Рішення

від 26.11.2024 по справі 219/10093/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/10093/21

Провадження № 2/229/821/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 р. Дружківський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Бочарової К.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дружківка в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» про стягнення середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати заробітку, компенсації за невикористані відпустки, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 який діє в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Державного навчальногозакладу «Бахмутськийцентр професійно-технічноїосвіти» простягнення середньогозаробітку,компенсації запорушення строківвиплати заробітку,компенсації заневикористані відпустки,моральної шкоди, в якій просить стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ідентифікаційний код 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 28.01.2020р. по 31.08.2020р. в розмірі 49087,16 грн.; стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ідентифікаційний код 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за порушення строків виплати заробітку за період з 28.01.2020р. по 31.08.2020р. в розмірі 8698,35 грн.; стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ідентифікаційний код 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію зі невикористані відпустки за 2018-2020 роки в розмірі 47936,59 грн.; стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ідентифікаційний код 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 позивача 22.10.2015 року було прийнято на роботу до Соледарського професійного ліцею на посаду викладача фізичної культури. 1.09.2016р. позивача переведено на посаду керівника фізичного виховання. Згідно з контрактом від 31.08.20і7р. (далі - Контракт) та військовим квитком серії НОМЕР_3 від 21.04.2011р. позивач з 31.08.2017р. прийнятий на військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Про вказані обставини позивач повідомив роботодавця з наданням копій відповідних підтверджуючих документів. За змістом абз.2 п.1 Контракту позивач прийняв на себе обов`язок проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 та частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим Контрактом. Вказаний Контракт укладено на три роки (п.3). Контракт набирає чинності з 31.08.20і7р. (п.11). Однак, в порушення законодавства України з вересня 2017 року позивачу середній заробіток не виплачувався. Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_3 видано посвідчення серії НОМЕР_5 , яке надає право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (безтермінове). На час військової служби позивача Президентом України не приймалися рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію. Таким чином, на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, який ще не закінчився, тому на позивача поширюються гарантії, визначені ч.3 ст. 1.19 КЗпП України.

31.08.2020р. наказом Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти) № 64-к ОСОБА_3 звільнено з посади керівника фізичного виховання Соледарського професійного ліцею за власним бажанням 31.08.2020р., у зв`язку з переїздом на нове місце проживання згідно ст. 38 КЗпП України. На підставі наказу Міністерства освіти і науки України він 18 червня 2018 ріжу № 658 «Про реорганізацію закладів професійної (професійно-технічної) освіти Донецької області» Соледарський професійний ліцей (код ЄДРПОУ 02542337) припинено шляхом приєднання до Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (код ЄДРПОУ 02542283) та створено на базі припиненого Соледарського професійного ліцею філію Центру за адресою: Донецька область, м. Соледар, вул. Соледарська, 1-А. Центр є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Соледарського професійного ліцею Утворено комісію з припинення Соледарського професійного ліцею. Комісії визначено установити строк заявлення кредиторами вимог два місяці з дня оприлюднення повідомлення пре припинений закладів, зокрема Соледарського професійного ліцею; скласти передавальний акт із зазначенням в ньому положень про правонаступництво Центру щодо всіх зобов`язань Закладів стосовно всіх їх кредиторів і дебіторів (боржників), включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами на дату завершення припинення. За даними Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань строк, визначений засновниками або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог встановлено до 25.08.2018 року Головою комісії з припинення (ліквідатором) визначено ОСОБА_4 .

Починаючи, з 28.01.2020р. відповідач на порушення вимог ч.3 ст. 119 КЗпП України продовжує не виплачувати позивачеві середній заробіток. 31.08.2020р. позивача було звільнено за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. Тим не менш середній заробіток позивачу за період з 28.01.2020р. по 31.08.2021р. не виплачене до теперішнього часу, що підтверджується Випискою по надходженням по картці позивача. Протягом двох календарних місяців перед вступом на військову службу позивач не працював, у зв`язку з чим середня заробітна плата повинна обчислюватися, виходячи з виплат за попередні повні два місяці фактичної роботи позивача до надання щорічної відпустки, тобто за період з травня 2017 року по червень 2017 року. З урахуванням викладеного розмір середньоденної заробітної плати позивача становить: 4435,15 грн. (травень 2017 року) + 6509,90 грн. (червень 2017. року)/33 дні = 331,67 грн. Отже, розмір середньої заробітної плати за період з 28.01.2020р. по 31.08.2020р становить: 331,67 грн. * 148 днів = 49087,16 грн. Розмір компенсації за порушення строків виплати належного позивачу середнього заробітку за період з 28.01.2020р. по 31.08.2020р. дорівнює 8698,35 грн. Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. Між тим, з часу вступу позивача на військову службу та по день звільнення з роботи щорічна відпустка йому не надавалась та відповідна компенсація за її невикористання не виплачувалась. Враховуючи наведені норми, позивач вважає, що час мобілізації або особливий період в розумінні п.2. ч.1ст.9 Закону України «Про відпустки» є часом, коли працівник фактично не працює, але за ним згідно з законодавством зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6000 гривень. З урахуванням викладеного розмір компенсації за невикористані, позивачем відпустки за 2018-2020 роки становить: (6000,00 грн. * 36 міс.) / 757 днів * 168 днів = 47936,59 грн.

Водночас неправомірними діями відповідача, який порушивши вимоги вищенаведених норм законодавства, допустив невиплату позивачу середнього заробітку, позивачу завдано також моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою відносно себе як працівника. Зазначені моральні страждання полягають у виникненні та тривалості у позивача неприємних тяжких відчуттів, за яких він наразі переживає емоційний дискомфорт та стрес, що викликано незаконними діями відповідача, які завдали позивачу душевних страждань, яких він зазнає у зв`язку із втратою свого заробітку, що підсилюється систематичним та триваючим характером даного порушення, а також викликали в позивача відчуття глибокої образи та незахищеності від незаконної поведінки роботодавця та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя в частині вчинення додаткових дій та заходів, витрат часу та. емоційного навантаження для відновлення свого права на належні йому виплати. З урахуванням наведених обставин, враховуючи характер допущеного порушення трудового законодавства, дотримуючись балансу інтересів сторін, позивач вважає за необхідне визначити завдану йому моральну шкоду в розмірі по 50000,00 грн. При визначенні розміру моральної шкоди позивач серед іншого також враховує те, що аналогічні правопорушення відносно нього вчинялись вже неодноразово, що встановлювалося судовими рішеннями, проте відповідач на вказані факти жодним чином не реагує, спонукаючи позивача повторно звертатись до суду за захистом своїх прав.

12.11.2021 року представник відповідача ОСОБА_5 подала до суду відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що відповідач вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги не обґрунтовані належними та допустимими доказами, не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають за наступними підставами. Позивач звертаючись до суду з даним позовом жодним доказом не підтвердив факт здійснення ним військової служби за контрактом саме у цей період. Так суду наданий лише контракт від 31.08.2017 року у якому не має жодної відмітки про те, що позивач виконав цей контракт у повному обсязі. Надана суду копія військового квитка також містить у собі лише відомості щодо початку служби у в/ч НОМЕР_6 у 2017 році. Також із заявою про перерахування грошових коштів на його картковий рахунок позивач до відповідача не звертався, номер рахунку та інші необхідні відомості не вказував. За таких обставин відповідач не мав законних підстав для здійснення виплат позивачеві, який більше до навчального закладу за виплатою не звертався. Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженим постановою Кабінету Міністрів України в 17 липня 2003 р. № 1078 у п. 3 встановлено, що до об`єктів індексації не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати. В даному випадку мова йде саме про виплати, які визначаються із середнього заробітку позивача. Ці виплати відносяться до гарантій та пільг військовослужбовців, а не до реальної заробітної плати і регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що вказано у ст. 119 КЗпП України. У зазначеному законі прямо встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону. Індексація середнього заробітку за ст. 119 КЗпП України цим законом не передбачена. Окрім того детальний розрахунок застосованих індексів інфляції не наданий суду. Більше того, позивач працював до 31.08.2020 року, а у таблиці вказаний, як нібито нарахований середній заробіток за місяці, в які позивач вже не знаходився на службі і не працював в ДНЗ (вересень 2020 року - серпень 2021 року) та нарахована компенсація з жодним чином не обґрунтованими індексами інфляції, правомірність застосування яких позивачем неможливо перевірити. Це має принципове значення оскільки індексація нараховується лише у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації , який встановлюється в розмірі 103%. Окрім того відповідач вважає, що оскільки позивач не обґрунтував правомірність своїх основних вимог, то індексація не повинна здійснюватись у зв`язку із ненаданням позивачем відповідачеві доказів того, що у вказаний ним у позові період він дійсно здійснював військову службу у ЗСУ.

Позивач помилково вважає, що йому повинні були бути надані відпустки відразу за двома місцями роботи: за місцем проходження військової служби та за місцем збереження середнього заробітку. Ст.119 КЗпП України не передбачає здійснення виплат за невикористану відпустку, такі вимоги можуть бути заявлені позивачем до військової частини, де він працював за контрактом, у даному випадку відповідач є неналежним відповідачем. Виплата середнього заробітку не зобов`язує відповідача оплачувати не використані позивачем відпустки за місцем служби, оскільки позивач реально не працював в державному навчальному закладі, мав право на відпустки та компенсацію за їх використання за місцем роботи за контрактом, якщо він там здійснював військову службу за контрактом, а відповідач, навіть якщо б хотів та мав змогу надати йому таку відпустку, то не міг реально це зробити, бо це не передбачено законом.

Згідно з наданим позивачем рішенням суду від 09.12.2020 року позивач звертався до суду 27.01.2020 року у зв`язку із невиплатою йому середнього заробітку. У період з дня його звільнення 31.08.2020 року до дня постановлення рішення суду 09.12.2020 року позивач вже був обізнаний, що йому не виплачується середній заробіток і до дати звільнення, причину такої невиплати (відсутність доказів відносно перебування в лавах ЗСУ у вказаний ним період) і мав час та змогу (три місяці) збільшити розмір заявлених позовних вимог, однак він, на нашу думку навмисне не скористався цією обставиною і не надав відповідачеві підтвердження його перебування в лавах ЗСУ за контрактом, з метою пред`явити ще раз у подальшому вимоги щодо моральної шкоди. Це свідчить про те, що невиплата відповідачем середнього заробітку позивачу не вимагала від позивача ОСОБА_3 здійснення значних додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки він отримував заробітну плату під час проходження військової служби, отримав 23.02.2021 року 119 372 грн. та 5000 грн. моральної шкоди за рішенням суду і суду не надано належних доказів, що ним було втрачено нормальні життєві зв`язки. Тож ці вимоги не обґрунтовані і не підлягають задоволенню. Також позивачем не враховано, що заявлена ним сума середнього заробітку розрахована ним без врахування сум обов`язкових платежів і податків.

16.11.2021 року представник позивача ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якому зокрема зазначив, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, і особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, за змістом вказаних норм зазначені вище гарантії існують в силу закону, а не в залежності від звернення працівника з окремою заявою до роботодавця про їх надання, а тому середній заробіток працівникам, перелік яких визначено у ст. 119 КЗпП України має виплачуватись роботодавцем автоматично в силу відповідного статусу такого працівника. До того ж час повідомлення працівником роботодавця про наявність підстав для виплат, визначених ст. 119 КЗпП України не є часом, з якого починаються відповідні виплати, оскільки вказана норма відповідних обмежень не містить. Водночас в даному випадку з матеріалів справи вбачається, що між сторонами вже існували два судових процеси з приводу стягнення виплат, передбачених ст.119 КЗпП України, за попередні періоди, рішення в яких укладені на користь позивача та які виконані відповідачем, де встановлювались відповідні факти проходження позивачем військової служби, часу прийняття його на військову службу та надавались відповідні документи на підтвердження цих фактів. Вказане в сукупності безумовно свідчить про обізнаність відповідача пре перебування позивача на військовій службі. Додатково про таку обізнаність свідчить також і те, що відповідач, будучи обізнаним про відсутність позивача на роботі з 31.08.2017р., не звільняв його у зв`язку з прогулом оскільки був обізнаний про причини такої відсутності - перебування позивача на військовій службі та про існування відповідних гарантій працівника у такому випадку. Отже, доводи відповідача про відсутність у нього відомостей про проходженню позивачем військової служби безпідставні.

Додатково при звільненні відповідач у позивача ці відомості також не витребував, а відповідні посилання відповідача з цього приводу не ґрунтуються на доказах. З цих же підстав не заслуговують на увагу і зауваження відповідача на відсутність підтвердження факту проходження позивачем військової служби у спірний період. Додатково позивач на підтвердження вказаної обставини також вважає за необхідне надати до матеріалів справи копію Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині) від 30.08.2020р., згідно з яким позивач звільнений з військової служби. З 30.08.2020р. позивача виключено із списків особового складу частини, а з продовольчого забезпечення з 31.08.2020р. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 3 роки 00 місяців, пільгова - 3 роки 00 місяців 20 днів, загальна - 6 років 00 місяців 20 днів. Посилання відповідача на те, що позивач міг заявити відповідні вимоги також під час розгляду попередньої судової справи № 219/695/20 не ґрунтуються на Законі, адже позивач вправі збільшити розмір позовних вимог лише до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України). До того ж наведена відповідачем обставина не є тією підставою, яка відповідно до закону має наслідком відмову в задоволенні вимоги про стягнення належної позивачу суми середнього заробітку. Також не є такою підставою відсутність заяви позивача про перерахування відповідної суми на його рахунок (оскільки такий обов`язок існує у відповідача в силу закону незалежно від заяви працівника), а також необізнаність відповідача про платіжні реквізити позивача. До того ж такі реквізити відповідачу були відомі, адже останній вже неодноразово сплачував на рахунок позивача відповідні платежі за попередніми судовими рішеннями, а до вступу позивача на військову службу - заробітну плату та інші належні працівнику платежі. Крім того, до позовної заяви позивачем додано виписку з банківського рахунку, яка містить в собі відповідні реквізити, проте відповідач цими відомостями для розрахунку також не скористався. Інші способи розрахунків з позивачем відповідач також не використав. З огляду на викладене доводи відповідача про відсутність підстав для виплати позивачеві середнього заробітку є неспроможними.

Також безпідставними є доводи відповідача щодо заперечення проти вимог про стягнення компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку. Відповідач помилково вважає, що відповідні правовідносини врегульовані Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078. Індексація грошових доходів громадян та компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є різними виплатами як за суттю (змістом) так і за призначенням. При чому сама по собі індексація також є різновидом доходу, за несвоєчасну виплату якого проводиться відповідна компенсація. Отже, відповідачем безпідставно ототожнено індексацію грошових доходів громадян та компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати які є різними виплатами та мають різне правове регулювання. Відтак, на правовідносини щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не поширюються нормативно-правові акти щодо індексації грошових доходів громадян, зокрема Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078, а відповідне посилання відповідача на положення цього Порядку є помилковим. Доводи відповідача про неможливість компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку, передбаченого ст. 119 КЗпП України також необґрунтовані. Як зазначено вище, середній заробіток за ст. 119 КЗпП України зберігається особою протягом всього строку військової служби. Тобто ця виплата не має одноразового характеру та підпадає під регулювання ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», адже перелік доходів, за несвоєчасну виплату яких особа має право на компенсацію не є вичерпним, а лише має застереження про те, що такі доходи не можуть мати одноразового характеру.

Щодо розрахунків індексів інфляції позивач зазначає, що такі розрахунки проводяться не позивачем, а Держстатом та є офіційно опублікованими, що вказує на те що вони загальновідомі, а тому відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України доказування не потребують. Безпідставним є й зауваження відповідача щодо обрахування компенсації за місяці які позивач не знаходився на службі та не працював у відповідача (вересень 2020 року - серпень 2021 року). Відповідно до п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частині грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001р., сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множенні місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Отже, індекси споживчих цін, за якими розраховується компенсація втрати частині грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, визначаються за весь період невиплати певного вид) доходів до моменту здійснення такої виплати, а не лише до моменту звільнення позивача, оскільки при звільненні відповідні суми позивав виплачені не були.

Щодо заперечення відповідача в частині компенсації за невикористані відпустки позивач звертає увагу на те, що час мобілізації або в особливий період в розумінні п.2 ч. 1 ст.9 Закону України «Про відпустки» є часом, коли працівник фактично не працює, але за ним згідно з законодавством зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку та після демобілізації працівник має право на таку відпустку. Надання такої відпустки не пов`язано з відпусткою, яку надано працівнику, як військовослужбовцю, за місцем проходження військової служби. Враховуючи викладене, до загального стажу позивача, що дає право на щорічну основну відпустку, має бути зарахований період його фактичної роботи у відповідача та період проходження ним військової служби.

Щодо заперечень в частині вимог про відшкодування моральної шкоди позивач відзначає, що відповідач правильно посилається на положення ст.2371 КЗпП України, проте неправильно її застосовує. Згідно з указаною нормою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач зауважує, що факт заподіяння йому моральної шкоди має місце не тільки внаслідок самого порушення відповідачем прав позивача, які прямо встановлені законом та надані йому як особі з особливим статусом - ветерану війни - учаснику бойових дій, а й внаслідок того, що ці права відповідачем не відновлюються, а, навпаки, порушуються відповідачем регулярно та протягом тривалого часу, незважаючи на неодноразові звернення позивача до суду. Вказане свідчить про відверте ігнорування відповідачем відповідних прав позивача та встановленого судовими рішеннями обов`язку відповідача, що вимагає від позивача додатково організовувати своє життя, докладаючи певних зусиль для отримання належних йому грошових коштів в судовому порядку, які для позивача є джерелом існування, а в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - власністю позивача. Наведене дає достатні підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої відповідачем внаслідок порушення ним трудових прав позивача, що до того ж має триваючий характер, оскільки відповідні права не відновлені до теперішнього часу. При цьому посилання відповідача на те, що позивач не заявляв додаткові вимоги під час розгляду попередньої справи та не надав підтвердження його перебування в лавах ЗСУ не спростовують факту порушення відповідачем трудових прав позивача, що має наслідком заподіяння моральної шкоди. При цьому відповідні доводи відповідача в цій частині також не ґрунтуються на положеннях закону та не можуть бути підставами для відмови у стягненні заподіяної позивачу моральної шкоди з підстав, зазначених вище. До того ж, маючи вже два судових рішення, в яких було встановлено судами як факт перебування позивача на військовій службі так і необхідність виплати йому середнього заробітку за цей час, відповідач об`єктивно мав можливість та обов`язок здійснювати позивачеві відповідні виплати добровільно - в силу закону, не чекаючи наступного судового процесу. Натомість відповідач умисно неодноразово не виконує свого встановленого законом обов`язку, допускаючи повторні аналогічні порушення прав позивача.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві, а також письмових поясненнях, та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

09.08.2023 року представником відповідача ОСОБА_6 подані до суду пояснення у справі в яких зокрема зазначено, що згідно судового рішення від 09.12.2020 року за рішенням суду було стягнуто 119732 грн. 87 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Отже з цієї суми після утримання ПДФО у розмірі 18% та військового збору у розмірі 1,5%, а всього утримань на 19,5% (119732 гри.87 коп. х 19.5% :100= 23347 грн.90 коп.) було перераховано 119732 грн.87 коп. - 23347 грн.90 коп.= 96384 грн.97 коп. Сума 23347 грн.90 коп. була виплачена на погашення заборгованості за наступний період з 28.01.2020 року по червень 2020 року. Ця сума також перерахована після відрахування 19.5% обов`язкових податків та платежів з суми 29003грн.60 коп. Тому фактично позивач вже отримав із заявленої ним нарахованої суми 49087 грн. 16 коп. суму яка разом з податками складає : податки : 29003 грн.60 коп. х 19.5% : 100 = 5655 грн. 70 коп. Отримана сума після відрахувань податків : 29003 грн.60 коп.- 5655 грн.70 коп. = 23347 грн. 90 коп. Тобто без вирахування обов`язкових податків та платежів, сума яка складає нараховану заборгованість складає : 49 087 грн. 16 коп. - 29003 грн.60 коп.= 20085 грн.56 коп., яка за мінусом податків та платежів (19,5%) фактично складає до виплати 20083 грн.56 коп.х19,5 %:100=3916,29 (податки) 20083грн.56коп,- 3916,29 =16167 грн.27 коп. За таких обставин просить врахувати, що позивачеві вже частково була виплачена на картковий рахунок сума 23347 грн.90 коп., що еквівалентно нарахованій сумі 29003 грн. 60 коп., вважає обґрунтованими вимоги лише за період з червня 2021 року на суму 20083 грн. 56 коп., а в іншій сумі слід відмовити, оскільки частково сума була вже виплачена на картковий рахунок позивача.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Званівка, Артемівського району Донецької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.8).

Позивач 22.10.2015 р. прийнятий до Соледарського професійного ліцею викладачем фізичної культури на підставі наказу №222-к від 22.10.2015 року, 01.09.2016 року позивача переведено на посаду керівника фізичного виховання, 31.08.2020 року ОСОБА_3 звільнений за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання згідно ст.38 КЗпП України на підставі наказу № 64-к від 31.08.2020 року, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 від 25.06.2010 року (а.с.9-10).

Згідно контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу укладеного між Командиром військової частини НОМЕР_6 та ОСОБА_3 , останній добровільно взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у ЗСУ протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк Контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 та частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим Контрактом. Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки. Контракт набирає чинності з 31 серпня 2017 року (а.с.11-12).

Згідно військового квитка серія НОМЕР_3 виданого Артемівсько-Дебальцевським ВК Донецької області ОСОБА_3 31.08.2017 року на підставі контракту прийнятий на військову службу за контрактом (а.с.13-14).

Як вбачається з наказу Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» №23-к від 01.03.2019 року на виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 18.06.2018 року № 658 «Про реорганізацію закладів професійної (професійно-технічної) освіти Донецької області шляхом реорганізації (приєднання) до Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» керівника фізичного виховання Соледарського професійного ліцею ОСОБА_3 (ПТН - 3323602319) переведено із Соледарського професійного ліцею з 01.03 2019 року на посаду керівника фізичного виховання в ДНЗ «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (служба за контрактом) на підставі заяв працівників (а.с.27-28).

Згідно виписки по надходженням по картці/рахунку і додатковим рахункам ОСОБА_3 за період з 01.01.2020 по 19.09.2021 року виданої АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 23.02.2021 року надійшло 119732,87 грн. з призначенням платежу: ДНЗ Бахмутське ЦПТО, стягнення коштів виконавчого листа Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19.01.2021 року (а.с.30-34).

Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_3 видано посвідчення серії НОМЕР_5 від 28.08.2018 року, яке надає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (безтермінове) (а.с.35).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.01.2019 року у справі № 219/9299/18 за позовом ОСОБА_3 до Соледарського професійного ліцею про стягнення середнього заробітку; компенсації за порушення строків виплати заробітку та моральної шкоди вирішено стягнути з Соледарського професійного ліцею (код ЄДРПОУ 02542337) на користь ОСОБА_3 , середній заробіток за період з 01 вересня 2017 року по 15 серпня 2018 року у розмірі 79932 (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн. 47 коп., компенсацію за порушення строків виплати середнього заробітку у розмірі 1705 (одна тисяча сімсот п`ять) грн. 71 коп. та моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп., а всього 86638 (вісімдесят шість тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 18 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.15-20).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09.12.2020 року у справі № 219/695/20 за позовом ОСОБА_3 до Соледарського професійного ліцею, Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» про стягнення середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати заробітку та моральної шкоди ухвалено стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (код ЄДРПОУ 02542283) на користь ОСОБА_3 , середній заробіток за період з 16.08.2018 року по 27 січня 2020 року - 119732 (сто дев`ятнадцять тисяч сімсот тридцять дві) грн 87 коп. та моральну шкоду у розмірі 5000 /п`ять тисяч/ грн. (без утримання податків й інших обов`язкових платежів). В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.21-26).

Відповідно до п.3 ч.1ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодекс.

Згідно з положеннями ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про альтернативну (невійськову) службу», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 вказаного Закону визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного Стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема, частиною третьою статті 119 КЗпП України

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пунктів 5, 8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням викладеного розмір середньоденної заробітної плати позивача становить: 4 435,15 грн. (травень 2017 року) + 6509,90 грн. (червень 2017 року)/33 дні = 331,67 грн. Дана обставина встановлена вищезазначеними рішеннями Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.01.2019 р. у справі № 219/9299/18, від 09.12.2020 року у справі №219/695/20.

Згідно п. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що для розрахунку середньої заробітної плати за період з 28.01.2020 року по 31.08.2020 слід застосовувати середньоденний заробіток в розмірі 331,67 грн. Кількість робочих днів складає 148 днів. З урахуванням викладеного розмір середньої заробітної плати за вказаний період становить 331,67 грн. * 148 днів = 49087,16 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо доводів відповідача стосовно часткової виплати суми середнього заробітку за період з 28.01.2020 року по 31.08.2020 року суд зазначає наступне.

За змістом пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як вбачається з рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09.12.2020 року у справі № 219/695/20 за позовом ОСОБА_3 до Соледарського професійного ліцею, Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» про стягнення середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати заробітку та моральної шкоди ухвалено стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (код ЄДРПОУ 02542283) на користь ОСОБА_3 , середній заробіток за період з 16.08.2018 року по 27 січня 2020 року - 119732 (сто дев`ятнадцять тисяч сімсот тридцять дві) грн 87 коп. та моральну шкоду у розмірі 5000 /п`ять тисяч/ грн. (без утримання податків й інших обов`язкових платежів).

Як вбачається з листа Управління державної казначейської служби України у м. Бахмуті Донецької області №05-08/115 від 25.01.2024 року Управлінням прийнято рішення про надання виписки за рахунком НОМЕР_8 , по якому було проведено безспірне списання коштів, згідно виконавчому листу по справі 219/695/20 на користь ОСОБА_3 за період 23.02.2021 року. До листа додано виписку по рахунках 23.02.2021 згідно якої ОСОБА_3 ( НОМЕР_1 ) перераховано на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» 119732,87 грн. з призначенням платежу 0611091;2111;Стяг.коштів зг.викон.листа ОСОБА_7 .міс.суду Дон.обл.від19.01.2021р.по справі№219/695/20 на вик.ріш.Артем.суду Дон.обл.від 12.01.2021 р. (а.с.183-184).

Згідно виписки по надходженням по картці/рахунку і додатковим рахункам ОСОБА_3 за період з 01.01.2020 по 19.09.2021 року виданої АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 23.02.2021 року надійшло 119732,87 грн. з призначенням платежу: ДНЗ Бахмутське ЦПТО, стягнення коштів виконавчого листа Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19.01.2021 року (а.с.30-34).

Згідно Довідки ДНЗ Бахмутське ЦПТО № 605 від 07.12.2021 року Державним навчальним закладом «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_3 : наступні суми: 96384 грн. 97 коп. за рішенням Артемівського міськрайонного суду від 09.12.2020 року. 23347 грн. 90 коп. погашення заборгованості по середньому заробітку за період з 28.01.2020 по червень 2020 року. Усього перераховано: 119732 грн. 87 коп. Довідка підписана директором та головним бухгалтером (а.с.92).

Згідно ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У постанові від 25.03.2024 року у справі №461/2729/22 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав наступний висновок, що «перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання.

Тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів.»

Судом встановлено, що відповідачем було перераховано позивачу в рахунок повного виконання рішення суду від 09.12.2020 року 119732,87 грн. однією сумою, одним платежем, без утримання податку. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази сплати відповідачем сум податків та інших обов`язкових платежів при перерахуванні позивачу суми середнього заробітку за рішенням суду, та в результаті чого виникла зазначена в довідці № 605 від 07.12.2021 року сума в розмірі 23347,90 грн., якою як зазначає відповідач погашено заборгованість по середньому заробітку за період з 28.01.2020 по червень 2020 року.

Щодо зазначення в письмових пояснення відповідача (т.1, а.с.117-122) стосовно виникнення підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за період з 28.01.2020 по 31.08.2020, суд зазначає, що про звільнення позивача у зв`язку із закінченням контракту, відповідачу стало відомо 18.11.2021 р., в той час як сума за попереднім рішенням суду позивачу була виплачена 23.02.2021 р.

Тож суд не приймає до уваги довідку відповідача (т.1, а.с.135), оскільки вона спростовується наведеним та відомостями з Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (т.1, а.с. 183-184) з яких вбачається перерахування суми одним платежем в розмірі 119732,87 грн.

Таким чином, суд не вбачає підстав для виникнення суми переплати, яку можливо зарахувати як часткове погашення суми середнього заробітку відповідно до заявлених позовних вимог.

Щодо стягнення компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку.

Відповідно до ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства установи організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим. Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за яким виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р., сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цій (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих, цін за період невиплати грошового доходу При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-31 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.07.2017р. у справі № 2а-1102/09/2670.

Таким чином, згідно розрахунку зробленого представником позивача у позовній заяві за період з лютого 2020 року по серпень 2021 року, який суд вважає вірним, розмір компенсації за порушення строків виплати належного позивачу середнього заробітку складає 8698,35 грн. та є таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки за 2018-2020 роки та розглядаючи позов в цій частині в межах позовних вимог слід зазначити наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України № 504/96-ВР «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частинами 1 і 3 ст. 2 Закону України 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Частиною 2 ст. 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз вказаних норм закону дає суду підстави вважати, що проходження особою військової служби за призовом під час мобілізації або в особливий період в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 504/96-ВР є часом, коли працівник фактично не працює, але за ним згідно з законодавством зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Аналогічні правові висновки викладенні у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 2140/1471/18.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2019 року у справі №2140/1471/18 зазначив, що «51. Під час мобілізації або в особливий період в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 504/96-ВР є часом, коли працівник фактично не працює, але за ним згідно з законодавством зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, а тому вказаний період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку та після демобілізації працівник має право на таку відпустку. 52. Надання такої відпустки не пов`язано з відпусткою, яку надано працівнику, як військовослужбовцю, за місцем проходження військової служби. Аналогічні роз`яснення надані позивачу Мінсоцполітикою 14.03.2017 року».

Відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (в редакції, чинній на час звільнення позивача) держава забезпечує педагогічним працівникам закладів професійної (професійно-технічної) освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти щорічну, основну відпустку тривалістю не менше 42 календарних днів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1, 6 ст. 6 Закону України «Про відпустки» визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 9 Закону України «Про відпустки» передбачено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку/ зараховуються, серед іншого, час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством, зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Статтею 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, ,на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на. час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Враховуючи викладене суд вважає, що до загального стажу позивача, що дає право на щорічну основну відпустку, має бути зарахований період його фактичної роботи на посаді керівника фізичного виховання Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» та період проходження ним військової служби з 31.08.2017 року по 31.08.2020 року.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8.02.1995р., обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Якщо, у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п.4 Порядку якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру, мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Тобто вказаною нормою закріплено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться виходячи з показника, що в будь-якому випадку не може бути меншим розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Як зазначалось вище та встановлено відповідним судовим рішенням, протягом року, що передував звільненню позивача, заробіток йому відповідачем не сплачувався.

З огляду на зазначене середня заробітна плата в даному випадку обчислюється виходячи з мінімальної заробітної плати на день розрахунку.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 6000,00 грн.

Протягом 2018-2020 років згідно ст. 73 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин встановлено 11 святкових днів протягом календарного року.

Таким чином, кількість календарних днів розрахункового періоду за виключенням святкових та неробочих днів складає:

2018 рік 354 днів;

2019 рік 354 днів;

2020 рік 235 днів (до дні звільнення 31.08.2020 року включно).

354 + 354 + 235 = 943 дня.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про відпустки» керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 04.1997р. № 346, тривалість щорічної основної відпустки керівника фізичного виховання становить 56 календарних днів.

Розглядаючи позов в межах позовних вимог встановлено, що позивачем заявлено в позові стягнення компенсації за невикористані відпустки за 2018-2020 роки, отже кількість календарних днів відпустки розраховуються наступним чином:

2018 рік 56 днів;

2019 рік 56 днів;

2020 рік 36 днів (до дні звільнення 31.08.2020 року включно) (56 / 366 х 235 = 36 днів).

56 + 56 + 36 = 148 днів.

З урахуванням викладеного розмір компенсації за невикористані позивачем відпустки за 2018-2020 роки становить: (6000,00 грн. * 32 міс.) / 943 днів * 148 днів = 30133,62 грн., тож позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

З урахуванням наведених обставин, враховуючи характер допущеного відповідачем порушення трудового законодавства, суд вважає, що позивач поніс моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, переживаннях, докладання додаткових зусиль для організації свого життя, з урахування розміру невиплачених відповідачем сум та строку їх невиплати, встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 1000 гривень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» на користь позивача ОСОБА_3 підлягає стягненню середній заробіток в розмірі 49087,16 грн., компенсація запорушення строківвиплати заробітку в розмірі 8698,35 грн., компенсація за невикористані відпустки в розмірі 30133,62 грн. та моральна шкода в розмірі 1000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи відповідача, які спроствуються дослідженими в судовому засіданні вищевказаними доказами та нормами законодавства.

Суд звертає увагу на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції не гарантує встановлення обставин, на існуванні яких наполягає одна зі сторін. Крім того, хоча вказаний пункт зобов`язує суди обґрунтовувати їхні рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення (див. mutatis mutandis § 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04), § 54 рішення цього ж суду від 28 жовтня 2010 року у справі «Трофимчук проти України» (Trofimchuk v. Ukraine, заява № 4241/03)).

Позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, оскільки має пільги на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.2,5,10-13,76-81,141,258-259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ЄДРПОУ 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 28.01.2020 року по 31.08.2020 року в розмірі 49087 (сорок дев`ять тисяч вісімдесят сім) грн.16 коп.

Стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ЄДРПОУ 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за порушення строків виплати заробітку за період з 28.01.2020 року по 31.08.2020 року в розмірі 8698 (вісім тисяч шістсот дев`яносто вісім) грн. 35 коп.

Стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ЄДРПОУ 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані відпустки за 2018-2020 роки в розмірі 30133 (тридцять тисяч сто тридцять три) грн. 62 коп.

Стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ЄДРПОУ 02542283) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Зобов`язати Державний навчальний заклад «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ЄДРПОУ 02542283) при виплаті ОСОБА_3 суми середнього заробітку у розмірі 49087 (сорок дев`ять тисяч вісімдесят сім) грн.16 коп., суми компенсації за порушення строків виплати заробітку у розмірі 8698 (вісім тисяч шістсот дев`яносто вісім) грн. 35 коп., суми компенсації за невикористані відпустки за 2018-2020 роки в розмірі 30133 (тридцять тисяч сто тридцять три) грн. 62 коп. утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Державного навчального закладу «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ЄДРПОУ 02542283) на користь держави судовий збір у розмірі 1725 (одна тисяча сімсот двадцять п`ять) грн. 96 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 грудня 2024 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державний навчальний заклад «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» (ЄДРПОУ 02542283), місцезнаходження за адресою: Рівненська область, с. Гоща, вул. Незалежності, 82.

Суддя