Рішення

від 28.11.2024 по справі 910/3411/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2024Справа № 910/3411/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/3411/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВК»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт»;

2) Військової частини НОМЕР_1

про визнання недійсним звіту про оцінку майна та зобов`язання вчинити дії

За участю представників сторін:

від позивача: Балика П.О.

від відповідача-1: Сутковий А.М. , Барановський С.І.

від відповідача-2: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВК» звернулося через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт»; 2) Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

- визнати недійсним Звіт про оцінку майна, що було примусове відчужено: товарів в обороті - порохові заряди РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон, від 17.10.2023 (дата завершення складання), складений суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити з Акту № 2682 про примусове відчуження або вилучення майна від 20.10.2023 відомості щодо найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дати його оцінки, та про вартість порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон і порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон за результатами оцінки, складеної суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при проведенні оцінки майна - порохових зарядів РСИ- 12К (4АН2) та РСИ- 12К (Ш-961У) відповідачем-1 не було дотримано вимог ст. 12, 31 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно-правових актів з оцінки майна, не забезпечено об`єктивність оцінки вилученого у позивача майна. Відтак, порушення, допущені при проведенні оцінки примусово відчуженого у позивача майна, порушують його право в майбутньому на отримання повного відшкодування вартості вилученого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3411/24 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.04.2024.

01.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів по справі

08.04.2024 через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Кіровоградської області.

08.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 заяву відповідача-2 - Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні 25.04.2024 у справі № 910/3411/24 в режимі відеоконференції задоволено.

11.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів по справі, заявлено про продовження судом процесуального строку на подання відзиву.

11.04.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

15.04.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" про продовження судом процесуального строку на подання відзиву відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" адвоката Балика П.О. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

23.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшли заперечення.

24.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

25.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності уповноваженого представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 піддготовче засідання у справі № 910/3411/24 відкладено на 23.05.2024.

29.04.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

07.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" адвоката Суткового А.М. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

13.05.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

23.05.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні на 27.06.2024.

26.06.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

27.06.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли клопотання про долучення доказів та заперечення проти клопотання позивача про долучення доказів.

У судовому засіданні 27.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.08.2024.

22.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 22.08.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав; представники відповідачів проти позову заперечили.

Відповідно до ст. 216 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву до 12.09.2024.

12.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача та відповідача- 1 надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 12.09.2024 на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 03.10.2024.

30.09.2024 через систему «Електронний суд» від директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісконт» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю Дісконт" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду залишено без розгляду.

03.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.

Судове засідання у справі № 910/3411/24, призначене на 03.10.2024, не відбулося, у зв`язку з оголошенням сигналу «повітряна тривога».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 судове засідання у справі №910/3411/24 призначено на 17.10.2024.

07.10.2024 через систему «Електронний суд» від директора позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 задоволено заяву директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" Барановського С.І. про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

17.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 17.10.2024 на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 31.10.2024.

24.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 відмовлено в задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

31.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла промова у судових дебатах.

Також, 31.10.2024 через канцелярію суду від відповідача-1 було одержано виступ у судових дебатах.

Судове засідання у справі № 910/3411/24, призначене на 31.10.2024, не відбулося з технічних проблем (нестабільність інтернет-зв`язку).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 судове засідання у справі призначено на 14.11.2024.

06.11.2024 через систему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 задоволено заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

11.11.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-1 надійшла промова у судових дебатах.

Судове засідання у справі № 910/3411/24, призначене на 14.11.2024, не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 судове засідання у справі призначено на 28.11.2024.

У судовому засіданні 28.11.2024 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 2811.2024, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини ішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

01 вересня 2011 року між військовою частиною НОМЕР_1 (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВК» (Замовник) був укладений Договір зберігання № 69/11 (Договір), відповідно до якого замовник передає, а Виконавець за оплату зобов`язується зберігати порохові заряди (Майно) (п. 1.1)

Згідно з Додатком № 1 до Договору, яким є Акт приймання-передачі майна, Замовник передав, а Виконавець прийняв згідно з умовами Договору порохові заряди: індексу РСИ 12К (Ш961У), в штатній тарі, кількістю 782,0 тони, вартістю 3, 85 грн. за одиницю, загальною вартістю 3 010,00 грн.; індексу РСИ12К (4АН2), в штатній тарі, кількістю 3 042,0 тон, вартістю 3,67 грн. за одиницю, загальною вартістю 11 180,00 грн.

Термін зберігання Майна, відповідно до п. 5.1 Договору - до повного вилучення Майна або надання Замовнику письмового повідомлення про його повернення.

Наказом Командувача сил Логістики Збройних Сил України №324 від 05.09.2023 «Про примусове відчуження майна», у зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану та у відповідності до норм чинного законодавства, а саме: Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України наказано примусово відчужити майно у власність держави, що є предметом зберігання відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, а саме порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тон, власником якого являється Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВК».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №2586 від 15.09.2023 «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану», з метою належного виконання наказу Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 «Про примусове відчуження майна» наказано здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тон, що фактично знаходяться на території військової частини НОМЕР_1 .

28.09.2023, у зв`язку із нанесенням вогневого ураження за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) російською федерацією по території військової частини НОМЕР_1 , 04.10.2023 було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 за №2708, яким внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023 за № 2586, де зазначено, що кількість порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961У), що підлягають примусовому відчуженню після влучання в відповідні сховища, де зберігались зазначені порохові заряди є наступною: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2067,31 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон (маса нетто).

05.10.2023 російською федерацією повторно нанесено удар за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) по території військової частини, у зв`язку з чим 05.10.2023 року було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 за №2712, яким внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023 за №2586, а саме п.1 викладено в наступній редакції: «здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон, що фактично знаходяться на території військової частини НОМЕР_1 ».

05.10.2023 між військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт» (виконавець) було укладено Договір про надання послуг №101/23 від 05.10.2023, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки по наданню послуг з забезпечення проведення оцінки майна в матеріальній формі. Майно в матеріальній формі - порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон (маса нетто).

Згідно зі звітом про оцінку майна, що було примусово відчужено в обороті - порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт» 17.10.2023, вартість майна товарів в обороті, що відчужено, станом на дату оцінки становить: пороховий заряд РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон - 139 941 грн. 00 коп. без урахування ПДВ; пороховий заряд РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон -12 347 грн. 00 коп. без урахування ПДВ.

20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 складено та підписано Акт за №2682 про примусове відчуження або вилучення майна (порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), який погоджено рішенням Кіровоградської обласної військової адміністрації від 11.09.2023 за №01-29/925/0.2.

Листом №2860 від 07.11.2023 військова частина НОМЕР_1 надіслала на адресу позивача акт про примусове відчуження або вилучення майна №2682 від 20.10.2023, копію звіту про оцінку майна, що було примусово відчужено в обороті - порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон.

04.12.2023 Науково-дослідним центром судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності складено рецензію на копію звіту про оцінку майна, що було примусово відчужено в обороті - порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт» 17.10.2023, згідно з якою копія звіту не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаний. Зокрема, зазначено, що:

1. Звіт про оцінку не відповідає вимогам п. 60 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003 (далі - НСО №1), а саме: відсутня інформація про замовника оцінки, не зазначено вид вартості, який визначався у Звіті, не зазначені використані методичні підходи.

2. За договором про надання послуг 101/23 від 05.10.2023, базою оцінки (вид вартості), мала визначатись ринкова, натомість за текстом Звіту (стор. 17) оцінювач зазначив, що «вартісні показники одиничного показника (1 тонна) не мають ринкової основи, так як законодавчо передбачений процес утилізації боєприпасів носить системний характер».

Відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» утилізація майна, що відчужується відповідно до цього Закону не передбачена. Отже, припущення оцінювача, щодо подальшої утилізації об`єктів оцінки є необґрунтованими.

3. Оцінювач зробив припущення, що «за вартість порохових зарядів приймає інвестиційну вартість. Для визначення інвестиційної вартості від ліквідації пороху необхідно мати наступне використання продукту ліквідації, його цінову пропозицію, витрати на наступне виробництво. Облікова вартість об`єктів оцінки враховує первинну вартість, фактори втрати окремих характеристик під час зберігання та неможливістю його використання відповідно технічних даних. З урахуванням приведених припущень, оцінювач вважає за можливим використати облікову вартість». Однак, у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна відсутнє таке поняття як облікова вартість, а отже й методи та способи її (визначення розрахунку. Зазначене є порушенням вимог пунктів 11, 18, 19 НСО 1.

4. Оцінювачем некоректно обрані аналоги до об`єктів оцінки, що в подальшому істотно вплинуло на розрахунок вартості об`єктів оцінки.

5. Жодних розрахунків та описових процедур щодо застосування витратного підходу в Звіті та узгодження отриманих результатів оцінки, не має. Оцінювачем не проведено ідентифікацію об?єктів оцінки, невірно обрані аналоги, невідомо, яка визначалась вартість об?єктів оцінки, проведені розрахунки не відповідають логічним арифметичним правилам, Звіт про оцінку містить чисельні орфографічні та пунктуаційні помилки.

6. Оцінювачем невірно приведений опис порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) та РСИ-12K (Ш-961У), що унеможливлює ідентифікувати об?єкти оцінки по наведеним у копії Звіту фотофіксаціям.

7. Оцінювачем складено «Висновок за результатами огляду і ідентифікації тротилу», однак, об?єктами оцінки є порохові заряди, а не тротил.

8. Огляд об?єктів оцінки проводився оцінювачем 24.09.2023 за місцем зберігання (стор. 7 копії Звіту), а договором на проведення оцінки від 05.10.2023 №101/23 датою оцінки визначено - 05.10.2023 (на стор. 6 копії Звіту оцінювачем зазначено, що ознайомлення з об?єктом оцінки та його ідентифікація проводиться після укладення договору на проведення оцінки). Відповідно, огляд порохових зарядів проводився поза встановленому порядку оцінювання, до дати укладання договору, тобто порушена послідовність проведення їх оцінки.

9. У звіті відсутня інформація щодо оцінки технічного стану, комплектності, умов та строків зберігання об?єкта оцінки, визначення класу небезпеки об?єкта оцінки.

10. Оцінювач посилається у звіті на інформацію, користуючись російськими Інтернет ресурсами.

11. Оцінювач не забезпечив об`єктивність оцінки майна, що є порушенням вимог статті 31 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Оцінювачем не проведені достатні процедури щодо ідентифікації об?єктів оцінки.

12. Аналіз поточного та найбільш ефективного використання об?єкта оцінки не проведено. На стор. 25 копії Звіту наведені загальні визначення термінів, зокрема принципу найбільш ефективного використання, який до об?єктів оцінки не був застосований.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення товарознавчого дослідження №498/1/23 від 21.12.2023 року, складеним Науково-дослідним центром судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності, ринкова вартість станом на 01 січня 2021 року: 1 кілограму порохового заряду марки пороху РСИ-12К (4АН2) складає 4056,88 грн. або 143,48 долара США за 1 кг (без ПДВ); 1 кілограму порохового заряду марки пороху РСИ-12К (Ш961У) складає 4056,88 грн. або 143,48 долара США за 1 кг (без ПДВ). Ринкова вартість станом на 01 січня 2023 року: 1 кілограму порохового заряду марки пороху РСИ-12К (4АН2) складає 5650,55 грн. або 154,52 долара США за 1 кг (без ПДВ); 1 кілограму порохового заряду марки пороху РСИ-12К (Ш961У) складає 5650,55 грн. або 154,52 долара США за 1 кг (без ПДВ).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що звіт про оцінку майна, що було примусово відчужено в обороті - порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон, складений Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт» 17.10.2023, є неякісним та не можу бути використаний. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Звіт про оцінку майна, що було примусове відчужено: товарів в обороті - порохові заряди РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон, від 17.10.2023 (дата завершення складання), складений суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити з Акту № 2682 про примусове відчуження або вилучення майна від 20.10.2023 відомості щодо найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дати його оцінки, та про вартість порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон і порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон за результатами оцінки, складеної суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт».

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач-2 зазначив, що рецензія на звіт проведена неналежним суб`єктом, а проведення дослідження військового майна може судовий експерт, який має кваліфікацію дод експертної спеціальності 12.5 оцінка майна і техніки військового призначення та озброєння.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач-2 зазначив, що чинним законодавством України не передбачено такої можливості, як внесення змін до акта про примусове відчуження майна. Рецензія на копію звіту про оцінку майна та висновок експерта за результатами проведення товарознавчого дослідження №498/1/23 від 21.12.2023 року, складені Науково-дослідним центром судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності з порушенням вимог чинного законодавства України, а експерт Тимощик Лілія не могла проводити вказане дослідження.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Згідно з ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За змістом ч.2 цієї статті в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст.41 Конституції України (яка не належить до переліку прав і свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (частина третя статті 321 ЦК України).

У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція) (частина перша статті 353 ЦК України).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга статті 353 ЦК України).

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четверта статті 353 ЦК України).

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна (частини п`ята та шоста статті 353 ЦК України).

Отже, відмінністю між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) є момент відшкодування вартості майна: у першому випадку його має бути здійснено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На даний час строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Згідно з п.3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1ст.8 Закону "Про правовий режим воєнного стану".

17.07.1997 був прийнятий Закон "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [далі - Конвенція], Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції".

Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 22.06.2022 №6-р(ІІ)/2022, приписи ст.41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, щодо заборони протиправного позбавлення права власності узгіднені з приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.5 мотивувальної частини).

Так, згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Крім того, статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов`язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.

Повідомленням від 28.02.2022 Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

У п.2.4 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 №8-р(I)/2022 Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава встановлює як потрібні ті заходи втручання у право власності, які дають змогу досягти легітимної мети з дотриманням принципів правомірного втручання.

Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (частини перша та друга статті 3 вказаного Закону).

Частинами першою та другою статті 4 цього Закону передбачено, що:

- примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради;

- у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.

Отже, під час воєнного або надзвичайного стану передбачена можливість примусового відчуження індивідуально визначеного майна власника з переходом до держави права власності на це майно та попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості.

Відповідно до ст. 8 Закону оцінка майна, що підлягає примусовому відчуженню, проводиться у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

У разі неможливості залучити до оцінки майна суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання така оцінка проводиться суб`єктами оціночної діяльності - органами державної влади або органами місцевого самоврядування за погодженням із власником майна. У разі відмови або відсутності власника майна зазначені органи мають право проводити таку оцінку самостійно.

Оцінка майна, за якою попередньому власнику було відшкодовано вартість примусово відчуженого майна, може бути оскаржена до суду.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі Закон № 2658-III).

Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III).

Відповідно до статті 33 Закону № 2658-III спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас, звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №914/881/17, звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

У висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 27.04.2022 у справі №303/6305/19 суд зазначив, що висновки про вартість майна є частиною звітів про оцінку майна, а отже відсутні правові підставі для визнання їх недійсними, оскільки встановлення правової природи звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнання недійними правочинів.

А тому заявлена окремо вимога про визнання недійсною оцінки майна не може бути розглянута як окрема позовна вимога.

Суд враховує, що згідно ч. 3 ст. 8 Закону власник може оскаржити оцінку реквізованого майна шляхом пред`явлення позову про відшкодування його вартості. Водночас, оскарження оцінки майна не означає можливість визнання її недійсною, з огляду на правові позиції Верховного Суду, про які зазначено вище.

У такому разі власник може оскаржити оцінку реквізованого майна шляхом пред`явлення позову про відшкодування його вартості.

При цьому, стосовно повної компенсації за примусово відчужене майно, слід керуватись приписами ст. 11 Закону, відповідно до яких, для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму надзвичайного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму надзвичайного стану звертається до органу, що прийняв рішення про таке відчуження, за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.

Порядок розгляду заяв та здійснення виплат з метою наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно встановлюється Кабінетом Міністрів України (Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, затверджений постановою КМУ від 31.10.2012 № 998).

Пунктом 9 вказаного порядку визначено, що спори, пов`язані з виплатою наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правого режиму воєнного чи надзвичайного стану, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, спори пов`язані з розміром компенсації та наступною повною виплатою компенсації за примусового відчужене майно розглядаються саме після виплати такої компенсації, у випадку не погодження власника майна з її розміром, а не на стадії оцінки примусово відчужуваного майна.

З цих підстав, суд приходить до висновку, що оскаржити оцінку (вартість) майна, зазначену в частині 3 статті 8 Закону можливо лише після відшкодування попередньому власнику вартості примусово відчуженого майна, а саме: шляхом пред`явлення позову про відшкодування його вартості (у випадку, якщо попередній власний не погоджується з розміром виплати повної компенсації за примусового відчужене майно).

На користь такого висновку про передчасність позову та неналежно обраний позивачем спосіб судового захисту додатково свідчить те, що відповідно до Закону, після скасування правового режиму воєнного стану, позивач, на власний розсуд може обрати різні шляхи відновлення своїх майнових прав, повернення примусово відчуженого майна, що зберіглося, надання взамін іншого майна (ст. 12 Закону), отримання повної компенсації (ст. 11 Закону).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).

За таких підстав, вимога позивача про визнання недійсним Звіту про оцінку майна, що було примусове відчужено: товарів в обороті - порохові заряди РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон, від 17.10.2023 (дата завершення складання), складеного суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт», задоволенню не підлягає.

Що стосується вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВК» в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити з Акту № 2682 про примусове відчуження або вилучення майна від 20.10.2023 відомості щодо найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дати його оцінки, та про вартість порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон і порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон за результатами оцінки, складеної суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт», Суд зазначає, що вказана вимога також не підлягає задоволенню, оскільки відповідний Акт за своєю правовою природою, зважаючи на положення статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, рішення про примусове вилучення/відчуження стосовно якого було прийнято згідно з наказом Відповідача - 2.

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.01.2022 у справі № 911/2525/19 та від 20.06.2023 у справі № 910/644/22 (910/1687/22), від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВК» до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт»; Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсним звіту про оцінку майна та зобов`язання вчинити дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.12.2024.

Суддя А.І. Привалов