Постанова

від 03.12.2024 по справі 903/571/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Справа № 903/571/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі № 903/571/24 (суддя Вороняк А.С., повний текст складено 30.08.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроНафта"

до Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

про стягнення 1 695 927, 16 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПроНафта" (далі - позивач, ТОВ "ПроНафта") звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом про стягнення з Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (далі - відповідач, ПОСП ім. Івана Франка) 1 323 100 грн основного боргу, 240 517, 16 грн пені, 132 310 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтуванні неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 103/23 від 17.10.2023 та специфікацій № 1 від 18.10.2023, № 2 від 23.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати отриманих нафтопродуктів (паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО, 3 (2710194300).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 позов задоволено. Стягнуто з ПОСП ім. Івана Франка на користь ТОВ "ПроНафта" 1 323 100 грн основного боргу, 240 517, 16 грн пені, 132 310 грн штрафу, а також 25 438, 91 грн витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПОСП ім. Івана Франка звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 25 438, 91 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- суд першої інстанції не застосував ч. 9 ст. 129 ГПК України, якою визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору;

- рішенням суду першої інстанції не визначено, що відповідач вчиняв зловживання процесуальними правами, а саме всупереч ч. 2 ст. 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", якою визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально може зокрема мати печатку, позовна заява у якій міститься підпис саме адвоката та ордер адвоката від 31.05.2024, не містять відтиску печатки адвоката, хоча про те, що він її використовує у своїй діяльності, свідчить відбиток печатки адвоката на договорі про надання правничої (правової) допомоги від 28.05.2024;

- отже, спір у справі виник внаслідок неправильних дій позивача (який відповідальний за вибір адвоката, який не є суб`єктом господарювання і на якого не поширюються норми про необов`язковість використання печатки), і відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору (повністю чи частково) мали бути покладені судом першої інстанції на позивача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.

Листом від 18.09.2024 з Господарського суду Волинської області витребувано матеріали справи.

26.09.2024 матеріали справи надійшли до суду.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 відкрито провадження у справі № 903/571/24; повідомлено учасників справи, що розгляд справи буде здійснюватися у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

ТОВ "ПроНафта" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:

- з огляду на задоволення позову судом першої інстанції, та те, що подана відповідачем апеляційна скарга стосується скасування рішення першої інстанції лише в частині стягнення витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, однак не стосується скасування рішення по суті спору, - вимоги апелянта (відповідача) є нелогічними та необґрунтованими, а відтак вбачаються ознаки зловживання ним процесуальними правами (безпідставне затягування судового розгляду справи);

- подаючи апеляційну скаргу, відповідач не надав жодних заперечень щодо суми основного боргу або належності та допустимості поданих позивачем доказів. Це свідчить про безпідставність його апеляційних вимог;

- у даній справі суд першої інстанції не зазначив про необхідність покладення судових витрат на відповідача, а скористався загальним принципом розподілу судових витрат, встановлених ст. 129 ГПК України, який передбачає, що у разі задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача; судом першої інстанції дотримано встановлений п. 2 ч. 1 та п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України принцип пропорційності розподілу судових витрат між сторонами у справі;

- зміст ч. 9 ст. 129 ГПК України свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у спосіб, передбачений даною нормою;

- сторона позивача повідомляє (заявляє) суду, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача в суді апеляційної інстанції складається із витрат на правничу допомогу та становить 25 000 грн. Докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу будуть надані в порядку передбаченому ГПК України.

ТОВ "ПроНафта" надіслало до суду заяву про долучення доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме копії: договору про надання правничої (правової) допомоги №41-24 від 28.05.2024; додаткової угоди № 5 від 15.09.2024 (до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024); акту здачі - приймання послуг № 1 від 04.10.2024 (до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткової угоди № 5 від 15.09.2024); рахунок - фактури № 5 від 15.09.2024 (до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткової угоди № 5 від 15.09.2024); квитанції до прибуткового касового ордера № 5 від 15.09.2024 адвоката Гожого М.С. про сплату ТОВ "ПроНафта" 25 000 грн (підстава рахунок - фактура № 5 від 15.09.2024, договір про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткова угода № 5 від 15.09.2024.

Позивач у даній заяві просить суд, у разі залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі №903/571/24, стягнути із відповідача на користь позивача понесені судові витрати у суді апеляційної інстанції.

ПОСП ім. Івана Франка надіслало до суду заперечення щодо заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції по справі. Відповідач зазначає наступне:

- при перегляді рішення господарського суду в частині стягнення судових витрат, стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції є необґрунтованим, а тому заява представника позивача має бути відхилена судом;

- належних та допустимих доказів саме понесення витрат позивачем на правову допомогу (платіжних інструкцій) до даної справи не додано. Доданий до клопотання акт наданих послуг від 04.10.24 р., складений між позивачем та представником позивача про уже надані послуги в справі, розгляд якої в письмовому провадженні ще триває, із зазначенням при цьому послуги "представництво клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді при розгляді апеляційної скарги..." вартістю 10 000 грн є явно необґрунтованим; витрати, які можливо було уникнути (не є неминучими);

- заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу позивача в суді апеляційної інстанції при перегляді в письмовому провадженні рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі № 903/571/24 в частині стягнення з ПОСП ім. І. Франка 25 438,91 грн витрат по сплаті судового збору в розмірі 25 000 грн неспівмірними зі складністю справи, такими, що не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру;

- відповідач просить відмовити в задоволенні заяви позивача або зменшити розмір витрат на правову допомогу до 2500 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ПОСП ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі № 903/571/24 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 17.10.2023 між ТОВ "ПроНафта" (постачальник) та ПОСП ім. Івана Франка (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 103/23, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах викладених в договорі, нафтопродукти (дизельне паливо, бензин, газ), іменовані далі за текстом - товар, найменування, кількість, ціна яких вказуються в специфікаціях, які оформлюються на кожну окрему партію товару та є невід`ємною частиною даного договору (а.с. 11-16).

Відповідно до п. 2.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар.

Згідно п. 3.1 договору товар поставляється погодженими партіями, у відповідності з заявками покупця на постачання тої чи іншої партії товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо в ній зазначено найменування, кількість, ціна товару, термін поставки, назву відокремленого підрозділу-платника за поставлений товар, контактну особу по прийманню палива та його контактний телефон та якщо вона була надіслана постачальнику письмово (факсом або електронною поштою). У разі вивезення товару транспортними засобами покупця в заявці також зазначається графік подачі транспортних засобів в рамках строку поставки, передбаченому п. 3.6. даного договору. В разі вивезення товару транспортними засобами постачальника у заявці вказується пункт розвантаження транспортного засобу. Належним чином оформлена заявка є підставою для оформлення постачальником рахунку-фактури. Постачання товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання - передачі, товарно-транспортними накладними), які підписані представниками обох сторін.

Постачальник постачає партію товару в терміни вказані покупцем у заявці (п. 3.4 договору).

Відповідно до 4.1 договору, загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та специфікаціях.

Згідно п. 4.5 договору зобов`язання покупця щодо оплати товару виникають з моменту здійснення постачальником поставки товару згідно з п. 3.4. даного договору, а у випадку, коли сторони домовились про попередню оплату товару - з моменту отримання покупцем рахунку-фактури постачальника.

Пунктом 7.5 договору сторони визначили, що у випадку несплати, або несвоєчасної сплати вартості отриманих нафтопродуктів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від вартості неоплачених або несвоєчасно оплачених нафтопродуктів. Пеня нараховується на весь період прострочення. У разі прострочення оплати більше ніж 5 днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% ціни простроченого до оплати товару.

Згідно п. 11.1 договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 16.10.2024, а в частині розрахунків до їх повного проведення.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

На виконання умов договору сторони підписали дві специфікації до договору, а саме:

- № 1 від 18.10.2023 щодо поставки UN 1202, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО, 3 (2710194300), 5900 л, ціна - 48,60, сума з ПДВ 286740,00 грн, UN 1202, паливо дизельне ДП-Л-Євро5- ВО,3 (2710194300), 7900 л, ціна - 49,40, сума з ПДВ - 390260 грн; загальна вартість товару за даною специфікацією, складає 677000,00 грн, в тому числі ПДВ 112833,33 грн; строк поставки товару до 25.10.2023; строк оплати за поставлений товар згідно умов договору;

- № 2 від 23.10.2023 щодо поставки UN 1202, паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО, 3 (2710194300), 13000 л, ціна - 49,70, сума з ПДВ 646100,00 грн; загальна вартість товару за даною специфікацією, складає 646100,00 грн, в тому числі ПДВ 107683,33 грн; строк поставки товару до 25.10.2023; строк оплати за поставлений товар згідно умов договору.

На виконання умов даного договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 323 100 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 1281 від 18.10.2023 на суму 67700,00 грн, № 1298 від 23.10.2023 на суму 646100,00 грн; товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти): № 1238 від 18.10.2023, № 1251 від 23.10.2023, які підписані сторонами та скріплена їх печатками без будь-яких зауважень (а. с. 18, 19, 28, 29).

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача досудову вимогу № 41-24-1 від 31.05.2024 про погашення заборгованості в сумі 1 323 100 грн в строк протягом 3-х робочих днів від дати отримання даної вимоги, однак дана вимога залишена без задоволення (а. с. 37-41).

Предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 323 100 грн основного боргу, 240 517, 16 грн пені та 132 310 грн штрафу у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 103/23 від 17.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати отриманих нафтопродуктів.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору. В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Надаючи правову оцінку обставинам у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що загальні вимоги, яким має відповідати позовна заява встановлені ст.162 ГПК України.

Статтею 164 ГПК України передбачено перелік документів, які додаються до позовної заяви, зокрема, докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Розмір судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви до господарського суду визначено Законом України "Про судовий збір".

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову або у фіксованому розмірі.

За приписами п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 грн.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України, ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду Волинської області із позовною заявою про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 695 927, 16 грн (1 323 100 грн основний борг, 240 517, 16 грн пеня та 132 310 грн штраф). Відтак, ціна позову у даній справі становить 1 695 927, 16 грн.

Враховуючи п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір, позивачу при поданні позовної заяви до суду першої інстанції належало сплатити 25 438, 91 грн (1 695 927, 16 грн * 1,5% грн).

Із матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 25 438, 91 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 198 від 10.06.2024 (а.с. 9)

Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 позов задоволено. Стягнуто з ПОСП ім. Івана Франка на користь ТОВ "ПроНафта" 1 323 100 грн основного боргу, 240 517, 16 грн пені, 132 310 грн штрафу, а також 25 438, 91 грн витрат по сплаті судового збору.

Колегія суддів зазначає, що згідно п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Враховуючи те, що позовні вимоги були задоволенні в повному обсязі, тому суд першої інстанції, здійснивши розрахунок судових витрат по сплаті судового збору, дійшов правильного висновку про його стягнення із відповідача у розмірі 25 438, 91 грн.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо покладення судових витрат по сплаті судового збору на позивача на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 9 статті 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Вищевказана норма може бути застосована при наявності одночасно таких умов: вирішення судом спору по суті; встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. При цьому суд має оцінювати поведінку /дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі з використанням критеріїв, визначених у ч.5статті 129 ГПК України; враховувати загальні засади цивільного законодавства, такі як справедливість, добросовісність та розумність, які і встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Варто вказати, що норма ч.9 ст. 129 ГПК України носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням. Таким чином, встановлено право, а не обов`язок суду розподілити судові витрати у відповідний спосіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №910/11896/23.

Колегія суддів вказує, що суд першої інстанції під час вирішення даного спору встановив, що доказами у матеріалах справи підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 1 323 100 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Рішення суду першої інстанції у даній справі встановлено неналежне виконання ПОСП ім. Івана Франка своїх зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів № 103/23 від 17.10.2023, наслідком чого стало задоволення позову в повному обсязі.

Таким чином, саме внаслідок неправильних дій відповідача (не здійснення оплати в повному обсязі у строки, визначені договором поставки та специфікаціями) позивач був змушений звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Таким чином враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість покладення судових витрат по сплаті судового збору на відповідача.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно - західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі № 903/571/24 (в оскаржуваній частині) необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Водночас п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає гонорар як форму винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Як встановлено апеляційним судом, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача в суді апеляційної інстанції складається із витрат на правничу допомогу та становить 25 000 грн. Докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу будуть надані в порядку передбаченому ГПК України.

Також позивачем надіслано до суду заяву про долучення доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме копії: договору про надання правничої (правової) допомоги №41-24 від 28.05.2024; додаткової угоди № 5 від 15.09.2024 (до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024); акту здачі - приймання послуг № 1 від 04.10.2024 (до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткової угоди № 5 від 15.09.2024); рахунок - фактури № 5 від 15.09.2024 (до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткової угоди № 5 від 15.09.2024); квитанції до прибуткового касового ордера № 5 від 15.09.2024 адвоката Гожого М.С. про сплату ТОВ "ПроНафта" 25 000 грн (підстава рахунок - фактура № 5 від 15.09.2024, договір про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткова угода № 5 від 15.09.2024.

Позивач у даній заяві просив суд, у разі залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі №903/571/24, стягнути із відповідача на користь позивача понесені судові витрати у суді апеляційної інстанції.

Так, за результатом перегляду апеляційної скарги ПОСП ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі № 903/571/24 (в оскаржуваній частині) її залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Як встановлено апеляційним судом, між ТОВ "ПроНафта" та адвокатом Гожим М.С. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу (правову) допомогу щодо представництва інтересів клієнта в господарських судах, апеляційних та касаційних судах, з повним обсягом прав, які надано законом позивачу. Розмір, порядок оплати послуг та інші умови виконання зобов`язань сторонами за цим договором визначаються додатковою угодою.

Також між ТОВ "ПроНафта" та адвокатом Гожим М.С. укладено додаткову угоду № 5 від 15.09.2024 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024.

Відповідно до положень додаткової угоди № 5 від 15.09.2024 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 визначено детальний опис робіт (що виконає адвокат) та порядок оплати клієнтом вартості послуг (гонорару) за надання правничої (правової) допомоги при розгляді господарської справи № 903/571/24 у Північно-західному апеляційному господарському суді.

У п. 2 вищевказаної додаткової угоди надано детальний опис робіт виконаних адвокатом та їх вартість.

За надані послуги клієнт виплачує адвокату плату (гонорар) в розмірі 25 000 грн, що складається з суми вартості послуг визначених в п. 2 даної додаткової угоди до договору (п. 3.1. додаткової угоди).

Згідно акту здачі - приймання послуг № 1 від 04.10.2024 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткової угоди № 5 від 15.09.2024, адвокатом Гожим М.С. у господарській справі № 903/571/24, що розглядається у Північно-західному апеляційному господарському суді були надані такі послуги на суму 25 000 грн, а саме:

- консультація клієнта з правових питань щодо апеляційної скарги відповідача;

- юридичний аналіз на відповідність вимогам законодавства та перевірка достовірності зазначеної інформації у апеляційній скарзі відповідача;

- підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу;

- представництво клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді при розгляді апеляційної скарги;

- підготовка та подання до Північно - західного апеляційного господарського суду заяв та клопотань необхідних для розгляду апеляційної скарги;

- витрати пов`язані із прибуттям до суду, та інші витрати адвоката пов`язані із розглядом апеляційної скарги.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 5 від 15.09.2024 адвокату Гожому М.С. сплачено ТОВ "ПроНафта" 25 000 грн на підставу рахунку - фактуру № 5 від 15.09.2024, договору про надання правничої (правової) допомоги № 41-24 від 28.05.2024 та додаткової угоди № 5 від 15.09.2024.

Колегія суддів встановила, що представник ТОВ "ПроНафта" - адвокат Гожий М.С. підготував та подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Тобто, фактично правнича допомога, надана позивачу в суді апеляційної інстанції зводиться до складання та подання відзиву на апеляційну скаргу, адже апеляційна скарга розглянута за наявними матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

В той же час, суд зазначає, що предметом апеляційного оскарження було рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору. В іншій частині рішення суду не оскаржувалося.

Тобто спір (в частині судового збору) не відноситься до категорії складних, що б потребувало додаткового вивчення судової практики, тому від адвоката не вимагалося додаткових дій щодо їх збирання та значного обсягу часу та зусиль для підготовки відзиву.

Також у наданому представником позивача акті зазначено окремо такі види робіт, як "консультація клієнта з правових питань щодо апеляційної скарги відповідача", "юридичний аналіз на відповідність вимогам законодавства та перевірка достовірності зазначеної інформації у апеляційній скарзі відповідача", які, у даному випадку на думку суду, не підлягають відшкодуванню, так як сама підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу включає в себе вказані елементи правничої роботи адвоката.

Окрім того, такі види робіт, як "представництво клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді при розгляді апеляційної скарги", "підготовка та подання до Північно - західного апеляційного господарського суду заяв та клопотань необхідних для розгляду апеляційної скарги" та "витрати пов`язані із прибуттям до суду, та інші витрати адвоката пов`язані із розглядом апеляційної скарги", також не підлягають відшкодуванню, оскільки апеляційна скарга розглянута за наявними матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи, тобто участь у судових засіданнях представника позивача не потребувалася; представник ТОВ "ПроНафта" - адвокат Гожий М.С. лише підготував та подав до суду відзив на апеляційну скаргу, інших заяв чи клопотань при розгляді апеляційної скарги представник позивача до суду не подавав.

Отже, враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення судових витрат, оцінюючи витрати позивача на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції із урахуванням всіх аспектів і складності предмету апеляційного оскарження цієї справи, а також часу, який міг би витратити адвокат, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4 000 грн за рахунок відповідача.

На думку суду зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність предмету апеляційного оскарження, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.

Судом враховується, що кожна справа має свою специфіку, а тому враховуючи всі аспекти даної справи, колегія суддів вважає, що для належного представлення інтересів позивача у цій справі заявлені витрати в частині послуг, наданих на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4 000 грн, відповідають критеріям реальності та розумності, та не спростовані відповідачем.

З огляду на викладене, дослідивши подану заяву про стягнення витрат на правничу допомогу та додані до неї докази, колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи із вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, керуючись статтями 126, 129 ГПК України, дійшла висновку про її часткове задоволення в сумі 4 000 грн; в решті вимог заяви слід відмовити.

Посилання відповідача як підставу для відмови в задоволенні заяви позивача на те, що оскарження додаткового судового рішення не є окремим судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення ("розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу"), яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат. (постанова Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 925/790/17(925/580/20)), суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України. Даний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 21.08.2024 у справі № 903/571/24 (в оскаржуваній частині) - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (с. Губин Перший, Горохівський район, Волинська область, 45726, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроНафта" (вул. Червонія Василя, 39, м. Рівне, Рівненська область, 33003, код ЄДРПОУ 44843210) 4 000 грн (чотири тисячі) витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Волинської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.