Рішення

від 04.12.2024 по справі 377/61/24

СЛАВУТИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/61/24

Провадження №2/377/113/24

04 грудня 2024 року Славутицький міський суд Київської області в складі головуючої судді Бабич Н.С, за участю секретарів судового засідання Пскової А.І., Гніденко Н.П. ,

позивача ОСОБА_2 ,

представника позивача - адвоката Кебкало Т.М.,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області Парнюк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення (зміну) місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2024 року позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Кебкало Тетяна Михайлівна, через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вказаним позовом, відповідно до якого, посилаючись на Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, статті 7, 157, 160, 161, 171 СК України, статтю 29 ЦК України, частину першу статті 12 Закону України « Про охорону дитинства», просив:

-визначити (змінити) місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-припинити з 19 січня 2024 року стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_4 , які стягуються на підставі судового наказу, виданого Славутицьким міським судом Київської області 08 серпня 2019 року у справі № 377/549/19.

Позов мотивований тим, що сторони близько шести років перебували у фактичних шлюбних стосунках. Під час спільного проживання, ІНФОРМАЦІЯ_4 , в них народився син ОСОБА_4 .

Після народження дитини особисті стосунки між сторонами істотно погіршились. 06 січня 2018 року відповідачка припинила сімейні відносини з позивачем, обрала собі інше місце проживання, а сина залишила з останнім. Протягом січня, лютого між сторонами не виникало будь-яких непорозумінь щодо участі у спілкуванні з дитиною, відповідачка бачилась з дитиною за її бажанням. Але після того, як син забажав, щоб вони утрьох пішли на прогулянку (позивач, відповідачка, та їх син), то ОСОБА_5 почала писати заяви та скарги на позивача, в яких звинувачувала його в обмеженні її участі у спілкуванні з дитиною, що не відповідало дійсності.

12 березня 2018 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання спільного сина та зобов`язання позивача повернути їй сина ОСОБА_4 , якому на той час виповнилось чотири роки. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року у справі № 377/128/18, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_5 та зобов`язано ОСОБА_2 повернути дитину матері.

22 серпня 2018 року позивач звернувся до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області з письмовою заявою про добровільне виконання рішення суду, копію такої заяви направив до Славутицького відділу державної виконавчої служби. У заяві ОСОБА_2 зазначив, що з метою уникнення примусового виконання рішення суду він бажає виконати його на нейтральній території добровільно в присутності працівників служби у справах дітей та ОСОБА_5 в приміщенні служби у справах дітей. 30 серпня 2018 року він отримав відповідь від виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про те, що до компетенції органу опіки та піклування, служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області не входить складання акту передачі дитини після рішення суду та йому запропонували звернутись до Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області для вирішення питання добровільної передачі дитини матері.

01 жовтня 2018 року за заявою ОСОБА_5 про примусове виконання та на підставі виконавчого листа №377/128/18 від 18 вересня 2018 року, виданого Славутицьким міським судом Київської області, в.о. начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпко В.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №57331597.

16 жовтня 2018 року після отримання постанови про відкриття вказаного виконавчого провадження позивач за викликом державного виконавця разом із сином з`явився до Славутицького відділу ДВС для виконання рішення суду щодо зобов`язання передачі дитини її матері, про що було складено акт державного виконавця у присутності понятого ОСОБА_6 . Стягувач на вказану дату для прийняття дитини не з`явилась.

04 лютого 2019 року позивач для виконання рішення суду щодо зобов`язання передачі дитини її матері за викликом державного виконавця разом із сином знову з`явився до Славутицького відділу ДВС, де надав пояснення про те, що не заперечує щодо передачі дитини матері та вжиття спільних заходів щодо нормалізації стосунків матері та дитини. В той же час при спілкуванні державного виконавця з Макаром, останній був проти спілкування із матір`ю ОСОБА_5 , про що державний виконавець склав акт. Стягувач на вказану дату для прийняття дитини не з`явилась.

ОСОБА_2 так і не зміг виконати вказане рішення суду через небажання відповідачки приходити у визначений час для прийняття сина Макара та небажання дитини йти до матері, при цьому він не чинив перешкоди в тому, щоб мати прийшла і забрала дитину, не було складено жодних актів щодо недопущення до квартири, де позивач мешкав разом із сином. У свою чергу державний виконавець не забезпечив проведення виконавчих дій за участю особи, якій передається дитина, та не залучив представників органу опіки та піклування до процесу передачі дитини.

21 березня 2019 року в.о. начальника Славутицького відділу ДВС Приліпко В.О. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №57331597 у зв`язку з тим, що без ОСОБА_2 виконати рішення суду неможливо та направив до Славутицького відділення поліції Броварського ВП ГУНП в Київській області повідомлення про вчинення останнім кримінального правопорушення. Проте, орган досудового розслідування не виявив в діях позивача складу кримінального правопорушення. На думку позивача, відповідачка втратила інтерес до того, щоб дитина проживала разом із нею, оскільки не оскаржила постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6.

Позивач вважає, що з моменту ухвалення рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року у справі № 377/128/18 змінились обставини, що впливають на вирішення спору, оскільки з того часу малолітній син за власним бажанням проживає разом із ним, мати з дитиною не спілкується, не бере участі у житті дитини, крім того отримує аліменти на утримання сина, які стягуються на її користь на підставі судового наказу Славутицького міського суду Київської області від 08 серпня 2019 року, проте не несе матеріальні витрати на утримання сина. Проживання малолітнього сина ОСОБА_7 разом із його батьком ОСОБА_2 виключає можливість спричинення дитині душевної травми, зайвих хвилювань, нервування, буде відповідати принципу «якнайкращих інтересів дитини», і не позбавляє матір дитини права на спілкування та участь у вихованні дитини. На думку позивача, малолітній син сторін більше прихильний до батька та бажає проживати разом із ним, має власну кімнату, забезпечений всім необхідним для проживання та розвитку, позивач працює, має постійний дохід.

Ухвалою судді від 09 лютого 2024 року після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення зазначених в ній недоліків ( том 1 а.с.56-58).

Ухвалою судді від 16 лютого 2024 року після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11 березня 2024 року ( том 1 а.с.72-74).

11 березня 2024 року підготовче засідання відкладено на 27 березня 2024 року на підставі пункту 3 частини 2 статті 198 ЦПК України ( том 1 а.с. 108-112).

27 березня 2024 року цивільну справу знято з розгляду, підготовче засідання призначено на 10 квітня 2024 року (том 1 а.с. 121).

10 квітня 2024 року протокольною ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 22 квітня 2024 року на підставі пункту 3 частини 2 статті 198 ЦПК України ( том 1 а.с. 130-133).

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ІНФОРМАЦІЯ_1 , підготовче засідання відкладено на 09 травня 2024 року на підставі пункту 2 частини 2 статті 198 ЦПК України (том 1 а.с. 170-174, 175-177).

Ухвалою суду від 09 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 27 травня 2024 року ( том 1 а. с. 206-208).

27 травня 2024 року судове засідання відкладено на 12 червня 2024 року на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України ( том 1 а.с. 239-243).

Позивач у судовому засіданні 12 червня 2024 року підтримав позовні вимоги та просив задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Суду пояснив, що він та відповідачка майже вісім років з 2006-2007 року проживали разом та перебували у фактичних шлюбних стосунках. Після народження сина ОСОБА_7 відповідачка залишила йому дитину та пішла із сім`ї. Після цього протягом місяця вона приходила до дитини, гуляла з нею, про її прихід вони домовлялися по телефону, вона забирала сина до себе додому, а потім повертала зранку, він збирав та відводив дитину у дитячий садок. Потім відповідачка перестала приходити, телефонувати та цікавитися дитиною. Майже з 3-х річного віку, опікується сином тільки він. Перешкод у спілкуванні матері з дитиною він не чинив. Дитина нічого про матір не згадувала. Син тільки казав, що хоче проживати з ним. Часом ОСОБА_7 спілкувався зі своєю матір`ю, потім розповідав, що його там налаштовують проти батька. Він намагався виконати рішення суду про повернення дитини матері, два рази приходив із дитиною до виконавчої службуи, але мати за дитиною не прийшла. Чи була вона повідомлена про необхідність прибуття до відділу ДВС, йому не відомо. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року у справі №377/128/18 не виконане, добровільного він його не виконував. На даний час разом із сином ОСОБА_7 він проживає у трикімнатній квартирі, яка належить його матері, в якій вона проживає також. Він створив для сина усі необхідні умови для проживання та розвитку. Син спілкується з однокласниками, друзями та знайомими. З родичами відповідачки син не спілкується. Макар навчається у 6 класі Славутицького ліцею, має задовільний стан здоров`я, іноді хворіє як усі діти. Сам він не телефонує відповідачці, вважає, що вона самостійно повинна цікавитися дитиною. На даний час він працює, робоче місце знаходиться у м. Чернігові, має щомісячний дохід майже 30 000 гривень на місяць. В установі, де він працює, деякі працівники підлягають бронюванню. Коли він відсутній, ОСОБА_7 опікується його мати, баба ОСОБА_7 . Тривалий час дитина проживає виключно з ним, після першого рішення суду від звертався до психологічного центру та до суду, хотів щоб психологічний центр надав висновок про прихильність дитини до батька чи матері, але суд відмовив. Після рішення суду вважає, що змінилися обставини, тому звернувся до суду з даним позовом, оскільки Макару виповнилося 10 років і суд може запитати думку дитини, оскільки при ухваленні першого рішення дитина не могла висловити свою думку. Вважає, що прийняття судом рішення про встановлення місця проживання дитини з батьком буде відповідати інтересам дитини. Макар сам не хоче спілкуватися з матір`ю. Мати тільки одного разу приходила до сина у навчальний заклад, була присутня на уроці. Вона не ОСОБА_8 дитину з днем народження, не дарувала подарунки. У дитини є годинник-трекер і телефон, за допомогою яких він може з ним зв`язуватись і це його заспокоює. Вважає, що відповідачка не виконує свої батьківські обов`язки. На його думку, вона повинна була спробувати самостійно знайти можливість спілкуватися з дитиною. У неї є номер його телефону та сина, але ніяких спроб зв`язуватися по телефону вона не здійснювала. На даний час у неї є інша дитина, вона не знайомила її з ОСОБА_7 . Макар сам тепер не хоче спілкуватися з матір`ю. Дитина усе розуміє самостійно, говорити йому, що мати хороша і з нею потрібно спілкуватися, він не буде, але дитину проти матері не налаштовує, якби мати хотіла, то вона б могла сама спілкуватися з дитиною, сприяти їй він не буде. Шкідливих звичок він не має, на обліку у нарколога не перебуває, алкогольні напої не вживає. Мав судимість, але за якою статтею не пам`ятає. Відносини між ним та ОСОБА_7 дружні, а між ОСОБА_7 та матір`ю дитини відносини взагалі відсутні. Також наявне рішення суду про стягнення з нього на користь відповідачки аліментів на утримання дитини, вона їх отримувала, але вихованням, утриманням дитини займався тільки він.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала і просила задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Суду пояснила, що після набрання чинності рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року у справі № 377/128/18 позивач намагався виконати рішення суду та передати дитину матері. Для цього він звернувся із письмовою заявою до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради про добровільне виконання рішення суду, але отримав відповідь, де йому запропонували звернутися до Славутицького відділу ДВС. Дочекавшись відкриття виконавчого провадження у відділі ДВС, він неодноразово звертався до ДВС для виконання рішення, про що свідчать відповідні акти, складені посадовими особами ДВС. Віддати дитину за місцем проживання він просто не міг, оскільки це не підтвердило б виконання рішення суду. Мати не з`являлася до ДВС для виконання рішення суду. Мати дитини жодного разу не проявила наполегливості, не звернулась до поліції з приводу не виконання рішення суду, не звернулась до відділу ДВС. Складається враження, що вона втратила інтерес до необхідності проживання сина із нею. Минуло 6 років, дитина стала дорослою, у неї склався з батьком спільний побут. На даний час у відповідачки є інша сім`я, інша дитина і ОСОБА_7 буде відчувати себе у тій сім`ї некомфортно. Передача дитини матері буде суперечити інтересам дитини. Позивач виконує свої батьківські обов`язки у повному обсязі, але він не може примусити матір дитини виконувати їх також. Мати може самостійно прийти до дитини в навчальний заклад, зустрітись на вулиці. Вважає, що проживання дитини з батьком буде відповідати як найкращим інтересам дитини. Також необхідно припинити стягнення з позивача аліментів на утримання сина не з 19 січня 2024 року, як зазначено у позовній заяві, а з 23 січня 2024 року, тобто з дати формування в «Електронному суді» позовної заяви.

Відповідачка у судовому засіданні суду пояснила, що позовні вимоги вона визнає за умови, виключно виходячи з інтересів дитини, якщо Макар захоче проживати з батьком. Якщо Макар захоче проживати з нею, вона позовні вимоги не визнає. З приводу аліментів зазначила, що кошти, які сплачував позивач, перераховані та знаходяться на банківській картці, вона їх не витратила, пропонувала позивачу віддати йому цю картку, але він не взяв. З позивачем ОСОБА_2 вона проживала у цивільному шлюбі з 2011 року по 2017 рік. ОСОБА_2 її бив, тому вона від нього пішла, спочатку це було один раз, на очах у дитини, яка дуже злякалася, а потім це повторювалося все частіше, потім позивач її бив вночі, щоб не бачила дитина. Після чергового побиття вона втекла з квартири в чому була одягнена, ОСОБА_7 в цей час спав і вона не хотіла його будити й одягати, оскільки це було вночі. ОСОБА_2 створив їй такі умови, за яких вона не могла спілкуватися із своїм сином. Перший місяць після розставання з позивачем вона думала, що налагодить відносини і дитина якщо захоче, буде проживати у батька та у матері. В один із днів лютого 2017 року із дитячого садка їй зателефонувала завідувач та повідомила, що батько забрав дитину та документи, вважаючи, що у дитячому садку погано дивляться за дитиною, не поставивши її навіть до відома. Потім ОСОБА_2 закрив Макара на декілька тижнів вдома, щоб вона не могла до нього потрапити, навіть з працівниками поліції. Коли вона усе-таки потрапила до сина, то дитина, якій тоді було три роки, заявила, що більше ніколи не хоче її бачити. Вона не вірить, що дитина самостійно дійшла такого висновку. Вона намагалася спілкуватися з дитиною, була на випускному у дитячому садку, на першому дзвонику у першому класі, приходила на день народження, просила вчительку передати дитині кульки та цукерки. Також була на першому дзвонику у 2 класі, їздила на змагання до дитини у м. Київ. ОСОБА_2 не дав їй номер мобільного телефону ОСОБА_7 , кожного разу вона телефонувала на мобільний ОСОБА_2 на день народження дитини, щоб привітати, але так і не змогла поговорити із дитиною. Вважає, що позивач налаштовує Макара проти неї, про що свідчить реакція дитини на неї. Нещодавно, під час розгляду даної справи, вона зустріла сина у магазині, підійшла до нього і запитала як у нього справи, а він їй відповів: «Поки тебе не бачив було краще». Дитина не може самостійно так відповідати. Вона розуміє, що рішення дитини щодо проживання з батьком не є самостійним. З 3,5 років батько вбив дитині в голову якусь нісенітницю, яку тримає у своїй голові, та вкладає у дитину ненависть до неї як до матері. Вона колись втекла від тирана, від ОСОБА_2 , але не від дитини. Його першій дружині повезло більше, ніж їй, бо вона втекла від нього з дитиною в Крим, а вона не змогла забрати дитину. Їй дуже шкода ОСОБА_7 , що він виховується у такій сім`ї та думає, що так має бути. Кожна дитина хоче, щоб у ньго була мати, а ОСОБА_7 тільки налаштовують проти неї, вона нічого поганого йому не зробила. Про те, що у відділі ДВС відбувалося виконання рішення суду і вона туди була запрошена, чує вперше, для виконання рішення її ніхто не запрошував. Щодо виконання рішення суду вона зверталася до ДВС, до прокурора, але рішення суду так і не виконано. Вона приходила у дитячий садок та хотіла забрати дитину, але у ОСОБА_7 був годинник, він одразу натискав на ньому кнопку і з`являвся батько дитини, який так хотів віддати дитину матері. Вона отримала виконавчий лист і подала його до відділу ДВС, хотіла забрати спокійно дитину та потім прийти до відділу ДВС і написати заяву, що дитина у неї, не травмувати дитину. Аліментів від позивача на дитину вона не отримує вже з 29.06.2022. За рішенням суду дитина має проживати з нею. Вона в даний час проживає в однокімнатній квартирі з другим чоловіком, вони мають доньку, він би прийняв її сина. Вона має можливість виконувати свої батьківські обов`язки відносно її сина ОСОБА_7 , вона та її чоловік працюють, мають нормальний дохід, квартиру, хоча однокімнатну, але не маленьку. На даний час вона не може брати участь у вихованні ОСОБА_7 тільки тому, що цього не хоче сам ОСОБА_7 , він не сприймає її як свою матір. Коли вона підходить до ОСОБА_7 , він уникає її, ховається. Інтерес до дитини вона ніколи не втратить, хотіла б щоб ОСОБА_7 проживав із нею.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_9 проти задоволення позовних вимог не заперечувала, вважає, що визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 , за місцем його проживання, є доцільним і відповідатиме інтересам дитини. Такий висновок зроблений у зв`язку з тим, що дитина тривалий час проживає з батьком та малолітній ОСОБА_4 повідомив, що бажає проживати з батьком.

Попереднє рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю не виконане, але це справа органу виконавчої служби. Під соціальним супроводом сім`я перебувала у 2018 році, на даний час під соціальним супроводом не перебуває.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що вона перебуває у дружніх стосунках із матір`ю позивача, тому часто бувала у нього вдома. Їй відомо, що ОСОБА_2 проживав з відповідачкою однією сім`єю, чому вони розійшлися вона не знає. Їй відомо, є рішення суду про визначення місця проживання ОСОБА_4 із матір`ю, але він проживає з батьком, який піклується про нього.

Свідок ОСОБА_11 суду показала, що працює вчителем у Славутицькому ліцеї та є класним керівником ОСОБА_4 . З позивачем ОСОБА_12 вона познайомилась у кінці серпня 2023 року, коли проводила батьківські збори для учнів 5 класу ліцею. Після зборів батько ОСОБА_7 залишився і повідомив її, що хлопчик проживає з батьком, окремо від матері та попросив, щоб вона не влаштовувала зустрічей ОСОБА_7 з матір`ю, оскільки ОСОБА_7 самостійний і йому дозволено спілкуватися з матір`ю, коли він захоче. З приводу навчання ОСОБА_7 вона спілкується тільки із батьком. Батько ОСОБА_7 опікується ним. ОСОБА_7 завжди охайний, чистий, доглянутий, забезпечений усім необхідним шкільним приладдям та отримує гаряче харчування за кошти батька. Мати ОСОБА_7 до неї жодного разу не зверталася, на батьківські збори не приходила. У поданій до ліцею анкеті батьком відомості про матір не зазначені. Про наявність рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю вона не знає.

Свідок ОСОБА_13 суду показала, що її син дружить із сином позивача- ОСОБА_14 , тому вона знайома із ОСОБА_12 . Макар іноді приходив до них в гості, про свою матір він ніколи не розповідав. На батьківських зборах вона бачила тільки батька ОСОБА_7 .

12 червня 2024 року за клопотанням представника позивача на підставі частини другої статті 240 ЦПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 26 червня 2024 року ( том 1 а.с. 12-22).

26 червня 2024 року цивільну справу знято з розгляду, судове засідання призначено на 16 липня 2024 року ( том 1 а.с. 47-48).

16 липня 2024 року судове засідання відкладено на 10 вересня 2024 року за клопотанням представника позивача на підставі пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України ( том 1 а.с. 64-65).

У період з 05.08.2024 по 25.08.2024 та з 27.08.2024 по 30.08.2024 суддя Бабич Н.С. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці ( том 1 а.с. 76).

10 вересня 2024 року цивільну справу знято з розгляду, судове засідання призначено на 30 вересня 2024 року ( том 2 а.с. 102).

Малолітній свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні 30 вересня 2024 року в присутності практичного психолога закладу освіти Славутицької міської ради показав, що проживає разом із батьком та бабусею. Живе з батьком у одній кімнаті, але має ще одну кімнату, де гуляє та вчить уроки. Вільний час він проводить із батьком, аби не було війни, вони б поїхали на море. В нього є все необхідне, він має друзів, ходить гуляти з ними на вулицю. Мама телефонує батькові і хоче з ним поговорити, але він говорити з нею не хоче. Останній раз зустрічався із мамою на вулиці, біля магазину у червні 2024 року, вона до нього підходила, щось запитувала, але він спілкуватися не захотів, на маму ображений, але чому розповідати не хоче. Вважає, що сім`я має проживати разом, діти повинні проживати з батьком та мамою. Бажає проживати з батьком.

30 вересня 2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 23 жовтня 2024 року на підставі частини другої статті 240 ЦПК України ( том 2 а.с. 150-162).

23 жовтня 2024 року цивільну справу знято з розгляду, судове засідання призначено на 18 листопада 2024 року ( том 2 а.с.166).

У судове засідання 18 листопада 2024 року не з`явились всі учасники справи, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином в порядку, передбаченому статтями 128-130 ЦПК України ( том 2 а.с. 168 - 173). Представник позивача- адвокат Кебкало Т.М. подала заяву про розгляд справи за відсутності її та позивача ( том 2 а.с. 179). Відповідач ОСОБА_3 , представник Служби у справах дітей та сім`ї, Органу опіки та піклування ОСОБА_9 також подали заяви про проведення судового засідання 18 листопада 2024 року за їх відсутності ( том 2 а.с.180, 181); у поданих до суду клопотаннях начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 просив розглянути справу без участі представника центру за наявними у справі матеріалами (том 1 а.с. 193-194, 224-225; том 2 а.с. 171, 176).

Оскільки в судове засідання 18 листопада 2024 року не прибули всі учасники справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що узгоджується з положеннями частини другої статті 247 ЦПК України.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 09 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Славутицького міського управління юстиції у Київській області ( том 1 а.с. 35). Між собою сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 28 лютого 2020 року Славутицьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) ( том 1.а.с.129) 28 лютого 2020 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_5 , якій після державної реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_16 .

З витягу з Реєстру територіальної громади № 2024/007382306 від 24 червня 2024 року вбачається, що малолітній ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 06.09.2018 по теперішній час ( том 2 а.с. 38). За вказаною адресою зареєстрована і ОСОБА_3 з 04.08.1995 по теперішній час, що підтверджується інформацією №15-08/148 від 29 січня 2024 року, наданою Управлінням адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на запит суду в порядку частини шостої статті 187 ЦПК України (том 1 а.с.55).

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року, у справі № 377/128/18 (провадження №2/377/106/18) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області, про визначення місця місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини із батьком та визначення режиму спілкування дитини з матір`ю, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_5 , зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено ( том 1 а.с. 31-34, том 2 а.с. 81-101, 113-148).

Позивач зазначає, що намагався добровільно виконати рішення суду Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року, на підтвердження чого надав суду: копію письмової заяви на ім`я Органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 22 серпня 2018 року, в якій вказав, що бажає виконати рішення суду на нейтральній території в присутності працівників служби у справах дітей та ОСОБА_5 в приміщенні служби у справах дітей, просив погодити дату та час добровільного виконання ним рішення суду за умови складення відповідного акту ( том 1 а.с. 20-21); копію листа Славутицького міського голови № 12-04/74 від 30 серпня 2018 року, в якому на його письмову заяву від 22 серпня 2018 року надано відповідь, що до компетенції Органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради, Служби у справах дітей та сім`ї не входить складати акт передачі дитини після рішення суду. Рекомендовано після отримання рішення Київського апеляційного суду звернутися до Славутицького відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо вирішення питання добровільної передачі дитини матері ( том 1 а.с. 16).

01 жовтня 2018 року в.о. начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпко В.О. за заявою стягувача ОСОБА_5 про примусове виконання виконавчого листа №377/128/18, виданого 18 вересня 2018 року Славутицьким міським судом Київської області про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №57331597, в якій зобов`язав боржника ОСОБА_2 виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (том 1 а.с. 29-30).

З копії акту державного виконавця, складеного 16 жовтня 2018 року, який надав позивач, вбачається, що цей акт був складений в.о. начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при примусовому виконанні виконавчого листа №377/128/18 від 18 вересня 2018 року про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5 , з участю понятого ОСОБА_6 .. Згідно з актом встановлено, що боржник у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 з`являвся до Славутицького відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області для виконання рішення суду щодо зобов`язання передачі дитини ОСОБА_4 . Акт підписаний в.о. начальником відділу Приліпком В.О., боржником ОСОБА_2 , понятим ОСОБА_6 (том 1 а. с. 15).

21 березня 2019 року в.о. начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпко В.О. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №57331597 з примусового виконання виконавчого листа № 377/128/18, виданого 18 вересня 2018 року Славутицьким міським судом Київської області про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5 , на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (том 1 а. с. 27-28).

У мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що станом на 21.03.2019 боржник ОСОБА_2 повторно не виконав рішення суду, а саме не повернув сина ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5 . Згідно з пунктом 3 статті 63 Закону України « Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, про накладення штрафу 1 700 грн, 3 400 грн, виділити в окреме провадження ( том 1 а.с. 27).

У позовній заяві ОСОБА_2 вказує, що орган досудового розслідування за повідомленням державного виконавця про вчинення ним кримінального правопорушення не виявив в його діях складу кримінального правопорушення. На підтвердження цих обставин позивач надав копію повідомлення старшого слідчого СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області Литвинової А. №8386 від 26 грудня 2023 року на адвокатський запит адвоката Кебкало Т.М., в якому вказано, що слідчим відділом Вишгородського РУП ГУНП в Київській області ( ВП №2 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області - місце проведення досудового розслідування), кримінальні провадження за повідомленням посадових осіб Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області щодо невиконання рішення суду ОСОБА_2 не розпочиналося та у провадженні не перебувають ( том 1 а.с. 26), а також витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», згідно з яким ОСОБА_2 станом на 16.06.2024 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває ( том 2 а.с.39).

Відомості про оскарження вказаних постанов державного виконавця у матеріалах справи відсутні.

Разом із тим, позивач надав копію акту державного виконавця від 04 липня 2019 року, в якому вказано, що цей акт складений в.о. начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при примусовому виконанні виконавчого листа №377/128/18 від 18 вересня 2018 року про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5 . Актом встановлено, що до Славутицького міського ВДВС ГТУЮ у Київській області з`явився ОСОБА_2 із сином Макаром та надав пояснення про те, що він не заперечує проти передання дитини матері та вжиття спільних заходів щодо нормалізації стосунків матері та дитини при спілкуванні з Макаром, він був проти спілкування з матір`ю ОСОБА_5 . ОСОБА_2 під підпис попереджено за статтею 382 КК України. Акт підписаний в.о. начальника відділу Приліпком В.О., боржником ОСОБА_2 , представником стягувача ОСОБА_17 ( том 1 а.с. 14).

08 серпня 2019 року Славутицький міський суд Київської області у справі №377/549/19 (провадження № 2-н/377/46/19) виніс судовий наказ, яким стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття ( том 1 а.с. 39, 229).

13 серпня 2019 року головний державний виконавець Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Петриковець А.В. за заявою стягувача ОСОБА_5 про примусове виконання судового наказу №377/549/19, виданого 09 серпня 2019 року Славутицьким міським судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 59799699 ( том 1 а. с. 150-151). Вказане виконавче провадження згідно з відповіддю Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) № 12436 від 19 квітня 2024 перебуває на виконанні в цьому відділі ( том 1 а.с.149).

Згідно з характеристикою № 01-17/180 від 11 грудня 2023 року та інформацією № 01-17/24 від 15 березня 2024 року Славутицького ліцею Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області Шляхтіцев Макар навчається в Славутицькому ліцеї з 01 вересня 2023 року у 5-Б класі ( том 1 а.с. 36-37, 198).

Відповідно до копій декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, №0001-94-Х9-80А0 від 16 грудня 2020 року, № 0001-4067-48А0 від 11 квітня 2024 року, вказані декларації щодо медичного обслуговування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладені з його батьком ОСОБА_2 та лікарем- педіатром ОСОБА_18 ( том 1 а.с. 145 -148).

Згідно з відповіддю лікаря- педіатра ОСОБА_18 №2 від 15 квітня 2024 року, наданою на адвокатський запит адвокату Кебкало Т.М., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у фізичному та нервово-психічному розвитку не відстає від однолітків. Вроджені вади розвитку та хронічні захворювання відсутні. Профілактичні щеплення проведені відповідно до віку. На диспансерному обліку не перебуває ( том 1 а.с.144).

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного працівниками Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області за № 01-22/16 від 20 березня 2024 року з метою з`ясування умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , він проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та бабусею ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Санітарно-гігієнічні умови проживання на час обстеження відповідають загальноприйнятим нормам; дитина забезпечена сезонним одягом, взуттям, продуктами харчування, речами першої необхідності, шкільним, канцелярським приладдям, навчальною, довідковою літературою тощо; батьки дитини стосунки не підтримують щодо питання виховання та утримання сина. Під час бесіди дитина ОСОБА_4 повідомив, що бажає проживати разом із батьком ( том 1 а.с. 197).

22 квітня 2024 року орган опіки та піклування надав висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області №1020 від 11 квітня 2024 року, згідно з яким не заперечує щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_2 , враховуючи тривалий час проживання дитини разом із батьком та принцип «якнайкращих інтересів дитини» ( том 1 а.с. 156-158).

З довідки про реєстрацію місця проживання від 19 вересня 2019 року, витягу з реєстру територіальної громади від 12 червня 2024 року, витягу №618 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 13 червня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою також зареєстрована його мати ОСОБА_19 ( том1 а.с. 18, том 2 а.с.35,37).

Квартира, в якій зареєстроване місце проживання позивача, належить його матері ОСОБА_19 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 березня 2021 року ( том 2 а.с. 37,42).

Згідно з довідкою №20/11/2023/110 від 20 листопада 2024 року, виданою представником Благодійної організації «Благодійний фонд «Швейцарський фонд з протимінної діяльності ФСД В Україні» Шляхтіцеву Олександру Вікторовичу, він працює у Благодійній організації «Благодійний фонд «Швейцарський фонд з протимінної діяльності ФСД В Україні» на посаді молодшого сапера з 13 лютого 2023 року ( наказ про прийняття №БО-58 від 10 лютого 2023 року ( том 1 а.с. 19). Відповідно до характеристики від 20 листопада 2023 року за місцем роботи ОСОБА_2 характеризується позитивно ( том 1 а.с. 38). Згідно з довідкою №БО000000006 від 20 листопада 2023 року нарахований дохід позивача за період роботи з травня 2023 року по жовтень 2023 року становив 217 378,42 грн, виплачений -174 989,63 грн ( том 1 а.с. 17).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У статті 160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев`ятої статті 7 СК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (частина перша статті 18 СК України).

Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є зміна правовідношення (пункт 7 частини другої статті 18 СК України).

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що способом захисту може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане, як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 754/1447/23 від 25 вересня 2024 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 148/1555/17 зазначено, що «рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 вказано, що «при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3 , яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли до висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року в справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20) зазначено, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку … Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц (провадження № 61-8772св19) зазначив, що у разі зміни обставин, пов`язаних з віком дитини, за наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані. Найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя … Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі №336/2426/20).

У постанові від 25 березня 2024 року у справі №183/1464/22 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, відступаючи від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18), висловив такі висновки про застосування норм права.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».

У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один із батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.

Мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даній справі позивач звернувся з позовом до відповідачки про визначення (зміну) місця проживання спільної дитини, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та припинення стягнення аліментів. В обґрунтування позову послався на зміну обставин після ухвалення рішення Славутицьким міським судом Київської області від 10 травня 2018 року у справі № 377/128/18 про визначення місце проживання дитини із матір`ю, зобов`язання повернути дитину матері. Такими обставинами позивач та його представник вважають проживання дитини тривалий час за власним бажанням разом із позивачем, досягнення дитиною 10 років, втрату відповідачкою інтересу до того, щоб дитина проживала з нею.

Аналізуючи вказані доводи позивача та його представника, суд виходить із такого.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року у справі № 377/128/18 позов ОСОБА_5 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_5 . Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 відмовлено. Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2018 року рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2018 року залишено без змін.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаними вище судовими рішеннями встановлено, що після припинення фактичних шлюбних відносин, в яких перебували сторони, малолітня дитина залишилась проживати з матір`ю. 22 лютого 2018 року батько дитини ОСОБА_2 самовільно, без погодження з матір`ю дитини, забрав дитину з дитячого садочку, забрав документи і з того часу дитина проживає з батьком. Мати дитини- ОСОБА_5 зареєстрована та проживає у однокімнатній квартирі, яку отримала її мати на себе та неї. ОСОБА_2 зареєстрований у трикімнатній квартирі. У квартирах наявні житлово-комунальні умови для проживання дитини задовільні. ОСОБА_5 має постійне місце роботи та постійний дохід, за місцем проживання характеризується позитивно. ОСОБА_2 постійного місця роботи не має, розмір доходу судом не встановлено, до квітня 2018 року перебував на обліку як безробітний. За місцем проживання характеризується позитивно. Між батьками склалися неприязні стосунки. Рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 28 лютого 2018 року визначено спосіб участі матері у вихованні сина та графік спілкування з ним. Батькам рекомендовано знаходити порозуміння у вирішенні конфліктних питань, що стосуються малолітньої дитини, уникати конфліктних ситуацій та з`ясування стосунків у його присутності. Дане рішення ОСОБА_2 не виконувалось, що було предметом додаткового розгляду на засіданні виконавчого комітету міської ради та було рекомендовано останньому щодо підписання з комунальним закладом соціальних служб договору про співпрацю та здійснення соціального супроводу. Такий договір відповідачем підписано не було. ОСОБА_5 неодноразово зверталась до органів правопорядку із заявами про застосування щодо неї відповідачем насильства. А також наявні факти звернення першої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_20 ( дошлюбне прізвище- ОСОБА_21 ) про викрадення останнім їх доньки. Фактів аморальної поведінки ОСОБА_5 судами не встановлено. Судами також встановлено, що відповідач обмежує матір у спілкуванні з дитиною, дитина не відвідує дитячий садок. Органи опіки та піклування у своєму висновку рекомендують визначити місце проживання дитини з матір`ю. Проживання сина разом із матір`ю відповідає інтересам дитини, оскільки вона має постійне місце роботи, стабільний самостійний дохід, а тому може створити необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини. Судами враховано ту обставину, що ОСОБА_2 самовільно забрав сина з дитячого садочка, та не надавав можливості зустрічатися та спілкуватися ОСОБА_5 з сином, що суперечить інтересам сімейних цінностей, які полягають у повазі один до одного та як найкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси та пояснення представників соціальних служб у судовому засіданні, які намагались здійснити заходи для поновлення стосунків між матір`ю та батьком, між батьками та дитиною, а також той факт, що ОСОБА_2 відмовляється від спільного відвідування та отримання психологічної допомоги з метою поновлення родинних стосунків. При цьому питання про заслуховування думки дитини було предметом оцінки апеляційного суду, з якою погодився касаційний суд, про те, що з урахуванням встановлених обставин справи, ситуації, яка склалась у сім`ї та обстановці, в якій перебуває дитина, вона не зможе об`єктивно, незалежно та вільно висловити свою думку.

Під час судового засідання у даній справі відповідачка фактично підтвердила ті обставини, які були встановлені судами у справі № 377/128/18, пояснила, що позивач налаштував малолітнього сина проти неї, через що дитина не хоче з нею спілкуватися, про це свідчить реакція дитини на неї, коли вона зустрічає сина у місті, позивач не дає їй номер мобільного телефону сина.

Позивач у судовому засіданні стверджував, що він не чинить перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю, посилаючись на те, що син сам не хоче спілкуватися із нею. Представник позивача у судовому засіданні зазначила, що відповідачка втратила інтерес до того, щоб дитина проживала із нею, оскільки не проявила наполегливості, не звернулась до поліції з приводу невиконання рішення суду, яким визначено місце проживання дитини з нею.

Представник органу опіки та піклування, служби у справах дітей та сім`ї підтвердила факт невиконання рішення суду, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю та зобов`язано ОСОБА_2 повернути дитину матері, та пояснила, що висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком зроблений у зв`язку з тим, що дитина тривалий час проживає з батьком, малолітній ОСОБА_4 повідомив, що бажає проживати з батьком.

Встановлені в судому засіданні обставини свідчать, що позивач самовільно змінив місце проживання дитини, між батьками дитини продовжують існувати неприязні відносини з приводу участі матері дитини у її вихованні та можливості виконання нею батьківських обов`язків, які після визначення місця проживання дитини з матір`ю не змінились.

Суд констатує, що цілком очевидним є те, що тривале невиконання рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з його матір`ю ОСОБА_3 та про зобов`язання ОСОБА_2 повернути дитину матері ( 5 років 3 місяці) призвели до погіршення сімейних зв`язків між відповідачкою та її сином, а відтак, з урахуванням тривалих неприязних відносин між батьками, вплинули на об`єктивність думки дитини ОСОБА_4 , який у судовому засіданні повідомив, що бажає проживати з батьком, однак при цьому зазначив, що дитина має проживати з батьком і з мамою.

При цьому в судовому засіданні суд неодноразово роз`яснював учасникам справи про існування судової практики в такій категорії справ щодо залучення експерта -психолога для надання висновку про визначення того, до кого з батьків дитина виявляє більшу прихильність, однак клопотань про призначення відповідної судово- психологічної експертизи в ході судового розгляду справи не надійшло і сторонами такого висновку експерта суду не надано.

Отже, з урахуванням встановленого в цивільному судочинстві принципу диспозитивності, суд був позбавлений можливості об`єктивно перевірити думку дитини, яка з урахуванням фактичних обставин, встановлених у даній справі, не може вважатися незалежною, вільною та об`єктивною, не дивлячись на те, що така думка була висловлена в судовому засіданні в присутності практичного психолога закладу освіти Славутицької міської ради.

Частиною шостою статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У пункті 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, визначено, що працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

З копій документів, на підставі яких орган опіки та піклування склав висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області №1020 від 11 квітня 2024 року, вбачається, що в письмових поясненнях від 08 квітня 2024 року ОСОБА_3 зазначила, що бажання її сина ОСОБА_7 проживати разом із батьком пов`язано лише з тим, що вони вже довгий час взагалі не спілкувались і не бачились, оскільки батько дитини забороняв і налаштовував дитину про неї.

Відповідно до інформації №01-17/24 від 15 березня 2024 року, наданої Славутицьким ліцеєм Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Макар виховується в неповній сім`ї, батько достатньо уваги приділяє вихованню сина, мати навчанням та вихованням сина не цікавилася.

Також працівниками Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області проведено обстеження умов проживання малолітньої дитини за адресою фактичного місця проживання його батька ОСОБА_2 , згідно з яким встановлено належність житлово-побутових умов проживання, з`ясовано під час бесіди з дитиною ОСОБА_4 , що він бажає проживати разом із батьком.

Орган опіки та піклування у висновку вказує, що за зверненням матері дитини виконавчий комітет Славутицької міської ради прийняв рішення №157 від 28 лютого 2018 року «Про визначення способу участі матері у вихованні дитини та спілкуванні з нею», яке не виконувалось, між батьками дитини продовжували тривати непорозуміння та суперечки щодо виховання, утримання їх сина. Посилаючись на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року у справі №377/128/18 (провадження №2/377/113/24), яким визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю зазначає, що малолітня дитина ОСОБА_22 не був повернутий на виховання матері ОСОБА_5 . Вказує, що мати ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з її слів не бачиться з Макаром через тривале розлучення із сином та неурегульовані стосунки між батьками, щоб уникнути «емоційного стресу» для дитини, але вона цікавиться навчанням, розвитком сина.

При цьому, Орган опіки та піклування, вказавши, що малолітня дитина ОСОБА_4 тривалий час проживає разом із батьком ОСОБА_2 , де для нього створені належні умови для проживання, виховання та розвитку, врахувавши бажання самої дитини та прихильність його до батька, принцип як найкращих інтересів дитини, зазначив, що не заперечує щодо визначення малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_2 .

Проте, суд вважає висновок органу опіки та піклування необґрунтованим, оскільки в ньому відсутня оцінка сімейної ситуації, яка склалась між батьками дитини, поведінки батька до матері дитини, факту тривалого невиконання рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зобов`язання батька повернути дитину матері, а також мотиви щодо дотримання як найкращих інтересів дитини, якими керувався орган опіки та піклування з урахуванням того, що у справі №377/128/18 (провадження №2/377/113/24), рекомендував визначити місце проживання дитини з матір`ю.

При цьому фактів аморальної поведінки відповідачки, відсутність в неї належних умов для проживання, виховання та розвитку дитини, органом опіки та піклування у висновку не зазначено і судом не встановлено.

З урахуванням стосунків, які склалися між батьками дитини, досягнення малолітньою дитиною ОСОБА_4 десятирічного віку та його бажання проживати з батьком, висловлене за триваючої батьківської опіки над ним в умовах тривалого невиконання позивачем рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зобов`язання повернути дитину матері, самі по собі не є достатніми для висновку про зміну місця проживання дитини шляхом визначення місця його проживання з батьком ОСОБА_2 , оскільки порушення права матері на контакти з дитиною призвело до втрати її зв`язку з дитиною та суперечить якнайкращим інтересам дитини, тому що суперечить сімейним цінностям.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства в України є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Частиною 1 статті 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини 1, 2 статті 55, частини 1, 2 статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Посилаючись на вказані вище вимоги закону, рішення ЄСПЛ та Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17 (провадження № 61-37923св18) предметом якої було, зокрема, визначення місця проживання дитини, дійшов висновку, що невиконання одним із батьків попереднього рішення суду, яке набрало законної сили, про визначення місця проживання дитини та протиправне утримання такої дитини у себе, суперечить властивостям судового рішення, яке набрало законної сили. Верховний суд дійшов висновку, що підставами для звернення із новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки одного з батьків, що полягає у невиконанні рішення суду. При цьому звернення із новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду, яким визначено місце проживання дитини.

Отже, враховуючи, що рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2024 року у справі №377/128/18, яке набрало законної сили, вже визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_3 та, беручи до уваги, що ОСОБА_2 не виконує дане рішення суду, суд доходить висновку, що посилання ОСОБА_2 при новому провадженні із тим же предметом спору на можливу зміну обставин, не може бути підставою для уникненення від виконання іншого остаточного рішення у попередній справі.

З наведених підстав суд не приймає до уваги доводи позовної заяви про те, що проживання дитини з батьком виключатиме можливість спричинення дитині душевної травми, зайвих хвилювань, нервування та буде відповідати принципу як найкращих інтересів дитини та є пріоритетним.

Також суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідачка з дитиною не спілкується, не бере участі у житті дитини, оскільки судом встановлено, що таке не спілкування матері з дитиною зумовлене тим, що позивач ще до ухвалення рішення Славутицьким міським судом від 10 травня 2018 року самовільно змінив місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 та з того часу не надає можливості матері повноцінно брати участь у вихованні дитини.

Крім того, доводи позивача про те, що відповідачка втратила інтерес до того, щоб дитина проживала разом із нею, оскільки не оскаржила постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6, спростовуються поясненнями відповідачки, наданими в судовому засіданні, яка зазначила, що вона бажає, щоб малолітній син ОСОБА_4 проживав разом із нею, але, позивач налаштовує дитину проти неї, тому дитина не хоче із нею спілкуватися.

Обставини, про які повідомили свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 підтверджують лише належне виконання позивачем батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не впливають на вказані висновки суду.

Інші обставини, на які посилається позивач та його представник, без налагодження стосунків дитини із матір`ю, не є переконливими для висновку про необхідність визначення (зміни) місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із його батьком.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визначення (зміну) місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з його батьком ОСОБА_2 з вищенаведених підстав.

Що стосується позовних вимог про припинення стягнення аліментів, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Враховуючи, що місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року у справі №377/128/18, яке набрало законної сили, визначено разом із матір`ю ОСОБА_3 , підстави для зміні місця проживання дитини шляхом визначення місця проживання дитини разом із батьком не встановлені, то в цій частині позовні вимоги про припинення з 19 січня 2024 року стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , які стягуються на підставі судового наказу, виданого 08 серпня 2019 року Славутицьким міським судом Київської області у справі №377/549/19, задоволенню не підлягають.

Оскільки, підстави для задоволення позову відсутні, то судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, покладаються на позивача і не підлягають стягненню з відповідачки.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 35511434, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м.Славутич, Центральна площа, 7.

Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 04527684, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м.Славутич, Центральна площа, 7.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 .

Повне рішення суду складено 04 грудня 2024 року.

Суддя Н. С. Бабич