Постанова

від 19.11.2024 по справі 925/359/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2024 р. Справа № 925/359/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Синюк І.А.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогаз ЛТД"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 (повне рішення складено 06.07.2023) (суддя Довгань К.І.)

у справі № 925/359/23 Господарського суду Черкаської області

за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогаз ЛТД"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 145 808,60 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогаз ЛТД" (далі - ТОВ "Єврогаз ЛТД", відповідач), в якому просив суд визнати недійсними додаткові угоди № 4 від 07.10.2021, № 6 від 01.11.2021, № 7 від 17.11.2021 до договору № ЕС-3/2021 та стягнути з ТОВ "Єврогаз ЛТД" на користь Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області безпідставно сплачені кошти в сумі 145 808,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням сторонами при укладенні спірних додаткових угод п. 2 ч. 5 ст. 41 та ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі". Оскільки спірні додаткові угоди є недійсними, то ціна електричної енергії має визначатись за умовами додаткової угоди № 3 та становити 2,70 грн. Таким чином, позивачем на підставі спірних додаткових угод безпідставно сплачено на користь відповідача 145 808,00 грн, які підлягають поверненню позивачу як отримані без достатньої правової підстави.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду і мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/359/23 позов задоволено повністю. Визнано недійсними додаткові угоди № 4 від 07.10.2021; № 6 від 01.11.2021; № 7 від 17.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 № ЕС-3/2021, укладеного між Виконавчим комітетом Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області і ТОВ "Єврогаз ЛТД". Стягнуто з ТОВ "Єврогаз ЛТД" на користь Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області безпідставно сплачені кошти в сумі 145 808,60 грн. Стягнуто з ТОВ "Єврогаз ЛТД" на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати по справі в сумі 10 736,00 грн.

Місцевий господарський суд виходив із того, що спірні додаткові угоди суперечать приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому визнаються судом недійсними. Оскільки на підставі недійсних додаткових угод позивачем було безпідставно сплачено відповідачу 145 808,60 грн, зазначені кошти підлягають поверненню позивачу як отримані відповідачем без достатньої правової підстави.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/359/23, ТОВ "Єврогаз ЛТД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, зокрема, на те, що:

- оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте без урахування релевантної практики Верховного Суду, зокрема, не враховано висновки Верховного Суду у справах № 922/2057/22, № 924/996/21 та № 338/180/17, а отже, порушено норми процесуального права в розумінні ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та норми матеріального права;

- належним органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах є, зокрема, Державна аудиторська служба України та її територіальні органи, проте позивач у позові в інтересах держави в межах цієї справи не визначив Держаудитслужбу позивачем;

- Прокурор звернувся в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області, який є неприбутковою державною бюджетною організацією (установа, заклад) та не має статусу суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах; усупереч чинному законодавству та актуальній судовій практиці позовна заява підписана не уповноваженою особою, проте суд першої інстанції не застосував положення п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (залишення позову без розгляду);

- висновки торгово-промислової палати є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2023 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Єврогаз ЛТД" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/359/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 21.11.2023 о 10:00; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 25.10.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 за клопотанням ТОВ "Єврогаз ЛТД" зупинено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Єврогаз ЛТД" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/359/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2321/22 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду; зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 925/359/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 поновлено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Єврогаз ЛТД" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/359/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 19.11.2024 о 10:20.

Позиції учасників справи

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 19.11.2024 з`явився представник прокуратури.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 19.11.2024 не з`явились.

Усі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а нез`явлення в судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

У судовому засіданні представник прокуратури проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Згідно з відомостями електронної системи публічних закупівель Рrozorro, за результатами відкритих торгів UA-2020-12-08-006653-с між Виконавчим комітетом Руськополянської сільської ради (Споживач) та ТОВ "Єврогаз-ЛТД" (Постачальник) 18.01.2021 був укладений договір № ЕС-3/2021 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору).

За умовами п. 5.2 Договору спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника.

Згідно з Комерційною пропозицією ціна (тариф) електричної енергії становить 2,49 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ у розмірі 20 %.

У подальшому сторонами укладено додаткові угоди № 1 від 25.01.2021 та № 2 від 26.01.2021 Договору, якими вносилися зміни до Договору.

03.09.2021 сторони в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" уклали додаткову угоду № 3 до Договору, згідно з якою сторони домовились збільшити ціну за електроенергію з 22.08.2021 до 2,70 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ, тобто ціну збільшено на 8,43 % від ціни Договору.

07.10.2021 сторони в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" уклали додаткову угоду № 4 до Договору, згідно з якою домовились збільшити ціну за електроенергію з 27.09.2021 до 2,93 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ, тобто ціну збільшено на 17 % від ціни Договору.

Укладеною між сторонами додатковою угодою № 5 від 08.10.2021 до Договору зменшено загальну вартість Договору на 20 000 грн з ПДВ у зв`язку зі зменшенням потреби та реального фінансування видатків на товар, що є предметом закупівлі.

01.11.2021 сторонами в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" укладено додаткову угоду № 6 до Договору, згідно з якою збільшено ціну за електроенергію з 21.10.2021 до 3,18 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ, тобто ціну збільшено на 27,71 % від ціни Договору.

17.11.2021 сторони в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" уклали додаткову угоду № 7 до Договору, згідно з якою збільшено ціну за електроенергію з 01.11.2021 до 3,46 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ, тобто ціну збільшено на 38,96 % від ціни Договору.

Додатковою угодою № 8 від 30.11.2021 до Договору припинено зобов`язання по постачанню електричної енергії згідно з Договором з 23.11.2021 у зв`язку з неможливістю Постачальника здійснювати фактичне постачання електричної енергії за ціною, передбаченою умовами Договору (з вини Постачальника) за взаємною згодою.

Тобто, ціна за Комерційною пропозицією до Договору становила 2,49 грн за 1 кВт/год, а після укладення додаткових угод зросла до 3,46 грн за 1 кВт/год.

Унаслідок укладення додаткових угод № 3, 4, 6, 7 ціну збільшено на 38,96 % від первинної ціни та зменшено обсяг закупівлі.

В обґрунтування підвищення ціни в додатковій угоді № 4 від 07.10.2021 до Договору відповідачем був наданий керівнику Руськополянської сільської ради лист № 70-ЄГ від 23.09.2021 з експертними висновками Черкаської торгово-промислової палати № О-809/01 від 25.08.2021 та № О-888/01 від 09.09.2021.

В обґрунтування підвищення ціни в додатковій угоді № 6 від 01.11.2021 відповідач надав керівнику Руськополянської сільської ради лист № 81-ЄГ від 18.10.2021 з експертним висновком Черкаської торгово-промислової палати № О-10997 від 06.10.2021 та лист № 90-ЄГ від 01.11.2021 з експертним висновком № О-1094 від 01.11.2021.

Також, відповідач направив керівнику Руськополянської сільської ради лист № ЄГ/5/11-03 від 15.11.2021, внаслідок чого була укладена додаткова угода № 7 від 17.11.2021 до Договору. У цьому листі була інформація щодо коливання середньозваженої ціни електричної енергії за даними ДП "Оператор ринку", яке створене на базі ДГІ "Енергоринок", а саме зазначено середньозважену ціну на РДН ОЕС України у 3 кварталі 2020 року, листопаді 2020 року, 3 кварталі 2021 року та з 01.07.2019 по 31.07.2021.

У період з 01.11.2021 по 31.12.2021 відповідачем поставлено, а позивачем отримано обумовлений Договором товар, а саме електричну енергію в такій кількості та за такою ціною:

- в період з 01.11.2021 по 22.11.2021 - 30 тис. кВт год за ціною 3,46 грн/кВт год (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 103 800,00 грн (акт приймання-передачі електричної енергії № 725 від 30.11.2021);

- в період з 23.11.2021 по 30.11.2021 - 10,709 тис. кВт год за ціною 5,00 грн/кВт год (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 53 545,00 грн (акт приймання-передачі електричної енергії № 749 від 09.12.2021);

- в період грудень 2021 року - 42,773 тис. кВт год за ціною 5,00 грн/кВт год (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 213 865,00 грн (акт приймання-передачі електричної енергії № 815 від 23.12.2021).

Виконавчим комітетом Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області оплачено поставлений товар повністю відповідно до вищенаведеної ціни згідно з платіжними дорученнями, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому, як слушно звернув увагу суд першої інстанції, вартість електричної енергії за актами приймання-передачі електричної енергії № 749 від 09.012.2021 та № 815 від 23.12.2023 склала 5,00 грн/кВт год (з урахуванням ПДВ), що взагалі не передбачено умовами Договору.

Оскільки, як вважає Прокурор, додаткові угоди № 4, № 6 та № 7 до Договору є недійсними, то ціна має визначатись за умовами додаткової угоди № 3, яка ще не перетнула 10 % межу, та становити 2,70 грн кВт/год.

Таким чином, як зазначив Прокурор, Виконавчим комітетом Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області відповідно до додаткових угод № 4, № 6 та № 7 всього безпідставно сплачено на користь відповідача 145 808,60 грн (371 210,00 грн - 225 401,40 грн).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

У даному випадку, подаючи позов до суду, Прокурор послався на ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та вказав на нездійснення уповноваженим державним органом покладених на нього законом обов`язку із захисту державних інтересів.

Здійснивши аналіз першого абзацу частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 1, 5 та 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами першою та четвертою статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території села Руська Поляна Черкаського району Черкаської області таким органом місцевого самоврядування є Руськополянська сільська рада Черкаського району Черкаської області.

Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема, віднесено здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету (п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Бюджетним кодексом України (далі - БК України) визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом, забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Зазначені Прокурором у позовній заяві порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" завдають шкоди територіальній громаді села Руська Поляна у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів, унеможливлюють їх раціональне та ефективне використання і здатні спричинити істотну шкоду інтересам територіальної громади.

Руськополянська сільська рада Черкаського району Черкаської області як орган місцевого самоврядування є розпорядником бюджетних коштів у розумінні статті 22 БК України, що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.

Виконавчий комітет Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області, укладаючи оспорювані додаткові угоди до договору про закупівлю, які, за доводами Прокурора, суперечать вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", сприяв порушенню інтересів територіальної громади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Прокурор звертався до Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області з листом від 16.09.2022 № 54-159-3108 вих22, в якому зазначав, що додаткові угоди № 4, 6 та 7 до Договору могли бути укладені з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У вказаному листі Прокурор також просив повідомити про вжиті Руськополянською сільською радою заходи щодо застосування наслідків недійсності нікчемних додаткових угод № 4, 6, 7 до Договору та стягнення надмірно сплачених за ними коштів, вказавши: чи пред`явлено сільською радою відповідний позов до суду або чи має намір сільська рада звертатись до суду з відповідним позовом або не вбачає підстав для пред`явлення такого позову.

У відповідь на вказаний лист Виконавчий комітет Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області повідомив Черкаську окружну прокуратуру, що зазначені додаткові угоди не можуть бути визнані нікчемними, оскільки відповідають вимогам Закону України "Про публічні закупівлі"; претензійно-позовна робота за Договором не провоадилась, оскільки відсутні претензії до іншої сторони Договору.

Підставою реалізації Прокурором представницьких функцій у даному випадку стали усвідомлена пасивна поведінка Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області та відсутність з його боку будь-яких намірів захистити порушені інтереси держави із цих питань.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що Виконавчим комітетом Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області не вжито належних заходів до повернення надмірно сплачених коштів, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 (п. 4 мотивувальної частини) визначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Стосовно представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (п. 7.23).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Як свідчать матеріали справи, до моменту звернення Прокурора з даним позовом до господарського суду, а також після подання Прокурором позову, позивач заходи для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення Прокурора в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не вживав, не звертався до суду з відповідним позовом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області з даним позовом та наявність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Щодо суті заявлених позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Відповідно до 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Цей Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з п. 6, 11, 22 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі": договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

За приписами ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

В абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини п`ятої наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що на вирішення Великої Палати Верховного Суду (в межах справи № 922/2321/22) було поставлено питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України № 922-VIII (Закон України "Про публічні закупівлі") збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону № 922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Унаслідок укладення додаткової угоди № 4 від 07.10.2021 до Договору перевищено максимальний 10 % ліміт на підняття ціни, встановлений п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", відповідно, при укладенні наступних додаткових угод № 6 від 01.11.2021 та № 7 від 17.11.2021, якими збільшено ціну на одиницю товару, також порушено визначену цією нормою Закону граничну 10 % межу зміни ціни товару.

До того ж, необхідність укладення оспорюваних додаткових угод до Договору обґрунтовано відповідачем значним коливанням ціни товару на ринку.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 та від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища як коливання ціни на ринку.

Виходячи з викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Як зазначено вище, на підтвердження значного коливання цін на ринку електричної енергії України Постачальником надавалися копії експертних висновків Черкаської торгово-промислової палати.

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, вказані вище експертні висновки не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, в них відсутній аналіз ціни електричної енергії на дати укладення Договору та додаткових угод чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, а отже, не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі."

Крім того, як слушно зауважив суд першої інстанції, Черкаська торгово-промислова палата у своїх висновках попередила, що інформація, зазначена в них, має довідковий характер.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що наведені вище експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати за своїм змістом та суттю є лише документами довідково-інформаційного характеру та фактично дублюють дані із сайту ДП "Оператор ринку", в якому не міститься точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом як на момент звернення відповідача про внесення змін до Договору, так і на момент підписання спірних додаткових угод.

Водночас, як правильно зауважив суд першої інстанції, додаткова угода № 7 від 17.11.2021 до Договору укладена виключно на підставі листа відповідача, без будь-якого документального підтвердження.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не доведено значного коливання ціни товару на ринку електричної енергії України.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача про збільшення ціни, підписав додаткові угоди, внаслідок чого погоджена сторонами ціна збільшилася, а обсяг поставки зменшився.

Така поведінка сторін призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів.

З урахуванням викладеного, укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору.

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач як сторона Договору розпоряджався не власними коштами, а коштами державного бюджету. Відтак, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Отже, оскільки в даному випадку внаслідок укладення спірних додаткових угод було збільшено ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору, до того ж, таке збільшення відбулося без належного обґрунтування та належних доказів коливання ціни на товар, то таке збільшення є порушенням ст. 5, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Відтак, сторони неправомірно погодили зміну ціни товару у спірних додаткових угодах у сторону збільшення.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

З урахуванням викладеного, додаткові угоди № 4 від 07.10.2021, № 6 від 01.11.2021 та № 7 від 17.11.2021 до Договору суперечать п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, встановлених ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення 145 808,60 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Недійсність спірних додаткових угод означає, що вони не породжують правових наслідків, відтак правовідносини сторін регулюються умовами Договору в редакції, чинній до укладення цих додаткових угод.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актом приймання-передачі електричної енергії № 725 від 30.11.2021 (за період з 01.11.2021 по 22.11.2021) відповідачем передано, а позивачем прийнято електричну енергію в кількості 30 тис. кВт год за ціною 3,46 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ, на загальну суму 103 800,00 грн.

Відповідно до акта приймання-передачі електричної енергії № 749 від 09.12.2021 (за період з 23.11.2021 по 30.11.2021) відповідачем передано, а позивачем прийнято електричну енергію в кількості 10,709 тис. кВт год за ціною 5,00 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ, на загальну суму 53 545,00 грн.

Згідно з актом приймання-передачі електричної енергії № 815 від 23.12.2021 (за грудень 2021) відповідачем передано, а позивачем прийнято електричну енергію в кількості 42,773 тис. кВт год за ціною 5,00 грн за 1 кВт/год, у тому числі ПДВ, на загальну суму 213 865,00 грн.

Таким чином, за вказаними актами приймання-передачі електричної енергії відповідачем передано, а позивачем прийнято електричну енергію в кількості 113,482 тис. кВт год на суму 371 210,00 грн.

Згідно з платіжними дорученнями № 1503 від 03.12.2021 на суму 30 569,10 грн, № 2128 від 03.12.2021 на суму 35 319,68 грн, № 578 від 03.12.2021 на суму 4 110,48 грн, № 95 від 03.12.2021 на суму 33 800,74 грн, № 615 від 16.12.2021 на суму 2 160,00 грн, № 1593 від 16.12.2021 на суму 16 065,00 грн, № 2249 від 16.12.2021 на суму 18 560,00 грн, № 100 від 16.12.2021 на суму 16 760,00 грн, № 653 від 24.12.2021 на суму 6 275,00 грн, № 1679 від 24.12.2021 на суму 51 630,00 грн, № 2404 від 24.12.2021 на суму 74 325,00 грн та № 105 від 24.12.2021 грн позивач сплатив 371 210,00 грн у рахунок оплати за електричну енергію, отриману згідно з актами приймання-передачі електричної енергії № 725 від 30.11.2021, № 749 від 09.12.2021 та № 815 від 23.12.2021.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, враховуючи, що додаткові угоди № 4, № 6 та № 7 до Договору визнані недійсними, ціна електричної енергії, поставленої відповідачем позивачу у період з 01.11.2021 по 31.12.2021, мала визначатись за умовами додаткової угоди № 3 від 03.09.2021, яка ще не перетнула 10 % межу, та становити 2,70 грн за 1 кВт/год. Отже, постачання за умовами Договору мало скласти за актом приймання-передачі електричної енергії № 725 від 30.11.2021 - не 103 800,00 грн (30 тис. кВт/год*3,46 грн), а 81 000 грн (30 тис. кВт/год*2,70 грн); за актами приймання електричної енергії № 749 від 09.12.2021 та № 815 від 23.12.2021 - не 267 410,00 грн (53,482 кВт/год*5 грн), а 144 401,40 грн (53,482 кВт/год*2,70 грн).

Таким чином, позивачем було безпідставно сплачено на користь відповідача 145 808,60 грн (371 210,00 грн - 225 401,40 грн).

Отже, грошові кошти в сумі 145 808,60 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, яка підлягає врахуванню судом у силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції визнається правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 145 808,60 грн.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.10.2024 у справі № 918/18/24.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов повністю.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/359/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогаз ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/359/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повний текст постанови складено та підписано - 29.11.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська