Постанова

від 18.12.2009 по справі 2а-7116/09

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Справа № 2а-7116/09.

18 грудня 2009 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Шликова С.П.,

при секретарі – Шаховій А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Донецьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про   визнання дій неправомірними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання дій неправомірними, посилаючись на те, що відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має соціальний статус дитини війни. Статтею 6 цього закону передбачено його право отримувати щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач, порушуючи зазначене право, вказаних виплат йому не провадить. Просив зобов’язати відповідача здійснити нарахування йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком за 2006-2008  роки.

Позивач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі,  в зв’язку з поганим станом здоров ? я, суд вважає можливим розглянути справу без участі позивача на підставі наявних даних.  

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надіслав заперечення на позовну заяву та просив розглянути справу без його участі, в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідача га підставі наявних в справі доказів відповідно до ч.4 ст.128 КАС України.      

Представник відповідача у наданих ним запереченнях підтвердив, що дійсно позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області і отримує пенсію за віком при повному стажі, дійсно має соціальний статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни їй не виповнилося 18 років. Але відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що відповідно до п.п.1-3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24 жовтня 2007 року, Пенсійний фонд є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України; та здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Виплата передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії провадиться відповідно до вимог ст.7 цього ж закону виключно за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок коштів ПФУ. Відповідно до ст.95 ч. 2 Конституції України виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Пенсійний фонд не є розпорядником коштів держбюджету, а кошти з держбюджету на ці цілі Пенсійному фондові не виділялися. Крім того, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дійсно передбачене право осіб, що мають зазначений статус, на підвищення призначеної їм пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте з часу прийняття вказаної норми закону вона неодноразово змінювалася, або її дія призупинялася. Так, чинним протягом усього 2006 року Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, дія цієї статті закону була призупинена, передбачене Законом № 2195-IV підвищення не нараховувалося й не сплачувалося. Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, на 2007 рік, зокрема, зупинено дію ст.6  Закону України № 2195-IV. А статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачене підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Саме на підставі зазначених норм дітям війни сплачувалось підвищення до пенсії в розмірах: з 1 січня 2007 року в сумі 19 гривень; з 1 квітня 2007 року – по 19 гривень 35коп.; з 1 жовтня 2007 року - по 19 гривень 75 коп. Дійсно, Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року зазначені норми Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними, проте жодного нормативного акту на виконання вказаного рішення КСУ прийнято не було, і видатків з державного бюджету на підвищення дітям війни не передбачено. Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» були внесені зміни до Закону України № 2195-IV, текст статті 6 викладений у новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; іншим учасникам війни – на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Хоча Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» було визнано таким, що не відповідає Конституції України, тобто неконституційним, але попередня редакція ст.6 Закону України № 2195- IV автоматичному відновленню не підлягає, а жодної спеціальної вказівки про відновлення дії попередньої редакції цієї статті законодавець не видавав. Для врегулювання ситуації Кабінетом Міністрів України 28 травня 2008 року було прийнято Постанову № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», введену в дію з 22 травня 2008 року, відповідно до п.8 якої дітям війни встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в твердих грошових сумах: з 22 травня 2008 року – по 48 гривень 10 коп., з 01 липня 2008 року – по 48 гривень 20 коп., з 01 жовтня 2008 року – по 49 гривень 80 коп., - що й виплачувалось органами пенсійного фонду фактично протягом 2008 року. Крім того, ст.99 КАС України встановлений річний строк звернення до суду, тому позивачем пропущений строк зверення до суду з теперішнім позовом. Згідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, а ГУ ПФУ в Донецькій області наполягає на пропущенні позивачем строку звернення до суду. Таким чином, Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинними законами України, в зв’язку з чим відповідач просив у позові відмовити повністю.

Суд, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд встановив, що Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є належним відповідачем по цій справі з наступних підстав.

Відповідно до п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями, а також коштів державного бюджету України .

Суд встановив, що органами державної влади саме на відповідача – ГУ ПФУ в Донецькій області покладено обов’язок провадити виплату позивачу зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються відповідачем позивачу за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету. За таких обставин судом встановлено, що саме Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є належним відповідачем у цій справі.

З матеріалів справи суд встановив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області і отримує пенсію за віком при повному стажі. Позивач відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має соціальний статус “дитина війни”, оскільки на час закінчення Другої світової війни позивачу не виповнилося 18 років. Вік позивача підтверджується копією паспорту громадянина України, а спеціальний правовий статус “дитина війни” - відміткою в пенсійному посвідченні, копію якого додано до матеріалів справи.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З матеріалів справи суд встановив, що в 2006 та 2007 роках зазначене підвищення до пенсії позивачу не нараховувалося і не виплачувалося.  В 2008 році на підставі пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачу відповідачем нараховувалося та виплачувалося щомісячне підвищення до пенсії у розмірах: з 1 січня 2008 року – 47 гривень, з 1 квітня 2008 року – 48 гривень 10 коп. з 22 травня 2008 року по 48 гривень 10 коп., з 1 липня 2008 року – 48 гривень 20 коп., з 1 жовтня 2008 року та в 2009 році – по 49 гривень 80 коп.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України.

Проте відповідно до п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, дію ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» знову було призупинено, а статею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено підвищення до пенсії дітям війни в меншому розмірі.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року норми п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно п.3 Рішення Конституційного Суду України, зазначені норми Закону  втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Крім цього, відповідно до пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 28 грудня 2007 року статтю 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року зазначену норму - пп. 2 п. 41 розділу II Закону від 28 грудня 2007 року також було визнано неконституційною, в зв’язку з чим така редакція Закону втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року.

Крім того, відповідно до абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 року – 48,1 гривень, з 1 липня 2008 року – 48,2 гривень, з 1 жовтня 2008 року – 49,8 гривень.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому суд встановив, що на підставі рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року позивач мав право на виплату підвищення до пенсії за віком як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2007 році з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а на підставі Рішення Конституційного суду України N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року – мав право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком в 2008 році з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а відмова відповідача у такому підвищенні позивачу пенсії за цей період є неправомірною.

При цьому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не можуть бути підставою для відмови у виплаті підвищення пенсії за цей період, оскільки незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на соціальні виплати, Конституцією України, зокрема її ч.2 cт.3, гарантовано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а ст.46 Конституції гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд також вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що після визнання недійсною (неконституційною) норми, якою статтю 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” було викладено в новій редакції, автоматичного відновлення старої редакції статті не відбувається, а необхідна спеціальна вказівка законодавця про поновлення її дії. Такі ствердження представника відповідача не грунтуються на законі та є надуманими, оскільки в разі визнання недійсною (неконституційною) певної редакції норми закону вочевидь існує і є діючою попередня редакція цієї норми закону.

    Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що відповідач наполягає на застосуванні наслідків, передбачених ст. 100 ч. 1 КАСУ, тобто на відмові в позові з підстав пропуску строку звернення до суду, у той час як позивач звернувся до суду із теперішним позовом 19 жовтня 2009 року і при цьому заявив суду про поновлення пропущеного ним строку звернення до суду в частині позовних вимог про нарахування надбавки за період, що передував 19 жовтню 2008 року, але надав суду недостатнє обгрунтування наявності поважних причин пропуску ним строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.99 КАС України, суд вважає неможливим поновити зазначений строк.

А за таких обставин зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, лише у межах строків позовної давності, за період з 19 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії за 2006 рік суд встановив, що норми п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік», Конституційним судом України на предмет їх відповідності Конституції України не розглядалися і недійсними (неконституційними) у встановленому законом порядку не визнавалися.

Оскільки цей закон має однакову юридичну силу порівняно з Законом України “Про соціальний захист дітей війни” за ієрархією, регулює ті ж самі питання, але виданий пізніше, у той час як давати оцінку цьому закону на предмет його відповідності Конституції України не входить до повноважень адміністративного суду, на час розгляду справи суд не має правових підстав не застосовувати зазначені норми закону, в зв’язку з чим дії відповідача, спрямовані на виконання цього закону, протиправними визнані бути не можуть, а позовні вимоги у цій частині (за 2006 рік) задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, ч.2 ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.46, ст.152 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.ст.1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ч.2 ст.8, ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 28 грудня 2007 року, Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року, абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, керуючись ст.ст.11, 71, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області   здійснити ОСОБА_1, як дитині війни, нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком за рахунок коштів Державного бюджету України за період з 19 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовити.

    Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови.  

    Суддя: