Постанова

від 27.11.2024 по справі 910/4885/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2024 р. Справа№ 910/4885/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача : Клименко П.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 30.09.2024 року)

у справі №910/4885/24 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»

про стягнення 91 192,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» (далі - відповідач) про стягнення 91 192,34 грн, з яких: 19 448,52 грн невиплачених дивідендів за 2018 рік, 10 152,13 грн інфляційних нарахувань та 3 109,10 грн 3% річних за період з 01.01.2019 року по 30.04.2024 року за невиплачені дивіденди за 2018 рік, 36 686,56 грн невиплаченої частини чистого прибутку за 2020 рік, 16 218,85 грн інфляційних нарахувань та 3577,18 грн 3% річних за невиплату частини чистого прибутку за 2020 рік (з урахуванням позовної заяви в новій редакції, поданої в порядку усунення недоліків).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» на користь ОСОБА_1 18 184,38 грн заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, 36 171,94 грн заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, 4 410,32 грн 3% річних, 20 803,27 грн інфляційних втрат та 3 490,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 641,93 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство «УКРНАФТА» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року у справі №910/4885/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, право на отримання дивідендів від діяльності Товариства з обмеженою від повільністю «УКРНАФТА» за результатами 2018 року мають ті учасники господарського товариства, які обліковувались у списку акціонерів станом на 11.06.2021 року.

При цьому, представник скаржника зауважив, що позивачем до позовної заяви надано виписку про стан рахунку в цінних паперах станом на 12.05.2011 року, в той час як в обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на рішення Загальних зборів Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» від 18.05.2021 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року у справі №910/4885/24 своєю ухвалою від 29.10.2024 року.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник скаржника в судовому засіданні 27.11.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник позивача в судове засідання 27.11.2024 року Північного апеляційного господарського суду не прибув. Про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача ревіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з пунктами 1.1 і 1.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАФТА», який розміщений у вільному доступі на його сайті, Відкрите акціонерне товариство «УКРНАФТА» засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 року №57 шляхом перетворення Державного підприємства "Виробниче об`єднання «УКРНАФТА» у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 №210/93. Рішенням загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 року змінено тип і назву Товариства з Відкритого акціонерного товариства «УКРНАФТА» на Публічне акціонерне товариство «УКРНАФТА».

Відповідно до п. 3.1 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції, згідно з положеннями цього статуту та вимог чинного законодавства України.

Пунктом 3.2 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» передбачено, що кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

Згідно з п. 5.1 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», статутний капітал Товариства становить 13 557 127,50 грн.

Статутний капітал поділено на 54 228 510 простих іменних акцій номінальною вартістю 25 копійок (п. 5.2 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»).

Відповідно до п. 6.1. статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства.

Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або і інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунку в цінних паперах. Виписка з рахунку в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами (п. 6.16 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»).

Згідно п. 6.17 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» облік прав власності на акції товариства здійснюється відповідно до законодавства про депозитарну систему України.

Дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способів та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу (п. 6.18 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»).

Відповідно до п. 6.19. статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» дивіденди сплачуються акціонерам за рахунок чистого прибутку товариства звітного року та/або нерозподіленого прибутку в розмірі, встановленому рішенням Загальних зборів. Виплата дивідендів акціонерам здійснюється у порядку, визначеному законом.

Згідно п. 6.20 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після прийняття такого рішення наглядовою радою товариства.

Товариство в порядку, встановленому наглядовою радою, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати (п. 6.21 статуту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Сертифікату акцій серії А №1723 ОСОБА_1 є акціонером Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» із кількістю акцій - 546 шт, номінальною вартістю 0,25 грн кожна.

18.05.2021 року загальними зборами товариства (протокол № 31 від 18.05.2021 року) з пункту 17 порядку денного "Розподіл прибутку Товариства за підсумками 2018 року" прийнято рішення (протокол від 18.05.2021 року засідання лічильної комісії про підсумки голосування): затвердити такий розмір та порядок розподілу прибутку Товариства за 2018 рік:

- на виконання ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" направити на виплату дивідендів за простими акціями частину чистого прибутку в сумі 1 931 619 526,20 грн, що складає 30% чистого прибутку Товариства за 2018 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком;

- решту чистого прибутку Товариства за 2018 рік в сумі 4 506 581 473,80 грн, що складає 70% чистого прибутку, направити на покриття накопиченого збитку;

- затвердити загальний розмір дивідендів за простими акціями Товариства за результатами 2018 року в сумі 1 931 619 526,20 грн.;

- нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію, затвердити у сумі 35,62 грн.

27.05.2021 року відбулось засідання Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», рішення якої оформлені протоколом № 9/21 від 27.05.2021 року, згідно з Додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «УКРНАФТА» у 2018 році.

Рішення про встановлення дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядку та строку їх виплати прийняте наглядовою радою Товариства 27.05.2021 року.

Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року, - 11.06.2021 року.

Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Товариства від 18.05.2021 року - 1 931 619 526,20 грн. Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію, - 35,62 грн.

Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року:

- дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021 року;

- дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021 року.

Спосіб виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється через депозитарну систему України.

Порядок виплати дивідендів:

- виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема, щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу;

- дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами;

- виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» у межах встановленого строку виплати дивідендів;

- витрати, які виникають через необхідність перерахування дивідендів (сплата податків, зборів, тощо), проводяться за рахунок суми нарахованих дивідендів, призначених до виплати відповідній особі, яка має право на їх отримання;

- для отримання дивідендів кожний акціонер Товариства повинен звернутися до своєї депозитарної установи, де він має рахунок у цінних паперах за акціями Товариства станом на 11.06.2021, укласти з цією депозитарною установою договір про обслуговування рахунку в цінних паперах (у разі відсутності договору);

- відповідальність за укладення договорів з депозитарною установою, своєчасність, достовірність та повноту наданих депозитарній установі банківських реквізитів, за вчинення необхідних дій для отримання дивідендів, передбачених відповідним договором та/або внутрішніми документами депозитарної установи, тощо, покладається на акціонера;

- дивіденди, нараховані на акції AT «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код 20077720), виплатити в порядку, встановленому Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Крім того, на загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» було прийнято рішення з питання № 13 порядку денного: «Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства», яким вирішено, що оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Так, за твердженням позивача, останній, як акціонер Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», виходячи із кількості належних йому акцій, має право на виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 19 448,52 грн із розрахунку 546 акцій * 35,62 грн, а також частини чистого прибутку у розмірі 38 686,56 грн із розрахунку 546 * 70,8545 грн (мінімальний розмір, визначений абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».).

Позивач звертався до відповідача з вимогою про виплату дивідендів за 2018 та частини чистого прибутку за 2020 рік, у відповідь на яку відповідач листом від 08.09.2023 року №01/01/20/01/01-02/03/127 повідомив позивача про те, що «станом на сьогодні, існує правова колізія, яка нівелює наявний правовий механізм та порядок, що не дає Публічному акціонерному товариству «УКРНАФТА» можливості здійснювати виплати дивідендів акціонерам, зокрема за період 2018 року, як і було зазначено у вашій заяві. Щодо виплати частини чистого прибутку за результатами діяльності Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» у 2020 році, звертаємо увагу, що чинне законодавство не містить правового механізму та порядку реалізації відповідних виплат на користь акціонерів».

Тобто, відповідач відмовив позивачу у виплаті дивідендів і частини чистого прибутку за 2020 рік, оскільки, питання виплати акціонерам дивідендів та частини чистого прибутку не врегульовано законодавством.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що позивач не обліковувався у списку акціонерів станом на 11.06.2021 року, не був акціонером товариства та не має права на отримання дивідендів від діяльності Товариства.

Так, матеріали справи не мітять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів підтвердження відповідних тверджень.

Згідно з ч. 1 ст. 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Відповідно до 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату прийняття загальними зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів) визначено, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" визначено, що акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до абзаців 1 і 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Згідно з ч. 1, абзацом 1 ч. 2, абзацом 1 ч. 3 та абзацами 1-3 ч. 4 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради, передбаченим першим реченням цієї частини, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення наглядовою радою. Перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів за привілейованими акціями, складається протягом одного місяця після закінчення звітного року.

Перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, складається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України.

Товариство в порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Протягом 10 днів з дня прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями акціонерне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів за простими акціями оператора організованого ринку капіталу (операторів організованих ринків капіталу), на якому (яких) акції такого товариства допущені до торгів.

Відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.

Публічне акціонерне товариство, щодо акцій якого здійснено публічну пропозицію та/або акції якого допущені до торгів на фондовій біржі, а також банк у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснює виплату дивідендів через депозитарну систему України (абз. 1 ч. 5 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Пунктами 12, 15, 27 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Отже, задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за умови наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому випадку дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 року у справі №910/10164/21.

Так, Публічне акціонерне товариство «УКРНАФТА» взяло на себе грошове зобов`язання здійснити виплату позивачу дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Товариства у 2018 році у визначених наглядовою радою Товариства порядку та строки, тобто щодо виплати дивідендів за 2018 рік - до 17.11.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішення про виплату дивідендів за 2018 рік було прийнято правомочними загальними зборами Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», на яких були присутні акціонери товариства, які володіли в сукупності 53 586 839 акціями (голосами), що складало 100% від загальної кількості голосів. Безпосередньо за прийняття вказаного рішення проголосувало 51 596 096 голосів - 99,993099% голосів акціонерів, які брали участь у голосуванні, отже, рішення про розподіл прибутку Товариства за 2018 рік та затвердження розміру дивідендів за простими акціями відповідача за 2018 рік було прийнято загальними зборами Товариства і є підставою виникнення зобов`язання у відповідача щодо виплати дивідендів за 2018 рік.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи законодавства, позивачу до виплати підлягали дивіденди за належні йому 546 шт. акцій за 2018 рік.

При цьому, колегія суддів відзначає, що з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов`язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк. Акціонер не зобов`язаний звертатись до товариства із заявою про виплату дивідендів, оскільки положеннями чинного законодавства такого обов`язку не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 910/15324/19 та від 17.01.2018 року у справі № 910/11316/17.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач, з огляду на належну йому кількість акцій, має право на виплату дивідендів за 2018 рік в розмірі 19 448,52 грн, які мали бути виплачені відповідачем у строк до 17.11.2021 року.

При цьому, колегія суддів відзначає, що апеляційна скарга не містить заперечень щодо сум, заявлених позивачем до стягнення.

Разом з тим, згідно зі ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб (далі - податок) є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - резидент, яка володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, у частині мінімального податкового зобов`язання; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

За приписами ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування для цього податку для резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до ст. 168.1.1 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього кодексу.

Згідно зі ст. 168.1.2 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом.

Підпунктом 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставку податку у розмірі 5% для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування).

Крім того, відповідно до п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 цього Кодексу (підпункт 1.1).

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (підпункт 1.2).

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (підпункт 1.3).

Оскільки обов`язок утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати акціонеру оподатковуваного доходу, отримуваного як дивіденди за 2018 рік, покладено Податковим кодексом України на відповідача, як податкового агента за ненарахування, неутримання та/або несплату (не перерахування) якого під час виплати оподатковуваного доходу передбачено застосування податковим органам штрафів визначених статтями 126, 127 Податкового кодексу України, а також нарахування пені за вчинені порушення за кожен календарний день прострочення згідно з правилами установленими статтею 129 Податкового кодексу України, то суд враховуючи викладене зазначає про необхідність утримання установлених законодавством податків, якими згідно з Податковим кодексом України є податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

З урахуванням наведених положень чинного законодавства, судом першої інстанції правомірно встановлено, що розмір дивідендів за 2018 рік, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, який підлягає виплаті позивачу становить 18 184,38 грн (972,42 грн - податок на доходи фізичних осіб (5% від оподаткованого доходу) та 291,72 грн - військовий збір (1,5% від об`єкта оподаткування).

Так, матеріали справи не містять жодних доказів перерахування відповідачем дивідендів, нарахованих позивачу за 2018 рік, у сумі 18184,38 грн депозитарію для їх подальшого перерахування позивачу.

Враховуючи вищевикладене, суду першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 18184,38 грн заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 10 152,13 грн та 3 109,10 грн за невиплату дивідендів за період прострочення з 01.01.2019 року по 30.04.2024 року , колегія суддів відзначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення інфляційних і річних процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Отже, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення та трьох процентів річних.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19.

Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 1 337,18 грн та інфляційні втрати в розмірі 6 495,64 грн, оскільки, позивачем невірно визначено початок періоду прострочення відповідача, без урахування визначеної у додатку № 1 до протоколу № 9/21 засідання Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» від 27.05.2021 року дати закінчення строку виплати дивідендів, а саме: 17.11.2021 року. Таким чином, обов`язок відповідача щодо виплати коштів слід вважати простроченим саме з 18.11.2021 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 36 686,56 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до абзацу 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Отже, вказаним законом передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.

Тобто, право вимагати сплати частини чистого прибутку мають акціонери (учасники) господарського товариства, які обліковуються в реєстрі акціонерів (учасників), станом на кінець робочого дня 1 липня.

Як зазначалось вище, 18.05.2021 року загальними зборами акціонерів ПАТ «УКРНАФТА», зокрема, було прийнято рішення щодо розподілу прибутку Товариства в порядку, встановленому ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Пунктом 12 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Таким чином, загальними зборами Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» прийнято рішення про розподілення прибутку відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», що відповідачем не заперечується.

Як вбачається із витягу з протоколу № 6/1 Правління «УКРНАФТА» від 20.05.2021 року, відповідачем на виконання рішення Загальних зборів акціонерів «УКРНАФТА» від 18.05.2021 року було вирішено сплатити до державного бюджету частину чистого прибутку за 2020 рік в розмірі, визначеному пропорційно розміру пакета акцій Акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" в статутному капіталі Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" від прибутку за 2020 рік (у розмірі 90%).

Відповідно до розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року № 4, розмір чистого прибутку (доходу) за 2020 рік, що підлягає сплаті до державного бюджету визначено в сумі 1 921 167 072,00 грн.

Отже, частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати за одну акцію, складає 70,8545 грн з розрахунку (1 921 167 072,00 грн/27 114 256 акцій, що належить НАК "Нафтогаз України" в статутному капіталі Публічного акціонерного товариства "Укрнафта").

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач, як акціонер Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", має право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій, а саме 36 686,56 грн.

Доказів виплати позивачу частини чистого прибутку до 01.07.2021 року матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що питання виплати акціонерам частини чистого прибутку не передбачено законодавством, не може бути підставою для невиконання вимог Закону та порушення прав позивача, оскільки, відповідно до ч. 11 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Більше того, порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлений рішенням загальних зборів від 18.05.2021 року, оформленим протоколом №31 та ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Таким чином, порушені корпоративні права позивача підлягають захисту в порядку статті 14 Європейської Конвенції з прав людини, яка була ратифікована Україною 17.07.1997 року.

Разом із тим, чистий прибуток - це частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов`язкових платежів до бюджету. Чистий прибуток може бути розподілений між власниками звичайних акцій як дивіденди або залишитися у розпорядженні фірмою як додаток до нерозподіленого прибутку. Якщо чистий прибуток залишається у розпорядженні фірмою, він використовується для збільшення оборотних коштів підприємства, формування фондів і резервів, і реінвестицій у виробництво.

При цьому, аналогічно виплаті дивідендів, колегія суддів відзначає, що на відповідача нормами податкового законодавства покладено обов`язок утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати акціонеру оподатковуваного доходу, отримуваного як частини чистого прибутку за 2020 рік. Відтак, необхідно утримання установлених законодавством податків, якими згідно з Податковим кодексом України є податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що розмір частини чистого прибутку за 2020 рік, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, який підлягає виплаті позивачу становить 36 171,94 грн (1934,32 грн - податок на доходи фізичних осіб (5% від оподаткованого доходу) та 580,30 грн - військовий збір (1,5% від об`єкта оподаткування).

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 16 218,85 грн та 3% річних у розмірі 3 577,18 грн за невиплату частини чистого прибутку за період прострочення з 01.01.2021 року по 30.04.2024 року, колегія суддів відзначає наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем неправильно було визначено початок періоду такого прострочення, оскільки із урахуванням положень ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» обов`язок відповідача щодо виплати коштів можна вважати простроченим саме з 02.07.2021. Крім того, позивач здійснив розрахунок вказаних нарахувань на суму коштів без вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Колегія суддів перевіривши розрахунок позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача за невиплату частини чистого прибутку за 2020 рік 14 307,63 грн інфляційних втрат та 3 073,14 грн 3% річних.

Щодо посилання скаржника на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2023 року у справі 910/4166/23, колегія суддів суду зазначає, що посилання на постанови апеляційного суду не є належним правовим обґрунтуванням підстав апеляційного оскарження судових рішень, оскільки неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених у постановах апеляційного суду, не визначено ст. 254 Господарського процесуального кодексу України як підстава апеляційного оскарження судових рішень. Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 року у справі № 920/653/18 та від 07.10.2021 року у справі № 922/3447/20.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За приписами ч. 1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється, у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів.

Зважаючи на положення ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у своїх судових рішеннях дотримується позиції, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів (постанова ВС від 22.03.2018 року у справі №910/9111/17).

Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі №927/26/18.

З огляду на викладене, суд зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. ст. 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками, зокрема: зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року у справі №908/574/20, від 17.12.2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача, у позовній заяві заявив, що погоджена вартість наданих послуг у зв`язку із розглядом судової справи №910/4885/24 складає 4000,00 грн.

Так, представником позивача на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано: договір-довіреність № 29 про надання правничої допомоги та представлення інтересів від 15.04.2024 року, акт-розрахунок переліку послуг правничої допомоги, який є додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги від 15.04.2024 року № 29, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 952 від 11.09.2012 року та ордер серії АТ № 1051551 від 15.04.2024 року.

Так, відповідно до акту-розрахунку переліку послуг правничої допомоги, відповідні роботи прийняті, претензій немає, гонорар за їх виконання в сумі 4000,00 грн проплачено.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 року у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 року у справі № 911/1394/18.

Отже, у даному випадку гонорар адвоката за надання правової допомоги погоджений сторонами у фіксованому розмірі, тобто не змінюється в залежності від обсягу наданих адвокатом послуг та витраченого ним часу на їх виконання.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідачем під час розгляду даної справи не було заявлено жодних клопотань про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, як і не наведено обґрунтованих заперечень щодо заявленої суми таких витрат.

Здійснивши аналіз доводів скаржника, а також зважаючи на ступінь складності справи, співмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі, пропорційному задоволеним позовних вимогам, тобто, в сумі 3490,00 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року у справі №910/4885/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року у справі №910/4885/24 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/4885/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 03.12.2024 року.