Постанова

від 11.11.2024 по справі 358/1167/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/13342/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 358/1167/20

11 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Миронівської міської ради Київської області на рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Тітова М.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області в особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації, Миронівської міської ради Київської області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власності,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Литвиненко Світлани Олександрівни та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив суд:

визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності за Іванівською сільською радою Богуславського району Київської області на нерухоме майно - нежитлову будівлю, складовими частинами якої як об`єкта нерухомого майна, є: нежитлова будівля (операторська), А, свердловина, А/св та водонапірна вежа, 1, про яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис про право власності № 22748733 від 05 жовтня 2017 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1374527232206);

визнати за ним право спільної часткової власності на нежитлову будівлю (операторська), А, свердловина, А/св та водонапірна вежа, 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що у процесі реорганізації КСП «Надія», яке знаходилось в с.Іванівка Богуславського району Київської області, відбулося паювання майна даного КСП відповідно до Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України 14 березня 2001 року № 62, чинного на час проведення паювання.

Він, як колишній член КСП «Надія», брав участь у паюванні майна підприємства особисто та представляв групу інших членів КСП у кількості 353 особи, які вирішили об`єднати свої майнові паї і, відповідно до суми розмірів їх майнових паїв, претендували на виділення в натурі майна КСП на групу.

27 лютого 2003 року збори власників майнових паїв (пайовиків) колишнього КСП «Надія» прийняли рішення (протокол № 1 зборів) про виділення групі власників у кількості 353 особи майна колишнього КСП в натурі на суму 1192761,57 грн та затвердили Акт комісії з розпаювання колишнього КСП «Надія», за яким ОСОБА_1 , як уповноваженому групи 353 співвласників майна колишнього КСП, було виділено в натурі майно, серед якого, зокрема: нерухоме майно - нежитлова будівля (операторська) А (в акті - приміщення башні 1), свердловина А/св (в акті - скважина інвентаризаційний № 084, по паспорту - артезіанська свердловина № 103-72, свердловина, А/св) та водонапірна вежа 1 (в акті - башня, інвентаризаційний № 083), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Указане майно було передане ПОСП «Іванівське» та між власниками майнових паїв, яким це майно виділялося на групу, в натурі не ділилося.

Надалі, протягом 2008-2018 років він за договорами купівлі-продажу викупив майнові паї колишнього КСП «Надія» у частини тих власників паїв, яким майно було виділено на групу в складі 353 осіб згідно з Актом, затвердженим 27 лютого 2003 року зборами власників майнових паїв колишнього КСП «Надія». Таким чином, вказане нерухоме майно - нежитлова будівля (операторська) А, свердловина А/св та водонапірна вежа 1 належало і дотепер належить на праві спільної часткової власності співвласникам майна колишнього КСП «Надія» - фізичним особам, в тому числі і йому, ОСОБА_1 у.

Разом з тим, 05 жовтня 2017 року державний реєстратор Литвиненко С.О. протиправно та безпідставно внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно - операторську, свердловину та водонапірну вежу за Іванівською сільською радою Богуславського району Київської області.Із витягу із реєстру вбачається, що підставою для здійснення реєстрації права власності була лише довідка Іванівської сільської ради №02-23/500 від 03 жовтня 2017 року, підписана сільським головою, яка містила відомості про те, що згідно розпорядження № 15 від 26 червня 2017 року та акту інвентаризації майна від 30 червня 2017 року водонапірна вежа та нежитлова будівля (операторська) на АДРЕСА_2 знаходиться на балансі Іванівської сільської ради, однак жодного правовстановлюючого документа на вказане майно або рішення сільської ради про віднесення майна до комунальної власності сільська рада державному реєстратору не надала.

Позивач вважав, що ні довідка, ні розпорядження № 15 від 26 червня 2017 року, ні акт інвентаризації майна від 30 червня 2017 року не є правовстановлюючими документами, не встановлюють і не підтверджують наявності будь-яких законних правових підстав виникнення у сільської ради права комунальної власності на спірне майно, а тому державний реєстратор грубо порушила приписи ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і здійснила реєстрацію права власності без належних правових підстав та всупереч ч.1 ст.26 цього Закону внесла запис про реєстрацію права власності 05 жовтня 2017 року, тобто, за 5 днів до прийняття 10 жовтня 2017 року рішення про державну реєстрацію прав.

Окрім того, згідно приписів ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, але ні він, ні інші співвласники майна не передавали спірне майно Іванівській сільській раді у комунальну власність.

Посилаючись на те, що державна реєстрація права власності на спірне майно за сільською радою порушує його право власності на майно, яке належить йому на праві спільної часткової власності, та значно зменшує обсяг майна, яке було виділене групі співвласників майна КСП «Надія», внаслідок чого усі співвласники, в тому числі і він, позбавляються права одержати спірне майно в індивідуальну власність у натурі в порядку виділу, користуватися ним, розпоряджатися, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року у справі замінено первісного відповідача - державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Литвиненко С.О. належним відповідачем - Миронівською районною державною адміністрацією Київської області в особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації.

Судом залучено до участі в справі співвідповідача - Миронівську міську раду Київської області (а.с. 232-233 том 1).

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року позов ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської областів особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації, Миронівської міської ради Київської області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власностізадоволено.

Визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію права власності за Іванівською сільською радою Богуславського району Київської області на нерухоме майно - нежитлову будівлю, складовими частинами якої як об`єкта нерухомого майна, є: нежитлова будівля (операторська), А, свердловина, А/св та водонапірна вежа, 1, про яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис про право власності № 22748733 від 05 жовтня 2017 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1374527232206).

Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на нежитлову будівлю (операторська), А, свердловина, А/св та водонапірна вежа, 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з ухваленним рішенням суду першої інстанції, відповідач Миронівська міська рада Обухівського району Київської області подалаапеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що ухвалено при неповно з`ясованих обставинах, що мають значення для справи, та їх недоведеності, з порушення судом норм процесуальногоправаі неправильним застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував предмет спору та не з`ясував питання наявності у позивача права на спірне нерухоме майно, як і не вказав норму на підставі якої таке право виникло. Визнаючи право власності за позивачем на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції помилково взяв до уваги протокол № 1 від 27 лютого 2003 року, який не містить жодної ідентифікації нерухомого майна, яке є предметом спору, у протоколі відсутні відомості про виділення майна групі власників із 353 осіб, не врахував відсутність кворуму на зборах пайовиків. До того ж, звернення до суду з позовом про визнання права власності на конкретне майно в рахунок майнового паю члена КСП без попереднього вирішення даного питання зборами співвласників є передчасним, а суд своїм рішенням не може підміняти збори.

У судовому рішенні не зазначено на підставі яких доказів суд встановив факт виділення майна 353 пайовикам та яким саме на зборах від 27 лютого 2003 року, і що майнові паї викуплені позивачем саме у цих пайовиків. Також суд першої інстанції не врахував відсутність доказів про зверенння позивача до зборів співвласників майнових паїв із заявою про виділення зі структури пайового фонду колишнього КСП «Надія» придбаного ним у 2008-2019 роках майнового паю.

Поза увагою суду залишились обставини, встановлені рішеннями господарських судів в межах розгляду справи № 911/2180/18 за аналогічним позовом ПОСП «Іванівське», керівником якого є позивач. При розгляді вказаної справи ОСОБА_5 особисто представляв ПОСП «Іванівське»і заявляв про те, що спірне майно є на балансі ПОСП «Іванівське» і має бути визнане саме за юридичною особою на праві власності за набувальною давністю, а також не заперечував, що спірне майно є соціальною інфраструктурою, яка забезпечує потреби у воді мешканців багатоповерхових будинків по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , та що інших джерел водопостачання даних будинків не існує. Отже, позивач усвідомлює, що ухвалене рішення може завдавати шкоди громадянам - жителям села, що суперечить статті 13 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував положення Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерство аграрної політики України № 62 від 14 березня 2001 року та Типове положенняпро комісію з вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 28 лютого 2001 року, відповідно до яких саме комісія має вносити пропозиції загальним зборам щодо виділення групі осіб, які є власниками паїв, індивідуально визначеного майна, а загальні збори їх розглядають та затверджують, чого в даній справі не встановлено.

Також, суд першої інстанціїне врахував, що спірне майно є соціальною інфраструктурою і забезпечує потребу у воді мешканців кількох багатоповерхових будинків на АДРЕСА_1 , а тому, відповідно до положень статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та постанови Кабінету Міністрів України № 1253 від 13 серпня 2003 року, де визначено, що є об`єктом соціальної інфраструктури (інженерні будівлі і споруди, призначені для обслуговування об`єктів соціальної інфраструктури (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди,обладнання тощо) воно безумовно підлягає безоплатній передачі до комунальної власності.

Щодо реєстрації спірного майна сторона відповідача зазначає, що право власності за сільською радою зареєстровано правомірно на підставі відповідного рішення сільської ради, а довідка Іванівської сільської ради №02-23/500 від 03 жовтня 2017 року в розумінні вимог пункту 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127 є документом, що підтверджує факт перебування спірного майна у комунальній власності. В свою чергу, позивач не довів, що він звертався для оформлення свого права на нерухоме майно в законному порядку та йому було відмовлено.

В частині порушення норм процесуального права сторона відповідача вказує, що суд першої інстанції не відобразив у рішенні обставини та заперечення, зазначені відповідачем у відзивах на позов та на заяву про збільшення позовних вимог, як і взагалі не вказав про заміну відповідача Іванівської сільської ради на її правонаступника Миронівську міську рада, не дав оцінки тому факту, що позивачем не визначено зміст вимог до кожного відповідача.

Суд першої інстанції також не визначив коло відповідачів та не врахував, що предмет позову стосується інших співвласників майна КСП, яких не залучено до розгляду справи, а розгляд справи без них не відповідає завданню судочинства. Не відреагував суд і на заяву відповідача про зловживання позивачем своїми правами шляхом подання аналогічних позовів, зокрема, до господарського суду, що суперечить ст.6 Конвенції про захист прав людини.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до позовних вимог ОСОБА_1 позовну давність.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нагорний Олександр Віталійович просить апеляційну скаргу відповідача Миронівської міської ради Київської області залишити без задоволення, а на рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року - без змін.

Зазначає, що документи, що наявні в матеріалах справи містять інформацію, що водонапірна вежа, операторська та скважина, на які оформлено право Іванівської сільської ради, є саме тим майном, яке належало на праві власності позивачу ОСОБА_6 та іншим членам КСП «Надія», а в подальшому передано в користування ПОСП «Іванівське». Також підтвердженням ідентифікації спірного майна, а також про передачу спірного майна позивачу за актом передачі майна №1 від 27.02.2003, свідчать обставини, встановлені рішеннями Північного апеляційного господарського суду та Богуславського суду Київської області, які в силу вимог частини 5 статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Щодо доводів відповідача про нелегітимність загальних зборів КСП «Надія» сторона позивача зазначає, що як рішення про проведення загальних зборів, так і рішення, прийняті на загальних зборах є чинними і ніким не оскаржувались.

Звертає увагу на те, що передача майна групі співвласників була здійснена у лютому 2003 року не комісією, а зборами власників майнових прав колишнього КСП «Надія», що цілком відповідає приписам нормативних актів.

Сторона позивача підтверджує, що виділене у 2003 році групі співвласників майно, до складу якого входить і спірне майно, належить не тільки позивачу, а й іншим співвласникам - фізичним особам на праві спільної власності, а тому позивач, в силу вимог статті 392 ЦК України, просить визнати за ним право спільної часткової власності на спірне майно, як на частину того майна, що єдиною масою було виділено групі співвласників у лютому 2003 року, оскільки відповідач такого права не визнає.

У межах цієї справи між співвласниками майна немає спору щодо конкретної частки позивача у праві спільної часткової власності, тоді як визначення частки кожного із співвласників майна, на думку сторони позивача, може відбуватись в межах групи співвласників майна.

Доводи відповідача про те, що спірне майно належить до об`єктів соціальної сфери сторона позивача вважає виключно суб`єктим судженням відповідача, яке позбавлене будь-якого об`єктивного та правового підгрунтя.

Аргумент відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом є, на думку сторона позивача, безпідставним, оскільки перебіг позовної давності розпочався з моменту, коли право позивача було порушено, тобто, у жовтні 2017 року, коли було здійснено державну реєстрацію право власності на спірне майно за Іванівською сільською радою.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу Миронівської міської ради Київської області задоволено.Рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області в особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації, Миронівської міської ради Київської області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власності.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2024 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Нагорним Олександром Віталійовичем.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 серпня 2022 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Ратнікова В.М., судді Левенець Б.Б., Борисова О.В. для розгляду справи № 358/1167/20.

Ухвалою Київського апеляційного суду від08 липня 2024 року поновлено відповідачу Миронівській міській раді Київської області строк на апеляційне оскарження рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року.

Відкрито апеляційне провадження в цивільній справі за апеляційною скаргою відповідача Миронівської міської ради Київської області на рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року, справу призначено до розгляду.

У такому випадку рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року переглядається судом апеляційної інстанції за раніше поданою апеляційною скаргою відповідача Миронівської міської ради Київської області.

В судовому засіданні представник Миронівської міської ради Київської області Лях Вікторія Миколаївна повністю підтримала доводи апеляційної скрги та просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Нагорний Олександр Віталійович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник Миронівської районної державної адміністрації Київської області в судове засіданя не з?явився, про день та час розгляду справи апеляційним судом державна адміністрація повідомлена у встановленому порядку, участь свого представника в судовому засіданні не забезпечила, а тому суд вважає можливим розгляд справи у відсутності її представника.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 лютого 2003 року збори власників майнових паїв (пайовиків) колишнього КСП «Надія» прийняли рішення (протокол № 1 зборів) про виділення групі власників у кількості 353 особи (довірена особа групи власників - ОСОБА_1 ) майна колишнього КСП «Надія» в натурі на суму 1 192 761,57 грн та затвердили Акт, складений комісією з розпаювання колишнього КСП «Надія».

Згідно Акту передачі майна колишнього КСП «Надія» власнику ОСОБА_1 у (як уповноваженому групи 353 співвласників майна колишнього КСП) було виділено в натурі майно, серед якого, зокрема: нерухоме майно - нежитлова будівля (операторська) А (в Акті - приміщення башні 1), свердловина А/св (в Акті - скважина інвентаризаційний № 084, по паспорту - артезіанська свердловина № 103-72, свердловина, А/св) та водонапірна вежа 1 (в Акті - башня, інвентаризаційний № 083), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу купив належні із числа 353 співвласників майна колишнього КСП «Надія» цим особам паї, внаслідок чого позивачу сільська рада видала свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати), а саме:

- свідоцтво серії НОМЕР_1 від 09.12.2008 на майновий пай у частці 16561 грн, (майнові паї, куплені в ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 );

-свідоцтво серії НОМЕР_2 від 21.01.2009 на майновий пай у частці 18140 грн, (майнові паї, куплені в ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 );

- свідоцтво серії НОМЕР_3 від 26.03.2010 на майновий пай у частці 63868,19 грн., що становить 2,53% (майнові паї, куплені в ОСОБА_18 - спадкоємець ОСОБА_19 , ОСОБА_20 - спадкоємець ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , З ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 );

- свідоцтво серії НОМЕР_4 від 25.10.2010 на майновий пай у частий 24572 грн., що становить 0,97 % (майнові паї, куплені у ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 );

- свідоцтво серії НОМЕР_5 від 25.02.2011 на майновий пай у частці 81141 грн., що становить 3,21 % (майнові паї, куплені в ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 . правонаступник ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 правонаступник ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 спадкоємець ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , власники - ОСОБА_77 та ОСОБА_78 . правонаступник 50% ОСОБА_79 , ОСОБА_80 правонаступник ОСОБА_81 , власники - ОСОБА_77 та ОСОБА_78 . правонаступник 50% ОСОБА_82 );

- свідоцтво серії НОМЕР_6 від 30.11.2011 на майновий пай у частці 133570 грн., що становить 5,28 % (майнові паї, куплені в ОСОБА_83 - правонаступник ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 власник ОСОБА_88 та ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 власник ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 правонаступник ОСОБА_114 , ОСОБА_115 правонаступник ОСОБА_116 , ОСОБА_117 правонаступник ОСОБА_118 );

- свідоцтва серії НОМЕР_7 та НОМЕР_8 від 29.05.2012 на майновий пай у частці 25689 грн., що становить 1,02 % (майнові паї, куплені в ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 правонаступник ОСОБА_124 50%, ОСОБА_123 правонаступник ОСОБА_125 50%, ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 - правонаступник ОСОБА_134 );

- свідоцтво серії НОМЕР_9 від 03.08.2012 на майновий пай у частці 29171 грн., що становить 1,15 % (майнові паї, куплені в ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 - правонаступник ОСОБА_141 , ОСОБА_142 - правонаступник ОСОБА_143 );

- свідоцтво серії НОМЕР_10 від 22.10.2014 на майновий пай у частці 22223 грн., що становить 0,87 % (майнові паї, куплені в ОСОБА_144 , ОСОБА_145 - правонаступник ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 - правонаступник ОСОБА_150 );

- свідоцтво серії НОМЕР_11 від 03.04.2015 на майновий пай у частці 57 552 грн., що становить 2,27 % (майнові паї, куплені в ОСОБА_151 , ОСОБА_152 , ОСОБА_83 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 , ОСОБА_156 , ОСОБА_157 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_160 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 );

- свідоцтво серії НОМЕР_12 від 02.09.2015 на майновий пай у частці 42 619 грн., що становить 1,51 % (майнові паї, куплені в ОСОБА_163 , ОСОБА_164 , ОСОБА_165 правонаступник - ОСОБА_166 , ОСОБА_133 правонаступник - ОСОБА_134 , ОСОБА_167 , ОСОБА_168 правонаступник - ОСОБА_169 , ОСОБА_170 , ОСОБА_171 , ОСОБА_172 , ОСОБА_173 , ОСОБА_174 , ОСОБА_175 ).

Крім того, судом встановлено, що за договорами купівлі-продажу від 13 липня 2017 року, від 15 травня 2018 року, від 01 червня 2018 року та від 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 купив такі майнові паї: у ОСОБА_176 (частка вартістю 1068 грн, що становить 0,04 %); у ОСОБА_177 власник ОСОБА_178 (частка вартістю 1203 грн., що становить 0,05 %); у ОСОБА_179 (частка вартістю 5622 грн., що становить 0,22 %); у ОСОБА_180 (частка вартістю 9050 грн., що становить 0,36%); у ОСОБА_181 (частка вартістю 6532 грн., що становить 0,26 %); у ОСОБА_182 (частка вартістю 6165 грн., становить 0,24%).

Згідно пояснень позивача, копії указаних договорів із майновими сертифікатами продавців були подані Іванівській сільській раді, але сільська рада, в порушення п. п. 13, 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою КМ України № 177 від 28 лютого 2001 року, не видає йому нове відповідне свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).

Також, судом встановлено, що рішенням Богуславського районного суду Київської області від 10 лютого 2009 року у справі № 2-19/09 визнано незаконним рішення загальних зборів співвласників майнових паїв колишнього КСП «Надія» с. Іванівка Богуславського району Київської області від 28 грудня 2001 року в частині включення до переліку майна пайового фонду житлових квартир в будинках АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 передати до комунальної власності Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області квартири АДРЕСА_6 , квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , квартири АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , разом з мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, та інженерними будівлями і спорудами, призначеними для обслуговування житлових будинків; зобов`язано ПОСП «Іванівське» і комісію з розпаювання основних та оборотних засобів колишнього КСП «Надія» передати до комунальної власності Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_18 , квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 разом з мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, та інженерними будівлями і спорудами, призначеними для обслуговування житлових будинків.

07 травня 2009 року вказане рішення Богуславського районного суду Київської області набрало законної сили.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 12 грудня 2016 року роз`яснено рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 лютого 2009 року № 2-19/09 в частині передачі до комунальної власності Іванівської сільської ради мереж електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, та інженерних будівель і споруд, призначених для обслуговування житлових будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , а саме згідно досліджених по справі доказів підлягали до передачі водопровід з сантехнічною мережею біля багатоповерхових будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області в особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації, Миронівської міської ради Київської області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власності, суд першої інстанції вказав на те, що спірне майно - нежитлова будівля (операторська) А, свердловина А/св та водонапірна вежа 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з лютого 2003 року перебуває в спільній частковій власності групи співвласників майна колишнього КСП «Надія», у тому числі позивача, який набув право спільної часткової власності у цьому майні, як індивідуально за рахунок свого майнового паю, та внаслідок викупу майнових паїв інших співвласників.

Оскільки збори власників майнових паїв (пайовиків) колишнього КСП «Надія» прийняли рішення 27 лютого 2003 року, то за таких обставин, спірне майно не може вважатися тим, яке передається до комунальної власності безоплатно відповідно до п. 8 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», так як дана норма набрала чинності лише 12 березня 2003 року. Крім того, суд звертає увагу на те, що ні Іванівською сільською радою, ні іншим суб`єктом не оскаржувалось рішення про розпаювання майна КСП «Надія» (протокол №1 від 27.02.2003 року), а саме щодо виділення групі власників у кількості 353 особи (довірена особа групи власників - ОСОБА_1 ) майна колишнього КСП «Надія» в натурі на суму 1 192 761 грн. 57 коп. Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 10 лютого 2009 року не вирішувалось питання про передачу до Іванівської сільської ради спірного майна - нежитлової будівлі (операторська), А, свердловина, А/св та водонапірна вежа, 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відсутні передбачені законом підстави набуття права комунальної власності на спірне майно, оскільки: ні держава, ні будь-який інший суб`єкт права власності, в тому числі співвласники майна пайового фонду колишнього КСП «Надія, не передавали це майно сільській раді в порядку, визначеному законом. Спірне майно не належить до об`єктів соціальної інфраструктури і не було передано на баланс сільської ради безоплатно, а було розпайоване в 2003 році та передане у спільну часткову власність 353 фізичним особам - колишнім членам КСП «Надія». Реєстрація права власності за сільською радою здійснена з порушенням закону, бо довідка сільської ради, розпорядження та акт інвентаризації майна не є правовстановлюючими документами, а державний реєстратор вчинила запис про право власності 05 жовтня 2017 року, при тому, що рішення про державну реєстрацію прийнято нею 10 жовтня 2017 року - тобто вже після того, як було вчинено запис про право власності. Строк позовної давності позивачем не пропущено.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року не відповідає.

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначені, зокрема, Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».

У статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Згідно зі статтями 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яке вони одержують при виході з підприємства. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Крім того, питання виділення майнового паю урегульовано частково і в Указі Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».

Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» з метою забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки зобов`язано відповідні органи влади розробити та здійснити протягом року комплекс організаційних заходів, в тому числі щодо: забезпечення вільного здійснення права власності на паї (передачі в оренду, купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування); виділення в натурі власникам паїв (групі осіб чи окремим особам), індивідуально визначених об`єктів із складу майна реорганізованих КСП чи їх правонаступників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» серед іншого затверджено Порядок визначення розмірів майнових паїв членів КСП та їх документального посвідчення.

Відповідно до пунктів 13-14 вказаного Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво. Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

На виконання зазначених Указу Президента України і постанови Кабінету Міністрів України Міністерство аграрної політики України наказом від 14 березня 2001 року № 62 затвердило Порядок розподілу та використання майна реорганізованих КСП, відповідно до пункту 9 якого (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Абзацами 4-6 пункту 15 цього Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі. Підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акту приймання-передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у Свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчені підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтва з відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що наявність у особи свідоцтва про право власності на майновий пай (сукупну вартість викуплених майнових паїв) свідчить про наявність у цієї особи виключно права на виділ в натурі майна зі складу пайового фонду КСП у розмірі вартості паю за рішенням зборів із дотриманням процедури, встановленої пунктом 15 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств (наказ Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62).

Зазначене свідоцтво не є доказом виникнення у власника паю права власності на конкретне рухоме чи нерухоме майно, яке входить до складу пайового фонду.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 617/1374/17 (провадження № 61-101св21) від 02 лютого 2024 рокуу справі № 599/2373/21(провадження № 61-6506св23).

У постановах Верховного Суду від 30 березня 2020 року в справі № 125/1545/16-ц (провадження № 61-20164св19), від 01 жовтня 2020 року у справі № 310/7483/18 (провадження № 61-15183св19) зазначено, що до виділення на зазначені майнові сертифікати у передбаченому законом порядку конкретного майна усі вони є лише співвласниками майнових паїв, а не співвласниками майна. Право на майновий пай виникає у члена КСП, засвідчується відповідним документом - майновим сертифікатом і не пов`язується з конкретним майном до його виділення в натурі. Власники майнового паю на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП, що не пов`язано з виділеним у натурі майна, не є співвласниками частки у праві спільної часткової власності колективного підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

У справі що переглядається, позивачем не надано жодного належного та допустимиого доказу, який би беззаперечно свідчив про те, що ОСОБА_1 звертався із заявою про виділення майна в натурі на підставі майнових сертифікатів, виданих Іванівською сільською радою, і таке майно в натурі йому виділялосьзі складу пайового фонду КСП «Надія».

Відтак, твердження позивача про наявність у нього суб`єктивного права власності на спірне майно, що підтверджується свідоцтвами на майнові паї у відповідних частках, договорами купівлі-продажу майнових паїв та актами прийому-передачі майнового паю, не грунтуються на вимогах нормативних актів, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Відтак, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що перехід права власності від колишнього КСП, чи підприємства-правонаступника до групи співвласників відбувається в момент передачі майна та оформлення акта приймання-передачі майна і не потребує інших документів.

Як вище вказувалося, позивачу не виділялося за рішенням загальних зборів співвласників в натурі майно, яке б відповідало сукупному розміру його майнового паю.

Це ж стосується посилань суду першої інстанції на виникнення у позивача права власності на спірне майно внаслідок послідовних фактів, які відбулися, а саме: прийняття рішення загальними зборами співвласників майна реорганізованого КСП «Надія» про виділення зі складу пайового фонду майна індивідуальній групі та послідуючої його передачі за актом, а викуп позивачем у співласників їх майнових паїв свідчить про виникнення у нього права власності на це майно. Такі висновки суду першої є безпідставними,так як суперечать наведеним вище нормативним документам, зокрема, постанові КМ України № 177 від 28 лютого 2001 року «Про врегулювання питань щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженому наказом Мінагрополітики України № 62 від від 14 березня 2001 року та листу Мінагрополітики України № 37-25-11/3923 від 05 траня 2001 року «Щодо порядку видачі, обліку та погашення Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат)», згідно яких при виділенні з пайового фонду КСП в натурі майна групі співвласників на свідоцтві кожного співвласника робиться відмітка про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою, а саме свідоцтво вилучається, оскільки особа вже скористалася своїм правом на виділ майна.

Отже, після виділення в натурі майна групі співвласників у кількості 353 осіб, останні взагалі не мали права проводити відчуження цього майна позивачу, а наявні у них свідоцтва про право власності на майновий пай в КСП мали бути вилучені у них із відповідними відмітками за підписом посадової особи та прикладенням печатки.

При цьому, посилання суду першої інстанції на те, що позивач придбав у співвласників конкретне майно, а не майнові паї не грунтуються на матеріалах справи, та спростовуються договорами купівлі-продажу майнових паїв, за якими позивач придбав у співвласників саме майнові паї, а не конкретне рухоме чи нерухоме майно.

Крім того, висновки суду про те, що відсутні передбачені законом підстави набуття права комунальної власності на спірне майно відповідно до п. 8 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», так як дана норма набрала чинності лише 12 березня 2003 року, а також про те, що спірне майно не належить до об`єктів соціальної інфраструктури і не було передано на баланс сільської ради безоплатно, а було розпайоване в 2003 році та передане у спільну часткову власність 353 фізичним особам - колишнім членам КСП «Надія» також є безпідставними та не грунтуються на законі.

Спірне майно є соціальною інфраструктурою і забезпечує потребу у воді мешканців кількох багатоповерхових будинків по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ого району Київської області, а відтак безумовно підлягає безоплатній передачі до комунальної власності.

Вказані обставини встановлені судовими рішенням господарських судів у справі № 911/2180/18 за аналогічним позовом ПОСП «Іванівське» до Іванівської сільської ради про визнання права власності на це ж майно, де суди встановили, що нежитлова будівля (операторська) А, свердловина А/св та водонапірна вежа 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктами соціальної інфраструктури, які забезпечують потреби у воді мешканців багатоповерхових будинків по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , Богуславського району, Київської області, та інших джерел водопостачання даних будинків не існує, а тому відповідно до положень ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та постанови КМ України № 1253 від 13 серпня 2003 року, які визначають, що саме є об`єктом соціальної інфраструктури (інженерні будівлі і споруди, призначені для обслуговування об`єктів соціальної інфраструктури (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди,обладнання тощо) воно мало передатися до комунальної власності.

Апеляційний суд звертає увагу на те що, відмовляючи у позові у вказаній справі № 911/2180/18 господарський суд вказав, що позивач, як правонаступник КСП «Надія» в частині спірного майна, яке на його думку правомірно перейшло до нього на підставі актів передачі від 27 лютого 2003 року, зобов`язаний був знати і повинен був передбачити приналежність такого майна до об`єктів соціальної сфери, які відповідно до норм чинного законодавства підлягають безоплатній передачі до комунальної власності, а отже, і про незаконність володіння і користування таким майном, що виключає добросовісність володіння спірним майном з боку позивача.

Згідно приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, посилання суду першої інстанції у рішенні на неможливість застосування положень ч. 8 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», оскільки збори власників майнових паїв (пайовиків) колишнього КСП «Надія» прийняли рішення 27 лютого 2003 року, а п. 8 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», набрала чинності лише 12 березня 2003 року помилкові та недоречні.

Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» покладено на Міністерство аграрної політики, Раду міністрів АРК Крим та обласні районні державні адміністрації забезпечення управління об`єктами права державної власності, що перебували в користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, а також збереження і використання за призначенням до передачі у комунальну власність об`єктів соціальної інфраструктури, які належали зазначеним підприємствам.

Відповідно до п.17 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України № 62 від 14 березня 2001 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України № 305/5496 від 04 квітня 2001 року підприємство-правонаступник здійснює заходи щодо передачі майна соціальної інфраструктури на баланс органів місцевого самоврядуавння.

Отже, нормативними актами ще із 2001 року встановлено, що об`єкти соціальної інфраструктури передаються на баланс органів місцевого самоврядуавння і розпаюванню не підлягають.

Внесення змін до ст.31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та прийняття постанови КМ України № 1253 від 13 серпня 2003 року, де визначено, що об`єкти соціальної інфраструктури (інженерні будівлі і споруди, призначені для обслуговування об`єктів соціальної інфраструктури (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо) мали передатися до комунальної власності лише деталізувало процедуру такої передачі, а не встановило її, як помилково вважав суд.

Посилання суду першої інстанції на те, що реєстрація права власності за сільською радою здійснена з порушенням закону, бо довідка сільської ради, розпорядження та акт інвентаризації майна не є правовстановлюючими документами, не є безумовною підставою для скасування реєстрації, оскільки позивач в першу чергу має довести наявність свого права власності чи іншого речового права на спірне майно і, як наслідок, факт порушення його права, що повністю кореспондується із приписами ч. 1,3 ст. 4 ЦПК України, згідно якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вище вказувалося, суб`єктивне право у позивача на спірне майно відсутнє, оскільки дане майно належить до об`єктів соціальної інфраструктури, яке має передаватися на баланс органів місцевого самоврядуавння і розпаюванню не підлягає.

Висновки суду першої інстанції про те, що державний реєстратор вчинила запис про право власності 05 жовтня 2017 року, при тому, що рішення про державну реєстрацію прийнято нею 10 жовтня 2017 року, тобто, вже після того, як було вчинено запис про право власності, колегія суддів відхиляє, так як вони суперечать положенням ч. 13 ст. 18 вказаного вище Закону, згідно якої датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, а не дата прийняття рішення, як помилково вважає суд першої інстанції.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області в особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації, Миронівської міської ради Київської області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власності.

Відтак, формальний підхідсуду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що спірне майно у вигляді нежитлової будівлі (операторська), А, свердловини, А/св та водонапірної вежі, 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктами соціальної інфраструктури, які забезпечують потреби у воді мешканців багатоповерхових будинків по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , та інших джерел водопостачання даних будинків не існує.

Вказане майно, відповідно до положень Указу Президента України від 29 січня 2001 року № 62, Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України № 62 від 14 березня 2001 року, зареєстрованого у МЮ України № 305/5496 від 04 квітня 2001 року, ст.31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та постанови КМ України № 1253 від 13 серпня 2003 року не підлягає розпаюванню і не може належати членам КСП на праві власності і підлягає передачі до комунальної власності, що виключає можливість визнання за позивачем права власнсоті на дане майно.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З ситемного аналізу вказаних норм права вбачається, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, що складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимоги про захист порушеного права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, у позовній заяві повинна чітко зазначити, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та призначає, які саме дії необхідно вчинити судом для відновлення права. У своєму розгляді суд має перевірити доводи, на яких ґрунтовуються позовні вимоги, у тому числі матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи воно буде відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, особою до якої предявлено позов.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , так як ним не доведено, що його права порушені.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача Миронівської міської ради Київської області підлягає задоволенню, рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області в особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації, Миронівської міської ради Київської області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власності без задоволення.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача Миронівської міської ради Київської областізадоволено, то з ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь Миронівської міської ради Київської областісудові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 522,40 грн.

Керуючись ст. 16 ЦК України, ст.ст. 7, 8,9, 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», п.п.13-14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів КСП та їх документального посвідчення, ст.ст.», 76, 81, 82, 89, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача Миронівської міської ради Київської області задовольнити.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області в особі Відділу адміністративних послуг та державної реєстрації, Миронівської міської ради Київської області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власності залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_13 ) на користь Миронівської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054984) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 522,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Судді: