Рішення
від 25.11.2024 по справі 907/635/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 р. м. УжгородСправа № 907/635/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,

розглянув матеріали справи

За позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області, Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, с. Дубриничі Ужгородського району Закарпатської області

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, м. Київ в особі філії Ужгородське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, с. Кам`яниця Ужгородського району Закарпатської області,

про стягнення 205 643,46 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

представники:

Прокуратури Черненко С.С., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

Позивача 1 Пеняк Н.М., представник в порядку самопредставництва

Позивача 2 не з`явився

Відповідача Никитюк Н.О., адвокат, ордер серії АО №1136367 від 25.07.2024

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.

Закарпатська обласна прокуратура м. Ужгород Закарпатської області в інтересах держави звернулась з позовом в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, м. Київ в особі філії Ужгородське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, с. Кам`яниця Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 205 643,46 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/635/24 визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.07.2024 відкрито провадження у справі №907/635/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого прокурору та позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачам строк для надання суду письмово висловленої позиції щодо заявленого позову протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено прокурору та позивачу строк для надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання прокурором та позивачем відповідей на відзив та відповідачем заперечень на відповіді на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 13.08.2024.

Прокурор через підсистему Електронний суд 15.07.2024 надіслала заяву в якій просила долучити до матеріалів справи №907/635/24 копії документів щодо ліквідації ДП Ужгородське лісове господарство, положення про Філію Ужгородське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України та копії реєстрів відправлень, що підтверджують надіслання позивачам у справі повідомлень прокурора про подання обласною прокуратурою вказаної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Представник відповідача через підсистему Електронний суд надіслала відзив на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України, клопотання б/н від 26.07.2024 (вх. №02.3.1-02/5866/24 від 26.07.2024) про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та клопотання б/н від 26.07.2024 (вх. №02.3.1-02/5870/24 від 26.07.2024), за змістом якого просить розгляд справи №907/635/24 здійснювати в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін із метою забезпечення відповідачу його процесуального права щодо надання пояснень та доказів по суті спору.

Надалі, ухвалою від 01.08.2024 року суд постановив призначити судове засідання щодо розгляду справи №907/635/24 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом уповноважених представників сторін спору на 19.08.2024.

У судовому засіданні 19.08.2024 суд, заслухавши відповідача, прокурора та позивача -1 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 з наступних підстав:

Відповідно до ч 1. ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 2 ст. 50 ГПК України).

В той же час, заява відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не містить достатнього обґрунтування, в тому числі викладу фактичних обставин з посиланням на докази того, яким саме конкретним чином задоволення позову або відмова в задоволенні позову у даній справі буде впливати безпосередньо на права та обов`язки цієї особи.

У зв`язку із клопотанням прокурора про оголошення перерви у судовому засіданні 19.08.2024 для надання додаткових відомостей щодо повноважень суд оголосив перерву до 11.09.2024

У судовому засіданні 11.09.2024 оголошувалась перерва. Прокурором надано додаткові пояснення щодо повноважень та додано документи про призначення на посаду. Водночас, представник відповідача надала суду завірений ордер та свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю.

Судові засідання від 17.09.2024 та від 16.10.2024 відкладались з підстав наведених в ухвалах суду.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція прокурора.

Прокурор просить задовольнити позов в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев на підвідомчій відповідачу території та встановлено в межах кримінального провадження.

Прокурор вказує, що Закарпатською обласною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме - виявлено факт наявності невідшкодованих збитків, завданих кримінальним правопорушенням в сфері охорони навколишнього природного середовища. Так, за твердженням прокурора під час опрацювання матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024140160000020 від 22.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.

За результатами судового розгляду обвинувального акту у вказаному кримінальному провадженні 20.02.2024 (справа №298/251/24) Великоберезнянським районним судом Закарпатської області постановлено ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 .

Відтак, за твердженням прокурора Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України в особі Філії Ужгородське лісове господарство ДСГП Ліси України, як постійний лісокористувач у зазначених правовідносинах, зобов`язано відшкодувати заподіяну шкоду.

Позиція позивача 1.

Державна екологічна інспекція у Закарпатській області підтримує доводи прокурора та зазначає, що відповідно до ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України, а згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Пояснює, що факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів встановлено протоколами огляду місцевості та звертає увагу, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Позиція позивача 2.

Дубриницька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області подала заяву б/н від 23.07.2024 (вх. №02.3.1-02/ 5798/24 від 23.07.2024) за змістом якої позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі та просить суд розгляд справи провести за відсутності уповноваженого представника.

Позиція відповідача.

Відповідач скористався наданим йому правом та подав суду відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з відзивом на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнає. Зазначає, що правові та організаційні засади, основні принципи та порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки і відповідальність суб`єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 №877-V.

Відтак, абзацом третім статті 1 вказаного Закону визначено, що заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

У відповідності до статті 7 Закону України №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення державного нагляду.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт. Пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України визначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 р. №21 Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області пунктом 1, що Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.

Відповідач вказує, що з матеріалів справи вбачається, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області не проводився захід (плановий чи позаплановий) державного нагляду (контролю) щодо Державного підприємства Ужгородське лісове господарство або щодо відповідача в частині дотримання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів у кварталі 40 виділ 13 Білоберезівського лісництва, оскільки наказ на проведення планового чи позапланового заходу державного нагляду контролю не видавався, направлення на проведення планового чи позапланового заходу державного нагляду контролю не оформлялося, акт за результатами проведеного планового чи позапланового заходу державного нагляду контролю не складався.

Отже, згідно тверджень відповідача непроведення Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області заходу державного нагляду (контролю) щодо ДП Ужгородське ЛГ або щодо відповідача, за результатами якого був би виявлений факт незаконної рубки 20 (двадцяти) дерев у кварталі 40 виділ 13 Білоберезівського лісництва, виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності постійного лісокористувача за завдану навколишньому природному середовищу матеріальну шкоду.

Відповідач вважає, що доданий до позовної заяви протокол огляду місцевості від 21.10.2022 хоча і складений за участі державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Закарпатської області Дяченка О.Б., проте не свідчить про проведення Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області планового чи позапланового заходу державного нагляду (контролю), а є фіксацією проведення слідчої дії у кримінальному провадженні №42022070000000093 від 03.06.2022.

Також вказує, що для обчислення розміру шкоди було взято за основу відомість попневого переліку, яка була складена інспектором з охорони навколишнього природного середовища Закарпатської області Дяченком О.Б. в ході проведення огляду місцевості кварталу 40 виділ 13 Білоберезівського лісництва, в якій зазначена, порода дерева та діаметри пнів, проте, у вказаних відомостях відсутня інформація про ознаку зрубаних дерев (тобто про те, чому ці пні віднесені до незаконно зрубаних) та дані про вимірювальний пристрій яким проводились заміри.

Відповідач вказує, що посилання прокурора, як на доказ незаконності рубок на висновки за результатами проведених судових інженерно-екологічних експертиз (висновок експерта від 06.04.2023 №197-Е та від 08.01.2024 р. №5305-Е), якими підтверджено прогнозований розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки дерев у кварталі 40 виділ 13 Білоберезівського лісництва, розрахований Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області та проведення рубки без дозвільних документів, не може братися судом до уваги, оскільки обидві експертизи були проведені по матеріалам кримінального провадження №42022070000000093 від 03.06.2022 р., методом дослідження матеріалів наданих експерту органом, який призначив експертизу, із застосуванням спеціальних знань у галузі інженерної екології, шляхом вивчення матеріалів кримінального провадження №42022070000000093. Висновки експертів не містить відомостей щодо натурного обстеження експертами місяця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей на підставі яких було здійснено розрахунок.

У свою чергу, згідно з правовими висновками Верховного Суду на які посилається відповідач (постанова від 24.01.2024 по справі №907/449/22, від 16.08.2022 по справі №925/1598/20, від 15.06.2022 по справі №909/114/21) відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності.

Окрім цього в ході проведення у 2022 році планової весняної ревізії у ДП Ужгородське лісове господарство, в лісовому обході №7 у кварталі 40 виділ 13 Білоберезівського лісництва, було виявлено незаконну рубку 20 дерев, що зафіксовано актом планової весняної ревізії №7 від 19.04.2022.

В подальшому матеріли по факту незаконної рубки було направлено до органів національної поліції супровідним листом №03-406 від 02.05.2022 для початку досудового розслідування у відповідності до вимог законодавства.

Отже, відповідач стверджує, що факт незаконної рубки дерев у кварталі 40 виділ 13 Білоберезівського лісництва був виявлений та задокументований лісовою охороною ДП Ужгородське ЛГ ще у квітні 2022 року, тобто до внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне провадження №42022070000000093 за ч. 2 статті 364 КК України (03.06.2022) та проведення слідчої дії - огляду місцевості у цьому кримінальному провадженні (21.10.2022) Підтверджує цей факт також обставина, яка зафіксована у протоколі огляду місця події від 21.10.2022, а саме, що на момент проведення слідчої дії на 15 (п`ятнадцяти) пнях були клейма з буквою К, що свідчить про виявлення та клеймування пнів від незаконно зрубаних дерев державною лісовою охороною ДП Ужгородське лісове господарство задовго до проведення слідчої дії.

Відповідач вказує, що вказана обставина виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності на постійного лісокористувача, працівники якого виявили та задокументували факт незаконної рубки дерев у кварталі 40 виділ 13 Білоберезівського лісництва та скерували відповідні матеріали до національної поліції для початку досудового розслідування, встановлення винних у незаконній рубці осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Ще однією обставиною, яка виключає можливість стягнення з Відповідача суми завданої шкоди, за твердженням останнього, є те, що в ухвалі Великоберезнянського районного суду від 20.02.2024 у справі №298/251/24 зазначено, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62024140160000020 від 22.01.2024 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України, встановлено наступне:

- наказом директора ДП Великоберезнянське лісове господарство від 23.05.2016 №31к ОСОБА_1 призначено на посаду майстра лісу Білоберезівського лісництва цього підприємства;

- 14.06.2019 на підставі наказу директора ДП Великоберезнянське лісове господарство від 14.06.2019 № 19-к складено акт прийому-передачі обходу (об`їзду) лісових ділянок обходів № 8, 10 Білоберезівського лісництва , згідно якого майстер лісу ОСОБА_2 здав, а майстер лісу обходу ОСОБА_1 прийняв під охорону обходи (об`їзди) № 8, 10, які складаються із кварталів № 40,41,43. У подальшому, ОСОБА_1 , будучи майстром лісу Білоберезівського лісництва, ніс відповідальність за вказані прийняті ним квартали лісництва;

- 03.12.2019 наказом директора ДП Великоберезнянське лісове господарство №94 Про реорганізацію лісових обходів Білоберезівського лісництва майстру лісу ОСОБА_1 передано обхід №7 із кварталами 40,41,42,45,46;

- в ході досудового розслідування проведено огляд територій кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва, в ході якого виявлено пні 20 самовільно зрубаних дерев;

- таким чином, майстер лісу Білоберезівського лісництва ДП Великоберезнянське лісове господарство ОСОБА_1 , будучи матеріально-відповідальною, службовою особою та працівником правоохоронного органу, під час виконання свої службових обов`язків, у зимовий період 2019-2020 року та весняний період 2020 року (з 01.12.2019 по 31.05.2020), перебуваючи на своєму робочому місці на території Білоберезівського лісництва державного підприємства Велокоберезнянське лісомисливське господарство, достовірно знаючи свої службові права обов`язки та маючи об`єктивну можливість виконувати їх, через несумлінне ставлення до них, у порушення зокрема, здійснення охорони лісу від незаконних рубок дерев, незаконного пошкодження дерев до ступеня припинення росту, складання протоколів про порушення лісового законодавства, затримання у встановленому законом порядку осіб, винних у вчиненні лісопорушень, огляд місць рубань, тощо, в порушення вимог статей 19, 86, 89, 90, 105 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 року №976 та посадової інструкції майстра лісу Білоберезівського лісництва підприємства не забезпечив перевірки стану охорони лісу на предмет виявлення таких порушень на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва підприємства та їх фіксування, не здійснив заходів щодо попередження, виявлення фактів порушень лісового законодавства, незаконної рубки дерев, не вжив заходів щодо виявлення лісопорушників та притягнення їх до відповідальності, не доповідав письмово керівництву Підприємства про факт незаконної рубки дерев на ввірені йому території лісу, не провів оглядів місць незаконної рубки дерев, не склав актів (протоколів) про лісопорушення на ввіреній йому території кварталу 40 виділу Білоберезівського лісництва Підприємства;

- внаслідок неналежного виконання майстром лісу Білоберезівського лісництва Державного підприємства Велокоберезнянське лісомисливське господарство ОСОБА_1 своїх службових обов`язків, у період з 01.12.2019 по 31.05.2020 невстановленими досудовим розслідуванням особами, на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва проведено незаконну рубку 20 дерева, що спричинило шкоду охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров`я довкілля та користування природними ресурсами, в особі Чорноголівської сільської ради правонаступник якої Дубриницька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04351179, вул. Центральна, будинок 44а, с. Дубриничі, Ужгородський район, Закарпатська область) шкоду в розмірі 205 643, 46 грн. (двісті п`ять тисяч шістсот сорок три гривні сорок шість копійок), що у 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

З ухвали Великоберезнянського районного суду від 20.02.2024 по справі №298/251/24 вбачається, що за змістом пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення у кримінальному провадженні №62024140160000020 від 22.01.2024 р заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки 20 дерев у кварталі 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва ДП «Великоберезнянське ЛГ», розмір якої складає 205 643, 46 грн., є наслідком неналежного виконання ним своїх посадових обов`язків, що утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України.

За загальним правилом шкода відшкодовується особою, діями (бездіяльністю) якої така шкода завдана. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав не звільняє особу, обвинувачену у вчиненні кримінального правопорушення, від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану її кримінально протиправними діями (бездіяльністю). Отже цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану можливо незаконною рубкою дерев у кварталі 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва, яка є наслідком неналежного виконання гр. ОСОБА_1 , як посадовою особою державної лісової охорони, своїх посадових обов`язків та містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статті 367 КК України, має нести саме ОСОБА_1 , як особа, кримінальне провадження щодо якої закрито за нереабілітуючими підставами.

З врахуванням викладеного, відповідач стверджує, що прокурором не доведено наявність усіх необхідних елементів для відшкодування шкоди відповідачем згідно з ст. 1166 ЦК України, зокрема, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням шкоди, що є обов`язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 166 Цивільного Кодексу України та статті 105 Лісового Кодексу України, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи викладені в інших заявах по суті спору.

Прокурором подано суду відповідь на відзив.

Закарпатська обласна прокуратура не погоджується з наведеними у відзиві аргументами відповідача та зазначає, що факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів встановлено протоколами огляду місцевості, копії яких долучені до позовної заяви у якості доказів.

За позицією прокурора такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства.

З посилання на правову позицію, що викладена постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження зауважує, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень

Вказує, що до позовної заяви у якості доказів долучені протоколи огляду, зі змісту яких вбачається участь у проведенні слідчих дій як спеціалістів державних інспекторів ДЕІ у Закарпатській області, так і працівників лісокористувача та вказаними протоколами огляду зафіксовано місце вчинення кримінального правопорушення, кількість та діаметри пні дерев без ознак відведення в рубку, а долучені до протоколів відомості попневого переліку підписані всіма особами, що брали участь в переліку та обмірах зрубаних дерев.

Заперечення відповідача щодо того, що лісові господарства відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу не є суб`єктами відповідальності за шкоду, завдану внаслідок незабезпечення збереження лісів, а також не можуть відповідати за шкоду, завдану іншими невстановленими особами згідно з приписами ст. 105 Лісового кодексу України спростовує положеннями ст. 107 Лісового кодексу України, якими визначено обов`язок підприємств, установ, організації і громадян відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

За результатами судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні №62024140160000020 від 22.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України 20.02.2024 (справа №298/251/24) Великоберезнянським районним судом Закарпатської області постановлено ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 .

Ухвалою суду встановлено, що майстер лісу Білоберезівського лісництва Мотиль І.М. будучи матеріально-відповідальною, службовою особою та працівником правоохоронного органу, під час виконання своїх службових обов`язків, у зимовий період 2019-2020 року та весняний період 2020 року (з 01.12.2019 по 31.05.2020), перебуваючи на своєму робочому місці на території Білоберезівського лісництва державного підприємства «Велокоберезнянське лісомисливське господарство», достовірно знаючи свої службові права обов`язки та маючи об`єктивну можливість виконувати їх, через несумлінне ставлення до них, у порушення зокрема, здійснення охорони лісу від незаконних рубок дерев, незаконного пошкодження дерев до ступеня припинення росту, складання протоколів про порушення лісового законодавства, затримання у встановленому законом порядку осіб, винних у вчиненні лісопорушень, огляд місць рубань, тощо, в порушення вимог статей 19, 86, 89, 90, 105 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 року №976 та посадової інструкції майстра лісу Білоберезівського лісництва не забезпечив перевірки стану охорони лісу на предмет виявлення таких порушень на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва та їх фіксування, не здійснив заходів щодо попередження, виявлення фактів порушень лісового законодавства, незаконної рубки дерев, не вжив заходів щодо виявлення лісопорушників та притягнення їх до відповідальності, не доповідав письмово керівництву підприємства про факт незаконної рубки дерев на ввірені йому території лісу, не провів оглядів місць незаконної рубки дерев, не склав актів (протоколів) про лісопорушення на ввіреній йому території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва.

Внаслідок неналежного виконання майстром лісу Білоберезівського лісництва державного підприємства Велокоберезнянське лісомисливське господарство Мотиль І.М. своїх службових обов`язків, у період з 01.12.2019 по 31.05.2020 невстановленими досудовим розслідуванням особами, на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва проведено незаконну рубку 20 дерев, що спричинило шкоду охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров`я довкілля та користування природними ресурсами, в особі Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області шкоду в розмірі 205 643, 46 грн.

Розмір завданої шкоди за порушення лісового законодавства в указаній сумі підтверджується, зокрема, висновками експертів за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 06.04.2023 №197-Е та №5305-Е від 08.01.2024, а давність вирубки дерев, пні від яких виявлені на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва Велокоберезнянське лісомисливське господарство підтверджено висновком науково-ботанічної експертизи від 02.12.2022.

Відповідно до інформації директора філії Ужгородське лісове господарство ДСГП Ліси України, наданої на запит обласної прокуратури встановлено, що вищевказана незаконна рубка дерев проведена на території кварталу 40 виділу 1З Білоберезівського які належать на праві постійного користування Філії Ужгородське лісове господарство ДСГП Ліси України, та відносять до територіальної приналежності Дубриницько-Малоберезнянської ОТГ. Таким чином, одним з органів, уповноваженим захищати інтереси держави у вказаній сфері, є Дубриницька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області. Крім того, ст. 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах тощо.

Згідно з підпунктом У підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №275 від 19.04.2017, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; раціонального та невиснажливого використання 11 лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та здійснення лісогосподарських заходів. Також відповідно до підпунктів 3, 8 пункту 4 даного Положення проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування); пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами. Територіальним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища на території Закарпатської області є Державна екологічна інспекція у Закарпатській області. Таким чином, іншим органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у вказаній сфері, є Державна екологічна інспекції в Закарпатській області.

Обласною прокуратурою попередньо повідомлено про встановлені порушення інтересів держави Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області та Дубриницьку сільську раду водночас уповноваженими органами не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення заданих кримінальним правопорушенням збитків. Така бездіяльність уповноважених органів оцінена прокурором як невиконання функцій по захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення позову. Така позиція узгоджується з положеннями постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також постанови Верховного Суду від 17.08.2020 у справі №924/1240/18. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. Закону України Про прокуратуру, діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі селищної ради на території якої було виявлено факт незаконної рубки та Державної екологічної інспекції України у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 (надалі Положення) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основним завданням Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п.п. 1 п. 3 Положення).

Згідно з п. і) ч. 1 ст. 3 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.п. 8 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є уповноваженим органом на подання відповідного позову з метою реалізації компетенції щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та застосування принципу компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відповідний позов інспекцією до відповідача не подавався, а відтак, Закарпатською обласною прокуратурою повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю стягнення шкоди , завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі №903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що як Державною екологічною інспекцією, так і органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Частиною 1 ст. 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

В силу приписів статті 16 та частини 1 статті 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

За змістом статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України Про охорону навколишнього природного середовища, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.

Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:

1) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3) Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4) Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 30.11.2021 у справі №926/2174/20.

Розмір завданої шкоди за порушення лісового законодавства підтверджується, зокрема, висновками експертів за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 06.04.2023 №197-Е та №5305-Е від 08.01.2024, а давність вирубки дерев, пні від яких виявлені на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва Велокоберезнянське лісомисливське господарство підтверджено висновком науково-ботанічної експертизи від 02.12.2022.

Відповідно до положень п. І ст. 3 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до вимог ст. 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів, відповідно до законодавства, на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Обов`язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України покладено на відповідача, як на постійного лісокористувача.

Пункт 2 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 за №761, передбачає, що підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов`язані, зокрема, забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев. Згідно з п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані 5 здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 86 та ст. 90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Як зазначено у ст. 107 цього Кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 41 вказаного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно з ч. 1 ст. 69 даного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

При цьому, як вказано у ч. 4 та 5 ст. 68 вказаного Закону, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами вказаної норми, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка ї завдала.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів встановлено протоколом огляду місцевості від 21.10.2022, копія якого долучена до позовної заяви у якості доказу.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва постійним лісокористувачем є відповідач, а тому обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.

Також судом встановлено, що у період з 01.12.2019 по 31.05.2020 невстановленими особами, на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва проведено незаконну рубку 20 дерев, що спричинило шкоду охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров`я довкілля та користування природними ресурсами, в особі Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області шкоду в розмірі 205 643, 46 грн.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України №673 від 21.10.2022 Про припинення Державного підприємства Великоберезнянське лісове господарство та затвердження складу комісії з припинення» ДП Великоберезнянське лісове господарство припинено шляхом реорганізації, а саме - приєднано до Державного підприємства Ужгородське лісове господарство. Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №245 від 31.01.2022 затверджено передавальний акт ДП Великоберезнянське лісове господарство. Відповідно до відомостей, викладених у додатках до відповіді директора Філії Ужгородське лісове господарство ДСГП Ліси України, наданих на запит обласної прокуратури, встановлено, що державне підприємство Ужгородське лісове господарство (код ЄДРПОУ 22114655) станом на теперішній час припинено в результаті реорганізації. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ правонаступником державного підприємства Ужгородське лісове господарство є ДСГП Ліси України. Враховуючи викладене, саме Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України в особі Філії Ужгородське лісове господарство ДСГП Ліси України, як постійний лісокористувач у зазначених правовідносинах, зобов`язано відшкодувати заподіяну шкоду.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 Цивільного кодексу України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №922/347/21, від 16.03.2023 у справі №922/3979/21.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.

Водночас чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи, внаслідок приєднання.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акту. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Зважаючи на викладене та на те, що положеннями ст. 104, 107 Цивільного кодексу України не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, суд вважає, що такий момент не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц та постанові від 04.11.2020 у справі №922/817/18.

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків, в тому числі, з урахуванням обставин даної справи встановленої вироком суду службової недбалості посадової особи постійного лісокористувача. Протиправна бездіяльність таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особам.

Будь-яких доказів на спростування експертизи правильності проведених розрахунків завданої шкоди відповідач не надав. При цьому, суд враховує викладену у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №924/497/19 правову позицію, що при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Також, в постанові Верховного суду від 05.02.2020 у справі №461/3675/17 касаційний суд зазначив про допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, а згідно з постановою Верховного суду від 21.01.2021 у цій же справі №461/3675/17 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Крім того, в постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі №461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (п. 105 постанови).

Заперечення відповідача щодо непроведення Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області щодо нього заходів державного нагляду (контролю) не спростовують факту виявленої незаконної (самовільної) рубки дерев з огляду на ту обставину, що означена незаконна рубка дерев встановлена в межах кримінального провадження за участю представників Держекоінспекції та посадових осіб відповідача внаслідок проведення огляду лісового фонду зазначеного лісництва, а зазначені вище документи (протоколи огляду, відомості попневого переліку) підписані відповідними посадовими особами відповідача без зауважень та заперечень і містять інформацію, яка входить до предмету доказування у даній справі.

З урахуванням викладеного нерелевантною до спірних правовідносин суд вважає й зазначену відповідачем у відзиві на позов правову позиція Верховного Суду, яка викладена в постанові від 24.01.2024 у справі №907/449/22, позаяк у даній справі позивачем доведено належними та допустимими доказами як точну кількість незаконно зрубаних дерев, їх ознака та діаметр, а дійсний розмір шкоди ґрунтується як на розрахунках розміру шкоди, здійснених Держекоінспекцією, так і на висновку експерта в рамках кримінального провадження

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.

Стандарт доказування вірогідності доказів встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Надаючи оцінку запереченнями відповідача в цій частині, суд зауважує, що державне підприємство обмежилося своїм особистим визначенням про неналежність, недостовірність та недостатність доказів щодо факту порубки дерев, поставивши під сумнів вартість завданої шкоди через непроведення Держекоінспекцією відносно відповідача заходів державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів вірогідність відповідних обмірів та розрахунків спеціалістів Держекоінспекції, висновку експертизи в рамках кримінального провадження або спростовували б взагалі факт наявності незаконної рубки дерев , або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев.

Відповідач навпаки вказує, що саме їхніми працівниками було виявлено незаконну порубку, проте вказаний факт не звільняє його від відповідальності як постійного лісокористувача. Відповідачем також надано докази про звернення 02.05.2022 до органів поліції ДП «Ужгородське лісове господарство» по факту незаконного вирубування 20 дерев на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів прокурор з розумною впевненістю довів, що факт незаконного вирубування 20 дерев в лісовому фонді на території кварталу 40 виділу 13 Білоберезівського лісництва, тобто на підвідомчій території лісового господарства відповідача, мав місце у встановлених в протоколах огляду місця події та відомостях попневого переліку обсягах, отже визнається судом встановленим.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про належне вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності.

При цьому, з урахуванням встановлених в даній справі обставин, вказаних заходів, вочевидь, виявилося недостатньо з метою виконання передбачених законом та Статутом обов`язків постійного лісокористувача, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду, а тому вказані аргументи відповідача не можуть слугувати підставою звільнення від відповідальності за завдану шкоду.

Крім того, встановлений та підтверджений факт незаконної рубки дерев за який посадову особу відповідача притягнуто до кримінальної відповідальності додатково спростовує аргументи державного підприємства про вжиття усіх належних заходів задля забезпечення охорони лісу.

Заперечення відповідача щодо того, що лісові господарства відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу не є суб`єктами відповідальності за шкоду, завдану внаслідок незабезпечення збереження лісів, а також не можуть відповідати за шкоду, завдану іншими невстановленими особами згідно з приписами ст. 105 Лісового кодексу України спростовуються положеннями ст. 107 Лісового кодексу України, якими визначено обов`язок підприємств, установ, організації і громадян відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

При цьому, норми означеної постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 регулюють обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту (п. 1 постанови) та їх застосування не пов`язується виключно з вчиненням відповідачем незаконної рубки дерев самостійно, адже, в контексті встановлених судом обставин даної справи, заподіяна лісу відповідачем шкода спричинена неналежним та недостатнім вжиттям заходів, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду , що, в свою чергу, свідчить про порушення встановлених правил лісокористування.

З урахуванням викладеного, перевіривши додані до позовної заяви розрахунки розміру заподіяної шкоди, суд приходить до висновку, що вони виконані працівниками Держекоінспекції у відповідності до Постанови №665, виходячи з базового значення такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, підтверджені висновком судового експерта, а відтак, суд вважає обґрунтованим, підтвердженим прокурором належними та допустимими доказами

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у даній справі сплачений в сумі 3 084,65 грн за подачу позову підлягає стягненню з Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі Філії Ужгородське лісове господарство ДСГП Ліси України на користь Закарпатської обласної прокуратури .

Керуючись ст. ст. 2 11, 13, 14, 73 79, 86, 126, 129, 210, 221, 236, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ: 44768034) в особі Філії Ужгородське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, вул. Першотравнева, будинок 42, с. Кам`яниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89411, (код ЄДРПОУ: 44943599) на користь держави в особі Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, вул. Центральна, будинок 44 А, с. Дубриничі, Ужгородський район, Закарпатська область, 89210 (код ЄДРПОУ: 04351179) кошти в сумі 205 643,46 гривень (Двісті п`ять тисяч шістсот сорок три гривні сорок шість копійок).

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського Ліси України, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ: 44768034) в особі Філії Ужгородське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, вул. Першотравнева, будинок 42, с. Кам`яниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89411, (код ЄДРПОУ: 44943599) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ 02909967) сплачений судовий збір в сумі 3 084,65 грн (Три тисячі вісімдесят чотири гривні 65 коп).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 29.11.2024.

Суддя А.А. Худенко


Суд	Господарський суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення	25.11.2024
Оприлюднено	02.12.2024
Номер документу	123393086
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань про відшкодування шкоди

Судовий реєстр по справі —907/635/24

Ухвала від 06.01.2025

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Кравчук Наталія Миронівна

Ухвала від 23.12.2024

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Кравчук Наталія Миронівна