Ухвала

від 19.11.2024 по справі 911/2513/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2513/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Шапки І. М.,

відповідачів - Шевцова Є. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.) і рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 (суддя Шевчук Н. Г.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харренхол", Головного управління Держгеокадастру в місті Києві та Київській області

про повернення земельної ділянки та скасування рішення про її державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харренхол" (далі - ТОВ "Харренхол") і Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про (1) усунення перешкод у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 14.07.2016 № 10-14586/15-16-сг, яким затверджено проєкт із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6024, наказу від 14.07.2016 № 10-14581/15-16-сг, яким затверджено проєкт із землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6025, наказу від 14.07.2016 № 10-14579/15-16-сг, яким затверджено проєкт із землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6026, наказу від 14.07.2016 № 10-14584/15-16-сг, яким затверджено проєкт із землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6027, наказу від 18.08.2016 № 10-17350/15-16-сг, яким затверджено проєкт із землеустрою та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6028; (2) усунення перешкод у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, кадастровий номер 3221888800:38:111:6050, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності на неї за ТОВ "Харренхол" (індексний номер рішення про державну реєстрацію 47232548 від 06.06.2019); (3) усунення перешкод у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, кадастровий номер 3221888800:38:111:6050, шляхом її повернення від ТОВ "Харренхол" на користь Вишгородської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог закону, зокрема статей 19, 20, 59, 60, 84, 122 Земельного кодексу України, статей 88- 90 Водного кодексу України під час надання у приватну власність фізичних осіб земель водного фонду у подальшому переданих до статутного капіталу ТОВ "Харренхол" та об`єднаних у спірну земельну ділянку.

У відзиві на позов ТОВ "Харренхол" заперечило проти позову, просило відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема на законність перебування спірної земельної ділянки у власності товариства, розташування її поза межами прибережних захисних смуг будь-якого водного об`єкту, застарілості та суперечливості інформації Державного науково-виробничого підприємства "Картографія" (далі - ДНВП "Картографія") та відсутності у нього компетенції для встановлення обставин розташування спірної земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг.

ГУ Держгеокадастру у відзиві на позов також просило відмовити у його задоволенні, наголошуючи, зокрема, на недоведенні прокурором обставин порушення управлінням прав позивача та відсутності підстав для скасування оспорюваних наказів, оскільки вони вичерпали свою дію шляхом виконання.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2024 в позові відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення прокурором обставин розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Десна, та, відповідно, приналежності її до земель водного фонду. Крім того, суд вказав на неефективність обраного прокурором способу захисту в частині вимог про визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 у цій справі залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції про відмову в позові.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права - статей 58, 59, 60, 83, 84 Земельного кодексу України, статей 1, 4, 88, 89 Водного кодексу України та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22.05.2020 у справі № 469/1203/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 372/2180/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц стосовно незаконності заволодіння землями водного фонду; від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц стосовно того, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом; надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу; від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц стосовно втручання держави у право мирного володіння земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави; від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 стосовно способу захисту шляхом визнання незаконними (протиправними) рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації земельної ділянки; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 стосовно того, що вимога про скасування державної реєстрації права за певних умов може розглядатися як вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди; від 21.12.2022 у справі № 914/608/20, від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 стосовно належного та ефективного способу захисту вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно; від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 щодо того, що застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Зокрема, за доводами прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги річки Десна, що підтверджується належною та допустимою інформацією ДНВП "Картографія", наявною у справі; у наведеному випадку прокурор правомірно обрав спосіб захисту порушених прав держави - звернення з негаторним позовом шляхом, у тому числі, шляхом визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру та скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ "Харренхол"; задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно даних про припинення речового права на ділянку за ТОВ "Харренхол".

ТОВ "Харренхол" у відзиві на касаційну скаргу прокурора заперечує проти її задоволення, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін як законні та обґрунтовані.

Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 14.07.2016 № 10-14586/15-16-сг затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6024, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 11.08.2016 № 2647 ОСОБА_1 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_6 .

Наказом ГУ Держгеокадастру від 14.07.2016 № 10-14581/15-16-сг затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6025, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 11.08.2016 № 2646 ОСОБА_2 продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_6 .

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 14.07.2016 № 10-14579/15-16-сг затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6026, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

За договором купівлі-продажу від 11.08.2016 № 2648 ОСОБА_3 продав цю земельну ділянку ОСОБА_6 .

Наказом ГУ Держгеокадастру від 14.07.2016 № 10-14584/15-16-сг затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6027, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 11.08.2016 № 2672 ОСОБА_4 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_6 .

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 18.08.2016 № 10-17350/15-16-сг затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6028, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

За договором купівлі-продажу від 06.10.2016 № 654 ОСОБА_5 продав цю земельну ділянку на користь ОСОБА_6 .

Рішенням учасника ТОВ "Харренхол" Артемової І. Ф. від 13.02.2019 надано згоду ОСОБА_6 на вступ до складу учасників ТОВ "Харренхол" та внесення до його статутного капіталу нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок, кадастрові номери: 3221888800:38:111:6024, 3221888800:38:111:6025, 3221888800:38:111:6026, 3221888800:38:111:6027, 3221888800:38:111:6028.

Вказані земельні ділянки передані ОСОБА_6 до статутного капіталу ТОВ "Харренхол" відповідно до акта приймання-передачі нерухомого майна від 13.02.2019.

У подальшому на підставі заяви директора ТОВ "Харренхол" від 10.04.2019 земельні ділянки площею 0,1000 га кожна, кадастрові номери: 3221888800:38:111:6024, 3221888800:38:111:6025, 3221888800:38:111:6026, 3221888800:38:111:6027, 3221888800:38:111:6028 об`єднано та утворено за їх рахунок земельну ділянку площею 0,5 га, кадастровий номер 3221888800:38:111:6050.

Згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки, кадастровий номер 3221888800:38:111:6050, є ТОВ "Харренхол".

Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради, до ТОВ "Харренхол" і ГУ Держгеокадастру про визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру про затвердження землевпорядної документації та надання у власність фізичним особам земельних ділянок у подальшому об`єднаних у спірну земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на неї за ТОВ "Харренхол" та повернення спірної земельної ділянки Вишгородській міській раді. Як на підставу позову прокурор посилався на порушення вимог земельного законодавства при набутті фізичними особами у власність земельних ділянок водного фонду за рахунок яких була сформована спірна земельна ділянка; стверджував про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду через її розташування в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна, що підтверджується інформацією ДНВП "Картографія" від 01.02.2023 № 65, з долученими картографічними матеріалами.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції урахували положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зокрема положення статей 18, 19, 58, 59, 60- 62 Земельного кодексу України, статей 4, 88-90 Водного кодексу України, пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, дослідили обставини справи і наявні у ній докази та відмовили у позові за недоведення прокурором обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Десна. Крім того, суди звернули увагу на неефективність обраного прокурором способу захисту в частині вимог про визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Зокрема, попередні судові інстанції надали оцінку наданій прокурором (на підтвердження розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Десна) інформації ДНВП "Картографія" від 03.02.2023 № 65, з долученим фрагментом ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, та установили, що вказана інформація базується на відомостях ортофотоплану масштабу 1:10000 станом місцевості на 2009 рік, тоді як земельні ділянки передавалися у власність фізичних осіб в 2016 році; ДНВП "Картографія" чітко не ідентифікувало у прибережній захисній смузі якого водного об`єкта знаходиться саме спірна земельна ділянка; межі прибережної захисної смуги визначено шляхом накладення певної умовної нормативної межі на ортофотоплан масштабу 1:10000, зокрема, геодезичне визначення урізу води, від якого рахується ширина прибережної захисної смуги відповідно до статті 88 Водного кодексу України, не проводилось. За наведеного суди відхилили як належний та допустимий доказ розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної смуги річки Десна та зазначили, що інших доказів на підтвердження відповідних обставин прокурором до матеріалів справи не надано.

Разом із тим суди дослідили та надали оцінку наявним у справі матеріалам інструментальної геодезичної зйомки земельної ділянки, кадастровий номер 3221888800:38:111:6050, виконаної сертифікованим інженером-геодезистом Литвинчук О. М. (сертифікат від 07.12.2017№ 013281) згідно з договором № 19/09/23 на виконання інженерно-геодезичних робіт від 19.09.2023, укладеного між ТОВ "Харренхол" та ФОП Литвинчук О. М. Як установили суди, в інструментально-геодезичній зйомці зазначено, що відстань від крайньої точки межі земельної ділянки, кадастровий номер 3221888800:38:111:6050, до межі річки Десна становить 163,34 м, а відстань від крайньої точки межі спірної земельної ділянки до межі ставка, що знаходиться на північний захід від неї, становить 102,71 м, а отже, вказана зйомка відображає відповідність використання товариством зареєстрованої земельної ділянки по розташуванню до прибережної смуги річки Десна.

Попередні судові інстанції також зазначили, що дані витягу з Державного земельного кадастру від 30.08.2023 НВ-9927085262023 щодо спірної земельної ділянки не свідчать про наявні зареєстровані відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком; не зазначено межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних прокурором рішення та постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.

Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Водночас підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Зокрема, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 469/1203/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 372/2180/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц стосовно незаконності заволодіння землями водного фонду, у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц стосовно встановлення законом розмірів прибережної захисної смуги, у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц стосовно втручання держави у право мирного володіння земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, оскільки у цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій перевірили твердження прокурора щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та оцінили подані сторонами докази та відмовили у позові саме у зв`язку з недоведенням прокурором належними та допустимими в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Десна.

Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду у справах №№ 731/264/23, 633/408/18, 914/608/20, 734/1560/20, 916/1750/22, колегія суддів зазначає, що у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, та у цих справах відмінні фактичні обставини справи, підстави позовів, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин. Така відмінність є істотною, що вливає на результат вирішення спору.

У цій справі № 911/2513/23 прокурор пред`явив негаторний позов, вважаючи незаконним вибуття земельної ділянки водного фонду з державної власності.

У цивільній справі № 731/264/23 позов пред`явлено фізичною особою до фізичної особи та органу місцевого самоврядування; у ній оспорювалось набуття фізичною особою земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення та спір виник внаслідок накладання належної позивачу земельної ділянки із земельною ділянкою, власником якої є відповідач (фізична особа) на підставі оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування.

У справі № 633/408/18 спір стосувався реалізації права члена фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки; у цій справі Верховний Суд виснував, зокрема, що мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у власність та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У справі № 914/608/20 спір виник з приводу банкрутства заводу та стосувався нерухомого майно, що перебувало в іпотеці, та рухомого майна, що було предметом застави.

Спір у справі № 734/1560/20 стосувався земель природно-заповідного фонду, а у справі № 916/1750/22 - земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Висновки у наведених скаржником справах та у цій справі, в якій подано касаційну скаргу не можуть вважатися у наведеному випадку подібними через те, що такі висновки у вказаних справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на загальний висновок, викладений у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 стосовно того, що застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Як уже зазначалося, суди у цій справі, що розглядається, відмовили у позові за недоведеністю позовних вимог, а саме через недоведення факту приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду. Водночас висновки про неефективність обраного прокурором способу захисту в частині вимог про визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру та скасування рішення про державну реєстрацію речового права були додатковими в обґрунтуванні мотивів, покладених в основу відмови у позові прокурора.

Зважаючи на викладене, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Разом із тим, посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 у справі № 911/2513/23.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 у справі № 911/2513/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак