Постанова

від 04.12.2024 по справі 925/1295/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 925/1295/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Ткаченка Б.О.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Вакулюк Д.С.;

від позивача: Федорчук О.В.;

від відповідача: Пилипенко Р.Б., Хоменко А.В. (директор);

від третьої особи 1: Шамановський А.В. (поза межами приміщення суду);

від третьої особи 2: Назаренко М.О. (поза межами приміщення суду),

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" та

Федерації професійних спілок Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 02.09.2024 року)

у справі №925/1295/20 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Виконувача обов`язків заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси"

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Федерації професійних спілок Черкаської області

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України

про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків заступника керівника Черкаської обласної прокуратури (далі - прокурор), в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" (далі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Федерації професійних спілок Черкаської області (далі - третя особа 1),за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України (далі - третя особа 2)

про витребування в останнього на користь держави в інтересах держави в особі Фонду державного майна України нерухоме майно, а саме: будівлю А-1, гаражі (літ.Б-1, В-1), оглядову яму (літ Г), огорожу №1-3, замощення І,що знаходяться в м. Черкаси по вул. Пацаєва,13.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне майно є державною власністю право на розпорядження яким національним законодавством надано Фонду державного майна України, а Федерація професійних спілок Черкаської області не мала повноважень на розпорядження спірним майном, і тому воно вибуло з володіння держави на підставі незаконного рішення, без волевиявлення дійсного власника та правових підстав.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 позов задоволено повністю. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" на користь держави в інтересах держави в особі Фонду державного майна України нерухоме майно, а саме: будівлю А-1, гаражі (літ.Б-1, В-1), оглядову яму (літ Г), огорожу №1-3, замощення І,що знаходяться в м. Черкаси по вул. Пацаєва,13. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 7 866,72 грн, сплачений за пред`явлення позовної заяви.

Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Федерація професійних спілок Черкаської області звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не застосував висновки ЄСПЛ викладені у рішенні від 09.10.2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», які мали бути застосовані беззаперечно.

Суд першої інстанції зосередився виключно на доведенні того факту, що все профспілкове майно після 1992 року є державним, однак доведення вказаної обставини не є основоположним для правильного вирішення справи, воно є вторинним і не спростовує факту вільного і відкритого володіння профспілками майном протягом більш як 40 років.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується Фондом державного майна України, що з 1981 року (введення в експлуатацію спірного майна) по 2020 рік (звернення прокурора з позовом), тобто протягом 39 років, держава, як власник, жодним чином не цікавилась майном, яке вона вважає своїм, не утримувала його, не ремонтувала, не вчиняла жодних дій, з яких інші особи могли зрозуміти, що саме держава є власником спірного майна, а не профспілки.

Водночас, представник скаржника зауважив, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №48/340 є релевантними до правовідносин, які склалися у даній справі, а тому мали бути застосовані Господарським судом Черкаської області.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ткаченко Б.О., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 року апеляційну скаргу Федерації професійних спілок Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду заяву докази сплати судового збору.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Федерації професійних спілок Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 своєю ухвалою від 03.10.2024 року.

Крім того, не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Також просить застосувати до позовних вимог заступника керівника Черкаської обласної прокуратури трирічний термін позовної давності як одну з підстав для відмови в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що вказівка у позові прокурора на ціну гаражів (літ В-1 та Б-1) за договором купівлі - продажу від 06.07.2018 року в сумі 524448 не відображає реальної вартості всього нерухомого майна (включно із адмінбудівлею літ «А-1№) та не може вважатися актуальною оцінкою станом на дату подачі позову прокурора - 01.10.2020 року (тобто більше ніж два роки з моменту продажу спірних нежитлових приміщень гаражів за відповідним договором).

Тобто, судом першої інстанції порушено приписи ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Крім того, представник скаржника зауважив, що судом першої інстанції безпідставно та без належної аргументації було відмовлено у задоволенні заяви адвоката Пилипенка Р.Б. про відвід головуючого судді господарського суду Черкаської області Довганя К.І., який було заявлено з відповідних підстав (порушення порядку судового процесу та сприяння одній із сторін господарської справи).

Разом з цим, оскільки Кабінет Міністрів України не було визначено ФДМУ як орган, уповноважений управляти майном Федерації профспілок Черкаської області та/або її територіальних підрозділів, відповідно єдиним органом управління і належним позивачем у справі є саме Кабінет Міністрів України, який вправі подавати позов до суду в інтересах держави.

Судом першої інстанції не було враховано, що в.о. заступника прокурора області в ході судового процесу так і не було доведено неправомірність набуття первинним власником в особі Федерації профспілок в Черкаській області майнових прав на спірне нерухоме майно, котре згодом було відчужено на користь відповідача, а також не доведено фактів порушення суспільного чи державного інтересу при відчуженні відповідного майна.

Так, з долучених до матеріалів справи пояснень свідків випливає, що спірне нерухоме майно (зокрема, гаражі та адмінбудівля) не передавалося Федерації профспілок Черкаської області з боку органів державної влади колишнього СРСР, а було збудоване власними силами та засобами і за рахунок членських внесків профспілкових організацій Черкаської області, котрі й виступали первинними власниками цього майна та будматеріалів.

При цьому, однією з підстав для відмови у задоволенні позову прокурора є цілком очевидне припущення без поважних причин трирічного терміну позовної давності та відсутність у матеріалах №925/1295/20 обґрунтованого клопотання з боку Черкаської обласної прокуратури про поновлення пропущеного з поважних причин терміну позовної давності.

Крім того, за твердженням скаржника, долученим прокурором до матеріалів господарських справ №05/5026/1362/2011 та №925/1295/20 у 2011 та 2020 роки акт приймання в експлуатацію нежитлових приміщень гаражів та комплексу будівель стосується

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 23.09.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ткаченко Б.О., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 у справі №925/1295/20 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду заяву докази сплати судового збору та докази направлення копії апеляційної скарги Кабінету Міністрів України у встановленому порядку.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20. Об`єднано апеляційні скарги Федерації професійних спілок Черкаської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 в одне апеляційне провадження.

17.10.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокурора до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого прокурор просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 залишити без змін.

При цьому, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що спірний майновий комплекс станом на час набуття Україною незалежності належав до загальнодержавної власності, перебував у титульному володінні профспілкової громадської організації.

Таким чином, ФПС Черкаської області не набувала права власності на спірне нерухоме майно, а право власності належало державі. Держава ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність.

Прокурором до суду надано докази, які підтверджують незаконне вибуття з володіння держави на підставі незаконного рішення, без волевиявлення дійсного власника та правових підстав комплексу будівель-гаражів на 15 автомашин і боксового гаража на 17 автомашин за адресою: пров. Пацаєва, 13 в м. Черкаси.

Так, за твердженням прокурора, спірне майно є державною власністю, право на розпорядження яким національним законодавством надано Фонду державного майна України, а ФПС Черкаської області не мала повноважень на розпорядження спірним майном, а тому воно вибуло з володіння держави на підставі незаконного рішення, без волевиявлення дійсного власника та правових підстав.

Разом з цим, висновки щодо належності до загальнодержавної власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №48/340.

Втручання держави у право мирного володіння нерухомим майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" відповідає критеріям сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки має нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними, що випливає зі змісту відповідних норм чинного законодавства України. Вищевказані обставини цієї справи яскраво ілюструють переважаючий загальний суспільний інтерес у володінні спірним майном над приватним інтересом відповідача, який не проявив розумну обачність при його придбанні, алей не позбавляє реальної можливості отримати у встановленому законом порядку адекватну компенсацію за майно.

Крім того, прокурор зауважив, що позовну заяву підписано уповноваженою собою - виконувачем обов`язків заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, відповідно до наказу керівника Черкаської обласної прокуратури від 14.09.2020 року №411к.

Щодо строку позовної давності прокурор вказав, що про незаконне перебування оспорюваного майна у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" позивачу та прокурору стало відомо лише у 2020 році, що підтверджується матеріалами інвентаризаційних справ №2720 та 2276.

24.10.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 залишити без змін.

При цьому, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що Господарський суд Черкаської області дійшов вірного висновку, що спірне майно є державною власністю, право на розпорядження яким національним законодавством надано Фонду державного майна України, а ФПС Черкаської області не мала повноважень на розпорядження спірним майном, а тому воно вибуло з володіння держави на підставі незаконного рішення, без волевиявлення дійсного власника та правових підстав. Право власності на адміністративну будівлю А-1 взагалі зареєстрована без будь-яких правових підстав, передбачених чинним законодавством.

Тому комплекс спірних нежитлових будівель підлягає витребуванню у Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" на користь держави в особі Фонду державного майна України.

28.10.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника третьої особи 2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого третя особа 2 просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 залишити без змін.

Крім того, представник третьої особи 2, зокрема зауважив, що суб`єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпоряджатися ним, у тому числі спірним об`єктом, повинно здійснюватися Фондом державного майна України.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, апелянтом в апеляційній скарзі не спростовано висновки зроблені судом першої інстанції.

13.11.2024 року у місті Києві була оголошена масштабна повітряна тривога, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 13.11.2024 року не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 року призначено розгляд апеляційних скарг Федерації професійних спілок Черкаської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 на 04.12.2024 року.

Представники скаржників та третьої особи 1 в судовому засіданні 04.12.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Прокурор та представники позивача та третьої особи 2 в судовому засіданні 04.12.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечували проти доводів апеляційних скарг та просили відмовити в їх задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників прокурора, позивача, відповідача, та третіх осіб перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. ч. 3-4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З огляду на те, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

При цьому, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року справі № 806/1000/17 та від 28.11.2018 року у справі № 914/2612/17.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 зазначено, що за подібних обставин необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства й відповідача, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це належним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі №906/506/18, від 11.04.2019 року у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 року у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 року у справі № 921/31/18.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на зазначене порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом підтвердження судом підстав для представництва.

З матеріалів справи вбачається, Черкаською обласною прокуратурою листом від 07.05.2020 року № 05/1-350 вих.20 на адресу Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівських областях повідомлено про виявлене незаконне вибуття нерухомого майна та запропоновано вжити заходи цивільно-правового характеру, спрямованих на повернення у державну власність спірного майна.

Фонд державного майна України листом від 17.06.2020 року №10-25-11887 та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівських областях листом від 05.06.2020 року № 10-04/02-2235 повідомили обласну прокуратуру про невжиття ними заходів на захист інтересів держави, у тому числі в судовому порядку.

Так, Фонд державного майна України, як орган який уповноважений представляти інтереси держави у спірних правовідносинах не вижив достатніх та належних заходів щодо захисту майнових інтересів держави та не звернувся до суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс -Черкаси» комплексу будівель, а саме: адмін. Корпус А-1, гаражів (літ.Б-1, 13-1), оглядової ями (літ. Г), огорожі №1-3, замощення І по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси.

З урахуванням викладеного, прокурором дотримано визначений ст.23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з даним позовом в інтересах держави.

Водночас, колегія суддів відзначає, що позовну заяву підписано уповноваженою особою - виконувачем обов`язків заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, відповідно до наказу керівника Черкаської обласної прокуратури від 14.09.2020 року №411к.

Щодо твердження скаржника, що судом першої інстанції порушено приписи ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4, ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 06.07.2018 року вартість спірного майна становить 524448,00 грн.

Таким чином, розрахунок суми судових витрат, пов`язаний з розглядом справи у суді становить 7866,72 грн (524448 грн *1,5%).

Прокурором у позовній заяві зазначено про вартість майна та сплачений судовий змір у відповідному розмірі.

Як вбачається з матеріалів справи, при вивченні Черкаською обласною прокуратурою стану реалізації уповноваженими державою суб`єктами владних повноважень, покладених на них законом обов`язків у сфері захисту державної власності було установлено, що згідно акту приймання в експлуатацію від 16.12.1981 року, затвердженого постановою президії Черкаської обласної ради по туризму і екскурсіях від 08.01.1982 року, робочою комісією, прийнято в експлуатацію будівництво закінченого гаража на 15 автомашин і боксового гаража на 17 автомашин, що знаходиться за адресою: пров. Пацаєва, 13, м. Черкаси.

Федерація професійних спілок Черкаської області звернулась з листами від 06.02.2003 року № 42 та від 20.07.2004 року № 115 до Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» про проведення технічної інвентаризації та оформлення права власності на адмін. корпус А-1, гаражі Б-1, боксові гаражі В-1, огорожу № 3, відмостку 1 по пров. Пацаєва, 13. За результатами проведення вказаної інвентаризації створена інвентаризаційна справа № 2720 на будівлі № 13 по провулку Пацаєва в м. Черкаси, що складаються з адмін. корпусу А-1, гаражів (літ. Б-1, В-1), оглядової ями (літ. Г), огорожі № 1-3, замощення І.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1019 від 13.07.2004 року дозволено ФПС Черкаської області оформити право власності на частину комплексу будівель по пров. Пацаєва, ІЗ в м. Черкаси, а саме: гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І.

На підставі вказаного рішення, Черкаською міською радою 26.07.2004 видано свідоцтво серії САА № 593698 про право власності ФПС Черкаської області на гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І.

Тобто, як вбачається із вище викладеного, право власності ФПС Черкаської області на нерухоме майно - адміністративний корпус А-1 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси не було оформлено, що також підтверджується довідкою Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 25.07.2018 року № 438/13, даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2018, укладеного між ФПС Черкаської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси» право приватної власності на частину спірного майна (гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І) зареєстроване за останнім, про що 26.07.2018 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 27278581.

Зазначене майно на підставі акту приймання-передачі від 31.07.2018 року ФСП Черкаської області передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси».

Окрім цього, як зазначив прокурор, лише на підставі вказаного акту приймання-передачі та виданого КП «ЧООБТІ» Технічного паспорту від 31.10.2019 № 23-2346-46, зареєстровано право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси» на будівлю А-1 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси, про що 31.10.2019 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 33977429.

Так, прокурор посилаючись на ст.10 Конституції УРСР (1978 року), главу VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року, Постанову Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 року «Про управління державним майном Української РСР», Постанову Верховної Ради УРСР від 24.08.1991 року № 1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України», Указ Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року № 1452 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закону України від 10.09.1991 року № 1540 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» від 05.11.1991 року № 311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 року «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», від 26.03.1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», Верховна Рада України постановою «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ, Постанову Президії Загальносоюзної центральної ради професійних спілок (далі - ЗЦРПС) від 28.06.1936 року, Постанову ЦК КПСС, Ради Міністрів СРСР і ЗЦРПС від 30.05.1969 року вважає, що вказаний комплекс нерухомого майна по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси: гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядова яма (літ. Г), огорожа № 1-3, замощення І, адмін. корпус А-1 підлягає витребуванню у власність держави, оскільки спірний майновий комплекс станом на час набуття Україною незалежності належав до загальнодержавної власності, перебував у титульному володінні профспілкової громадської організації.

Тобто, предметом позову у даній справі є витребування майна, а саме: комплексу будівель, які введені в експлуатацію на підставі акту від 16.12.1981 року, затвердженого постановою президії Черкаської обласної ради по туризму і екскурсіях від 08.01.1982 року, а саме: гаражі на 15 автомашин і боксовий гараж на 17 автомашин, що знаходяться за адресою: пров. Пацаєва, 13 в м. Черкаси.

Як правильно встановлено судом першої інстанції на підставі акту приймання в експлуатацію від 16.12.1981 року , затвердженого постановою президії Черкаської обласної ради по туризму і екскурсіях від 08.01.1982 року, робочою комісією, прийнято в експлуатацію будівництво закінченого гаража на 15 автомашин і боксового гаража на 17 автомашин, що знаходиться за адресою: пров. Пацаєва, 13, м. Черкаси.

Федерація професійних спілок Черкаської області (далі - ФПС Черкаської області) звернулась з листами від 06.02.2003 року № 42 та від 20.07.2004 року № 115 до Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» про проведення технічної інвентаризації та оформлення права власності на адмін. корпус А-1, гаражі Б-1, боксові гаражі В-1, огорожу № 3, відмостку 1 по пров. Пацаєва, 13. За результатами проведення вказаної інвентаризації створена інвентаризаційна справа № 2720 на будівлі № 13 по провулку Пацаєва в м. Черкаси, що складаються з адмін. корпусу А-1, гаражів (літ. Б-1, В-1), оглядової ями (літ. Г), огорожі № 1-3, замощення І.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1019 від 13.07.2004 року дозволено ФПС Черкаської області оформити право власності на частину комплексу будівель по пров. Пацаєва, ІЗ в м. Черкаси, а саме: гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І.

На підставі вказаного рішення, Черкаською міською радою 26.07.2004 року видано свідоцтво серії САА № 593698 про право власності ФПС Черкаської області на гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І.

Так, право власності ФПС Черкаської області на нерухоме майно - адміністративний корпус А-1 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси не було оформлено, що також підтверджується довідкою Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації»» від 25.07.2018 року № 438/13, даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2018 року , укладеного між ФПС Черкаської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси» право приватної власності на частину спірного майна (гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І) зареєстроване за останнім, про що 26.07.2018 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 27278581.

Вказане майно на підставі акту приймання-передачі від 31.07.2018 року ФСП Черкаської області передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси».

На підставі вищевказаного акту приймання-передачі та виданого Комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Технічного паспорту від 31.10.2019 року № 23-2346-46 було зареєстровано право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси» на будівлю А-1 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси, про що 31.10.2019 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 33977429.

Так за твердженням прокурора, спірний комплекс нерухомого майна по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси: гаражі (літ. Б-1,В-1), оглядова яма (літ. Г), огорожа № 1-3, замощення І, адмін. корпус А-1 підлягає витребуванню у власність держави з наступних підстав.

Статтею 10 Конституції УРСР (1978 року) визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Дублюючи положення Конституції, Цивільний кодекс Української РСР, визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 року «Про управління державним майном Української РСР» встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Постановою Верховної Ради УРСР від 24.08.1991 року № 1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України» Україна проголошена незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. Цей акт набрав чинності з моменту його схвалення. У зв`язку з цим весь економічний, науковий, технічний потенціал, розміщений на території України, став власністю народу України.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року № 1452 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закону України від 10.09.1991 року № 1540 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, в зв`язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Згідно із п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» від 05.11.1991 року № 311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», від 26.03.1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Верховна Рада України постановою від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій. Фонд державного майна України мав прийняти майно цих підприємств, установ та об`єктів до 01.05.1992, що не було виконано.

Верховна Рада України постановою «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є державною власністю, (п. 1 постанови). Також доручила Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 року визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна (п. 2 постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (п. З постанови).

Постановою Президії Загальносоюзної центральної ради професійних спілок (далі - ЗЦРПС) від 28.06.1936 року утворено туристично-екскурсійне управління, у якому 19.04.1957 року затверджено структуру, що складалась з Центрального, республіканський, крайових та обласних туристично- екскурсійних управлінь. У подальшому, рішенням Президії ЗЦРПС від реорганізовано туристично-екскурсійних управління у Центральну, республіканські, крайові та обласні ради по туризму, що працювали за принципом колегіальності.

Постановою ЦК КПСС, Ради Міністрів СРСР і ЗЦРПС від 30.05.1969 року Центральна рада по туризму перейменована у Центральну раду по туризму і екскурсіям ЗЦРПС, яка до жовтня 1990 року перебувала в системі ЗЦРПС.

Отже, спірний майновий комплекс станом на час набуття Україною незалежності належав до загальнодержавної власності, перебував у титульному володінні профспілкової громадської організації.

XV з`їзд профспілок України, який відбувся у жовтні 1990 року та за рішенням делегатів був перетворений в І Установчий з`їзд незалежних профспілок України, прийняв Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України і проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР. У п. 26 зазначено, що Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради. Федерація незалежних профспілок України 21.11.1992 року перейменована в Федерацію профспілок України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання громадян», введеного в дію 18.07.1993 року, об`єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об`єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 року. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об`єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об`єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Так, до набуття чинності Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки в Україні повинні були діяти відповідно до Закону України «Про об`єднання громадян».

Відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про об`єднання громадян» об`єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення своєї статутної діяльності. Об`єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 20 Закону України «Про власність» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що професійні спілки та їхні громадські об`єднання є суб`єктами права колективної власності.

Відповідно до ст. 21 вказаного Закону право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Згідно з ст. 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки, їх об`єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Право власності профспілок, їх об`єднань виникає на підставі:

- придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством;

- передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Виходячи з наведеного, як правильно встановлено судом першої інстанції, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об`єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Суб`єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпорядження ним, у тому числі спірним об`єктом, повинно здійснюватись Фондом державного майна України.

З проголошенням 24.08.1991 року незалежності України, право власності на спірний об`єкт нерухомості набула держава Україна в особі Фонду державного майна України, якому відповідно до постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХП та від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб`єктів його права.

Відповідно до норм Конституції УРСР 1978 року, постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 року «Про захист суверенних прав власності Української РСР», Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року №1452 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закону України від 10.09.1991 року «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», п.п. 1, 3 постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХП «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», висновку Міністерства юстиції України від 19.09.2005 року № 19-37-254, ст. 41 Конституції України, ст. 4, пп. «ї» п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст.ст. 1 1, 316, 328 Цивільного кодексу України випливає, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось їм виключно на праві титульного володіння. Передача майна у володіння ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 13.07.2004 року № 1019 прийнято з порушенням вимог вказаного вище законодавства України, з перевищенням компетенції, наступне ним розпорядження ФПС Черкаської області здійснене з перевищенням повноважень, а набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси» права власності на спірне майно без волі належного власника - держави є неправомірним.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що в.о. заступника прокурора області в ході судового процесу так і не було доведено неправомірність набуття первинним власником в особі Федерації профспілок в Черкаській області майнових прав на спірне нерухоме майно, котре згодом було відчужено на користь відповідача.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути у нього витребуване.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (ст. 387 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Суд враховує, що у разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами ст.ст. 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 330, 387, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Так, лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 916/3727/15.

Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанова від 12.02.2020 року у справі № П/811/1640/17), відповідно до якої, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

З огляду на вказане в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

При цьому, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладу у постановах від 01.10.2019 року у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 року у справі № 911/3749/17, від 11.02.2020 року у справі № 922/614/19 відповідно до якої, зокрема, для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. Позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння вправі посилатись, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

З проголошенням 24.08.1991 року незалежності України, право власності на спірний об`єкт нерухомості набула держава Україна в особі Фонду державного майна України, якому відповідно до постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ та від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб`єктів його права.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, спірний майновий комплекс станом на час набуття Україною незалежності належав до загальнодержавної власності, перебував у титульному володінні профспілкової громадської організації.

При цьому, спосіб будівництва спірного майна у 1981 році «госпзасобом» на який посилався відповідач у відзиві, не впливає на встановлену законодавством форму державної власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, оскільки будь-яких виключень законодавство з цього приводу не містить.

Суд враховує, що на час виникнення спірних відносин ще не був запроваджений державний реєстр прав на нерухомість, відомості з якого презумуються правильними, доки не доведено протилежне.

Тому, суд погоджується із твердженнями прокурора про те, що сторона, яка бажала набути нерухомість, перед вчиненням правочину мала перевірити історію придбання нерухомості та впевнитися у правомірності попереднього набуття майна. В іншому випадку набувач не міг вважатися добросовісним.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки спірне майно належало на праві власності державі, то ФПС Черкаської області не була добросовісним набувачем майна і не набула права власності на нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1019 від 13.07.2004 року дозволено ФПС Черкаської області оформити право власності на частину комплексу будівель по пров. Пацаєва, 13 в м. Черкаси, а саме: гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І.

На підставі вказаного рішення, Черкаською міською радою 26.07.2004 року видано свідоцтво серії САА № 593698 про право власності ФПС Черкаської області на гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І.

Разом з цим, право власності ФПС Черкаської області на нерухоме майно - адміністративний корпус А-1 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси не було оформлено, що також підтверджуються довідкою КП «ЧООБТІ» від 25.07.2018 року № 438/13, даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2018 року, укладеного між ФПС Черкаської області та Товариством право приватної власності на частину спірного майна (гаражі (літ. Б-1,В-1), оглядову яму (літ. Г), огорожу № 1-3, замощення І) зареєстроване за останнім, про що 26.07.2018 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №27278581.

Згідно акту приймання-передачі від 31.07.2018 року вказане майно ФСП Черкаської області передано відповідачу.

Так, з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що 31.10.2019 року внесено відомості про реєстрацію права приватної власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 33977429 на адміністративну будівлю А-1 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси за Товариством.

Згідно з відомостями внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено, що реєстрацію права власності на вказану будівлю здійснено лише на підставі акту приймання-передачі від 31.07.2018 року та виданого КП «ЧООБТІ» технічного паспорту від 31.10.2019 року № 23-2346-46.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, вказана будівля відсутня як в акті приймання-передачі від 31.07.2018 року, який долучений до матеріалів справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і в договорі купівлі-продажу від 26.07.2018 року.

Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України докази, що підтверджують незаконне вибуття з володіння держави на підставі незаконного рішення, без волевиявлення дійсного власника та правових підстав комплексу будівель - гаражів на 15 автомашин і боксового гаража на 17 автомашин за адресою: пров. Пацаєва, 13 в м. Черкаси .

Так, питання належності вказаного нерухомого майна до державної форми власності було предметом дослідження у справі № 05/5026/1362/2011 за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Черкаської міської ради, приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» та дочірнього підприємства «Черкаситурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про визнання недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності. Так, рішенням господарського суду Черкаської області від 08.07.2011 року, яке залишено без змін за результатами перегляду в апеляційному та касаційному порядку підтверджено, що спірний об`єкт, є майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, який розташований на території України.

Відповідно до п. 26 Декларації від 06.10.1990 року про утворення Федерації незалежних профспілок України Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради і все майно Федерації є власністю останньої. 21.11.1992 року Федерація незалежних профспілок України була перейменована в нинішню Федерацію профспілок України. 04.02.1994 року Верховна Рада України постановою № 3943-ХІІ доручила Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 року визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна. До законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Отже, встановлені судами у справі № 05/5026/1362/2011 обставини, що ФПС Черкаської області не набула право власності на вказане нерухоме майно, право власності на нього належало державі, мають преюдиційне значення у даній справі, оскільки стосуються комплексу нерухомого майна, у тому числі гаражів на 15 автомашин і боксовий гараж на 17 автомашин, які введені в експлуатацію актом приймання від 16.12.1981 року та відносяться до майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР.

Аналогічні висновки щодо належності до загальнодержавної власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне майно є державною власністю, право на розпорядження яким національним законодавством надано Фонду державного майна України, а ФПС Черкаської області не мала повноважень на розпорядження спірним майном, а тому воно вибуло з володіння держави на підставі незаконного рішення, без волевиявлення дійсного власника та правових підстав. Право власності на адміністративну будівлю А-1 взагалі зареєстровано без будь-яких правових підстав, передбачених чинним законодавством. Тому комплекс нежитлових будівель по вул. Пацаєва, 13 в м. Черкаси, а саме: гаражі (літ. Б-1, В-1), оглядова яма (літ. Г), огорожа № 1-3, замощення І та будівля А-1 підлягає витребуванню у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс- Черкаси» на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Щодо твердження скаржника про добросовісне набуття спірного майна, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачу було відомо про наявність перешкод для вчинення правочину щодо відчуження майна, і такі перешкоди були йому відомі саме на день вчинення оспорюваного правочину, оскільки, в матеріалах інвентаризаційної справи № 2720 наявна довідка КП «ЧООБТІ» від 25.07.2018 року № 438/13, в якій було зазначено, що у ФПС Черкаської області відсутнє право власності на нерухоме майно - адміністративний корпус А-1 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси.

Таким чином, ФПС Черкаської області незаконно розпорядилось майном державної форми власності, про що достеменно було відомо відповідачу в момент укладення правочину.

Щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то предметом безпосереднього регулювання ст. І Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Суд бере до уваги, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «Еазі/ХУезГ АПіапсе Гітіїесі» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Суд зауважує, що водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей Суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронг і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

Таким чином, установлення порушення ст. 1 Першого протоколу, виправданість втручання держави у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Верховний Суд висловив свою правову позицію щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 357/9328/15-ц та у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 року у справі № 926/1111/15, від 05.02.2020 року у справі № 297/616/17, від 17.06.2020 року у справі № 922/2246/19, від 07.11.2019 року у справі №488/5027/14-ц.

Суд зауважує, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи.

Добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.09.2023 року у справі № 910/21329/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц.

Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна. В іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.

Так, на момент укладення договору купівлі-продажу від 26.07.2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є загальновідомим та загальнодоступним, оприлюднено безліч рішень з вказаного питання, зокрема справа № 05/5026/1362/2011, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі. Тобто, існували всі підстави для вільного ознайомлення у загальнодоступному просторі.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження прокурора, що витребування у відповідача спірного нерухомого майна не призведе до надмірного для нього майнового навантаження (тягара), оскільки останній на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України має право на відповідну компенсацію у вигляді відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з продажем ФПС майна, яке останньому не належить. Право пред`явити відповідну вимогу належить виключно відповідачу, який на цей час, таким правом не скористався.

Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 569/1158/20.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Нерухоме майно, що є у державній власності це одна зі складових матеріальної і фінансової основи держави.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям нерухомого майна з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Так, у даному випадку «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з відповідними позовними вимогами є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності, захист такого права шляхом повернення до державної власності її об`єкту, який відчужено внаслідок порушення чинного законодавства.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що втручання держави у право мирного володіння нерухомим майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс-Черкаси» відповідає критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки має нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними, що випливає зі змісту вищевказаних норм чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не застосував висновки ЄСПЛ викладені у рішенні від 09.10.2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», які мали бути застосовані беззаперечно, оскільки в даному випадку відсутні порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Поряд з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем заявлено про сплив позовної давності.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У рішенні від 18.03.2008 року у справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" суд установив, що припис ЦК Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить ст. 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.

В силу ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Судом застосовується позовна давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його не обґрунтованість.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор позивачем у справі визначив - Фонд державного майна України.

За приписами ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Крім того, як зазначалося вище, Фонд державного майна України до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР є уповноваженим державою органом щодо розпорядження майном загальносоюзних громадських організацій, у тому числі, профспілок.

Проте, Фонд державного майна України, як орган який уповноважений представляти інтереси держави у спірних правовідносинах не вжив достатніх та належних заходів щодо захисту майнових інтересів держави та не звернувся до суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Автотехсервіс-Черкаси» комплексу будівель, а саме: адмін. корпусу А-1, гаражів (літ. Б-1, 13-1), оглядової ями (літ. Г), огорожі № 1-3, замощення І по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Черкаською обласною прокуратурою листом від 07.05.2020 року № 05/1-350 вих. 20 на адресу Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівських областях було повідомлено про виявлене незаконне вибуття нерухомого майна та запропоновано вжити заходи цивільно-правового характеру, спрямованих на повернення у державну власність спірного майна.

Фонд державного майна України листом від 17.06.2020 року №10-25-11887 та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівських областях листом від 05.06.2020 року № 10-04/02-2235 повідомили обласну прокуратуру про невжиття ними заходів на захист інтересів держави, у тому числі в судовому порядку.

Разом з тим, як зазначалось вище про обставини існування комплексу будівель, що підлягає витребуванню на користь держави прокурору та позивачу стало відомо лише у 2020 році, про що надані відповідні докази щодо ознайомлення з інвентаризаційними справами в КП «ЧООБТІ» та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника (відповідача), як на підставу для застосування строку позовної давності, що долученим прокурором до матеріалів обох господарських справ №05/5026/1362/2011 та №925/1295/20 у 2011 році та 2020 році акт приймання в експлуатацію нежитлових приміщень гаражів та комплексу будівель стосується напряму спірного нерухомого майна, яке є предметом даного господарського спору і не могло бути невідомо прокурору у 2011 році, з огляду на наступне.

Так, із 31 об`єктів нерухомого майна, які були предметом вищевказаного акту приймання будівель в експлуатацію від 16.12.1981 року, у господарській справі №05/5026/1362/2011 прокурором витребовувалося з володіння лише 8 об`єктів щодо яких на той час були встановлені відповідні порушення, що не заперечується скаржником.

Тобто, спірне майно є відмінним від нерухомого майна, що було предметом розгляду у справі №05/5026/1362/2011, і до останнього невстановлювалися відповідні порушення, тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до 2020 року ні позивачу, ні прокурору не було відомо про спірне майно, а саме: гаражі на 15 автомашин і боксовий гараж на 17 автомашин, які розташовані за адресою: пров. Пацаєва, 13 в м. Черкаси, оскільки предметом спору у справі № 05/5026/1362/2011 є комплекс будівель - площадка стоянки автомобілів автобази «Турист», що підтверджується матеріалами інвентаризаційних справ №№ 2720, 2276.

Враховуючи вказані обставини позивач не був обізнаний з фактом вибуття спірного майна з державної власності та не мав можливість звернутися до суду за захистом порушеного права державної власності.

Зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов`язку із захисту державних інтересів у сфері використання державного майна.

Твердження скаржника (третьої особи 1), що з 1981 року (введення в експлуатацію спірного майна) по 2020 рік (звернення прокурора з позовом), тобто протягом 39 років, держава, як власник, жодним чином не цікавилась майном, яке вона вважає своїм, не утримувала його, не ремонтувала, не вчиняла жодних дій, з яких інші особи могли зрозуміти, що саме держава є власником спірного майна, а не профспілки, не спростовує вищевикладених висновків суду.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанови від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, відповідно до яких, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи уповноваженого органу про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення цього органу до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення Інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Відтак, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отриманого повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Усі вищевказані обставини щодо порушень інтересів держави, невжиття уповноваженим органом заходів, спрямованих на витребування з чужого володіння державного майна, - є виключними випадками, що встановлені вимогами ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та свідчать про наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача в частині пропуску строку позовної давності.

Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №48/340 є релевантними до правовідносин, які склалися у даній справі, а тому мали бути застосовані Господарським судом Черкаської області, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення були враховані правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340.

Щодо твердження скаржника (відповідач), що судом першої інстанції безпідставно та без належної аргументації було відмовлено у задоволенні заяви адвоката Пилипенка Р.Б. про відвід головуючого судді господарського суду Черкаської області Довганя К.І., який було заявлено з відповідних підстав (порушення порядку судового процесу та сприяння одній із сторін господарської справи), колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" адвоката ПИЛИПЕНКА Ростислава надійшла до суду заява про відвід судді із посиланням на норми ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, в якій заявник вважає дії судді упередженими з тих підстав, що: головуючий суддя Довгань К.І. не врахував, що в позовній заяві прокурора не зазначено точної ціни позову та не долучено до матеріалів справи довідки (звіту) оціночної вартості спірного майна; прокурором сплачена сума судового збору не охоплює ринкову вартість спірної адмінбудівлі, а тому така позовна заява повинна була залишитися без руху; 11.07.2024 року в судовому засіданні суд оголосив перерву до 10:00 год. 15.07.2024 року, однак не погодив дату слухання із представником відповідача; головуючий суддя Довгань К.І. відмовляє у більшості клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси".

Так, викладені у заяві про відвід обставини за своєю суттю є незгодою заявника з процесуальними рішеннями судді Костянтина ДОВГАНЯ у справі №925/1295/20, що в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не може бути підставою для відводу.

Відповідно ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Таким чином, враховуючи, що заявником не наведено та не обґрунтовано наявності підстав, визначених ч.ч. 1-3 ст. 35, ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо необґрунтованості заявленого відводу та відмови в його задоволенні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

З огляду на вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені вимоги є доведеними, а тому підлягають до задоволення.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями прокуратури та позивача викладеними у відзивах на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс - Черкаси" та Федерації професійних спілок Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2024 року у справі №925/1295/20 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

4. Матеріали справи №925/1295/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді І.П. Ходаківська

Б.О. Ткаченко

Дата складення повного тексту 04.12.2024 року.