Ухвала

від 02.12.2024 по справі 520/9085/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

02 грудня 2024 р. Справа № 520/9085/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Чернігівської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 року по справі № 520/9085/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІЗОН ТРЕЙД"

до Чернігівської митниці

про визнання протиправним та скасування рішень, карток відмови,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІЗОН ТРЕЙД" до Чернігівської митниці про визнання протиправним та скасування рішень, карток відмови.

На зазначене рішення суду Чернігівська митниця подала апеляційну скаргу. Апелянтом також заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Харківській області про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням причин пропуску цього строку та обґрунтованих підстав для його поновлення з відповідними доказами. Роз`яснено апелянту, що відповідно до статті 299 КАС України питання про відмову у відкритті апеляційного провадження буде вирішено протягом п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

Копії зазначених вище ухвал отримано апелянтом 20.11.2024 р. (з урахуванням приписів абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 251 КАС України), що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в підсистемі "Електронний суд".

22.11.2024 р. від Чернігівської митниці надійшло клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, а також заявлене клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги в частині сплати судового збору.

В обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження відповідач посилається на те, що апеляційна скарга митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 подана 12.07.2024, але при поданні апеляційної скарги посадовою особою митниці допущена технічна помилка, оскільки апеляційна скарга подана до Шостого апеляційного адміністративного суду замість Другого апеляційного адміністративного суду. Зазначає, що в цей же день вказана помилка була виявлена посадовою особою митниці та подана заява до Шостого апеляційного адміністративного суду про відкликання апеляційної скарги від 12.07.2024. Також вказує, що 16.07.2024 посадовою особою митниці повторно через ЄСІТС «Електронний суд» подана апеляційна скарга на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024, але знову при поданні апеляційної скарги представником митниці допущена технічна помилка та обрано Шостий апеляційний адміністративний суд замість Другого апеляційного адміністративного суду. Посилається на те, що 06.11.2024 № 01 (вх. митниці від 06.11.2024 р. № 8497/13/7.11-1/14) до митниці звернулося ТОВ «ФРІЗОН ТРЕЙД» із заявою про повернення митних платежів у справі № 520/9085/24. При відпрацюванні документів у справі № 520/9085/24 виявлено, що апеляційна скарга подана не за територіальною підсудністю суду І інстанції. У зв`язку із ситуацією, що виникла, митницею невідкладно підготовлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке разом з апеляційною скаргою митниці 11.11.2024 подано до Другого апеляційного адміністративного суду. Також посилається на наявність конституційного права на апеляційне оскарження, на практику ЄСПЛ.

Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку апеляційного оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги/відмови у відкритті апеляційного провадження за вперше поданою апеляційною скаргою до дати повторного звернення з апеляційною скаргою.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду ухвалене 17.06.2024 року.

Апеляційна скарга подана до Другого апеляційного адміністративного суду лише 11.11.2024 р.

Колегія суддів зазначає, що право на апеляційне оскарження закріплено також у статті 293 КАС України і реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги передбачені у статті 296 КАС України, пунктом 1 частини п`ятої якої передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З резолютивної частини тексту рішення Харківського окружного адміністративного суду вбачається, що судом було роз`яснено порядок оскарження цього судового рішення, зокрема вказано, що рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У пункті 4 частини першої статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Тобто, вказаною нормою закону однією з обставин, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, є визнання неповажними наведених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, у пункті 40 справи Пономарьов проти України (заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.

Окрім цього 20.09.2022 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі Завалій та інші проти України (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах Пономарьов проти України (заява №3236/03, від 03.04.2008) та Устименко проти України (заява №32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

За висновком Суду, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявників.

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ілхан проти Туреччини ((В.П.), №22277/93, 27.06.2000, параграф 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Цей висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 520/109/20.

Верховний Суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 у справі Каменівська проти України (заява № 18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guirin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pirez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).

Колегія суддів також відзначає, що питання поновлення процесуального строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, є процедурним і вирішується шляхом постановлення судом апеляційної інстанції відповідної ухвали, яка повинна бути належним чином мотивована й містити, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення цього строку або для відмови у такому поновленні, норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу.

Питання належної мотивації судом свого висновку щодо поновлення строку на апеляційне оскарження досліджувалось Верховним Судом й у постанові від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15, у якій колегія суддів, здійснивши аналіз норм процесуального права, якими регламентовано строки апеляційного оскарження, та врахувавши усталену практику Європейського суду з прав людини, навела такі правові позиції: - …апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Вищевикладене дає колегії суддів підстави для висновку про те, що апеляційний перегляд справи належить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Право на апеляційний перегляд справи гарантується, однак його реалізація повинна відбуватись з дотриманням встановлених процесуальним законом вимог, зокрема, в межах визначеного строку апеляційного оскарження.

Це право повинно реалізовуватись зацікавленими особами добросовісно, без зайвих зволікань, а строк апеляційного оскарження може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюються існуванням об`єктивних обставин, підтверджених доказами. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних з його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Як зазначалося вище, ключовим аргументом, з яким відповідач пов`язує наявність підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, як такого, що був пропущений з поважних причин, є те, що апеляційна скарга митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 подана 12.07.2024, але при поданні апеляційної скарги посадовою особою митниці допущена технічна помилка, оскільки апеляційна скарга подана до Шостого апеляційного адміністративного суду замість Другого апеляційного адміністративного суду. Зазначає, що в цей же день вказана помилка була виявлена посадовою особою митниці та подана заява до Шостого апеляційного адміністративного суду про відкликання апеляційної скарги від 12.07.2024. Також вказує, що 16.07.2024 посадовою особою митниці повторно через ЄСІТС «Електронний суд» подана апеляційна скарга на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024, але знову при поданні апеляційної скарги представником митниці допущена технічна помилка та обрано Шостий апеляційний адміністративний суд замість Другого апеляційного адміністративного суду. Посилається також на те, що 06.11.2024 № 01 (вх. митниці від 06.11.2024 р. № 8497/13/7.11-1/14) до митниці звернулося ТОВ «ФРІЗОН ТРЕЙД» із заявою про повернення митних платежів у справі № 520/9085/24.

Надаючи оцінку цим доводам відповідача, колегія суддів зазначає, що при постановленні ухвали суду від 18.11.2024 р. судом апеляційної інстанції було враховано наявність факту помилки в частині обрання в ЄСІТС Шостого апеляційного адміністративного суду, як суду до якого подана апеляційна скарга.

Разом з тим, в цій же ухвалі суд апеляційної інстанції зазначав, що згідно відмостей є Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 р. задоволено заяву Чернігівської митниці про відкликання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу Чернігівської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІЗОН ТРЕЙД» до Чернігівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, карток відмови повернуто апелянту разом із доданими до скарги матеріалами.

Зміст ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 р. свідчить про те, що апеляційну скаргу повернуто Чернігівській митниці на підставі поданою митним органом заяви про відкликання апеляційної скарги.

Тобто, станом на 23.09.2024 р. відповідачу було достеменно відомо про подання ним апеляційної скарги на рішення суду від 17.06.2024 р. до Шостого апеляційного адміністративного суду, а не до Другого апеляційного адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

В свою чергу, ані в апеляційній скарзі, яка подана до Другого апеляційного адміністративного суду 11.11.2024 р., ані в поданому клопотанні про поновленні строку на апеляційне оскарження від 22.11.2024 р. жодних обґрунтувань щодо вказаної вище обставини відповідач не наводить, зокрема, не вказує про дату отримання ним копії ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 р. та не зазначає про дії, які були вчинені митним органом щодо подання апеляційної скарги у найкоротші (розумні) строки, оскільки після постановлення Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали від 23.09.2024 р. до моменту подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду минуло 48 днів.

Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги до належного суду є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальності за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Апелянт, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги до належного суду.

Твердження відповідача про наявність конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення судова колегія у розрізі спірних правовідносин вважає помилковим.

Так, обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії, справа Креуз проти Польщі).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Посилання відповідача, який є суб`єктом владних повноважень та виконує функції держави, на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає недоречними, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади. Правові висновки ЄСПЛ не можуть бути застосовані у порядку аналогії для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, бо головним обов`язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи скаржника щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження як такого, що пропущений з поважних причин є необґрунтованими.

Згідно з ч. 3 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 299, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Чернігівської митниці про поновлення строку апеляційного оскарження відмовити.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Чернігівської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 року по справі № 520/9085/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІЗОН ТРЕЙД" до Чернігівської митниці про визнання протиправним та скасування рішень, карток відмови.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. ЧалийСудді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов