Рішення

від 29.11.2024 по справі 638/12189/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/12189/21

Провадження № 2/638/2230/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Поддубкіної А.В.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Київської окружної прокуратури м. Харкова, в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про витребування майна, скасування державної реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИВ:

05.08.2021 керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказав, що у липні 2019 року Харківська місцева прокуратура №2 звернулась у порядку господарського судочинства з позовом до ХМР, Управління комунального майна т приватизації Департаменту економіки і комунального майна ХМР, ПП «Учбово- виробничий центр», ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування п. 24 додатку 1 до рішення 14 сесії ХМР 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 №757/17, визнання недійсним договору купівлі- продажу нежитлових будівель від 24.09.2018, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна ХМР та ПП «Учбово виробничий центр», витребування у ОСОБА_2 на користь територіальної громади нежитлові приміщення підвалу №ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг, загальною площею 59,2 кв.м., розташовані у буд. Літ. «А-Б» за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 №922/2246/19 позоав задоволено частково, визнано незаконним та скасовано п. 24 додатку 1 до рішення 14 сесії ХМР 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 №757/17, визнано недійсним договору купівлі- продажу нежитлових будівель від 24.09.2018, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна ХМР та ПП «Учбово виробничий центр». В рішенні суду встановлено, що право власності на спірні нежитлові приміщення перейшло до ПП №спецтехніка» на підставі договору купівлі- продажу від 28.01.2019, а вже 29.01.2019 на підставі договору купівлі- продажу №32 право власності перейшло до ОСОБА_2 . Спірні нежитлові приміщення вибули з комунальної власності на підставі п. 23 додатку 1 до рішення 14 сесії ХМР 7 скликання та договору купівлі- продажу нежитлових приміщень, які скасовані у судовому порядку. Позивач вказує, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача. У зв`язку з чим позивач просить витребувати у ОСОБА_2 нежитлові приміщення, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та стягнути судовий збір. Також позивач вказує, що окружної прокуратурою письмово повідомлено ХМР про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави та запропоновано позивачу самостійно захисти інтереси держави, проте ХМР не вжито заходів щодо витребування майна.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2021 вказану справу передано в провадження судді Аркатової К.В.

11.10.2021 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий суддя Аркатова К.В.) відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

06.12.2021 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий суддя Аркатова К.В.), за клопотанням представника позивача залучено до справи у якості третьої особи Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

19.01.2023 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий суддя Аркатова К.В.) закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

09.08.2023 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий суддя Аркатова К.В.) провадження у справі закрито, повернуто позивач 50% судового збору.

08.11.2023 постановою Харківського апеляційного суду ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.08.2023 про закриття провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2023 вказану справу передано в провадження судді Семіряд І.В.

12.02.2024 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий суддя Семіряд І.В.) провадження у справі зупинено до розгляду (набранням законної сили рішення суду у справі №922/2246/19.

09.10.2024 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий суддя Семіряд І.В.) провадження у справі поновлено.

Представник прокуратури Мельничук О.А. у судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити, з підстав, викладених у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засідання заперечувала проти позову, вказала, що на момент укладення договору договору купівлі- продажу спірних приміщень жодного судового спору не існувало, всі документи були належним чином оформлені та перевірені нотаріусом.

Харківська міська рада та третя особа Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, вислухавши представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряжаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципівзмагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що 24.09.2018 між територіальною громадою м. Харкова в особі ХМР, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР, як виконавчий орган ХМР в особі ОСОБА_3 (продавець) та ПП «Учбово- виробничий центр» в особі директора Суханової Т.О. (покупець) укладено договір купівлі- продажу нежитлових приміщень. Відповідно до вказаного договору продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення підвалу №ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг в житловому будинку літ. «А-Б», загальною площею 59,2 кв.м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний договір зареєстровано у реєстрі №692 та посвідчено приватним нотаріусом Галіщевою О.А.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Галіщевеою О.А. проведено державну реєстрацію права власності, форма власності приватна, частка 1, на нежитлові приміщення підвалу №ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг в житловому будинку літ. «А-Б», загальною площею 59,2 кв.м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 за суб`єктом ОСОБА_2 .

З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №268536056 від 02.08.2021 вбачається, що власником нежитлових приміщень №ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг в житловому будинку літ. «А-Б», загальною площею 59,2 кв.м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , розмір частки 1, форма власності приватна. Правл власності зареєстровано на підставі договору купівлі- продажу від 29.01.2019 №32.

З цієї ж довідки вбачається, що 28.05.2015 державним реєстратором Духно Т.В. на підставі свідоцтва про право власності від 25.09.2007 зареєстровано право власності за територіальною громадою м. Харкова. 10.10.2018 право власності припинено.

10.10.2018 право власності на нежитлові приміщення №ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг в житловому будинку літ. «А-Б», загальною площею 59,2 кв.м, розташовані за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано за ПП «Учбово- виробничим центром».

28.01.2019 право власності на спірні нежитлові приміщення було зареєстровано за ПП «Спецтехніка».

Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек відсутні.

З наданих ОСОБА_2 доказів вбачається, управління комунального майна та приватизації не заперечує проти передачі у користування підвального приміщення площею 64,5 кв.м. у будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , яке знаходиться безпосередньо під її квартирою, у якості підсобного приміщення (довідка Управління комунального майна та приватизації №4640 від 12.08.1999).

З довідки ОГПО-8 №8/745 від 15.08.2000 вбачається, що ОГПО -8 по охороні Дзержинського району м. Харкова не заперечує з приводу використання підвалу у якості підсобного приміщення, який розташовано під ізольованою квартирою АДРЕСА_3 ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , при умові обладнання підвального приміщення.

26.08.1999 головним лікарем Санітано- епідеміологічної станції надано довідку №3.1/1186, відповідно до якої підвальне приміщення, розташоване під кв. АДРЕСА_4 , квартировинаймач ОСОБА_2 може бути використане як підсобне.

25.03.1999 голова ради багатодітних сімей депутат Дзержинської райради клопотав перед головою Дзержинської райради щодо надання дозволу ОСОБА_2 приватизувати підвал під квратирою 7 по АДРЕСА_1 .

17.07.2001 рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова внесено зміни до рішення виконкому від 26.09.2000 №168/37 у п. 1 «Передати у постійне користування сім`ї ОСОБА_2 нежитлове приміщення підвальне, за адресою АДРЕСА_1 , площа 64,5 кв.м. для використання його підсобне».

З довідки житлово- експлуатаційної дільниці №21 вбачається, що підвал площею 64,5 кв.м., який знаходиться під квартирою АДРЕСА_3 має єдиний вхід (через підлогу) з коридору квартири АДРЕСА_3 та є невід`ємною частиною квартири. Підвал передбачено проектом, будувався та експлуатувався разом з будинком. Комунікації потребують ремонту, ОСОБА_4 у разі доприватизації зобов`язалась відремонтувати приміщення.

У липні 2019 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі Управління комунального майна та приватизації), Приватного підприємства "Учбово-виробничий центр" (далі ПП "Учбово-виробничий центр") та фізичної особи ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) про: 1) визнання незаконним і скасування пункту 24 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 (далі рішення Харківської міської ради від 20.09.2017); 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.09.2018 № 5637-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації і ПП "Учбово-виробничий центр", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 692 (далі договір купівлі-продажу від 24.09.2018, оспорюваний договір), скасувавши його державну реєстрацію; 3) витребування у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № II, III, IIIа, IIIб, IIIв, ІІІг, загальною площею 59,2 м2, розташовані в будинку літ. "А-Б" за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 №922/2246/19 позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано пункт 24 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.09.2018, зі скасуванням його державної реєстрації. Провадження у справі № 922/2246/19 в частині вимог про витребування у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради спірних нежитлових приміщень підвалу закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України через непідвідомчість спору у цій частині господарському суду. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №922/2246/19 від 24.09.2019 мостановуСхідного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 у справі № 922/2246/19 скасувано в частині визнання незаконним і скасування пункту 24 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17. Прийнято у цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.

В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 у справі № 922/2246/19 залишити без змін.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц - виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виклала наступний правовий висновок - можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок, що «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. […] апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення ОСОБА_2 без отримання згоди ОСОБА_1. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня. Суд зазначив, що ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_3 набула у власність, а після придбання нерухомого майна ОСОБА_3 понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. […] За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_3, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22)зроблено висновок, що: «можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним. Однак для того, щоб захід втручання у право мирного володіння майном узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що набуття майна не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння майном за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що: «5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Велика Палата Верховного Суду від 07.11.2018 у справі№ 488/6211/14-цзробила висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном.

Звертаючись до суду з позовом прокурор, в інтересах держави в особі Харківської міської ради вказав, що спірні будівлі, а саме приміщення підвалу №ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг, загальною площею 59,2 кв.м., розташовані у будинку літ. «А-Б» за адресою АДРЕСА_1 вибули з комунальної власності на підставі п. 24 додатку 1 до рішення 14 сесії ХМР та договору купівлі- продажу нежитлових будівель, які скасовані судовим рішенням через їх незаконність, волі територіальної громади м. Харкова на таке витребування не було.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 набула право власності на спірні приміщення 29.01.2019 на підставі договору купівлі- продажу.

З наданого витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на 29.01.2019, тобто на день набуття ОСОБА_2 права власності на приміщення, жодних відомостей у Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек не було.

З наданих судових рішень у справі №922/2246/19 вбачається, що з позовом про визнання незаконним і скасовано пункт 24 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017, визнання недійсним договір купівлі-продажу від 24.09.2018 керівник Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся у липні 2019 року. З сайту Судова влада вбачається, що з вказаним позовом керівник Харківської міської прокуратури №2 звернувся 16.07.2019, тобто майже через шість місяців після того, як ОСОБА_2 набула право власності на приміщення підвалу №ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг, загальною площею 59,2 кв.м., розташовані у будинку літ. «А-Б» за адресою АДРЕСА_1 .

Підтвердження добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

В судовому засіданні ОСОБА_2 зазначила, що на момент придбання у власність нею спірних приміщень жодних заборон не було, не було судових спорів щодо приміщень, всі документи були належно оформлені та не викликали жодного сумніву як у нею, так і у нотаріуса, який посвідчував угоду.

Отже, навіть проявивши розумну обачливість, ОСОБА_2 на час придбанняспірних приміщень не могла встановити, що приміщення вибули з володіння Харківської міської ради незаконно або щодо них існує спір, а ПП «Спецтехніка» не мало права відчужувати приміщення. Тому під час придбання майна ОСОБА_2 правомірно очікувала, що продавець мав право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власностіпонесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Разом з тим, в судовому засіданні не встановлено та стороною позивача не доведено, що існує справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними витребуванням у ОСОБА_2 майна, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Окрім того, з доказів, які надані відповідачем ОСОБА_2 та досліджені у судовому засіданні, вбачається, що вона з 1999 року користується спірними приміщеннями.

Суд приходить до висновку про неможливість витребування спірних приміщень у ОСОБА_2 ,оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо звернення прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради до суду.

Даний позов подано з дотриманням порядку, встановленогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру». Так, матеріали справи містять підтвердження того, що прокуратурою, відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», письмово повідомлено ХМР про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних відносинах та одночасно запропоновано самостійно захистити інтереси шляхом пред`явлення позову, проте, ХМР не вжито жодних заходів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 328, 330, 387, 388 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Київської окружної прокуратури м. Харкова, в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про витребування майна, скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/абоположеннями, що визначають порядок функціонуванняїї окремихпідсистем (модулів)рішення можебути оскарженошляхом подачіапеляційної скаргидо абочерез Харківськийапеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.11.2024.

Сторони:

Позивач Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, м. Харків, вул. Сумська, 76, 61002 , в інтересах держави в особі Харківської міської ради, ЄДРПОУ 04059243, м. Харків, м-н Конституції, 7, 61003

Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 .

СУДДЯ І.В. СЕМІРЯД