Постанова

від 07.11.2024 по справі 376/1610/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 376/1610/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8497/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Власюка Дмитра Васильовича в інтересах державного підприємства «Укрспирт» та адвоката Боруха Сергія Володимировича в інтересах публічного акціонерного товариства Компанії «Ельба» на рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року у складі судді Коваленка О.М.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», публічного акціонерного товариства Компанії «Ельба», державного підприємства «Укрспирт», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «СКН «Сучасна комерційна нерухомість», Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом у якому з урахуванням внесених у подальшому доповнень та уточнень, просив:

- стягнути з ДП «Тхорівський спиртовий завод» на користь ОСОБА_1

2 759 127 грн, із яких: 892 485 грн - 33 % прибутку від діяльності за період з 2004 року по 2016 рік; 1 658 448 грн 51 коп - інфляційні втрати; 208 193 грн 90 коп - 3% річних.

- стягнути з ПАТ Компанії «Ельба» на користь ОСОБА_1 1 809 175 грн 38 коп - 33 % прибутку від діяльності за період з 2004 року по 2016 рік; 851 224 грн 88 коп - інфляційні втрати; 138 705 грн 60 коп - 3% річних;

- стягнути у солідарному порядку з ДП «Тхорівський спиртовий завод», ПАТ Компанії «Ельба» на користь ОСОБА_1 92 800 доларів США з визначенням гривневого еквіваленту суми за курсом НБУ на день ухвалення судового рішення.

Позов обґрунтовано тим, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 за яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь суму боргу в розмірі 744 750 грн 40 коп. Судом також було встановлено, що 12 червня 2004 року між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останні отримали від позивача в борг 40 000 доларів США, 28 червня 2004 року - 26 000 доларів США, а 04 липня 2007 року - 27 800 доларів США для закупівлі сировини для виготовлення спирту. Всього було отримано 92 800 доларів США, про що було складено розписку. У вказаній розписці було погоджено, що відповідачі зобов`язуються сплачувати позивачу 33% від прибутку, який вони отримали від своєї діяльності у зв`язку з використанням позичених у позивача коштів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не було виконано належним чином взяті на себе зобов`язання за борговою розпискою, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 744 750 грн 40 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року, яке залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21 жовтня 2015 року, рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Підставами для відмови в вимогах позивача щодо стягнення заборгованості за розписками послугували наступні факти, встановлені судами вищих інстанцій, з позицією яких погодився і Верховний Суд України, який в ухвалі від 09 березня 2016 року по справі № 6-136ц16 встановив: «Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що відсутні передбачені законом підстави вважати, що спірні правовідносини за договором, укладеним у формі розписки від 03 серпня 2004 року, виникли між позивачем та фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Так, розписка фактично містила умови про спільну діяльність, за якою кошти у розмірі 92 800 доларів США передавалися відповідачам для закупівлі зерна, меласси, ферментів та іншого для поточних витрат і виробничих потреб Тхорівського спирт заводу сезону 2004 - 2005 років з випуску продукції через ТОВ «Компанія Ельба» та на реконструкцію Тхорівського спиртзаводу з випуску побутової хімії, миючих та чистячих засобів на патоці. Позивач гроші передав не фізичним особам, а посадовим особам Тхорівського спиртзаводу, без зобов`язання повернути гроші в тій же кількості, а з умовою отримання прибутку від діяльності цих підприємств щорічно в розмірі 33% на користь інвестора - позивача».

Відповідно до адвокатського запиту № 23/01/17аз від 23.01.2017 року щодо надання інформації про отриманий прибуток від діяльності ТОВ Компанія «Ельба» за період з 2004 по 2010 рік та ПАТ Компанія «Ельба», яка є правонаступником ТОВ Компанія «Ельба», з 2010 по 2016 від Васильківського відділення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області була отримана відповідь про відмову в представленні даних про прибуток ТОВ Компанія «Ельба» та ПАТ Компанія «Ельба».

Згідно адвокатського запиту № 23/01/17аз від 23 січня 2017 року до Тетіївського відділення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області щодо надання інформації про отримання інформації про отриманий прибуток від діяльності ДП «Тхорівський спирт завод» за період з 2004 по 2016 рік була отримана відповідь від Сквирського відділення ГУ ДФС у Київській області від 16 лютого 2017 року з даними декларації на прибуток (прибуток, що підлягає оподаткуванню) ДП «Тхорівський спирт завод» за період з 2004 по 2016 рік, який становить у загальному розмірі 2 704 500 грн таким чином 33% складатимуть 892 485 грн.

Так, 20 березня 2017 року позивачем направлено до відповідачів вимоги про виплату першому 33% прибутку від діяльності цих підприємств з 2004 року (за кожен рік окремо) до 2016 року включно. Але відповідь на заявлені вимоги позивача не надійшла, зобов`язання відповідачами в обумовлені строки не виконані та підлягають захисту в судовому порядку.

Відповідно до п. 1, 2 наказу Міністерства аграрної політики України № 779 від 30 листопада 2010 року «Про Реорганізацію державних підприємств спиртової промисловості» реорганізовано, зокрема Тхорівський спиртовий завод (код ЄДРПОУ 00374947, Київська область, Сквирський район, с. Тхорівка) шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» та створено на базі майна реорганізованих державних підприємств відокремлені підрозділи (філії) без права юридичної особи. Визначено ДП «Укрспирт» правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованих державних підприємств, зокрема Тхорівського спиртового заводу.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Тхорівський спиртовий завод» на користь ОСОБА_1 2 759 127 грн, із яких: 892 485 грн - 33 % прибутку від діяльності за період з 2004 року по 2016 рік; 1 658 448 грн 51 коп - інфляційні втрати; 208 193 грн 90 коп - 3% річних. Стягнуто з ПАТ Компанії «Ельба» на користь ОСОБА_1 1 809 175 грн 38 коп - 33 % прибутку від діяльності за період з 2004 року по 2016 рік; 851 224 грн 88 коп - інфляційні втрати; 138 705 грн 60 коп - 3% річних. В інший частині позовних вимог - відмовлено. В задоволенні клопотання представника відповідача ДП «Укрспирт» Власюка Д.В. та клопотання представника відповідача ДП «Тхорівський спиртовий завод» Власюка Д.В. про застосування позовної давності до позову ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Власюк Д.В. в інтересах ДП «Укрспирт» просить скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року та прийняти нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що враховуючи, що спірні 33% прибутку від діяльності ДП «Тхорівський спиртовий завод» повинні сплачуватись щорічно позов про стягнення з ДП «Тхорівський спиртовий завод» 33% прибутку діяльності підприємства, інфляційні втрати, 3% річних за період з 2004 - 2014 рік є таким, що поданий після закінчення 3 річного строку позовної давності.

Вважає, що в 2017 році ОСОБА_1 мав можливість звернутись з позовом про стягнення з ДП «Тхорівський спиртовий завод» про стягнення 33% від прибутку підприємства лише за 2014, 2015, 2016 роки.

Вказує, що в 2013 році закінчився 3-річний строк позовної давності для вимоги про стягнення 33% від прибутку підприємства за 2009 рік.

Крім того ДП «Укрспирт» вважає, що оскільки позовна давність сплинула щодо основної заборгованості, позовна давність сплинула також до вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат як додаткової вимоги.

Скаржник заперечує факт підписання договору від 12 червня 2014 року про спільну діяльність та договору від 03 серпня 2004 року про спільну діяльність, а також розписки від 03 серпня 2004 року директором ОСОБА_2 та заступником директора ОСОБА_3 та ставить під сумнів достовірність документів, яким ОСОБА_1 підтверджує факти укладення договору та отримання коштів.

Посилається на те, що кошти в сумі 40 000 доларів США, 27 000 доларів США або їх гривневий еквівалент в касу ДП «Тхорівський спиртовий завод» не вносились, на рахунки не зараховувались, в бухгалтерській та фінансовій документації підприємства не відображені.

Вказує, що спірна розписка від 03 серпня 2004 не є належним доказом отримання ДП «Тхорівський спиртзавод» коштів від ОСОБА_1 .

Зазначає, що прибуток від діяльності заводу та реалізації готової продукції розподіляється та безумовно виплачується на постійній основі в рівних долях наступним чином: директору ОСОБА_2 - 33%; заступнику директора ОСОБА_3 - 33% інвестору ОСОБА_1 - 33%. Отже, прибуток від діяльності ДП «Тхорівський спиртовий завод» отримують особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що не передбачено статутом підприємства.

Посилається на те, що районним судом не надано оцінку змісту договору про спільну діяльність від 12 червня 2004 року та не спростовано доводи ДП «УКРСПИРТ» та ДП «Тхорівський спиртовий завод» про нікчемність договору про спільну діяльність.

В апеляційній скарзі адвокат Борух С.В. в інтересах ПАТ Компанії «Ельба», просить скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року в частині стягнення з ПАТ Компанії «Ельба» на користь ОСОБА_1 1 809 175 грн 38 коп - 33 % прибутку від діяльності за період з 2004 року по 2016 рік; 851 224 грн 88 коп - інфляційні втрати; 138 705 грн 60 коп - 3% річних та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову до ПАТ Компанії «Ельба».

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, з невірним встановленням обставин справи, з посиланням на неналежні та недопустимі докази.

Вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 128 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, прийняв рішення, чим позбавив ПАТ Компанія «Ельба» та адвоката Боруха С.В. конституційного права бути присутнім при розгляді справи, а також позбавив можливості здійснити захист своїх прав, зокрема давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою, тобто порушений принцип справедливого судового розгляду.

Зазначає, що ПрАТ Компанія «Ельба» не отримувало жодної судової повістки, тому про дату судового засідання не знало взагалі.

Скаржник вказує, що TOB Компанія «Ельба», не укладало договору про сумісну діяльність (договору простого товариства) з ОСОБА_1 та ДП «Тхорівський спиртовий завод» (директором ОСОБА_2 та його заступником ОСОБА_3 ), грошових коштів (інвестицій) не отримувало, не використовувало їх для виробничих потреб ТОВ Компанія «Ельба». Таким чином у товариства: не виникли договірні відносини з позивачем і відповідно відсутні підстави щодо виникнення прав та обов`язків перед позивачем, відсутній предмет спору та відповідно відсутні однорідні права та обов`язки щодо предмету спору з іншими відповідачами.

Крім того факт передачі позивачем та отримання ПАТ Компанія «Ельба» грошових коштів ніякими доказами не підтверджений, жодного документу з якого можна встановити зобов`язання ПАТ Компанія «Ельба» перед позивачем не існує, підпис посадової особи відсутній, кошти на рахунок товариства не надходили, дана обставина не встановлена, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено чи дійсно директор ДП «Тхорівський спиртовий завод» ОСОБА_2 та його заступник ОСОБА_3 підписували розписку від 03 серпня 2004 року. Судом також не встановлено факт отримання директором ДП «Тхорівський спиртовий завод» ОСОБА_2 та його заступником ОСОБА_3 коштів, тоді як останні заперечують даний факт.

Окрім цього районним судом не досліджено оригінал розписки від 03 серпня 2004 року та не встановлено належності відповідачів у спорі та чи є ПАТ Компанія «Ельба» зобов`язаною особою за вимогою позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу адвоката Власюка Д.В. в інтересах ДП «Укрспирт», ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу адвоката Боруха С.В. в інтересах ПАТ Компанії «Ельба», ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Представники ДП «Тхорівський спиртовий завод», та Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях в судове засідання не з`явилися, судом повідомлялися у відповідності до норм чинного законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати дану справу за їх відсутності.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції, колегія суддів заслухавши пояснення ОСОБА_1 та представників ПАТ Компанія «Ельба», ДП «Укрспирт», ТОВ «СКН «Сучасна комерційна нерухомість», вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України», в якій ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам цивільного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.

У матеріалах справи відсутні докази на спростування тверджень апеляційної скарги представника відповідача - ПАТ Компанія «Ельба» про неповідомлення товариства про дату та час розгляду справи, що у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України є безумовною підставою скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до долученої до справи розписки від 03 серпня 2004 року директор Тхорівського спиртзаводу ОСОБА_2 та заступник директора ОСОБА_3 особисто отримали від ОСОБА_1 на закупку зерна, меласси, ферментів та ін. для поточних витрат і виробничих потреб Тхорівського спирт заводу сезону 2004-2005 років з випуску продукції через ТОВ Компанія Ельба» та на реконструкцію Тхорівського спиртзаводу з випуску побутової хімії, миючихзасобів та засобів чищення на патоці грошові кошти в загальній сумі 92 800 доларів США. Зокрема, отримано 12 червня 2004 року - 40 000 доларів США, 28 червня 2004 року - 26 000 доларів США та 04 липня 2004 року - 27 800 доларів США.

Відповідно до умов зазначених у розписці, директор Тхорівського спиртзаводу ОСОБА_2 та заступник директор Тхорівського спиртзаводу ОСОБА_3 зобов`язалися сплачувати щорічно у розмірі 33 % від прибутку, який вони отримають від своєї діяльності у зв`язку з використанням запозичених коштів, на користь інвестора ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року у справі № 755/31453/13-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь суму боргу в розмірі 744 750 грн 40 коп.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 травня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21 жовтня 2015 року та ухвалою Верховного Суду України від 09 березня 2016року, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішуючи спір районний суд, керуючись положеннями ч. 4, 5 ст.82 ЦПК України та встановленими під час вирішення іншої справи преюдиційними фактами, вважав, що між сторонами були дотримані вимоги щодо письмової форми договору, укладеного у формі розписки від 03 серпня 2004 року. Тобто, розписка, яка міститься в матеріалах справи, підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачами грошових коштів і факт наявності обов`язку відповідачів сплачувати щорічно у розмірі 33 % від прибутку (дивіденди), який вони отримали від своєї діяльності у зв`язку з використанням запозичених коштів, на користь інвестора ОСОБА_1 .

З посиланням на відсутність доказів належного виконання зобов`язання відповідачами ДП «Тхорівський спиртовий завод» та ПАТ Компанія «Ельба», судом на користь позивача з ДП «Тхорівський спиртовий завод» стягнуто 1 658 448 грн 51 коп інфляційних втрат та 208 193 грн 90 коп 3% річних; а з відповідача ПАТ Компанія «Ельба» - 851 224 грн 88 коп інфляційних втрат та 138 705 грн 60 коп 3% річних.

Між тим з такими висновками районного суду апеляційний суд не погоджується.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Тлумачення положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У той самий час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Апеляційний суд звертає увагу, що позов у даній справі пред`явлений з підстав невиконання умов договору про спільну діяльність, про який міститься відсилка в розписці від 03 серпня 2004 року та відповідно до якої відповідачі мають виплатити кошти.

Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19, а також постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 636/951/17.

Убачається, що 12 червня 2004 року між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останні отримали від позивача в борг 40 000 доларів США, 28 червня 2004 року - 26 000 доларів США, а 04 липня 2007 року - 27 800 доларів США для закупівлі сировини для виготовлення спирту.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників (стаття 1130 ЦК України).

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1131 ЦК України).

За положеннями частини 2 ст. 1131 ЦК України, умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1133 ЦК України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. Якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (див постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять достатніх, допустимих та достовірних доказів наявності у відповідачів боргових зобов`язань перед позивачем.

Установлено, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на положеннях ч.4, 5 ст. 82 ЦПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, Проте ці обставини можуть бути спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18 та від 29 квітня 2021 року у справі № 920/1111/19 «для спростування преюдиційних обставин, передбачених ст.75 ГПК, учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм».

Відповідно до положень ч4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд застосовує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Між тим, зазначені висновки Верховного Суду залишилися поза увагою суду першої інстанції та врахування під час вирішення спору.

Районний суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про звільнення від доказування відповідачів під час розгляду справи у зв`язку з встановленням судовими рішеннями апеляційної та касаційної інстанції по іншій справі - № 755/31453/13-ц за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу того факту, що спірні правовідносини, укладені у формі розписки від 03 серпня 2004 року, виникли між посадовими особами Тхорівського спиртзаводу та ОСОБА_1 .

Відповідно до змісту розписки від 03 серпня 2004 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 особисто отримали від ОСОБА_1 з 12 червня 2004 року по 04 липня 2004 року грошові кошти в загальній сумі 92 800 доларів США на закупку зерна, меласси, ферментів та ін. для поточних витрат і виробничих потреб Тхорівського спирт заводу сезону 2004-2005 років з випуску продукції через ТОВ Компанія Ельба» та на реконструкцію Тхорівського спиртзаводу з випуску побутової хімії, миючихзасобів та засобів чищення на патоці (а.с.8-16 т.1).

Проте, районний суд е звернув увагу суд, що відповідачі у цій справі - ДП «Тхорівський спиртзавод» та ПАТ Компанія «Ельба» не були учасниками справи № 755/1453/13-ц, й встановлені в зазначеній справі обставини категорично спростовували.

Залишив районний суд залишив поза увагою, що ПАТ Компанія «Ельба» не була учасником зазначеної угоди.

Відповідно до п.2.3 постанови Правління НБУ від 19.02.2001 №72 «Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті України « розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-факту, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі-товарів тощо.

Підприємства зобов`язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування їх на поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку ( п.2.9 постанови Правління НБУ від 19 лютого 2001 №72 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України).

Державне підприємство категорично заперечує надходження указаних грошових коштів або їх гривневий еквівалент в касу підприємства чи їх зарахування на відкриті спиртзаводом у банку рахунки та їх відображення в бухгалтерській та фінансовій документації, а також використання в господарській діяльності підприємства.

Квитанція (ордер, чек), видана ДП «Тхорівський спиртзавод» на підтвердження надходження від ОСОБА_1 на адресу підприємства коштів.

Отже, долучена до справи розписка від 03 серпня 2004 року не є належним доказом отримання ДП «Тхорівський спиртзавод» коштів від ОСОБА_1 .

Заперечує факт використання наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїй діяльності й ПАТ Компанія «Ельба».

Відповідно до справи, ТОВ Компанія «Ельба» категорично заперечує факт укладення з ОСОБА_1 договору про спільні діяльність з підстав відсутності передбаченої законодавством попередньо пропозиції позивача (аферти) і її прийняття товариством (акцепту». Заперечує товариство й надходження від позивача будь-яких грошових коштів (інвестицій) на рахунок товариства, а також їх використання товариством під час здійснення господарської діяльності.

На спростування зазначеного та доведення того, що саме відповідачами - державним підприємством та акціонерним товариством було використано заявлені у розписці грошові кошти, ОСОБА_1

Належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного до справи не долучено.

При цьому, апеляційний суд керується також п.2 постанови Правління НБУ від 26 березня 1998 № 119 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», відповідно до якого використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб-нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента - суб`єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютообмінної операції через пункти обміну іноземної валюти в таких випадках.

Отже, існувала заборона отримання посадовими особами господарюючого суб`єкта в його інтересах грошових коштів також і в іноземній валюті.

Не враховано районним судом під час вирішення спору й зміст укладеного між ОСОБА_2 й ОСОБА_3 , а також позивачем договору про спільну діяльність від 12 червня 2004 року, відповідно до якого прибуток в розмірі 33% за наслідками використаних коштів повинен був виплачуватися в рівних долях не на користь підприємства, а на користь учасників угоди: ОСОБА_2 - 33%, ОСОБА_3 - 33% та ОСОБА_1 - 33%, що може свідчити про наявність у діях указаних посадових осіб кримінально-карних діянь, а також нівелюється обов`язок саме державного підприємства перед позивачем (а.с. 210 т.1).

Позивачем долучено до справи договір про спільну діяльність від 03 серпня 2004 року між відповідачами та ОСОБА_1 , проте визнати указаний договір належним доказом існування саме між сторонами договірних відносин неможливо, остільки у вказаному договорі, оригінал якого оглянуто судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, підписи посадових осіб державного підприємства та товариства не засвідчено.

Наявність між сторонами договірних відносин, пов`язаних з господарською діяльністю, представники відповідачів категорично заперечували й доказів на підтвердження протилежного до справи не долучено.

За наслідками огляду в судовому засіданні під час апеляційного провадження справи оригіналу розписки від 03 серпня 2004 року про отримання коштів, підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як посадових осіб ДТ «Тхорівський спиртзавод» також не засвідчено печаткою державного підприємства.

Суперечать матеріалам справи й висновки районного суду про наявність обов`язку відповідачів сплачувати ОСОБА_1 щорічно по 33% прибутку, який вони отримали від своєї діяльності у зв`язку з використанням запозичених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коштів, остільки факт існування договірних відносин та використання ДП «Тхорівський спиртзавод» й ПАТ Компанія «Ельба» запозичених у ОСОБА_1 грошових коштів безпосередньо у своїй господарській діяльності, матеріалами справи не доведено.

За наведених підстав районний суд дійшов необґрунтованого висновку, що відповідачі - ДП «Тхорівський спиртзавод» та ПАТ Компанія «Ельба» зобов`язалися сплачувати ОСОБА_1 щорічно у розмірі 33% від прибутку, який вони мали отримати від своєї діяльності у зв`язку з використанням переданих позивачем коштів.

Матеріалами справи не доведено як факт отримання коштів так і обов`язок саме відповідачів сплачувати ОСОБА_1 щорічно відсотки від прибутку, а тому відсутні правові підстави до стягнення таких коштів з застосуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України - як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання у вигляді 3% річних та інфляційних.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, в зв`язку з чим відповідно до положень п. 2, 4 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню у повному обсязі з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги адвоката Власюка Дмитра Васильовича в інтересах державного підприємства «Укрспирт» та адвоката Боруха Сергія Володимировича в інтересах публічного акціонерного товариства Компанії «Ельба» задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: