Постанова

від 31.10.2024 по справі 495/11124/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6936/24

Справа № 495/11124/23

Головуючий у першій інстанції Боярський О.О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року у складі судді Боярського О.О.,

встановив:

У жовтні 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, в якому просив суд визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та відібрати малолітню доньку ОСОБА_3 у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без позбавлення її батьківських прав, у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері.

Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що він 25.06.2016 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 у Центральному відділу державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що вказаним відділом державної реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за № 1294 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Позивач та Відповідач мають спільну дитину, а саме: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії - НОМЕР_2 від 27.11.2018, актовий запис за № 3115). На даний момент ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено. За домовленістю між Позивачем та Відповідачем, на даний час донька Ксенія проживає із Позивачем та перебуває на утриманні Позивача, а також перебуває на самостійному вихованні Позивача. ОСОБА_1 вказує, що за час проживання із ним дитина завжди була належним чином забезпечена та доглянута. Позивач зазначає, що відповідачка не проявляє до дитини уваги, не цікавиться життям доньки, її розвитком, вихованням, обґрунтовуючи це зайнятістю. При цьому матеріальний стан позивача дозволяє в повній мірі забезпечити дитину необхіднім харчуванням, повномірним розвитком, корисним дозвіллям. Відповідачка ж ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, та не приймає участі у здобутті донькою морального та фізичного виховання. Необхідність визначення місця проживання дитини із Позивачем викликана неналежною поведінкою Відповідачки по відношенню до спільної доньки, відсутністю поваги до неї та прояву інтересу до її виховання. Позивач вказує, що відповідачка ОСОБА_2 нещодавно самовільно без згоди позивача змінила місце проживання доньки, не повідомивши про це його, як батька, після чого батьку знадобилося деякий час для знаходження Відповідача. Такі обставини, на думку позивача, дають обґрунтовані підстави вважати, що проживання дитини за місцем проживання Відповідачки не відповідатиме найкращим інтересам дитини Намагання визначити місце проживання дитини із позивачем та відібрання доньки пов`язане з бажанням захистити її інтереси та права на навчання, безпеку, належний догляд в тому числі медичний, збереження її сталих соціальних зв`язків із однолітками, родичами, хрещеними батьками, бабусею, надання можливості самостійно без стороннього тиску визначитись із власною долею з урахуванням думки як матері так і батька. Позивач зазначає, що не має судимості ані в Україні ані за її межами; не перебуває у наркологічному обліку та обліку психіатра; не має боргових зобов`язань перед будь-якими фінансовими установами, що виключає можливість зменшення обсягу витрат на власну дитину. Також ОСОБА_1 вказує, що він не має жодних тяжких хронічних захворювань або схильність до них, не переніс травм або пошкоджень, що можуть викликати будь-які фізіологічні загострення в майбутньому. Зазначене, на думку позивача безсумнівно свідчить про нормальний фізичний стан позивача, необхідний для догляду за дитиною та можливість брати активну участь у її вихованні та дозвіллі.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено: визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відібрано малолітню доньку ОСОБА_3 у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без позбавлення її батьківських прав, у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, Заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, в порядку ст. 352 ЦПК України, як особа яка не приймала участі у справіподав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального прави та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та її відібрання відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що подана до суду позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам п.п. 2, 5, 8 ч.3 ст. 175 ЦПК України, у зв`язку із чим повинна була бути залишена без руху у відповідності до вимог ч.1 ст. 185 ЦПК України. Однак всупереч вищевказаним вимогам, суд відкрив провадження у справі. Крім того, перед постановленням цієї ухвали суд не виконав вимог ч.6 ст. 187 ЦПК України, а саме: не звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачки. Інформації з Єдиного демографічного реєстру щодо відповідачки у матеріалах справи також немає. Крім того, в порушення ст.ст.190, 272 ЦПК України, у матеріалах справи немає доказів відправлення ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою та додатками до неї відповідачці та третій особі - органу опіки та піклування, та відповідно орган опіки та піклування був позбавлений можливості надати висновок, наявність якого є обов`язковою у такій категорії справ щодо вимог про дітей, відповідно до ч.3 ст. 19 СК України, у зв`язку із чим позовні вимоги про визначення місця проживання доньки з батьком, за наявних матеріалів справи, не могли бути задоволені.

Доводи скарги мотивовані також тим, що жодні факти, які зазначаються у позовній заяві, документально не підтверджені щоб задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 щодо доньки; відсутні докази наявності будь - якого житла в позивача; у справі немає акту огляду умов проживання позивача; відсутні будь - які докази, що свідчать про неналежну поведінку відповідачки щодо доньки, неповагу до неї та байдужість до її виховання, однак вказані факти встановлені судом у рішенні. Хоча відповідачка своєю заявою від 23.10.2023 визнала позовні вимоги у повному обсязі і суд взяв це за основу при винесенні рішення, проте таке визнання позову щодо дитини з боку матері свідчить про відсутність спору між батьками як про місце проживання дитини, так і про її відібрання. При цьому, хоча формально суд може ухвалити рішення у випадку визнання позову відповідачем, проте в цьому випадку суд мав виконати вимоги ч.4 ст. 206 ЦПК України та перевірити доказами, чи не порушує таке визнання позову відповідачкою права, свободи та інтереси дитини. Однак зі змісту оскаржуваного рішення та переліку матеріалів справи, суд такої перевірки не зробив.

Наявність вищевказаних порушень перебуває в нерозривному зв`язку з тими фактичними обставинами, які встановлені під час досудового розслідування детективами Національного антикорупційного бюро України.

Щодо підстав для здійснення представництва прокурором, скаржником зазначено, що п. 3 ч.5 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, зокрема покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених цим Законом і пов`язаних із корупційними або пов`язаними з корупцією правопорушеннями. Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Оскаржуване рішення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Боярського О.О. від 26.10.2023 ухвалено із суттєвими порушеннями. Наявність вказаних порушень та інші докази, отримані під час розслідування кримінального корупційного правопорушення підтверджують отримання неправомірної вигоди суддею за ухвалення відповідного судового рішення, яке порушує інтереси держави. Зокрема, з урахуванням воєнного стану, необхідності залучення осіб призовного віку до участі у стримуванні збройної агресії рф проти України вказане судове рішення не сприяє ні державним, ні суспільним інтересам та безпосередньо впливає на обороноздатність країни. За результатами винесення вказаного рішення ОСОБА_1 як особа чоловічої статі отримав відстрочку від мобілізації та право безперешкодного виїзду за кордон, у зв`язку з чим, прокурор звернувся до суду із вказаною апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 26.10.2023.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 31.10.2024 та проведеному в режимі відеоконференції з`явився прокурор Карась М.В.

Інші учасники справи не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30.10.2024 на електрону пошту апеляційного суду надійшли заяви, у яких сторони просять розглянути вказану скаргу без їх участі. Скаргу прокурора визнають в повному обсязі, наслідки визнання скарги, права та обов`язки учасника справи їм відомі та зрозумілі.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 25.06.2016 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що вказаним відділом державної реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за № 1294 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Позивач та Відповідач мають спільну дитину, а саме: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 27.11.2018 року, актовий запис за № 3115).

На даний момент ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено. За домовленістю між Позивачем та Відповідачем, на даний час донька Ксенія проживає із Позивачем та перебуває на утриманні Позивача, а також перебуває на самостійному вихованні Позивача. ОСОБА_1 вказує, що за час проживання із ним дитина завжди була належним чином забезпечена та доглянута. Відповідачка не проявляє до дитини уваги, не цікавиться життям доньки, її розвитком, вихованням, обґрунтовуючи це зайнятістю.

При цьому матеріальний стан позивача дозволяє в повній мірі забезпечити дитину необхіднім харчуванням, повномірним розвитком, корисним дозвіллям.

Відповідачка ж ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, та не приймає участі у здобутті донькою морального та фізичного виховання. Необхідність визначення місця проживання дитини із Позивачем викликана неналежною поведінкою Відповідачки по відношенню до спільної доньки, відсутністю поваги до неї та прояву інтересу до її виховання.

Позивач вказує, що відповідачка ОСОБА_2 нещодавно самовільно без згоди позивача змінила місце проживання доньки, не повідомивши про це його, як батька, після чого батьку знадобилося деякий час для знаходження Відповідача.

Такі обставини, на думку позивача, дають обґрунтовані підстави вважати, що проживання дитини за місцем проживання Відповідачки не відповідатиме найкращим інтересам дитини. Намагання визначити місце проживання дитини із позивачем та відібрання доньки пов`язане з бажанням захистити її інтереси та права на навчання, безпеку, належний догляд в тому числі медичний, збереження її сталих соціальних зв`язків із однолітками, родичами, хрещеними батьками, бабусею, надання можливості самостійно без стороннього тиску визначитись із власною долею з урахуванням думки як матері так і батька. Зазначає, що не має судимості ані в Україні, ані за її межами; не перебуває у наркологічному обліку та обліку психіатра; не має боргових зобов`язань перед будь-якими фінансовими установами, що виключає можливість зменшення обсягу витрат на власну дитину.

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 та обставини, на які позивач посилається, обґрунтовуючи вимоги, визнала у повному обсязі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що оскільки відповідачка без згоди позивача змінила місце проживання їхньої доньки та в ході розгляду справи визнала позов і не заперечувала щодо визначення місця проживання неповнолітньої доньки Ксенії разом з батьком за адресою постійного проживання батька та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та спрямовані на захист прав та законних інтересів неповнолітньої дитини, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню.

Однак апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Щодо права на апеляційне оскарження рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п. 8 ч.3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень цивільного процесуального закону.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц.

Звертаючись до суду із вказаною апеляційною скаргою, Заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратуризазначав, що під час розслідування кримінального корупційного правопорушення, прокуратурою встановлено, що оскаржуване рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року порушує інтереси держави. Зокрема, з урахуванням воєнного стану, необхідності залучення осіб призовного віку до участі у стримуванні збройної агресії рф проти України вказане судове рішення не сприяє ні державним ні суспільним інтересам та безпосередньо впливає на обороноздатність країни. Так, оскаржуваним рішенням встановлений факт самостійного виховання позивачем дитини віком до 18 років, тому за результатами ухваленого рішення ОСОБА_1 , як особа чоловічої статі отримав відстрочку від мобілізації та право безперешкодного виїзду за кордон.

Відповідно до п. 3 ч.5 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, зокрема покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених цим Законом і пов`язаних із корупційними або пов`язаними з корупцією правопорушеннями.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник Заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури є особою, яка має права оскарження судового рішення.

Щодо суті позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Частиною 1 ст. 162 СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 170 СК України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

Відібрання дитини - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2022 року у справі № 308/12188/18 вказав, що «основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток».

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У частинах першій-третій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Апеляційним розглядом справи встановлено, що 12.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою про визначення місця проживання дитини, яка була зареєстрована судом 13.10.2023, відповідно до штампу вхідної кореспонденції.

В цей же день, 13.10.2023 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначене підготовче судове засідання на 26.10.2023 та в підготовчому засіданні суд ухвалив оскаржуване рішення.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги стосувалась прав та законних інтересів дитини, зокрема визначення її місця проживання з батьком, відібрання її від матері-відповідачки по справі.

Відповідачка ОСОБА_2 подала 24.10.2023 до суду заяву, у якій вона вказала, що позовну заяву ОСОБА_1 вона визнає повністю, проти задоволення позовної заяви в повному обсязі не заперечує (а.с. 19).

Тобто за обставинами справи відповідачка визнала позов, погодилась на відібрання дитини, проте чи відповідає таке відібрання інтересам дитини та як вона буде реагувати на своє відібрання від матері, судом не було перевірено, хоча в такому випадку він повинен був перш за все здійснити перевірку дотримання прав дитини, а не формально приймати визнання позову, і таке виключення з загального правила змагальності встановлено виключно в інтересах дитини.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається з матеріалів справи орган опіки та піклування хоча формально і був залучений до участі в розгляді справи судом, проте не був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, висновок суду щодо предмету розгляду не надавав.

Вказане підтверджує, що задоволення позову про визначення місця проживання малолітньої дитини у цій справі фактично створює умови та встановлює обставини, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так само судом в порушення вимог ч. 1 ст. 161 СК України під час прийняття визнання позову не було прийнято до уваги (а фактично не з`ясовано) ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Звертаючись до суду із позовом про визначення місця проживання дитини із батьком, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка ОСОБА_2 не проявляє до дитини уваги, не цікавиться її життям, її розвитком, вихованням, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не приймає участі у здобутті донькою морального та фізичного виховання. Крім того, позивачем зазначено, що відповідачка ОСОБА_2 нещодавно самовільно без згоди позивача змінила місце проживання доньки, не повідомивши про це його, як батька, після чого позивачу знадобилося деякий час для знаходження відповідача.

Разом з тим, до позовної заяви позивачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених вище обставин. В матеріалах справи також відсутні докази наявності будь - якого житла в позивача, немає акту огляду умов проживання позивача.

Окрім того, поза увагою суду залишилось те, що згідно зі ст. 163 СК України суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Проте, оскільки суд формально підійшов до розгляду справи, то інтереси дитини залишились поза межами судового дослідження, хоча згідно зі ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Таким чином, під час дослідження матеріалів справи та доказів під час апеляційного перегляду апеляційним судом зроблено висновок, що подання позову про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання її у матері включало встановлення юридичного факту самостійного виховання дітей батьком без участі матері, так як:

- використаний приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого ст. 65 Конституції України;

- беззаперечне визнання відповідачем позовних вимог, що не є притаманним для цієї категорії спорів;

- формулювання позовних вимог таким чином, аби вони співпадали з підставою звільнення з військової служби;

- формальне залучення органу опіки і піклування до розгляду справи, яке не передбачало участі їх реальної участі в судовому засіданні.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком у зв`язку з самостійним вихованням дитини необхідно відмовити.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини з батьком необхідно відмовити.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 2, 3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що Заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 1610 грн. 40 коп.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, з відмовою у задоволені позовних вимог, тому колегія суддів дійшла до висновку про те, що з ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1610 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої антикорупційної прокуратури судові витрати в розмірі 1610,40 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повний текст судового рішення складено 29.11.2024

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: О.С. Комлева

С.М. Сегеда