ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"20" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3389/22
Господарський суд Одеської області у складі
судді Малярчук І.А.,
секретаря судового засідання: Бурмехи В.С.,
за участю представників сторін:
від позивача: Мельник М.М. - за ордером ВН№1331838 від 14.03.2024,
від відповідачів (КП "Одеспарктранссервіс"): Грабовська М.В. - за ордером ВН №1392960 від 29.07.2024,
від третьої особи: Асташенко О.І. - за посвідченням №665,
слухач: Гладка К.В. - за паспортом №009637977 від 06.09.2023,
дослідивши матеріали справи №916/3389/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» (вул. Мельницька, буд.30-А/1, м. Одеса, 65036; адреса для листування: вул. Генуезька, 24Б, офіс 411, м. Одеса, 65036, код ЄДРПОУ - 34380985) до Комунального підприємства «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (вул. Канатна, буд.134, м. Одеса, 65039; адреса для листування: код ЄДРПОУ - електронна адреса: odtp@omr.gov.ua), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) про визнання протиправними дій, визнання недійсної додаткової угоди та визнання діючим договору,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів, третьої особи, заяв, клопотань, процесуальних дій суду:
Позивач позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що 01.03.2017 між ТОВ «ВГК» (Оператор) та КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (уповноважена особа) був укладений Договір №43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, згідно якого уповноважена особа надає право оператору організовувати та провадити діяльність із забезпечення платного паркування транспортних засобів на місцях для паркування згідно до Переліку майданчиків для платного паркування. Під час проведення фінансового аудиту підприємства, у листопаді 2022 року було виявлено додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01, згідно якої сторони домовилися про припинення дії договору достроково, за взаємною згодою сторін, При цьому, від імені ТОВ «ВГК» додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 було підписано директором Газя В.В, який діяв на підставі Статуту товариства. Проте, як зазначає позивач, рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ВГК», оформленим протоколом від 21.12.2020 було прийнято рішення щодо встановлення обов`язкового надання згоди загальними зборами учасників ТОВ «ВГК» директору товариства на вчинення, укладення, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства, у тому числі шляхом підписання додаткових угод, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності. При цьому, позивач відмічає, що ОСОБА_1 був присутній під час проведення загальних зборів, у зв`язку із чим був повідомлений про необхідність отримання згоди загальних зборів товариства на припинення договору №43/п-дн-2017/03-01.
Враховуючи зазначене, позивач вважає, що наявні підстави для визнання протиправними дій директора товариства, визнання недійсної додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 та визнання діючим договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
До суду від відповідача - ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву за вх.№2190/23 від 23.01.2023 в якому останній заперечував проти заявлених позовних вимог посилаючись на те, що договір №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 ним було укладено виходячи з положень Статуту ТОВ «ВГК» в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників №6 від 01.04.2015, яка не містила будь-яких обмежень повноважень директора щодо вчинення правочинів. Так, згідно додаткової угоди №1 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, а також додаткової угоди №7/1 від 30.03.2012 ТОВ «ВГК» зобов`язалося у строк не пізніше 15.05.2017 здійснити облаштування місць для паркування згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» та розпочати їх експлуатацію, проте, у повному обсязі зазначений обов`язок виконано не було. Щодо укладення додаткової угоди від 01.04.2021 про розірвання договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 відповідач відмічає, що дане розірвання було узгоджено ним з учасниками товариства шляхом телефонних перемовин. Однак, згодом відповідач підтвердив, що брав участь у загальних зборах учасників ТОВ «ВГК», на яких, зокрема, вирішувалися питання щодо повноважень директора товариства, і укладаючи додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, він діяв поза межами своїх повноважень.
Відповідач - КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» у відзиві від 26.01.2023 за вх.№2602/23 проти позову заперечував, з посиланням на те, що підприємство є уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладання договорів балансоутримання місць паркування транспортних засобів відповідно до «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси» (нова редакція), затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 №5286-УІ. Підприємство діє на підставі Положення про організацію і порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1251-УІ. Підставою для укладання договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 були результати конкурсу з визначення операторів майданчиків для платного паркування в м. Одесі, який проводився 17.02.2017 та переможцем якого стало ТОВ «ВГК». Договір був укладений строком на 5 років. Додатком №1 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 був перелік 23 майданчиків визначених для платного паркування. Листом від 23.04.2020 за №02/06 ТОВ «ВГК» було повідомлено про те, що з 23 майданчиків експлуатуються лише 12, а решта майданчиків не можуть бути введені в експлуатацію з причин проведення реконструкції міста та наявністю заборони щодо паркування транспортних засобів, що мало наслідком зменшення поповнень до місцевого бюджету.
Листом від 01.03.2021 за №1/03 ТОВ «ВГК» просило КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» достроково розірвати договір №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 балансоутримання місць для паркування транспортних засобів №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 за згодою сторін з 01.04.2021. Саме це волевиявлення ТОВ «ВГК» слугувало підставою для розірвання договору балансоутримання місць для паркування транспортних засобів №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017. Так, на момент укладення додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 сторонами було дотримано вимоги, визначені ст.203 Цивільного кодексу України, і позивачем не доведено наявність підстав для визнання даної угоди недійсною.
З урахуванням постанови Верховного Суду від 01.02.2024 по справі №916/3389/22 про направлення справи на новий розгляд, скасування рішень попередніх інстанції, прийняття господарським судом ухвалою від 19.02.2024 до розгляду даної справи, сторонами були подані наступні пояснення з врахуванням викладених Верховним судом висновків.
12.04.2024 за вх.№ 15069/24 до суду від ТОВ «ВГК» надійшли пояснення по справі щодо позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.02.2024 у справі №916/3389/22, в яких позивач зазначає про те, що спір, як і позовна заява загалом, підлягає розгляду в рамках господарського судочинства, як спір, що виник між директором (посадовою особою товариства) та товариством щодо неправомірності вчинення правочину з перевищенням наданих повноважень, наслідки якого суперечать інтересам товариства та призвели до необхідності відновити права та інтереси, що існували до таких неправомірних дій. Відповідно до ч. 1-2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, ОСОБА_1 , як директор товариства вчиняв дії щодо дострокового розірвання договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 з перевищенням наданих йому повноважень, всупереч вимог Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, Статуту товариства та внутрішнім документам, у зв`язку з чим правочин у вигляді додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 підлягає визнанню недійсним в цілому, а не в окремих його частинах. Саме тому визнання протиправними дії директора, як визнання підстави для вчиненого ним правочину недійсним, так і відновлення дії спірного договору, призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача, а отже є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача в рамках розгляду справи у господарському судочинстві. Верховний Суд зазначає, що заявлена позивачем позовна вимога щодо визнання Договору діючим за своєю правовою природою є вимогою про визнання (встановлення) юридичного факту, близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 904/4644/22.
На думку позивача наведена правова позиція Верховного Суду у справі № 904/4644/20 не підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин з огляду на те, що вимога про визнання діючим договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 підлягає задоволенню, як похідна вимога у відношенні до вимоги про визнання додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 недійсною, тому має бути задоволена внаслідок задоволення основних позовних вимог, які базуються на існуванні спору між позивачем та відповідачами. Попри відсутність прямого передбачення зазначеного способу захисту (заявленої похідної позовної вимоги про визнання договору діючим) в Цивільному та Господарському кодексі України, інших законодавчих актах, позивач має право самостійно визначити та обрати той спосіб судового захисту, який не суперечить чинному законодавству, є достатнім, ефективним та реальним. Вказана вимога за своєю правовою природою не є вимогою про визнання (встановлення) юридичного факту (тобто факту, який має юридичне значення), адже є похідною позовною вимогою, задоволення якої можливе виключно після задоволення основної позовної вимоги, зокрема, визнання протиправними дій директора товариства та визнання недійсним укладеного ним правочину, тобто фактично після вирішення наявного спору. Крім того, обрані позивачем способи захисту є ефективними (основна та похідна позовна вимога), тому що передбачають можливість виконання судового рішення в примусовому порядку - шляхом визнання недійсним додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 про припинення його дії. Позивач додатково відмічає про те, що формулювання визнати діючим договір не може автоматично, без дослідження змісту правовідносин, трактуватися як встановлення юридичного факту. Знову таки, адже в основі правовідносин перебуває спір, наявність якого апріорі заперечує можливість встановлення факту. Так, відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, права та інтереси можуть захищатися іншими, крім перелічених в статтях, способами. Зазначені КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» у касаційні скарзі правові позиції Верховного Суду в постановах від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, від 29.01.2020 у справі № 924/678/18 та від 15.01.2020 у справі № 924/491/17 не підлягають застосуванню у даних спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 46 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (в редакції чинній на момент підписання Відповідачем 2 та Відповідачем 1 додаткової угоди від 01.04.2021), значний правочин - правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства з моменту вчинення цього правочину. Позивач зазначає, що до відносин щодо схвалення значного правочину застосовується також правило абзацу другого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України. Відповідно до п. 25.1. Статуту ТОВ ВГК (в редакції чинній на момент підписання Відповідачем 2 та КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 про припинення дії договору) у відносинах, не урегульованих положенням цього Статуту Товариства, Товариство, Учасники і органи Товариства керуються чинним законодавством, міжнародними договорами України.
У постановах від 20.02.2018 у справі №906/100/17 та від 12.06.2018 у справі №927/976/17, предметом розгляду яких було визнання недійсним договору (контракту) з підстав укладення його неуповноваженою особою, Верховний Суд відзначив, що господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Тобто з належного вивчення Статуту ТОВ ВГК та Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» мав можливість встановити питання наявності тих чи інших повноважень у ОСОБА_1 щодо укладання відповідної оспорюваної додаткової угоди, але зазначеного не було зроблено.
Разом з цим, позивач вказує, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це, тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, визначив відповідачів та обрав зазначені позовні вимоги з чітким розумінням того, що поруч з віднесенням питання повноважень представника юридичної особи до питань внутрішньої організації діяльності товариства, третя особа, контрагент, у даному випадку комунальне підприємство, мінімально б мало переконатися в правомірності укладання спірної додаткової угоди шляхом звернення до статуту товариства та чинного законодавства.
Позивач зауважує на тому, що ним було виявлено оспорювану додаткову угоду під час здійснення фінансового аудиту підприємства у листопаді 2022 року. Від дати укладання оспорюваної додаткової угоди до фактичного її виявлення загальні збори ТОВ ВГК не надавали жодного схвалення будь-яким з доступних способів щодо укладеної додаткової угоди. При цьому фактичне здійснення (або нездійснення) оплати за договором не входить до повноважень Загальних зборів товариства, тобто такі дії, які КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» трактує як мовчазна згода, не походять від Загальних зборів ТОВ ВГК і не є свідченням, що оспорювану додаткову угоду було схвалено.
Обґрунтовуючи свою позицію позивач звернувся до судової практики, зокрема, до постанови Верховного Суду від 15.03.2024 по справі № 910/1248/23, в якій при постановленні висновку щодо правової природи договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування: надання послуг чи найму (оренди), який за своїм предметом є подібним до укладеного між сторонами договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 Верховний Суд відмічає, що майданчик для паркування є територією (земельною ділянкою), яка обладнана відповідно до вимог Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху; територія як земельна ділянка є предметом матеріального світу, а тому майданчик для паркування є майном у розумінні ЦК. Для кваліфікації послуги, головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц. На відміну від послуги, чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності та носить матеріальний характер, проявляється у споживанні корисних властивостей речі. Аналіз наведених положень закону, які визначають суть оренди та послуги, свідчить про те, що договір оренди відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом. Право на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів не належить ані до першої категорії, ані до другої. Власне, воно взагалі не є окремим правом. Воно є лише проявом здійснення правомочності користування паркувальним майданчиком певним чином, і може бути порушене не як таке, а як вчинення перешкод у здійсненні права користування, тому необхідно відступити шляхом уточнення також від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі №910/8413/17, про те, що договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування є договором найму майнових прав, уточнення полягає в тому, що такий договір є договором найму комунального майна (паркувального майданчика).
03.06.2024 за вх.№ 21923/24 до суду від позивача також надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що ціною договору балансоутримання (як такого, що було припинено додатковою угодою), який за своєю правовою природою є договором найму (оренди) є сукупна вартість усіх платежів за користування відповідним майном. Відповідно до листа Головного управління ДПС в Одеській області №21603/15- 32-04-06-06 від 28.05.2024, ТОВ ВГК за період з 2017 по 2021 рік (тобто протягом усього періоду виконання договору балансоутримання) сплатило збір за місце для паркування транспортних засобів на суму 2667421,24 грн, а відповідно до Бухгалтерської довідки про вартість чистих активів станом на 01.01.2021, на 01 січня 2021 вартість чистих активів товариства за розрахунком склала 949 000 грн, що базується на останній затвердженій фінансовій звітності ТОВ ВГК на кінець звітного періоду за 2020 рік (подана до контролюючого органу - 07.02.2021), відповідно 50% від чистих активів становить 474 500 грн (чотириста сімдесят чотири тисячі п`ятсот гривень). Отже, додаткова угода від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 про припинення договору балансоутримання є значним правочином, адже фактична сукупна вартість платежів збору 2 667 421, 24 грн значно перевищує 50% чистих активів, тобто 474 500 грн.
Крім цього, позивач звертає увагу суду на те, що ТОВ ВГК, здійснюючи єдиний вид діяльності 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у. (для здійснення якого, власне, ТОВ ВГК і було створено), за період з 2017 по 2021 рік отримало доходу 3 681 812 грн, що так само перевищує 50% чистих доходів ТОВ ВГК. Додатково позивач звертає увагу, що об`єктом договору балансоутримання є відведені для платного паркування майданчики, тобто земельні ділянки, розташовані в центрі міста, які перебувають у комунальній власності. Також значимість укладеного правочину базується на його значенні для ТОВ ВГК, його інвестиційній стратегії та взагалі меті, чому ТОВ ВГК здійснює господарську діяльність (з метою отримання прибутку). Таким чином, додаткова угода від 01.04.2021 є значним правочином відповідно до тлумачення ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (в редакції, що діяла на момент укладання зазначеної додаткової угоди), адже вона призвела до припинення договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, ціна якого, незалежно від наявних способів вирахування, значно перевищує 50% від чистих активів ТОВ ВГК відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.
12.04.2024 за вх.№15161/24 від Газі В.В. надійшли пояснення на постанову Верховного Суду від 15.03.2024 у справі №916/3389/22, в яких відповідач відмічає, що у мотивувальній частині постанови вказано про те що, відповідно до ст. 44 Закону України «Про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017) статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв. Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборам учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними зборами учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства. Водночас, відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили, чи було передбачено законом або установчими документами позивача (в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди до договору) обмеження повноважень його директора щодо представництва юридичної особи, чи знав (чи не міг не знати) контрагент позивача - КП «Одестранспарксервіс» про обмеження повноважень директора позивача щодо представництва юридичної особи. З вищезазначеного вбачається, що в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 в ст. 44 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю впроваджено правило пріоритету норм статуту товариства над нормами самого закону. Тобто, правочини, що відповідають певним критеріям визначаються учасниками ТОВ «ВГК» у статуті товариства. Учасники товариства повинні були на загальних зборах товариства визначитись, які для них правочини є «значними» та обов`язково внести їх до статуту товариства. Також, в прикінцевих та перехідних положеннях ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю рекомендовано та надано пільговий період протягом одного року з дня набрання чинності цього закону для приведення статут ТОВ у відповідність із цим Законом. З цього приводу мали би бути внесені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те що представник юридичної особи уповноважений представляти інтереси юридичної особи без довіреності має певні обмеження на представництво інтересів товариства перед третіми особами, як того вимагає чинне законодавство, у випадку наявності таких обмежень. Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ВГК» від 21.12.2020 не було передбачено внесення змін до статуту товариства щодо обмеження директора Товариства на представництво інтересів товариства перед третіми особами, тому не було внесено і зміни до Єдиного державного реєстру. З урахуванням викладеного, третя особа не могла знати про наявність чи не наявність у директора ТОВ «ВГК» Газі В.В. обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, зважаючи ще й на те, що 01.01.2021 між ТОВ «ВГК» та КП «Одестранспарксервіс» було підписано чотири додатки до договору №43/ п-дн-2017/03-01 по наступним майданчикам для платного паркування транспортних засобів на 2021 рік: вул, Привокзальна,2 - вул. Старосінна; вул. Пантелеймонівська - вул. Водопровідна; вул. Катерининська (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської); вул. Рішельєвська (від вул. Ланжеронівської до вул. Дерибасівської) без наявності згоди Загальних зборів учасників товариства на їх укладення Директором товариства. Згідно даних додатків було нараховано та сплачено за 1 квартал 2021 року парковочний збір в сумі 121176,58 грн. (сто двадцять одна тисяча сто сімдесят шість грн. 58 коп.) Тобто, у позивача вбачається вибіркове право - одні додатки позивач визнає діючими а другі, при тих самих умовах підписання, недіючими. В статуті ТОВ «ВГК» були зняті обмеження стосовно вчинення, укладання, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів Товариства та додаткових угод до них, що стосуються основних видів діяльності Товариства (крім одного обмеження - повідомляти учасникам про всі угоди Товариства, у яких він (директор) може бути визнаний зацікавленою особою).
Так, з урахування внесення змін до ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю товариство може на власний розсуд вирішити питання які саме правочини є значними, та як саме вони погоджуються та лише якщо в статуті конкретних правил не прописано, то застосовуються норми ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю Так, положення ч.ч. 2, 3 ст. 44 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю підлягають застосуванню у кореспонденції з положеннями ч. 1 ст.44 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, тобто, виключно за умови встановлення в статуті товариства особливого порядку надання згоди уповноваженими на те органами на укладання правочинів, які за певними критеріями чи в силу вимог закону відповідають ознакам значних; у свою чергу, відсутність у статуті товариства процедури отримання згоди на вчинення певних правочинів виключає необхідність її отримання. Щодо позиції Верховного Суду про принцип «мовчазної згоди», відповідач вважає, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. При цьому наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутись також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу ( посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №924/491/17 на яку посилається відповідач - КП «Одестранспарксервіс», доказами мовчазної згоди схвалення учасниками товариства правочину є слідуючі дії: єдиний представник від усіх учасників товариства (його було мені представлено на загальних Зборах учасників у серпні 2012 року при призначенні мене на посаду директора Товариства) Кушнір С.О. щомісяця з 01 по 03 число (з травня 2013 по червень 2021) приймав у мене, ОСОБА_1 , в присутності мого заступника ОСОБА_2 та головного бухгалтера Заричанської І.Н., звіти про стан фінансово-господарської діяльності товариства, тому був в повній мірі обізнаний з тим, що Товариство припинило свою господарську діяльність так як уже в кінці квітня 2021 отримав нульовий баланс. Впродовж квітня-липня 2021 року товариство почало демонтувати 38 паркоматів, встановлених на майданчиках для паркування транспортних засобів. Крім того, відповідачем була написана заява до Загальних зборів Учасників товариства про звільнення за власним бажанням та проведені консультації з учасниками товариства про подальші дії Товариства. Щоб уникнути процедури ліквідації товариства було прийнято рішення про його збереження шляхом внесення змін до статуту товариства в якому передбачили п. 10.9 із змістом - «На період, коли Товариство тимчасово призупиняє діяльність (не веде господарської діяльності), функції керівника здійснює учасник Товариства без отримання винагороди». Рішенням Загальних Зборів учасників №7 від 10.06.2021 було призначено на посаду Директора товариства учасника товариства ОСОБА_3 без заключення трудового договору з 11.06.2021. Тобто, всі учасники товариства були обізнані та згодні про припинення діяльності Товариства, ні яких дій про поновлення договору №43/п-дн-2017/03-01 чи оскарження дійсності додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 впродовж 18 місяців не вживалось, тобто, по принципу «мовчазної згоди» «старі» (попередні) учасники товариства підтвердили правомірність укладення мною, директором ТОВ «ВГК» додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017.
14.08.2024 до суду від КП "ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС" надійшли пояснення за вх.№ 30151/24 з урахуванням постанови Верховного Суду від 01.02.2024 по справі №916/3389/22, в якій зазначено що судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання про те, чи підлягає спір в частині вимоги про визнання протиправними дій ОСОБА_1 на підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 до розгляду в порядку господарського судочинства.
Так, відповідач вказує, що такий спосіб захисту як визнання протиправними дій фізичної особи колишнього директора юридичної особи під час укладання правочину не передбачений ані законом, ані договором в загальному розумінні цивільного, господарського та процесуального законодавства. Крім того, із загальних положень чинного законодавства вбачається, що правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права/охоронювані законом інтереси. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав/інтересів у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав. Так, звертаючись з позовом про визнання протиправними дії колишнього директора юридичної особи, позивач, в першу чергу, повинен довести яким чином визначеним відповідачем порушені права позивача та як за рахунок особи Відповідача може бути відновлено порушене право. При цьому, системний аналіз цивільного та господарського законодавства, яке регулює способи захисту прав та інтересів дає підстави стверджувати, що такого способу захисту права як визнання протиправними дій фізичної особи, навіть за умови, що вона колись обіймала певну посаду або була учасником і діяла протиправно щодо прав/інтересів позивача, не передбачено законом в якості самостійного способу захисту. Відповідач наголошує, що задоволення такої позовної вимоги про визнання протиправними дій фізичної особи - не призведе до поновлення прав позивача, оскільки така позовна вимога не передбачає припинення порушення прав, як і, наприклад, компенсації витрат, що виникли у зв`язку з таким порушенням прав. Так заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дій фізичної особи не спрямована на нівелювання негативних наслідків порушення прав, оскільки за своєю правовою природою така вимога не є самостійним способом захисту, а спрямована на встановлення обставини, яка може доводитись при зверненні до суду за захистом права у спосіб, встановлений законом. Крім того, Верховний Суд, по справах № 916/2305/20 та № 910/13285/21 взагалі дійшов до висновку, що заявлені позивачами вимоги щодо визнання протиправними дії фізичних осіб колишніх працівників, учасників юридичних осіб (по справі № 916/2305/20 - колишнього головного бухгалтера юридичної особи, а по справі № 910/13285/21 голови правління ОСББ), не підлягають судовому розгляду, оскільки задоволення позовних вимог у такому вигляді не може призвести до реального захисту прав та охоронюваних законом інтересів, а тому такі позовні вимоги взагалі не можуть бути предметом розгляду в рамках жодної судової юрисдикції.
Щодо заявленої позовної вимоги ТОВ «ВГК» про визнання договору 43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, укладеного між КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» та ТОВ «ВГК» на період воєнного стану і протягом чотирьох місяців після його припинення чи скасування діючим, відповідач наголошує на тому, що заявлена ТОВ «ВГК» позовна вимога про визнання Договору діючим не може вважатись ефективним способом захисту прав також ще із тих причин, що станом на даний час відповідними рішеннями Одеської міської ради було внесено зміни та виключено з Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (місця для паркування), затвердженого згідно із додатком № 1 до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції», адреси, які входили до предмету договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017. Відтак, визнання договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим за наведених обставин не буде мати жодних правових наслідків та у випадку задоволення такої вимоги судом, таке судове рішення неможливо буде виконати у примусовому порядку, оскільки правова природа заявленої позовної вимоги не включає скасування розпорядчих актів органу місцевого самоврядування та повернення учасників спірного правовідношення до попереднього стану. Також, відповідач вважає, що задоволення такої позовної вимоги про визнання договору діючим суперечитиме фундаментальним засадам здійснення договірної діяльності, в основу яких покладено принцип свободи договору. Як вбачається з матеріалів справи з дати розірвання договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 - 01.04.2021 та до 13.12.2022, що є датою подання ТОВ «ВГК» позовної заяви до Господарського суду Одеської області, господарська діяльність ТОВ «ВГК» не здійснювалась та відповідно не сплачувався збір за місця для паркування транспортних засобів, який є місцевим податком в розумінні Податкового кодексу України. Відтак, ТОВ «ВГК» не наділене правом вимагати визнання договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим, бо як вбачається з дій позивача, останній не вважав такий договір №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим та не реалізовував свої права та обов`язки в рамках цього правовідношення. Також відповідач зазначає, що така поведінка ТОВ «ВГК» як контрагента, який спочатку ініціює розірвання договірних правовідносин з підстав його «ймовірного банкрутства», опісля - за принципом мовчазної згоди не вважає такий договір №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим, а згодом, коли змінюються обставини, ініціює судовий спір з приводу оскарження дій його колишнього директора, визнання укладеної ним додаткової угоди недійсною та визнання договору діючим не може свідчити про його добросовісність та наявність поваги до інтересів іншої сторони договору КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС». Крім того, на думку відповідача, позивач фактично перекладає відповідальність за дії своїх працівників (колишнього директора) на свого контрагента КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС», що суперечить звичаям ділового обороту та унеможливлює подальше забезпечення співпраці та стабільності ділових відносин.
Поряд із цим, КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» наголошує суду на порушення позивачем принципу «заборони суперечливої поведінки», що полягає з поведінки позивача, як сторони договору, яка є суперечливою, оскільки останнім не виконувався договір №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, не вчинялись будь-які дії, які б фактично свідчили про існування спірного правовідношення та які б були спрямовані на встановлення, зміну чи припинення прав та обов`язків за договором №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017. Натомість, більше ніж через рік, в грудні 2022 року ТОВ «ВГК» звертається до суду з вимогами про визнання такого договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим, що не відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській концепції non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Зважаючи на все вищевикладене, описана поведінка позивача у договірних відносинах та в рамках цього судового провадження є суперечливою, а дії спрямовані на створення у суду помилкового уявлення про підставність позову та добросовісність позивача у тлумаченні укладених договорів та визначенні змісту спірного правовідношення, не відповідають дійсним обставинам справи
Стосовно позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021 до Договору балансоутримання місць для паркування від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01, укладеного між КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» та ТОВ «ВГК» відповідач відмічає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обізнаності КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» щодо начебто перевищення повноважень колишнього директора ТОВ «ВГК» під час укладення оспорюваного правочину. Відповідач вважає, що доводи позивача з цього приводу ґрунтуються виключно на припущеннях і суб`єктивній оцінці дій учасників спірних правовідносин. При цьому, Верховний Суд сформував усталену правову позицію щодо предмету доказування у справах, про визнання недійсними договорів з підстав перевищення повноважень представниками сторін під час їх підписання. У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 924/678/18 зазначено наступне: «.. для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання». Верховним Судом визначено конкретні критерії, які має встановити суд для визнання недійсним правочину з підстав перевищення представником юридичної особи своїх повноважень. Що стосується першого критерію, зазначаємо, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про недобросовісність або нерозумність КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» під час укладення оскаржуваного договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01. Так, КП «Одестранспарксервіс» не могло бути жодним чином обізнане про прийняття загальними зборами учасників товариства певних рішень, якими нібито обмежено директора товариства на вчинення певних дій. Так, відповідно до ст. 57 Господарського кодексу України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання, в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб`єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. У засновницькому договорі засновники зобов`язуються утворити суб`єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб`єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб`єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. Статут суб`єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб`єкта господарювання, а також інші відомості, пов`язані з особливостями організаційної форми суб`єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів у випадках, визначених законом. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб`єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб`єктами відповідно до закону. При цьому відповідач наголошу, що під час укладення оспорюваної додаткової угоди від 01.04.2024 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» керувалось Статутом ТОВ «ВГК», який діяв на той час та офіційними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаної юридичної особи. Жодною особою позивача не було повідомлено КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» про внутрішні рішення ТОВ «ВГК», які, по-перше, не можуть регулювати повноваження органів управління товариством, а по-друге не є доведеними до контрагентів, а тому відповідно не мають жодного значення для них. КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» не має права вимагати у своїх контрагентів їх внутрішні рішення, що свідчить про відсутність недобросовісності зі сторони КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС». Що стосується другого критерію, який передбачає те, що дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання, КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» надавалось листування від ТОВ «ВГК» щодо додаткової угоди від 01.04.2024 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01.
Крім того, як відмічає відповідач, починаючи з 2015 року ТОВ «ВГК» неодноразово письмово зверталось до Голови Одеської міської ради Труханова Г.Л., до його заступників, до начальника Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, директора КП «Одестранспарксервіс», Антимонопольного комітету України про невідповідність розміру тарифу на послуги з користування майданчиків для платного паркування транспортних засобів економічно-обґрунтованим плановим витратам та необхідність їх коригування, необхідність якого зобов`язується згідно з п.п. 25, 33 Постанови Кабінету Міністрів України № 258 від 02.03.2010 «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортними засобами». З невідомих відповідачу причин тариф не переглядався, штрафні санкції за несплату вартості паркування на майданчиках оператора до ТОВ «ВГК» не застосовувались.
Як вже зазначалось раніше і не заперечується стороною позивача, станом на даний час змінились фактичні обставини справи, а саме: щодо частини майданчиків платного паркування, які були предметом договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01, відповідними рішеннями Одеської міської ради, які на даний час є чинними та ніким не оскарженими, оператором визначено саме КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС». Відтак, станом на даний час саме на КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» відповідними рішеннями Одеської міської ради покладено обов`язок забезпечити належне утримання та облаштування переданих майданчиків для платного паркування транспортних засобів, надавати послуги з користування визначеними майданчиками та забезпечувати сплату у встановленому законодавством порядку збору за місця для паркування транспортних засобів.
КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» подало до суду заяви від 18.03.2024 за вх.№11219/24 по справі №916/3389/22, від 14.08.2024 за вх.№ 30157/24 про закриття провадження по справі №916/3389/22 в частині визнання протиправними дій Газі В.В. та визнання діючим договору та пояснення від 08.11.2024 з вх.№40418/24, в яких також просив суд закрити провадження по справі №916/3389/22 в частині даних позовних вимог позивача. 12.04.2024 за вх.№15066/24 та 29.08.2024 за вх.№31509/24 ТОВ «ВГК» подало до суду заперечення на вищевказані процесуальні заяви про закриття провадження по справі №916/3389/22.
30.09.2024 за вх.№35534, 08.11.2024 за вх.№40448/24 та 14.11.2024 за вх.№41217/24 сторонами ТОВ «ВГК», ОСОБА_1 та КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» було подано до суду письмові промови у судових дебатів, в яких сторони відобразили їх промови в судових дебатах із викладенням їх правових позицій.
Третя особа Одеська міська рада у судових засіданнях підтримала правову позицію викладену відповідачем - КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» та просило суд відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2024 задоволено касаційну скаргу Комунального підприємства "Одестранспарксервіс"; рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 та Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 у справі № 916/3389/22 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою суду від 19.02.2024 суддею Малярчук І.А. прийнято справу №916/3389/22 до провадження на стадії відкриття провадження по справі; призначено підготовче засідання суду.
У підготовчому засіданні 15.04.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 08.05.2024 о 10:00.
Ухвалою суду від 08.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ВГК» від 15.04.2024 за вх.№ 15236/24 про зміну предмета позову та залучення співвідповідача по справі №916/3389/22; відкладено підготовче засідання по справі №916/3389/22 на 03.06.2024 об 09:40.
У підготовчому засіданні 03.06.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 08.07.2024 о 11:35.
У підготовчому засіданні 08.07.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 29.07.2024 о 10год. 50хв.
Ухвалою суду від 08.07.2024 залучено до участі у справі №916/3389/22 Одеську міську раду (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
У підготовчому засіданні 29.07.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 14.08.2024 о 12:15.
Ухвалою суду від 14.08.2024 відкладено підготовче засідання по справі №916/3389/22 на 09.09.2024 об 10:30.
Ухвалою суду від 09.09.2024 закрито підготовче провадження по справі №916/3389/22, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 16.09.2024 о 11:10.
У судовому засіданні 16.09.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 30.09.2024 о 12год.00хв.
У судовому засіданні 30.09.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 07.10.2024 о 11год. 30хв.
У судовому засіданні 07.10.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 11.11.2024 о 12:00.
У судовому засіданні 11.11.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 20.11.2024 о 09:45.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
В матеріалах справи містяться Статути ТОВ «ВГК» в редакції від 01.04.2015, державна реєстрація якого відбулась 03.04.2015 та в редакції від 10.06.2021, відомості яких щодо проведення державної реєстрації в матеріалах справи відсутні.
Згідно п. 16.4. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 01.04.2015 до компетенції загальних зборів учасників Товариства належить: визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; ???внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; ???утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; ???затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; ???створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та ???винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства: ???затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; загальні збори можуть вирішувати будь-які питання віднесені до компетенції інших органів товариства.
Керівництво діяльністю Товариства здійснюється Директором Товариства, призначуваним Загальнимм зборами учасників Товариства. Загальні збори учасників Товариства вправі прийняти дострокове рішення про припинення повноважень Директора і розірвання з ним трудового договору. Директор зобов`язаний:...повідомляти учасникам про всі угоди товариства, у яких він може бути визнаний зацікавленою особою…. Директор Товариства при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків повинний діяти в інтересах Товариства сумлінно і розумно (п.п. 17.1., 17.2., 17.7., 17.8. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 01.04.2015).
У статуті ТОВ «ВГК» в редакції від 10.06.2021 міститься визначення, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить: визначення основних напрямів діяльності Товариства; внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності Товариством на підставі модельного статуту; зміна розміру статутного капіталу Товариства; затвердження грошової оцінки не грошового вкладу учасника; перерозподіл часток між учасниками Товариства у випадках, передбачених цим Законом; обрання та припинення повноважень наглядової ради Товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради Товариства; обрання одноосібного виконавчого органу Товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу Товариства; визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу Товариства; створення інших органів Товариства, визначення порядку їх діяльності; прийняття рішення про придбання Товариством частки (частини частки) учасника; затвердження результатів діяльності Товариства за рік або інший період; розподіл чистого прибутку Товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення Товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення Товариства, порядку розподілу між учасниками Товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; виключення Учасника з Товариства у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових внесків; створення, реорганізація та ліквідація приватних (дочірніх) підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до матеріальної (майнової) відповідальності посадових осіб органів управління та контролю Товариства; прийняття рішень про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю; інші повноваження згідно з чинним законодавством України. Загальні збори учасників мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі з тих, що передані Загальними зборами учасників до компетенції виконавчого органу. Рішення Загальних Зборів Учасників з питань, визначених п. 9.4 (Виключна компетенція Загальних зборів) розділу цього Статуту приймаються більшістю голосів усіх учасників Товариства. Рішення Загальних Зборів Учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх Учасників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань та присутніх на Загальних зборах. Загальні збори учасників скликаються Директором, на вимогу наглядової ради (у разі її утворення) або на вимогу учасника (учасників), які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу в порядку, визначеному законом (п.п. 9.4.-9.7. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 10.06.2021).
Пунктами 10.1., 10.5. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 10.06.2021 встановлено, що Виконавчим органом Товариства є Директор, що обирається Загальними Зборами учасників Товариства. Повноваження Директора визначаються відповідно до цього Статуту, рішень Учасників та/або довіреності від Учасників Товариства, а також чинного законодавства України. Директор у межах своїх повноважень: …укладає договори, контракти, вчиняє інші правочини, в тому числі зовнішньоекономічні, з урахуванням обмежень, встановлених даним Статутом….
Рішенням Загальних Зборів учасників ТОВ «ВГК» №7 від 10.06.2021 було звільнено ОСОБА_1 з посади Директора та призначено на посаду Директора товариства учасника товариства Тарасюка О.В. без заключення трудового договору з 11.06.2021.
Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1251-УІ «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі» вирішено затвердити Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі та затверджено Типовий договір балансоутримання місць для паркування.
Відповідно до розділу п.п.2.3., 2.2., 2.3. Положення організація та розміщення майданчиків для платного паркування та спеціально відведених автостоянок здійснюється на підставі Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 08.04.2011 №520-VI і схеми розміщення майданчиків для платного паркування транспортних засобів та спеціально відведених автостоянок (далі - схема), узгодженої та затвердженої в установленому порядку. Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, затверджується рішенням Одеської міської ради, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів. Зміни та доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, вносяться на підставі рішення Одеської міської ради.
Положенням визначено, що оператор (платник збору за місця для паркування транспортних засобів) - юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням Одеської міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках; уповноважений орган комунальне підприємство, визначене Одеською міською радою для здійснення організації та експлуатації місць для паркування у м. Одесі, яке може залучати інших суб`єктів господарювання (операторів). Оператори майданчиків для платного паркування в місті Одесі визначаються на конкурсних засадах, визначених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 11 листопада 2005 року № 160 «Про затвердження Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об`єктів благоустрою населених пунктів». Переможці конкурсу укладають договори балансоутримання місць для паркування з уповноваженим органом. Договори про паркування транспортних засобів, що були укладені між комунальним підприємством «ПАРКСЕРВІС-ОДЕСА» та суб`єктами господарювання до набуття чинності цього Положення, вважаються дійсними на відповідно визначених умовах. Переможці конкурсу укладають договори балансоутримання місць для паркування з уповноваженим органом (п.п. 1.3., 5.5., 5.8. Положення).
01.03.2017 між ТОВ «ВГК» (оператор) та КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (уповноважена особа) був укладений договір №43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, згідно якого уповноважена особа надає право Оператору організовувати та проводити діяльність із забезпечення платного паркування транспортних засобів на місцях для паркування згідно до Переліку майданчиків для платного паркування, що є додатком №1 до договору. Оператор здійснює обслуговування (експлуатацію) місць для паркування з метою надання платних послуг з користування майданчиками для платного паркування та перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі та порядку, передбаченому розділом 3 цього Договору «Розмір і порядок розрахунків» (п.п. 1.1., 1.2..договору).
Відповідно до п.6.1. договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 термін його дії визначається з моменту введення в експлуатацію майданчика для паркування, але не пізніше 15.05.2017, строком на 5 років.
30.01.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду №7.1. до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, якою внесено зміни до п. 2.3.14. договору.
01.04.2021 ТОВ «ВГК» (оператор) в особі директора Газі В.В., що діяв на підставі Статуту та КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (уповноважена особа) уклали додаткову угоду №1/21 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, якою вирішили припинити дію договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 за згодою сторін.
Протоколом №б/н Загальних Зборів учасників ТОВ «ВГК» 21.12.2020 учасниками ТОВ «ВГК» було проведено загальні збори та прийнятті рішення про: визнання недійсним Протоколу загальних зборів учасників від 17.12.2020; визначення повноважень директора товариства з урахуванням вимог ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»; визначення механізму виконання вимог ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»; встановлення обов`язкового надання згоди загальними зборами учасників ТОВ «ВГК» директору товариства на вчинення, укладення, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства, у тому числі шляхом підписання додаткових угод, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності; запроваджено наступний механізм виконання вимог ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»: вчинення, укладання, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства та додаткових угод до них, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, здійснення обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, здійснюється лише за наявності згоди загальних зборів учасників товариства директору товариства; пролонгацію чи розірвання вже укладених товариством правочинів та додаткових угод до них, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, здійснення обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, здійснюється лише за наявності згоди загальних зборів учасників товариства директору товариства.
Загальними зборами ТОВ «ВГК» не приймалося рішень про схвалення додаткової угоди від 01.04.2021 до Договору щодо дострокового припинення дії договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
Згідно заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (засновники ТОВ «ВГК») вони ніколи не надавали згоду на дострокове припинення Договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, у зв`язку із тим, що діяльність ТОВ «ВГК» в межах виконання зазначеного Договору була одним із основних джерел доходу Товариства.
Листом від 23.04.2020 за №02/06 КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» було повідомлено ТОВ «ВГК» про те, що з 23 майданчиків експлуатуються лише 12, а решта майданчиків не можуть бути введені в експлуатацію з причин проведення реконструкції міста та наявністю заборони щодо паркування транспортних засобів, що мало наслідком зменшення поповнень до місцевого бюджету.
Листом від 01.03.2021 за №1/03 ТОВ «ВГК» просило ТОВ «ВГК» достроково розірвати Договір балансоутримання місць для паркування транспортних засобів №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017р. за згодою сторін з 01.04.2021.
Позивачем також надано до матеріалів справи: копію бухгалтерської довідки про вартість чистих активів станом на 01.01.2021; копію фінансової звітності малого підприємства ТОВ ВГК на кінець звітного періоду за 2020 рік; копій декларацій платника єдиного податку 3-ї групи ТОВ ВГК.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши викладені сторонами пояснення, їх мотивовані оцінки кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення або відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» законом або статутом товариства може встановлюватися особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства. Якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним. Посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству.
Згідно ст. 46 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства з моменту вчинення цього правочину.
Пунктом 3, глави VIII Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Частиною 3 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у ст.ст. 229-233 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (ст.ст.2,80,91,92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.89 Господарського кодексу України (у редакції станом на момент укладення оспорюваної додаткової угоди) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи (п. 13 ч.2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Згідно ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
У відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.
За змістом ч.ч.1,3 та 4 ст.92 Цивільного кодексу України, ч.1,ч.2 ст.89 Господарського кодексу України, п. 13 ч.2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у ст.237 Цивільного кодексу України.
При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (ст.ст. 203, 241 ЦК України).
При цьому, орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлено межі здійснення цивільних прав, а саме: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, як встановлено судом вище, 01.03.2017 між ТОВ «ВГК» (Оператор) та КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (уповноважена особа) був укладений Договір №43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, згідно якого комунальне підприємство надало право позивачу організовувати та провадити діяльність із забезпечення платного паркування транспортних засобів на місцях для паркування згідно до Переліку майданчиків для платного паркування. Даний договір 01.04.2021 був розірваний за взаємною згодою сторін відповідно до підписаної додаткової угоди. Як відзначає ТОВ «ВГК» у листопаді 2022 року підприємством було проведено фінансовий аудит, за результатами якого було виявлено додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017. Від імені ТОВ «ВГК» додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 було підписано директором ОСОБА_1 , який діяв на підставі Статуту товариства. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 за умови прийняття загальними зборами ТОВ «ВГК» рішення, оформленого протоколом загальних зборів учасників від 21.12.2020, щодо обмеження повноважень директора, не мав повноважень на укладення даної додаткової угоди до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, у зв`язку з чим, просить суд визнати протиправними дії ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, визнати недійсною додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 та визнати діючим договір №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
Так, Правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права/охоронювані законом інтереси. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав/інтересів у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разів неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
У даному випадку, заявлений позивачем спосіб захисту щодо визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 не є ефективним, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення порушеного права позивача. По суті така вимога спрямована на встановлення обставини, яка може доводитись при зверненні до суду за захистом права способом, встановленим законом. За таких підстав, на думку суду в задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дій ОСОБА_1 на підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 слід відмовити.
Щодо визнання недійсною додаткову угоду та поновлення договору, суд зазначає наступне.
Так, з огляду на приписи ст.ст. 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені. Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Близька за змістом правова позиція щодо застосування приписів ст.ст. 92, 203 ЦК України міститься й у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 924/678/18. Таким чином, для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Так, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. При цьому наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.
У викладеному знаходять підтвердження доводи відповідача - КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» стосовно того, що з моменту укладення додаткової угоди до Договору ТОВ «ВГК» не сплачувало збір за паркування, що за принципом «мовчазної згоди» підтверджує правомірність укладення директором позивача додаткової угоди до Договору. Також, наявні в матеріалах справи докази не свідчать про обізнаність, чи можливу обізнаність - КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» про обмеження повноважень директора позивача щодо представництва юридичної особи ТОВ «ВГК», що були визначенні у рішеннях Загальних зборів товариства від 21.12.2020 стосовно встановлення обов`язкового надання згоди загальними зборами учасників ТОВ «ВГК» директору товариства на вчинення, укладення, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства, у тому числі шляхом підписання додаткових угод, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності. Наразі в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, ст. 44 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю було впроваджено правило пріоритету норм статуту товариства над нормами самого закону, однак прийняті рішення на Загальних Зборах 21.12.2020 не були відображені позивачем, як в статуті товариства, так і не були відзначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаної юридичної особи, що передбачено ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Звідси, дійти висновку стосовно обізнаності чи існування можливості бути обізнаним КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» про запровадження Загальними Зборами від 20.12.2020 обмеження повноважень директора ТОВ «ВГК», суд не вбачає підстав. Отже, подальша відсутність діяльності ТОВ «ВГК» по організації, наданні послуг паркування автомобілів, призначення директором ТОВ «ВГК» по звільненні. 10.06.2021 ОСОБА_1 безпосередньо учасника товариства -Тарасюка О.В., на думку суду свідчить про фактичне схвалення ТОВ «ВГК» додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017. На підставі викладеного суд доходить висновку про відсутність підстав щодо визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021, укладеної сторонами до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
З урахуванням встановленого не підлягає судом дослідженню та встановленню позиція позивача щодо значимості договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, обґрунтована посиланням на фінансову звітність та податковий облік підприємства.
Стосовно доводів позивача щодо поновлення дії договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 на підставі ЗУ Про оренду державного та комунального майна у період воєнного стану і протягом чотирьох місяців після його припинення чи скасування діючим. Суд відзначає те, що так як судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВГК» щодо визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021, укладеної сторонами до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, то викладена позивачем передусім, як похідна вимога, вимога про визнання договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 діючим, також судом не підлягає задоволенню. Окрім цього, слід звернути увагу на те, що станом на даний час відповідними рішеннями Одеської міської ради було внесено зміни та виключено з Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (місця для паркування), затвердженого згідно із додатком № 1 до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції», адреси, які входили до предмету договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017. Відтак, визнання договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим за наведених обставин не буде мати жодних правових наслідків, таке судове рішення неможливо буде виконати у примусовому порядку, оскільки правова природа заявленої позовної вимоги не включає скасування розпорядчих актів органу місцевого самоврядування та повернення учасників спірного правовідношення до попереднього стану. Звідси заявлена ТОВ «ВГК» позовна вимога про визнання діючим договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, укладеного між Комунальним підприємством «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» та ТОВ «ВГК» на період воєнного стану та протягом чотирьох місяців після його припинення чи скасування не може вважатись ефективним та належним способом захисту прав позивача.
Враховуючи викладене, на підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про неефективність заявленого позивачем способу захисту і не обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ВГК» та відповідно відмовляє у їх задоволенні в повній мірі. На підставі викладеного, суд також відмовляє відповідачу - КП «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» у задоволенні заяв від 18.03.2024 за вх.№11219/24, від 14.08.2024 за вх.№ 30157/24 про закриття провадження по справі №916/3389/22 та пояснень від 08.11.2024 за вх.№40418/24 про закриття провадження по справі №916/3389/22 в частині визнання протиправними дій та визнання діючим договору.
Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За розгляд даного позову понесені позивачем витрати на оплату судового збору внаслідок повної відмови у задоволенні судом його позовних вимог покладаються на ТОВ «ВГК».
Керуючись ст.ст.123, 124, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 331, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» (вул. Мельницька, буд.30-А/1, м. Одеса, 65036; адреса для листування: вул. Генуезька, 24Б, офіс 411, м. Одеса, 65036, код ЄДРПОУ - 34380985) до Комунального підприємства «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (вул. Канатна, буд.134, м. Одеса, 65039; адреса для листування: код ЄДРПОУ - електронна адреса: odtp@omr.gov.ua), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) про визнання протиправними дій, визнання недійсної додаткової угоди та визнання діючим договору.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на платника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВГК» (вул. Мельницька, буд.30-А/1, м. Одеса, 65036; адреса для листування: вул. Генуезька, 24Б, офіс 411, м. Одеса, 65036, код ЄДРПОУ - 34380985).
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29 листопада 2024 р.
Суддя І.А. Малярчук
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2024 |
Оприлюднено | 03.12.2024 |
Номер документу | 123425845 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин пов’язані з діяльністю органів управління товариства |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Малярчук І.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні