Рішення

від 21.11.2024 по справі 910/9181/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2024Справа № 910/9181/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Завод "Екватор" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 4 077 601,65 грн,

за участю представників:

позивача: Ільїна О.В.;

відповідача: Самари В.С.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2024 року Акціонерне товариство "Завод "Екватор" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов укладеного 27 серпня 2021 року між ним та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія), в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" (далі - Підрозділ), правонаступником якого є філія "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Філія), договору поставки № 53-129-01-21-02326 позивач 21 січня 2022 року поставив відповідачу передбачений цим правочином товар на загальну суму 2 600 000,00 грн. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаною угодою зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, позивач, посилаючись на статті 4, 11, 13, 22, 509, 526, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 173, 193, 230, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача 4 077 601,65 грн, з яких: 2 600 000,00 грн - основна заборгованість, 753 141,11 грн - інфляційні втрати, 178 104,38 грн - три проценти річних, 546 356,16 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 липня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/9181/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

31 липня 2024 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від цієї ж дати про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 1 серпня 2024 року задоволено.

15 серпня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Компанії надійшов відзив від 14 серпня 2024 року, у якому відповідач проти позовних вимог заперечував та зазначав, що порушення спірних зобов`язань відбулося не з його вини, а обумовлене дією форс-мажорних обставин - введенням воєнного статну на всій території України, а також настанням кризової економічної ситуації на ринку електроенергетики України вцілому. Позивач не надав жодних доказів понесення ним збитків внаслідок несвоєчасного виконання Компанією її зобов`язань за договором. У зв`язку з цим відповідач просив у задоволенні позову відмовити, а у разі його повного чи часткового задоволення - зменшити заявлений до стягнення розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій. З вказаною заявою по суті справи відповідач подав клопотання від 14 серпня 2024 року про зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних до 0,1% річних та клопотання (заяву) про відстрочення виконання судового рішення в даній справі строком на 1 рік з дня його ухвалення.

Також 15 серпня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні цього ж дня судом було поставлено на обговорення представників сторін клопотання (заяву) Компанії від 14 серпня 2024 року про відстрочення виконання рішення у даній справі, а також роз`яснено представнику Компанії Самарі В.С. передбачений нормами статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) порядок та присічний строк розгляду судом такої заяви: у десятиденний строк з дня її надходження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Суд також звернув увагу вказаного представника на передчасність такого клопотання з огляду на відсутність судового рішення за наслідками розгляду даного спору на час звернення Компанії з відповідним клопотанням (заяви).

У цьому ж підготовчому засіданні представником Компанії було заявлено усне клопотання про залишення без розгляду клопотання (заяви) Компанії від 14 серпня 2024 року про відстрочення виконання рішення у справі № 910/9181/24, яке задоволено протокольною ухвалою суду, поставленою судом без виходу до нарадчої кімнати.

Також у підготовчому засіданні 15 серпня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26 вересня 2024 року.

19 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла відповідь на відзив від 17 серпня 2024 року.

Однак, 25 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшла заява від цієї ж дати з клопотанням про відстрочення виконання судового рішення в даній справі, яка за своїм змістом є аналогічною до раніше поданого Компанією клопотання (заяви) від 14 серпня 2024 року.

У підготовчому засіданні 26 вересня 2024 року судом було поставлено на обговорення представників сторін заяву Компанії від 25 вересня 2024 року про відстрочення виконання рішення у даній справі та повторно роз`яснено представнику Компанії Самарі В.С. про передбачений статтею 331 ГПК України порядок розгляду такої заяви. Суд також звернув увагу вказаного представника на те, що аналогічне за змістом клопотання (заяву) Компанії вже було вирішено судом у підготовчому засіданні 15 серпня 2024 року. Проте представник відповідача наполягав на розгляді зазначеної заяви.

Враховуючи вищевказані обставини, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2024 року подання Компанією заяви про відстрочення виконання судового рішення в справі № 910/9181/24, датованої 25 вересня 2024 року, визнано зловживанням процесуальними правами та залишено вказану заяву без розгляду. Цією ж ухвалою суду застосовано до Компанії заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в сумі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб та стягнуто з останньої в дохід Державного бюджету України штраф у сумі 6 056,00 грн. Однак, постановою Північного апеляційного господарського суду від 5 листопада 2024 року апеляційну скаргу Компанії на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2024 року було задоволено, а вищевказану ухвалу суду першої інстанції - скасовано.

У цьому ж підготовчому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 жовтня 2024 року.

У судовому засіданні 24 жовтня 2024 року судом оголошено перерву до 21 листопада 2024 року.

У судовому засіданні 21 листопада 2024 року представник Товариства підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник Компанії проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2021 року між Товариством та Підприємством в особі Підрозділу був укладений договір поставки № 53-129-01-21-02326, за умовами якого позивач зобов`язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, виготовити та поставити клапани протипожежні з індивідуальними пунктами управління для відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС" Підприємства, а останнє - прийняти й оплатити зазначену продукцію (пункт 1.1. вказаного правочину).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Найменування, одиниці виміру й загальна кількість товару, його номенклатура, ціна і строк поставки визначаються специфікацією, що є невід`ємною частиною даного правочину (пункт 1.2. вказаної угоди).

За пунктом 3.1. договору його ціна становить 2 600 000,00 грн (разом із ПДВ).

Згідно з положеннями пунктів 4.1.- 4.3. договору Підприємство сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними у специфікації, у національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача. Покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 45 робочих днів з моменту підписання сторонами акта (актів) приймання-передачі продукції. Оплата покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України (далі - ПК України) випадках та порядку.

Пунктами 5.1., 5.2., 5.6., 5.11. договору визначено, що строк поставки продукції зазначений у специфікації. За погодженням з покупцем допускається дострокова поставка продукції та поставка продукції партіями. Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача. Право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів першого та другого етапів (ВК1, ВК2), що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.

Відповідно до підпунктів 6.1.1., 6.1.2. пункту 6.1. договору Підприємство зобов`язалося своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару, а також приймати його на умовах, визначених цим правочином.

Специфікації, додаткові угоди та додатки до договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу за умови викладення їх у письмовій формі, підписання їх повноважними особами й скріплення печатками обох сторін (пункт 12.1. вказаного правочину).

У пунктах 10.1., 10.3. договору встановлено, що він є чинним з дати його підписання сторонами і діє до 30 травня 2022 року, а в частині оплати - до повного розрахунку. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов`язань.

Судом встановлено, що між позивачем та Підприємством підписано специфікацію № 1 (додаток № 1 до договору) на загальну суму 2 600 000,00 грн, у якій сторони погодили найменування, технічні характеристики, кількість, вартість і терміни поставки товару - з 1 січня 2022 року по 30 січня 2022 року.

Судом встановлено, що Товариство поставило, а Підприємство (його відокремлені підрозділи) - прийняло, обумовлений договором товар загальною вартістю 2 600 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: видаткової накладної від 21 січня 2022 року № 3814 на загальну суму 2 600 000,00 грн, товарно-транспортної накладної від 23 січня 2022 року № 34/21, актів вхідного контролю (ВК-1) для іншої продукції від 2 лютого 2022 року №№ 1-6-021, А1-013-22, акта вхідного контролю (ВК-2) продукції від 9 лютого 2022 року № А2-013022, ярликів на придатну продукцію: від 2 лютого 2022 року № 1-6-021 та від 9 лютого 2022 року № Я-013-22, акта приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 9 лютого 2022 року № ТМЦ № 041-37/47. Вказані документи підписані та скріплені печатками уповноважених представників сторін.

Крім того, судом встановлено, що за результатами проведення вищевказаної господарської операції, на виконання вимог податкового законодавства та умов договору, позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 21 січня 2022 року № 14, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною квитанцією контролюючого органу № 1.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку замовника претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов цього правочину.

6 травня 2024 року позивач направив Компанії претензію від вказаної дати вих. № 34/92, у якій просив відповідача сплатити 3 940 345,69 грн заборгованості за договором з урахуванням нарахованих трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені. Вказана претензія була отримана відповідачем 10 травня 2024 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення № 5402903252735. Однак, вищезазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за вищенаведеним договором, яка становить 2 600 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Компанія на момент прийняття рішення не надала документів, які свідчать про погашення цієї заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 178 104,38 грн трьох процентів річних, нарахованих на вказану суму основної заборгованості за період з 13 квітня 2022 року по 24 липня 2024 року.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Судом встановлено, що з урахуванням приписів пункту 4.2. договору, положень 253 ЦК України, а також кількості неробочих днів у 2022 році, останнім днем для сплати відповідачем поставленого йому товару було 14 квітня 2022 року, у зв`язку з чим першим днем прострочення оплати є 15 квітня 2022 року.

Оскільки позивачем невірно визначено період прострочення відповідачем його грошового зобов`язання, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних. З урахуванням наведеного, обґрунтованою сумою цієї компенсаційної виплати є 177 890,68 грн, що нарахована за період з 15 квітня 2022 року по 24 липня 2024 року на суму боргу в розмірі 2 600 000,00 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 177 890,68 грн. Вимога про стягнення 213,70 грн трьох процентів річних задоволенню не підлягає.

Також позивач просив стягнути з відповідача 753 141,11 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня 2022 року по червень 2024 року на спірну суму основного боргу згідно з наданим Товариством розрахунком.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, не перевищує розраховану судом суму вказаної компенсаційної виплати, тому позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просив стягнути штрафні санкції за порушення відповідачем строку розрахунків за поставлений товар, зокрема, 546 356,16 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що нарахована на вищевказану суму основного боргу за період з 13 квітня 2022 року по 13 жовтня 2022 року.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про письмове погодження між сторонами можливості притягнення Підприємства (або його правонаступника) до відповідальності шляхом стягнення договірної неустойки за спірний період та докази, які свідчать про погодження сторонами розміру таких штрафних санкцій.

У той же час, судом враховано, що відповідач відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки.

Згідно з частиною 2 статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, застосовуються виключно у разі порушення строків виконання саме негрошового зобов`язання, у якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 4 травня 2023 року № 910/21298/21.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання регулюється приписами частини 6 статті 231 ГК України, за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За розрахунком суду, належною до стягнення сумою пені, нарахованої в розмірі облікової ставки НБУ України на суму основної заборгованості у межах визначеного позивачем періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, є 271 753,43 грн. Відтак, позовні вимоги Товариства про стягнення з Компанії нарахованої пені підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Правові підставі для стягнення з відповідача 274 602,73 грн пені відсутні, у зв`язку з чим такі позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

Заперечуючи проти позову, Компанія послалася на настання форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення її від відповідальності за порушення умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Відповідно до пункту 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладення вказаного правочину та виникли поза волею сторін.

За умовами пункту 8.2. договору виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-промислової палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.

Згідно з положеннями пунктів 8.3. вказаної угоди сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше десяти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі та протягом 30 днів, але не раніше строку, визначеного законом (іншим нормативно-правовим актом) для надання відповідного документа, підтвердити вказані обставини у передбачений пунктом 8.2. договору спосіб. У разі пропущення стороною строків, визначених пунктом 8.3. договору, остання позбавляється права посилатися на обставини непереборної сили при вирішенні спору, що виник при виконанні цього правочину.

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на конкретне спірне зобов`язання.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення трьох процентів річних, суд зазначає, що останнє не підлягає задоволенню, оскільки проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.

З огляду на зазначене, три проценти річних не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, на які посилався відповідач у своєму клопотанні.

Таким чином суд відмовляє в задоволенні клопотання Компанії про зменшення суми нарахованих позивачем трьох процентів річних.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 909/1078/18.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з оплати виготовленого та поставленого товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду: від 21 лютого 2018 року в справі № 910/14628/17, від 13 червня 2018 року в справі № 910/17259/17, від 14 серпня 2018 року в справі № 910/496/18, від 15 серпня 2018 року у справі № 910/21804/17, від 22 травня 2019 року в справі № 904/1782/19 та від 5 вересня 2019 року в справі № 910/1338/19.

В обґрунтування свого клопотання відповідач зазначав про відсутність його вини в несвоєчасному виконанні ним грошового зобов`язання за договором. Поряд із цим, як встановлено судом, жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставин Компанією надано не було.

Судом також враховано, що ні до звернення позивача до суду з даним позовом, ні під час розгляду даної справи судом, відповідач протягом більше ніж 2 років не виконував свого основного грошового зобов`язання за договором.

Крім того, від проявів негативних економічних явищ, зумовлених введенням військового стану в України, потерпає не тільки відповідач у даній справі, але й позивач, який за рахунок власних оборотних активів виготовив та поставив Компанії товар без отримання жодної оплати за нього з боку відповідача.

Також судом враховано, що нарахована позивачем сума штрафних санкцій задоволена судом частково (у розмірі 49,7% від заявленої до стягнення суми неустойки) та виключно в розмірі, встановленому чинним законодавством України.

Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Компанії.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 48 931,22 грн (4 077 601,65 х 1,5% х 0,8).

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 61 164,02 грн судового збору, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 24 липня 2024 року № 2721 на вищевказану суму.

Частиною 2 статті 7 Закону передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктами 1 та 5 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми, а також у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом із тим, за приписами частини 1 статті 7 наведеного Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду лише за клопотанням особи, яка його сплатила.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення йому переплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 45 630,86 грн судового збору.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01054, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 31; ідентифікаційний код 26251923) на користь Акціонерного товариства "Завод "Екватор" (54020, місто Миколаїв, вулиця Декабристів (Захисників Миколаєва), будинок 60; ідентифікаційний код 14308032) 2 600 000 (два мільйони шістсот тисяч) грн 00 коп. основної заборгованості, 271 753 (двісті сімдесят одну тисячу сімсот п`ятдесят три) грн 43 коп. пені, 753 141 (сімсот п`ятдесят три тисячі сто сорок одну) грн 11 коп. інфляційних втрат, 177 890 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот дев`яносто) грн 68 коп. трьох процентів річних та 45 630 (сорок п`ять тисяч шістсот тридцять) грн 86 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 2 грудня 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко