Ухвала

від 27.11.2024 по справі 914/2886/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.11.2024 Справа№914/2886/24

м.Львів

За заявою: Франківської окружної прокуратури м.Львова, м.Львів

про забезпечення позову (вх.№4366/24 від 25.11.2024)

у справі №914/2886/24

за позовом: Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-1: Приватного підприємства «Ярина Плюс», м.Львів

до відповідача-2: Приватного підприємства «Княжий дар плюс», м.Львів

про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення із закриттям відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники учасників справи не викликались

На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Приватного підприємства «Ярина Плюс» та Приватного підприємства «Княжий дар плюс» з вимогами:

1)Приватному підприємству «Ярина Плюс» (79049, м. Львів, вул. Коломийська, 16, ідентифікаційний код: 36462378) звільнити земельну ділянку площею 0,0120 га за адресою: місто Львів, вул. Виговського, 47 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 64,7 кв.м.

2) Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» (ідентифікаційний код: 36462378) та Приватного підприємства «Княжий дар плюс» (ідентифікаційний код: 34857541) на нежитлове приміщення загальною площею 64,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Виговського, 47 (реєстраційний номер майна: 23827365), із закриттям відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Позов мотивований тим, що Відповідач-1 набув 23.09.2009 право власності на вищевказане майно внаслідок його відчуження попереднім власником - ПП «Княжий дар плюс», який 22.10.2008 отримав його у власність від СПД - фізичної особи ОСОБА_1 , який первинно зареєстрував право власності на майно на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 у справі №19/33, яке 04.02.2009 скасовано постановою Вищого господарського суду України.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 04.02.2009 по справі №19/33, скасовуючи рішення судів попередньої інстанції, касаційний суд виходив з наступного: «підприємцем розроблений проект тимчасового торгового павільйону за вказаною адресою, який погоджений з Управлінням архітектури та містобудування. Відповідно до вказаного проекту підприємцем зведений павільйон.

Зі змісту ухвали Львівської міськради від 20.10.2005 року №2701 вбачається, що земельна ділянка надається для розміщення малої архітектурної форми відповідно до чинних на час прийняття цієї ухвали Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених Наказом Держбуду від 13.10.2000 №227.

Відповідно названих Типових правил мала архітектурна форма - одноповерхова споруда площею до 30 кв.м., яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів.

Дозвіл на розміщення малої архітектурної форми (далі - дозвіл), складений за формою згідно з додатком 2, - документ, що дає право суб`єкту підприємницької діяльності на розміщення малої архітектурної форми, який видається органом містобудування та архітектури за умови виникнення права на земельну ділянку.

При цьому Типовими правилами не визначена необхідність прийняття в експлуатацію тимчасового об`єкта малої архітектурної форми.

Як вбачається з позову ОСОБА_2 , предметом даного спору є визнання права власності і його реєстрація за позивачем саме на нерухоме майно, а не на малі архітектурні форми.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» об`єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Для зведення будівлі або споруди як об`єкта нерухомості необхідно отримати не лише дозвіл на будівництво, а й дозвіл на проведення будівельних робіт.

Дозвіл на проведення будівельних робіт, як і погоджений згідно з вимогами Закону України "Про планування і забудову територій" проект забудови (а не проект тимчасової споруди) в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Документи, які б підтверджували відведення земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, в матеріалах справи також відсутні.

Статтею 29 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що здійснення будівельних робіт на об`єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Судами попередніх інстанцій вищезазначене залишене поза увагою, у зв`язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.03.2010 у справі № 9/88 (19/33) позовну заяву СПД ФО ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Одночасно, як вбачається з документів, до винесення Вищим господарським судом України постанови від 04.02.2009, на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 за ОСОБА_1 02.07.2008 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 64,7 кв.м. по АДРЕСА_1 .

У подальшому, ОСОБА_1 10.10.2008 відчужив вказане нежитлове приміщення на користь Приватного підприємства «Княжий дар плюс» на підставі договору купівлі продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В., який зареєстровано у реєстрі за № 2082.

22.10.2008 за ПП «Княжий дар плюс» державним реєстратором зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 64,7 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу від 10.10.2008 № 2082.

Після державної реєстрації права власності, 21.08.2009 ПП «Княжий дар плюс» відчужило вказане нежитлове приміщення на користь Приватного підприємства «Ярина плюс» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л., договір зареєстровано у реєстрі за № 1901.

Після цього, 23.09.2008 за ПП "Ярина плюс" державним реєстратором зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 64,7 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу від 21.08.2009 № 1901.

На даний час у Реєстрі прав власності на нерухоме майно наявна актуальна інформація про проведену 23.09.2009 державну реєстрацію права власності ПП «Ярина плюс» на нежитлове приміщення загальною площею 64,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 23827365).

Як зазначає Прокуратура, первинну реєстрацію виникнення права власності на нежитлове приміщення загальною площею 64,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено 02.07.2008 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 у справі № 19/33, яке скасовано постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2009 по цій справі, що свідчить про відсутність належних та таких, що передбачені чинним законодавством документів, необхідних для оформлення права власності на нежитлове приміщення за СПД - ФО ОСОБА_1 , а відтак, про відсутність правових підстав перереєстрації права власності на вказаний об`єкт у подальшому за ПП «Княжий дар плюс» та набуття права власності на нього ПП «Ярина плюс».

Також Прокуратура посилається на те, що ПП «Ярина плюс» є власником спірного нерухомого майна за вищевказаною адресою, яке розміщено на земельній ділянці комунальної форми власності за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Ухвалою суду від 27.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засіданні на 12.12.2024.

25.11.2024, за вх.№4366/24, надійшла заява Франківської окружної прокуратури м.Львова про забезпечення позову, у якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення площею 64,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 23827365).

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Заява прокуратури мотивована тим, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, право власності на яке зареєстровано на підставі низки правочинів та скасування документа на підставі якого проведено його первинну реєстрацію, є обґрунтованим, адекватним заходом забезпечення, що забезпечить збалансованість інтересів позивача, відповідача, та водночас не порушуватиме охоронюваних прав та інтересів відповідача. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

В контексті можливості розпорядитись спірним майном під час розгляду справи прокуратура зазначає, що за відсутності заборони у ПП «Ярина плюс» на розпорядження вищевказаним приміщенням, передбачені чинним законодавством вимоги про нотаріальне оформлення договорів щодо розпорядження нерухомим майном та обов`язок зі сплати податків, державного мита та військового збору не будуть становити перешкод для його відчуження відповідачем під час розгляду справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою на якій воно розташоване.

Вищенаведене твердження прокуратура вважає справедливим в контексті щодо передбачуваної поведінки відповідача по справі - ПП «Ярина плюс», яке під час розгляду Верховним Судом аналогічної справи, відчужило належну йому будівлю щодо демонтажу якої та скасування державної реєстрації права власності на яку було заявлено позовні вимоги.

Так, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 914/1785/22 відкрито провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у справі за позовом Львівської міської ради до Приватного підприємства «Ярина Плюс», фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Волинської Л.В., приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Стоцка Т.Л. про скасування державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень, а саме будівлі загальною площею 230,1 кв.м. по АДРЕСА_1 .

В подальшому, постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у вищевказаній справі касаційну скаргу Львівської міської ради частково задоволено, частково скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 року у справі № 914/1785/22, змінивши рішення Господарського суду Львівської області від 05.072023 року у цій справі, з викладенням його резолютивної частини в такій редакції:

- приватному підприємству «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення літ. «Б-1» площею 78,7 кв. м та нежитлового приміщення під літ. «В-1» площею 151,4 кв. м, загальною площею 230,1 кв.м.:

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлове приміщення літ. «Б-1» площею 78,7 кв. м та нежитлове приміщення під літ. «В-1» площею 151,4 кв. м, загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Водночас, ще до винесення постанови Великою Палатою Верховного Суду, ПП «Ярина плюс» зважаючи на відсутність застосованих заходів забезпечення щодо предмета позову, 14.05.2024 відчужило вищевказану спірну будівлю на користь третьої особи, яка не була учасником цієї справи - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі № 1479 від 14.05.2024.

Вищевказані умисні дії ПП «Ярина плюс», вчинені під час касаційного провадження, призвели у свою чергу до унеможливлення виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 по справі № 914/1785/22, створивши ситуацію, за якої у Відповідача відсутнє право власності на майно щодо якого скасовано державну реєстрацію права власності, в той час коли Відповідача ще й зобов`язано звільнити земельну ділянку на якій розташоване спірне майно шляхом його демонтажу (знесення).

Відтак, звертаючись із даною заявою про забезпечення позову, Франківська окружна прокуратура м. Львова вважає, що внаслідок можливого вчинення у подальшому з боку чинного власника майна (ПП «Ярина плюс») можливих дій, спрямованих на змінення технічних характеристик спірного майна, його індентифікуючих даних, також може бути унеможливлено виконання рішення суду про скасування державної реєстрації прав на нього.

При цьому, за відсутності заходів забезпечення позову у вигляді накладеного арешту на майно, у чинного власника майна (ПП «Ярина плюс») будуть відсутні будь-які перешкоди для поділу (виділу) належного йому майна на частини із відкриттям нового розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та присвоєнням йому нового реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна. Вказані дії, зокрема, можуть бути вчинені будь-яким нотаріусом за наявності відповідної заяви власника майна.

Враховуючи вищезазначене, у випадку ухвалення Господарським судом Львівської області рішення щодо скасування державної реєстрації, таке рішення буде підставою для внесення до Реєстру прав власності на нерухоме майно відомостей про припинення речових прав ПП «Ярина плюс» на приміщення по вул. Виговського, 47 у м. Львові.

Проте, невжиття заходів забезпечення, на переконання прокуратури, може утруднити чи зробити неможливим вчинення вищеописаних дій внаслідок здійснення відповідачем під час розгляду справи судом відчуження, передання в заставу та вчинення інших юридичних дій з майном, яке належить йому на праві приватної власності, а відтак вбачає за необхідне вжити заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення площею 64,7 кв.м. по АДРЕСА_1 для попередження умисного створення відсутності у ПП «Ярина плюс» майна, яке є предметом позову.

Заявник зауважує, що у разі відчуження нежитлового приміщення, зокрема, фізичній особі (особам) до ухвалення рішення в даній справі, подальший спір щодо скасування державної реєстрації та повернення такого майна підлягатиме вирішенню у порядку цивільної юрисдикції з огляду на суб`єктний склад учасників правовідносин.

Також, така ситуація унеможливить виконання рішення суду та належний захист інтересів держави, а відновлення таких інтересів держави викличе необхідність подання органами прокуратури як мінімум ще одного позову, що очевидно потребуватиме значних зусиль та процесуальних витрат.

Враховуючи вищезазначене, а також той факт, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення, прокуратура вбачає необхідність в накладенні арешту на нежитлове приміщення площею 64,7 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Розглянувши заяву про забезпечення позову (вх.№4366/24 від 25.11.2024), суд зазначає таке.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується судом під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Господарське процесуальне законодавство не містить жодних застережень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору.

Тому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Зазнача правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України (яка є аналогічною частині першій статті 137 ГПК України).

Процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.

Тлумачення норм процесуального права (приписи статей 136, 137 ГПК України) дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Оскільки Прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі позивача - Львівської міської ради з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, внаслідок того, що позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 р. у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 р. у справі № 915/1185/20.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню, у зв`язку із вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача/заявника, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Тим часом обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на заявника та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Як вже зазначено, заява прокуратури мотивована існуванням загрози відчуження нежитлового приміщення загальною площею 64,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , оскільки в аналогічній справі ПП «Ярина Плюс» вчинило дії по відчуженню будівлі загальною площею 230,1 кв.м. по АДРЕСА_1 на користь третьої особи, яка не була учасником цієї справи - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі № 1479 від 14.05.2024 (дії були вчинені під час перебування справи на розгляді в Верховному Суді). На підтвердження зазначених обставин до заяви про забезпечення позову прокурором долучено витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно та договір купівлі-продажу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Встановлення обставин стосовно законності користування відповідачем-1 земельною ділянкою комунальної форми власності під спірним нерухомим майном також входить в предмет дослідження даної справи.

З урахуванням наведеного вище, наявних у справі матеріалів, суд вважає, що у разі відчуження відповідачем-1 нежитлового приміщення загальною площею 64,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,0120 га, на користь третіх осіб, у подальшому, у разі задоволення позову, не буде здобуто ефективного захисту порушених прав та інтересів держави в особі позивача за захистом яких прокурор звернувся з позовом до суду, оскільки захист або поновлення прав держави в особі позивача в межах одного судового провадження буде неможливим без нових звернень до суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, у даному випадку, застосування судом обраного заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів держави.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

У заяві про забезпечення позову заявник зазначив, що у зв`язку з відсутністю понесення Відподвіачем збитків внаслідок забезпечення позову у даній справі, пропозиції зустрічного забезпечення позову відсутні.

У постанові від 19.02.2019 у справі №911/1695/18 Верховний Суд вказав, що законом так само не встановлено обов`язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (частина перша статті 141 ГПК України); відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.

Беручи наявні обставини наведені прокуратурою, а також те, що зобов`язання особи, яка звернулася з заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є виключно прерогативою господарського суду, суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 144 ГПК України, ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

З огляду на вказане, враховуючи предмет спору, суд вважає такий вид забезпечення позову як накладення арешту на нежитлове приміщення площею 64,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 23827365), що належить на праві власності ПП «Ярина Плюс», обґрунтованим та співмірним із предметом та підставами позову у даній справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Заяву Франківської окружної прокуратури м.Львова (вх.№4366/24 від 25.11.2024) про вжиття заходів забезпечення позову задоволити.

2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення площею 64,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 23827365).

3. Зустрічне забезпечення не застосовувати.

4. Стягувач: Франківська окружна прокуратура м. Львова (79057, м. Львів, вул. Чупринки, 85, ідентифікаційний код 02910031).

5. Боржник: Приватне підприємство «Ярина Плюс» (79049, м.Львів, вул.Залізнична, 7, код ЄДРПОУ 34857541).

6. Дана ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

7. Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання ухвалою законної сили.

8. Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256,257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кітаєва С.Б.