Окрема думка

від 16.10.2024 по справі 911/952/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року

у справі № 911/952/22(провадження № 12-79гс23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український банківський консалтинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін-трейд», ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 9 352 972,33 грн,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український банківський консалтинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін-трейд», ОСОБА_1 та касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

1. ТОВ «Український банківський консалтинг» (далі - ТОВ «Український банківський консалтинг», позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Твін-трейд» (далі - ТОВ «Твін-трейд», позивач 2) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач 3) у червні 2022 року звернулися до суду з позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

(далі - ПАТ «Центренерго», відповідач) про стягнення:

? з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Український банківський консалтинг» 3 640 156,98 грн суми основної заборгованості, 458 958,85 грн пені за період з 14 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду, 1 092 047,00 грн штрафу у розмірі 30 % від загальної вартості цінних паперів, 80 183,00 грн - 3 % річних та 409 650,28 грн інфляційних втрат за період з 06 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду;

? з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Твін-трейд» 1 701 943,73 грн основної заборгованості, 214 584,69 грн пені за період з 14 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду, 510 583,11 грн штрафу у розмірі 30 % від загальної вартості цінних паперів, 37 489,00 грн - 3 % річних та 191 530,65 грн інфляційних втрат за період з 06 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду;

? з ПАТ «Центренерго» на користь ОСОБА_1 650 913,12 грн основної заборгованості, 82 068,54 грн пені за період з 14 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду, 195 273,93 грн штрафу у розмірі 30 % від загальної вартості цінних паперів, 14 338,00 грн - 3 % річних та 73 251,45 грн інфляційних втрат за період з 06 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду.

2. Позивачі обґрунтовували пред`явлений позов тим, що відповідач не оплатив вартість належних їм акцій, які підлягають обов`язковому викупу за договорами купівлі-продажу цінних паперів (викупу емітентом власних цінних паперів) (далі - договори № 1, 2, 3), що визнані судом укладеними за результатами розгляду судової справи № 910/3008/20.

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

3. Рішенням від 18 січня 2023 року Господарський суд Київської області позов задовольнив частково.

Стягнув з ПАТ «Центренерго» на користь:

? ТОВ «Український банківський консалтинг» 3 640 156,98 грн основної заборгованості, 310 560,24 грн пені, 1 092 047,00 грн штрафу, 409 650,28 грн інфляційних втрат, 80 183,00 грн 3 % річних та 82 988,96 грн судового збору;

? ТОВ «Твін-трейд» 1 701 943,73 грн основної заборгованості, 145 201,38 грн пені, 510 583,11 грн штрафу, 191 530,65 грн інфляційних втрат, 37 489,00 грн 3 % річних та 38 801,22 грн судового збору;

? ОСОБА_1 650 913,12 грн основної заборгованості, 55 532,70 грн пені,

195 273,93 грн штрафу, 73 251,45 грн інфляційних втрат, 14 338,00 грн 3 % річних та 14 839,64 грн судового збору.

Відмовив у задоволенні інших вимог позову.

Суд призначив органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, здійснювати нарахування до моменту виконання рішення суду в такому порядку: у частині стягнення сум основної заборгованості з ПАТ «Центренерго», присуджених до стягнення у повному обсязі:

- інфляційних втрат від суми основної заборгованості за формулою: сума непогашеної заборгованості * індекс інфляції за кожний місяць, починаючи

з 01 квітня 2022 року, - сума непогашеної заборгованості, на яку нараховуються інфляційні втрати за відповідний місяць;

- 3 % річних від суми основної заборгованості за формулою: сума непогашеної заборгованості * 3 % річних * кількість днів прострочення / кількість днів

у відповідному році, починаючи з 01 квітня 2022 року.

4. Постановою від 13 вересня 2023 року Північний апеляційний господарський суд виключив з пункту 6 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року висновки в частині стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Український банківський консалтинг», ТОВ «Твін-трейд» та ОСОБА_1 інфляційних втрат від сум основної заборгованості до моменту виконання рішення.

В іншій частині зазначене рішення залишив без змін.

Судові витрати ТОВ «Український банківський консалтинг», ТОВ «Твін-трейд», ОСОБА_1 та ПАТ «Центренерго», пов`язані з поданням апеляційних скарг, поклав на скаржників.

У задоволенні клопотання про повернення ТОВ «Український банківський консалтинг» та ТОВ «Твін-трейд» зайво перерахованого судового збору відмовив.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

5. ТОВ «Український банківський консалтинг», ТОВ «Твін-трейд» та ОСОБА_1 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просили:

- скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року в частині відмови у стягненні пені та додатково стягнути з ПАТ «Центренерго» пеню, розраховану за період з 14 січня до 31 березня 2022 року, як-от: на користь ТОВ «Український банківський консалтинг» пеню в розмірі 148 405,61 грн, на користь ТОВ «Твін-трейд» в розмірі 69 383,31 грн, а на користь ОСОБА_1 у розмірі 26 535,84 грн;

- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року в частині відмови у поверненні надмірно сплаченого судового збору, повернути ТОВ «Український банківський консалтинг» надмірно сплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 606,08 грн, ТОВ «Твін-трейд» - у розмірі 1 106,66 грн.

6. ПАТ «Центренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою,

в якій просив:

- скасувати повністю пункт 6 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року з урахуванням змін, внесених пунктом 3 резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року, а також скасувати зазначені судові рішення у частині задоволення позову про стягнення штрафу, пені та в цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити їх розмір на 99 %.

7. Ухвалою від 06 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України

(далі - ГПК України), задля відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09, про те, що зазначення в договорі умови щодо нарахування штрафної санкції за кожен день прострочення є достатньою підставою у розумінні статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) для нарахування суми такої санкції строком більше ніж шість місяців.

8. Ухвалою від 23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.

9. Постановою від 16 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду:

- залишила без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 рокута рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у стягненні пені за період з 14 січня до 31 березня 2022 року, в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу на загальну суму 2 309 198,36 грн, в частині надання вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду в цій справі, проводити нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду;

- скасувала постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у поверненні ТОВ «Український банківський консалтинг», ТОВ «Твін-трейд» надмірно сплаченого судового збору, ухвалила в цій частині нове рішення про задоволення клопотання від 01 серпня 2023 року б/н про повернення зайво перерахованого судового збору, повернула ТОВ «Український банківський консалтинг» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 595,17 грн, а

ТОВ «Твін-трейд» - 1 096,73 грн;

- в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 залишила без змін.

10. Постанова мотивована тим, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

11. Приписи частинидесятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховується відсотки, суд вправі відповідно до частинидесятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення.Передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) охоплюються правилами частинидесятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

12. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

13. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували зазначені вище норми права у спірних правовідносинах.

14. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що суд апеляційної інстанції помилково визначив суму судового збору для

позивача 1 - 10 326,58 грн та позивача 2 - 4 828,16 грн, без урахування змісту самої апеляційної скарги та приписів частини четвертої статті 6 Закону України «Про судовий збір», внаслідок чого позивачі 1, 2 за подання апеляційної скарги надмірно сплатили судовий збір, переплата якого підлягає поверненню з Державного бюджету України.

15. До того ж, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09 немає, оскільки аналіз змісту мотивів викладених у цій постанові щодо питання правозастосування частини шостої статті 232 ГК України не можна вважати висновком про застосування цієї норми права, оскільки не наведено обґрунтування як саме повинна застосовуватися зазначена норма права.

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ

16. Із наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду сформульованими щодо застосування норм права та вирішення спору по суті погоджуємося.

17. Проте, не погоджуємося з вирішенням питання щодо відступу від висновків Верховного Суду України, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України викладаємо окрему думку в цій частині.

18. Підпунктом 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення»ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

19. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 06 грудня 2023 року просила відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09.

20. Наголошуємо, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

21. З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 08 червня 2022 року

у справі № 362/643/21, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17).

22. За обставинами справи № 3/063-09 позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за фактичне користування приміщенням та штрафні санкції, які були нараховані позивачем з березня до грудня 2008 року, тобто за період понад шість місяців, й суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій визнали позов обґрунтованим.

23. Верховний Суд України в постанові від 22 листопада 2010 року не зробив висновок про те, що частина шоста статті 232 ГК України не підлягає застосуванню у справі № 3/063-09 з огляду на регулювання питання строку нарахування неустойки в орендних правовідносин частиною другою статті 785 ЦК України як спеціальною правовою нормою.

24. Натомість, наголошуємо, що Верховний Суд України у згаданій постанові покликався на припис частини шостої статті 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та зробив такий узагальнюючий висновок: «Стягуючи з Підприємця на користь Ради штрафні санкції у розмірі 1 003,86 грн за порушення строку повернення об`єкта оренди у зв`язку з припиненням орендних відносин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що розмір таких санкцій, нарахованих позивачем за період з 01 березня до 22 грудня 2008 року, не суперечить умовам договору та чинному законодавству України, оскільки згідно з пунктом 6.8 договору оренди від 14 квітня 2003 року у разі порушення строку повернення об`єкта оренди, зазначеного в пункті 6.7 договору, Підприємець сплачує штраф за кожен день прострочки (виділено Верховним Судом України у тексті постанови) в розмірі орендної плати за день».

25. Отже, суди у справі № 3/063-09 стягнули штрафні санкції за період понад шість місяців, посилаючись на те, що у договорі сторони погодили сплату штрафу за кожен день прострочення.

26. У справі № 3/063-09 Верховний Суд України застосував частини шосту статті 232 ГК України та за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень судів касаційної інстанції зазначив, що оскільки суд касаційної інстанції під час вирішення цієї справи правильно застосував норми матеріального права, тому в задоволенні заяви потрібно відмовити.

27. Тож за змістом наведеної постанови Верховний Суд України погодився, зокрема й зі здійсненим судами попередніх інстанцій певним правозастосуванням приписів частини шостої статті 232 ГК України, фактично сформував правову позицію про те, що зазначення в договорі умови щодо нарахування штрафної санкції за кожен день прострочення є достатньою підставою, у розумінні статті 232 ГК України, для нарахування такої санкції строком у більше ніж шість місяців.

28. Отже, щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України у практиці суду касаційної інстанції та Верховного Суду України було сформульовано декілька відмінних підходів. За одним підходом, запропонованим Верховним Судом України у постанові у справі № 3/063-09, зазначення в договорі умови щодо нарахування штрафної санкції за кожен день прострочення є достатньою підставою для нарахування такої санкції протягом строку у більш ніж шість місяців. За іншим підходом, застосованим у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року

у справі № 910/15492/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не можна оцінювати як спосіб установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

29. Позивачі у цій справі, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 22 листопада 2010 року

у справі № 3/063-09, вважали, що умови договорів про нарахування пені «за кожний день прострочення» передбачають, що таке нарахування здійснюється саме до моменту погашення заборгованості, тобто, що воно не обмежене шестимісячним строком, визначеним частиною шостою статті 232 ГК України.

30. Отже, заявники в касаційній скарзі наполягали саме на поширенні на спірні правовідносини того підходу до застосування частини шостої статті 232 ГК України, що сформульований Верховним Судом України в постанові від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09.

31. У цій постанові Велика Палата Верховного Судувирішила порушене перед нею правове питання щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України та виснувала, що застосування в тексті господарського договору словосполучення «за кожен день прострочення» не можна вважати способом установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування пені (штрафних санкцій). Таке формулювання лише втілює вирізняльну ознаку пені (її нарахування щоденно) та визначає формулу обрахування її щоденного розміру, проте не впливає на з`ясування умов про строк (тривалість) такого нарахування, а отже, й на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

32. З огляду на те, що існування протилежних висновків судів щодо застосування зазначеної норми права суперечить вимогам щодо правової визначеності, тому, на нашу думку, для досягнення єдності практики Велика Палата Верховного Суду, реалізуючи свої виняткові повноваження на подолання чи підтримання висновків Верховного Суду України та зважаючи на умовиводи, викладені в цій постанові, мала достатні підстави для перегляду (відступу від) висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09, оскільки формулювання в господарському договорі «за кожний день прострочення» не є установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій.

33. До того ж, наголошуємо на тому, що реалізований у згаданій постанові

від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09 підхід не є випадковим висновком, побіжно висловленим, тобто obiter dictum, а є ratio decidendi, тобто шляхом застосування саме того правила, що сформувало певну правову норму за способом її застосування. Саме те, що згадане розуміння є ratio decidendi, додатково доводиться тим, що для з`ясування змісту частини шостої статті 232 ГК України і передавалася справа № 3/063-09 на розгляд Верховного Суду України.

34. Також звертаємо увагу на те, що ця справа передана до Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України задля відступу від висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 22 листопада 2010 року

у справі №3/063-09, щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України за подібних обставин врегулювання сторонами в договорі умов нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення.

35. Ухвалою від 23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду, вважаючи обґрунтованими мотиви, наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 грудня 2023 року, прийняла справу до розгляду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

36. Втім, у постанові від 16 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 22 листопада 2010 року у справі №3/063-09, щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України, вважаючи, що Верховний Суд України не формулював відповідного правового висновку.

37. Такі дії Великої Палати Верховного Суду є непослідовними. Питання щодо наявності правового висновку, від якого просить відступити колегія суддів (палата) касаційного суду, вирішує Велика Палата Верховного Суду на стадії прийняття справи до розгляду. Помилкове прийняття справи до свого провадження через подальше непідтвердження обставин, які стали підставою для її передачі та прийняття, є підставою для повернення справи на розгляд колегії суддів (палати), яка необґрунтовано передала цю справу. Така можливість повернення помилково прийнятої до розгляду справи неодноразово застосовувалася Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21).

38. Також у пунктах 199-200 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

«199. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що питання правозастосування частини шостої статті 232 ГК України в орендних правовідносинах надалі знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду України, зокрема, від 18 квітня 2011 року

у справі № 30-191 (провадження № 3-33гс11), від 18 квітня 2011 року у справі № 30/190 (провадження № 3-36гс11), від 26 грудня 2011 року

у справі № 5005/2712/2011 (провадження № 3-140гс11), в яких Верховний Суд України за наслідком аналізу частини шостої статті 232 ГК України, задовольняючи заяви про перегляд, виснував, що приписи частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

200. Відступу на момент розгляду справи від наведених висновків не було та подібне питання не порушувалося Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду під час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Таких підстав також не виявила й Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи, яка переглядається».

39. Проте, вважаємо, що посилання на зазначені постанови Верховного Суду України є безпідставними, оскільки у них не вирішувалося питання, яке постало у цій справі, як-от: чи єформулювання в господарському договорі «за кожний день прострочення»установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, тому й відповідних висновків Верховний Суд України не робив, а відтак питання про відступ від неіснуючих висновків не могло порушуватися Касаційним господарським судом під час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

40. Тож, на наше переконання, вирішуючи питання відступу від висновків Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що хоча у постанові від 22 листопада 2010 року правовий висновок щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України недостатньо конкретно сформульований, проте спосіб тлумачення і застосування зазначеної норми права в контексті узагальнюючого висновку Верховного Суду України сприймається господарськими судами та учасниками відносин у сфері господарювання саме так, як зазначення в господарському договорі «за кожний день прострочення» є установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій.

41. Невирішення питання про відступлення від помилкового висновку Верховного Суду України призводить до збереження неоднакового тлумачення згаданої норми права та виключає можливість формування однозначної й послідовної судової практики.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

42. Переконані, що у цій справі потрібно було відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 22 листопада 2010 року

у справі № 3/063-09, щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України, оскільки формулювання в господарському договорі «за кожний день прострочення» не є установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій.

Судді: С. О. Погрібний

І. В. Ткач