Окрема думка

від 27.11.2024 по справі 280/5064/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа №280/5064/20

адміністративне провадження №К/9901/24080/21

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Стародуба О.П.

у справі №280/5064/20 за позовом Приватного акціонерного товариства "Розівський елеватор" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Запорізької області Білай Олени Павлівни, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, третя особа: Андрівська сільська рада Бердянського району Запорізької області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

щодо постанови Верховного Суду від 27.11.2024, в частині залишення касаційної скарги Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради без задоволення, а постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 - без змін.

Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, передбачених п. 4.2. Договору, оскільки відповідна сума витрат на правову допомогу, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу у розмірі 2500 грн. (з врахуванням часткового задоволення позовних вимог).

Крім того Суд виходив з того, що висновки про наявність права на компенсацію таких витрат (гонорару успіху) за рахунок іншої сторони після ухвалення судового рішення містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в якій Велика Палата вже вирішувала питання про стягнення аналогічних витрат «гонорару успіху» у іншій справі за участю того самого заявника.

На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити щодо рішення Верховного Суду у цій справі окрему думку.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону №5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом наведених норм для усіх судових витрат встановлено однакові правила щодо їх доведення відповідними доказами.

Частина 1 ст. 143 КАС України визначає, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі №340/2823/21 дійшов наступних висновків:

"Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України".

В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

У постанові від 30.09.2020 у справі №826/10120/18 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

"…Враховуючи положення статті 134 КАС України, на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

…Дослідивши долучені до касаційної скарги документи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки представником позивача всупереч положень статті 134 КАС України не надано жодного належного документу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касовий чек), який би свідчив про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, у передбаченому сторонами розмірі."

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем було додано лише попередній орієнтовний розрахунок понесених судових витрат. (т. 1 а.с. 91).

В подальшому, до ухвалення рішення у справі позивачем до суду було подано заяву від 20.10.2020, в якій повідомлено, що докази судових витрат на професійну правничу допомогу будуть подані не пізніше 5 днів після ухвалення рішення. (т. 1 а.с. 134)

Водночас, жодних причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів у вказаній заяві позивачем вказано не було.

03.02.2021, після ухвалення рішення у справі, позивачем до суду було подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо судових витрат, до якої додано:

- Акт про надання послуг за Договором про надання правової допомоги №4 від 03.01.2018 за змістом якого загальна вартість послуг адвоката за надані послуги становить 10000 грн.;

- Договір про надання правової допомоги №4 від 03.01.2018;

- Додаткову угоду №7 до Договору про надання правової допомоги №4 від 03.01.2018;

- копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- докази направлення заяви з доданими до неї документами відповідачу.

Водночас, жодних доказів оплати витрат на правову допомогу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а відтак і понесення позивачем таких витрат, суду надано не було.

Покликання позивача в обґрунтування доводів касаційної скарги на неможливість складення акту про надання послуг до завершення розгляду справи є безпідставним, оскільки за загальними правилами відшкодуванню підлягають лише реально понесені та належним чином підтверджені судові витрати, а саме по собі продовження судового розгляду не є тією обставиною, що перешкоджає надати докази уже понесених судових витрат.

Покликання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 є безпідставними, оскільки зазначена постанова Верховного Суду не містить висновків про те, що гонорар адвокату, відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", підлягає відшкодуванню незалежно від попереднього понесення таких витрат та незалежно від наявності доказів понесення таких витрат.

Аналогічних висновків у питанні відшкодування витрат на правову допомогу дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 280/429/19 за участю того ж позивача.

Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

За змістом частини першої статті 346 КАС України висновок про застосування норм права, від якого колегія суддів має намір відступити, може бути викладено не обов?язково в постанові Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Відповідно до частини четвертої статті 347 КАС україни про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Водночас, Верховний Суд в складі судової палати рішення про відступ від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові від 22.05.2024 у справі № 280/429/19, не приймав.

За таких обставин вважаю, що для іншого висновку щодо застосування норм права, ніж уже сформованого колегією суддів Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі №280/429/19, справу №280/5064/20 необхідно було передати на розгляд судової палати.

Суддя

О.П. Стародуб