Постанова

від 27.11.2024 по справі 947/38994/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 947/38994/20

провадження № 61-5435св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Будлайф Одеса»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будлайф Одеса» (далі - ТОВ «Будлайф Одеса») про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що державним реєстратором Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» (далі - КП «Центр державної реєстрації») Іскровим О. В. прийнято рішення (з відкриттям розділу) від 18 травня 2017 року № 35247926 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на садовий (дачний) будинок, загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

25 травня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2017 року № 1141 прийнято рішення № 35370760 про внесення змін до розділу, а саме розмір частки змінено на 1/2 та за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частки об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

26 травня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. на підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2017 року № 1159 прийнято рішення № 35394727 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1

18 червня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С. на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2018 року № 358 прийнято рішення від 18 червня 2018 року № 41662506 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину вказаного об`єкту нерухомого майна за ОСОБА_3

30 липня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С. на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року № 508 прийнято рішення від 30 липня 2018 року № 42302800 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину садового (дачного) будинку за ОСОБА_2

27 вересня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» (далі - КП «Агенція реєстраційних послуг») Мельник Т. І. прийнято рішення від 02 жовтня 2019 року № 48967483 про державну реєстрацію закриття розділу на об`єкт нерухомого майна № 1251295051101 на підставі поділу об`єкта нерухомості: садовий будинок, загальною площею 604,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та садовий будинок, загальною площею 306,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

17 липня 2020 року державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. на підставі актів приймання-передання від 16 липня 2020 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. М., зареєстрованих в реєстрі за № 946, № 947 та № 948, № 949, прийнято рішення від 18 липня 2020 року № 53194400 та № 53194380 про державну реєстрацію права власності на два садових будинки за ТОВ «Будлайф Одеса».

Проте зазначені реєстрації були проведені з порушенням чинного законодавства, оскільки відповідачі самовільно зайняли земельну ділянку, а зазначені будинки є самочинними.

Уточнивши позовні вимоги, просила:

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 18 травня 2017 року за № 35247926, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_4 на садовий (дачний) будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. 25 травня 2017 року за № 1141;

визнати недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. 26 травня 2017 року за № 1159;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 25 травня 2017 року № 35370760, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку садового (дачного) будинку загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 26 травня 2017 року № 35394727, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку садового (дачного) будинку загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок, загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С. 18 червня 2018 року № 358;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 18 червня 2018 року № 41662506, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку садового (дачного) будинку, загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С.С. 30 липня 2018 року № 508;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 30 липня 2018 року № 42302800, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку садового (дачного) будинку, загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 02 жовтня 2019 року № 48966916, запис про право власності 33487914, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на садовий (дачний) будинок загальною площею 604,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 02 жовтня 2019 року № 48967243, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_3 на садовий (дачний) будинок загальною площею 306,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним акт приймання-передавання майна до статутного капіталу від 16 липня 2020 року, укладений між ТОВ «Будлайф Одеса» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 948, № 949;

визнати недійсним акт приймання-передавання майна до статутного капіталу від 16 липня 2020 року, укладений між ТОВ «Будлайф Одеса» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 946, № 947;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 18 липня 2020 року № 53194400, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Будлайф Одеса» на садовий (дачний) будинок, загальною площею 306,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 18 липня 2020 року № 53194380, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Будлайф Одеса» на садовий (дачний) будинок, загальною площею 604,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва загальною площею 604,9 кв. м;

зобов`язати ОСОБА_3 звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва загальною площею 306,4 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року закрито провадження у справі в частині вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 18 травня 2017 року за № 35247926, запису про право власності 20470990, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_4 на садовий (дачний) будинок, загальною площею 47,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року у задоволенні позову Одеської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади, а спірні об`єкти є самочинними та не були введені в експлуатацію.

Крім того, позивач звернувся до суду з позовом 29 грудня 2020 року, проте позовна давність спливла 18 травня 2020 року. Тому у позові необхідно відмовити також з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року скасовано, позов Одеської міської ради задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. 25 травня 2017 року за № 1141.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. 26 травня 2017 року за № 1159.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 25 травня 2017 року № 35370760, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку садового (дачного) будинку загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 26 травня 2017 року № 35394727, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку садового (дачного) будинку загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С. 18 червня 2018 року № 358.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 18 червня 2018 року № 41662506, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку садового (дачного) будинку загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу на 1/2 частку у праві власності на садовий будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С. 30 липня 2018 року № 508.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 30 липня 2018 року № 42302800, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку садового (дачного) будинку загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 02 жовтня 2019 року № 48966916, запис про право власності 33487914, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на садовий (дачний) будинок загальною площею 604,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 02 жовтня 2019 року № 48967243, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_3 на садовий (дачний) будинок загальною площею 306,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним акт приймання-передавання майна до статутного капіталу від 16 липня 2020 року, укладений між ТОВ «Будлайф Одеса» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 948, № 949.

Визнано недійсним акт приймання-передавання майна до статутного капіталу від 16 липня 2020 року, укладений між ТОВ «Будлайф Одеса» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 946, № 947.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 18 липня 2020 року № 53194400, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Будлайф Одеса» на садовий (дачний) будинок загальною площею 306,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 18 липня 2020 року № 53194380, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Будлайф Одеса» на садовий (дачний) будинок загальною площею 604,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва загальною площею 604,9 кв. м.

Зобов`язано ОСОБА_3 звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва загальною площею 306,4 кв. м.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що документи, надані для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна не відповідають вимогам чинного законодавства, тому не могли бути підставою для прийняття державним реєстратором рішення, без наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка нікому не передавалась у власність/користування та без присвоєння об`єкту нерухомості адреси, у встановленому законодавством порядку.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність в матеріалах справи будь-яких належних та допустимих доказів того, що спірні об`єкти є самочинними та не були введені в експлуатацію.

Відповідачі надали до суду першої інстанції клопотання про застосування позовної давності, посилаючись на те, що рішення про державну реєстрацію права власності № 35247926 та запис про право власності № 20470990 за ОСОБА_4 на садовий (дачний) будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було прийнято 18 травня 2017 року. Проте позивач звернувся з позовом 29 грудня 2020 року, тому позовна давність спливла 18 травня 2020 року.

Однак, за цією вимогою було закрито провадження у справі ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, у суду першої інстанції не було правових підстав відмовляти у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 березня 2024 року виправлено описку в резолютивній частині постанови Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року шляхом виключення четвертого абзацу слів та цифр наступного змісту: «Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 18 травня 2017 року за № 35247926, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_4 на садовий (дачний) будинок, загальною площею 47,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року, просить її скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19, від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 723/1233/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 431/7386/19, від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19, від 13 лютого 2024 року у справі № 906/205/22; порушив правила предметної юрисдикції в частині вимог до ТОВ «Будлайф Одеса».

Вимоги про скасування рішень державних реєстраторів не є ефективним способом захисту, проте суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув та задовольнив позов.

Суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 25 травня 2017 року та від 26 травня 2017 року, за якими відповідачем була ОСОБА_4 яка померла.

Крім того, суд апеляційної інстанції зобов`язав знести об`єкти нібито самочинного будівництва осіб, які не здійснювали таке будівництво та які на сьогодні не є власниками таких об`єктів.

Пред`явлення Одеською міською радою вимог про знесення об`єктів самочинного будівництва не до ТОВ «Будлайф Одеса» (юридичної особи, яка є власником об`єктів нерухомого майна), а саме до фізичних осіб було зроблено навмисно з метою штучного віднесення цієї справи до цивільної юрисдикції. Суд апеляційної інстанції наведені обставини проігнорував та задовольнив вимоги про знесення об`єктів самочинного будівництва до фізичних осіб, які не є належними відповідачами за такими вимогами.

ТОВ «Будлайф Одеса» є власником спірних об`єктів нерухомості. Тому є спір двох юридичних осіб (Одеської міської ради та ТОВ «Будлайф Одеса») щодо права власності на майно, яке позивач вважає самочинно збудованим. Отже, такі вимоги мають розглядатися господарським судом.

У позовній заяві позивач заявляла вимоги немайнового характеру. Проте у заяві про уточнення (збільшення розміру) позовних вимог Одеська міська рада змінила предмет позову, доповнивши позовну заяву двома новими самостійними вимогами, що є неправомірним.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Одеської міської радина касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що вимогу про скасування державної реєстрації права власності на самочинне будівництво за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (земельною ділянкою), якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.

Крім того, у цій справі предметом розгляду є вимоги про знесення самочинного будівництва.

У ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутні документи, які посвідчують право власності або користування земельною ділянкою. Так, у результаті реконструкції загальна площа будинку збільшена на 863,7 кв. м, тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_2 самовільно зайняли земельну ділянку територіальної громади м. Одеси площею 911,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проведено будівельні роботи з будівництва двох зблокованих триповерхових садових будинків з прибудованими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 за відсутності дозвільної документації, що свідчить про невідповідність та незаконність дій відповідачів вимогам чинного законодавства.

Ухвалене рішення суду про задоволення позову відповідає критерію законності, оскільки втручання держави у право на мирне володіння майном здійснюється на підставі закону, нормативно-правових актів, підзаконних нормативно-правових актів, які є доступними, чіткими та передбачуваними щодо застосування та наслідків дії їх норм.

У одній з вимог, які на думку ОСОБА_3 , мають розглядатись за правилами господарської юрисдикції відповідачами виступають ТОВ «Будлайф Одеса» та фізичні особи, які були учасниками відповідних правочинів. Тобто, враховуючи суб`єктний склад відповідачів за вказаною вимогою, спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про зупинення дії та виконання постанови Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації» Іскровим О. В. прийнято рішення (з відкриттям розділу) від 18 травня 2017 року № 35247926 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на садовий (дачний) будинок загальною площею 47,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

25 травня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2017 року № 1141, прийнято рішення № 35370760 про внесення змін до розділу, а саме розмір частки змінено на 1/2 та за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частку об`єкта нерухомості.

26 травня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. на підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2017 року № 1159 прийнято рішення № 35394727 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину об`єкта нерухомості за ОСОБА_1

18 червня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С. на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2018 року № 358 прийнято рішення від 18 червня 2018 року № 41662506 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину вказаного об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_3

30 липня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С. на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року № 508 прийнято рішення від 30 липня 2018 року № 42302800 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину садового (дачного) будинку за ОСОБА_2

27 вересня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т. І. прийнято рішення від 02 жовтня 2019 року № 48967483 про державну реєстрацію закриття розділу на об`єкт нерухомого майна № 1251295051101 на підставі поділу об`єкта нерухомості: садовий будинок, загальною площею 604,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та садовий будинок, загальною площею 306,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

17 липня 2020 року державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. на підставі актів приймання-передання від 16 липня 2020 року № 946, № 947 та № 948, № 949, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. М., прийнято рішення від 18 липня 2020 року № 53194400 та № 53194380 про державну реєстрацію права власності на два садових будинки за ТОВ «Будлайф Одеса».

Відповідно до актового запису про смерть від 10 вересня 2020 року № 8946 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами правил предметної юрисдикції спору

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23), від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) та інші).

Статтею 1 та частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

У статті 19 ЦПК встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Спір у цій справі в частині вимог щодо визнання недійсними актів приймання-передавання майна до статутного капіталу таскасування рішень про державну реєстрацію права власності до ТОВ «Будлайф Одеса» є спором щодо права власності на нерухоме майно між юридичними особами.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вимог належить до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що вказані вимоги до ТОВ «Будлайф Одеса» не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, та помилково розглянули справу в цій частині по суті в порядку цивільного судочинства, тому оскаржена постанова суду апеляційної інстанції у цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, що відповідає нормам статті 414 ЦПК України.

Щодо вимог про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом наведеної норми права самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Згідно з частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Уразі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно зі статтею 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, восьмою 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статей 80, 83 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальній громаді міста, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

У частині першій статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі

№ 6-1721цс16 та постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21) зроблено висновок про те, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 344/14718/20 (провадження № 61-4128св22) вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, а також у разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Позов може бути пред`явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов`язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 359/8362/17, провадження № 61-4775св19).

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18) зазначено, що з урахуванням змісту статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в поєднанні з приписами статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за вимогами про знесення самочинного будівництва можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

У цій справі предметом дослідження, зокрема, є обґрунтованість вимог позивача щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 376 ЦК України.

За загальним правилом у справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом.

Лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника.

Ухвалюючи рішення у цій справі суд апеляційної інстанції вважав, що спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади, а спірні об`єкти є самочинними та не були введені в експлуатацію.

Однак Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

У матеріалах справи є такі докази:

рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих за від 30 червня 1965 року № 477 про те, що земельна ділянка Інституту інженерів морського флоту відведена не в с. Чорноморка, а в районі колишньої Дачі Ковалевського на нижньому плато узбережжя, разом з розташованими на ньому самовільно збудованими будівлями (літніми будинками та інші) та існуючими зеленими насадженнями (т. 2, а. с. 23);

довідка Садівничого товариства «Маяк-3» (далі - СТ «Маяк-3») від 08 липня 2014 року про те, що ОСОБА_4 було надано у користування земельну ділянку, площею 0,062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на якому знаходиться садовий будинок, загальною площею близько 50 кв. м (т. 2, а. с. 25);

виписка з протоколу загальних зборів членів СТ «Маяк-3» від 13 липня 2014 року про те, що ОСОБА_4 прийнято разом з освоєною нею ділянкою, площею 0,06 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 26).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у межах захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує у межах захисних правовідносин (зобов`язань).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак на порушення вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки зібраним у справі доказам як у цілому, так і кожному доказу окремо, на які посилалася позивач як на підтвердження порушення її прав, так і на підтвердження того, що спірна земельна ділянка знаходилася у власності або користуванні СТ «Маяк-3».

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що позов подано належним позивачем, оскільки позивач не довела порушення свого права як власника спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив достатньо фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясував, чи є належним позивачем Одеська міська рада.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

На підставі приписів статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій достатньою мірою не виклали мотиви, на яких вони ґрунтуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

Отже, не врахувавши зазначені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про порушення прав Одеської міської ради.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосували норми матеріального та процесуального права судові рішення в частині вимог про визнання недійсними актів приймання-передавання майна до статутного капіталу від 16 липня 2020 року та скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 18 липня 2020 року № 53194400 та № 53194380 за ТОВ «Будлайф Одеса» підлягають скасуванню, а провадження у справі в цій частині закриттю.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року в частині вимог про визнання недійсними актів приймання-передавання майна до статутного капіталу від 16 липня 2020 року та скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 18 липня 2020 року № 53194400 та № 53194380 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будлайф Одеса» скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року в частині вимог про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік