Постанова

від 19.11.2024 по справі 925/424/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 925/424/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Слинька М. Г. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-1 - Новіка В. І. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця Балачій Олени В`ячеславівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (колегія суддів: Барсук М. А. - головуючий, Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.) і рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2023 (суддя Спаських Н. М.) у справі

за позовом Черкаської міської ради

до: 1) Фізичної особи - підприємця Балачій Олени В`ячеславівни, 2) ОСОБА_1

про скасування рішень та визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Черкаська міська рада звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Балачій Олени В`ячеславівни (далі - ФОП Балачій О. В.) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якій просила:

- скасувати рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Золотоніської міської ради Андрущенко Ірини Сергіївни від 07.10.2020 за індексним № 54466284 про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, розташований у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, з одночасним припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, укладений між Балачій О. В. та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Михайловською А. А. 18.05.2021 № 822 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 .

1.2. Позивач, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначав, що державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Андрущенко І. С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт, що є тимчасовою спорудою, а не об`єктом нерухомого майна, проте відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як на об`єкт нерухомого майна. Позивач також зазначає про порушення своїх прав незаконністю реєстрації за відповідачами права власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, посилаючись на те, що це порушує правовий порядок і дає можливість незаконного отримання другим відповідачем земельної ділянки під спорудою у власність поза конкурсом. Як зазначав позивач, унаслідок штучного збільшення площі павільйону від 21 м2 до 50 м2 ФОП ОСОБА_1 вже претендує на отримання земельної ділянки в оренду більшої, ніж належало би площі - 0,0064 га.

1.3. Черкаська міська рада 22.06.2023 подала до Господарського суду Черкаської області клопотання про збільшення позовних вимог, в якому просила розглянути вимогу про скасування рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Михайловської А. А. за індексним № 58194048 від 18.05.2021 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

1.4. Суд першої інстанції постановив ухвалу від 12.07.2023, якою прийняв до розгляду клопотання позивача про збільшення позовних вимог.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.10.2023, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 925/424/23, позов Черкаської міської ради задоволено повністю.

Скасовано рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Золотоніської міської ради Андрущенко І. С. від 07.10.2020 за індексним № 54466284 про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташовується у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, із припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Визнано недійсним договір дарування нежитлового приміщення, укладений між Балачій О. В. та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Михайловською А. А. 18.05.2021 за № 822.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Михайловської А. А. від 18.05.2021 за індексним номером 58194048 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги Черкаської міської ради, виходив із того, що ФОП Балачій О. В. для проведення державної реєстрації права власності не надала державному реєстратору документи, перелік яких визначений у Законі, і які би свідчили про виникнення права власності саме на нерухоме майно та надавали би реєстратору законні підстави для подальшого здійснення державної реєстрації відповідного речового права на об`єкт за ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що державна реєстрація права власності проведена реєстратором за Балачій О. В. за відсутності переліку обов`язкових і необхідних документів для цього. Відтак, як зауважив суд першої інстанції, тимчасова споруда не могла бути зареєстрована державним реєстратором як об`єкт нерухомого майна, тому державний реєстратор Андрущенко І. С. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності за ФОП Балачій О. В. на будівлю торговельного павільйону із порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Надані ФОП Балачій О. В. документи для проведення державної реєстрації не підтверджують набуття нею права власності на зареєстрований об`єкт як на нерухомість та не відповідають переліку, зазначеному в пункті 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Із цих підстав, як зазначив суд першої інстанції, слід скасувати як незаконне рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Золотоніської міської ради Андрущенко І. С. за індексним від 07.10.2020 № 54466284 про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, із припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд першої інстанції встановив, що спірний договір дарування укладено щодо неіснуючого об`єкта нерухомості, яким ФОП Балачій О. В. не мала права розпоряджатися, тому дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що договір дарування нежилого приміщення від 18.05.2021 між відповідачами слід визнати недійсним як такий, що порушує права Черкаської міської ради як власника земельної ділянки на володіння майном територіальної громади, яке має бути вільним від майна, зареєстрованого у незаконний спосіб.

Суд першої інстанції також зазначив, що скасування правовстановлюючих документів відповідачів на неіснуюче нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці Черкаської міської ради, теж є ефективним та необхідним способом захисту прав територіальної громади, оскільки тим самим відновлюється правовий режим павільйону як тимчасової споруди і проти його існування на земельній ділянці міста Черкаська міська рада не має ніяких заперечень. Оскільки, як зазначив суд першої інстанції, задоволено позовну вимогу про визнання недійсним договору дарування нежилого приміщення між відповідачами, то підлягає задоволенню й похідна вимога про скасування рішення приватного нотаріуса Михайловської А. А. від 18.05.2021 за індексним номером 58194048 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування чи зміни немає.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ФОП Балачій О. В., не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.10.2023 у справі № 925/424/23, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити Черкаській міській раді в задоволені позову у повному обсязі.

3.2. ФОП Балачій О. В., звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржниця зазначає про порушення судом першої інстанції пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України та неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 01.10.2019 у справі № 922/54/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19. При цьому ФОП Балачій О. В. посилається на те, що Черкаська міська рада звернулася до суду із клопотанням про збільшення позовних вимог, в якому просила збільшити первісні позовні вимоги Черкаської міської ради та скасувати рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Михайлоської А. А. від 18.05.2021 за індексним № 58194048 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , з одночасним припиненням речових права ОСОБА_1 . На думку скаржниці, суд першої інстанції зобов`язаний був відмовити у прийнятті клопотання про збільшення позовних вимог та розглядати справу за первісними позовними вимогами. Проте, як зазначає скаржниця, суд першої інстанції розглянув позов Черкаської міської ради з урахуванням цього клопотання про збільшення позовних вимог, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зазначені порушення пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України не усунув.

ФОП Балачій О. В. також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій щодо способу захисту у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, постанові від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 914/2075/21, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 21.01.2020 у справі № 910/7815/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 23.11.2021 у справі № 904/2741/19.

ФОП Балачій О. В. у касаційній скарзі також зазначає про недослідження судом апеляційної інстанції доказів, зокрема, договору оренди землі під спірним нерухомим майном, чинного на момент укладення договору дарування.

3.3. Черкаська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ФОП Балачій О. В., а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Позивач зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі ФОП Балачій О. В., щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також неврахування ними висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

3.4. Черкаська міська рада подала до Верховного Суду 18.11.2024 заяву про врахування суперечливої поведінки ФОП Балачій О. В.

4. Обставини справи встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Черкаська міська рада є власником земель на території м. Черкаси на праві комунальної власності на підставі Закону України від 06.09.2012 № 5245-17 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

4.2. 30.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до позивача як до розпорядника земель м. Черкаси із клопотанням від 30.08.2022 вх. № 01-06/28037 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на 49 років орієнтовного розміру 0,0064 га у АДРЕСА_1 для розташування нерухомого майна - торговельного павільйону.

4.3. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач стверджував, що під час розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 від 30.08.2022 вх.№ 01-06/28037, Черкаська міська рада встановила незаконність реєстрації зазначеного майна як нерухомого майна, посилаючись на таке.

За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг м. Золотоноша Андрущенко І. С. прийняла рішення від 05.10.2020 за індексним номером 54466284 про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) за Балачій О. В. права власності на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, який розташований у АДРЕСА_1 .

29.05.2020 ФОП Балачій О. В. звернулася із заявою вх.№ 01-27/26831 до Центру надання адміністративних послуг Черкаської міської ради, в якій просила визначити відповідність намірів розміщення тимчасової споруди комплексній схемі та державним будівельним нормам за адресою: АДРЕСА_3 (в комплексі із зупинкою громадського транспорту "вул. Руставі-кінцева"). В заяві ФОП Балачій О. В. посилалася на існування укладеного із Черкаською міською радою договору оренди землі від 07.03.2014.

Вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстровано як підставу речового права орендаря Балачій О. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а право власності на земельну ділянку зареєстровано за територіальною громадою Черкаської міської ради, кадастровий № 7110136700:05:027:0031.

Листом від 21.07.2020 вих. № 01-27/26831 Управління планування та архітектури Департаменту архітектури та містобудування управління планування та архітектури не заперечувало щодо можливості розміщення існуючого торговельного павільйону (як тимчасової споруди) в комплексі із зупинкою громадського транспорту " АДРЕСА_3 , площею до 21 м2 у м. Черкасах.

10.08.2020 ФОП Балачій О. В. звернулася до Управління планування та архітектури Департаменту архітектури та містобудування із заявою вх. № 01-28/43914, в якій просила оформити (переоформити) паспорт прив`язки тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_3 , зупинка громадського транспорту "вул. Руставі - кінцева", площею 21 м2.

17.08.2020 Управлінням планування та архітектури Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради оформлено паспорт прив`язки тимчасової споруди торговельний павільйон загальною площею 21 м2 на вул. Руставі в комплексі із зупинкою громадського транспорту "вул. Руставі-кінцева".

4.4. Суди попередніх інстанцій зазначили, що станом на 05.10.2020, коли державним реєстратором було здійснено державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з відкриттям розділу) за Балачій О. В. права власності на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , у Балачій О. В. були лише документи на об`єкт як на тимчасову споруду.

4.5. Як установив суд апеляційної інстанції, підставою для державної реєстрації торговельного павільйону на праві власності за ФОП Балачій О. В. вказано паспорт прив`язки тимчасової споруди № НОМЕР_1 , виданий 17.08.2020 Департаментом архітектури і містобудування Черкаської міської ради. При цьому в пункті 2 договору оренди землі, укладеного між Черкаською міською радою та ФОП Балачій О. В., вказано, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,0021 га (кадастровий номер 7110136700:05:027:0031) під існуючий торговельний павільйон у комплексі із зупинкою громадського транспорту.

Довідкою Департаменту архітектури та містобудування від 18.01.2023 підтверджується, що павільйону за адресою, вказаною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: АДРЕСА_1 , така адреса ніколи не присвоювалася.

4.6. 18.05.2021 між Балачій О. В. та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежитлового приміщення, відповідно до якого дарувальник безоплатно передає у власність обдарованому, а обдарований приймає в дар нежитлове приміщення (торговельний павільйон, позначений в плані літ. А), загальною площею 50,1 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0021 га з кадастровим номером 7110136700:05:027:0031, яка перебуває в комунальній власності.

У пункті 2 договору дарування зазначено, що нежиле приміщення, яке дарується, належить дарувальнику на підставі паспорта прив`язки тимчасової споруди № 926, виданого Департаментом архітектури та містобудування Черкаської міської ради 17.08.2020. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 38557657.

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Михайловською А. А., та зареєстровано в реєстрі за № 822.

4.7. Спір у цій справі виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для скасування державної реєстрації права власності на торговельний павільйон та визнання недійсним договору дарування, укладеного між відповідачами.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Черкаської міської ради про скасування державної реєстрації права власності на торговельний павільйон та визнання недійсним договору дарування, укладеного між відповідачами. Позивач посилався на порушення своїх прав незаконністю реєстрації за відповідачами права власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, зазначаючи, що це порушує правовий порядок і дає можливість незаконного отримання другим відповідачем земельної ділянки під спорудою у власність поза конкурсом.

