Постанова

від 28.11.2024 по справі 910/5152/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5152/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участю

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімтрейдінг» - не з`явився,

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (колегія суддів: Яковлєв М. Л. (головуючий), Станік С. Р., Гончаров С. А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 (суддя Лиськов М. О.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімтрейдінг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор»

про стягнення 4 807 570,83 грн,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрхімтрейдінг» (далі - ТОВ «Укрхімтрейдінг», позивач) подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» (далі -ТОВ «Хімвектор», відповідач) 4 807 570,83 грн штрафних санкцій у зв`язку із неналежним виконанням умов договору поставки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Укрхімтрейдінг» вказувало, що відповідач вчасно не здійснив оплату поставленого товару відповідно до умов Договору поставки № 2 від 07.12.2020.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 26.06.2024, яке залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, позовні вимоги ТОВ «Укрхімтрейдінг» задовольнив. Стягнув з ТОВ «Хімвектор» на користь ТОВ «Укрхімтрейдінг» 3 854 535,69 грн заборгованості, 250 299,92 грн 3%, 702 735,22 грн інфляційного збільшення та 72 113,57 грн судового збору.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Хімвектор», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, просить скасувати оскаржувані судові рішення, у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у:

1) постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, про те що суди попередніх інстанцій допустили грубе порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 655, 663, 712 ЦК України, статей 1, 3, 9 Закону України (далі - ЗУ) «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та статей 86, 210, 236 ГПК України, оскільки не дослідили обставин невідповідності вимогам чинного законодавства наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів; не дослідили обставин наявності банківських документів, що свідчать про переплату за договором поставки; не надали оцінки факту відсутності будь-яких доказів (документів) в матеріалах справи щодо обставин зарахування коштів за попередні періоди;

2) постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 щодо стандартів доказування.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/5152/24 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Ємця А. А., Колос І. Б.

Верховний Суд в ухвалі від 10.10.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Відзив на касаційну скаргу до Суду не надходив.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

07.12.2020 ТОВ «Укрхімтрейдінг» (постачальник) та ТОВ «Хімвектор» (покупець) уклали договір поставки № 2 (далі Договір), згідно з пунктом 1.1. якого сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність покупцеві товар відповідно до специфікації (специфікацій), узгодженої (них) до Договору, а покупець зобов`язується прийняти такий товар та оплатити його на умовах Договору.

Відповідно до умов пункту 2.6. Договору поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - це кількість товару, переданого покупцю за одним товаросупровідним документом (накладна / товарно - транспортна накладна / залізнична накладна). Кількість товару, визначена в специфікації є орієнтовною, поставка товару в кількості, меншій ніж визначена у специфікації вважається узгодженою покупцем.

Поставка товару оформлюється видатковою накладною, товарно-транспортною накладною / залізничною накладною, документом, що підтверджує походження та якість товару (сертифікат якості), актом прийому-передачі товару (при залізничному перевезенні).

Згідно з пунктами 3.1. та 4.1 Договору ціна товару, що поставляється покупцю, договірна, узгоджується сторонами у специфікації (ціях), що є невід`ємною частиною Договору. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до специфікації № 14 від 24.12.2021 до Договору, сторони узгодили поставку товару - вапна будівельного негашеного грудкового (УКТ ВЕД 2522), орієнтовною кількістю 1 400 т протягом січня 2022 року, загальною орієнтовною вартістю товару 6 678 000,00 грн з ПДВ (ціна 3 975,00 грн без ПДВ за тону). Датою переходу права власності на товар у випадку відвантаження залізничним транспортом вважається - дата приймання вантажу до перевезення в електронній накладній - станція Баси (код 445607), одержувач товару - ПАТ «Сумихімпром» (код 1673), відправник товару - ТОВ «Купянскспецпереробка» (код 5066), на замовлення ТОВ «Укрхімтрейдінг» як власника товару.

Згідно з умовами специфікації № 15 від 24.12.2021 до Договору сторони узгодили поставку товару - вапна будівельного негашеного грудкового (УКТ ВЕД 2522), орієнтовною кількістю 700,00 тон (за ціною 4 075,00 грн без ПДВ) протягом січня 2022 року. Загальна орієнтовна вартість товару з ПДВ - 3 423 000,00 грн) за визначеними хімічними показниками, автотранспортом, на умовах поставки СРТ (Інкотермс- 2010), склад покупця за адресою: Сумська область, місто Суми, вулиця Харківська, п/в 12, ПАТ «Сумихімпром». Датою переходу права власності на товар є дата підписання видаткової накладної.

Згідно зі специфікацією № 16 від 15.04.2022 до Договору сторони узгодили поставку товару - вапна будівельного негашеного грудкового (УКТ ВЕД 2522), орієнтовною кількістю 200,00 тон, за ціною 5 416,00 грн без ПДВ (загальна орієнтовна вартість товару з ПДВ - 1 299 840,00 грн, протягом квітня 2022 року, за визначеними хімічними показниками, автотранспортом, на умовах поставки СРТ (Інкотермс -2010), склад покупця за адресою: Сумська область, місто Суми, вулиця Харківська, п/в 12, ПАТ «Сумихімпром». Датою переходу права власності на товар є дата підписання видаткової накладної.

Позивач звернувся до господарського суду з цим позовом у зв`язку з тим, що у відповідача утворилася заборгованість за поставлені йому партії товару у січні 2022 року (частково) та у квітні 2022 року у розмірі 3 854 535,69 грн, що підтверджується первинною документацією про здійснені господарські операції, зокрема:

- видатковою накладною № РН-0045 від 11.01.2022 про поставку партії товару кількістю 71,70 т на суму 350 613,00 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується товарно-транспортними накладними (далі - ТТН): № 42 від 11.01.2022 на масу вантажу 24,9 т, № 41 від 11.01.2022 на масу вантажу 24,00 т, № 39 від 11.01.2022 на масу вантажу 22,80 т. Прийом-передача вказаного товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0045 від 11.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Граничний строк для оплати поставленої продукції згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 встановлений сторонами до 10.02.2022.

- видатковою накладною № РН-0049 від 12.01.2022 про поставку партії товару кількістю 44,84 т на суму 219 267,60 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 47 від 12.01.2022, на масу вантажу 23,120 т, № 45 від 12.01.2022 на масу вантажу 21,720 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0049 від 12.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Граничний строк для оплати поставленої партії товару відповідно до пункту 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 сторони встановили до 11.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0053 від 13.01.2022 про поставку партії товару кількістю 49,72 т на суму 243 130,80 грн з ПДВ та № 52, перевезення якого підтверджується ТТН № 52 від 13.01.2022 на масу вантажу 25,140 т та № 51 від 13.01.2022 на масу вантажу 24,580 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0053 від 13.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Граничний строк для оплати поставленої партії товару відповідно до пункту 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 - до 12.02.2022.

- видатковою накладною № РН-0061 від 16.01.2022 про поставку партії товару кількістю 24,68 т на суму 120 685,20 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 62 від 16.01.2022 на масу вантажу 24,680 тони. Прийом-передача вказаного товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0061 від 16.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 граничний строк для оплати поставленої партії товару - 15.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0065 від 17.01.2022 про поставку партії товару кількістю 24,2 т на суму 118 338,00 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 64 від 17.01.2022 на масу вантажу 24,2 тони. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції №РН-0065 від 17.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Відповідно до пункту 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 граничний строк для оплати поставленої партії товару встановлено 16.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0069 від 18.01.2022 про поставку партії товару кількістю 23,140 т на суму 113 154,60 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 65 від 18.01.2022 на масу вантажу 23,140 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0069 від 18.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Відповідно до умов пункту 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 року граничний строк для оплати поставленої партії товару - 17.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0073 від 19.01.2022 про поставку партії товару кількістю 46,84 т на суму 229 047,60 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 69 від 19.01.2022 на масу вантажу 24,380 т, ТТН № 67 від 19.01.2022 на масу вантажу 22,460 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання - передання продукції № РН-0073 від 19.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 граничний строк для оплати поставленої партії товару встановлено до 18.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0079 від 20.01.2022 про поставку партії товару кількістю 47,24 т на суму 231 003,60 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 73 від 20.01.2022 на масу вантажу 22,380 т, ТТН № 71 від 20.01.2022 на масу вантажу 24,860 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0079 від 20.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 граничний строк для оплати поставленої партії товару встановлено до 19.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0088 від 23.01.2022 про поставку партії товару кількістю 45,38 т на суму 221 908,20 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 79 від 23.01.2022 на масу вантажу 20,520 т, ТТН № 78 від 23.01.2022 на масу вантажу 24,860 т. Прийом - передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0088 від 23.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 року граничний строк для оплати поставленої партії товару встановлено до 22.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0091 від 24.01.2022 про поставку товару масою 22,320 т на суму 109 144,80 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 80 від 24.01.2022 на масу вантажу 22,320 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0091 від 24.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 граничний строк для оплати поставленої партії товару визначено до 23.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0095 від 25.01.2022 про поставку партії товару кількістю 49,16 т на суму 240 392,40 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 83 від 25.01.2022 на масу вантажу 24,74 т, ТТН № 82 від 25.01.2022 на масу вантажу 24,42 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0095 від 25.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару визначено до 24.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0099 від 26.01.2022 про поставку партії товару кількістю 25,22 т на суму 123 325,80 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 86 від 26.01.2022 на масу вантажу 25,220 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0099 від 26.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 року граничний строк для оплати поставленої партії товару встановлено до 25.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0103 від 27.01.2022 про поставку партії товару кількістю 26,72 т на суму 130 660,80 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 91 від 27.01.2022 на масу вантажу 26,720 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0103 від 27.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, згідно з пунктом 3 специфікації № 15 від 24.12.2021 граничний строк для оплати поставленої партії товару визначено до 26.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0108 від 28.01.2022 про поставку партії товару кількістю 25,62 т на суму 125 281,80 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 93 від 28.01.2022 на масу вантажу 25,620 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0108 від 28.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 27.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0112 від 29.01.2022 про поставку партії товару кількістю 23,46 т на суму 114 719,40 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 97 від 29.01.2022 на масу вантажу 23,460 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі № РН-0112 від 29.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 28.02.2022;

- видатковою накладною № РН-0116 від 30.01.2022 про поставку товару кількістю 25,58 т на суму 125 086,20 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 99 від 30.01.2022 на масу вантажу 25,340 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання - передання продукції № РН-0116 від 30.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 01.03.2022;

- видатковою накладною № РН-0118 від 31.01.2022 про поставку партії товару кількістю 23,86 т на суму 116 675,40 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 101 від 31.01.2022 на масу вантажу 23,860 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0118 від 31.01.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 02.03.2022;

- видатковою накладною № РН-0125 від 20.04.2022 про поставку партії товару кількістю 30,05 т на суму 195 300,96 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 1 від 20.04.2022 на масу вантажу 30,05 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0125 від 20.04.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 20.05.2022;

- видатковою накладною № РН-0128 від 22.04.2022 про поставку партії товару кількістю 28,90 т на суму 187 826,88 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 8 від 22.04.2022 на масу вантажу 28,90 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0128 від 22.04.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін. Згідно з пунктом 3 специфікації № 16 від 15.04.2022 граничний строк для оплати поставленої партії товару - 22.05.2022;

- видатковою накладною № РН-0130 від 25.04.2022 про поставку партії товару кількістю 31,28 т на суму 203 294,98 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 647 від 25.04.2022 на масу вантажу 31,28 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції МРН-0130 від 25.04.2022, підписаного представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 25.05.2022;

- видатковою накладною № РН-0132 від 26.04.2022 про поставку партії товару кількістю 30,39 т на суму 197 510,69 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 648 від 26.04.2022 на масу вантажу 30,390 тон. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0132 від 26.04.2022, підписаного представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 26.05.2022;

- видатковою накладною № РН-0134 від 28.04.2022 про поставку партії товару кількістю 28,41 т на суму 184 642,27 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 649 від 28.04.2022 на масу вантажу 28,410 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0134 від 28.04.2022, підписаного уповноваженими представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 28.05.2022;

- видатковою накладною № РН-0137 від 30.04.2022 про поставку партії товару кількістю 28,99 т на суму 188 411,81 грн з ПДВ, перевезення якого підтверджується ТТН № 663 від 30.04.2022 на масу вантажу 28,99 т. Прийом-передача товару підтверджується актом приймання-передачі продукції № РН-0137 від 30.04.2022, підписаного представниками сторін, граничний строк для оплати поставленої партії товару - 30.05.2022.

Оскільки ТОВ «Хімвектор» у повному обсязі та вчасно не оплатив товару, поставленого за Договором, в тому числі поставленого раніше, а кошти було зараховано в якості оплати за поставлені партії товару в минулі періоди, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом та просив стягнути з ТОВ «Хімвектор» 3 854 535,69 грн основного боргу, 250 299,92 грн 3 % річних та 702 735,22 грн інфляційних втрат за поставлені партії товару у січні 2022 (частково) та у квітні 2022.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Укрхімтрейдінг», місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач у встановлений Договором строк не розрахувався за поставлений йому товар, який він отримав без зауважень та заперечень щодо його кількості і якості, що підтверджується печаткою та підписом відповідача на видаткових накладних, чим порушив умови Договору, у зв`язку з чим у відповідача утворилася заборгованість на суму 3 854 435,69 грн. Оскільки докази оплати поставленого товару на вказану суму у матеріалах справи відсутні, що не заперечує також і відповідач, суд дійшов до висновку, що вказана сума заборгованості відповідача перед позивачем документально підтверджена та належним чином доведена, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі відповідно до вимог статей 525, 599 та 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції, вказавши що місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив заперечення відповідача про те, що додані до позовної заяви видаткові накладні та акти приймання-передачі продукції не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не відповідають вимогам законодавства на предмет наявності в них обов`язкових реквізитів (посади, прізвища та будь-яких інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції), а також відомостей про те, на підставі якого документа діяла особа, яка підписувала документи від імені відповідача. Оскільки ТОВ «Хімвектор» вказував виключно на недоліки первинної документації та не заперечував самого факту поставки позивачем товару за Договором, апеляційний господарський суд, посилаючись на вимоги частин першої та другої статті 9 Закону України (далі - ЗУ) «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказав, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

ТОВ «Хімвектор» з указаними рішеннями судів попередніх інстанцій не погодилося та оскаржило їх в касаційному порядку.

Як уже зазначалося, скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1 та пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи скаржника в цій частині, Верховний Суд зазначає, що вказана норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ТОВ «Хімвектор» посилається на неврахування судами у подібних правовідносинах висновків, викладених у:

- постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 про те, що суди попередніх інстанцій допустили грубе порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 655, 663, 712 ЦК України, статей 1, 3, 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та статей 86, 210, 236 ГПК України, оскільки не дослідили обставии невідповідності вимогам чинного законодавства наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів; не дослідили обставини наявності банківських документів, що свідчать про переплату за договором поставки; не надали оцінки факту відсутності будь-яких доказів (документів) в матеріалах справи щодо обставин зарахування коштів за попередні періоди;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 щодо стандартів доказування.

У наведеній скаржником для порівняння постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20 предметом розгляду було стягнення попередньої оплати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки.

Предметом розгляду у справі № 927/833/18 було: стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних і штрафу (первісний позов); стягнення попередньої оплати, відсотків за користування чужими грошовими коштами та пені (зустрічний позов). Первісний позов обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу за видатковими накладними позивач передав відповідачу комплекти алюмінієвих фасадів, дверних та віконних блоків, внаслідок чого виникла заборгованість з оплати поставленого товару. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що за умовами договору купівлі-продажу відповідач був зобов`язаний поставити товар в термін до 25 календарних днів з моменту отримання 50 % передплати, попередня оплата у сумі перерахована в повному обсязі, відповідач за зустрічним позовом був зобов`язаний поставити товар в строк до 22.01.2018. Однак, за твердженням позивача за зустрічним позовом, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань та допустив прострочення строку поставки товару майже на 1 рік, а тому у позивача за зустрічним позовом виникло право вимагати від відповідача повернення сплаченої за товар попередньої оплати.

У зазначених справах № 927/833/18 та № 918/1026/20 Верховний Суд виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, ТОВ «Хімвектор» не заперечує самого факту поставки товару за Договором, а вказує на недоліки первинної документації

У постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 предметом судового розгляду були вимоги про стягнення вартості поставленого товару. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, варто з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

У справі № 924/233/18 розглядалися позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Перший національний виробничий кооператив» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс») про стягнення з Дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод» заборгованості за договором поставки молока від 12.08.2016, пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Предметом судового розгляду у наведеній справі була вимога позивача про стягнення заборгованості за договором поставки молока. Як підставу заявлених вимог позивач визначив обставини неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору щодо повної оплати поставленого йому товару. Для підтвердження відповідних обставин позивач долучив до матеріалів справи товарні накладні, товарно-транспортні накладні, приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини, видаткові накладні, акти звірки розрахунків, податкові накладні.

У наведеній скаржником постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виклала висновок про застосування норм права, встановлених статтями 73- 79, 86 ГПК України.

У вказаній постанові Суд виснував, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушене, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд, який уповноважений забезпечити дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів, правил та критеріїв, визначених ГПК України.

Оскільки вказані скаржником норми права, а саме статті 2, 4, 13, 14, 74, 80, 237, 238 ГПК України, застосовуються судом з урахуванням встановлених обставин кожної конкретної справи, скаржник не навів мотивів того, як саме неврахування висновків касаційного суду щодо застосування наведених норм процесуального права призвело до прийняття незаконних, на його думку, оскаржуваних рішень у цій справі. Не знайшли підтвердження й наведені скаржником порушення положень господарського процесуального права у цій справі, оскільки у кожній із зазначених ним справ Верховний Суд здійснював касаційний перегляд, застосовуючи процесуальні приписи відповідно до встановлених фактичних обставин конкретної справи.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (статті 663 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (статті 525, 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановили наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Укрхімтрейдінг» та стягнення з відповідача на його корить 3 854 535,69 грн основного боргу у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за Договором.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач відповідно до вимог статті 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань інфляційні втрати та 3 % річних та звернутися по їх стягнення до суду.

Посилання відповідача на те, що надані позивачем на підтвердження факту здійснення господарських операцій з поставки товару первинні документи містять істотні недоліки, а тому не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема частині другій статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять обов`язкових реквізитів (в них не зазначено посади, прізвища та будь-які інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а також не містять посилання, на підставі якого документа діяла особа, яка нібито підписувала видаткові накладні від імені відповідача), а отже, такі документи не є належними і допустимими доказами у справі, оскільки не відповідають вимогам законодавства, які ставляться до документів такого виду, відхиляються Судом з огляду на таке.

Згідно з частиною першою та другою статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів викладені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), дату складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посаду і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5 Положення).

Суди попередніх інстанцій дослідили матеріали справи, зокрема й первинні документи, та встановили, що видаткові накладні з боку відповідача підписані особою, прізвище, ім`я та по батькові якої не вказані, а також не вказаної її посадового становища та відомості про документ, згідно з яким таку особу уповноважено на прийняття товару, проте вказані підписи були скріплені відбитком печатки відповідача, проти справжності якого останній не заперечував. Встановлено, що товарно-транспортні накладні містять підписи уповноваженої особи вантажоотримувача, які теж скріплені відбитками його печатки.

Ураховуючи наведене та те, що відповідач не заперечував факту прийняття спірного товару та його отримання, суди дійшли висновку, що відсутність інформації щодо прізвища та посади особи на певних видаткових накладних не є істотними недоліками, оскільки видаткові накладні містять відомості про господарську операцію, якими є: дата складання документа, назва підприємства, від якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Касаційний господарський суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

При цьому у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Отже, у справі, що розглядається, предметом судового розгляду є заборгованість за поставлені партії товару відповідачеві у січні 2022 (частково) та квітні 2022 року за Договором, на виконання умов якого відповідач надав копії платіжних доручень про оплату партій товару, що були зараховані за минулий період поставки.

Проаналізувавши рішення у наведених скаржником справах № 918/1026/20, № 927/833/18, № 916/922/19 № 924/233/18, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України посилається скаржник, та у справі № 910/5152/24, що розглядається, Верховний Суд зазначає про неподібність цих справ за встановленими обставинами і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння постанови Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи, оскільки названі справи суттєво відрізняються за поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.

Отже, доводи скаржника з приводу застосування судами попередніх судових інстанцій норм статей 655, 663, 712 ЦК України, статей 1, 3, 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 всупереч наведеним висновкам Верховного Суду у зазначених в касаційній скарзі постановах, не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Згідно з частиною другою статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до статті 86 ГПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, ураховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування «вірогідності доказів», вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище норми процесуального закону та, оцінивши належність та допустимість кожного доказу окремо і в сукупності, врахувавши стандарт доказування «вірогідності доказів», дійшли обґрунтованого висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у спірних правовідносинах, тоді як поведінку відповідача апеляційний суд визнав нелогічною та такою, що зводиться до заперечення вчинених ним раніше дій.

Ураховуючи викладене, Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 (щодо застосування статей 76, 77, 96 ГПК України), про неврахування судами яких стверджує скаржник у касаційні скарзі.

При цьому аргументи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у наведених постановах фактично зводяться до намагання встановити нові обставини, здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Отже, зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача у частині вказаної підстави згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

Що ж до посилання скаржника для обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зауважує, що доводом касаційної скарги для обґрунтування наведеної підстави оскарження судових рішень скаржник зазначає про те, що суди у цій справі не дослідили обставин невідповідності вимогам чинного законодавства наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів; не дослідили обставин наявності банківських документів, які, на його думку, вказують про фактичну переплату за договором поставки; не надали оцінки факту відсутності доказів у матеріалах справи щодо обставин нібито зарахування сплачених коштів в попередні періоди за попередні поставки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на істотні недоліки первинних документів не спростовують правильних висновків судів про задоволення позову, оскільки відповідач узяв на себе обов`язок здійснити оплату за поставлений товар за договором поставки, проте вчасно вказаного зобов`язання не виконав. Факту отримання ним поставленого товару під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідач не заперечував.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicatе, базове тлумачення якого міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від принципу res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача в цій частині.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, ТОВ «Хімвектор» у касаційній скарзі не зазначає.

Загалом аргументи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище справах, та недослідження доказів фактично зводяться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій наявних у цій справі доказів в їх сукупності, тобто до посилань на необхідність переоцінки доказів у справі, проте Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Хімвектор».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі № 910/5152/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: А. А. Ємець

І. Б. Колос