Постанова

від 02.12.2024 по справі 910/15709/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р. Справа№ 910/15709/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 у справі №910/15709/23 (суддя - Мельник В.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 7 023,32 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 7023,32 грн., з яких: 6 964, 87 грн. інфляційних втрат, 58, 45 грн. 0,1 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/15709/23 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 6964 (шість тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 87 коп., 0,1 річних в розмірі 58 (п`ятдесят вісім) грн. 45 коп., судовий збір в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.

Від позивача 04.03.2024 до суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій він просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 у справі №910/15709/23 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер"; стягнуто із Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" судові витрати у сумі 18 000 грн. 00 коп.

Так, суд першої інстанції, пославшись на положення статей 123, 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України, вказав, що дійшов висновку про задоволення заяви позивача.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане додаткове рішення суду та відмовити у задоволенні заяви позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що стягнута судом сума цих витрат неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення заяви позивача, з наступних підстав.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач зазначив про те, що попередній розрахунок суми судових витрат складає 25 184 грн. та вказав про подання відповідних доказів до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Рішення у даній справі було ухвалено судом першої інстанції 26.01.2024, тобто до 31.01.2024 позивач мав подати суду докази понесених ним витрат правничої допомоги.

В свою чергу, наведені докази були подані до суду позивачем 04.03.2024, тобто з пропуском вказаного п`ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України.

Разом з тим, позивачем заявлено клопотання (яке ним було викладено в заяві про ухвалення рішення) про поновлення строку на подання доказів понесення витрат правничої допомоги, мотивоване тим, що в судовому засіданні 26.01.2024 представник позивача присутній не був, а рішення направлено на електронну пошту позивача лише 27.02.2024.

Ухвалю суду від 06.03.2024 призначено розгляд заяви на 05.04.2024.

Вказана ухвала не містить висновків щодо розгляду судом першої інстанції клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів понесення витрат правничої допомоги.

Так само про розгляд вказаного клопотання не зазначено й в додатковому рішенні.

Колегія суддів, усуваючи наведений недолік, розглянула клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів понесення витрат правничої допомоги та дійшла висновку про його задоволення, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Аналіз змісту норм статей 118, 119 ГПК України свідчить, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Господарським процесуальним кодексом України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи (схожий за змістом правовий висновок наведений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2019 у справі №910/6298/19, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, додаткові постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19).

Так, колегією суддів враховується, що представник позивача в судовому засіданні 26.01.2024 (в якому ухвалено рішення) представник позивача присутній не був.

Матеріали справи доказів направлення рішення на електронну адресу позивача (про що він вказував в заяві) не містять, проте є наявним поштове повідомлення, згідно якого позивачем 07.03.2024 отримано рішення суду.

Як вже було вказано, заява позивача про ухвалення додаткового рішення з доказами понесення витрат подана до суду 04.03.2024.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає наявними підстави для поновлення позивачу строку на подання доказів понесення витрат професійної правничої допомоги.

В свою чергу, наведене процесуальне порушення є підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Щодо заяви позивача про покладення на відповідача витрат правничої допомоги в розмірі 18 000 грн., слід зазначити наступне.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 18 000 грн. заявник надав: копію договору про надання правової допомоги від 19.06.2023 №231/2023, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Група Бізнес Партнерів", з додатками, копію акту приймання-передавання наданих адвокатських послуг від 04.03.2024 на загальну суму 18 000 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору гонорар Адвокатського об`єднання Клієнт оплачує в розмірі та в порядку згідно з умовами, викладеними в додатку №2 до цього Договору.

Згідно додатку №2 вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання за Договором становить 3 000 грн. за годину роботи адвоката.

Відповідно до Акту приймання-передавання наданих адвокатських послуг від 04.03.2024 Адвокатське об`єднання надало Клієнту професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи №910/15709/23, а саме:

підготовка позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для пред`явлення позову до суду (4 год., загальна вартість 12 000 грн.);

підготовка заяви про розподіл судових витрат з додатками, включаючи участь адвоката у судовому засіданні за необхідності (2 год., загальна вартість 6 000 грн.).

Стосовно заявлення позивачем витрат по підготовці заяви про ухвалення додаткового рішення (включаючи участь адвоката у судовому засіданні за необхідності) в сумі 6 000 грн., слід зазначити наступне.

Сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства Суд зазначає про те, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.

З огляду на, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, погодився з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Таким чином, судом відмовляється у задоволенні заяви позивача в частині покладення на відповідача витрат по підготовці заяви про ухвалення додаткового рішення (включаючи участь адвоката у судовому засіданні за необхідності) в сумі 6 000 грн.

Щодо іншої частини витрат за підготовку позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для пред`явлення позову до суду в сумі 12 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, ціну позову, предмет та підстави позовних вимог, слід зазначити, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Отже, на переконання колегії суддів, розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 3 000,00 грн.

Відтак, у суду першої інстанції були наявні підстави для часткового задоволення заяви позивача.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення заяви позивача та покладення на відповідача витрат правничої допомоги в сумі 3 000 грн.

Стосовно судового збору за подання апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що оскільки його не було оплачено скаржником з огляду на відсутність підстав для сплати за подання апеляційної скарги на додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, відповідно розподіл судового збору апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 у справі №910/15709/23 задовольнити.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 у справі №910/15709/23 скасувати та прийняти нове, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" про розподіл судових витрат задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Пауер" 3 000 грн. витрат правничої допомоги.

4. У задоволенні решти заяви відмовити.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 02.12.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук