - Вільхівська сільська рада, орендар - Приватне сільськогосподарське підприємство «Деметра», вид сільськогосподарських угідь - рілля.

Відповідно до експлікації поземельних угідь, яка міститься в поземельній книзі земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006, склад угідь зазначеної земельної ділянки є ріллею, тобто зазначена земельна ділянка належить до сільськогосподарських угідь, що свідчить про невідповідність даних, зазначених в оскаржуваному розпорядженні та договорі оренди відомостям Державного земельного кадастру. Як вважає прокурор, належність земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 до сільськогосподарських угідь (рілля) є додатковим доказом незаконності її надання в оренду ПСП «Деметра» на підставі оскаржуваного розпорядження, а також незаконності її передачі в комунальну власність, оскільки відповідно до ст. ст. 149, 150 ЗК України відповідними повноваженнями наділений Кабінет Міністрів України. Належність земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 до несільськогосподарських угідь (під господарськими будівлями і дворами) з огляду на її перебування в постійному користуванні ДП «ДГ «Кутузівка» не спростовує доводи прокурора щодо її віднесення до особливо цінних земель та порушення в даному випадку порядку її вилучення, передбаченого ст. ст. 149, 150 ЗК України.

На думку скаржника, судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам прокурора про незаконність передачі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 із державної в комунальну власність.

З урахуванням викладеного, прокурор просив скасувати розпорядження Харківської РДА та наказ ГУ Держгеокадастру Харківської області.

Також скаржник вважає, що оскільки оскаржувані розпорядження Харківської РДА та наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято з порушенням вимог ст. ст. 6, 84,122,141, ст. 149, ст. 150 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», положень статуту НААН України та статуту ДП «ДГ «Кутузівка», тому укладені між Харківською РДА та ПСП «Деметра» договори оренди землі підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки поверненню держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Втім, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договорів оренди спірних земельних ділянок, суд першої інстанції посилався на те, що позбавлення правомірно набутого ПСП «Деметра» права оренди, не ґрунтується на законі та є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном. Проте судом не враховано, що спірні земельні ділянки вибули з постійного користування ДП ДГ «Кутузівка» та надані в оренду ПСП «Деметра» на підставі незаконного розпорядження Харківської РДА, прийнятого з порушеннями вимог ст. ст. 6, 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України, а також надані та використовуються ПСП «Деметра» всупереч меті здійснення наукової діяльності, передбаченої ст. 22 ЗК України, ст. ст. 1, 2, 4, 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», положеннями статуту НААН України та статуту ДП «ДГ «Кутузівка», для якої вони і були надані підприємству на підставі державного акту на право постійного користування. У даному випадку, на думку апелянта, поза увагою суду залишилось суттєве порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), яке відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження особливо цінними землями науково-дослідних установ та отримання ПСП «Деметра» в користування земельних ділянок за спрощеною процедурою з метою одержання прибутку.

Також в апеляційній скарзі прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів та долучити до матеріалів справи №922/1341/22 в якості доказів документи, отримані в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні від 04.02.2022 №42022222130000026 та додані до апеляційної скарги.

Зокрема, прокурор зазначав, що Харківською окружною прокуратурою Харківської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42022222130000026 від 04.02.2022 за ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України за фактом надання у приватну власність земельних ділянок, частина яких належить до земель, що перебувають в постійному користуванні НААН України (витяг з ЄРДР додається).

У ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження 24.02.2023 процесуальним керівником проведено огляд речей, а саме, відомостей щодо земельних ділянок, які перебувають в користуванні ПСП «Деметра», що містяться на офіційному веб-порталі Держгеокадастру України «Національна кадастрова система» з використанням персонального доступу державного органу, який надано органам прокуратури Харківської області Держгеокадастром України у встановленому порядку.

За результатами проведення слідчої дії виготовлено та оглянуто документи на земельні ділянки, в тому числі з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006, поземельні книги, витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, скріншоти з розділу «Перегляд земельних ділянок» порталу «Національна кадастрова система».

Сукупністю наведених доказів, на думку апелянта, підтверджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006 дійсно перебувають в користуванні ПСП «Деметра», а земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 за видом сільськогосподарських угідь належить до ріллі.

Постановою процесуального керівника в даному кримінальному провадженні 27.02.2023 надано дозвіл прокурору на ознайомлення з відомостями досудового розслідування та виготовлення копій наявних у ньому документів з метою підготовки правової позиції щодо апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі. Апелянт стверджує, що прокурор, який звернувся до суду з даним позовом в межах реалізації функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначений законом, не мав законних повноважень надання наведених у вищезазначеному переліку доказів раніше, ніж щодо таких доказів було прийнято рішення процесуальним керівником у кримінальному провадженні №42022222130000026 від 04.02.2022 про використання та розголошення частини відомостей матеріалів кримінального провадження, тобто з причин, які не залежали від нього. Тому апелянт вважав, що відповідно до ч. 5 ст. 80 ГПК України наявні підстави для визнання поважними причин неподання доказу у встановлений законом строк, а також для встановлення додаткового строку для подання доказів, долучити які просив долучити до матеріалів справи №922/1341/22.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі №922/1341/22 рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/1341/22 скасоване; прийнято нове рішення; позовні вимоги задоволено частково; визнано незаконним та скасовано наказ № 41-ОТГ в частині передачі Вільхівській сільській раді земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006; зобов`язано ПСП "Деметра" та Харківську РДА повернути Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га; зобов`язано ПСП "Деметра" та Вільхівську сільську раду повернути Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га; в іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що у цій справі спірні земельні ділянки належать до земель науково-дослідної установи, при цьому, виходячи з приписів статті 150 ЗК України землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінним землями. Статус спірних земельних ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах науково-дослідної установи, отже, мають особливий правовий статус відповідно до вимог земельного законодавства, цільове призначення відповідних територій, як земель науково-дослідної установи, є незмінним. Отже, оскільки, надані ДП "ДГ "Кутузівка" земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель, розпорядження ними можливе лише у порядку, визначеному законодавством. При цьому, вилучення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, припинення права державної власності та права постійного користування здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", а також пунктом 4.5. Статуту ДП "ДГ "Кутузівка" вилучення спірних земельних ділянок Харківською РДА мало відбуватися за отримання згоди Президії Академії НААН України. Крім цього, правовий статус земель, закріплених за науково-дослідними установами регулюється положеннями Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Статутом НААН України та Статутом ДП "ДГ "Кутузівка".

Оскільки, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування спірних земельних ділянок не приймалося та матеріали справи не містять належних доказів надання Президією УААН згоди на вилучення таких земельних ділянок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне розпорядження № 1010 прийнято не у встановленому законом порядку та без належного погодження із Академією, що мало наслідком передачу земельних ділянок в оренду за відсутністю такого погодження з уповноваженим органом.

Водночас, посилаючись на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення РДА є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому, скасування такого акта не породжує правових наслідків для власника. Виходячи з наведеного та враховуючи інформацію Держгеокадастру, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування розпорядження № 1010, оскільки обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним та неналежним способом захисту, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення прав держави.

Щодо правомірності прийняття спірного наказу № 41-ОТГ, суд апеляційної інстанції із посиланнями на приписи пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", статті 15-1, частин 1, 2 статті 117, частин 4, 8 статті 122, 149, 150 ЗК України, пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" зазначив, що повноваження щодо вилучення із державної власності земель, які передані у користування науково-дослідних установ НААН України та належать до особливо цінних земель, відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Таким чином, Держгеокадастр, будучи наділеним відповідними повноваженнями як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин щодо розпорядження земельними ділянками, здійснив передачу спірної земельної ділянки до земель комунальної власності з порушенням порядку, встановленому земельним законодавством, у той час як такі повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України. Таким чином, спірним наказом № 41-ОТГ Держгеокадастру, фактично припинено право постійного користування держави особливо цінною земельною ділянкою державної форми власності з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006, передано її до комунальної власності та здійснено її реєстрацію за Сільрадою. Держгеокадастр будучи наділений державою повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками діяв у силу покладених на нього обов`язків, у той же час порушив порядок передачі земельної ділянки, яка мала статус особливо цінних земель. За таких підстав, наказ № 41-ОТГ, як розпорядчий акт органу державної влади, є таким, що порушує право власності держави, у зв`язку з чим вимога про визнання недійсним та скасування наказу, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав держави є належним способом захисту, а тому така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанцій також посилаючись на положення статей 387, 388, 396 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статей 140 149 ЗК України зазначив, що встановлені у справі обставини підтверджують, що власник земельних ділянок в особі держави не виявляв волю на відчуження спірних земельних ділянок на користь інших осіб. У зв`язку з цим, в даному випадку власник майна в особі держави має право на захист цього порушеного права.

Крім того, з урахуванням приписів земельного законодавства, Харківська РДА та Держгеокадастр хоча і мали відповідний обсяг повноважень на розпорядження земельними ділянками державної форми власності, в той же час, здійснили свої повноваження не в порядку, встановленому законом для вилучення та передачі спірних земельних ділянок як особливо цінних земель. Такі повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України, а тому статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу, а титульним власником спірних земельних ділянок залишається держава в особі уповноваженого органу. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника держави Україна та поза волею власника, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування земельної ділянки від добросовісного набувача. Апеляційний господарський суд зазначив, що вимоги Прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки у власність держави в особі Держгеокадастру із чужого незаконного володіння, в даному випадку з володіння Харківської РДА, Сільради та ПСП "Деметра", є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки призведуть до поновлення порушених прав власника таких земельних ділянок, а саме, держави.

Суд апеляційної інстанції акцентував також увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. За таких підстав, вимоги Прокурора про визнання недійсними спірних договорів оренди землі не призведуть до поновлення порушеного права держави, а тому є неналежним способом захисту прав позивача. У зв`язку з чим, у задоволенні позову Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між Харківською РДА та ПСП "Деметра" відмовив.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що матеріалами справи та наданими Прокурором доказами повністю підтверджується, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які належать до особливо цінних земель, передані в користування не з волі законного власника та не на підставі законного, прийнятого компетентним органом рішення про її передачу в користування. Отже, зобов`язання ПСП "Деметра" повернути спірні земельні ділянки не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У даній справі позбавлення набувача права користування землею та передбачене законом повернення земельної ділянки у власність держави є пропорційним втручанням у право на мирне володіння майном з боку держави, а отже є законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у господарському процесі (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) ПСП "Деметра" не позбавлено можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельних ділянок, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2023 Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі №922/1341/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Направляючи на новий розгляд справи, Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції помилково ототожнено землі науково-дослідних установ та землі дослідних полів науково-дослідних установ. Вказав, що суд апеляційної інстанції не перевірив та належним чином не спростував висновки місцевого господарського суду, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства при вирішенні питання щодо правого статусу спірних земельних ділянок у контексті тлумачення поняття "досліде поле" та застосування частини 1 статті 150 ЗК України.

Верховний Суд зазначив, посилаючись на те, що ДП "ДГ "Кутузівка" є науковою установою, апеляційний господарський суд виходив із аналізу положень Статуту ДП "ДГ "Кутузівка", у редакції 2016 року, не звернувши уваги на те, що спірні земельні ділянки надано у постійне користування у 2000 році, а спірні правовідносини виникли у 2006 році.

Викладене вище в сукупності свідчить про неналежне дослідження господарським судом апеляційної інстанції обставин щодо наявності або відсутності статусу особливо цінних земель, дослідження яких є першочерговими під час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції та в цілому для вирішення спору у цій справі, з урахуванням поданих сторонами доказів.

Крім того, Верховний Суд вказав, що заява ПСП "Деметра" про застосування наслідків спливу позовної давності взагалі залишилася поза увагою апеляційного господарського суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2023 для розгляду справи №922/1341/22 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тихий П.В, суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 зокрема прийнято справу №922/1341/22 до провадження та призначити її до розгляду на "01" листопада 2023 р. о 12:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.

30.10.2023 від ДП "ДГ" Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу НААН надійшли письмові пояснення (вх.№13208).

В поясненнях зазначає, що ДП ДГ «Кутузівка» не здійснювало самостійних наукових досліджень, оскільки не мало статусу наукової установи, за штатним розкладом на підприємстві наукових працівників не було. Підрозділів, які б займалися науковою роботою, на підприємстві не було. Підприємство сприяло Інституту в проведенні наукових дослідів, головним чином шляхом надання своєї матеріальної бази для наукових досліджень, які здійснювали науковці. Оскільки дослідження проводились у тваринницькому комплексі, дослідні поля на нашому підприємстві ніколи не створювались. Сільськогосподарські угіддя підприємства використовувались тільки для ведення сільськогосподарської діяльності, а саме вирощування зернових та кормових культур. Частина кормів призначалась для власного споживання - годування стада, а інша частина продавалась.

Державним актом на право постійного користування землею серія І-ХР №002291 від 22.08.2000р. Дослідному господарству Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га для сільськогосподарського виробництва.

Зазначає, що частина з цих земель не використовувалась підприємством за призначенням через незручності. Деякі ділянки були мали складний рельєф та не годились для оброблювання, інші ділянки складались зі шматків виснажених земель, віддалених від центральної садиби. Довгий час вони перебували в обробці під городами робітників та мешканців селищ дослідного господарства «Кутузівка», а з 1990 року і мешканців м. Харкова. Внаслідок тривалого їх використання під одноманітними культурами і без належного внесення добрив вони втратили родючість та інтерес до них городників. Через стан цих земель і малі площі, незручні для обробки високопродуктивною технікою, вони не були цінними для товарного сільськогосподарського виробництва. Тому ДП ДГ «Кутузівка» надало згоду на припинення постійного землекористування щодо цих ділянок та надання їх іншому користувачу, відповідні листи були направлені до НААН та Харківської РДА.

Протоколом №1 засідання президії УААН від 20.01.2005р. «Про вилучення землі з землекористування Державного підприємстві дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН було надано згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 та господарський двір, 1,8 га балка) і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів. Земельна ділянка, що розташована у балці - це пасовище за класифікацією угідь.

Протоколом №13 засідання президії УААН від 22.09.2005 було надано згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 26 га (рілля) і передачу її у комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва ПСП «Деметра».

Листом №195 від 26.11.2005 ДП ДГ «Кутузівка» повідомило голову Харківської РДА про те, що підприємство не оброблювало земельні ділянки площею 26,0 га та 16,6 га, згоду на вилучення яких надано Президією УААН, та відмовляється від обробки цих земельних ділянок у подальшому.

Після цього ці земельні ділянки були вилучені у ДП ДГ «Кутузівка» двома розпорядженнями Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 "Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра»:

№1009 - земельні ділянки загальною площею 39,2497 га, з них 11,4041 га та 26,0672 га - рілля та 1,7784 га - пасовища,

№1010 - земельні ділянки загальною площею 3,3901 га - господарський двір.

Це саме ті земельні ділянки, на вилучення яких було надано згоду президією УААН, тільки у протоколах їх площу було вказано орієнтовно, а в розпорядженнях - точно, після проведення робіт з землеустрою.

Дві земельні ділянки, що були вилучені у ДП ДГ «Кутузівка» на підставі Протоколу №1 засідання президії УААН від 20.01.2005 розпорядженням Харківської РДА від 08.06.2006 №1010 загальною площею 3,3901 га за призначенням є господарським двором та не використовувались для наукових досліджень.

На першій, меншій ділянці було розміщено комплекс для сушіння кормів, вона уся забетонована, до неї був підведений газ, однак комплекс був закритий ще до 2004 року. Друга ділянка, що примикає до тваринницького комплексу, була закинута та не використовувались для ведення сільського господарства. Тому спільно з заводом «Електромашина» там було розпочато будівництво цегельного заводу, який залишився недобудованим. На цій ділянці був розташований будівельний майданчик з під`їзними шляхами, місцями для складування матеріалів, велика площа В навколо будівельного об`єкту була засмічена рештками будівельних матеріалів та непридатна для обробки без рекультивації.

Тому об`єкт незавершеного будівництва був проданий ПСП «Деметра» у вигляді будматеріалів та списаний з балансу підприємства. У листі УААН від 23.11.2004р. №3-2-11/152 на запит ДП ДГ «Кутузівка» щодо списання незавершеного будівництва цегляного заводу було вказано: враховуючи те, що будівництво цегляного заводу здійснювалось за рахунок власних будівництва приймається керівником підприємства. коштів господарства, то рішення щодо ліквідації і списання витрат цього незавершеного будівництва приймається керівником.

Що стосується дослідних полів, то на ДП ДГ «Кутузівка» вони ніколи не створювались. Особливо цінних земель також у користуванні не було.

Крім того ДП «ДГ «Кутузівка» зазначає, що немає у штаті юриста і відсутня можливість забезпечити представництво своїх інтересів у суді, тому просить розглядати справу без участі ДП ДГ «Кутузівка».

30.10.2023 від ПСП "Деметра" надійшли письмові пояснення (вх.№13215) та клопотання про приєднання доказів (вх.№13246), в яких він просить поновити строк подання доказів та приєднати до матеріалів справи документи, що додаються: - копію листа ДП ДГ «Кутузівка» №117 від 10.05.2004; - копію листа Інституту тваринництва УААН №110-01 від 02.02.2005.

31.10.2023 від Харківської окружної прокуратури Харківської області надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№13281) та клопотання про долучення доказів (вх.№13282), в яких він просить суд визнати поважною причину неподання у встановлений законом строк інформації з ГУ Держеокадастру у Харківській області від 24.10.2023 №10-20-14-5583/0/19-23 щодо агровиробничих груп ґрунтів земельних ділянок та статуту дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва, затверджений Президентом Української академії аграрних наук 25.07.1998, поновити строк для подачі таких доказів та долучити їх до матеріалів справи №922/1341/22: - копія листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24.10.2023 Nє 10-20-14-5583/0/19-23 на 2 арк.; - копія постанови про дозвіл на ознайомлення з відомостями досудового розслідування на 2 арк.; - копія статуту дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва, затверджений Президентом Української академії аграрних наук 25.07.1998 на 12 арк.;

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 зупинено провадження у справі №922/1341/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

31.07.2024 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему Електронний від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку із ухваленням та оприлюдненням постанови ВПВС у справі №925/1133/18 (вх.№10082).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 поновлено провадження у справі №922/1341/22. Розгляд справи призначено на "25" вересня 2024 р. о 14:30 год., за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132. Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

23.09.2024 від представника ПСП "Деметра" через підсистему Електронний суд надійшли письмові пояснення щодо клопотання прокурора про приєднання доказів від 30.10.2023, в яких просить відмовити в задоволенні клопотання прокурора про приєднання до справи документів, що стосуються кримінального провадження №42022222130000026, у т.ч. листа Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 24.10.2023р. №10-20-14-5583/0/19-23 (вх.№12221).

24.09.2024 від директора ПСП "Деметра" через підсистему Електронний суд надійшли письмові пояснення щодо клопотання прокурора (вх.№12352).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 в судовому засідання оголошено перерву до "23" жовтня 2024 р. о 13:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

21.10.2024 від ПСП "Деметра" надійшли додаткові пояснення щодо клопотання прокурора про приєднання доказів від 30.10.2023 (вх.№13474). просить суд: 1. Оглянути ухвали Харківського районного суду Харківської області по справі №635/1671/24, від 12 лютого 2024 року та від 04 червня 2024 року, по справі №635/3453/23 від 30 травня 2023 року, розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень; 2. Витребувати у прокурора інформацію про кримінальне провадження №42022222130000026 та вказані ухвали Харківського районного суду; 3. Відмовити в задоволенні клопотання прокурора про приєднання до справи документів, що отримані у кримінальному провадженні №42022222130000026, у т.ч. листа Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 24.10.2023р. №10-20-14-5583/0/19-23.

22.10.2024 від Харківської окружної прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№13530 та вх.№13532).

23.10.2024 від ПСП "Деметра" надійшли заперечення на додаткові пояснення прокурора (вх.№13566).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 в судовому засідання оголошено перерву до "20" листопада 2024 р. о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Від директора Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" Наталії Олексіївни Кириченко надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№14475 від 12.11.2024).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 задоволено клопотання директора Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" Наталії Олексіївни Кириченко про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №922/1341/22.

19.11.2024 від представника Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" надійшла заява про (вх.№14805), в якій вона просить суд у разі відмови в позові стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Деметра» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі, що буде визначений на підставі договору та інших доказів, які будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В судове засідання 20.11.2024 з`явився прокурор в режимі відеоконференції, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити.

Присутні також в судовому засіданні в залі суду представники відповідача-1 та відповідача-3 та директор відповідача-3 в режимі відеоконференції заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін оскаржуване рішення суду.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим їй процесуальним правом не скористались та в судове засідання не з`явились, своїх повноважних представників не направили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Розглянувши клопотання прокурора та відповідача-3 про долучення до матеріалів справи нових доказів, судова колегія зазначає таке.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і в даному випадку саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

Прокурор просить долучити до матеріалів справи копія листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24.10.2023 №10-20-14-5583/0/19-23 та копію постанови про дозвіл на ознайомлення з відомостями досудового розслідування від 25.10.2023, взагалі не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення. Так само і подані відповідачем-3 подано до суду апеляційної інстанції Лист ХОВА від 23.09.2024, який також не існував на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

Стосовно інших наданих до суду апеляційної інстанції доказів колегія суддів зазначає, що надані до суду апеляційної інстанції прокурором та відповідачем-3 докази не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Заявниками не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на вищевикладене також не підлягає задоволенню клопотання відповідача-3 від 30.10.2023 (вх.№13474) про огляд ухвали Харківського районного суду Харківської області по справі №635/1671/24, від 12 лютого 2024 року та від 04 червня 2024 року, по справі №635/3453/23 від 30 травня 2023 року, розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень та витребування у прокурора інформації про кримінальне провадження №42022222130000026 та вказаних ухвал Харківського районного суду.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" (ДП "ДГ "Кутузівка") створено на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 04.04.1961 № 439 "Про передачу першого відділу радгоспу "Кутузовка" Харківського тресту овоче-картопляних радгоспів Українському науково-дослідному інституту тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР".

Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України" створене з метою організаційно-господарського забезпечення Науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва репродукційного насіння сільськогосподарських культур, нових засобів захисту рослин і тварин, штамів мікроорганізмів, вирощування племінного молодняку тварин, тощо та є правонаступником Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України" та безпосередньо підпорядковане Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ХР-№002291 від 22.08.2000, на підставі рішення Кулиничівської селищної Ради народних депутатів від 11.07.2000, Дослідному господарству "Кутузівка" Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради надано у постійне користування 3574,0 га землі для сільськогосподарського виробництва, про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування здійснено запис № 17.

У позові Прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006 розташовані у межах державного акта на право постійного користування землею серії І-ХР-№ 002291 від 22.08.2000 відповідно з планом зовнішніх меж землекористування державного акта, та перебувають в постійному користуванні ДП "ДГ "Кутузівка".

Відповідно до витягу з протоколу № 13 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН", яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП "ДГ "Кутузівка" земельної ділянки площею 26,0 га та передачу її у комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва ПСП "Деметра" і облаштування демонстраційного з вивчення наукових розробок спільно з ДП "ДГ "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН та витягу з протоколу № 1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН" надано згоду на вилучення із землекористування ДП "ДГ "Кутузівка" земельної ділянки 16,6 га і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП "Деметра" для вирощування кормів.

08.06.2006 Харківською РДА прийнято розпорядження №1010, відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення ПСП "Деметра" земельних ділянок, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (пункт 1 розпорядження № 1010).

Відповідно до пункт 2 розпорядження №1010 вилучено з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" земельні ділянки сільськогосподарського призначення несільськогосподарських угідь загальною площею 3,3901 га господарського двору, розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради.

Згідно пункту 3 розпорядження №1010, надано ПСП "Деметра" в довгострокову оренду строком на 50 років земельні ділянки загальною площею 3,3901 га господарського двору, розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради, без зміни цільового призначення землі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеного розпорядження № 1010, 28.09.2006 між Харківською РДА та ПСП "Деметра" укладені договори оренди землі строком на 50 років, які зареєстровані 13.10.2006 за № 040670300014 та 16.10.2006 за № 040670300015: з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га та з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га.

Відповідно до пунктів 2 спірних договорів оренди землі, в оренду передаються земельні ділянки площею 0,4843 га та 2,9058 га, у тому числі несільськогосподарських угідь 0,4843 га господарчого двору та 2,9058 га господарчого двору.

Земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення земельних ділянок землі для ведення сільськогосподарського виробництва (пункти 14, 15 спірних договорів оренди землі).

15.12.2020 Держгеокадастром прийнято наказ № 41-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну".

Вказаним наказом передано у комунальну власність Вільхівської територіальної громади в особі Вільхівської сільської ради, 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3353,9211 га, які розташовані за межами населених пунктів Вільхівської сільської ради на території Харківського району Харківської області згідно з додатком до наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок.

У пункті 2 наказу № 41-ОТГ установлено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно додатку до вказаного наказу № 41-ОТГ, до складу 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які передано у комунальну власність Вільхівської територіальної громади в особі Вільхівської сільської ради загальною площею 3353,9211 га, увійшла земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006. Відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку оренда, ПСП "Деметра", 2,9058 га; дата державної реєстрації речового права 16.10.2006; цільове призначення для ведення фермерського господарства; строк дії речового права 50 років.

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна станом на 08.02.2022, земельна ділянка площею 2,9058 га з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 знаходиться у комунальній власності, підстава внесення запису наказ № 41-ОТГ, видавник Держгеокадастр: Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VІ, підстави внесення запису Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права право власності, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 зазначено наступне: форма власності державна власність; відомості про суб`єктів права власності на земельну ділянку Харківська РДА.

Позовні вимоги Прокурора у цій справі обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки, які відповідно до земельного законодавства мають особливий статус та знаходяться у користуванні ДП "ДГ "Кутузівка" на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ХР-№002291 від 22.08.2000, без належних правових підстав передано в оренду ПСТ "Деметра" на підставі двох договорів оренди від 28.09.2006, укладених з Харківською РДА.

НААН України в письмових поясненнях на позовну заяву зазначив, що у 2004-2005 роках ДП ДГ Кутузівка, Кулиничівська сільська рада Харківського району Харківської області та Харківська районна державна адміністрація ініціювали перед Українською академією аграрних наук (правонаступницею якої є НААН) питання щодо припинення права постійного користування підприємством земельними ділянками державної форми власності та із подальшою їх передачею у комунальну власність: загальною площею 26,0 га - лист ДП ДГ Кутузівка від 15.08.2005 №158, лист Харківської РДА від 05.09.2005 №2194; загальною площею 16,6 га - лист ДП ДГ Кутузівка від 10.05.2004 №117, лист Кулиничівської СР Харківського району Харківської області від 17.01.2005 №11. Враховуючи вказане, на засіданнях президії Української академії аграрних наук було прийнято рішення: від 20.01.2005 про вилучення землі із землекористування ДП ДГ Кутузівка загальною площею 16,6 га (протокол №1); від 22.09.2005 про вилучення землі із землекористування ДП ДГ Кутузівка загальною площею 26,0 га (протокол №13). Отже, враховуючи ініціативу ДП ДГ Кутузівка, Кулиничівської сільської ради Харківського району Харківської області та Харківської районної державної адміністрації, УААН надавала згоду на вилучення земельних ділянок державної форми власності з права постійного користування у підприємства і передачу її у комунальну власність.

Заперечуючи проти позовних вимог прокурора, ГУ Держгеокадастру України у Харківській області у відзиві на позовну заяву зазначає, що прокурором не дотримано порядку звернення до суду з відповідним позовом та не доведено неможливості реалізації захисту інтересів держави безпосередньо органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Твердження прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель є необґрунтованим та не відповідає дійсності. Прокурором не надано жодних належним доказів які б стверджували статус спірних земельних ділянок як особливо цінних. Прокурором не доведено, що наказ Головного управління від 15.12.2020 №41-ОТГ суперечить вимогам актів цивільного законодавства, та є таким, що прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області з порушенням компетенції та поза межами повноважень. Позовні вимоги про визнання незаконним га скасування розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08,06.2009 Про надання земельних ділянок ПСП Деметра, також є неефективним та неналежним способом захисту прав позивача, оскільки у випадку фактичної реалізації рішень органів місцевого самоврядування та/або державної влади, позови предметом яких виступає лише вимога про визнання недійсним цих рішень задоволенню не підлягають, оскільки не виконується функція захисту прав особи. Вказані рішення можуть переглядатися і скасовуватися (визнаватися недійсними) виключно в комплексі із заявленням позовних вимог спрямованих на реальний захист прав особи. Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав.

ПСП "Деметра" заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву зазначало, що прокурором не дотримано порядку звернення до суду з відповідним позовом та не доведено неможливості реалізації захисту інтересів держави безпосередньо органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Твердження прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель є необґрунтованим та не відповідає дійсності. Приймаючи рішення про вилучення земельної ділянки у ДП ДГ Кутузівка та надання її в оренду ПСП Деметра для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, Харківська районна державна адміністрація діяла цілком у межах своїх повноважень, визначених ч. 5 ст. 149, ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України. При цьому були дотримані положення п. 4.2, 4.4 Статуту ДП ДГ Кутузівка, а саме: вилучення земельних ділянок може здійснюватися лише за згодою Президії НААН України. Вимоги про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними двох договорів оренди землі від 28.09.2006 та зобов`язання повернути обидві земельних ділянки є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про таке.

Щодо вимог прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1010 "Про надання земельних ділянок ПСП "Деметра", суд, надавши правовий аналіз положенням ст. 22, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних відносин), ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації, дійшов висновку, що до компетенції Харківської районної державної адміністрації (далі Харківська РДА) належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання. Виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення котрих віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки на момент їх вилучення відносилися до особливо цінних земель в силу ст. ст. 84, 150 Земельного кодексу України, визнано судом необґрунтованим, оскільки суд вважав, що згідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ХР №002291, Дослідному господарству Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га, для сільськогосподарського виробництва, а тому, в силу положень ст. 22 Земельного кодексу України, вона є землею сільськогосподарського призначення. В той же час, не всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та закладів є особливо цінними, оскільки особливо цінними є лише землі дослідних полів цих установ, як то визначено ст. 150 Земельного кодексу України.

Надавши оцінку порівняльним відомостям складу земельних угідь, які знаходяться в межах ДП ДГ Кутузівка Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН, умовам договорів оренди землі від 28.09.2006, укладеним між Харківською райдержадміністрацією та ПСП "Деметра", суд дійшов висновку, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ні за їх якісними показниками, ні через їх не віднесення до дослідних полів. Оскільки прокурором не доведено факт віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а Харківська районна державна адміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в цій частині позову не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006 та зобов`язання повернути спірні земельні ділянки, суд виходив з того, що окрім посилань на незаконність розпорядження Харківської районної державної адміністрації №1010 від 08.06.2006, які відхилені судом, прокурор не наводиться інших підстав, в розумінні ст. 203 ЦК України, для визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між Харківською районною державною адміністрацією та ПСП "Деметра". Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №41-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 15.12.2020, суд зазначив, що виходячи з положень статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади який, реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Отже, Головне управління, видавши спірний наказ № 15.12.2020 № 41-ОТГ, яким передало у комунальну власність Вільхівської територіальної громади Вільхівської сільської ради 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3353,9211 га, які розташовані за межами населених пунктів Вільхівської сільської ради на території Харківського району Харківської області, діяло в межах повноважень та відповідно до вимог земельного законодавства. Зважаючи на наведені підстави та враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, як необґрунтованого.

Щодо заяви третього відповідача про застосування строків позовної давності, суд виходив з того, що судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів, що мало наслідком відмову у позові по суті спору, а не з підстав пропущення строку позовної давності.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно із частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Аналогічна позиція викладена в постанові від 08.02.2019, справа №915/20/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовною заявою, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Поняття інтереси держави є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Підставою представництва інтересів держави в судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як зазначено у позовній заяві, підставою для звернення до суду з цим позовом є фактичне відведення особливо цінних земель загальною площею 3, 3901 га в користування юридичної особи без належної правової підстави, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб передані центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є уповноваженим органом державної влади, що реалізує право державної власності на спірні земельні ділянки.

Водночас, як вказує прокурор, про викладені в позовній заяві порушення, а саме про розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1010, яким вилучено з постійного користування ДП ДГ Кутузівка земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:001:0006, 6325157300:01:018:0031, а також про укладені з ПСП "Деметра" договори оренди зазначених земельних ділянок, ГУ Держгеокадастру у Харківській області було відомо, про що свідчать додані до позовної листи ГУ Держгеокадастру №10-20-14-264/0/19-22 від 13.01.2022 та №10-20-9,1-7263/0/19-21 від 18.08.2021. Проте ГУ Держгеокадастру у Харківській області на момент звернення до суду з даною позовною заявою не вжито жодних заходів для усунення викладених в позовній заяві порушень. Статтею 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель установлено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Вказані повноваження реалізуються шляхом внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідних клопотань з вимогами усунути порушення земельного законодавства. Повноваження щодо звернення до суду органами Держгеокадастру обмежуються позовними вимогами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (ст. 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель). Аналогічні норми викладені у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15. Таким чином, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів не наділені правом звертатись до суду щодо скасування незаконних рішень органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади у сфері земельних відносин у судовому порядку. Водночас, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно ст. 122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача. При оскарженні прокуратурою у суді рішень органів місцевого самоврядування процедура, передбачена абз. 3 та 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, не має застосовуватись у зв`язку із законодавчим обмеженням самостійного скасування власних рішень уповноваженими суб`єктами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, у постанові від 26.02.2019 у справі №915/478/18, у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц).

Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статус позивача.

Так, в пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду №469/1044/17 від 15.09.2020 зазначено, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільської ради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутись до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16).

З огляду на викладене, Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, звернувся до суду з даним позовом для реалізації покладених на нього від імені держави повноваження по захисту інтересів держави.

У постанові Верховного Суду у справі №469/1044/17 від 15.09.2020 вказано, що Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Як зазначено у позовній заяві, вказане у повній мірі узгоджується з висновками про застосування норм права, сформованими у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/19 від 26.05.2020.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку існують підстави для представництва інтересів держави прокурором, у зв`язку з чим з урахуванням викладених обставин прокурор набуває статусу позивача у даній справі.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1010 "Про надання земельних ділянок ПСП "Деметра".

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції станом на момент виникнення спірних відносин), землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації, місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до компетенції Харківської районної державної адміністрації належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення котрих віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Як свідчать матеріали цієї справи, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що спірні земельні ділянки на момент їх вилучення відносилися до особливо цінних земель, а саме до земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, а тому Харківська РДА не мала повноважень щодо їх вилучення з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка", такі повноваження мав лише Кабінет Міністрів України.

Так, фактично, за приписами положень частини 1 статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.

Проте, Верховний Суд при розгляді цієї справи, проаналізувавши положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, частини 1 статті 150 ЗК України вказав, що у розумінні наведеної норми до особливо цінних земель, розпорядження якими здійснює Кабінет Міністрів України, належать не всі землі науково-дослідних установ, а лише землі дослідних полів. Відтак, не всі землі, у тому числі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та навчальних закладів є особливо цінними, оскільки у процесі своєї діяльності наведені установи/заклади мають можливість (право) використовувати надані їм земельні ділянки для різних потреб, зокрема, як для розміщення їх об`єктів, провадження господарської діяльності так і для наукових досліджень.

Варто зауважити, що у чинному законодавстві відсутнє визначення поняття "дослідне поле", проте зміст цього словосполучення у контексті його використання відносно науково-дослідних установ і навчальних закладів у земельному законодавстві дає підстави вважати, що дослідне поле це ділянка землі призначена для науково-дослідних та освітніх цілей. При цьому, мета використання такої земельної ділянки повинна відповідати основній діяльності науково-дослідної установи або навчального закладу.

Отже, віднесення земельної ділянки, наданої науково-дослідній установі або навчальному закладу, до земель дослідних полів визначається не тільки приналежністю землі науково-дослідній установі або розташуванням цієї земельної ділянки в межах такої установи, а відбувається на підставі визначення природних якостей земельної ділянки, з урахуванням її використання для певних потреб, а саме метою та завданням її використання. Отже розглядаючи спір у цій конкретній справі суди насамперед мали встановити на підставі відповідних доказів те, що спірні земельні ділянки на час їх вилучення використовувалися як дослідне поле науково-дослідної установи, саме в наукових або освітніх цілях.

Як убачається з матеріалів справи, згідно державного акта на право постійного користування землею серія І-ХР-№002291 від 22.08.2000, Дослідному господарству "Кутузівка" Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га, для сільськогосподарського виробництва.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд акцентував увагу на тому, що відповідно до порівняльної відомості складу земельних угідь земельні ділянки, які знаходяться в межах ДП "ДГ "Кутузівка" становили собою сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя, зокрема, угіддя зайняті ріллею, садами, сіножатями, пасовищами, господарськими будівлями і дворами, господарськими шляхами і прогонами, забудованими землями, лісами, водою, заболоченостями.

Відповідно до умов спірних договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між Харківською РДА та ПСП "Деметра", а саме: пунктів 3 цих договорів, на земельній ділянці площею 2,9058 га господарського двору знаходяться об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури: об`єкти незакінченого будівництва (нежитлова будівля), площею 0,1547 га, труба, площею 0,004 га, які відповідно до проекту землеустрою є будівельними матеріалами та належать орендарю на підстав договору купівлі-продажу від 07.02.2006 № 19; на земельній ділянці 0,4843 га господарського двору не має об`єктів нерухомого майна, а також інших об`єктів інфраструктури, крім опори ЛЕМ-10 кВТ (сторонній землекористувач, площею 0,0005 га), яка належить ВАТ "Харківобленерго".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження №1010 спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів.

Ураховуючи викладене, беручи до уваги факт недоведеності Прокурором належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Харківська РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що рішення РДА є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому, скасування такого акту не породжує правових наслідків для власника.

Виходячи з наведеного та враховуючи інформацію Держгеокадастру, колегія суддів вважає, що обраний прокурором спосіб захисту про визнання недійсним та скасування розпорядження Харківської РДА від 08.06.2006 №1010 є неефективним та неналежним способом захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання розпорядження Харківської РДА від 08.06.2006 №1010 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» незаконним та його скасування, не призведе до поновлення прав держави.

У зв`язку з цим, у задоволенні вимоги прокурора в частині визнання недійсним та скасування розпорядження Харківської РДА від 08.06.2006 №1010 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» слід відмовити.

В апеляційній скарзі прокурор вважає, що всі (без виключення) надані ДП ДГ «Кутузівка» земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель, оскільки:

-із системного аналізу ст. 22, 24 ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України вбачається, що належність земельних ділянок до земель дослідних полів науково- дослідних установ визначається не категорією, цільовим призначенням земельної ділянки або розташованими на ній об`єктами, а метою їх використання та завданнями, які виконуються науково-дослідною установою, якій вони надані у користування. При цьому, віднесення земель до особливо цінних визначено законодавцем на підставі як їх природних якостей, так і з урахуванням особливостей використання останніх для певних потреб, в даному випадку такі землі було надано Державному підприємству як дослідному господарству;

-згідно з п. п. 4.3-4.6 Статуту 2016 року ДП ДГ «Кутузівка» користується землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства. Саме для здійснення науково-дослідної діяльності у сфері сільського господарства державному сільськогосподарському підприємству ДП ДГ «Кутузівка» і були передані в постійне користування землі, зокрема і спірні земельні ділянки, які є об`єктами майнового комплексу НААН України, і повинні використовуватися виключно для забезпечення наукової діяльності Академії та державного підприємства відповідно до основних напрямів діяльності, визначених статутом.

У ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України міститься дві ознаки особливо цінних земель наукових установ.

По-перше, це не всі землі, що перебувають у користуванні наукових установ, а тільки землі дослідних полів.

По-друге, це тільки землі, надані науково-дослідним установам і навчальним закладам, а не будь-яким іншим суб`єктам.

Виходячи зі змісту ст. 150 ЗК України, суду треба встановити дві обставини: 1) чи були надані спірні земельні ділянки науково-дослідній установі або навчальному закладу та 2) чи були на них розміщені дослідні поля цих установ.

Колегія суддів звертає увагу, що прокурором не надано жодних доказів на підтвердження існування в ДП ДГ «Кутузівка» статусу науково- дослідної установи станом на 2005-2006 роки, як і доказів віднесення спірних земельних ділянок до земель дослідних полів станом на 2005-2006 роки, водночас свої доводи обґрунтовує посиланнями на статут підприємства, в позові - в редакції 2016 року, а при новому розгляді в суді апеляційної інстанції - 1998 року.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги наявні в матеріалах справи письмові пояснення ДП ДГ «Кутузівка», в яких воно зазначає, що ДП ДГ «Кутузівка» не здійснювало самостійних наукових досліджень, оскільки не мало статусу наукової установи, за штатним розкладом на підприємстві наукових працівників не було, підрозділів, які б займалися науковою роботою, на підприємстві не було.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006 та зобов`язання повернути спірні земельні ділянки, суд зазначає наступне.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Прокурором, окрім посилань на незаконність розпорядження Харківської районної державної адміністрації №1010 від 08.06.2006, які були відхилені судом, не наводиться інших підстав, в розумінні ст. 203 ЦК України, для визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між Харківською районною державною адміністрацією та ПСП "Деметра".

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стосовно заявлених прокурором вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Вільхівській сільській раді земельних ділянок з кадастровими номерами 6325157300:01:001:0006 колегія суддів зазначає про таке.

Згідно статті 15-1 Земельного Кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 117 Земельного кодексу України встановлено порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості пре обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Частиною 4 статті 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області слід відмовити,

Водночас колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначила, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказів ГУ Держгеокадастру без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні висновки також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області, який просить скасувати прокурор, є актом ненормативного характеру, що застосовуються одноразово із прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Проте вимоги про визнання таких наказів незаконними та їх скасування є неефективним способом захисту, адже задоволення таких вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є неналежним та неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Щодо строків позовної давності.

ПСП "Деметра" до суду першої інстанції подавалась заява про застосування строків позовної давності.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 45 постанови Великої палати Верховного Суду України від 21.08.2019 року у справі 911/3681/17 зазначено, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України (ЦК України) дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою, як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178гс15, так і Верховного Суду в постановах від 15.05.2018 року у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 року у справі № 911/2534/17.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірними земельними ділянками і здійснення контролю за нею, як і у даній справі.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У позовній заяві прокурор стверджує про те, що вилучення земель відбулося з порушенням чинного законодавства та без належного погодження уповноважених органів, а отже повернення земельних ділянок слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Тобто прокурор вважає, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин. А відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 372/1036/15-ц.

Таким чином, в позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності, оскільки судами не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Твердження і доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду та стосуються виключно переоцінки доказів.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/1341/22 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені прокурором, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/1341/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 29.11.2024.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко

СудСхідний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення20.11.2024
Оприлюднено02.12.2024
Номер документу123392714
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про невиконання або неналежне виконання зобов’язань що виникають з договорів оренди

Судовий реєстр по справі —922/1341/22

Ухвала від 14.01.2025

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Ухвала від 14.01.2025

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Постанова від 05.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Постанова від 05.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Судовий наказ від 05.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Судовий наказ від 05.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Постанова від 05.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Постанова від 05.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Постанова від 20.11.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Ухвала від 28.11.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні