Постанова

від 28.11.2024 по справі 910/11976/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11976/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» - Костреці Є. В.,

відповідача: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» - Остапенка С. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"»

на постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А. (головуюча), Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.), рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 (суддя Привалов А. І.)

у справі за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"»

про стягнення 186 596 430,49 грн,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго» (далі - позивач, АТ «ДТЕК Дніпроенерго») подало до господарського суду позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), в якому просило стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» (далі - відповідач, НЕК «Укренерго») 281 845 712,95 грн, з яких: 277 262 385,44 грн боргу за договором про участь в балансуючому ринку, 2 897 573,78 грн інфляційних втрат та 1 685 753,73 грн 3 % річних.

Позовні вимоги (з урахуванням доводів заяви про збільшення позовних вимог) обґрунтовані порушенням відповідачем як оператором системи передачі (далі - ОСП) договору про участь у балансуючому ринку (ідентифікатор договору № 0421-41013, дата акцептування 27.05.2019) в частині сплати в установлені строки вартості отриманої балансуючої електричної енергії за період з лютого до серпня 2023 року (далі - спірний період).

Господарський суд міста Києва у рішенні від 16.11.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 20.03.2024, у позовні вимоги задовольнив. Стягнув з відповідача на користь позивача борг у розмірі 277 262 385,44 грн, інфляційні втрати - 2 897 573,78 грн та 3 % річних - 1 685 753,73 грн.

Висновки суду першої інстанції по суті спору мотивовані тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором приєднання, оскільки у встановлені строки не оплатив отриманих від позивача електронною поштою рахунків-фактур за спірний період, тому наявні підстави для стягнення з відповідача суми боргу в заявленому розмірі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) із нарахованими на неї інфляційними втратами та 3 % річними, розрахунок яких є правильним.

При цьому місцевий господарський суд вказав, що надані позивачем роздруківки знімків екранів комп`ютера є належними доказами, які підтверджують факт направлення відповідачу на електронну пошту рахунків-фактур у спірний період.

Водночас посилання відповідача на те, що порушення строків оплати сталося не з його вини, а у зв`язку з порушенням учасниками ринку, відповідальних за небаланс, своїх фінансових зобов`язань перед відповідачем, внаслідок чого рахунок спеціального призначення, з якого здійснюються розрахунки з позивачем, не накопичує достатньо коштів для належного здійснення оплати, суд відхилив, зазначивши, що недодержання своїх зобов`язань контрагентами боржника не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати за балансуючу електроенергію, та не виключає можливості застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права, в тому числі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення на один рік, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк, як і не довів фактичної можливості виконання рішення у строки, зазначені заявником.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції по суті спору.

Господарський суд міста Києва у додатковому рішенні від 07.12.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 20.03.2024, стягнув з відповідача на користь позивача 26 000,00 грн витрат на правничу професійну допомогу, замість заявлених 300 000,00 грн, вказавши що заявлений позивачем розмір таких витрат не відповідає критеріям розподілу щодо співмірності, реальності та розумності.

У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить рішення суду першої інстанції по суті спору від 16.11.2023, додаткове рішення від 07.12.2023, а також постанови апеляційного суду від 20.03.2024 в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та відмову в стягненні з відповідача 26 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас в касаційній скарзі відповідач заявив клопотання про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати для відступу від висновків у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 (п. 5.37), від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 (п. 86), постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України судових рішень по суті спору, позивач вказав, що:

1) суди не врахували правових висновків:

- Верховного Суду України у постанові від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, Верховного Суду у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17 щодо питання застосування ст.ст. 15, 16 ЦК України, в результаті чого суди не звернули уваги, що обраний позивачем спосіб захисту при зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості з будь-яких рахунків є неналежним та неефективним, не відповідає характеру порушеного права, ст.ст. 15, 16 ЦК України та ч. 4 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закону № 2019-VIII), не враховує правового статусу відповідача як ОСП, джерела доходів якого визначені Законом № 2019-VIII.

На переконання відповідача, належним у цьому випадку способом захисту є вимоги про зобов`язання відповідача перерахувати на рахунок АТ «ДТЕК Дніпроенерго» борг з інфляційними втратами та 3 % річними в заявленому розмірі з рахунків НЕК «Укренерго» зі спеціальним режимом використання або внесення відповідачем коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання з інших власних рахунків, чого позивач не просив;

- Верховного Суду у постановах від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19 щодо питання застосування ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV), тому висновки судів, що надані позивачем роздруківки знімків екранів комп`ютера є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт направлення відповідачу на електронну пошту рахунків-фактур у спірний період, є неправильними;

- Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 922/404/19 щодо питання застосування ч. 3 ст. 46 ГПК України, відповідно, безпідставно прийняли до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог;

2) наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду у постановах від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, які підтримані об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 щодо питання застосування ст. 625 ЦК України у подібних правовідносинах;

3) не дослідили договору, за яким такий спосіб виставлення рахунків-фактур, як надсилання їх на електронну пошту адміністратора розрахунків, не передбачено умовами договору.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що, оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції від 07.12.2023 в частині задоволених вимог та постанову апеляційного суду від 20.03.2024, прийняту за результатами перегляду додаткового рішення, скаржник в касаційній скарзі не вказує підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, і не наводить обґрунтувань, в чому полягає неправомірність цих рішень, відповідно, Суд доходить висновку, що прохання відповідача про їх скасування, наведене в якості наслідку, якщо Суд дійде висновку про скасування судових рішень по суті спору.

Верховний Суд в ухвалі від 10.10.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, Верховний Суд дійшов таких висновків.

14.03.2018 НКРЕКП постановою № 307 затвердила Правила ринку, форму Типового договору про участь у балансуючому ринку (додаток 7, додатком 1 до якого є письмова згода на приєднання в цілому до Договору про участь у балансуючому ринку.) Відповідно до п. 1.1 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) Правила ринку визначають, зокрема, порядок реєстрації учасників ринку, порядок та вимоги до забезпечення виконання зобов`язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, правила балансування, правила функціонування ринку допоміжних послуг, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, порядок виставлення рахунків.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, за договором приєднання друга сторона не може запропонувати своїх умов, однак може прийняти рішення укладати чи не укладати договір на запропонованих їй умовах, тобто тут не порушується принцип свободи договору.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач є виробником електричної енергії та постачальником послуг з балансування (ППБ), а відповідач є оператором системи передачі (ОСП), на якого покладені функції, зокрема адміністратора розрахунків (АР).

27.05.2019 відповідач надіслав позивачу повідомлення про приєднання до договору про участь у балансуючому ринку, у якому сповістив про акцептування заяви позивача про приєднання до умов Типового договору про участь у балансуючому ринку (далі - договір) та долучення до реєстру постачальників послуг з балансування (ідентифікатор договору № 0421-41013).

Договір (у редакції, чинній до 06.05.2022) містив, зокрема, такі умови:

п. 1.1 - договір є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому;

п. 1.2 - ППБ (позивач у справі) зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП (відповідачем у справі) балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов договору та Правил ринку;

п. 2.1 - загальна вартість договору складається із суми всіх платежів, здійснених ОСП на користь ППБ та ППБ на користь ОСП протягом дії цього договору за придбані та продані обсяги електричної енергії на балансуючому ринку. За підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, яка розраховується шляхом ділення загальної вартості балансуючої електричної енергії на загальний обсяг балансуючої електричної енергії;

п. 2.2 - розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до Правил ринку;

п. 4.1 - виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку;

п. 4.2 - за підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому або електронному вигляді (засоби електронного документообігу з накладенням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих послуг з балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунуті;

п. 4.3 - ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або вмотивованих зауважень до нього у 5-ти денний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в ЄРПН відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування;

пп. 5.3, 5.4 - ППБ має право: отримувати від ОСП оплату, визначену згідно з вимогами Правил ринку, за продану ППБ на балансуючому ринку електричну енергію. ОСП зобов`язується: здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та договором;

пп. 9.1, 9.2 - договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах;

п. 10.1 - договір може бути змінений ОСП в односторонньому порядку у разі внесення змін регулятором до типового договору про участь у балансуючому ринку, який є додатком 7 до Правил ринку. У такому випадку зміни до договору вносяться ОСП протягом 10 днів з дня набрання ними чинності. Договір зі змінами оприлюднюється на вебсайті ОСП. Якщо ППБ не ініціював розірвання договору протягом одного місяця з дати набрання чинності змінами, вважається, що він погодився зі зміненим договором.

На підставі постанови НКРЕКП від 06.05.2022 № 458 виключено, зокрема, пп. 4.2, 4.3 з Типового договору, викладено в новій редакції та додано, зокрема, такі пункти:

п. 4.1 - виставлення рахунків та оплата платежів здійснюються відповідно до процедур та у строки, визначені Правилами ринку;

п. 4.2 - подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку;

п. 4.3 - якщо ППБ має заперечення до інформації, що міститься у платіжному документі, то він повинен повідомити про це ОСП не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунка. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед ОСП;

п. 4.4 - ОСП надає ППБ у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП або скановану копію) 2 примірники акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, підписані зі своєї сторони, до 12 числа місяця, наступного за тим, щодо якого його сформовано. Протягом 2 робочих днів ППБ розглядає та повертає у паперовому або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП або скановану копію) ОСП один примірник акта, підписаного зі своєї сторони.

Відповідно до п. 7.7.4. Правил ринку (у редакції постанови НКРЕКП від 04.12.2020 № 2328) оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом 4 робочих днів з дати направлення рахунка.

Згідно з п. 7.2.1 Правил ринку (у редакції постанови НКРЕКП від 06.05.2022 № 458) АР на щодекадній основі надсилає через систему управління ринком платіжний документ кожному постачальнику послуг з балансування (ППБ) із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період за закупівлю балансуючої енергії. АР щомісяця надсилає ППБ через систему управління ринком окремий платіжний документ із зазначенням суми плати за невідповідність, що має бути сплачена ППБ за повний місяць. ППБ щодекадно надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, що повинна бути сплачена АР за відповідний період за закупівлю балансуючої енергії.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на висновки об`єднаної палати у справах № 910/9374/21, № 910/9216/22, у яких Верховний Суд не формував правових висновків про те, що направлення рахунків учасникам ринку через систему управління ринком (СУР) є єдиним безальтернативним способом такого направлення. Натомість у зазначених постановах наголошується, що законодавство не визначає способу направлення рахунків, а відповідач, будучи одночасно АР та ОСП, перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електроенергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та знайомитися з їх змістом у момент їх виставлення, а і проводити за ними відповідні розрахунки.

Відповідно до умов договору у період з лютого до серпня 2023 року:

- відповідач отримав поставлену позивачем балансуючу енергію, що підтверджується актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії за спірний період на загальну суму 227 262 385,44 грн, складеними відповідно до п. 4.4 договору. Акти купівлі-продажу балансуючої електричної енергії за спірний період підписані сторонами за допомогою КЕП із застосування системи «АСКОД Онлайн» без зауважень та заперечень;

- позивач виставив відповідачу рахунки-фактури (INVOICE) на оплату балансуючої енергії, поставленої у спірний період за актами купівлі-продажу, на загальну суму 227 262 385,44 грн, які направив на електронну пошту відповідача (settlement@ua.energy та nес-kanc@ua.energy), що підтверджується роздруківками знімків екранів комп`ютера, наданими позивачем.

Проте відповідач рахунків-фактур (INVOICE) на загальну суму 227 262 385,44 грн не оплатив у строк, встановлений п. 7.7.4 Правил ринку, що стало причиною звернення позивача до суду із цим позовом.

У запереченнях на позов відповідач, крім іншого, вказував, що у зв`язку з систематичним порушенням учасниками ринку, відповідальними за небаланс, своїх фінансових зобов`язань перед відповідачем, відкритий відповідачем рахунок зі спеціальним призначенням, з якого здійснюються платежі на користь позивача, не накопичує в достатній мірі коштів для належного проведення відповідачем розрахунків перед позивачем, що свідчить про відсутність його вини у невчасному проведенні оплат, а отже, про відсутність підстав для застосування ст. 625 ЦК України.

Суд першої інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 про те, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України; лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо; роздруківки знімків екранів комп`ютера є паперовою копією електронного доказу, - визнав надані позивачем роздруківки знімків екранів комп`ютера належними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України, що підтверджують факт направлення відповідачу рахунків-фактур у спірний період.

Відповідно, дійшов висновку, що строк оплати балансуючої електричної енергії, поставленої позивачем у спірному періоді, є таким, що настав.

Встановивши що наявність та розмір заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується належними та допустимими доказами, місцевий господарський суд виснував про задоволення вимог в частині стягнення 277 262 385,44 грн боргу.

Як наслідок, суд вказав про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 897 573,78 грн та 3 % річних у розмірі 1 685 753,73 грн, нарахованих на суму боргу, розрахунок яких визнав правильним.

При цьому, врахувавши висновки Верховного Суду у постановах від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 18.10.2022 у справі № 910/6578/21, суд першої інстанції відхилив мотивування відповідача стосовно відсутності його вини в простроченні виконання своїх грошових зобов`язань.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, додатково звернувши увагу на постанови Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, від 01.12.2023 у справі № 910/9216/22.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень по суті спору в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Для обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України відповідач зазначив, що відповідно до ст. 75 Закону № 2019-VIII НЕК «Укренерго» оплачує електроенергію лише за рахунок коштів, які надходять або надходили від учасників балансуючого ринку на рахунки ОСП зі спеціальним режимом використання, тому відповідач не може здійснювати розрахунків за електроенергію при балансуванні іншими коштами, може тільки тими, що наявні на рахунку зі спеціальним режимом використання.

Умовами договору про участь в балансуючому ринку не визначений обов`язок розрахунку власними коштами ОСП незалежно від достатності коштів на рахунку зі спеціальним режимом використання та за приписами ст. 75 Закону № 2019-VIII встановлені виключні підстави, коли ОСП може вносити на свій рахунок зі спеціальним режимом використання кошти з поточного рахунка - у разі системних обмежень, чого суди не встановили.

У зв`язку з порушенням відповідальних за небаланс учасників ринку своїх фінансових зобов`язань перед відповідачем, внаслідок чого рахунок спеціального призначення, з якого здійснюються розрахунки з позивачем, не накопичує достатньо коштів для належного здійснення оплати, у діях відповідача відсутня вина, що є підставою для звільнення його від відповідальності за ст. 625 ЦК України.

Одночасно у контексті наведеного скаржник вказує на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21 стосовно особливостей ринку електроенергії.

Отже, відповідач наполягає на відсутності можливості своєчасно здійснити розрахунок, адже правовідносини між учасниками ринку електричної енергії мають особливості і його вина у порушенні строків проведення розрахунків відсутня, оскільки оплата за балансуючу енергію проводиться через спеціальний рахунок, оплата з якого здійснюється лише після надходження коштів на цей рахунок від учасників ринку, відповідальних за небаланс.

З огляду на викладене відповідач просить передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду задля відступу від висновків Верховного Суду у постановах від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 (п. 5.37), від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 (п. 86), які підтримані об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 (п. 17) щодо питання застосування ст. 625 ЦК України у подібних правовідносинах про стягнення коштів з ОСП за отриману електроенергію на балансуючому ринку, які були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, яка розглядається.

Зі змісту постанов Верховного Суду у справах № 910/6635/21, № 910/6639/21 вбачається, що суд касаційної інстанції при перегляді судових рішень вирішував питання, зокрема, правомірності застосування ст. 625 ЦК України у подібних правовідносинах. У названих справах Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення з ОСП на користь ППБ, зокрема, 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.

При цьому Верховний Суд виснував, що наявність рахунку зі спеціальним режимом використання не виключає застосування до боржника, зокрема, відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат, тому твердження ОСП, що прострочення виникло не з його вини, оскільки він міг сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунку із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників, суд касаційної інстанції відхилив (п. 5.37 постанови у справі № 910/6635/21, п. 86 у справі № 910/6639/21).

У справі № 910/9374/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду вирішувала питання відступу від наведеного висновку Верховного Суду у справах № 910/6635/21, № 910/6639/21.

Слід зауважити, що аргументи скаржника, зазначені як обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, яка розглядається, за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України є тотожними мотивам колегії суддів, наведеним в ухвалі від 23.11.2022 про передачу справи № 910/9374/21 на розгляд об`єднаної палати в якості підстави для відступу від висновків Верховного Суду, зокрема, у справах № 910/6635/21, № 910/6639/21, що вбачається зі змісту п. 11 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.

Разом з тим об`єднана палата Касаційного господарського суду вказала, що не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, зокрема, у справах № 910/6635/21, № 910/6639/21.

Аналізуючи положення ст.ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України, ст. 68, 75 Закону № 2019-VIII, об`єднана палата Касаційного господарського суду у п. 17 постанови від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 вказала, що Законом № 2019-VIII та Правилами ринку не визначені строки (терміни) виконання зобов`язання щодо оплати. Правила ринку регулюють лише питання направлення (надсилання, виставлення) рахунків і також не визначають строків (термінів) виконання зобов`язання щодо оплати, тоді як такі строки встановлені укладеним між сторонами договором. При цьому положення договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання та, відповідно, умов про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.

Приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на умови договору та положення ст. 625 ЦК України об`єднана палата Касаційного господарського суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення з ОСП, зокрема, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.

Підсумовуючи висновки у розрізі зазначеного, об`єднана палата Касаційного господарського суду відхилила твердження ОСП про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, вказавши що ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливості застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.

Правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, яка підтримала аналогічні висновки Верховного Суду у постановах від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, щодо питання застосування приписів ст. 625 ЦК України у подібних правовідносинах є сталими, чіткими, зрозумілими і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Верховного Суду та повторної передачі справи на розгляд об`єднаної палати з метою відступу від наведеної правової позиції.

При цьому колегія суддів виходить з того, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

Крім того, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Однак скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду у постановах від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 (п. 5.37), від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 (п. 86), які підтримані об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 (п. 17), не доводить наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення), як і не наводить вмотивованого іншого за змістом обґрунтування щодо необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду, окрім зазначення аналогічних мотивів, з яких виходила колегія суддів в ухвалі 23.11.2022 при передачі справи № 910/9374/21 на розгляд об`єднаної палати в порядку ст. 302 ГПК України, які об`єднана палата розглянула та не вважала за потрібне відступити від висновків Верховного Суду у справах № 910/6639/21, № 910/6635/21.

Водночас не можуть бути взяті до уваги доводи відповідача, що в умовах договору про участь у балансуючому ринку не визначено обов`язку розрахунку власними коштами ОСП незалежно від достатності коштів на рахунку зі спеціальним режимом використання, оскільки ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором, про що неодноразово зазначав Верховний Суд, вирішуючи подібні спори (див. постанови від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 17.01.2024 у справі № 910/18308/21, від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20).

Також Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 910/12832/21, оскільки предмет розгляду у ній стосувався визнання протиправними дій та зобов`язання ОСП здійснити перерахунок небалансів електричної енергії товариству, яке здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії споживачу (сторона, відповідальна за баланс, яка врегульовує небаланси електричної енергії), шляхом виключення негативних небалансів за розрахункові години, відповідно, правовідносини не є подібними до справи, яка розглядається.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави, оскільки норми ст. 625 ЦК України у справі, яка розглядається, суди застосували правильно, з урахуванням висновків Верховного Суду у справах № 910/6639/21, № 910/6635/21, № 910/9374/21, які є актуальними.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у якому передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є суб`єкти правовідносин, їх об`єкти та юридичний зміст, яким водночас є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

З огляду на принцип диспозитивності, підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

1. Відповідач вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України у справі № 920/1771/14, а також у справах № 488/50027/14-ц, № 910/23369/17, № 910/5320/17 щодо питання застосування ст.ст. 15, 16 ЦК України.

Одночасно відповідач наполягає, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту при зверненні до суду з позовом у справі, яка розглядається, про стягнення коштів за неналежне виконання договору про участь у балансуючому ринку з будь-якого банківського рахунку відповідача, а не з рахунку зі спеціальним режимом використання.

Водночас у справі № 920/1771/14 (постанова від 01.06.2016) Верховний Суд України навів правові висновки щодо питання застосування ст.ст. 15, 16 ЦК України під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину, оскільки предметом розгляду у цій справі було визнання договору іпотеки недійсним;

у справі № 488/5027/14-ц (постанова від 07.11.2018) Велика Палата Верховного Суду вказала на належний спосіб захисту порушеного права при вирішенні вимог про визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування у державному реєстрі запису про право власності на земельну ділянку з одночасним зверненням із вимогою про витребування земельної ділянки із незаконного володіння (з віндикаційною вимогою);

у справі № 910/23369/17 (постанова від 14.08.2018) Верховний Суд розглядав вимоги поручителя про розірвання договору поруки з банком через істотне порушення умов цього договору банком. У цій справі Верховний Суд не робив висновків щодо питання застосування ст.ст. 15, 16 ЦК України, а висновки про те, що «правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред`явлення позову у особи виникає після порушення її права» наведені в якості відхилення доводів касаційної скарги за встановлених обставин недоведеності позивачем обставин порушення або оспорювання банком прав і охоронюваних законом інтересів товариства як поручителя;

у справі № 910/5320/17 (постанова від 24.09.2019) спір стосувався зобов`язання скасувати нараховані обсяги природного газу (втрати та витрати), оскільки позивач вважав, що відповідач здійснив донарахування обсягів спожитого та розподіленого природного газу з порушенням Кодексу газорозподільних систем. Верховний Суд дійшов висновку, що задоволення такої вимоги не матиме наслідком ефективне поновлення прав попри доведення неправомірності цього донарахування, оскільки підставою виникнення обов`язку зі сплати наданої послуги є факт її надання з огляду на обставини справи.

Отже, жодна з наведених вище постанов Верховного Суду не була ухвалена щодо спорів у сфері електроенергетики, і тим більше щодо спорів, які б випливали з договору про участь у балансуючому ринку (передачу електроенергії за ним), відповідно, Суд відхиляє посилання скаржника на зазначені справи Верховного Суду.

2. Скаржник посилається на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій про те, що роздруківки знімків екранів комп`ютера є належними та допустимими доказами направлення відповідачу на електронну пошту рахунків-фактур, правовим висновкам Верховного Суду у справах № 904/2882/18, № 922/1151/18, № 922/788/19 щодо питання застосування ст. 5 Закону № 851-IV.

У справі № 904/2882/18 (постанова від 11.06.2019) Верховний Суд вказав, що надана позивачем роздруківка електронної переписки з відповідачем (паперова копія знімка екрана монітора комп`ютера) не є належним доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем письмової заявки про надання послуг за договором. З копії знімка екрана монітора комп`ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу. Роздруківка електронної переписки не може вважатися електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні ст. 5 Закону № 851-IV, оскільки не містить електронного підпису;

у справі № 922/1151/18 (постанова від 24.09.2019) Верховний Суд зазначив, що законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме: Закон № 851-IV, який дає визначення поняттю «електронний документ» та унормовує, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора; Закон України «Про електронний цифровий підпис», який визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при його використанні. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що роздруківка електронного листа з сайту відповідача, яка не містить відповідних реквізитів, є неналежним доказом у справі, звернувши увагу, що за умовами договору не визначено можливості використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються;

у справі № 922/788/19 (постанова від 28.12.2019) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що електронне листування між сторонами справи не може вважатися належним письмовим доказом, а роздруківка електронного листування не є електронним документом в розумінні ст. 5 Закону № 851-IV.

З наведеного вбачається, що у всіх наведених постановах Верховний Суд додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні ст. 5 Закону № 851-IV, які могли б з урахуванням інших наявних у справі доказів достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

Водночас колегія суддів, керуючись ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує висновки Великої Палати Верховного Cуду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, на розгляд якої було передано питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у справах № 904/2882/18, № 922/1151/18, № 922/788/19, на які посилається скаржник.

Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від правових висновків у названих справах касаційного суду, однак, аналізуючи ст.ст. 73, 96 ГПК України, ст. 5 Закону № 851-IV, виснувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі «Інтернет») як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який водночас є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такого доказу недопустимим.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може розглядати електронне листування між особами як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що для підтвердження факту направлення відповідачу рахунків-фактур на оплату послуг з балансування у спірний період позивач надав роздруківки знімків екрана комп`ютера (разом з позовом через систему «Електронний суд»), з яких можливо встановити автора цих листів (АТ «ДТЕК Дніпроенерго») та адресата (НЕК «Укренерго») за адресою електронної пошти, яка належить відповідачу, зміст цих листів, що містить інформацію про рахунок за балансуючу енергію, період, від кого, а також назву файлу, прикріпленого до листа.

З огляду на такі обставини суди дійшли висновку, що роздруківки знімків екрана комп`ютера, надані позивачем, є належними доказами обставин направлення відповідачу рахунків-фактур у спірний період.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування правових висновків Верховного Суду у справах № 904/2882/18, № 922/1151/18, № 922/788/19, оскільки такі висновки зроблено за інших фактичних обставин, неподібних до обставин справи, яка розглядається, до того ж в указаних постановах касаційні суди не формулювали правового висновку, про те, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі та/або належні докази.

3. НЕК «Укренерго» також стверджує про прийняття судом першої інстанції заяви позивача про збільшення позовних вимог без урахування висновку Верховного Суду у справі № 922/404/19 щодо питання застосування ч. 3 ст. 46 ГПК України.

У справі № 922/404/19 (постанова від 09.07.2020) Верховний Суд зазначив, що позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Разом з тим у названій справі первісні позовні вимоги про розірвання договору відступлення права вимоги були доповнені заявою про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд здійснити тлумачення змісту договору дарування акцій та визнати право власності на певну кількість акцій, придбаних за договором дарування акцій. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги у збільшеній частині жодним чином не пов`язані ані з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції, відповідно, заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог.

У справі, яка розглядається, АТ «ДТЕК Дніпроенерго» у липні 2023 року першочергово звернулося до суду з позовом про стягнення 186 596 430,49 грн, з яких: 182 217 244,04 грн боргу, 2 897 573,78 грн інфляційних втрат та 1 481 612,67 грн 3 % річних за період з лютого до червня 2023 року, посилаючись на неналежне проведення відповідачем розрахунків за договором про участь у балансуючому ринку.

Надалі позивач до закінчення підготовчого засідання у справі подав заяву від 13.09.2023 про збільшення позовних вимог, у якій посилаючись на виникнення у відповідача додатково боргу за поставлену електроенергію протягом липня - серпня 2023 року у розмірі 95 045 141,40 грн, просив суд стягнути з відповідача в загальному 281 845 712,95 грн, з яких: 277 262 385,44 грн боргу за договором про участь в балансуючому ринку, 2 897 573,78 грн інфляційних втрат та 1 685 753,73 грн 3 % річних. Відповідно, до заяви надав докази на підтвердження розміру заборгованості.

Отже, позивач збільшив позовні вимоги майнового характеру у зв`язку зі зміною періодів порушення відповідачем грошових зобов`язань, при цьому не порушуючи порядку за п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, не змінюючи підстав позову, не доповнюючи позов новими вимогами, не пов`язаними ні з предметом, ні з підставами позову, що цілком правильно врахував суд першої інстанції під час розгляду та задоволення такої заяви позивача.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у справі № 922/404/19 є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норми права у зазначеній постанові Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка розглядається, за змістовим критерієм.

Підсумовуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Оскаржуючи судові рішення також з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на недослідження судами зібраних у справі доказів, а саме умов договору, що є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, доводи скаржника про недослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з такої підстави.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, НЕК «Укренерго» у касаційній скарзі не зазначило.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги НЕК «Укренерго», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції від 20.03.2024 та рішення суду першої інстанції від 16.11.2023 по суті спору - без змін.

Як наслідок, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 07.12.2023 в частині задоволених вимог та постанови апеляційного суду від 20.03.2024, прийнятої за результатами перегляду додаткового рішення, враховуючи при цьому, що, оскаржуючи ці судові рішення, скаржник не наводить ні підстав касаційного оскарження за ч. 2 ст. 287 ГПК України, ні аргументів, в чому саме полягає неправомірність цих рішень.

У зв`язку з наведеним судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» в частині підстав, передбачених пунктами 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 в оскаржуваній частині у справі № 910/11976/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: А. А. Ємець

І. Б. Колос