5.4. Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

5.5. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

5.6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Черкаської міської ради, виходив із того, що ФОП Балачій О. В. для проведення державної реєстрації права власності не надала державному реєстратору документи, перелік яких визначений у Законі, і які би свідчили про виникнення права власності саме на нерухоме майно та надавали би реєстратору законні підстави для подальшого здійснення державної реєстрації відповідного речового права на об`єкт за ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що державна реєстрація права власності проведена реєстратором за Балачій О. В. за відсутності переліку обов`язкових і необхідних документів для цього. Відтак, як зауважив суд першої інстанції, тимчасова споруда не могла бути зареєстрована державним реєстратором як об`єкт нерухомого майна, тому державний реєстратор Андрущенко І. С. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності за ФОП Балачій О. В. на будівлю торговельного павільйону із порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Надані ФОП Балачій О. В. документи для проведення державної реєстрації не підтверджують набуття нею права власності на зареєстрований об`єкт як на нерухомість та не відповідають переліку, зазначеному в пункті 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

З цих підстав, як зазначив суд першої інстанції, слід скасувати як незаконне рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Золотоніської міської ради Андрущенко І. С. за індексним від 07.10.2020 № 54466284 про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, із припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд першої інстанції встановив, що спірний договір дарування укладено щодо неіснуючого об`єкта нерухомості, яким ФОП Балачій О. В. не мала права розпоряджатися, тому дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що договір дарування нежилого приміщення від 18.05.2021 між відповідачами слід визнати недійсним як такий, що порушує права Черкаської міської ради як власника земельної ділянки на володіння майном територіальної громади, яке має бути вільним від майна, зареєстрованого у незаконний спосіб.

Суд першої інстанції також зазначив, що скасування правовстановлюючих документів відповідачів на неіснуюче нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці Черкаської міської ради, теж є ефективним та необхідним способом захисту прав територіальної громади, оскільки тим самим відновлюється правовий режим павільйону як тимчасової споруди, і проти його існування на земельній ділянці міста Черкаська міська рада не має ніяких заперечень. Оскільки, як зазначив суд першої інстанції, задоволено позовну вимогу про визнання недійсним договору дарування нежилого приміщення між відповідачами, то підлягає задоволенню й похідна вимога про скасування рішення приватного нотаріуса Михайловської А. А. від 18.05.2021 за індексним номером 58194048 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування чи зміни немає.

5.7. ФОП Балачій О. В., не погодившись із судовими рішеннями, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ФОП Балачій О. В. посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.8. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.9. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд першої інстанції порушив положення пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не усунув та не врахував висновки щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 01.10.2019 у справі № 922/54/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19.

При цьому ФОП Балачій О. В. посилається на те, що Черкаська міська рада звернулася до суду із клопотанням про збільшення позовних вимог, в якому просила збільшити первісні позовні вимоги Черкаської міської ради та скасувати рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Михайлоської А. А. від 18.05.2021 за індексним № 58194048 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , з одночасним припиненням речових права ОСОБА_1 . На думку скаржниці, суд першої інстанції зобов`язаний був відмовити у прийнятті клопотання про збільшення позовних вимог та розглядати справу за первісними позовними вимогами. Проте, як зазначає скаржниця, суд першої інстанції розглянув позов Черкаської міської ради з урахуванням цього клопотання про збільшення позовних вимог, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зазначені порушення пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України не усунув.

ФОП Балачій О. В. також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій щодо способу захисту у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, постанові від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 914/2075/21, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 21.01.2020 у справі № 910/7815/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 23.11.2021 у справі № 904/2741/19.

5.10. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.11. Колегія суддів установила, що у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18 та від 01.10.2019 у справі № 922/54/19, надаючи тлумачення пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначив:

"Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру".

5.12. У постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, на яку посилається скаржнця, Верховний Суд дійшов таких висновків:

"5.20. У Господарському процесуальному кодексі України передбачено право позивача збільшити лише розмір позовних вимог. Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (пункт 47 постанови Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі 923/1061/18). Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви".

5.13. Колегія суддів установила, що у справі № 925/424/23 Черкаська міська рада у позовній заяві заявив вимоги про: скасування рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Золотоніської міської ради Андрущенко І. С. від 07.10.2020 за індексним № 54466284 про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, розташований у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, з одночасним припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення, укладеного між Балачій О. В. та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Михайловською А. А. 18.05.2021 № 822, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 .

Отже, Черкаська міська рада заявила до відповідачів дві вимоги немайнового характеру.

5.14. 22.06.2023 до місцевого суду позивач подав клопотання про збільшення позовних вимог, в якому просив також про скасування рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Михайловської А. А. за індексним від 18.05.2021 № 58194048 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2188036371101, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.15. Суд першої інстанції, посилаючись на те, що така вимога позивача є похідною, не погодився з доводами відповідача про те, що її слід вважати новою самостійною вимогою. Тому прийняв до розгляду клопотання позивача від 22.06.2023 про збільшення позовних вимог та зазначив, що це клопотання подано відповідно до статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи ФОП Балачій О. В. про те, що суд першої інстанції прийняв заяву про збільшення позовних вимог з порушенням норм процесуального права, зазначив, що вимога про скасування рішення приватного нотаріуса (який виконував функції державного реєстратора) є визначеною законом дією щодо захисту прав особи, яка вважає свої права порушеними. За висновком суду апеляційної інстанції, така вимога в контексті цієї справи є похідною. Тому суд апеляційної інстанції не погодився з доводами ФОП Балачій О. В. про те, що її слід вважати новою самостійною вимогою, та зазначив, що вона може бути прийнята судом до розгляду як збільшення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції виснував, що така дія суду сприяла процесуальній економії для упередження додаткового звернення сторін до суду за подальшим захистом прав та не призвела до порушення прав чи охоронюваних законом інтересів відповідачів.

5.16. Колегія суддів зазначає, що статтею 46 Господарського процесуального кодексу України визначено процесуальні права та обов`язки сторін.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Частинами 3 та 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Отже, за правилами цієї статті позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

5.17. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

5.18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

5.19. Колегія суддів зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

5.20. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого / інших, на відміну від первісно обраного / обраних способу / способів захисту порушеного права в межах спірних правовідносин.

5.21. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

5.22. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмета позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою відповідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України.

5.23. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 01.10.2019 у справі № 922/54/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, на які посилається скаржниця, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

5.24. У справі, що розглядається, позивач заявив дві вимоги немайнового характеру. Відповідно до наведених висновків Верховного Суду збільшено може бути лише розмір вимог майнового характеру. Проте суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статті 46 Господарського процесуального кодексу України та помилково зазначили, що позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог. При цьому суд першої інстанції розглянув позов Черкаської міської ради з урахуванням зазначеного клопотання та не дослідив, чи був змінений позивачем предмет позову, а також чи відбулася при цьому зміна підстав позову.

5.25. З урахуванням наведеного висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 01.10.2019 у справі № 922/54/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, на які посилається скаржниця.

5.26. ФОП Балачій О. В. у касаційній скарзі також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон з одночасним припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, не врахували висновки Верховного Суду про належність та ефективність способу захисту порушених прав. Скаржниця вважає, що вимога про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення - торговельного павільйону не підлягає задоволенню, оскільки не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача.

5.27. Як зазначає ФОП Балачій О. В., у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, сформульовано висновки про те, що ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду відповідно до вимог законодавства.

5.28. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, як зазначає скаржниця, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

5.29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, на яку посилається скаржниця, сформульовано такий висновок:

"5.17. Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень")".

5.30. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на яку посилається скаржниця, Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок:

"7.27. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку".

5.31. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наведено такі висновки:

"…Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

…Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим".

5.32. У постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 914/2075/21, на яку посилається скаржниця, сформульовано такі висновки:

"4.18. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

4.21. У справі, що переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржену постанову виходив з того, що споруда, яка розташована по вул. Сихівській, 7, є тимчасовою спорудою, малою архітектурною формою, тому у таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України; відповідач перебуває на спірній земельній ділянці без належних на це правових підстав (укладення договору оренди, тощо) і позовна вимога щодо зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку має ознаки негаторного позову".

.

5.33. Колегія суддів установила, що позивач заявив вимогу, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон з одночасним припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.34. Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

5.35. Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

5.36. Відповідно до частин 1 та 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

5.37. За встановленими судами обставинами, станом на 05.10.2020, коли державним реєстратором було здійснено державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав (з відкриттям розділу) за Балачій О. В. права власності на нежитлове приміщення - торговельний павільйон загальною площею 50,1 м2, що розташований у АДРЕСА_2 , у Балачій О.В. у наявності були лише документи на цей об`єкт як на тимчасову споруду.

У подальшому 18.05.2021 між Балачій О. В. та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежитлового приміщення і на підставі рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію зареєстровано право власності ОСОБА_1 на цей торговельний павільйон.

Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема щодо відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

5.38. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент подання позову в цій справі) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

5.39. За змістом пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

5.40. Колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 наведена остання правова позиція щодо належного та ефективного способу захисту власника земельної ділянки, на якій самовільно збудована тимчасова споруда, що не є нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові погодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, а відповідач використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України. За змістом цієї постанови ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов, зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.

5.41. З урахуванням доводів скаржниці колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

5.42. Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.43. За таких обставин колегія суддів вважає, що під час касаційного перегляду рішення та постанови в цій справі врахуванню підлягає саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, про те, що ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов (стаття 391 Цивільного кодексу України), зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення, які є тимчасовими спорудами, що не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, яка використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.

5.44. При цьому колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржниці на постанови Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, оскільки враховує останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах.

5.45. Водночас, суди, задовольняючи позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 07.10.2020 за індексним № 54466284 про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон із припиненням речових прав Балачій О. В. та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не врахували положень статей 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також не врахували того, що на момент розгляду цього позову право власності на зазначений павільйон було зареєстроване за ОСОБА_1 Суди також не оцінили та не з`ясували, чи задоволення вимоги про визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами, призведе до поновлення прав позивача з урахуванням висновків Верховного Суду щодо ефективності способів захисту.

5.46. З огляду на викладене доводи скаржниці, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду частково підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.47. ФОП Балачій О. В. у касаційній скарзі також посилається на недослідження судом апеляційної інстанції доказів, зокрема, договору оренди землі (на момент укладення договору дарування) під спірним нерухомим майном.

5.48. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.49. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість наведених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.50. Суд першої інстанції зазначав про договір оренди, укладений між ФОП Балачій О. В. та Черкаською міською радою, а також виснував, що вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстровано як підставу речового права орендаря Балачій О. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; право власності на земельну ділянку за цим договором зареєстровано за територіальною громадою Черкаської міської ради, кадастровий № 7110136700:05:027:0031. Суд апеляційної інстанції також зазначав, що в пункті 2 договору оренди землі, укладеного між Черкаською міською радою та ФОП Балачій О. В., вказано про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0021 га (кадастровий номер 7110136700:05:027:0031) під існуючий торговельний павільйон у комплексі із зупинкою громадського транспорту.

5.51. Оскільки договір оренди землі досліджувався судами попередніх інстанцій, то доводи скаржниці про його недослідження є безпідставними, тому наведена скаржницею підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.

5.52. Водночас колегія суддів зазначає, що оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема, положення статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а також не з`ясовано чи призведуть до поновлення прав позивача заявлені позивачем вимоги щодо про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності Балачій О. В. на нежитлове приміщення - торговельний павільйон та про визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

5.53. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, на які посилається скаржниця, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а також допустили порушення норм процесуального права при прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, тому висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову Черкаської міської ради є передчасними.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця Балачій Олени В`ячеславівни задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 і рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2023 у справі № 925/424/23 скасувати, справу № 925/424/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак