Постанова

від 12.11.2024 по справі 911/1035/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"12" листопада 2024 р. Справа№ 911/1035/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна»

на рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 (повний текст рішення підписано 19.08.2024)

у справі №911/1035/24 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ен Ес Ай Буд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна»

про стягнення1 522 292,73 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ен Ес Ай Буд» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 1 221 892,80 грн переплати за Договором поставки №5-21/П від 26.07.2021 (далі за текстом - Договір), 26 188,51 грн 3% річних за періоди 22.03.2023 по 05.06.2023 та з 10.07.2023 по 26.03.2024, 25 842,46 грн інфляційних втрат за періоди з квітня по травень 2023 року та з липня 2023 року по лютий 2024 року, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 248 368,96 грн пені, нарахованої на підставі пункту 7.5 Договору за періоди з 09.02.2022 по 09.08.2022 та з 12.08.2021 по 12.02.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині недопоставки товару на спірну суму, а тому позивач просить суд стягнути суму переплати. Крім того, позивач нарахував відповідачу 3% річних за періоди 22.03.2023 по 05.06.2023 та з 10.07.2023 по 26.03.2024, інфляційні втрати за періоди з квітня по травень 2023 року та з липня 2023 року по лютий 2024 року та пеню за періоди з 09.02.2022 по 09.08.2022 та з 12.08.2021 по 12.02.2022.

Господарський суд Київської області ухвалою від 09.08.2024 закрив провадження у справі №911/1035/24 в частині вимог про стягнення 10 000,00 грн основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Господарський суд Київської області рішенням від 09.08.2024 у справі №911/1035/24 позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 1 211 892,80 грн основного боргу, 172 825,83 грн пені, 26 188,51 грн 3% річних, 25 842,63 грн інфляційних втрат.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що загальна сума переплати позивача за спірним Договором становить 1 619 376,00 грн, а тому враховуючи часткове повернення грошових коштів та сплату у процесі розгляду даної справи 10 000,00 грн заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 211 892,80 грн, яка підлягає до стягнення.

Водночас судом першої інстанції здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат, які за підрахунком суду підлягають стягненню у розмірі 172 825,83 грн пені, 26 188,51 грн 3% річних та 25 842,63 грн інфляційних втрат, за заявлений позивачем період.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 у справі №911/1035/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та порушив норми процесуального права.

Як зазначає відповідач, позивачем не надано суду доказів сплати за рахунком №14 від 25.01.2022 на суму 4 195 656,00 грн. Відповідач не погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно повноважень особи, яка підписала заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог та відповідно укладення такої заяви, оскільки позивачем не заявлялось вимоги про визнання заяви АО/СПП-30.06-1 від 30.06.2024 про зарахування зустрічної однорідної вимоги неукладеною чи недійсною.

Крім того, на переконання відповідача, відсутні докази погодження сторонами термінів поставки товарів або звернення позивача із вимогою про виконання зобов`язання, а тому нарахування пені є неможливим, оскільки неможливо встановити дату коли зобов`язання мало бути виконано.

Також відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв та не надав оцінки заявам свідків - ОСОБА_1 - головного бухгалтера відповідача та ОСОБА_2 - заступника директора відповідача, які містять відомості щодо предмету доказування у правовідносинах, що склалися між сторонами.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат - витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/1035/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.09.2024 витребував з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1035/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/1035/24.

Матеріали справи №911/1035/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 25.09.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/1035/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 12.11.2024 о 12 год. 15 хв.

Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що у суді першої інстанції відповідач не заперечував факту прострочення виконання зобов`язань та щодо порушень умов пункту 5.5 Договору, відповідач у суді першої інстанції наполягав на тому, що сума основного боргу має бути зменшена з урахуванням завданих йому позивачем збитків внаслідок відмови від отримання товару. Рахунок №14 від 25.01.2022 оплачений позивачем за платіжними інструкціями №191 від 25.01.2022, №219 від 27.01.2022 та №281 від 04.02.2022.

Також позивач зазначає, що він звертався до відповідача із вимогами стосовно повернення грошових коштів на суму 1 619 376,00 грн, які залишені відповідачем без задоволення.

Щодо заяви відповідача АО/СПП-30.06-1 від 30.06.2024 про зарахування зустрічних однорідних вимог, то судом першої інстанції було надано їй правильну правову оцінку та відповідно суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для проведення зустрічного зарахування вимог.

Стосовно заяв свідків, то відповідачем такі заяви подані поза строками, встановленими статтею 80 ГПК України для подання доказів і виконання умов спірного Договору підтверджується первинними бухгалтерськими документами та не можуть бути підтверджені заявами свідків.

03.10.2024 відповідачем подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі №911/1035/24 до набрання законної сили рішенням у справі №910/10824/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ен Ес Ай Буд» про відшкодування збитків у розмірі 513 676,80 грн.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Здійснюючи тлумачення вказаних норм процесуального права, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у пунктах 8.11, 8.12 постанови від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 сформулював висновок про те, що, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19).

Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №914/1425/21 зазначив, що правовою підставою для зупинення провадження у справі є об`єктивна неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку іншого чи цього ж судочинства, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення передоплати за непоставлений товар на суму 1 221 892,80 грн згідно умов Договору, тоді як предметом спору у справі №910/10824/24 є вимоги про стягнення з ТОВ «Ен Ес Ай Буд» на користь ТОВ «Чалишкан Україна» збитків на суму 513 676,80 грн, які він зазнав через відмову ТОВ «Ен Ес Ай Буд» отримати товар, який згодом втратив свої якості та зіпсувався.

На переконання суду апеляційної інстанції відсутня об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справи №910/10824/24, оскільки, хоча справи і є пов`язаними, проте зібрані докази у справі №911/1035/24 дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду, а тому клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №911/1035/24 задоволенню не підлягає.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу заявника на те, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.11.2024 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/1035/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 12.11.2024 заперечив проти апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/1035/24 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

26.07.2021 між відповідачем (Постачальником) та позивачем (Покупцем) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити у встановлені Договором строки продукцію ТМ Master Builders Solutions (товар), визначену у відповідних видаткових накладних, рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною Договору, а покупець - прийняти та оплатити поставлений Товар (т.1 а.с. 12-14).

Згідно з пунктом 2.1 Договору кількість товару в окремій партії зазначається у видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару.

Пунктами 4.2, 4.3 Договору сторони погодили, що Покупець отримує від Постачальника товар по 100% передоплаті за ціною, вказаною у рахунку з урахуванням доставки на об`єкт Покупця. Моментом переходу права власності на товар до Покупця є дата виписки видаткової накладної на товар.

Товар, що поставляється за цим договором, відвантажується Покупцю окремими партіями у встановлений сторонами строк згідно умов цього Договору (пункт 5.1 Договору).

Згідно з пунктом 5.2 Договору першою подією взаємодії сторін щодо поставки партії товару є оформлення заявки покупцем згідно з пунктом 5.4 договору. Форма заявки - Додаток 1 до Договору.

Постачальник зобов`язується поставити партію товару, визначену у заявці Покупця, протягом 14 робочих днів з моменту погодження сторонами умов та термінів поставки, асортименту, ціни та кількості товару у кожній партії, що фіксується в рахунках-фактурах на кожну партію товару. Сторонами можуть бути погоджені інші строки поставки (пункт 5.5 Договору).

Базис постачання товарів може бути FCA зі складу Постачальника за адресою 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова 22, або CPT до місця постачання матеріалу за адресою: Україна, за межами населених пунктів в межах території Анатолівської, Краснопільської та Ташинської сільських рад Березанського району Миколаївської області (пункт 5.6 Договору).

Товар вважається прийнятим за кількістю відповідно до товарно-транспортних документів. Приймання товару зі кількістю здійснюється в момент передачі товару Покупцю за адресою: Україна, за межами населених пунктів в межах території Анатоліївської, Краснопільської та Ташинської сільських рад Березанського району Миколаївської області (пункт 6.1 Договору).

Якщо виявлено нестачу, уповноважені представники Покупця та Постачальника в момент передачі товару складають відповідний акт нестачі. Товар, відсутність якого зафіксована в акті, має бути доставлений протягом 5 днів з моменту підписання акта сторонами (пункт 6.2 Договору).

У випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України. Постачальник за прострочення поставки товару сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у той період, від суми товару, що непоставлено, за кожен день прострочення (пункти 7.1, 7.5 Договору).

Сторони не несуть відповідальності за невиконання зобов`язань, зумовлене обставинами, що не залежать від волі і бажання Сторін і які не можна було передбачити при укладенні Договору, включаючи війни, перевороти, надзвичайний стан, епідеміє, блокади, ембарго, землетруси, повені, пожежі та інші стихійні лиха (форс-мажорні обставини). Документ, виданий відповідною торгово-промисловою палатою або іншим компетентним органом, є належним доказом, що підтверджують наявність і тривалість дій обставин непереборної сили. Сторона, що не виконує свої зобов`язання внаслідок дій непереборної сили повинна повідомити про це іншу сторону протягом 5-ти (п`яти) календарних днів з моменту їх виникнення. Всі інші обставини не є обставинами непереборної сили і такими не вважаються (пункт 8.1 Договору).

Цей Договір вступає в силу з 26.07.2021 та діє до 27.07.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо жодна зі сторін не направить іншій стороні письмового повідомлення про розірвання договору за 30 календарних днів до дати припинення Договору, то Договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік (пункт 11.1 Договору).

З матеріалів даної справи вбачається, що відповідачем виставлено позивачу рахунок №513 від 14.09.2021 на суму 2 632 032,00 грн, у тому числі ПДВ (т. 1 а.с. 16 зворотній бік). В свою чергу, позивач платіжною інструкцією №2554 від 30.09.2021 сплатив відповідачу 2 632 032,00 грн із призначенням платежу згідно Договору та рахунку №513 від 14.09.2021 (т.1 а.с. 15). Відповідач поставив позивачу товар згідно видаткової накладної №580 від 27.09.2021 на суму 346 320,00 грн (т. 1 а.с. 15 зворотній бік), згідно видаткової накладної №648 від 20.10.2021 на суму 761 904,00 грн (т.1 а.с. 22 зворотній бік), згідно видаткової накладної №660 від 25.10.2021 на суму 761 904,00 грн (т.1 а.с. 23 зворотній бік), згідно видаткової накладної №669 від 27.10.2021 на суму 761 904,00 грн (т. 1 а.с. 24 зворотній бік). Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 2 632 032,00 грн.

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №409 від 28.07.2021 на суму 2 355 603,60 грн, у тому числі ПДВ (т. 1 а.с. 20). Позивач згідно платіжної інструкції №1710 від 28.07.2021 сплати відповідачу 2 355 603,60 грн із призначенням платежу згідно рахунку №409 від 28.07.2021 (т.1 а.с. 20 зворотній бік). В свою чергу, відповідач здійснив поставку товару згідно видаткової накладної №570 від 23.09.2021 на суму 767 184,00 грн (т.1 а.с. 17 зворотній бік), згідно видаткової накладної №537 від 14.09.2021 на суму 767 184,00 грн (т.1 а.с. 18), згідно видаткової накладної №529 від 13.09.2021 на суму 767 184,00 грн (т.1 а.с. 19). Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 2 301 552,00 грн, отже сума недопоставленого товару складає 54 051,60 грн.

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №542 від 27.09.2021 на суму 54 745,20 грн, у тому числі ПДВ (т. 1 а.с. 25 зворотній бік), який позивачем оплачений згідно платіжної інструкції №2969 від 02.11.2021 на суму 54 745,20 грн (т.1 а.с. 26). В свою чергу, відповідач за видатковою накладною №690 від 08.11.2021 поставив позивачу товар на суму 54 745,20 грн (т.1 а.с. 26 зворотній бік).

29.10.2021 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №601 від 29.10.2021 на суму 3 893 328,00 грн, у тому числі ПДВ (т.1 а.с. 27). Позивач згідно платіжної інструкції №2953 від 29.10.2021 сплатив відповідачу 3 893 328,00 грн із призначенням платежу згідно рахунку №601 від 29.10.2021 (т.1 а.с. 27 зворотній бік). Відповідач, в свою чергу, поставив позивачу товар згідно видаткової накладної №723 від 29.11.2021 на суму 751 344,00 грн (т.1 а.с. 28), згідно видаткової накладної №732 від 03.12.2021 на суму 751 344,00 грн (т.1 а.с. 29), згідно видаткової накладної №745 від 10.12.2021 на суму 751 344,00 грн (т.1 а.с. 30), згідно видаткової накладної №748 від 13.12.2021 на суму 751 344,00 грн (т.1 а.с. 31), згідно видаткової накладної №14 від 13.01.2022 на суму 751 344,00 грн (т. 1 а.с. 32), згідно видаткової накладної №27 від 26.01.2022 на суму 136 608,00 грн (т.1 а.с. 33). Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 3 893 328,00 грн.

25.01.2022 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №14 від 25.01.2022 на суму 4 195 656,00 грн, у тому числі ПДВ (т.1 а.с. 34). Позивач сплатив згідно платіжних інструкцій №191 від 25.01.2022 на суму 1 000 000, 00 грн, №219 від 27.01.2022 на суму 1 000 000,00 грн та №281 від 04.02.2022 на суму 2 656 860,00 грн (т. 1 а.с. 34 зворотній бік - 35). В свою чергу, відповідач поставив позивачу товар згідно видаткової накладної №28 від 26.01.2022 на суму 662 472,00 грн (т.1 а.с. 36), згідно видаткової накладної №30 від 31.01.2022 на суму 809 688,00 грн (т.1 а.с. 37), згідно видаткової накладної №33 від 03.02.2022 на суму 809 668,00 грн (т.1 а.с. 38), згідно видаткової накладної №42 від 10.02.2022 на суму 809 688,00 грн (т.1 а.с. 39). Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 3 091 536,00 грн, отже сума недопоставленого товару становить 1 565 324,00 грн.

Таким чином, загальна сума недопоставленого відповідачем позиву товару становить 1 619 376,00 грн.

Позивач листом №08/08-6 від 19.08.2022 просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти за будівельні матеріали на суму 1 619 376,00 грн (т.1 а.с. 40).

У відповідь на вказаний лист відповідач листом №4/2/23 від 04.01.2023 (т.1 а.с. 41-42), з посиланням на введення воєнного стану в Україні, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, просив переглянути рішення позивача про повернення передоплати та проведення перемовин щодо нових умов поставки та підписання Додаткової угоди.

Позивач надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу №27/02-01 від 27.02.2023 щодо повернення суми попередньої оплати за Договором (т. 1 а.с. 42 зворотній бік), яка отримана відповідачем 14.03.2023, про що свідчить відмітка на поштовому відправленні №02091 0949053 5 (т.1 а.с. 43).

Відповідач згідно платіжних інструкцій №4588 від 05.06.2023, №4617 від 10.07.2023 повернув позивачу грошові кошти на суму 397 483,20 грн (т. 1 а.с. 43 зворотній бік - 44). Призначення платежу у вказаних платіжних інструкціях вказано «повернення надлишково перерахованих коштів згідно листа №08/08-6 від 19.08.2022».

Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом сума переплати за Договором становить 1 221 892,80 грн.

Спір виник через невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму передплати.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Згідно із статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частини 1, 6 вказаної норми).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною 1 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів (частина 1 статті 267 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 ЦК України унормовано, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно із частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Пунктом 5.5 Договору сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити партію товару, визначену у заявці Покупця, протягом 14 робочих днів з моменту погодження сторонами умов та термінів поставки, асортименту, ціни та кількості товару у кожній партії, що фіксується в рахунках-фактурах на кожну партію товару. Сторонами можуть бути погоджені інші строки поставки

Як вбачається із матеріалів даної справи, відповідач не поставив позивачу товар на суму 1 221 892,80 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на відмову позивача від отримання товару на суму 513 676,80 грн, у тому числі ПДВ. Відповідачем подано суду лист-повідомлення №27/6/24-1 від 27.06.2024 про направлення представника для участі в огляді товару (т. 1 а.с. 108). У вказаному листі відповідач зазначає, що позивач відмовся від отримання імпортованого під замовлення покупця та готового до відправки за адресою: м. Крутоярка, Миколаївська область товару, про що уповноважена особа Покупця - ОСОБА_3 повідомив заступника керівника Постачальника Послар Маргариту Григорівну .

Водночас відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували поставку товару у кількості 9 800 кг на суму 513 676,80 грн на умовах CPT (Інкотермс-2010) до місця постачання матеріалу, визначеного у пункті 5.6 Договору.

Так само матеріали даної справи не містять доказів повідомлення продавцем покупця у будь-якій формі у строк для поставки товару, визначеного пунктом 5.5 Договору, про наявність товару на складі та про його готовність для поставки покупцю за умовах FCA (Інкотермс-2010) зі складу постачальника.

Тоді як лист-повідомлення №27/06/24-1 датовано 27.06.2024, тобто після звернення позивача до суду із даним позовом та більше ніж через два роки після спливу строку поставки останньої узгодженої партії згідно рахунку на оплату №14 від 25.01.2022, та більше ніж через рік після отримання вимоги про повернення коштів 14.03.2023, що спростовує доводи відповідача про належне виконання зобов`язань за Договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, у постачальника (продавця) виникає зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Частиною 2 статті 693 ЦК України унормовано якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Позивач скористався своїм правом, наданим частиною 2 статті 693 ЦК України, та звернувся до відповідача із вимогою стосовно повернення грошових коштів у розмірі 1 619 376,00 грн, проте відповідач частково виконав вимогу позивача, сплативши 397 483,20 грн згідно платіжних інструкцій №4588 від 05.06.2023, №4617 від 10.07.2023.

Претензія-вимога №27/02-01 від 27.02.2023, отримана відповідачем 14.03.2023, залишена останнім без задоволення. Водночас відповідач під час розгляду даної справи сплатив позивачу 10 000,00 грн згідно платіжної інстанції №4817 від 29.07.2024 (т.1 а.с. 200), вказавши призначення платежу: «оплата за Договором №5/21/П від 26.07.2021, заява про зарахування зустрічної однорідної вимоги АО/ППС-30.06-1 від 30.06.2024».

За таких обставин, в цій частині позовні вимоги правильно визнані судом першої інстанції документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на суму 1 211 892,80 грн.

Стосовно доводів відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частини 3 статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є особливим способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Такий правовий висновок, зокрема, сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справи № 914/3217/16.

Відповідач надав суду першої інстанції заяву про зарахування за номером АО/СПП-30.06-1, датовану 30.06.2024 (т.1 а.с. 126-127) та підписану адвокатом Скакуном Олегом Петровичем, який діє на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1645678 від 27.06.2024 (т.1 а.с. 127 зворотній бік).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (частини 1, 2, 4 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі за текстом - Закон №5076-VI).

Згідно із частиною 1 статті 27 Закону №5076-VI договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.

Відповідно до Положення «Про ордер на надання правничої (правової) допомоги», затвердженого рішенням Ради адвокатів України №41 від 12.04.2019, зі змінами та доповненнями, у відповідній редакції, ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Згідно із статтею 20 Закону №5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема: 1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); 2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; 3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; 4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; 5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; 8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правничої допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; 9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів; 10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; 11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, укладення одностороннього господарського правочину зарахування зустрічних однорідних вимог не належить до видів адвокатської діяльності та професійних прав адвоката, а тому за відсутності відповідного Договору, Довіреності/Доручення на вчинення такої дії, відсутні підстави вважати, що відповідач уповноважив адвоката Скакуна Олега Петровича на підписання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому суд першої інстанції, оцінивши такий доказ в порядку статті 86 ГПК України, у сукупності, дійшов правильного висновку про неукладеність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, у процесі розгляду справи судом першої інстанції повноваження представника відповідача адвоката Скакуна Олега Петровича припинені, про що останній повідомив Господарський суд Київської області завою про припинення повноважень представника від 05.08.2024 (т.1 а.с. 218).

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, надавши оцінку заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог, вийшов за межі предмету позову не заслуговують на увагу, оскільки за приписами процесуального Закону Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).

Згідно із частиною 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, суд першої інстанції в межах своєї компетенції правомірно надав правову оцінку заяві відповідача АО/ППС-30.06-1 від 30.06.2024.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7.5 Договору сторони узгодили, що Постачальник за прострочення поставки товару сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у той період, від суми товару, що непоставлено, за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Перевіривши розрахунок нарахування позивачем відповідачу пені, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо нарахування пені на суму переплати за недопоставлений товар, врахувавши правильне визначення судом першої інстанції дати початку прострочення, та не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, до стягнення підлягає пеня у розмірі 172 825,83 грн.

Доводи позивача про відсутність доказів погодження сторонами термінів поставки товарів, що унеможливлює встановлення дати прострочення та відповідно нарахування пені, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки пунктом 5.5 Договору сторони погодили строки поставки, що дає можливість суду встановити дату прострочення зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлені судом обставини, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнутих з відповідача на користь позивача 26 188,51 грн 3% річних та 25 842,63 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно частково задовольнив позовні вимоги.

Доводи відповідача стосовно заяв свідків та необхідності їх прийняття судом апеляційної інстанції не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За пунктом 1 частини 2 зазначеної вище норми ці дані встановлюються такими засобами показаннями свідків.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

В силу процесуального Закону показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка (частина 1 статті 88 ГПК України); показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (частина 1 статті 87 ГПК України); на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (частина 2 статті 87 ГПК України).

За приписами статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із статтею 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, в якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена учасником судового процесу суду та належним чином обґрунтована. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 12.01.2021 у справі №924/1103/19.

Відповідач надав до суду першої інстанції копії нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т.1 а.с. 215, 216) разом із клопотанням про долучення доказів від 05.08.2024, тоді як Господарський суд Київської області ухвалою від 15.07.2024 закрив підготовче провадження у справі №911/1035/24. Отже, відповідачем вказані докази подано з порушенням строку на їх подання без наведення об`єктивних поважних причин пропуску такого строку, що виключає можливість прийняття судом такого доказу.

Крім того, як слушно зауважив суд першої інстанції, виконання укладеного між юридичними особами договору поставки відображається у письмових первинних документах, які фіксують факт та зміст господарських операцій між ними, тоді як за приписами частини 2 статті 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Отже, суд першої інстанції правомірно не прийняв такі докази до розгляду, а тому, враховуючи межі апеляційного перегляду за статтею 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не може прийняти до розгляду такі докази та надати їм оцінки.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 у справі №911/1035/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 у справі №911/1035/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 у справі №911/1035/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна».

4. Матеріали справи №911/1035/24 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 03.12.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова