Рішення

від 04.12.2024 по справі 120/5691/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 р. Справа № 120/5691/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Вінницького апеляційного суду та Державної судової адміністрації України

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державної казначейської служби України та Міністерства фінансів України

про: визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вінницького апеляційного суду (далі також відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (далі також ДСА України, відповідач 2) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості у вигляді недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.03.2024.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка вказує на те, що з березня 2002 працює в Вінницькому апеляційному суду та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII. Проте, за періоди з 01 січня по 31 грудня 2021 року, з 01 січня по 31 грудня 2022 року, з 01 січня по 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024, розмір нарахованої та виплаченої їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення не відповідав розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

На своє звернення до Вінницького апеляційного адміністративного суду з приводу обставин нарахування та виплати їй суддівської винагороди вона отримала лист від 19.04.2024 в якому їй повідомлено про те, що у період з 01.01.2021 по 31.03.2024 для визначення базового розміру посадового окладу суддів Вінницького апеляційного суду застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений для визначення базового розміру посадового окладу суді в розмірі 2102 грн. згідно з положеннями законів України про Державний бюджет на 2021-2024 роки.

Позивачка вважає, що застосування при обчисленні виплаченої їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений для визначення базового розміру посадового окладу суді в розмірі 2102 грн. здійснено всупереч положенням Конституції України, статтей 135, 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також Закону України «Про прожитковий мінімум».

Таким чином не погоджуючись з діями відповідачів щодо невірного обчислення розміру її суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 березня 2024 року, позивачка просить стягнути з Державної судової адміністрації України та Вінницького апеляційного суду на її користь недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на здоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 223559 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2022 в сумі 502027 грн., з 01.01.2023 по 31.12.2023 в сумі 614067 грн., з 01.01.2024 по 31.03.2024 в сумі 275022 грн., з утриманням при виплаті цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Ухвалою від 06.05.2024 дану позовну заяву залишено без руху. На виконання зазначених у цій ухвалі пропозицій суду позивачкою 22.05.2023 подана письмова заява із додатковим обґрунтуванням питання щодо дотримання нею строків звернення до суду та змісту позовних вимог, зазначенням усіх реквізитів сторін спору, а також заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державну казначейську службу України та Міністерство фінансів України.

Надалі ухвалою від 28.05.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Також цією ухвалою судом задоволено клопотання позивачки та залучено до участі у даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державну казначейську службу України та Міністерство фінансів України.

11.06.2024 на адресу суду від Вінницького апеляційного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що ним правомірно застосовано розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб - 2102,00 грн. для визначення базового розміру посадового окладу судді у спірний період. Свою позицію відповідач 1 обґрунтовує тим, що Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, який становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з тим, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, на переконання відповідача 1, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є законодавчі положення Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік (2021, 2022, 2023, 2024), якими передбачено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується прожитковий мінімум в розмірі 2102 грн. Відповідач звертає увагу суду, що норма статті 7 відповідних Законів про Державний бюджет є чинною, неконституційною не визнавалась, а відтак підлягала виконанню.

Додатково Вінницький апеляційний суд наголошує, що він як розпорядник коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік. При цьому, як вказує відповідач, ДСА України у спірний період (2021-2024 роки) не виділяла кошти для нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року. Таким чином, на думку відповідача 1, ОСОБА_1 не могла бути виплачена суддівська винагорода в бажаному для неї розмірі з причин, які не були пов`язані з бездіяльністю Вінницького апеляційного суду, позаяк у кошторисах та планах асигнувань суду відповідні видатки не були передбачені.

Таким чином відповідач 1 вважає заявлені позовні вимоги до Вінницького апеляційного суду безпідставними, у зв`язку з чим в позові просить відмовити.

Від іншого відповідача у справі Державної судової адміністрації України відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк до суду не надходило, хоча копію ухвали про відкриття провадження у справі останній отримав у свій електронний кабінет 28.05.2024 о 15:48 год, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 29.05.2024, складена відповідальним працівником суду. Наведені обставини згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України не є перешкодою у вирішенні справи за наявними матеріалами.

29.05.2024 від третьої особи Міністерства фінансів України надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких наголошується на тому, що в межах спірних правовідносин головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. За таких обставин Міністерство фінансів України вважає, що оскільки не порушувало прав, свобод чи інтересів позивача та не бере жодної участі у індивідуальних правовідносинах стосовно позивача, тому вважає себе неналежною третьою особою.

Інших заяв по суті справи від сторін чи учасників справи до суду не надходило.

Як зазначено у частині 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, надавши оцінку аргументам сторін, що викладені у заявах по суті справи та поданим доказам, суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 з березня 2002 року по листопад 2018 року працювала суддею в апеляційному суді Вінницької області, а з листопада 2018 року по даний час є суддею Вінницького апеляційного суду. Дані обставини жодною стороною не оспорюються.

Наказом голови Вінницького апеляційного суду від 03.06.2019 № 38/02-06к позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років за наявності стажу роботи більше 30 років у розмірі 70 відсотків посадового окладу. Надалі, з 23.08.2023 позивачка отримує доплату за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу судді апеляційного суду. Дані обставини випливають із наданих відповідачем 1 довідок про заробітну плату ОСОБА_1 та також ніким не оспорюються, тобто визнаються учасниками справи, а отже згідно ч. 1 ст. 78 КАС України не потребують додаткового доказування.

На своє звернення щодо обставин проведення обрахунку суддівської винагороди за 2021, 2022, 2023 роки та січень-березень 2024 року, Вінницький апеляційний суд листом від 19.04.2024 за № 05-05/26/2024 повідомив позивачку, що у період з 01.01.2021 по 31.03.2024 для визначення базового розміру посадового окладу судді Вінницького апеляційного суду застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. згідно статті 7 Законів України про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

На переконання позивачки, суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року у розмірі 2270 грн., на 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн., на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн. та на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 грн., як то передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Наведені обставини і спонукали звернутися до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII також передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2021 рік, статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2022 рік, статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, становить 2102 грн.

Також статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2024 рік в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Таким чином, вказаними нормами Законів про Державний бюджет на відповідні роки (2021-2024) разом із встановленням на 01 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

З матеріалів справи, зокрема наданих Вінницьким апеляційним судом довідок про заробітну плату від 18.04.2024 №04-20/36, № 04/20-35, №04-20/34, № 04-20/33 вбачається, що суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по березень 2024 року ОСОБА_1 обчислено виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Ці ж обставини підтверджені відповідачем 1 у своєму відзиві.

У свою чергу, позивачка наполягає, що суддівську винагороду за спірний період з січня 2021 року по березень 2024 року має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 2270,00 грн. (2021 рік), 2481,00 грн. (2022 рік), 2684,00 грн. (2023 рік), 3028,00 грн. (2024 рік).

Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивачки, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Таким чином, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Крім того суд зазначає, що такого виду прожиткового мінімуму, як для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді не передбачено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Закріплення статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

При цьому, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Водночас, Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закон України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закон України Про Державний бюджет України на 2023 рік та Закон України Про Державний бюджет України на 2024 рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Відповідно, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом N 1402-VIII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року (в даному випадку 2021-2024 роки), на іншу розрахункову величину, яка Законом N 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статті 7 законів про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки є неправомірним.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачка відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік", розмір якого станом на 01 січня 2021 року складає 2 270,00 грн., на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн., на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн., на 01 січня 2024 року 3028,00 грн., а отже й має право на те, щоб її виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Даний висновок суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, де предметом спору також було стягнення на користь судді суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення.

Що ж до способу захисту порушеного права, який обрала позивачка у даному позові, то суд враховує наступне.

Так, суд зазначає, що згідно норм частин третьої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком, зокрема у цілому щодо апеляційних, окружних адміністративних, господарських та місцевих судів. Видатки судів всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частини п`ята, шоста статті 148 Закону № 1402-VIII).

Частиною сьомою статі 148 цього ж Закону установлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону № 1402-VIII).

Положеннями частини першої та пункту 2 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються: на головних розпорядників бюджетних коштів; розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема ДСА України.

За змістом частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів:

отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання.

Отже, з урахуванням наведеного, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Апеляційні, окружні адміністративні, господарські суди чи ТУ ДСА України, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі, зокрема на 2021-2024 роки (в межах спірного у цій справі періоду).

Для забезпечення цієї норми (частини п`ятої статті 22) відповідно до абзацу другого пункту 4-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України наділена повноваженнями здійснювати перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня в межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету, за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до пункту 2.1. розділу ІІ Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 № 1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.

До мережі включаються головний розпорядник, розпорядники нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується через нього, та одержувачі бюджетних коштів, які уповноважені головним розпорядником на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти з державного бюджету.

До мережі включаються розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів, внесені до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів (далі - Єдиний реєстр), у встановленому законодавством порядку.

Згідно із відомостями з Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів Вінницький апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів, вищестоящою установою якого зазначено ДСА України.

Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів державного бюджету України щодо Вінницького апеляційного суду. Відповідно, Вінницький апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Аналізуючи наведене, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

При цьому Вінницький апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки.

Зокрема, із витребуваних у Вінницького апеляційного суду доказів, зокрема копій кошторисів, копії планів асигнувань загального фонду бюджету суду, копії планів спеціального фонду бюджету суду на 2021, 2022, 2023, 2024 роки встановлено, що Державною судовою адміністрацією України у спірний період виділялися кошти на обчислення та виплату суддівської винагороди суддям Вінницького апеляційного суду, в тому числі позивачу, із розрахунку та у відповідності до ст.7 Закону України Про Державний бюджет на 2021 рік, Закону України Про державний бюджет на 2022 рік, Закону України Про державний бюджет на 2023 рік, Закону України Про державний бюджет на 2024 рік виходячи з прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - у розмірі 2102 грн.

Таким чином, як слідує з вищевказаних документів, суддівська винагорода ОСОБА_1 , у тому числі допомога на оздоровлення, у період з 01.01.2021 по 31.03.2024 із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2021 року у розмірі 2270 грн., на 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн., на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн. та на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 грн. за рахунок затверджених для Вінницького апеляційного суду бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди не могла бути виплачена.

Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (відповідача 2) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Отже, ДСА України допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення Вінницького апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення позивачці за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року.

У свою чергу, як вже наголошувалось судом вище, оскільки суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом N 1402-VIII, то інший відповідач у справі - Вінницький апеляційний суд неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином у межах спірних правовідносин і Вінницький апеляційний суд також допустив порушення права позивача на отримання належного розміру суддівської винагороди, що вказує на наявність підстав для визнання дій Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.03.2024 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., - протиправними.

Щодо позовної вимоги про стягнення як з Державної судової адміністрації України так і з Вінницького апеляційного суду на користь позивача недоплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 223559 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2023 в сумі 502027 грн., з 01.01.2023 по 31.12.2023 в сумі 614067 грн. та з 01.01.2024 по 31.03.2024 в сумі 275022 грн., то суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Метою адміністративного судочинства в силу приписів частини другої статті 2 КАС України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Так, частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною першою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року N 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 N 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок N 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до пункту 25 Порядку N 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, враховуючи приписи ч. 1 ст. 3 Закону N 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

У справі, що розглядається, зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснювалась позивачці в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

При цьому, як вже наголошувалось судом вище, Вінницький апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2021 -2024 роки.

Відтак, в межах спірних правовідносин саме з Державної судової адміністрації України слід стягнути на користь позивачки відповідні кошти з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Здійснюючи перевірку правильності обрахунку позивачкою недоплаченої їй суми суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 суд враховує також витребувану у Вінницького апеляційного суду довідкову інформацію - розрахунок розміру спірних виплат, який міг би бути нарахований/виплачений ОСОБА_1 у випадку здійснення обрахунку відповідних сум із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року (2021 рік у розмірі 2270 грн., 2022 рік у розмірі 2481 грн., 2023 рік у розмірі 2684 грн., 2024 рік у розмірі 3028 грн.) із зазначенням різниці між розміром обрахованої суми в такому порядку та фактично нарахованої/виплаченої суми за спірний період (обрахованої із застосування розміру прожиткового мінімуму на рівні 2102 грн.).

Так, вкотре суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому відповідно до пункту 1 частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти; якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб, такий коефіцієнт встановлено на рівні 1,1.

Також згідно з частиною 1 статті 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Отже, розрахунок розміру суддівської винагороди позивачки наступний.

За період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Розмір посадового окладу розрахованого виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із застосуванням прожиткового мінімуму у 2021 році у розмірі 2270 грн. мав би становити 124850 грн. (2270 грн. х 50 х 1,1).

В такому ж розмірі мала б становити допомога на оздоровлення.

Розмір надбавки за вислугу років (70%) 87395 грн. на місяць (124850 грн. х 70%).

Таким чином суддівська винагорода позивачки разом за місяць розрахунково мала би становити 212245 грн. (124850 грн. + 87395 грн.). Відповідно, за період січень грудень 2021 року розмір суддівської винагороди становив би 2546940 грн. (212245 грн. х 12 місяців).

Натомість фактично позивачці була нарахована суддівська винагорода за 2021 рік із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн. в загальній сумі 2332621 грн., що випливає із довідки відповідача про заробітну плату від 18.04.2024 №04-20/36.

Отже різниця між фактично нарахованою суддівською винагородою у 2021 році та суддівською винагородою, яка мала би бути нарахованою відповідно до закону становить 214319 грн. (2546940 грн. 2332621грн.).

Різниця між фактично нарахованою допомогою на оздоровлення у 2021 році та допомогою на оздоровлення, яка мала би бути нарахована відповідно до закону становить 9240 грн. (124850 грн. 115610 грн.)

Разом за 2021 рік недоплачена сума суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення становить 223559 грн. (214319 грн. + 9240 грн.), з якої в тому числі підлягають відрахуванню передбачені законом податки та обов`язкові платежі.

За період з 01.01.2022 по 31.12.2022.

Розмір посадового окладу розрахованого виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із застосуванням прожиткового мінімуму у 2022 році у розмірі 2481 грн. мав би становити 136455 грн. (2481 грн. х 50 х 1,1).

В такому ж розмірі мала б становити допомога на оздоровлення.

Розмір надбавки за вислугу років (70%) 95518,50 грн. на місяць (136455 грн. х 70%).

Таким чином суддівська винагорода позивачки разом за місяць розрахунково мала би становити 231973,50 грн. (136455 грн. + 95518,50 грн.). Відповідно, за період січень грудень 2022 року розмір суддівської винагороди становив би 2783682 грн. (231973,50 грн. х 12 місяців).

Натомість фактично позивачці була нарахована суддівська винагорода за 2022 рік із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн. в загальній сумі 2302500 грн., що випливає із довідки відповідача про заробітну плату від 18.04.2024 №04-20/35.

Отже різниця між фактично нарахованою суддівською винагородою у 2022 році та суддівською винагородою, яка мала би бути нарахованою відповідно до закону становить 481182 грн. (2783682 грн. 2302500 грн.).

Різниця між фактично нарахованою допомогою на оздоровлення у 2022 році та допомогою на оздоровлення, яка мала би бути нарахована відповідно до закону становить 20845 грн. (136455 грн. 115610 грн.)

Разом за 2022 рік недоплачена сума суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення становить 502027 грн. (481182 грн. + 20845 грн.), з якої в тому числі підлягають відрахуванню передбачені законом податки та обов`язкові платежі.

За період з 01.01.2023 по 31.12.2023.

Розмір посадового окладу розрахованого виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із застосуванням прожиткового мінімуму у 2023 році у розмірі 2684 грн. мав би становити 147620 грн. (2684 грн. х 50 х 1,1).

В такому ж розмірі мала б становити допомога на оздоровлення.

Розмір надбавки за вислугу років у січні серпні 2023 року становив 70% - 103334 грн., а з 24.08.2023 по 31.12.2023 становив 80% - 118096 грн.

Таким чином суддівська винагорода позивачки разом за місяць розрахунково мала би становити за період з 01.01.2023 по 23.08.2023 в сумі 250954 грн. та у період з 24.08.2023 по 31.12.2023 мала би становити 265716 грн. Відповідно, за період січень грудень 2023 року розмір суддівської винагороди становив би 3074347 грн. (250954 грн. х 7міс. та 265716 грн. х 4міс.).

Натомість фактично позивачці була нарахована суддівська винагорода за 2023 рік із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн. в загальній сумі 2407704 грн., що випливає із довідки відповідача про заробітну плату від 18.04.2024 №04-20/34.

Отже різниця між фактично нарахованою суддівською винагородою у 2023 році та суддівською винагородою, яка мала би бути нарахованою відповідно до закону становить 666643 грн. (3074347 грн. 2407704 грн.).

Різниця між фактично нарахованою допомогою на оздоровлення у 2023 році та допомогою на оздоровлення, яка мала би бути нарахована відповідно до закону становить 32010 грн. (147620 грн. 115610 грн.)

Разом за 2023 рік недоплачена сума суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення становить 698653 грн. (666643 грн. + 32010 грн.), з якої в тому числі підлягають відрахуванню передбачені законом податки та обов`язкові платежі.

За період з 01.01.2024 по 31.03.2024.

Розмір посадового окладу розрахованого виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із застосуванням прожиткового мінімуму у 2024 році у розмірі 3028 грн. мав би становити 166540 грн. (3028 грн. х 50 х 1,1).

Розмір надбавки за вислугу років (80%) 133232 грн. на місяць (166540 грн. х 80%).

Таким чином суддівська винагорода позивачки разом за місяць розрахунково мала би становити 299772 грн. (166540 грн. + 133232 грн.). Відповідно, за період січень березень 2024 року розмір суддівської винагороди становив би 899316 грн. (299772 грн. х 3 місяці).

Натомість фактично позивачці була нарахована суддівська винагорода за січень-березень 2024 року із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн. в загальній сумі 624294 грн., що випливає із довідки відповідача про заробітну плату від 18.04.2024 №04-20/33.

Отже різниця між фактично нарахованою суддівською винагородою за січень березень 2024 року та суддівською винагородою, яка мала би бути нарахованою відповідно до закону становить 275022 грн. (899316 грн. 624294 грн.), з якої в тому числі підлягають відрахуванню передбачені законом податки та обов`язкові платежі.

Враховуючи проведені вище обрахунки суд вважає, що загальний розмір недоотриманих позивачкою коштів, визначених як суддівська винагорода та допомога на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 становить 1699261 грн. (223559 грн. + 502027 грн. + 698653 грн. + 275022 грн.).

В той же час судом з`ясовано, що у своїх позовних вимогах позивачкою заявлено до стягнення загальну суму недоплачених коштів за спірний період в розмірі 1614675 грн., тобто меншу суму заборгованості аніж та, яка обрахована судом.

Так, ознайомившись із наданим ОСОБА_1 власним розрахунком суми заборгованості, доданим до позовної заяви (а.с. 15, 16), судом встановлено, що така різниця пов`язана із обрахунком недоплачених сум суддівської винагороди за 2023 рік. Зокрема, позивачка наводячи власний розрахунок вказала, що за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 сума недоплаченої суддівської винагороди становить 666643 грн. (така ж сума обрахована і судом), а сума недоплаченої допомоги на оздоровлення 32010 грн. (така ж сума підтверджена судом). Втім, при додаванні даних двох чисел позивачка припустилась помилки, вказавши загальну суму 614067 грн., хоча в дійсності така сума мала б становити 698653 грн. (666643 + 32010 =698653).

Вищенаведене свідчить про те, що право ОСОБА_1 в межах спірного періоду (2023 рік) порушене недоплатою їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в сумі 698653 грн., а не 614067 грн., як про те помилково вказала позивачка.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, враховуючи допущену позивачкою помилку в обрахунку розміру власних позовних вимог, суд з метою повного захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява, вважає за необхідним вийти за межі позовних вимог в частині визначення розміру недоплаченої суддівської винагороди позивачці за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, врахувавши розмір таких коштів в сумі 698653 грн.

Отже, з метою захисту порушеного права позивачки, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 223559 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2022 в сумі 502027 грн., з 01.01.2023 по 31.12.2023 в сумі 698653 грн., з 01.01.2024 по 31.03.2024 в сумі 275022 грн., з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання цих коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Достатність та ефективність саме такого способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносинах підтверджена Верховним Судом в постанові від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, правові висновки якої враховуються при вирішенні цієї справи.

Як вже наголошувалось судом, частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи зі змісту даної процесуальної норми, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

В даному випадку системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі у межах спірних правовідносин діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72, 77, 90, 139, 194, 242, 244, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Вінницького апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Вінницького апеляційного судді ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.03.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року.

Визнати протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.03.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 223559 грн. (двісті двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень), за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 в сумі 502027 грн. (п`ятсот дві тисячі двадцять сім гривень), за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 в сумі 698653 грн. (шістсот дев`яносто вісім тисяч шістсот п`ятдесят три гривні), за період з 01.01.2024 по 31.03.2024 в сумі 275022 грн. (двісті сімдесят п`ять тисяч двадцять дві гривні), з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання цих коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 04.12.2024.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач 1: Вінницький апеляційний суд (місцезнаходження: вул. Соборна, 6, м. Вінниця, 20050, код ЄДРПОУ: 42257550);

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 26255795);

Третя особа: Державна казначейська служба України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 37567646);

Третя особа: Міністерство фінансів України (місцезнаходження: вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ: 00013480).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович