Постанова від 26.06.2025 по справі 953/16592/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/16592/21

Номер провадження 22-ц/818/1472/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника позивача прокурора відділу ХОП Пескової Ю.В.,

представника Харківської міської ради Горобинської Н.М.,

представника ОСОБА_1 адвоката Мица Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Харківської міської ради та ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2024 року в складі судді Губської Я.В. по справі № 953/16592/21 за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , Харківської міської ради, третя особа Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2021 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Харківської міської ради, третя особа Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі -ДП «ХЛНДС») про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що пунктом 1.150 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03 жовтня 2007 року № 199/07 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.103.1. рішення Харківської міської ради № 253/07 від 21 листопада 2007 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0011; та земельну ділянку площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 631013 6600:16:013:0012 (Київський район).

На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видані відповідні державні акти на право власності на вказані земельні ділянки.

Вищезазначені рішення Харківської міської ради є незаконними, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 відносяться до земель лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування.

Посилаючись на вказані обставини керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова просив:

-визнати незаконним та скасувати пункт 1.150 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03 жовтня 2007 року № 199/07, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно, 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 ;

-визнати незаконним та скасувати пункт 1.103.1. рішення Харківської міської ради № 253/07 від 21 листопада 2007 року «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0011; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0012 (Київський район);

-визнати недійсними видані ОСОБА_1 державні акти серії ЯЕ №511404 та ЯЕ №511405 від 16 липня 2008 року про право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011, площею 0,1000 га, для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та з кадастровим номером 6310136600:16:013:0012, площею 0,1200 та для ведення садівництва, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельні ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»;

-стягнути судові витрати.

27 вересня 2021 року Харківською міською радою подано відзив, в якому орган місцевого самоврядування просив позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що спірні земельні ділянки на момент їх формування та передачі у приватну власність знаходились в межах міста Харкова, перебували у комунальній власності, а тому Харківська міська рада була уповноважена приймати рішення з їх розпорядження.

Норми закону, на які посилається прокурор в своєму позові, а саме - постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» № 610-р від 10 квітня 2008 року, набрали чинності після прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваних рішень (2007 рік).

Позивачем не надано доказів перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні ДП «Харківська лісна науково-дослідна станція».

Згідно з інформацією з Публічної кадастрової карти України, територія в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 не відноситься до території лісів.

Під час надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011, 6310136600:16:013:0012 міська рада діяла в межах своїх повноважень та виключно в порядку, встановленому закон.

10 листопада 2021 року ОСОБА_1 подано відзив, в якому відповідачка просила залишити позов без задоволення.

Відзив мотивовано необґрунтованістю вимог позивача, оскільки законність прийняття Харківською міською радою оспорюваних прокурором рішень, а також правомірність набуття нею у власність спірних земельних ділянок вже встановлено судовими рішеннями.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2008 року у справі № 2а-45/08/04 встановлено факт законності прийняття Харківською міською радою рішення від 03 жовтня 2007 року № 199/07 про надання їй дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок, загальною площею, орієнтовно 2200,0 кв.м. (1000,0 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м. для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі № 2а-6383/11/2070, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу Українського ордену «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у м. Харкові. Головного управління Держкомзему у Харківській області, Державного комітету України із земельних ресурсів, третя особа: ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування п.п. 1.103, 1.103.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21 листопада 2007 року № 253/07, визнання недійсними виданих ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельну ділянку площею 1200 кв.м. серія ЯЕ № 511405 та площею 1000 кв.м. серія ЯЕ № 511404 по АДРЕСА_2 .

Під час розгляду справи судами було встановлено, що Харківська міська рада, приймаючи рішення від 21 листопада 2007 року № 253/07 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», а саме п.п. 1.103, 1.103.1 додатку 1 до рішення, діяла у межах своєї компетенції, на підставі та у спосіб, що передбачені законами України.

Питання, які стосуються контролю за дотриманням земельного законодавства, розпорядження землями державної та комунальної власності, в тому числі землями лісового господарства, не належать до компетенції Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації, що свідчить про заявлення прокурором позову в інтересах неналежних позивачів. Остання обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову

Також, просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності, оскільки позов подано зі спливом 10 років після ухвалення оскаржуваних рішень.

30 листопада 2021 року Харківською обласною державною адміністрацією подано пояснення, відповідно до яких земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 відносяться до земель лісогосподарського призначення, накладаються на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.

Вказувала, що розроблення документації із землеустрою, на підставі якої було сформовано спірні земельні ділянки з кадастровими номерами передбачає погодження їх меж з суміжними власниками та землекористувачами. Згідно з матеріалами лісовпорядкування землекористувачем суміжних земельних ділянок є ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а розпорядником спірних земельних ділянок є Харківська обласна державна адміністрація.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2024 року позовні вимоги керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 у власність держави земельну ділянку з кадастровим номером: 6310136600:16:013:0011 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано у ОСОБА_1 у власність держави земельну ділянку з кадастровим номером: 6310136600:16:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури 4540 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки з кадастровим номером відноситься до земель лісогосподарського призначення і на час вирішення питання надання їх у власність з ОСОБА_1 перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського призначення. Зважаючи, що згоду на вилучення спірних земельних ділянок отримано не було, розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, а тому земельні ділянки 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 підлягають поверненню у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Також суд першої інстанції вказував, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, а тому, позовні вимоги щодо визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю задоволенню не підлягають.

На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 17 грудня 2024 року Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов прокуратури залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд вийшов за межі позовних вимог та обрав інший спосіб захисту, ніж було заявлено позивачем, тобто фактично одночасно змінено правову підставу та предмет позову.

Звернення до суду з негаторним позовом не відповідає належному способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.

Судом першої інстанції не враховано преюдиціальне значення постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у справі № 2а-6383/11/2070, якими було встановлено законність приватизації відповідачем спірних земельних ділянок.

Вказані судові рішення свідчать про обізнаність прокурора про вибуття спірних земельних ділянок з власності держави та постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу (правонаступник Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»).

Прокурор мав повідомити про порушення прав держави, проте протягом трьох років з 22 травня 2012 року позов пред`явлено не було, а тому наявні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

04 січня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мица Юрій Вікторович, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов прокуратури залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

В матеріалах справи відсутні будь-які планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (планшети). Складена ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 29 квітня 2021 року і листи ДП «ХЛНДС» від 04 серпня 2021 року не є належним доказом по справі.

При вирішенні спору судом першої інстанції не враховано обставини, які встановлювались судами при розгляді інших справ № 2а-45/08/04 та № 2а-6383/11/2070, предмет та підстави позову вимог у яких збігається із предметом та підставами позову у цій справі.

Вказані справи стосуються спору щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 за адресою: м. Харків, вул. Лісова, 20-а та при їх розгляді приймали участь органи прокуратури та Данилівський дослідний держлісгосп УкрНДІЛГА Державного комітету лісового господарства України, правонаступником якого є ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Вказувала, що зі спливом більш ніж 10 років вона змушена повторно приймати участь в аналогічному судовому процесі та захищати своє право власності на належні їй земельні ділянки.

Факт участі органів прокуратури у розгляді вказаних судових справ свідчить про обізнаність позивача що найменше з 2012 року про вибуття із власності держави, що порушенням принципу юридичної визначеності та є підставою для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Також вказувала про обрання позивачем неналежного способу захисту. Будь-яких заяв про зміну предмету або підстав позову, в тому числі зміну обраного первинного способу захисту з негаторної на віндикаційну вимогу, прокурором у справі № 953/16592/21 не заявлялося.

31 січня 2025 року через систему «Електронний суд» Київською окружною прокуратурою міста Харкова подано відзив на апеляційну скарги, в якій прокуратура просила рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що підтверджено ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29 квітня 2021 року № 263.

Вказувала, що Харківська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а саме, функції розпорядника земель державної власності.

При вирішенні спору судом першої інстанції враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду та встановлено, що позивач звернувшись до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки хоче досягнути результату її витребування на користь держави, що свідчить про обрання належного способу захисту.

Судові справи, на які посилаються відповідачі не є преюдиційними для даного спору, оскільки сторонами були інші особи.

Відчуження об`єктів, що є власністю народу України та не можуть перебувати, за законом, у приватній власності, є триваючим правопорушенням, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника представника Харківської міської ради Горобинську Н.М. та представника ОСОБА_1 адвоката Мицу Ю.В., які підтримали подані апеляційні скарги, представника позивача прокурора відділу ХОП Пескову Ю.В., яка проти скарги заперечувала, просили рішення суду залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що пунктом 1.150 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03 жовтня 2007 року № 199/07 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно, 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 (том 1, ас. 43-58).

Пунктом 1.103.1. рішення Харківської міської ради № 253/07 від 21 листопада 2007 року передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0011; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 631013 6600:16:013:0012 (Київський район) (том 1, а.с. 18-42).

16 липня 2008 року ОСОБА_1 видано державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЕ № 511405, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 310867100222 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0012) та серії ЯЕ № 511404 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 310867100221 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0011) (том 1, а.с. 59-60, 66).

Відповідно до листа ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29 квітня 2021 року № 263 земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згідно матеріалів лісовпорядкування 2013 року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося (том 1, а.с. 83-92).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2008 року у справі № 2а-45/08/04 відмолено Данилівському дослідному держлісгоспу в задоволенніпозовних вимог до Харківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа Управління земельних ресурсів у м. Харкові про скасування п.п. 1.146, 1.148-153 рішення Харківської міської Ради 15 сесії 5скликання від 03 жовтня 2007 року № 199/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» (том 1, а.с.151-152).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі № 2а-6383/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року відмолено у задоволенні адміністративного позову заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу Українського ордену «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у м. Харкові, Головного управління Держкомзему у Харківській області, Державного комітету України із земельних ресурсів, третя особа: ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування п.п. 1.103, 1.103.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21 листопада 2007 року № 253/07, визнання недійсними виданих ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельну ділянку площею 1200 кв.м. серія ЯЕ № 511405 та площею 1000 кв.м. серія ЯЕ № 511404 по АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 157-158).

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 серпня 2012 року у справі № 2-8960/11 провадження у справі за позовом Першого заступника прокурора міста Харкова в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у м. Харкові Головного управління Держкомзему у Харківській області Державного комітету України із земельних ресурсів, третя особа ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення сесії Харківської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки - закрито (том 1, а.с. 159).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2статті 5 ЦПК України).

Частиною першоюстатті 14 Конституції Українивизначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 2 ЦПК Україниоднією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

За змістом частин 1 та 3 статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина другастатті 1 ЛК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина 3 статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Відповідно до частини 1 статті8, частини 1 статті9 ЛК Україниу державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зістаттею 10 ЛК Україниліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно достатті 12 ЛК Українигромадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини 1, 2статті 84 ЗК України- тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зістаттею 55 ЗК Українидо земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно достатті 56 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 ЗК України).

Устатті 57 ЛК Українивизначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗК України.

Аналогічні положення містяться устатті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначеностаттею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини 1статті 31 ЛК Українидо повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належало, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що Харківська міська рада розпорядилася земельною ділянкою, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та жодних погоджень і рішень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду компетентними органами не приймалося.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.

Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчужених на користь третіх осіб.

Відповідно до частини 4статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18(пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник з дотриманням правил статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкустатті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Доцільно взяти до уваги, щоЗаконом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХстаттю 391 ЦК Українибуло доповнено частиною другою, в якій зазначено, що спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який вчинив дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, вирішуються на підставі статей387і388цьогоКодексу. Також запроваджені строки, в межах яких реалізується право держави на витребування майна від добросовісного набувача.

Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) та інших.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При вирішенні питання про витребування у ОСОБА_1 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельних ділянок з кадастровим номером 6310136600:16:013:0011 та 6310136600:16:013:0012 за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, щона час ухвалення Харківською міською радою оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду була компетентною приймати обласна державна адміністрація за погодженням із землекористувачем.

Враховуючи викладене, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», і передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень Харківської міської ради, було проведено з порушенням положеньЗК УкраїнитаЛК України, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позову прокурора про захист права власності держави.

Подібний висновок висловлено і у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 640/13731/19 (провадження № 61-17057св20).

Варто звернути увагу на постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 619/1365/21, від 05 лютого 2025 року у справі № 619/1143/21, в яких підкреслено, що суд при вирішення спору про захист права власності держави на земельну ділянку лісового фонду не позбавлений можливості визначити норму, яка підлягає застосуванню, належним чином інтерпретувати позовні вимоги.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності.

Матеріали справи свідчать, що у 2011 році Заступник прокурора міста Харкова в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА Державного комітету лісового господарства України звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у місті Харків Головного управління Держкомзему у Харківській області Державного комітету України із земельних ресурсів, третя особа: ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування п.п. 1.103, 1.103.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок" № 253/07 від 21 листопада 2007 року, визнання недійсними виданих ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельну ділянку площею 1200 кв.м. серія ЯЕ № 511405 та площею 1000 кв.м. серія ЯЕ № 511404 по АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі № 2а-6383/11/2070, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року вказаний позов залишено без задоволення.

Як вбачається з судового рішення, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що проведеною прокуратурою міста перевіркою встановлено, що пунктами 1.103, 1.103.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок" № 253/07 від 21 листопада 2007 року змінено цільове призначення земельної ділянки, площею 1200,0 кв. м. з земель житлово-громадської забудови на землі сільськогосподарського призначення, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 1200 кв. м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 . Вищезазначені земельні ділянки надані у власність ОСОБА_1 за рахунок лісових земель, знаходяться у постійному користуванні Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГА, і відповідно до державного акту Б № 047674 від 1993 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів Дергачівського району за № 236, використовуються для ведення лісового господарства.

Отже, про незаконність вилучення земель лісогосподарського призначення з власності держави прокуратурі було відомо ще у 2011 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина 1 статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

З позовом прокуратура до суду звернулась у серпні 2021 року, поважних причин неподання позовної заяви продовж 10 років позивачем наведено не було.

Зважаючи, що з позовними вимогами про повернення (витребування) земельної ділянки прокуратура звернулась поза межами трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, підстави для витребування спірних земельних ділянок відсутні.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду у частині витребування спірних земельних ділянок підлягає скасуванню з ухваленням нового про залишення позову без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

За подання апеляційної скарги Харківською міською радою сплачено 20430 грн (том 2, а.с.).

ОСОБА_1 при зверненні до суду з апеляційною скаргою було сплачено 6810 грн судового збору.

Зважаючи, що рішення суду першої інстанції скасуванню лише у частині вирішення спору про повернення земельної ділянки, відповідачам має бути компенсовано по 6810 грн кожному.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Харківської міської ради та ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2024 року у частині вирішення спору про повернення земельної ділянки скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , Харківської міської ради, третя особа Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про повернення земельної ділянку залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Київської окружної прокуратури м. Харкова (м. Харків, вул. Сумська, 76 , ЄДРПОУ 0291010822 ) на користь Харківської міської ради (майдан Конституції, 7 м. Харків, ЄДРПОУ 04059243) 6810 (шість тисяч вісімсот десять) грн судового збору.

Стягнути з Київської окружної прокуратури м. Харкова (м. Харків, вул. Сумська, 76 , ЄДРПОУ 0291010822) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 6810 (шість тисяч вісімсот десять) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 01 липня 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова