Постанова

від 21.11.2024 по справі 522/8594/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6681/24

Справа № 522/8594/23

Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія: 51

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційними скаргами представника Вищої школи публічного управління - Тютюнника Гліба Валентиновича та ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої школи публічного управління про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Вищої школи публічного управління про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, та зазначає, що йому була запропонована лише одна вакантна посада «Провідний фахівець відділу юридичного забезпечення» з посадовим окладом 5265,00 грн, що не відповідає, на думку позивача, рівню його освіти, кваліфікації та набутому досвіду. Тому позивач вважає, що відповідач порушив вимоги щодо обов`язкового врахування кваліфікації, набутого досвіду щодо працевлаштування позивача. Крім того, як зазначає позивач, відповідач не погодив з Національним агентством зміну структури та штату організації, що призводить до реорганізації уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції, переміщення або звільнення його керівника або працівників відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2023 року №220 «Про затвердження Державної антикорупційної програми на 2023-2025 роки» (т. 1, а.с. 1-20).

02 червня 2023 року позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 93888,66 грн (т. 1, а.с. 146-148).

20 червня 2024 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси вирішено позов ОСОБА_1 задовольнити;

визнати незаконним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора Вищої школи публічного управління від 31 березня 2023 року № 225-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Уповноваженого з антикорупційної діяльності»;

поновити ОСОБА_1 на посаді Уповноваженого з антикорупційної діяльності Вищої школи публічного управління;

зобов`язати Вищу школу публічного управління внести запис в трудову книжку про поновлення ОСОБА_1 на посаді Уповноваженого з антикорупційної діяльності Вищої школи публічного управління із скасуванням попереднього запису про звільнення на підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки директора Вищої школи публічного управління від 31 березня 2023 року № 225-к;

стягнути з Вищої школи публічного управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2023 року по 21 червня 2023 року у розмірі 93 888,66 грн, а також стягнути з Вищої школи публічного управління в дохід держави 1 073,60 грн судового збору (т. 2, а.с. 74-78).

02 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника Вищої школи публічного управління - Тютюнника Гліба Валентиновича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2024 року. Так, представник апелянта зазначає, що встановлення посадових кваліфікаційних вимог з дотримання законодавства відноситься до виключної компетенції керівника підприємства та є складовою права на управління діяльністю підприємства. Крім того, як стверджує представник апелянта, право вибору кваліфікації за галуззю освіти для підлеглого працівника належить тільки керівникові підприємства з огляду на сферу діяльності підприємства, напряму роботи підлеглого, функцій та завдань тощо. Представник апелянта також повідомляє, що у переліку вакансій була наявна вакантна посада провідного фахівця відділу юридичного забезпечення юридичного управління, доказів погодження на переведення на вакантну посаду або відмови від неї матеріали справи не містять. Представник апелянта вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що позивач не мав відповідної кваліфікації на зайняття зазначених ним посад, які, на його думку, мали бути йому запропоновані, а відповідач, у свою чергу, неодноразово пропонував позивачу наявні вакантні посади на підприємстві, які працівник міг виконувати з врахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, проте останній (позивач) не реагував на надані йому пропозиції, що свідчить про те, як вважає представник апелянта, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, зокрема положень п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. З огляду на викладене в апеляційній скарзі, представник апелянта просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2024 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (т. 2, а.с. 95-97).

03 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 направив до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2024 року. Апелянт не погоджується із оскаржуваним рішенням в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вважає його в цій частині таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується за весь час вимушеного прогулу по дату постановлення судом рішення, оскільки саме рішенням суду позивача поновлено на роботі. В той же час, як зауважує апелянт, суд першої інстанції не повністю розглянув позовні вимоги та не стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу по дату ухвалення рішення суду. З огляду на викладене в апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2024 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 93888,66 грн та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2023 року по 20 червня 2024 року в розмірі 518009,6 грн, а також вирішити питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 111-117).

16.09.2024 канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстрований відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Вищої школи публічного управління. Позивач зазначив, що відповідач формально запропонував вакантні посади, що, на думку позивача, містить в собі елементи булінгу з використанням залишкового принципу пропозиції посад, не запропонував позивачу всі наявні посади з одночасним створенням штучних перешкод. Також позивач зазначає, що відповідач не дотримався процедури попередження про наступне вивільнення, а крім того, не запропонував позивачу всі наявні вакантні посади, а наявність деяких з них приховав. Позивач зауважує, що відповідач приймав на посади осіб, які до цього не працювали у відповідача, тобто не виконав свого обов`язку першочергово запропонувати вакантні посади особам, які вивільнюються. Тому позивач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 160-169).

В судових засіданнях сторони підтримували апеляційні скарги. В процесі розгляду оголошувалась перерва, після якої учасники провадження подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Вищої школи публічного управління залишається без задоволення з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуванерішення,суд першоїінстанції виходивз того,що в копії попереджень про заплановане вивільнення зазначено, що посада, яку обіймав позивач, «Уповноважений з антикорупційної діяльності», буде виведена зі структури та штатного розпису відповідача, проте відповідачем не було надано копію наказу про скорочення чисельності або штату працівників на підтвердження даних обставин.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при вивільненні позивача відповідач не здійснив всіх необхідних заходів для працевлаштування позивача на посаду з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи та керівної посади, яку обіймав позивач. У зв`язку з тим, що звільнення позивача відбулося без достатньої законної підстави, суд задовольнив позов про поновлення на посаді й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 31.03.2023 по 21.06.2023, що складає 58 робочих днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

З 10.08.2020 наказом № 143-к від 07.08.2020 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду Уповноваженої особи (фахівця) з питань запобігання та виявлення корупції Української школи урядування (т. 1, а.с. 28).

03.02.2022 наказом № 15-к від 03.02.2022 ОСОБА_1 у зв`язку з введенням в дію нової структури та штатного розпису Української школи урядування був переведений з посади Уповноваженої особи (фахівця) з питань запобігання та виявлення корупції Української школи урядування на посаду Уповноваженого з антикорупційної діяльності Української школи урядування (т. 1, а.с. 29).

Пунктом 1 наказу Голови Національного агентства України з питань державної служби № 104-22 від 27.10.2022 «Деякі питання Української школи урядування» перейменовано Українську школу урядування (код ЄРДПОУ 31115684) на Вищу школу публічного управління (код ЄРДПОУ 31115684) (т. 1, а.с. 30).

31.01.2023 наказом № 102-к від 31.01.2023 ОСОБА_1 , Уповноваженому з антикорупційної діяльності, оголошено простій у зв`язку з відсутністю організаційних та економічних умов, державних замовлень, технічних можливостей необхідних для забезпечення діяльності організації у повному обсязі під час воєнного стану із оплатою праці 2/3 посадового окладу з 01.02.2023, з яким його ознайомлено 31.01.2023 (т. 1, а.с. 27).

31.01.2023 ОСОБА_1 було надано попередження про заплановане вивільнення, в якому повідомлено, що посада Уповноваженого з антикорупційної діяльності виведена зі структури та штатного розпису Вищої школи з 01.01.2023, у зв`язку з чим у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України адміністрація попередила про те, що посада виводиться зі штатного розпису та буле скорочена. ОСОБА_1 ознайомлений з наказом 31.01.2023 (т.2,а.с.7).

ОСОБА_1 пропонувались посади: провідного фахівця відділу юридичного забезпечення (31.01.2023), провідного фахівця Центру оцінювання кандидатів на заняття посад державної служби (на правах відділу), провідного фахівця Центру розвитку управлінських компетентностей (на правах відділу), провідного фахівця Центру професійного розвитку у сфері регіонального розвитку та місцевого самоврядування та відновлення України (на правах відділу), провідного фахівця Центру розвитку компетентностей у сфері прав людини, недискримінації та гендерної рівності (на правах відділу), провідного фахівця Центру з питань діджиталізації професійного навчання та розвитку (на правах відділу), оператора комп`ютерного набору Центру з питань діджиталізації професійного навчання та розвитку (на правах відділу), провідного фахівця Центру професійного розвитку з питань європейської та євроатлантичної інтеграції (на правах відділу), провідного фахівця Центру професійного навчання інноваційним інструментам та технологіям у публічному управлінні (на правах відділу), провідного фахівця відділу розвитку тренерської майстерності, провідного фахівця відділу організації освітнього процесу, звітності та забезпечення якості освіти, провідного фахівця відділу методології навчання і наукових досліджень, провідного фахівця відділу розвитку міжнародного співробітництва, провідного фахівця відділу бюджетного планування та публічних закупівель, робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків відділу ресурсного забезпечення, водія відділу ресурсного забезпечення, прибиральника службових приміщень відділу ресурсного забезпечення, прибиральника території відділу ресурсного забезпечення (31.03.2023). Від зайняття вказаних посад позивач відмовився (т. 2, а.с. 7-24).

Наказом № 212-к від 27.03.2023 ОСОБА_1 , Уповноваженому з антикорупційної діяльності, оголошено про припинення простою з 31.03.2023 (т. 1, а.с. 31).

31.03.2023 наказом тимчасово виконувача обов`язків директора Вищої школи публічного управління від 31.03.2023 № 225-к відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 було звільнено з посади Уповноваженого з антикорупційної діяльності (т. 1, а.с. 32).

Нормативно-правове регулювання та оцінка апеляційного суду

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників

Відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Велика палата Верховного Суду в постанові від 18.09.2018 у справі № 800/538/17 зробила правовий висновок про те, що «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Також положення цієї статті визначають категорії працівників, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі.

Відповідач надав до суду перелік вакантних посад станом на 31.01.2023 та 31.03.2023, з якого вбачається, що позивачу пропонувалися не всі вакантні посади, які були у відповідача під час процедури вивільнення позивача. При цьому, відповідач не надав будь-яких обґрунтованих пояснень з наданням відповідних доказів (наприклад інструкції, порівняння кваліфікації працівників тощо) неможливості пропонування позивачу відповідних посад.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що відповідач в своїх поясненнях, наданих 01.05.2024 суду першої інстанції зазначив, що позивачу не пропонувались вакантні посади викладачів Центру розвитку управлінських компетентностей (на правах відділу), Центру професійного розвитку у сфері регіонального розвитку та місцевого самоврядування та відновлення України (на правах відділу), Центру розвитку компетентностей у сфері прав людини, недискримінації та гендерної рівності (на правах відділу), Центру професійного навчання інноваційним інструментам та технологіям у публічному управлінні (на правах відділу) у зв`язку з їх подальшим скороченням з метою оптимізації штатної чисельності Вищої школи. Разом з тим, відповідач не надав будь-яких доказів щодо скорочення відповідних посад на підтвердження своїх обґрунтувань. В штатному розписі відповідача станом на 01.01.2023 вказані посади містяться в структурі відповідача та не скорочені, так само 31.01.2023 та 31.03.2023 за наданими відповідачем даними (т.1,а.с.50-52;т.2,а.с.25,31). При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивачу пропонувалися посади провідних фахівців в деяких з цих відділів.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що роботодавець виконав обов`язки, визначені положеннями ст. 49-2 КЗпП України та запропонував позивачеві для зайняття всі вакантні посади, які існували на підприємстві та на момент звільнення включно. Вказані обставини підтверджують доводи позивача щодо використання відповідачем залишкового принципу пропонування посад позивачу.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється законність звільнення, обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця (постанова ВС від 23.01.2018 у справі №273/212/16).

Однак, в процесі розгляду справи відповідач не надав відповідних доказів на підтвердження дотримання процедури вивільнення працівника, так само як і докази на спростування доводів та вимог позивача.

Відповідно доч.ч.1-4ст.12ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З врахуванням вище наведеного та оскільки доводи апелянта не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу Вищої школи публічного управління.

Щодо апеляційноїскарги ОСОБА_1 .За обставинамиданої справисуд першоїінстанції задовольнив позовні вимоги та з урахуванням уточненого позову стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2023 року по 21 червня 2023 року у розмірі 93 888,66 грн.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 в справі № 755/12623/19 виснувала, що вимушеним прогулом у розумінні вказаної статті є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі ст. 235 КЗпП України підлягає стягненню з моменту звільнення працівника та на момент ухвалення рішення по суті в справі про поновлення працівника на роботі. Однак, суд першої інстанції вказаних обставин не врахував та стягнув середній заробіток станом на 21.06.2023. За таких обставин, апеляційний суд змінює оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно з Вищої школи публічного управління на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2023 року по 20 червня 2024 року у розмірі 518009 гривень 60 копійок з розрахунку 1618,78 грн заробітна плата за один робочий день.

Доводи ОСОБА_1 в частині судового збору відхиляються апеляційним судом, оскільки за подання до суду позову у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі позивачі звільняються від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір». При цьому, сторона має право на повернення помилково сплаченого судового збору в порядку, визначеному Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Вищої школи публічного управління - Тютюнника Гліба Валентиновича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2024 року змінити в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Вищої школи публічного управління (ЄДРПОУ 31115684) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2023 року по 20 червня 2024 року у розмірі 518009 гривень 60 копійок.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст цієї постанови складений 02 грудня 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І.Дришлюк