Ухвала

від 26.11.2024 по справі 945/347/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020150260000170, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 9 липня 2024 року відносно

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрований та мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор - ОСОБА_7 ,

обвинувачений - ОСОБА_5 ,

захисник - ОСОБА_6 ,

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 9 липня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалено, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, із покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Ухвалено, до набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_5 не обирати.

Ухвалено, цивільний позов начальника Миколаївського районного відділу Миколаївської прокуратури № 1 в інтересах держави в особі КНП ММР «Міська лікарня № 3» до ОСОБА_5 - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави в особі КНП ММР «Міська лікарня № 3» витрати на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_8 у розмірі 2 531,07 грн.

Ухвалено, у задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - відмовити.

Вирішено питання стосовно речових доказів та розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду в частині призначення додаткового покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі, без позбавленням права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Покласти на ОСОБА_5 обов`язки передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не оскаржуючи фактичні обставини справи та призначення основного покарання з випробуванням, вважає, що суд першої інстанції при призначені додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, не врахував особу обвинуваченого, стан його здоров`я, який є інвалідом ІІ групи, має на утриманні батьків, які є також інвалідами IІІ групи, та вони разом потребують періодичного надання медичної допомоги та проходження медичного обстеження, в тому числі в місті Миколаєві, куди вони повинні приїздити, оскільки проживають в Миколаївському (Очаківському) районі в с. Кам?янка, власним автомобілем.

Позбавляючи ОСОБА_5 права керування транспортними засобами суд позбавить можливості останнього та його батьків на власному транспорті приїздити в місто для отримання медичних послуг.

Разом з тим, санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає можливість не застосування такого виду додаткового покарання.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

07.02.2020 р. о 09.00 год. ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в світлий час доби, в умовах ожеледиці, по асфальтобетонному дорожньому покриттю автодороги «Миколаїв-Кам`янка-Очаків» у Миколаївському районі Миколаївської області, яка на даній ділянці має по одній смузі у кожному напрямку, з боку м. Очакова Миколаївської області у напрямку м. Миколаєва, зі швидкістю 70 км/годину.

Рухаючись у вищевказаних умовах та під`їжджаючи до повороту на м. Миколаїв, водій ОСОБА_5 порушив вимоги п. 2.3 «б», п. 12.1. Правил дорожнього руху, а саме - не був уважним, не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого допустив виїзд керованого ним транспортного засобу на смугу зустрічного руху, не переконавшись, при цьому, що це буде безпечно та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, де допустив зіткнення з транспортним засобом автомобілем марки ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_8 , який рухався в зустрічній смузі (смузі свого руху) в напрямку м. Очакова.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до КНП ММР «Міська лікарня № 3», від яких, згодом, помер.

Відповідно до висновка експерта № 413 від 24.02.2020 р., при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_8 , виявлені тілесні ушкодження у вигляді рани на обличчі з нерівними осадженими краями, закругленими кінцями; перелому дна лівої орбити; садно на верхній повіці лівого ока; субарахноїдальний крововилив по зовнішній поверхні обох потиличних часток мозку, рани на передній поверхні правого колінного суглобу; садно по передній поверхні правої гомілки в верхній, середній та нижній третині на внутрішній поверхні лівого гомілковостопного суглобу повздовжньої форми з підсохлою поверхнею; косовертикальний уламковий перелом лівої стегнової кістки в верхній третині зі зміщенням та розривом сумки лівого тазостегнового суглобу; осколковий перелом нижньої третини лівої плечової кістки з розривом суглобової сумки; виявлені конструкційні переломи 7-9 ребер зліва по середньо-підпаховій лінії з пошкодженням пристінкової плеври та крововиливами в оточуючі м`які тканини; крововиливи в навколо ниркову клітковину зліва; надрив лівої нирки у воріт, які утворилися прижиттєво від дії тупих, в результаті удару тіла об виступаючі частини салону автомобіля, якими могли бути кермове колесо, передня панель, бокові стойки салону автомобіля; за ступенем тяжкості носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили за собою смертельний результат та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 2.3 «б», 12.1 Правил дорожнього руху, які згідно з висновком автотехнічної експертизи по дослідженню механізму і обставин ДТП № 20-224 від 24.02.2020 р. знаходяться в причинному зв`язку з настанням ДТП. Водій автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_5 мав би технічну можливість запобігти ДТП, не допустивши неконтрольованого руху транспортного засобу і його виїзду на зустрічну смугу з наступним зіткненням із зустрічним транспортним засобом.

Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії необережних тяжких злочинів, наслідки злочину у вигляді смерті ОСОБА_8 , дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, не заперечував факту участі у дорожньо-транспортній пригоді, визнав свою вину, щиро каявся, будь-якої допомоги потерпілій не надавав, однак, не заперечував надавати матеріальну допомогу в майбутньому.

Також судом першої інстанції був враховані вік обвинуваченого, а також те, що він неодружений, є вдівцем; має на утриманні неповнолітню дитину; офіційно непрацевлаштований, оскільки має інвалідність загального захворювання ІІ групи.

Встановив наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував грубі порушення Правил дорожнього руху з боку обвинуваченого, що спричинило тяжкі наслідки, та дійшов до висновку про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк два роки.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні вказаного у вироку кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи. Дії обвинуваченого кваліфіковані вірно за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, та апелянтом не оспорюються, а тому апеляційним судом не переглядаються.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо скасування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд виходить з наступного.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статей 69, 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414 КПК України, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання та звільняючи його від відбування основного покарання з випробуванням, виходив із того, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії необережих тяжких, позитивно характеризується за місцем проживання, неодружений, є вдівцем, має на утриманні неповнолітню дитину, офіційно непрацевлаштований, оскільки має інвалідність загального захворювання ІІ групи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не заперечував факту участі у дорожньо-транспортній пригоді, визнав свою вину, щиро каявся, будь-якої допомоги потерпілій не надавав, однак, не заперечував надавати матеріальну допомогу в майбутньому. Обставинами, які пом`якшують обвинуваченому покарання, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання не встановлено.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання, наближеного до мінімального, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки та звільнення його від відбування вказаного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Разом з тим, санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР та їх наслідків.

Згідно із п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, під час вирішення питання щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення такого покарання ОСОБА_5 .

Такий висновок суд першої інстанції зробив, зваживши на те, що обвинувачений грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 , що в свою чергу свідчить про небезпечність ОСОБА_5 як водія під час керування транспортним засобом.

З огляду на наведене суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених кримінальним законом, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Апеляційний суд вважає, що такі висновки суду першої інстанції, з огляду на обставини даного кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості призначення покарання.

Доводи захисника про те, що застосування до ОСОБА_5 додаткового покарання позбавить можливості останнього та його батьків на власному транспорті приїздити в місто для отримання медичних послуг, за наявності вищевказаних обставин, є такими, що не можуть слугувати підставою для звільнення ОСОБА_5 від застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому апеляційний суд зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких існує потреба у керуванні власним транспортним засобом. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Правилами дорожнього руху регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

Водночас, з матеріалів кримінального провадження убачається, що нехтування ОСОБА_5 вимогами Правил дорожнього руху призвело до тяжких наслідків у виді травмування водія автомобіля «ВАЗ-21099» ОСОБА_8 , який від отриманих тілесних ушкоджень, згодом, помер у лікарні.

З огляду на викладене, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 основного та додаткового покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник в апеляційній скарзі не навів.

Підстав вважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність апеляційний суд не вбачає.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, вирок суду є законним і підстав для його зміни, як того просить апелянт, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 9 липня 2024 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3