Постанова

від 29.10.2024 по справі 279/168/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №279/168/24 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 77 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Микитюк О.Ю.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні вм.Житомиріцивільну справу№279/168/24 позовом ОСОБА_1 до Коростенської міської школи мистецтв імені Анатолія Білошицького про визнання протиправним та скасуваннянаказу прозвільнення,поновлення нароботі, за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 - адвоката ЧекменьоваДениса Миколайовича, на рішення Коростенського міськрайонногосуду Житомирської областівід 26березня 2024року, ухвалене під головуванням судді Волкової Н. Я.,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому зазначила, що 23.08.2006 року згідно з наказом № 8-к Коростенської міської школи мистецтв імені Анатолія Білошицького вона прийнята на посаду викладача по класу фортепіано і концертмейстера.

На початку дії воєнного стану в Україні, 4 березня 2022 року, вона з донькою виїхала за кордон, про що відразу повідомила директора школи, а також попередила про те, що буде перебувати за кордоном до закінчення воєнних дій в Україні.

4 березня 2022 року нею була написана заява про надання основної відпустки, тривалістю 28 календарних днів. У квітні та травні 2022 року вона виконувала свою роботу та працювала дистанційно. 31 травня 2022 року вона подала відповідачеві заяву про надання з 1 червня 2022 року частини основної відпустки, тривалістю 24 календарних дні.

21 червня 2022 року нею була написана заява про надання відпустки без збереження заробітної плати, з 27 червня 2022 року по 29 серпня 2022 року.

Накази про надання таких відпусток відповідно до поданих заяв відсутні, оригінали знаходяться у відповідача.

У зв`язку з тим, що бойові дії в Україні не завершилися, до початку 2022-2023 навчального року вона написала заяву директору про призупинення дії трудового договору з 15 серпня 2022 року, керуючись статтею 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". 23 серпня 2022 року директор школи видав наказ № 27-КП про надання їй відпустки без збереження заробітної плати» з 30 серпня 2022 року. В цьому наказі підставою для його видачі зазначена начебто написана особиста заява. У телефонній розмові з директором вона зауважила, що у наказі є помилка, що заяву писала на призупинення дії трудового договору, на що отримала відповідь про відсутність помилки. При цьому, адміністрація школи вимагала написати іншу заяву,- про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Вказує, що вона не стала цього робити, бо після закінчення війни має намір повернутися додому, законодавство щодо організації трудових відносин в умовах воєнного стану зберігає за нею робоче місце.

Після розмови з директором вона звернулася за допомогою у вирішенні її питання до інтерактивного інспектора Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та розповіла про ситуацію, що склалася.

На наступний день у переписці з директором школи у соціальній мережі Viber був видалений наказ "Про надання відпустки без збереження заробітної плати". Через певний час через мережу Viber, а згодом й на її електронну пошту надійшов наказ № 33-КП від 29 серпня 2022 року про призупинення дії трудового договору, укладеного з нею, з 30 серпня 2022 року й до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

29 червня 2023 року їй зателефонував директор з вимогою переписати заяву про призупинення дії трудового договору від 15 серпня 2022 року на заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Позивачка вказує, що відмовилася переписувати заяву та 3 липня 2023 року через мережу Viber знову подала адміністрації школи заяву про призупинення трудового договору, на що отримала відповідь про те, що повинна написати заяву на дистанційну форму роботи.

Однак, 12 серпня 2022 року у Viber - чаті школи було повідомлено про оффлайн- режим роботи, без можливості здійснювати її дистанційно. 6 липня 2023 року на її електронну пошту надійшов лист з наказом №13-к/тр «Про скасування призупинення дії трудового договору», яким її зобов`язано було стати до роботи з 20 серпня 2023 року й повідомлено про неможливість призупинення дії трудового договору. 9 липня 2023 року на електрону пошту відповідача вона надала відповідь, що не погоджується з даним наказом, тому що в Україні досі триває війна, зберігається небезпека для життя і здоров`я, що досі перебуває за кордоном і це є поважною причиною відсутності на робочому місці. До відповіді додала копію дозволу на перебування в Німеччині, який продовжено до 4 березня 2024 року, копію сторінки свого закордонного паспорта та попросила скасувати наказ "Про скасування призупинення дії трудового договору". Жодної відповіді на її звернення вона не отримала.

13 липня 2023 року вона написала звернення на ім`я начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яким просила надати їй допомогу у вирішенні даного питання.

Після перевірки служби з питань праці їй надійшла відповідь про те, що наказом №13-к/тр" від 6 липня 2023 року "Про скасування призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 " скасовано наказ №33-КП від 29 вересня 2022 року "Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 " Наказом №13/1-к/тр від 6 липня 2023 року "Про скасування Наказу №13-к-тр від 6 липня 2023 року" скасовано наказ №13-к/тр від 6 липня 2023 року "Про скасування призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ", тобто станом на час проведення перевірки наказ №33-КП від 29 серпня 2022 року "Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 " є дійсним.

Через декілька днів вона отримала наказ №23-к/тр від 1 серпня 2023 року "Про скасування призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 " та вимогу стати до роботи з 21 серпня 2023 року .

14 серпня 2023 року та 16 серпня 2023 року вона знову отримала наказ №28-к/тр про скасування призупинення дії трудового договору з нею та вимогу стати до роботи з 21 серпня 2023 року.

У відповідь на ці два накази про скасування призупинення дії трудового договору вона надіслала лист, у якому повторно пояснила причини неможливості стати до роботи і попросила продовжити дію наказу №33-КП про призупинення дії трудового договору до кінця дії воєнного стану.

16 серпня 2023 року вона отримала лист директора школи, яким її повідомлено про те, що у разі невиходу на роботу у встановлений термін, її буде звільнено згідно з п.4 статті 40 КЗпП України. 21 серпня 2023 року на електронну пошту вона отримала акт №36 "Про відсутність на робочому місці" та повідомлення №37 від 21 серпня 2023 року з проханням повідомити причини відсутності на робочому місці. Після цього отримала повідомлення від 21 серпня 2023 року №38 про відсутність підстав для призупинення трудового договору.

23 серпня 2023 року вона відправила на електронну адресу відповідача звернення, в якому повідомила, що знаходиться в Німеччині і планує повернутися в Україну після закінчення воєнного стану.

7 листопада 2023 року на електронну пошту отримала акт про відсутність на робочому місці № 91, на який надіслала відповідь, що все ще знаходиться в Німеччині. Також на електронну пошту вона отримала акти про відсутність на робочому місці (без повідомлень) від 15.11.2023 року № 102, від 22.11.2023 року № 107, від 27.11.2023 року № 108, від 01.12.2023 року № 109, від 05.12.2023 року № 113, від 07.12.2023 року № 114 .

11 грудня 2023 року вона надіслала відповідачу заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, та цього ж дня на електронну пошту надійшов наказ від 11 грудня 2023 року № 55-к/тр про звільнення на підставі п. 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки відповідач, в порушення статті 149 КЗпП України, не запропонував їй надати відповідні пояснення, чим порушив процедуру застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення її з роботи.

Окрім того, частинами 3 та 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки", без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Поміж з тим, в будь-якому випадку, невихід працівника на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин не може мати наслідком звільнення за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за підставою «прогул», тому що це зумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин й у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада.

З огляду на вищевикладене, відповідач не розглянув її заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, обов`язковість надання якої встановлена законом в імперативному порядку. Окрім того, застосував дисциплінарне стягнення зі спливом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності; безпідставно визнав неповажними причини відсутності на роботі 15.11.2023 року, 22.11.2023 року, 27.11.2023 року, 01.12.2023 року, 05.12.2023 року, 07.12.2023 року. Таким чином, просила визнати незаконним та скасувати наказ Коростенської міської школи мистецтв імені Анатолія Білошицького від 11 грудня 2023 року №55-к/тр про її звільнення та поновити її на посаді викладача по класу фортепіано і концертмейстера Коростенської міської школи мистецтв імені Анатолія Білошицького.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чекменьов Д.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема, зазначає, що поза увагою суду залишилось отримання позивачкою тимчасового захисту відповідно до Директиви Ради Європи 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту у випадку масового припливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та понесення наслідків цього (Офіційний вісник L 212, 08.07.2001 р. С. 0012 - 0023). Відповідно до ст. 1 зазначеної Директиви метою цієї Директиви є встановлення мінімальних стандартів надання тимчасового захисту у разі масового притоку переміщених осіб із третіх країн, які не можуть повернутися до своєї країни походження, та сприяння збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому та нести наслідки прийому таких осіб.

Отже, наявність у позивачки тимчасового захисту в країні Євросоюзу свідчить про її неможливість повернутися безпечно до країни постійного проживання та триваючу ситуацію, що зумовила переміщення, наявність якої підтверджена Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців. Вказаний факт спростовує доводи відповідача та висновки суду про те, що неприбуття на роботу позивачки є її суб`єктивним рішенням.

Окрім того, суд жодним чином не обґрунтував, який саме нормативний акт зобов`язує позивачку приймати на себе додаткові ризики, не обумовлені при укладенні трудового договору, для прибуття на роботу шляхом перебування на території, на який введено воєнний стан, перебувати в зоні можливих атак ракетним озброєнням та БПЛА, з урахування терористичного характеру атак країни-агресора, знаходитись в навчальному закладі, які є пріоритетною ціллю окупаційних військ. Те, що частина населення прийняла такий ризик, не свідчить про повернення ситуації до прийнятного стану ризику, а вжиті превентивні заходи попередження не свідчать про повне припинення об`єктивної загрози, яка не залежить від волевиявлення позивачки. Саме про наявність такого ризику свідчать систематичні повідомлення про невибіркові атаки цивільної інфраструктури по всій території країни, наслідком якої є загибель цивільних людей.

Таким чином, фактично суд сам визнав, що причиною відсутності було повномасштабне вторгнення, ця обставина не змінилась й досі. Постійні ракетні обстріли продовжуються на території м. Коростень, на теперішний час обстріли навіть посилились, досі несуть небезпеку для людей, які перебувають на території України.

Одним із прикладів є те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на території міста Звягель Житомирської області росія нанесла удар по об`єкту інфраструктури громади, що стало наслідком прямої загрози життю та здоров`ю людей.

Рішення роботодавця про продовження роботи школи є суб`єктивною для нього обставиною, а невихід позивачки на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин не може мати наслідком звільнення за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, тому що це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин, у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада.

Суд взяв до уваги лист Міністерства економіки України № 4712¬06/22838-09 від 09.05.2022 року «Про надання роз`яснень», однак жодним чином не посилається у рішенні на роз`яснення Міністерства економіки України від 23.03.2022 року щодо того, що працівники, які не виходять на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не можуть бути звільнені за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул без поважної причини.

Крім того, судом зроблено безпідставні висновки щодо того, що позивачка не має наміру повертатись та приступати до роботи, та щодо використання електронного кабінету. Так, у позивачки до моменту подання позову до суду був відсутній електронний кабінет, тому використовувати такий ресурс не є можливим. Ці висновки суду не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи.

Зауважує, що судом не було враховано норми частини 1 статті 57-1 Закону України «Про освіту», відповідно до якої здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується, зокрема, збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом.

Судом не враховані норми КЗпП України щодо застосування дисциплінарного стягнення зі спливом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Окрім того, відповідач порушив процедуру застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, статтю 149 КЗпП України, оскільки не запропонував надати відповідні пояснення за кожним зафіксованим фактом відсутності її на роботі.

Судом не враховано, що ОСОБА_1 подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати. Вказана заява не була розглянута адміністрацією школи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 виїхала до Німеччини, про що неодноразово повідомляла адміністрацію Коростенської міської школи мистецтв імемі ОСОБА_2 , як і про те, що наміру повертатися та приступати до роботи, незалежно від отриманих попереджень, не має. Процедура проведення звільнення була дотримана та не порушувалася, з боку адміністрації школи були вжиті всі можливі заходи для сповіщення позивачки, її попередження та надання можливих пояснень.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено,що ОСОБА_1 працювала на посаді викладача по класу фортепіано і концертмейстера в Коростенській міській школі мистецтв імені Анатолія Білошицького.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 на початку березня 2022 року виїхала до Німеччини.

Наказом директора школи мистецтв від 23 серпня №27-КП позивачці з 30 серпня 2022 року надано відпустку без збереження заробітної плати на час дії воєнного стану в Україні до дня закінчення строку воєнного стану.

Відповідно до поданої позивачкою заяви від 15 серпня 2022 року директором школи видано наказ №33-КП від 29 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » з 30 серпня 2022 року й до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Наказом № 13-к/тр від 6 липня 2023 року скасовано наказ №33-КП від 29 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 »

Наказом № 13/1-к/тр від 6 липня 2023 року скасовано наказ № 13-к/тр від 6 липня 2023 року «Про скасування призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 »

1 серпня 2023 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що наказом № 23-к/тр від 01.08.2023 року скасовано наказ № 33-КП від 29 серпня 2022 року про призупинення дії трудового договору, укладеного з нею, та запропоновано ОСОБА_1 приступити до роботи 21 серпня 2023 року.

Наказом директора школи №28-к/тр від 16 серпня 2023 року скасовано наказ № 33-КП від 29 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » та зобов`язано останню приступити до виконання своїх обов`язків як викладача школи із встановленим для школи режимом роботи з 21 серпня 2023 року.

16 серпня 2023 року позивачку письмово повідомлено про те, що наказом № 28-к/тр від 16 серпня 2023 року скасовано наказ № 33-КП від 29 серпня 2022 року про призупинення дії трудового договору, укладеного з нею та запропоновано приступити до роботи 21 серпня 2023 року й підготувати робоче місце для навчання учнів.

Листом № 34 від 18 серпня 2023 року адміністрація школи повідомила позивачку про те, що умови для проведення занять з учнями в школі знаходяться на належному рівні та відповідають всім нормам воєнного стану, а також запропоновано ОСОБА_1 приступити до роботи 21 серпня 2023 року та попереджено, що у разі невиконання пропозиції адміністрації школи вона буде звільнена згідно з п. 4 статті 40 КЗпП України.

На вказаний лист позивачкою надано відповідь від 20 серпня 2023 року про те, що у зв`язку з воєнним станом вона була вимушена залишити Україну 4 березня 2022 року, перебуває у Німеччині, де отримала прихисток та статус біженця, та перебуватиме там до закінчення воєнного стану в Україні. З`явитися до України та приступити до роботи 21 серпня 2023 року можливості не має. Просила відповідача призупинити дію трудового договору з 21 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану.

21 серпня 2023 року відповідачем складено акт №36 про те, що 21 серпня 2023 року викладач фортепіано та концертмейстер ОСОБА_1 була відсутня на роботі протягом дня, з 09.00 до 14.00 години, про причини поважності відсутності на робочому місці не повідомила. Одночасно позивачці письмово запропоновано повідомити адміністрацію школи про причини її відсутності на роботі 21 серпня 2023 року.

Також 21 серпня 2023 року дирекцією школи розглянуто заяву позивачки від 20 серпня 2023 року та повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для призупинення трудових правовідносин, оскільки роботодавець має можливість забезпечити позивачку роботою.

22серпня 2023року відповідачемскладено акт№40 проте,що 22серпня 2023року викладачфортепіано таконцертмейстер ОСОБА_1 була відсутняна роботіпротягом дня, 09.00до 14.00години,про причиниповажності відсутностіна робочомумісці неповідомила. Одночасно повідомленням № 41 від 22.08.2023 року запропоновано позивачці вказати причини відсутності на роботі 22 серпня 2023 року.

Аналогічні акти були складені відповідачем від 7 листопада 2023 року № 91, 15 листопада 2023 року № 102, від 22 листопада 2023 року № 107, від 27 листопада 2023 року № 108, від 1 грудня 2023 року № 109, від 5 грудня 2023 року № 113, від 7 грудня 2023 року № 114.

Листами від 23 серпня 2023 року та 7 листопада 2023 року позивачка повідомила директора школи мистецтв ОСОБА_3 про те, що з 4 березня 2022 року евакуювалася до Німеччини, де отримала тимчасовий захист та дозвіл на проживання, який продовжено до 4 березня 2024 року, та просила відтермінувати вихід на роботу й призупинити дію трудового договору до закінчення воєнного стану в Україні.

Також, 11 грудня 2023 року, о 12 год. 56 хв., ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку надіслала відповідачеві заяву про надання їй з 11 грудня 2023 року відпустки без збереження заробітної плати.

Наказом директора школи мистецтв від 11 грудня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади викладача по класу фортепіано і концертмейстера школи мистецтв 11 грудня 2023 року за прогул без поважних причин,на підставіпункту 4частини першоїстатті 40 КЗпП України.

Вказаний наказ направлено ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку 11 грудня 2023 року, о 16 год. 07 хв.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем були дотримані вимоги законодавства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка грунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22 червня 1982 року, є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.

Відповідно до статті 9 цієї Конвенції тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено у статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Такий правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування Конвенції МОП №158 викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі№235/3148/17-ц.

Аналіз змісту статті 7 даної Конвенції вказує на те, що трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64.2022 по всій території України введено воєнний стан, який триває досі.

Відповідно до статті 12 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ( в редакції, чинній на час спірних правовідносин) у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п`ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п`ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України « Про відпустки» у період дії воєнного стану застосовуються.

У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України « Про відпустки».

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток ( крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України « Про відпустки».

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України « Про відпустки».

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному конкретному випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі надається з урахуванням конкретних обставин.

У постанові Верховного Суду від 6 червня 2024 року у справі №367/569/23 зазначено, що відсутність працівника на роботі у зв`язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. При цьому нормами законодавства про працю не передбачено обов`язку працівника повідомляти роботодавця про своє місцезнаходження та/чи отримання статусу біженця або визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту.

Верховний Суд у цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що, зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню, зокрема, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті.

У трудових правовідносинах працівник та роботодавець повинні діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом. Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином та сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Матеріали справи свідчать, що у зв`язку із вторгненням російських військ в Україну позивачка змушена була на початку березня 2022 року виїхати до Німеччини, де отримала статус біженця й тимчасовий захист та дозвіл на проживання, що створює для неї певні зобов`язання перед цією країною. Про вказані обставини вона повідомила відповідача. З квітня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці, після закінчення якої продовжувала виконувати посадові обов`язки дистанційно. В подальшому вона, маючи намір після закінчення військових дій на території України й надалі працювати у відповідача, неодноразово зверталася до адміністрації школи мистецтв із заявами про надання їй відпусток та призупинення дії трудового договору. При цьому, пояснювала, що з метою збереження життя та здоров`я змушена була з дочкою виїхати за межі України й на даний час позбавлена можливості працювати в режимі оффлайн. Посилаючись на вказані обставини, 11 грудня 2023 року ОСОБА_1 направила відповідачеві заяву про надання їй з 11 грудня 2023 року відпустки без збереження заробітної плати.

Проте, вказана заява не була розглянута адміністрацією школи мистецтв й цього ж дня був виданий наказ про припинення трудових правовідносин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, позивачка діяла добросовісно, адже нею вживались усі можливі заходи задля збереження трудових правовідносин в умовах, які склалися у даній ситуації.

Відповідачем не спростовані доводи ОСОБА_1 про те, що внаслідок обстрілів військами рф міста Коростеня, загрози життю та здоров`ю, відсутності безпечних умов праці вона змушена була виїхати за межі України й не мала можливості прибути до місця роботи. Відтак, відсутні підстави стверджувати про те, що причини її неявки на роботу були неповажними.

Таким чином, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

Враховуючи вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст. ст.259,268,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича, задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Коростенської міської школи мистецтв імені Анатолія Білошицького від 11 грудня 2023 року №55-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 "

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача по класу фортепіано і концертмейстера Коростенської міської школи мистецтв імені Анатолія Білошицького з 12 грудня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 28 листопада 2024 року