Рішення від 19.11.2024 по справі 953/16592/21

Справа № 953/16592/21

н/п 2/953/256/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.,

при секретарі Веремійчик Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові, цивільну справу за позовною заявою керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова (61002, м.Харків, вул..Сумська, 76), який діє в інтересах держави в особі позивачів Державного агентства лісових ресурсів України(01601, м.Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, ЄДРПОУ: 37507901), Харківської обласної державної адміністрації(61002, м.Харків, вул.Сумська, б.64, ЄДРПОУ: 23912956) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), Харківської міської ради(61003, м.Харків, м-н Конституції, 7, ЄДРПОУ: 04059243), третя особа Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»(61108, м.Харків, П`ятихатки, а/с9424, ЄДРПОУ: 00994058) про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

30.08.2021 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова Новіков Е., який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить: визнати незаконним та скасувати пункт 1.150 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 № 199/07, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно, 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати пункт 1.103.1. рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0011; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0012 (Київський район); визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511404, зареєстрований 16.07.2008 за №310867100221, власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011, площею 0,1000 га, для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511405, зареєстрований 16.07.2008 за №310867100222, на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012, площею 0,1200 та, для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку зкадастровим номером 6310136600:16:013:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Київською окружною прокуратурою м.Харкова виявлено факти протиправного розпорядження та користування землею лісогосподарського призначення.

Так, встановлено, що пунктом 1.150 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 № 199/07 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно, 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_2 .

Пунктом 1.103.1. рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007 передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0011; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 631013 6600:16:013:0012(Київський район).

На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видані державні акти на право власності на земельні ділянки:серії ЯЕ №511405, зареєстрований 16.07.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100222 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0012).

Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.07.2021 за №265953762 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012 відомості відсутні.

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012 є ОСОБА_1

Державний акт серії ЯЕ №511404, зареєстрований 16.07.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100221 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0011).

Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.07.2021 за №265954310 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011 відомості відсутні.

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011 є ОСОБА_1 .

Вищевказані рішення Харківської міської ради прокурор вважає незаконними, такими, що підлягають скасуванню з огляду на наступне. Вказані земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Зазначене підтверджується листом ДП «Харківська лісова науково- дослідна станція» від 29.04.2021 №263, згідно з яким земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згідно матеріалів лісовпорядкування 2013 року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.

Прокурор вказує, що саме Харківська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а саме, функції розпорядника земель державної власності.

На землі лісогосподарського призначення розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ЛК України.

Крім того, на час виникнення спірних відносин діяло Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» №610-р від 10.04.2008, яким встановлено заборону на вилучення лісових земельних ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення.

Таким чином, земельні ділянки, що передані у приватну власність ОСОБА_1 відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавалась, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, тобто Харківської міської ради.

Оскільки рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007, в частині надання ОСОБА_1 у приватну власність земельних ділянок площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0011 та площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0012 є незаконним, що слугувало підставою для подальшого оформлення державних актів на право власності на зазначені земельні ділянки, то державні акти на право власності на земельні ділянки не відповідають закону та порушують права власника.

Прокурор зазначає,що обранийспосіб захистув даномувипадку спрямованийна поновленняпорушених прав,оскільки приусунення порушенняправа власностідержави нацю ділянкувідповідачем,підлягає поновленнюпорушене правовласності державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни,та Державногопідприємства «Харківськалісова науково-досліднастанція»,яке єпостійним користувачемспірної земельноїділянки,шляхом поверненняспірної земельноїділянки. Оскільки земельніділянки зкадастровими номерами6310136600:16:013:0011та 6310136600:16:013:0012,розташовані по АДРЕСА_2 переданіу приватнувласність нез волізаконного власника,за відсутностізгоди позивачата прийнятогокомпетентним органомвиконавчої владирішення проїї передачув приватнувласність,втручання державиз метоюповернення земельнихділянок звласності добросовісногонабувача державіє законнимта пропорційним,тому зазначенаспірна земельнаділянка підлягаєповерненню державі ОСОБА_1 .

Прокурор, обґрунтовуючи своє звернення до суду з цим позовом зазначає, що звертається в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, як органу управління, Харківської обласної державної адміністрації, як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а також залучається в якості третьої особи Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» як постійний користувач землями лісогосподарського призначення, на яких знаходиться спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012, у зв`язку з бездіяльністю позивачів.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 02.09.2021 відкрито загальне позовне провадження по цій справі, призначено підготовче судове засідання.

27.09.2021 представником відповідача Харківської міської ради до суду направлено відзив, в якому просить поновити строк на його подання та проти позовних вимог прокурора заперечує в повному обсязі, зазначає, що Харківська міська рада мала повноваження розпоряджатись лісами, якщо такі перебували в межах населених пунктів, оскільки спірна земельна ділянка на момент прийняття рішень знаходилась в межах м. Харкова. Прокурор обґрунтовує заборону на вилучення лісових земельних ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення посиланням на ніби то чинну на час прийняття оскаржуваних рішень ХМР постанову КМУ «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» № 610-р від 10.04.2008, однак оскаржувані прокурором рішення Харківська міська рада прийняла 03.10.2007 (дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки) та 21.11.2007 (передано земельну ділянку у власність), тобто до прийняття та набрання чинності вищевказаної постанови. Також Харківська міська рада наголошує на тому, що не погоджується з твердженням прокурора і про те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 на момент прийняття оскаржуваних рішень належала до земель лісогосподарського призначення. Відпоівдач стверджує, що прокурором не надано доказів про те, що на момент прийняття рішень Харківської міської ради оскаржуваних рішень земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 знаходились на землях державної власності відповідно до діючого на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваних рішень законодавства. Натомість, в силу положень законодавства, земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 на момент їх формування та передачі у приватну власність перебували у комунальній власності, отже, Харківська міська рада була уповноважена приймати рішення з розпорядження земельними ділянками по АДРЕСА_3 , як об`єктом комунальної власності. Позовна заява не містить доказів того, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 по АДРЕСА_2 були віднесені до категорії лісів в установленому законодавством порядку. Згідно інформації з Публічної кадастрової карти України, територія в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 не відноситься до території лісів. Відповідач також посилається на відсутність прив`язки до місцевості наданих позивачем доказів, оскільки ними з 02.06.2015 і донині не здійснювалось дій щодо виготовлення документації із землеустрою земель лісогосподарського призначення на території, до якої входить територія спірних земельних ділянок, хоча законодавство надавало таку можливість. Відповідач стверджує, що Харківська міська рада, в межах своїх повноважень та виключно в порядку, встановленому законодавством, надала дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки (рішення від 03.10.2007 № 199/07) та затвердила погоджений в повному обсязі відповідно до законодавства проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 (рішення від 21.11.2007 №253\07). Харківська міська рада, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

10.11.2021 від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив, в якому просить застосувати строки позовної давності та відмовити прокурору в задоволенні позову.

30.11.2021 від прокурора Київської окружної прокуратури м.Харкова до суду надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор посилається на судову практику в аналогічних справах та зазначає, що преюдиційність рішень у справах № 2а-45/08/04 та 2а-6383/11/2070 до даної справи не застосовується, оскільки участь у даній справі приймає інше коло осіб і обставини досліджуються судом на загальних підставах.

01.12.2021 до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_1 на позов, в якому відповідач посилається на преюдиційність рішень у справах № 2а-45/08/04 та 2а-6383/11/2070, які у встановленому процесуальним законом порядку набули законної сили та є остаточними, встановлені наступні обставини та факти:

-факт законності прийняття Харківською міською радою рішення «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 №199/07, у п.п. 1.150 додатку 1 до якого ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок загальною площею, орієнтовно 2200,0 кв.м. (1000,0 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м. для ведення садівництва) по АДРЕСА_2 ;

-факт законності прийняття Харківською міською радою рішення «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам ділянок» від 21.11.2007 № 253/07, у п. п. 1.103, 1.103.1 додатку 1 до якого земельні ділянки ОСОБА_1 передано у приватну власність земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011, та площею 0,1200 га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012;

-факт законності отримання ОСОБА_1 державних актів про право власності на земельні ділянки серія ЯЕ № 511404 та серія ЯЕ № 511405;

-факт приналежності земельних ділянок площею 0,1000 га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011, та площею 0,1200 га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012 по АДРЕСА_2 до категорії земель житлової та громадської забудови та їх розташування в межах території м. Харкова;

-факт неприналежності спірних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення;

-факт того, що спірні ділянки не знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

30.11.2021 до суду представником Харківської обласної державної адміністрації направлено пояснення, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». згідно з листами ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29.04.2019 № 263 земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 відносяться до земель лісогосподарського призначення, накладаються на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося. Згідно з п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Враховуючи викладене,земельні ділянкиз кадастровиминомерами 6310136600:16:013:0011та 6310136600:16:013:0012віднесені доземель лісогосподарськогопризначення,які відповіднодо матеріалівлісовпорядкування перебуваютьу постійномукористуванні ДП«Харківська лісованауково-досліднастанція». Зміна цільовогопризначення земель,зайнятих лісами,провадиться зурахуванням висновківорганів виконавчоївлади зпитань охоронинавколишнього природногосередовища талісового господарства. Враховуючи наявніпорушення порядкуоформлення прававласності наземельні ділянкивважають п.1.150додатку 1до рішенняХарківської міськоїради «Пронадання дозволугромадянам нарозробку проектіввідведення земельнихділянок» від03.10.2021№ 199/07та п.1.103.1.рішення Харківськоїміської ради«Про передачуу власністьта наданняв орендугромадянам земельнихділянок» від21.11.2007№ 253/07такими,що прямосуперечать вимогамземельного законодавстваУкраїни,яке булочинне намомент прийняттятаких рішень, земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 віднесені до земель лісогосподарського призначення, які згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування перебували в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Отже,розпорядником земельнихділянок зкадастровими номерами6310136600:16:013:0011та 6310136600:16:013:0012є Харківськаобласна державнаадміністрація. Розроблення документації із землеустрою, на підставі якої було сформовано спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012, передбачає погодження їх меж з суміжними власниками та землекористувачами. Згідно з матеріалами лісовпорядкування землекористувачем суміжних земельних ділянок є ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а власником відповідно до положень ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України - Харківська обласна державна адміністрація

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 30.03.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі та закрито підготовче провадження, справу призначено в судове засідання до розгляду по суті.

Прокурор позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, додатково надавав письмові пояснення.

Відповідачі проти позову заперечували, просили суд відмовити в його задоволенні, надали письмові пояснення.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Пунктом 1.150 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 № 199/07 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно, 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_2 .

Пунктом 1.103.1. рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007 передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0011; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 631013 6600:16:013:0012(Київський район).

ОСОБА_1 видані державні акти на право власності на земельні ділянки:серії ЯЕ №511405, зареєстрований 16.07.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100222 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0012) та серії ЯЕ №511404, зареєстрований 16.07.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100221 (кадастровий І номер 6310136600:16:013:0011).

Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.07.2021 за №265953762 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012 відомості відсутні.

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012 є ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.07.2021 за №265954310 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011 відомості відсутні.

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011 є ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що вказані земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Зазначене підтверджується листом ДП «Харківська лісова науково- дослідна станція» від 29.04.2021 №263, згідно з яким земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згідно матеріалів лісовпорядкування 2013 року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.

Судом досліджено інформацію з ДЗК про земельні ділянки 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 від 15.07.2021, згідно яких на час розгляду справи цільове призначення першої зазначено: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, другої 01.05.- для індивідуального садівництва.

Згідно листів від 04.08.2021 ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та схеми ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 29.04.2021, щодо земельних ділянок 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 вбачається, що вони знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення, розташовані у 163 кв. Південного лісництва та вибули з власності держави та постійного користування ДП «Харківська ЛНДС». Жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок з лісового фонду підприємством не надавалося.

Згіднозістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною другоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Відповідно до пункту 2 статті 121Конституції Українина прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другоюстатті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12розділу III ЦПК України(стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно дост. 23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Згідно з вимогами ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Відтак, законодавцем передбачена можливість втручання прокурора у випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або коли такий орган відсутній, а так само, на необхідність обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей та відповідно розповсюджується на ті сфери суспільних відносин щодо яких діє спеціальний (відомчий) державний контроль.

Звернення до суду прокурора із зазначеним позовом аргументоване тим, що підставою представництва прокурором інтересів держави в суді є порушення прав та інтересів держави.

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що в силуст. 23 Закону України «Про прокуратуру»прокуратура наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі та набуття статусу позивача є таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з постановою Київського районного суду м.Харкова від 12.02.2008 ДП «Данилівський дослідний держлісгосп» звертався з позовом до фізичних осіб, в тому числі ОСОБА_1 з позовом про скасування рішення сесії від 03.10.2007 та заборони вчиняти будь-які дії щодо відведення земельних ділянок.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі № 2а-6383/11/2070, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у задоволенні адміністративного позову заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу Українського ордену «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у м. Харкові. Головного управління Держкомзему у Харківській області, Державного комітету України із земельних ресурсів, третя особа: ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування п.п. 1.103, 1.103.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21.11.2007 № 253/07, визнання недійсними виданих ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельну ділянку площею 1200 кв.м. серія ЯЕ № 511405 та площею 1000 кв.м. серія ЯЕ АДРЕСА_4 відмовлено повністю.

Однак, вказані рішення не свідчать про законність приватизації відповідачем земельних ділянок лісогосподарського значення, оскільки у позові було відмовлено за недоведеністю.

При цьому внаслідок відмінності учасників справи, встановлені у згаданих судових рішеннях обставини за змістом ч. 5 ст. 82 ЦПК України не мають преюдиціальне значення по даній справі.

Також, суд зазначає, що в вищезазначеній справі приймав участь прокурор м. Харкова, а не прокурор, який є заявником у даній справі, яка є предметом даного позову.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 22 ЗК України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 33 цього ж Кодексу визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із положеннями п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного орган) виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (п.б). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення і смольної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки. що обумовлюються угодою сторін (п.7).

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, на підставі досліджених доказів дійшов висновку, що спірні земельні ділянки належить до лісового фонду, а тому у даному випадку взагалі не підлягає приватизації без зміни її цільового призначення, і тому орган місцевого самоврядування діяв у даному випадку поза межами своїх владних повноважень, тобто з порушенням публічного порядку. Наведені з цього приводу підстави позову знайшли свої підтвердження у матеріалах справи.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 ЗК України, Зміна цільовогопризначення земель,які перебуваютьу власностігромадян абоюридичних осіб,здійснюється заініціативою власниківземельних діляноку порядку,що встановлюєтьсяКабінетом МіністрівУкраїни. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Зі статті21ЗК Українивбачається,що порушенняпорядку встановленнята зміницільового призначенняземель єпідставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних

ділянок громадянамта юридичнимособам; б)визнання недійснимиугод щодоземельних ділянок; в)відмови вдержавній реєстраціїземельних ділянокабо визнанняреєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Як визначеностаттею 81 ЗК Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181184, 202204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом під час розгляду справи встановлено, що на час винесення оскаржуваного рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007 спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду (ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.

Проте, відповідного розпорядження Харківської ОДА про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, що розташована на території м.Харкова неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення Харківською міською радою не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.

Також згідно схеми розташування спірної земельної ділянки з нанесеними межами кварталу 163 південного лісництва встановлено, спірна земельна ділянка знаходилася на території Київського району м.Харкова, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, пункт «а» ч.1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).

Судом враховано зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду та встановлено, що позивач звернувшись до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки хоче досягнути результату її витребування на користь держави.

На виконання вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 виснувала про те, що: "якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц).

У даному випадку також не встановлено відповідних підстав для застосування наслідків спливу загальної позовної давності, за заявою відповідача, оскільки прокурором, позивачем по справі надані відомості з я кого він дізнався про порушене права та в межах позовних вимог звернувся з дан6им позовом до суду. І посилання відповідача на участь прокурора під час сесії Харківської міської ради та участь під час судових розглядів не спростовує висновків суду, оскільки під час сесії та судових засідань приймав участь інший прокурор, а не заявник по справі, і обов*язку дізнаватись про роботу інших прокурорів у заявника згідно вимог чинного законодавства немає.

Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки у власність ОСОБА_1 супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю.

Враховуючи усе вищевикладене, Харківською міською радою прийнято оскаржуване рішення за відсутності погодження Держаного агентства лісових ресурсів, з порушення вимог ст.ст. 20, 118, 186-1 ЗК України, та усупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що рішенням Харківської міської ради від 03.10.2007 № 199/07 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011; 631013 6600:16:013:0012 у ОСОБА_1 стосується земель лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган місцевого самоврядування, та які не можуть бути передані у приватну власність поза волею розпорядника (відповідно до положень законодавства в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) Кабінету Міністрів України, - таке рішення суперечить ст. ст. 116, 141, 1493К України та порушує інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України.

У ч.ч.1,2ст.228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних праві свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Щодо позовних вимог визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення прокурора із позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, є рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16 (14-208цс18).

З урахуванням наведених вище висновків, позовні вимоги визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, скасування державної реєстрації земельної ділянки задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене суд погоджується з позовними вимогами та приходить до висновку, що

прокурор звернувся до суду в межах строку позовної давності та з фактичними вимогами про витребування спірної земельної ділянки, а тому суд вважає, що резолютивну частину рішення належить викласти в іншій редакції, а саме зазначити спосіб захисту що є ефективним та відповідає тому результату, якого бажав досягнути позивач за результатами вирішення спору.

Також, судом проведена оцінка даної справи в контексті дотримання вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43).

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалось за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (у аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд приходить до висновку за результатами розгляду даної справи, що повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалось за цільовим призначенням, а тому позовні вимоги в цій частині про витребування земельної ділянки у власність держави підлягають задоволенню та слугують легітимній меті і не порушують статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ. В іншій частині позовні вимоги, подані до суду задоволенню не підлягають, за підстав, визначених раніше.

Враховуючи, що судом задоволено 2 позовні вимоги з 6 заявлених вимога майнового характеру, стягненню з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури підлягають витрати зі сплати судового збору в сумі 4540 грн.

Керуючись ст. ст.2,5,10,141,259,263-265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги прокурора - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у власність держави земельну ділянку з кадастровим номером: 6310136600:16:013:0011 розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у власність держави земельну ділянку з кадастровим номером: 6310136600:16:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (Код ЄДРПОУ 02910108, IBAN: 178201720323160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4540 грн.00 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

Нарішення суду протягом30днівз дняйогопроголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: