Рішення

від 25.10.2024 по справі 183/8212/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/8212/24

№ 2/183/3620/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2024 року м. Самар

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

07 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування позову з урахуванням уточнених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 26 квітня 1974 року вона була прийнята на роботу до Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика».

Наказом № 13 від 03 червня 2024 року її було звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

На момент звільнення позивача Придніпровська геофізична розвідувальна експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» має заборгованість по заробітній платі перед позивачем, яка станом на 11 червня 2024 року складала114 601,25 грн.

Відповідачем частково було сплачено заборгованість у загальному розмірі 25 917,24 грн., тому заборгованість по заробітній платі складає 88 684,01 грн.

На чисельні звернення позивача з приводу виплати заборгованості по заробітної платі, роботодавець розрахунку не здійснив.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 88 684,01 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2024 року по 25 жовтня 2024 року включно.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме долучення документів, що підтверджують сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн.

14 серпня 2024 року на виконання даної ухвали ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, згідно якої усунула недоліки позову, долучивши квитанцію про сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. В частині пред`явлених вимог до Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» відмовлено у відкритті провадження у справі.

Таким чином, судом розглядались позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника останній просив розглядати справу за його відсутності, уточні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» в судове засідання не з`явився, в той же час звернувся до суду з відзивом, згідно якого вимоги не визнав та просив у позові відмовити. Зокрема зазначив, що саме на роботодавця покладено обов`язок провести розрахунок з працівником. Відповідно до п. 7.3 Положення про Придніпровську геофізичну розвідувальну експедицію Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», затвердженого наказом від 03 жовтня 2018 року № 116, Експедиція несе відповідальність за своєчасну виплату заробітної плати працівникам. Заборгованість із виплати заробітної плати виникла через нестачу коштів внаслідок відсутності державного замовлення на виконання геологорозвідувальних робіт, а також через те, що площі, на яких виконувались роботи, та виробничі потужності Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції на даний час знаходяться на територіях, тимчасово окупованих російською федерацією або в зоні активних бойових дій. Крім того, згідно п. 2.1.1. Галузевої угоди між Державною службою геології та надр України і Всеукраїнською профспілкою працівників геології, геодезії та картографії, Державна служба геології та надр України зобов`язана забезпечувати повне та ритмічне фінансування геологорозвідувальних робіт відповідно до затверджених державним бюджетом обсягів видатків на них, зміцнення економічного стану підприємств, збільшення обсягів договірних робіт та інвестицій. Крім того, не погоджується із заявленою сумою та розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки з урахуванням положень п.п. 2 та 8 Порядку № 100 середня заробітна плата позивача, яка використовується при обрахунку середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільнені повинна бути обрахована від виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому позивача звільнено (тобто червню 2024 року), та які є останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача, тобто за травень та квітень 2024 року.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що згідно наказу № 160-к від 26 квітня 1974 року позивача ОСОБА_1 з 26 квітня 1974 року було прийнято на роботу до Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», що підтверджується записами в трудовій книжці серії.

Наказом (розпорядженням) Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «УКРГЕОФІЗИКА» № 13 від 03 червня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади геофізика 1 категорії Придніпровської ГРЕ за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі поданої заяви.

Згідно з довідки Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» № 146 від 24 червня 2024 року, підписаної начальником Придніпровської ГРЕ, ОСОБА_1 дійсно працювала в Придніпровській ГРЕ на посаді геофізика 1 категорії Придніпровської ГРЕ та заборгованість Придніпровської ГРЕ по заробітній платі перед нею станом на 11 червня 2024 року становить 114 601,25 грн.

Встановлено та сторонами не заперечується, що відповідачем Державним геофізичним підприємством «УКРГЕОФІЗИКА» під час розгляду даної справи позивачу ОСОБА_1 було сплачено заборгованість по заробітні платі у загальному розмірі 25 917,24 грн.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці».

Положеннями статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст. 115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В свою чергу, приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, лежить на працедавцеві.

Як вже встановлено, згідно довідки Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» № 146 від 24 червня 2024 року заборгованість Придніпровської ГРЕ по заробітній платі перед позивачем станом на 11 червня 2024 року становить 114 601,25 грн., при цьому під час розгляду відповідачем було сплачено заборгованість по заробітні платі у загальному розмірі 25 917,24 грн., а тому розмір заборгованості складає 88 684,01 грн.

Оцінюючи доводи відповідача, про те, що саме на роботодавця покладається обов`язок провести розрахунок, суд виходить з наступного.

Так, приписами ст. 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Приписами ст. 95 ЦК України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно з п. 1.6 Положення про Придніпровську геофізичну розвідувальну експедицію Державного підприємства «Укргеофізика», Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція Державного підприємства «Укргеофізика» не є юридичною особою, представляє інтереси Державного підприємства «Укргеофізика» і здійснює його функції або їх частину, що пов`язана з діяльністю Експедиції, та наділена самостійно при здійсненні фінансово-господарської діяльності в межах, визначених цим Положенням, рішенням керівника Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», довіреністю, виданої Підприємством начальнику Експедиції.

П. 1.9 зазначеного Положення визначено, що експедиція має окремий баланс, який входить складовою частиною в єдиний баланс Підприємства. Експедиція має право відкривати від імені та в інтересах Підприємства поточні рахунки в установах банків. Експедиція також має печатку із своїм найменуванням.

Згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція є відокремленим підрозділом Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика».

Філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Оскільки Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція Державного підприємства «Укргеофізика», в силу ст. 95 ЦК України є відокремленим підрозділом Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» та не є юридичною особою, не наділена цивільною-процесуальною дієздатністю, у зв`язку з чим не може виступати стороною у цивільному процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 червня 2021року у справі № 760/32455/19.

Отже, саме з відповідача ДГП «Укргеофізика» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі у зазначеному вище розмірі.

При цьому посилання відповідача ДГП «Укргеофізика» на те, що заборгованість з виплати заробітної плати виникла через нестачу коштів внаслідок відсутності державного замовлення на виконання геологорозвідувальних робіт, а також через те, що площі, на яких виконувались роботи, та виробничі потужності Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції на даний час знаходяться на територіях, тимчасово окупованих російською федерацією або в зоні активних бойових дій та те, що Державна служба геології та надр України зобов`язана забезпечувати повне та ритмічне фінансування геологорозвідувальних робіт відповідно до затверджених державним бюджетом обсягів видатків на них не є належними та допустимими доводами для висновку про допустимість, необхідність в демократичному суспільстві обмеження конституційного права позивача, передбаченого ст. 43 Конституції України, на своєчасне одержання винагороди за працю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Крім того, приписами ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов`язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Усі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу виплат в день звільнення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 № 100.

Відповідно до абзаців 1, 4, 5, 7 - 9 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Згідно з абзацами 1, 3, 4 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Однак, відповідно до ст. 52 КЗпП України для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51). На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п`ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П`ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою

Відповідно до ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум (правова позиція, наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/9865/20 від 21 червня 2022 року).

Суд зауважує, що відповідачем не надано робочого графіку позивача, графіку роботи підприємства. У свою чергу, позивачем не доведено, як кількість, так і тривалість її роботи у понаднормовий час, періоди перебування у тимчасовій непрацездатності, відпустках. Позивач у позові вказує, що у вказаний період вона працювала.

Таким чином, з урахуванням положень пунктів 2 та 8 Порядку № 100 суд висновує, що середня заробітна плата позивачки, яка використовується при обрахунку середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні повинна бути обрахована від виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому позивачку звільнено (тобто червню 2024 року), та які є останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача, тобто за квітень та травень 2024 року.

Так, згідно з наданою позивачем довідкою, її дохід за квітень та травень 2024 року роботи становив 21 929,19 грн. (квітень 2024 року - 10 837,44 грн. та травень 2024 року - 11 091,75 грн.). Кількість робочих днів за вказаний період становить 45 (квітень - 22 дні та травень - та 23 дні). Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 487,31 грн. (21 929,19 грн. / 45 днів).

Отже, періодом, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку є 03 червня 2024 року (день звільнення) та 25 жовтня 2024 року включно (день ухвалення рішення). Кількість робочих днів за вказаний період становить 105 робочих днів (20 - у червні; 23 - у липні; 22- у серпні; 21 - у вересні та 19 - по 25 жовтня включно).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 51 167,55 грн. (487,31 грн. х 105 робочих днів).

Як зазначалося вище, відповідно до вимог ст. 13 ч.ч. 1 та 2 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніу сумі 1 211,20 грн.

У зв`язку з тим, що позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору за вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у сумі 187,31 грн.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити.

Стягнути з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 88 684,01 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2024 року по 25 жовтня 2024 року включно в розмірі 51 167,55 грн., а всього - 139 851,56 грн. (сто тридцять дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят одна грн. 56 коп.).

Стягнути з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Стягнути з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь держави судові витрати у розмірі 187,31 грн. (сто вісімдесят сім грн.. 31 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Державне геофізичне підприємство «Укргеофізика», код ЄДРПОУ 01432761, місцезнаходження за адресою: 03057, м. Київ, вул. Мірошніченко Євгенії, буд. 10.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 25 жовтня 2024 року.

Суддя Д.І. Городецький