Постанова

від 27.11.2024 по справі 624/948/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 624/948/19

провадження № 61-623св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Красноградського району Харківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Радченко Євгеній Вікторович, на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року у складі судді Куст Н. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Пилипчук Л. І., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру (далі - ГУ Держгеокадастру) у Харківській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки державі.

Позовну заяву обґрунтував тим, що під час вивчення питання законності використання земельних ділянок на території Кегичівського району Харківської області Кегичівський відділ Первомайської місцевої прокуратури виявив порушення вимог законодавства у частині недотримання умов та цільового використання земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Зокрема пунктом 1 наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 червня 2014 року № 1413-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 109,2829 га для сінокосіння і випасання худоби із земель державної власності.

На підставі зазначеного наказу 22 липня 2014 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, яким останньому надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовище) площею 109,2829 га для сінокосіння і випасання худоби, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226), нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 422 896,90 грн.

Умовами договору передбачено, що земельна ділянка повинна використовуватися орендарем виключно за цільовим призначенням, орендар зобов`язаний використовувати встановлені обмеження в обсязі, передбаченому законом або договором.

За результатами вивчення законності використання вказаної земельної ділянки в частині дотримання належних умов та цільового її використання 13 червня 2017 року Кегичівський відділ Первомайської місцевої прокуратури вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості та зареєстрував кримінальне провадження № 42017221400000049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 254 Кримінального кодексу України (далі - КК України), щодо безгосподарського використання земель.

На підставі акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18 липня 2017 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, представниками Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадасту у Харківській області складено акт обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226.

Вказаним актом встановлено, що вищезазначена земельна ділянка використовується орендарем як рілля, розорана та засіяна горохом.

За результатами перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення від 18 липня 2017 року, яким притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення вимог пункту «ґ» частини першої статті 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 36 Закону України «Про охорону земель» і накладено штраф у сумі 170,00 грн.

04 липня 2018 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 53 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП), пунктом «г» частини першої статті 211 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та постановою від 04 липня 2018 року накладено штраф у розмірі 170,00 грн. Цього ж дня останньому видано припис про усунення виявлених порушень вимог земельного законодавства України, який до теперішнього часу не виконано.

02 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 53 КУпАП, пунктом «г» частини першої статті 211 ЗК України.

04 вересня 2017 року кримінальне провадження № 42017221400000049 за статтею 254 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, так як в розумінні статті 254 КК України не підтверджено факт настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тривалого знищення родючості землі.

Прокурор зазначив, що орендована ОСОБА_1 земельна ділянка сільськогосподарського призначення з видом використання - пасовище для сінокосіння, випасання худоби, протягом 2016-2019 років фактично використовувалася як рілля під посів сільськогосподарських культур.

Своїми діями орендар самостійно змінив вид цільового використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення, незважаючи на те, що питання про визначення виду використання земельної ділянки належить до компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем обов`язків, встановлених договором оренди землі, порушення вимог чинного законодавства, що регулює вказані правовідносини, прокурор просив:

- розірвати договір оренди землі від 22 липня 2014 року, укладений між ГУ Держземагенством в Харківській області та ОСОБА_1 , зареєстрований у Кегичівському районному управлінні юстиції 24 липня 2014 року № 14657873;

- повернути земельну ділянку площею 109,2829 га, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, що знаходиться за межами населеного пункту на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, державі.

Короткий зміст судових рішень

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області задоволено. Розірвано договір оренди землі від 22 липня 2014 року, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , зареєстрований 24 липня 2014 року у Кегичівському районному управлінні юстиції за № 14657873. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 109,2829 га, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із порушення відповідачем умов договору оренди землі, яким обумовлено використання земельної ділянки орендарем виключно як сінокосіння та випасання худоби.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що орендар без погодження з орендодавцем фактично змінив вид використання сільськогосподарських земель, тим самим порушив вимоги раціонального землекористування та одного з основних принципів державної політики у сфері охорони земель, передбаченого статтею 3 Закону України «Про охорону земель», щодо забезпечення охорони земель, як основного національного багатства Українського народу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, з урахування ухвали цього ж суду про виправлення описки від 20 жовтня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року скасовано. Провадження у справі за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент звернення до суду спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та у віданні ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Також апеляційний суд виходив із того, що у процесі розгляду справи на виконання Указу президента України від 15 жовтня 2020 року № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», ГУ Держгеокадастру у Харківській області на підставі наказу від 11 грудня 2020 року № 15-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» з додатком та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 11 грудня 2020 року з додатком вказана земельна ділянка (одночасно з іншими земельним ділянками) перейшла із державної власності у комунальну власність Кегичівської об`єднаної територіальної громади в особі Кегичівської селищної ради.

Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що на момент постановлення рішення суду, предмет спору земельна ділянка площею 109,2829 га, кадастровий номер: 6323183700:04:000:0226, передана у комунальну власність Кегичівської об`єднаної територіальної громади в особі Кегичівської селищної ради. Натомість ГУ Держгеокадастру у Харківській області, на час ухвалення рішення суду вже не мало повноважень щодо здійснення функцій держави у спірних правовідносинах.

Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено. Постанову Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-16634св21).

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд при вирішенні спору не врахував того, що спірна земельна ділянка зареєстрована за Кегичівською селищною радою Красноградського району Харківської області 16 березня 2021 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (11 березня 2021 року). Вказав, що саме з моменту державної реєстрації Кегичівська селищна рада стала власником земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, а, отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на підставі вимог ЦПК України міг залучити до участі у розгляді справи нового власника спірної земельної ділянки, як правонаступника, - Кегичівську селищну раду Красноградського району Харківської області.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року справу № 624/948/19 прийнято до провадження суду та призначено до розгляду.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2022 року справу № 624/948/19 прийнято до провадження суду та призначено до розгляду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року залучено до участі у справі Кегичівську селищну раду Красноградського району Харківської області в порядку процесуального правонаступництва після ГУ Держгеокадастру в Харківській області.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У цій справі прокурор не дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не довів бездіяльність компетентного органу, тому апеляційний суд дійшов про відсутність передбаченого статтею 131-1 Конституції України виключного випадку, який би надавав право прокурору право звернутися до суду з цим позовом.

Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено, постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-7643св23).

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив із того, що у справі, яка переглядається, підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення ГУ Держгеокадастру у Харківській області упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме незвернення до суду з вимогами щодо повернення державі спірної земельної ділянки. Водночас прокурор обґрунтовував суду порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави. Встановивши у цій справі, що прокурор у позові належно обґрунтував підстави здійснення ним представництва, суд першої інстанції прийняв до розгляду позов прокурора та розглянув його по суті.

Також Верховний Суд виходив із того, що зміни у суб`єктному складі спірних правовідносин щодо суб`єкта права власності на спірну земельну ділянку (з держави в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області на територіальну громаду в особі Кегичівської селищної ради) відбулись після відкриття судом першої інстанції провадження у даній справі й ухвалення судового рішення. В порядку процесуального правонаступництва після ГУ Держгеокадастру у Харківській області ухвалою від 18 квітня 2023 року апеляційний суд залучив до участі у справі, яка переглядається, Кегичівську селищну раду Красноградського району Харківської області. Територіальна громада в особі Кегичівської селищної ради наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювала.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що апеляційний суд у цій справі передчасно залишив позовну заяву прокурора без розгляду у зв`язку з тим, що останній не обґрунтував та не довів підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Останньою постановою Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи цей спір, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не впливають на його законність.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Радченко Є. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Красноградського району Харківської області залишити без розгляду.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 910/6144/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Водночас заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які свідчать про те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не здійснювало захисту інтересів держави або здійснювало його неналежним чином, а прокурором не було доведено того, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області неналежно здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави, а також що вказаний орган не може чи не бажає самостійно звернутися до суду з відповідним позовом;

- не врахували, що сама по собі обставина не звернення ГУ Держгеокадастру у Харківській області з відповідним позовом, протягом розумного строку, не свідчить про неможливість виконання останнім функцій із захисту інтересів держави та наявність підстав для звернення прокурора до суду із позовом;

- проігнорували, що повідомленням від 25 жовтня 2019 року № 39/2-1773-19 прокурор не надав можливості ГУ Держгеокадастру у Харківській області відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а лише констатував факт підготовки проєкту позову прокурора в інтересах держави від його імені, а тому такий доказ є неналежним доказом повідомлення відповідного органу у розумінні частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;

- не дослідили, яким чином виявлені прокурором зазначені у позві факти щодо ніби нецільового використання заявником земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, та коли саме прокурор довідався про зазначені у позові порушення; чи проводилась за зверненням прокурора перевірка фактів порушення законодавства, виявлених прокурором; чи вчинялись ГУ Держгеокадастру у Харківській області будь-які дії для виправлення ситуації;

- не перевірили, чи не зумовлено звернення заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області з цим позовом з відсутністю фінансування ГУ Держгеокадастру у Харківській області, а не з підстав неналежного здійснення захисту інтересів держави на чому наполягав прокурор;

- дійшли помилкових висновків, що заявником порушено умови договору оренди землі від 22 липня 2014 року щодо цільового використання спірної земельної ділянки;

- не врахували, що умовами договору оренди землі не визначено будь-яких обмежень діяльності орендаря на землях сільськогосподарського призначення щодо вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій;

- не звернули увагу на те, що акти обстеження спірної земельної ділянки та акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства 2017-2018 років не місять таких даних як систематичне розорювання спірних земельних ділянок, вирощування на ній сільськогосподарських культур задля збирання урожаю, а не для випасання худоби, фактичне збирання урожаю зі спірної земельної ділянки, які б (дані) означали використання відповідачем спірної земельної ділянки як ріллі;

- не врахували, що закриття кримінального провадження № 42017221400000049 від 04 липня 2017 року за відсутністю складу злочину жодним чином не доводить вини заявника;

- проігнорували, що за результатами лабораторного обстеження показників якості ґрунтів та порівняльного аналізу матеріалів агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області від 14 січня 2020 року № 158-19/01/27, наданого Харківською філією ДУ «Держгрунтохорона», ознак погіршення показників якості ґрунту, а також ознак його деградації в наслідок останніх 5-ти років господарчої діяльності на земельній ділянці, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, не встановлено.

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року до ухвалення касаційним судом остаточного судового рішення.

У лютому 2024 року керівник Красноградської окружної прокуратури Харківської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_1 , в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Радченко Є. В., на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків. Зокрема, запропоновано заявнику уточнити прохальну частину касаційної скарги і викласти вимоги касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Кегичівського районного суду Харківської області матеріали справи № 624/948/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2024 року матеріали справи № 624/948/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГУ Держземагентства у Харківській області від 27 вересня 2014 року № 1413-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду земельної ділянки» ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту Павлівської сільської ради на території Кегичівського району Харківської області, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення - сільськогосподарські угіддя (пасовища) для сінокосіння і випасання худоби, строком на 49 років.

22 липня 2014 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого передано в оренду останньому земельну ділянку, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га із земель сільськогосподарського призначення (пасовища) строком на 49 років.

Відповідно до пункту 16 договору умовами збереження стану об`єкта оренди є використання її за цільовим призначенням. Орендар зобов`язаний забезпечити збереження стану об`єкта оренди, застосовувати заходи по підвищенню родючості ґрунтів та їх захисту від ерозії, дотримуватися вимог протиерозійної організації території та додержуватися екологічних норм.

13 червня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та відкрито кримінальне провадження № 42017221400000049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 254 КК України, а саме: безгосподарське використання земель, тобто використання земель, що спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту.

04 вересня 2017 року кримінальне провадження № 42017221400000049 за статтею 254 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, так як в розумінні статті 254 КК України не підтверджено факт настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тривалого знищення родючості землі.

18 липня 2017 року Управлінням з контролю за використання та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Харківській області проведено обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га, яка перебуває в оренді у ОСОБА_1 для сінокосіння і випасання худоби та встановлено, що вказана ділянка засіяна горохом, про що складено акт № 291-ДК.

Цього ж дня Управлінням з контролю за використання та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Харківській області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо вказаної земельної ділянки.

Постановою від 19 липня 2017 року №291-ДК притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення вимог пункту «ґ» частини першої статті 96 ЗК України та статті 36 Закону України «Про охорону земель» і накладено на нього адміністративне стягнення в розмірі 170,00 грн. Штраф сплачено ОСОБА_1 , що підтверджується копією квитанції від 21 вересня 2017 року.

Цього ж дня видано ОСОБА_1 припис за № 291-ДК щодо припинення порушення вимог земельного законодавства, а саме статей 125, 126 ЗК України, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га; складено на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення № 291-ДК за порушення пункту «ґ» частини першої статті 96 ЗК України та статті 36 Закону України «Про охорону земель».

02 липня 2018 року Управлінням з контролю за використання та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Харківській області складено акт за № 395-ДК/362/АО/10/01/-18 обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га, та встановлено її використання ОСОБА_1 єдиним масивом під посів сільськогосподарських культур.

Аналогічні обставини встановлені актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 02 липня 2018 року № 395-ДК/486/АП/09/01/-18, складеним Управлінням з контролю за використання та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Харківській області.

03 липня 2018 року Управлінням з контролю за використання та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Харківській області щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 395-ДК/0286П/07/01/-18 за статтею 53 КУпАП та пунктом «ґ» частини першої статті 211 ЗК України.

Постановою Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04 липня 2018 року за № 395-ДК/0258По/08/01/-18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, за статтею 53 КУПАП за порушення вимог пункту «ґ» частини першої статті 96 ЗК України та статті 36 Закону України «Про охорону земель» та накладено на нього адміністративне стягнення в розмірі 170,00 грн, який сплачено ним згідно з квитанцією від 05 липня 2018 року.

04 липня 2018 року Управлінням з контролю за використання та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Харківській області ОСОБА_2 видано припис за № 395-ДК/0338Пр/03/01/18, згідно з яким відповідачу приписано використовувати земельну ділянку, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, відповідно до чинного законодавства України. Вказаний припис отримано ОСОБА_2 04 липня 2018 року, про що засвідчено підписом.

02 серпня 2019 року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Харківській області за результатами обстеження земельної ділянки кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га, що перебуває в оренді у ОСОБА_1 відповідно до договору оренди землі від 22 липня 2014 року, складено акт № 247-ДК/311/АО/10/01/-19, яким встановлено використання ОСОБА_1 земельної ділянки під посів сільськогосподарських культур.

Аналогічні обставини встановлені актом від 02 серпня 2019 року № 247-ДК/320/АП/09/01/-19 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки.

02 серпня 2019 року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо ОСОБА_1 складено протокол № 247-ДК/0195П/07/01/-19 про адміністративне правопорушення, за статтею 53 КУпАП та пунктом «ґ» частини першої статті 211 ЗК України.

До позовної заяви позивачем додано копії протоколу огляду місця події від 14 травня 2017 року, фототаблиць та протоколів допиту свідків, які зібрані в рамках кримінального провадження від 14 червня 2017 року № 42017221400000049, порушеного за статтею 254 КК України, якими встановлено факт нецільового використання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 .

Згідно з висновками за результатами лабораторного обстеження показників якості ґрунтів та порівняльного аналізу матеріалів агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області встановлено, що в результаті господарської діяльності протягом останніх п`яти років ознак погіршення якості ґрунту, у тому числі ознак його деградації, не встановлено.

На момент звернення до суду з цим позовом земельна ділянка, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га перебувала у державній власності та у віданні ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

У ході розгляду справи на виконання Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», а також постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» ГУ Держгеокадастру в Харківській області на підставі наказу від 11 листопада 2020 року № 15-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» з додатком та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 11 грудня 2020 року з додатком спірну земельну ділянку, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га (одночасно з іншими земельними ділянками) передано із державної власності у комунальну власність Кегичівської об?єднаної територіальної громади в особі Кегичівської селищної ради.

Правове обґрунтування

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення зокрема, належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до положень статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у класифікації.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

У частинах першій та другій статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з пунктом «ґ» частини першої статті 141, статті 143 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки відповідач без погодження з орендодавцем фактично змінив вид цільового використання спірної земельної ділянки, тобто замість сінокосіння та випасання худоби використовував її під посів сільськогосподарських культур, тим самим порушив умови договору оренди землі, а також вимоги раціонального землекористування та одного з основних принципів державної політики у сфері охорони земель, передбаченого статтею 3 Закону України «Про охорону земель», щодо забезпечення охорони земель, як основного національного багатства Українського народу, то є підстави для розірвання такого договору оренди та повернення спірної земельної ділянки власнику за позовом орендодавця.

Доводи касаційної скарги про те, що сама по собі обставина не звернення ГУ Держгеокадастру у Харківській області з відповідним позовом, протягом розумного строку, не свідчить про неможливість виконання останнім функцій із захисту інтересів держави та наявність підстав для звернення прокурора до суду із позовом, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У справі, яка переглядається, підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення ГУ Держгеокадастру у Харківській області упродовж тривалого часу (понад 2 роки) захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме незвернення до суду з вимогами щодо повернення державі спірної земельної ділянки.

Сам факт незвернення ГУ Держгеокадастру у Харківській області до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження №12-72гс19).

Таким чином у цій справи у прокурора були підстави представництва інтересів держави в суді при зверненні до суду з цим позовом, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 серпня 2023 року у цій же справі №624/948/19.

Аргументи касаційної скарги про те, що умовами договору оренди землі від 22 липня 2014 року не визначено будь-яких обмежень діяльності орендаря на землях сільськогосподарського призначення щодо вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій, не відповідають дійсності.

Так, відповідно до пункту 1 договору оренди землі від 22 липня 2014 року орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення (пасовища) для сінокосіння і випасання худоби, яка розташована за межами населеного пункту Павлівської сільської ради Кегечівського району Харківської області.

Відповідно до пункту 16 цього договору умовами збереження стану об`єкта оренди є використання її за цільовим призначенням.

Згідно з пунктом 27 орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди (т. 1 а. с. 17-19).

Системний аналіз наведеного, свідчить про те, що вказаними умовами договору оренди від 22 липня 2014 року встановлено обмеження на використання орендарем ОСОБА_1 предмета оренди (земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, площею 109,2829 га) виключно в межах її цільового призначення, а саме: сінокосіння і випасання худоби.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків щодо порушення заявником умови договору оренди землі від 22 липня 2014 року щодо цільового використання спірної земельної ділянки, є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, наявними у цій справі доказами, які не спростовані стороною відповідача, доведено, що спірна земельна ділянка, яка була надана відповідачу в оренду за договором від 22 липня 2014 року, укладеним між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , для сінокосіння та випасання худоби, використовувалась відповідачем як рілля шляхом розорювання та засівання сільськогосподарськими культурами.

Зокрема такі факти підтверджено, постановами від 19 липня 2017 року та від 04 липня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, які ним не оскаржувались та є чинними (т. 1 а. с. 43-45, 53-55).

Аргументи касаційної скарги про те, що повідомлення від 25 жовтня 2019 року № 39/2-1773-19 є неналежним доказом у розумінні частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; а також про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які свідчать про те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не здійснювало захисту інтересів держави або здійснювало його неналежним чином, а прокурором не було доведено того, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області неналежно здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та необхідності встановлення нових обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 910/6144/18 є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Радченко Є. В., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції- без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Радченко Євгеній Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник