Рішення

від 28.11.2024 по справі 607/9595/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

28.11.2024

Справа № 607/9595/24

Провадження № 2/331/2121/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді: Жукової О.Є.,

за участю секретаря: Мироненко О.В.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Адміністрації Державної прикордонної служби України: Філіпової Г.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання батька таким, що самостійно займається вихованням, здійснює утримання та догляд неповнолітньої дитини,

СТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, в якому просить визнати його, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що самостійно займається вихованням, здійснює утримання та догляд за неповнолітньою дитиною - сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, щовін та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах, які на даний час розірвано.

Від спільного проживання у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ..

Після початку повномаштабного вторгнення російських військ на територію України йому вдалося евакуюватися на територію, підконтрольну Україні. Проте, його колишня цивільна дружина та син залишилися у м. Бердянську Запорізької області, яке згодом було окуповане військами Російської Федерації та перебуває в окупації і на даний час.

У серпні 2023 року його сину разом із його матір`ю вдалося виїхати з окупованої території. Протягом місяця вони проживали разом з ним у м. Тернополі та сину 26.09.2023р. була оформлена довідка внутрішньо переміщеної особи.

Перебуваючи разом з ним та сином на території Західної України, а саме: в м.Тернополі, відповідачка не хотіла спілкуватися українською мовою, не могла змиритися з тим, що не може проживати в тому оточенні та місці, до якого звикла, а саме: в м.Бердянську, яке зараз окуповане; її не влаштовувала ситуація із зміною місця проживання та нею було висловлено намір виїзду за межі України. Позиція відповідачки про виїзд за кордон без сім`ї ним та сином не поділялася, що зумовило прийняття відповідачкою рішення про виїзд за кордон без них.

Остання залишила дитину з ним та, як йому відомо, виїхала за межі України. З того часу син залишився проживати разом з ним у м. Тернополі виключно під його опікою, а відповідачка фактично зникла з життя дитини. Мати з сином майже не спілкуються, лише холодні поодинокі СМС свідчать про те, що в дитини є мати.

З моменту, коли відповідачка покинула сина, остання фактично не спілкується з дитиною, не займається його утриманням, вихованням та доглядом. Всі обов`язки щодо дитини покладенні виключно на нього.

Зі слів знайомих, з якими він підтримує зв`язок і які перебувають в м.Бердянську Запорізької області, яке на даний час окуповане російськими військами, йому стало відомо, що відповідачку бачили у місті, проте, чи в дійсності це так, він стверджувати не може.

Таким чином, протягом семи місяців він самостійно виховує, утримує та здійснює догляд за неповнолітнім сином. Мати його сина - ОСОБА_3 протягом тривалого часу не бере участі у вихованні, догляді за дитиною та фактично відсутня у житті сина, її фактичне місце перебування достовірно йому і невідоме.

Інших родичів, які могли б здійснювали догляд за сином та займалися його вихованням на підконтрольній території України, немає.

На даний час на території України тривають військові дії. Знаходження на території України з неповнолітньою дитиною є досить небезпечним, що не дає можливості дитині нормально розвиватись, навчатись. Для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини він вважає за доцільне переїзд сина за кордон. Проте, без підтвердження факту того, що він самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином без будь- якої сторонньої допомоги та участі матері , він не матиме права перетину державного кордону України у період дії військового стану.

Крім того, без підтвердження факту того, що він самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері, може виникнути ситуація, що він може бути у будь-який час мобілізований, і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері чи будь-яких інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатись її вихованням.

З огляду на вказане, така ситуація є вкрай небезпечною для подальшої долі його неповнолітньої дитини, через що позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2024 року справу передано за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2024 року провадження по справі відкрите.

Відповідач правом на подання відзиву не скористалася.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2024 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2024року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

08.11.2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 надав пояснення на позов, в яких в задоволенні заяви просив відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що ОСОБА_2 знаходиться на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 з 12.10.2004 року.

З 24.02.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 не прибув у порушення вимог Закону Країни «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З урахуванням того, що ОСОБА_2 в теперішній час мешкаєте за адресою: АДРЕСА_1 , то в його діях (бездіяльності) вбачається склад адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, ОСОБА_2 повинен стати на військовий облік за місцем свого фактичного проживання у м. Тернопіль.

Таким чином вважає, що у якості третьої особи необхідно залучити відповідний ІНФОРМАЦІЯ_8 , де фактично мешкає ОСОБА_2 .

Однак, суд вважає, що клопотання представника ІНФОРМАЦІЯ_7 про залучення третьої особи не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Зі змісту ч. 1 ст. 53 ЦПК України вбачається, що заява про залучення третьої особи в загальному позовному провадженні може бути подана виключно до закінчення підготовчого провадження.

Враховуючи, що ухвалою суду від 25 вересня 2024 року підготовче провадження у справі закрите та призначено справу до розгляду по суті, підстави для задоволення заяви про залучення третьої особи відсутні.

У вступному слові представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала, наполягала на його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_6 , належним чином повідомлена про час та місце слухання справи, до судового засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не надала , в зв`язку з чим на підставі ч.3 ст. 223, ч.1 ст. 280 ЦПК України справу розглянуто у відсутність відповідача на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Представник третьої особи Адміністрації Державної прикордонної служби України Філіпова Г.М. в задоволенні позовних вимог просила відмовити, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що він є батьком ОСОБА_4 , крім того, зазначила, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень шляхом співпадіння прізвища та ім`я позивача встановлено наявність рішень про стягнення з ОСОБА_2 аліментів та про притягнення його до відповідальності за вчинення домашнього насильства.

Представник Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в наданому клопотанні просив справу розглянути у його відсутність за наявними матеріалами справи. Також надав суду рішення про відмову у наданні висновку органу опіки та піклування у вказаній справі, яке вмотивоване тим, що нормами чинного законодавства не передбачено надання висновку органу опіки та піклування у справах щодо про визнання батька таким, що самостійно займається вихованням, здійснює утримання та догляд за неповнолітньою дитиною.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_7 , належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, у зв`язку з чим на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність на підставі доказів, наявних в матеріалах справи та з урахуванням наданих пояснень.

Допитаний в судовому засіданні в режимі відео конференції з Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він познайомився з ОСОБА_2 у вересні 2023 року. Позивач мешкає з ним в одному будинку у сусідньому під`їзді. Йому відомо, що позивач мешкає разом з сином ОСОБА_8 , підлується про нього, водить його до поліклініки. Мати дитини він жодного разу не бачив, зі слів позивача йому відомо, що мати дитини перебуває на тимчасово окупованій території. Також, позивач просив його потурбуватися про сина, якщо його заберуть в армію, оскільки його батьки також перебувають на тимчасово окупованій території.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи, показання свідка ОСОБА_7 , дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 06.11.2009р. відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, актовий запис № 1014.

Згідно довідки від 10.04.2022 року № 6117-5000902995 ОСОБА_2 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно довідки від 26.09.2023 року № 6117-5002973427 також взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору оренди квартири від 12 вересня 2023 року , акту ОСББ «Серпневі мальви» , акту обстеження умов проживання, позивач винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає разом з сином ОСОБА_8 . Дитині створені належні умови проживання.

Згідно довідки Тернопільської спеціалізованої шкоди 1-3 ступенів №7 , ОСОБА_9 навчається у 8-му класі з жовтня 2023. Характеристикою на дитину встановлено, що батько приділяє належну увагу вихованню та навчанню сина.

Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Тернопільської міської ради , ОСОБА_4 первинну медичну допомогу надає лікар-педіатр ОСОБА_10 , дитину в поліклініку супроводжує батько ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_2 , звертаючись до суду із вказаним позовом , просить суд визнати його таким, що самостійно займається вихованням, здійснює утримання та догляд за неповнолітнім сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Відповідно ч.1 ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30). При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, а підставою позбавлення батьківських прав відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах:

«74.Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

75. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини…

80.Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом…

84.Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом…

87. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.»

З наведеного слідує, що для встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком необхідно встановити на підставі належних доказів один або декілька юридичних фактів, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Позивач, звертаючись до суду, зазначив, що мати дитини ОСОБА_3 проживає окремо, не бере участі у вихованні сина.

Такі твердження в силу ст. 141 СК України суд розцінює критично, оскільки проживання матері окремо від дитини не впливає на обсяг її прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Разом з тим, ОСОБА_2 не надав доказів того, що мати умисно ухиляється від виконання обов`язків чи реалізації прав щодо виховання чи утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_11 .

Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень Бердянським міськрайонним судом Запорізької області 05 лютого 2018 року у справі № 310/646/18 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІПН НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі - однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 01.02.2018р., до досягнення дитиною повноліття.

При цьому, суду не було надано жодних доказів того, що позивач вживав якихось заходів для оспорювання цього судового наказу та стягнення аліментів на утримання сина з відповідачки на свою користь.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Зважаючи на те, що позивач не довів, що мати дитини в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позовні вимоги про визнання батька таким, що самостійного виховує та здійснює утримання неповнолітньої дитини є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Разом з тим, суд враховує положення частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, у якій зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по- перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У той же час, позивачем не було доведено належними доказами нагальної необхідності вивезення сина за межі України та неможливості забезпечити йому належні умови проживання та навчання у м. Тернополі.

Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини щодо стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина , суд приходить до висновку , що підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

Керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання батька таким, що самостійно займається вихованням, здійснює утримання та догляд неповнолітньої дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складений 02 грудня 2024 року.

Суддя: О.Є. Жукова