ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3389/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
секретар судового засідання Шаповал А.В.
за участю представників сторін у справі:
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» - адвокат Мельник М.М.
Від Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» - адвокат Лінчевський Д.Ю.
Від Одеської міської ради Асташенкова О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК»
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024, суддя суду першої інстанції Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 29.11.2024
та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024, суддя суду першої інстанції Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст додаткового рішення складено та підписано 05.12.2024
по справі №916/3389/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК»
до відповідачів:
1) Комунального підприємства «Одестранспарксервіс»
2) ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеської міської ради
про визнання протиправними дій, визнання недійсної додаткової угоди та визнання діючим договору, -
ВСТАНОВИВ:
Описова частина.
ТОВ «ВГК» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до КП «Одестранспарксервіс» та ОСОБА_1 про: визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, яка укладена КП «Одестранспарксервіс» та ТОВ «ВГК» в особі директора ОСОБА_1 , згідно з якою (додатковою угодою від 01.04.2021) було вирішено питання про припинення дії названого договору достроково за взаємною згодою сторін; визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування; визнання діючим договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 на період дії воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що предмет додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування підпадає під встановлене обов`язкове надання згоди загальними зборами учасників ТОВ «ВГК» директору названого товариства на вчинення, укладання, пролонгацію чи розірвання даного договору, відповідно директор товариства не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні додаткової угоди до договору від імені Товариства. Загальними зборами Товариства у подальшому не приймалося рішення про схвалення додаткової угоди до договору. Водночас позивач зазначає, що на договір від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 поширюється дія Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна в період воєнного стану», у зв`язку з чим просив суд визнати договір від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 діючим на період дії воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 зі справи № 916/3389/22, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023, позов задоволено частково: визнано недійсною додаткову угоду від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування; визнано діючим договір від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 на період дії воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування. У решті у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2024 задоволено касаційну скаргу Комунального підприємства «Одестранспарксервіс»; рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 та Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 у справі № 916/3389/22 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Одеської області.
В даній постанові, Верховний Суд зокрема вказав наступне:
1) Судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання про те, чи підлягає спір в частині вимоги про визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до Договору розгляду в порядку господарського судочинства.
2) Судами попередніх інстанцій у розгляді справи не встановлено, чи передбачений нормами ЦК України та Господарського кодексу України такий спосіб захисту як визнання Договору діючим та чи є такий спосіб захисту ефективним.
3) Суди попередніх інстанцій не дослідили, чи було передбачено законом або установчими документами позивача (в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди до Договору) обмеження повноважень його директора щодо представництва юридичної особи, чи знав (не міг не знати) контрагент позивача - КП «Одестранспарксервіс» про обмеження повноважень директора позивача щодо представництва юридичної особи.
4) Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та оцінкою довід КП «Одестранспарксервіс» про те, що з моменту укладення додаткової угоди до Договору ТОВ «ВГК» не сплачувався збір за паркування, що за принципом «мовчазної згоди» підтверджує правомірність укладення директором позивача додаткової угоди до Договору.
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» до Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» про визнання протиправними дій, визнання недійсної додаткової угоди та визнання діючим договору.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції вказав, що заявлений позивачем спосіб захисту щодо визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 не є ефективним, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення порушеного права позивача. По суті така вимога спрямована на встановлення обставини, яка може доводитись при зверненні до суду за захистом права способом, встановленим законом. За таких підстав, на думку суду в задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дій ОСОБА_1 на підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 слід відмовити.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що відсутність діяльності ТОВ «ВГК» по організації, наданні послуг паркування автомобілів, призначення директором ТОВ «ВГК» після звільнення 10.06.2021 ОСОБА_1 безпосередньо учасника товариства - ОСОБА_2 , на думку суду свідчить про фактичне схвалення ТОВ «ВГК» додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017. На підставі викладеного суд доходить висновку про відсутність підстав щодо визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021, укладеної сторонами до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання діючим договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 на період воєнного стану та протягом чотирьох місяців після його припинення чи скасування, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога не може вважатись ефективним та належним способом захисту прав позивача.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 задоволено частково клопотання від 11.11.2024 за вх.№ 40535/24 та заяву від 26.11.2024 за вх.№2-1794/24 КП «Одестранспарксервіс» про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати у справі № 916/3389/22; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на користь Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу; відмовлено у задоволенні решти частини заявлених КП «Одестранспарксервіс» вимог клопотання від 11.11.2024 за вх.№ 40535/24 та заяви від 26.11.2024 за вх.№2-1794/24.
Суд першої інстанції вказав, що враховуючи вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи підлягають задоволенню частково загалом у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22.
В апеляційній скарзі зазначається, що під час підписання додаткової угоди від 01.04.2021 року щодо припинення Договору № 43/п-дн-2017/03-01 колишній директор TOВ «ВГК» Газя В.В. діяв з перевищенням наданих йому повноважень, всупереч рішенню загальних зборів учасників товариства від 21.12.2020 № 21/12/2020, яким встановлено необхідність отримання згоди загальних зборів учасників товариства на вчинення певного кола правочинів.
Апелянт вказав, що Договір № 43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 був єдиним способом (формою) здійснення господарської діяльності для ТОВ «ВГК». Вказане підтверджується як матеріалами справи, так і поясненнями представника КП «Одестранспарксервіс» у судових засіданнях під час розгляду вказаної справи. В жодних поясненнях КП «Одестранспарксервіс» не заперечується незнання останнім, що виконання умов Договір №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 ТОВ «ВГК» є єдиним способом реалізації господарської діяльності товариства.
В той же час, апелянт зазначив, що Господарським судом Одеської області при прийнятті оскаржуваного рішення, не було повно та об`єктивно досліджено наступне:
1.КП «Одестранспарксервіс» було відомо про виключне значення для ТОВ «ВГК» Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017;
2.КП «Одестранспарксервіс» розумів, що ініціювання директором ТОВ «ВГК» питання щодо дострокового припинення Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, вчинене не в інтересах ТОВ «ВГК»;
3.КП «Одестранспарксервіс», розуміючи значимість для ТОВ «ВГК» Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 та протиправність дій директора з припинення дії такого Договору, не проявив "розумної обачності" задля встановлення погодження Загальними зборами Учасників вчинення директором ТОВ «ВГК» відповідних дій та/або наявності в директора повноважень на вчинення дії з припинення дії Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017. Адже, в матеріалах справи відсутні будь-які листи, звернення КП «Одестранспарксервіс» до ТОВ «ВГК» з метою уточнення зазначеного тощо;
4. КП «Одестранспарксервіс» та ТОВ «ВГК» здійснювали господарську діяльність за однією адресою, тобто ідентичне місцезнаходження. Отже, як і директор КП «Одестранспарксервіс», так і ТОВ «ВГК» перебували в постійному спілкуванні;
5.Економічний ефект, користь від укладення 01.04.2021 Додаткової угоди про припинення дії Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, отримало виключно КП «Одестранспарксервіс»;
6.Корисливість наслідків припинення дії Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 підтверджується для КП «Одестранспарксервіс» й тим, що вже понад три роки фактично реалізацію вказаного договору тощо, здійснює КП «Одестранспарксервіс» без проведення конкурсу та передачі вказаних функції третій особі.
Апелянт зазначив, що жодних активних дій з боку учасників ТОВ «ВГК» на визнання укладення 01.04.2021 Додаткової угоди про дострокове припинення дії Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, вчинено не було. Докази про обізнаність учасників ТОВ «ВГК» щодо укладення 01.04.2021 Додаткової угоди про дострокове припинення дії Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.04.2021 також відсутні в матеріалах справи. З огляду на викладене, незрозумілим є встановлення судом першої інстанції факту визнання за принципом "мовчазної згоди" Додаткової угоди про дострокове припинення дії Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 року у справі №916/3389/22 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» задовольнити у повному обсязі, та скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/3389/22 та ухвалити нове судове рішення, яким у клопотанні Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» щодо вирішення питання про судові витрати відмовити у повному обсязі.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22.
Відповідач вказав, що після підписання додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, щодо його дострокового припинення, ТОВ «ВГК» за принципом «мовчазної згоди» підтвердило правомірність укладення директором позивача додаткової угоди до Договору шляхом вчинення конклюдентних дій (демонтаж паркоматів, нездійснення оплати збору за місця для паркування, підготовка відповідної фінансової звітності з «нульовими» показниками). Вказане підтверджує те, що такими діями ТОВ «ВГК», як і КП «Одестранспарксервіс», вважали договірні правовідносини припиненими.
Відповідач зазначив, що суд першої інстанції вірно зазначив про неможливість дійти висновку стосовно обізнаності чи існування можливості бути обізнаним КП «Одестранспарксервіс» про запровадження Загальними зборами ТОВ «ВГК» від 20.12.2020 обмеження повноважень директора ТОВ «ВГК».
Крім того, відповідач вказав, що визнання Договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим за наведених обставин, не буде мати жодних правових наслідків, оскільки правова природа заявленої позовної вимоги не включає скасування розпорядчих актів органу місцевого самоврядування та повернення учасників спірного правовідношення до попереднього стану.
Керуючись викладеним вище, відповідач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» залишити без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 у справі № 916/3389/22 залишити без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3389/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2024.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3389/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3389/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3389/22.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22 залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ВГК» строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду 1) доказів на підтвердження реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю «ВГК» електронного кабінету відповідно до статті 6 ГПК України 2) доказів сплати судового збору у розмірі 8 931,60 грн протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були додані докази на підтвердження реєстрації апелянтом електронного кабінету та сплати судового збору у розмірі 8 931,60 грн. Таким чином недоліки апеляційної скарги були усунуті.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ВГК» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 по справі №916/3389/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 07.03.2025; призначено справу №916/3389/22 до розгляду на 20.03.2025 о 10:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22.
20.03.2025 у судовому засіданні прийняли участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» - адвокат Мельник М.М., представник Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» - адвокат Лінчевський Д.Ю. та представник Одеської міської ради Асташенкова О.І.
Представник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Крім того, до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за відсутності представника.
Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 20.03.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22, до суду не повідомлялося.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22 по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача-2 у справі, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність представника відповідача-2 у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.
Фактичні обставини, встановлені судом.
В матеріалах справи містяться Статути ТОВ «ВГК» в редакції від 01.04.2015 та в редакції від 10.06.2021.
Згідно п. 16.4. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 01.04.2015 до компетенції загальних зборів учасників Товариства належить: визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства: затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; загальні збори можуть вирішувати будь-які питання віднесені до компетенції інших органів товариства.
Керівництво діяльністю Товариства здійснюється Директором Товариства, призначуваним Загальним зборами учасників Товариства. Загальні збори учасників Товариства вправі прийняти дострокове рішення про припинення повноважень Директора і розірвання з ним трудового договору. Директор зобов`язаний:...повідомляти учасникам про всі угоди товариства, у яких він може бути визнаний зацікавленою особою…. Директор Товариства при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків повинний діяти в інтересах Товариства сумлінно і розумно (п.п. 17.1., 17.2., 17.7., 17.8. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 01.04.2015).
У статуті ТОВ «ВГК» в редакції від 10.06.2021 міститься визначення, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить: визначення основних напрямів діяльності Товариства; внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності Товариством на підставі модельного статуту; зміна розміру статутного капіталу Товариства; затвердження грошової оцінки не грошового вкладу учасника; перерозподіл часток між учасниками Товариства у випадках, передбачених цим Законом; обрання та припинення повноважень наглядової ради Товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради Товариства; обрання одноосібного виконавчого органу Товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу Товариства; визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу Товариства; створення інших органів Товариства, визначення порядку їх діяльності; прийняття рішення про придбання Товариством частки (частини частки) учасника; затвердження результатів діяльності Товариства за рік або інший період; розподіл чистого прибутку Товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення Товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення Товариства, порядку розподілу між учасниками Товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; виключення Учасника з Товариства у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових внесків; створення, реорганізація та ліквідація приватних (дочірніх) підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до матеріальної (майнової) відповідальності посадових осіб органів управління та контролю Товариства; прийняття рішень про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю; інші повноваження згідно з чинним законодавством України. Загальні збори учасників мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі з тих, що передані Загальними зборами учасників до компетенції виконавчого органу. Рішення Загальних Зборів Учасників з питань, визначених п. 9.4 (Виключна компетенція Загальних зборів) розділу цього Статуту приймаються більшістю голосів усіх учасників Товариства. Рішення Загальних Зборів Учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх Учасників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань та присутніх на Загальних зборах. Загальні збори учасників скликаються Директором, на вимогу наглядової ради (у разі її утворення) або на вимогу учасника (учасників), які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу в порядку, визначеному законом (п.п. 9.4.-9.7. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 10.06.2021).
Пунктами 10.1., 10.5. Статуту ТОВ «ВГК» в редакції від 10.06.2021 встановлено, що Виконавчим органом Товариства є Директор, що обирається Загальними Зборами учасників Товариства. Повноваження Директора визначаються відповідно до цього Статуту, рішень Учасників та/або довіреності від Учасників Товариства, а також чинного законодавства України. Директор у межах своїх повноважень: …укладає договори, контракти, вчиняє інші правочини, в тому числі зовнішньоекономічні, з урахуванням обмежень, встановлених даним Статутом….
Рішенням Загальних Зборів учасників ТОВ «ВГК» №7 від 10.06.2021 було звільнено ОСОБА_1 з посади Директора та призначено на посаду Директора товариства учасника товариства ОСОБА_2 без заключення трудового договору з 11.06.2021.
Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1251-УІ «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі» вирішено затвердити Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі та затверджено Типовий договір балансоутримання місць для паркування.
Відповідно до розділу п.п.2.3., 2.2., 2.3. Положення організація та розміщення майданчиків для платного паркування та спеціально відведених автостоянок здійснюється на підставі Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 08.04.2011 №520-VI і схеми розміщення майданчиків для платного паркування транспортних засобів та спеціально відведених автостоянок (далі - схема), узгодженої та затвердженої в установленому порядку. Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, затверджується рішенням Одеської міської ради, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів. Зміни та доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, вносяться на підставі рішення Одеської міської ради.
Положенням визначено, що оператор (платник збору за місця для паркування транспортних засобів) - юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням Одеської міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках; уповноважений орган комунальне підприємство, визначене Одеською міською радою для здійснення організації та експлуатації місць для паркування у м. Одесі, яке може залучати інших суб`єктів господарювання (операторів). Оператори майданчиків для платного паркування в місті Одесі визначаються на конкурсних засадах, визначених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 11 листопада 2005 року № 160 «Про затвердження Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об`єктів благоустрою населених пунктів». Переможці конкурсу укладають договори балансоутримання місць для паркування з уповноваженим органом. Договори про паркування транспортних засобів, що були укладені між комунальним підприємством «ПАРКСЕРВІС-ОДЕСА» та суб`єктами господарювання до набуття чинності цього Положення, вважаються дійсними на відповідно визначених умовах. Переможці конкурсу укладають договори балансоутримання місць для паркування з уповноваженим органом (п.п. 1.3., 5.5., 5.8. Положення).
01.03.2017 між ТОВ «ВГК» (оператор) та КП «Одестранспарксервіс» (уповноважена особа) був укладений договір №43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, згідно якого уповноважена особа надає право Оператору організовувати та проводити діяльність із забезпечення платного паркування транспортних засобів на місцях для паркування згідно до Переліку майданчиків для платного паркування, що є додатком №1 до договору. Оператор здійснює обслуговування (експлуатацію) місць для паркування з метою надання платних послуг з користування майданчиками для платного паркування та перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі та порядку, передбаченому розділом 3 цього Договору «Розмір і порядок розрахунків» (п.п. 1.1., 1.2..договору).
Відповідно до п.6.1. договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 термін його дії визначається з моменту введення в експлуатацію майданчика для паркування, але не пізніше 15.05.2017, строком на 5 років.
30.01.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду №7.1. до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, якою внесено зміни до п. 2.3.14. договору.
01.04.2021 ТОВ «ВГК» (оператор) в особі директора Газі В.В., що діяв на підставі Статуту та КП «Одестранспарксервіс» (уповноважена особа) уклали додаткову угоду №1/21 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, якою вирішили припинити дію договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 за згодою сторін.
Протоколом №б/н Загальних Зборів учасників ТОВ «ВГК» 21.12.2020 підтверджено, що учасниками ТОВ «ВГК» було проведено загальні збори та прийнятті рішення про: визнання недійсним Протоколу загальних зборів учасників від 17.12.2020; визначення повноважень директора товариства з урахуванням вимог ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»; визначення механізму виконання вимог ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»; встановлення обов`язкового надання згоди загальними зборами учасників ТОВ «ВГК» директору товариства на вчинення, укладення, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства, у тому числі шляхом підписання додаткових угод, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності; запроваджено наступний механізм виконання вимог ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»: вчинення, укладання, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства та додаткових угод до них, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, здійснення обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, здійснюється лише за наявності згоди загальних зборів учасників товариства директору товариства; пролонгацію чи розірвання вже укладених товариством правочинів та додаткових угод до них, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, здійснення обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, здійснюється лише за наявності згоди загальних зборів учасників товариства директору товариства.
Загальними зборами ТОВ «ВГК» не приймалося рішень про схвалення додаткової угоди від 01.04.2021 до Договору щодо дострокового припинення дії договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
Згідно заяв свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (засновники ТОВ «ВГК»), вони ніколи не надавали згоду на дострокове припинення Договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, у зв`язку із тим, що діяльність ТОВ «ВГК» в межах виконання зазначеного Договору була одним із основних джерел доходу Товариства.
Листом від 23.04.2020 за №02/06 КП «Одестранспарксервіс» було повідомлено ТОВ «ВГК» про те, що з 23 майданчиків експлуатуються лише 12, а решта майданчиків не можуть бути введені в експлуатацію з причин проведення реконструкції міста та наявністю заборони щодо паркування транспортних засобів, що мало наслідком зменшення поповнень до місцевого бюджету.
Листом від 01.03.2021 за №1/03 ТОВ «ВГК» просило ТОВ «ВГК» достроково розірвати Договір балансоутримання місць для паркування транспортних засобів №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 за згодою сторін з 01.04.2021.
Позивачем також надано до матеріалів справи: копію бухгалтерської довідки про вартість чистих активів станом на 01.01.2021; копію фінансової звітності малого підприємства ТОВ «ВГК» на кінець звітного періоду за 2020 рік; копій декларацій платника єдиного податку 3-ї групи ТОВ «ВГК».
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції не підлягають скасуванню, виходячи з таких підстав.
1). Щодо перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» законом або статутом товариства може встановлюватися особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними зборами учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства. Якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним. Посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству.
Згідно ст. 46 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства з моменту вчинення цього правочину.
Пунктом 3, глави VIII Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Частиною 3 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у ст.ст. 229-233 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (ст.ст.2,80,91,92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.89 Господарського кодексу України (у редакції станом на момент укладення оспорюваної додаткової угоди) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи (п. 13 ч.2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Згідно ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
У відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.
За змістом ч.ч.1,3 та 4 ст.92 Цивільного кодексу України, ч.1,ч.2 ст.89 Господарського кодексу України, п. 13 ч.2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у ст.237 Цивільного кодексу України.
При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (ст.ст. 203, 241 ЦК України).
При цьому, орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлено межі здійснення цивільних прав, а саме: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Як було встановлено колегією суддів вище, 01.03.2017 між ТОВ «ВГК» (Оператор) та КП «Одестранспарксервіс» (уповноважена особа) був укладений Договір №43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, згідно якого комунальне підприємство надало право позивачу організовувати та провадити діяльність із забезпечення платного паркування транспортних засобів на місцях для паркування згідно до Переліку майданчиків для платного паркування.
Даний договір 01.04.2021 був розірваний за взаємною згодою сторін відповідно до підписаної додаткової угоди. Як відзначає ТОВ «ВГК» у листопаді 2022 року підприємством було проведено фінансовий аудит, за результатами якого було виявлено додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017. Від імені ТОВ «ВГК» додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 було підписано директором ОСОБА_1 , який діяв на підставі Статуту товариства. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 за умови прийняття загальними зборами ТОВ «ВГК» рішення, оформленого протоколом загальних зборів учасників від 21.12.2020, щодо обмеження повноважень директора, не мав повноважень на укладення даної додаткової угоди до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, у зв`язку з чим, просить суд визнати протиправними дії ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, визнати недійсною додаткову угоду від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 та визнати діючим договір №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
Правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права/охоронювані законом інтереси. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав/інтересів у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).
Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разів неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку, заявлений позивачем спосіб захисту щодо визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 не є ефективним, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення порушеного права позивача. По суті така вимога спрямована на встановлення обставини, яка може доводитись при зверненні до суду за захистом права способом, встановленим законом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дій ОСОБА_1 на підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017.
Окремо колегія суддів зазначає, що позовна вимога про визнання протиправними дій ОСОБА_1 на підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 підлягає розгляду в рамках господарського судочинства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені).
У даному випадку, з огляду на обставини позовної заяви, окрім іншого, спір виник між директором (посадовою особою товариства) та товариством щодо неправомірності вчинення правочину з перевищенням наданих повноважень, наслідки якого суперечать інтересам товариства та призвели до необхідності відновити права та інтереси, що існували до таких неправомірних дій.
Таким чином, колегія суддів вважає, що на підставі положення ст. 20 ГПК України та змісту спірних правовідносин, позовна вимога про визнання протиправними дій ОСОБА_1 на підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, як і позовна заява загалом, підлягає розгляду в рамках господарського судочинства.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди та визнання діючим договору, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з огляду на приписи ст.ст. 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно.
При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Близька за змістом правова позиція щодо застосування приписів ст.ст. 92, 203 ЦК України міститься й у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 924/678/18.
Таким чином, для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Так, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. При цьому наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 924/491/17, на яку посилається скаржник.
Як вбачається з матеріалів справи, з моменту укладення додаткової угоди до Договору ТОВ «ВГК» не сплачувало збір за паркування, що за принципом «мовчазної згоди» підтверджує правомірність укладення директором позивача додаткової угоди до Договору.
В свою чергу, наявні в матеріалах справи докази не свідчать про обізнаність, чи можливу обізнаність - КП «Одестранспарксервіс» про обмеження повноважень директора позивача щодо представництва юридичної особи ТОВ «ВГК», що були визначенні у рішеннях Загальних зборів товариства від 21.12.2020 стосовно встановлення обов`язкового надання згоди загальними зборами учасників ТОВ «ВГК» директору товариства на вчинення, укладення, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства, у тому числі шляхом підписання додаткових угод, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.
Як було визначено вище, для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Вказаний орієнтир для правозастосування вже висловив Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 01.02.2024 у даній справі №916/3389/22, постановленої за результатами розгляду касаційної скарги КП «Одестранспарксервіс» на попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Наразі в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017, ст. 44 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю було впроваджено правило пріоритету норм статуту товариства над нормами самого закону, однак прийняті рішення на Загальних Зборах 21.12.2020 не були відображені позивачем, як в статуті товариства, так і не були відзначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаної юридичної особи, що передбачено ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Звідси, дійти висновку стосовно обізнаності чи існування можливості бути обізнаним КП «Одестранспарксервіс» про запровадження Загальними Зборами від 20.12.2020 обмеження повноважень директора ТОВ «ВГК», колегія суддів не вбачає підстав.
З огляду на викладене вище, подальша відсутність діяльності ТОВ «ВГК» по організації, наданні послуг паркування автомобілів, призначення директором ТОВ «ВГК» по звільненні 10.06.2021 Газя В.В. безпосередньо учасника товариства - ОСОБА_2 , на думку колегії суддів свідчить про фактичне схвалення ТОВ «ВГК» додаткової угоди від 01.04.2021 до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини, суд доходить висновку про відсутність підстав щодо визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021, укладеної сторонами до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017.
В свою чергу, не підлягає дослідженню та встановленню позиція позивача щодо значимості договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, обґрунтована посиланням на фінансову звітність та податковий облік підприємства.
Щодо вимог позивача щодо визнання договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 діючим на підставі ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» у період воєнного стану і протягом чотирьох місяців після його припинення чи скасування, колегія суддів зазначає наступне.
Оскільки судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВГК» щодо визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021, укладеної сторонами до договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, то викладена позивачем передусім, як похідна вимога, вимога про визнання договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017 діючим, також не підлягає задоволенню.
Крім цього, слід звернути увагу на те, що станом на даний час відповідними рішеннями Одеської міської ради було внесено зміни та виключено з Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (місця для паркування), затвердженого згідно із додатком № 1 до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції», адреси, які входили до предмету договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017.
Відтак, визнання договору №43/п-дн-20/7/03-01 від 01.03.2017 діючим за наведених обставин не буде мати жодних правових наслідків, таке судове рішення неможливо буде виконати у примусовому порядку, оскільки правова природа заявленої позовної вимоги не включає скасування розпорядчих актів органу місцевого самоврядування та повернення учасників спірного правовідношення до попереднього стану. Звідси заявлена ТОВ «ВГК» позовна вимога про визнання діючим договору №43/п-дн-2017/03-01 від 01.03.2017, укладеного між Комунальним підприємством «Одестранспарксервіс» та ТОВ «ВГК» на період воєнного стану та протягом чотирьох місяців після його припинення чи скасування, не може вважатись ефективним та належним способом захисту прав позивача.
З огляду на викладене вище, на підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неефективність заявленого позивачем способу захисту і не обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ВГК» про визнання діючим договору та відповідно вірно відмовив у їх задоволенні в повній мірі.
2). Щодо перегляду додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024, колегія суддів зазначає наступне.
КП «Одестранспарксервіс» під час розгляду справи Господарським судом Одеської області по суті 11.11.2024 було подано до суду першої інстанції клопотання за вх.№ 40535/24 про стягнення витрат на правничу допомогу.
26.11.2024 за вх.№2-1794/24 до Господарського суду Одеської області суду від КП «Одестранспарксервіс» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати у справі №916/3389/22, в якій відповідач просив стягнути з позивача судові витрати на правничу допомогу у сумі 46 500,00 грн.
20.11.2024 за вх.№ 41833/24 та 03.12.2024 за вх.№ 43349/24 до Господарського суду Одеської області суду від ТОВ «ВГК» надійшли заяви із запереченнями заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне.
Позивач зауважує, що КП «Одестранспарксервіс» є комунальним підприємством, засновником (учасником) якого є Одеська міська рада. Розмір частки засновника (учасника) складає 100 відсотків, а тому, відповідно, на КП «Одестранспарксервіс» поширюються вимоги Закону України Про публічні закупівлі. Відповідно до п. 4.4. договору про надання послуг №020/2024 від 26.07.2024 (далі - договір), наданого до заяви КП «Одестранспарксервіс» загальна сума договору складає 200 000,00 грн на КЕКВ 2240 без ПДВ. Таким чином, договір про надання послуг №020/2024 від 26.07.2024 було укладено з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі, а саме без проведення процедури закупівлі.
При цьому, КП «Одестранспарксервіс» до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої інстанції не додано докази, які б підтверджували оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.
Позивач також зауважує, що розгляд справи за участі представника КП «Одестранспарксервіс», адвоката Грабовської М.В., тривав з 26.07.2024 по 20.11.2024, протягом вказаного строку КП «Одестранспарксервіс» брала участь у 8 судових засіданнях та склала та подала до суду 5 документів. Зазначене і свідчить про те, що об`єктивно у представника Відповідача-1 була можливість підготувати та подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат , як особисто під час судових засідань, так і за допомогою електронної системи Електронний суд.
Поряд із цим, позивач також вказує про те, що представництво інтересів КП «Одестранспарксервіс» у справі № 916/3389/22 в Господарському суді Одеської області, Південно-західному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді та у Господарському суді Одеської області під час нового розгляду цієї справи до 26.07.2024 здійснювала начальник юридичного відділу КП «Одестранспарксервіс» Попова Ірина Сергіївна. Вказане свідчить про те, що відповідач має у своєму складі власний юридичний відділ, а щонайбільше про те, що на підприємстві є працівники з відповідною кваліфікацією, які мали змогу представляти відповідача в суді під час розгляду цієї справи, а отже необхідність в укладенні договору з Адвокатським об`єднанням Бондаренко та Партнери про закупівлю адвокатських послуг є сумнівною.
На підставі викладеного, позивач заперечував щодо розміру заявлених відповідачем адвокатських послуг та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.126 ГПК України).
Положення п.2 ч.1, ч.4 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Між тим, як зазначила Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Так, на підтвердження вартості наданих послуг адвокатом заявником додано до заяви:
- договір про надання послуг від 26.07.2024 №020/2024;
- звіти за договором від 26.07.2024 № 020/2024 про надання послуг від 01.08.2024 на суму 4000,00грн, від 02.09.2024 на суму 26500,00грн, від 01.10.2024 на суму 12000,00грн, від 31.10.2024 на суму 3000,00грн, від 21.11.2024 на суму 8000,00грн; акти наданих послуг №2 до договору від 26.07.2024 № 020/2024 від 01.08.2024 на суму 4000,00грн, від 02.09.2024 на суму 26500,00грн, від 01.10.2024 на суму 12000,00грн, від 31.10.2024 на суму 3000,00грн, від 21.11.2024 на суму 8000,00грн;
- рахунки-фактури: №01-020/2024 від 01.08.2024 на суму 4000,00грн, №02-020/2024 від 02.09.2024 на суму 26500,00грн, №03-020/2024 від 01.10.2024 на суму 12000,00грн, №04-020/2024 від 31.10.2024 на суму 3000,00грн, №05-020/2024 від 21.11.2024 на суму 8000,00грн;
- платіжні інструкції № 353 від 05.08.2024, № 419 від 05.09.2024, № 472 від 04.10.2024, № 496 від 31.10.2024 та № 527 від 21.11.2024 на загальну суму 46500,00грн.
Відповідно до п.п. 1.1.-1.2., 4.1.-4.4., 8.1. договору про надання послуг №020/2024 від 26.07.2024 цей договір стосується послуг сторонніх фахівців, а саме Адвокатське об?єднання зобов`язується надати Клієнту (КП «Одестранспарксервіс») послуги з адвокатської діяльності (пов?язані з наданням консультацій усного і письмового характеру, складанням відповідних документів, договорів та супроводу при їх укладанні, захистом та представництвом інтересів в судах, наданням юридичних послуг з ліквідації підприємств/установ) найменування та вартість яких зазначені у Калькуляції згідно з Додатком №1, яка є невід?ємною частиною цього Договору, а Клієнт зобов?язується прийняти та оплатити такі послуги на умовах, викладених цим Договором. Надання послуг з адвокатської діяльності за цим Договором полягає у забезпеченні Адвокатським об`єднанням представництва інтересів Клієнта у судах, органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, надання інших послуг та вчинення інших дій відповідно до Додатку № 1 до Договору, що є його невід?ємною частиною. Оплата за цим Договором здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок Адвокатського об`єднання на підставі виставленого Адвокатським об?єднанням рахунку-фактури та Акту наданих послуг протягом 10 календарних днів з моменту підписання Акту наданих послуг обома Сторонами. При розрахунку вартості послуг (гонорару Адвокатського об?єднання), вказаних в предметі цього Договору, враховується складання процесуальних документів та участь у судовому засіданні та інших дій відповідно до Додатку № 1 до Договору, що є його невід?ємною частиною. Послуги Адвокатського об`єднання сплачуються незалежно від того, чи відбулось судове засідання чи ні, окрім випадків, коли судове засідання не відбулось з вини Адвокатського об`єднання. Загальна сума Договору складає 200 000,00 грн за КЕКВ 2240 без ПДВ. При цьому, загальна сума Договору може бути зменшена відповідно до фактично наданих послуг на підставі Актів наданих послуг згідно з п. 2.2.4 Договору.
Додатком №1 до договору про надання послуг від 26.07.2024 №020/2024 є калькуляція найменування та вартості послуг сторонніх фахівців.
Згідно звіту про надання послуг від 01.08.2024, акту наданих послуг №2 від 01.08.2024 та рахунку-фактури №01-020/2024 від 01.08.2024 до договору від 26.07.2024 № 020/2024 за період з 26.07.2024 по 31.07.2024 адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги з відповідною вартістю: участь в судовому засіданні на суму 2000,00грн; ознайомлення з матеріалами справи на суму 2000,00грн.
Згідно звіту про надання послуг від 02.09.2024, акту наданих послуг №2 від 02.09.2024 та рахунку-фактури №02-020/2024 від 02.09.2024 до договору від 26.07.2024 № 020/2024 за період з 01.08.2024 по 31.08.2024 адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги з відповідною вартістю: участь в судовому засіданні на суму 2000,00грн; підготовка та подання до суду першої інстанції додаткових письмових пояснень на суму 4000,00грн; підготовка та подання до суду першої інстанції заяви з процесуальних питань на суму 2000,00грн (3 послуги = 6000,00грн); підготовка та подання адвокатського запиту з питань, що стосується судової справи на суму 1500,00грн (3 послуги = 4500,00грн); усна консультація по запиту на публічну інформацію на суму 1000,00грн (4 послуги = 4000,00грн); підготовка проектів відповідей на запити та звернення (3 послуги = 3000,00грн); аналіз проекту договору на суму 3000,00грн.
Згідно звіту про надання послуг від 01.10.2024, акту наданих послуг №2 від 01.10.2024 та рахунку-фактури №03-020/2024 від 01.10.2024 до договору від 26.07.2024 № 020/2024 за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги з відповідною вартістю: участь в судовому засіданні на суму 2000,00грн; підготовка та подання до суду першої інстанції додаткових письмових пояснень на суму 4000,00грн; підготовка та подання до суду першої інстанції заяви з процесуальних питань на суму 2000,00грн.
Згідно звіту про надання послуг від 31.10.2024, акту наданих послуг №2 від 31.10.2024 та рахунку-фактури №04-020/2024 від 31.10.2024 до договору від 26.07.2024 № 020/2024 за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги з відповідною вартістю: участь в судовому засіданні на суму 2000,00грн; усна консультація по запиту на публічну інформацію на суму 1000,00грн.
Згідно звіту про надання послуг від 21.11.2024, акту наданих послуг №2 від 21.11.2024 та рахунку-фактури №05-020/2024 від 21.11.2024 до договору від 26.07.2024 № 020/2024 за період з 01.11.2024 по 20.11.2024 адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги з відповідною вартістю: участь в судовому засіданні на суму 2000,00грн (2 послуги = 4000,00грн); підготовка та подання до суду першої інстанції заяви з процесуальних питань на суму 2000,00грн; підготовка та подання до суду першої інстанції письмової промови у судових дебатах на суму 2000,00грн.
Загальна вартість наданих послуг за договором від 26.07.2024 № 020/2024 складає 46500,00грн. На підтвердження оплати КП «Одестранспарксервіс» були подані платіжні інструкції № 353 від 05.08.2024, № 419 від 05.09.2024, № 472 від 04.10.2024, № 496 від 31.10.2024 та № 527 від 21.11.2024 на загальну суму 46500,00грн.
Так, як вбачається із матеріалів справи, адвокат Грабовська М.В. приймала участь у судових засіданнях 29.07.2024, яке тривало 5 хвилин, 09.09.2024, яке тривало 27 хвилини, 16.09.2024, яке тривало 48 хвилин, 30.09.2024, яке тривало 53 хвилин, 07.10.2024, яке тривало 50 хвилин, 11.11.2024, яке тривало 44 хвилини, 20.11.2024, яке тривало 17 хвилин. Адвокат - Грабовська М.В. складала та подавала до справи пояснення по справі від 14.08.2024 за вх.№30151/24 на 19 аркушах, заяву про витребування доказів від 14.08.2024 за вх.№30153/24 на 5 аркушах, заяву про закриття провадження по справі 14.08.2024 за вх.№30157/24 на 11 аркушах, пояснення по справі від 06.09.2024 за вх.№32565/24 на 7 аркушах та пояснення (письмова промова в судових дебатах) від 08.11.2024 за вх.№40448/24 на 12 аркушах.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Надані відповідачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Сама лише незгода заявника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
Спірні взаємовідносини сторін у справі №916/3389/22 виникли внаслідок спору щодо встановлення неправомірними дій директора позивача за результатами яких обґрунтовувалась недійсною відповідна угода та вимога про дію договору по наданню послуг з паркування автомобілів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана категорія справ не є надмірно складною у розрізі їх розгляду та доказуваності, однак, взаємовідносини, що виникли між сторонами регулюються не вузьким нормативним колом та не обмежуються сталою судовою практикою, справа перебувала у суду на новому розгляді, сторонами окрім раніше поданих доказів в процесі нового її розгляду були подані до суду нові докази, обґрунтування та пояснення.
Крім того, в процесі розгляду справи суд відмовив у задоволенні клопотань КП «Одестранспарксервіс» щодо витребування доказів по справі та закриття провадження по справі. Разом з цим, заявлені відповідачем послуги щодо підготовки, складання, подання процесуальних заяв, пошук нормативної бази та усні консультації по запиту на публічну інформацію включають в себе ті послуги, що відображені заявником у звітах та актах наданих послуг, як окремі послуги, тому їх вартість судом першої інстанції була вірно узагальнена.
З огляду на дані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані послуги з підготовки, складання та подачі адвокатом Грабовською М.В пояснень, заяв на загальну суму оцінюється у 5000,00 грн та участь у судових засіданнях 29.07.2024, 09.09.2024, 07.10.2024, 11.11.2024, 20.11.2024 оцінюються у 5 000,00 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача стосовно не відповідності договору про надання послуг №020/2024 від 26.07.2024 вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки у даному випадку за умови надання стороною документів його виконання, зокрема, актів рахунків, звітів, платіжних інструкцій, слід керуватись презумпцією правомірності правочину, передбаченою ст. 204 ЦК України.
Доводи апелянта про те, що Договір від 26.07.2024 про надання послуг повинен був укладений з дотриманням процедури публічних закупівель не приймається колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до п. 9 статті 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 придбання замовниками товарів і послуг (крім послуг з поточного ремонту), вартість яких становить або перевищує 100 тис. гривень, послуг з поточного ремонту, вартість яких становить або перевищує 200 тис. гривень, робіт, вартість яких становить або перевищує 1,5 млн. гривень, може здійснюватися шляхом укладення договору про закупівлю без застосування відкритих торгів та/або електронного каталогу для закупівлі товару у разі, коли здійснюється закупівля послуг з адвокатської діяльності.
Тому, враховуючи те, що за умовами Договору від 26.07.2024 фактично були закуплені послуги з адвокатські діяльності, то така закупівля може здійснюватися шляхом укладення договору про закупівлю без застосування відкритих торгів та/або електронного каталогу для закупівлі товару.
Безпідставними також є посилання позивача щодо наявності у відповідача у своєму складі власного юридичного відділу та відсутності необхідності у залученні стороною адвокатів до розгляду справи, адже КП «Одестранспарксервіс» має право користуватися правничою допомогою залучених фахівців, оскільки у чинному законодавстві відсутні імперативні норми щодо заборони комунальним підприємством користуватися правничою допомогою сторонніх фахівців у разі наявності власного юридичного штату.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи підлягають задоволенню частково загалом у розмірі 10 000,00 грн.
Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22 за результатами їх апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржувані рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22 підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГК» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2024 по справі № 916/3389/22 залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі №916/3389/22 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Постанову складено та підписано 07.04.2025 у зв`язку з перебування судді зі складу колегії суддів Поліщук Л.В. у відпустці у період з 24.03.2025 по 28.03.2025 та з 31.03.2025 по 04.04.2025.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 20.03.2025 |
Оприлюднено | 08.04.2025 |
Номер документу | 126391191 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них пов’язані з діяльністю органів управління товариства |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Богатир К.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні