Рішення

від 27.11.2024 по справі 276/12/24

ВОЛОДАРСЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 276/12/24

Провадження по справі №2/276/96/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року смт. Хорошів

Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.,

при секретарі судового засідання Свиридок А.В.,

за участю:

прокурора Лозовика А.В.,

представника відповідача 2 Лук`янчука Ю.В.,

розглянувши в загальному позовному провадженні в приміщенні суду в смт. Хорошів цивільну справу за позовом керівника Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Хорошівської селищної ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

03.01.2024 керівник Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Хорошівської селищної ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за змістом якого просить витребувати у ОСОБА_2 на користь Хорошівської об`єднаної територіальної громади в особі Хорошівської селищної ради земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 1821183600:04:002:1009) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області; стягнути з відповідачів на користь Житомирської обласної прокуратури понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Коростишівською окружною прокуратурою установлено порушення вимог чинного законодавства при вибутті земельних ділянок із державної власності.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 21.05.2020 № 6-5341/14-20-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1821183600:04:002:1009) для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу, державним реєстратором Козіївської сільської ради Коростишівського району Пашинською Д.В, 26.05.2020 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Водночас, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 03.04.2019 №6-1033/14-19-СГ отримав у приватну власність (право зареєстровано 05.06.2020) земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1820881800:08:000:0921) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Бердичівського району Гайдишівської сільської ради.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки (наказ від 21.05.2020 № 6-5341/14-20-СГ) вдруге використав право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (перший наказ 03.04.2019 № 6-1033/14-19-СГ, зареєстроване право власності 05.06.2020).

Незаконність дій ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області при прийнятті рішення, на підставі якого ОСОБА_1 повторно безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства понад норму, встановлену Земельним кодексом України, не може оцінюватися як воля власника спірного нерухомого майна держави на вибуття майна із його володіння.

Земельна ділянка площею 2 га за кадастровим номером 1821183600:04:002:1009, вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок держави.

В подальшому зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2020 ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 .

Право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1821183600:04:002:1009 зареєстровано приватним нотаріусом Науменко М..Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.06.2020, індексний номер рішення 52504777.

Позовні вимоги до ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що він придбав земельну ділянку кадастровий номер 1821183600:04:002:1009 у ОСОБА_1 тобто в особи, яка, отримала земельну ділянку в порушення вимог земельного законодавства та не мала права її відчужувати.

Прокурор також зазначає, що 27.05.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Разом з тим, Хорошівською селищною радою Житомирської області заходи щодо усунення факту порушення при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 не вживалися, а тому із вказаним позовом до суду звертається прокурор в інтересах держави.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.

Крім того, 28.10.2024 прокурором направлено до суду додаткові пояснення у справі, у яких він зазначив, що представником відповідача ОСОБА_2 , зазначено, що останній є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки площею 2 га, яка має кадастровий номер 1821183600:04:002:1009. В обґрунтування добросовісності відповідача представником ОСОБА_2 зазначено, що останній не має юридичної освіти та тривалий час не міг визначитись із способом захисту своїх прав.

Крім того, як доказ добросовісності ОСОБА_2 адвокатом зазначено, що він знайшов оголошення про продаж спірної земельної ділянки у мережі інтернет та вирішив її придбати, користуючись послугами рієлтора. При цьому жодних доказів розміщення оголошення та доказів користування послугами рієлтора ОСОБА_2 не надано.

Прокурор звертає увагу суду, що при оформленні спірного договору купівлі-продажу від 03.06.2020 ОСОБА_2 мав можливість перевірити у нотаріуса факт подвійної приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки, оскільки нотаріус має доступ до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також, при оформленні договору купівлі-продажу від 03.06.2020 ОСОБА_2 мав би проявити належну обачність при купівлі спірної земельної ділянки не безпосередньо у ОСОБА_1 , а через його представника. Упродовж судового розгляду ОСОБА_2 не надано доказів попереднього погодження істотних умов договору купівлі-продажу, безпосередньо із ОСОБА_1 та доказів вжиття заходів, які б свідчили про його добросовісність.

Крім того, прокурор зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником значної кількості земельних ділянок а також є власником і директором ФГ «Полісся-К»,ТОВ «Георесурс-К», ПП «ДК Ресурс» та ПП «ВлаБоДе», діяльність яких пов`язана із використанням значної кількості земельних ділянок для надрокористування та сільськогосподарського виробництва. Окремі із указаних підприємств є фігурантами низки судових справ.

Ці обставини свідчать, що ОСОБА_2 в силу здійснюваної діяльності та займаних посад був належним чином обізнаний щодо вимог земельного законодавства та міг проявити належну обачливість при придбанні спірної земельної ділянки із кадастровим номером 1821183600:04:002:1009 у ОСОБА_1 .

В судовомузасіданні прокурорпозов підтримав,просив йогозадоволити уповному обсязі.Вказав,що строкпозовної давностідля зверненнядо судуне пропущено,оскільки профакти порушеньземельного законодавствапри подвійнійприватизації ОСОБА_1 земельної ділянкидля ведення особистого селянського господарства прокуратурі стала відомо у вересні 2023 року при опрацюванні відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що в подальшому повідомлено ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та Хорошівську селищну раду для вжиття заходів цивільно-правового характеру, які ними так і не було вжито.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, щодо винесення рішення покладається на розсуд суду. Під час підготовчого провадження відповідач ОСОБА_1 повідомив суду, що із заявами про виділення земельної ділянки на території Хорошівської територіальної громади до Держгеокадастру не звертався, про виділення йому земельної ділянки із кадастровим номером 1821183600:04:002:1009 йому нічого не відомо, зазначив, що підписував якісь документи у 2020 році, надані йому представниками підприємства-орендаря, з метою оформлення права власності на земельну ділянку на території Бердичівського району, де він проживає, з подальшою її передачею в оренду цьому підприємству.

Хорошівська селищна рада, будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду, в судове засідання свого представника не направила, будь-яких заяв та клопотань не подавала.

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подавав, в судове засідання не з`явився, його представник адвокат Лук`янчук Ю.В. проти задоволення позову заперечив, зазначив, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки він не міг знати та не міг перевірити, що ОСОБА_1 повторно приватизував земельну ділянку сільськогосподарського призначення, витребування земельної ділянку у ОСОБА_2 не буде відповідати критеріям законності та пропорційності відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Також представник відповідача 2 заявив клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки наказ ГУ Держгеокадастру про виділення спірної земельної ділянки та договір її купівлі-продажу вчинено до червня 2020 року, а прокурор з позовом звернувся лише у грудні 2023 року та не надав доказів, що підтверджують дату, коли йому стало відомо про порушення вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду справи, суд у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.12 ЦПК України створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.

Ураховуючи, що суд вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення сторін про розгляд справи, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", та те, що явка учасників справи в суд не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника позивача, відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 за №711-р визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Житомирської області, згідно якого населеного пункту Хорошів увійшла до складу території Хорошівської територіальної громади (адміністративний центр територіальної громади смт. Хорошів).

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-1033/14-19-СГ від 03.04.2019 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку на території Бердичівського району за межами населених пунктів Гардишівської сільської ради загальною площею 2,00 га з кадастровим номером 1820881800:08:000:0921, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності (а.с. 33).

25.06.2020 державним реєстратором Швайківської сільської ради зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 345258574 від 05.09.2023 (а.с.18-21).

Разом з тим, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 21.05.2020 № 6-5341/14-20-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1821183600:04:002:1009) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Хорошівського району, за межами населених пунктів Хорошівської селищної ради (а.сп. ).

На підставі зазначеного наказу, державним реєстратором Козіївської сільської ради Коростишівського району Пашинською Д.В, 22.05.2020 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Проведення державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку здійснено за заявою ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , посвідченої 13.04.2020 приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Вовк Г.А.

Зі змісту зазначеної довіреності вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 бути його представником з усіх питань, що стосуються розроблення, погодження та затвердження відповідно до вимог чинного законодавства проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, отримання у власність та реєстрації права власності, а також подальшого управління і розпорядження отриманою в його приватну власність безоплатно земельною ділянкою, орієнтовний розмір якої складає 2,0 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, незалежно від місця її розташування.

03.06.2020 ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,00 га. кадастровий номер 1821183600:04:002:1009 продав відповідачу ОСОБА_2 за погодженою ціною 33860 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.06.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Науменко М.Г., право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 03.06.2020, запис про право власності №36740887 (а.с.22-24).

Відповідно до розділу 4.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.06.2020 продавець повинен вступити у справу на стороні, у разі якщо третя особа, на підставах, що виникли до продажу земельної ділянки, пред`явить до покупця позов про витребування земельної ділянки; у разі позбавлення покупця права власності за рішенням суду на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцю завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Згідно з частинами першою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Статтею 81 ЗК України, зокрема, передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Статтею 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. У пункті «б» частини другої цієї статті зазначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 цього Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак, право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

При цьому, статтею 346 ЦК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

У таких випадках чинність правочинів, державної реєстрації прав на його майно іншими способами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, що є належним способом захисту.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 вперше скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки (кадастровий номер 1820881800:08:000:0921) для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-1033/14-19-СГ від 03.04.2019.

Проте надалі, в порушення вимог ст. 116 ЗК України, 21.05.2020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5341/14-20-СГ ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1821183600:04:002:1009 для ведення особистого селянського господарства площею 2.00 га., право на яку в подальшому зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.05.2020.

За змістом частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 по справі №525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону №973-ІV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Отже, на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5341/14-20-СГ від 21.05.2020, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га. га з кадастровим номером 1821183600:04:002:1009, ОСОБА_1 вже реалізував своє право, визначене статтею 121 ЗК України, на отримання в межах норми 2,00 гектарів землі у власність для ведення особистого селянського господарства та вдруге скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, спірна земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 1821183600:04:002:1009 вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника - держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оскільки воля держави не може бути спрямована на порушення встановленого законом порядку виділення громадянам у власність земельних ділянок, у тому числі в порядку їх приватизації.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності поза волею держави внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну передачу одного виду використання, тому він не мав права на її відчуження.

Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні, передусім, перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави тапроцедури набуттямайна добросовіснимнабувачем,порівняльна вартістьцього майназ майновимстаном особи,спрямованість волевиявленняучасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки прокурором не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували що ОСОБА_2 було достовірно відомо або могло бути відомо про недобросовісну поведінку продавця спірної земельної ділянки.

Разом з цим, сам пособі статус добросовісного набувача не є безумовною перешкодою для витребування у нього майна, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вказаний правовий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу в особі державного органу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій особи, яка звернулася за отриманням земельної ділянки та органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 363/2301/17 та від 03 серпня 2022 року у справі №130/1017/20.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43)).

Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування або державним органом, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що під час розгляду цієї справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право,зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Враховуючи вищезазначене ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Разом із тим, суд приходить до висновку, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна у кінцевого набувача є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилученнятовару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач ОСОБА_2 пред`явивши відповідний позов.

Варто зазначити, що саме такі умови узгоджені сторонами при укладенні 03.06.2020 ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1821183600:04:002:1009 (розділ 4.1. договору), як спосіб захисту прав та інтересів добросовісного набувача.

Окрім цього, попри не спростування прокурором презумпції добросовісності кінцевого набувача, суд враховує, щоза обставин цієї справи, безпідставно набувши відповідачем-1 права власності на спірну земельну ділянку,вона була продана відповідачу-2 вже через 10 днів після первинної реєстрації на неї права власності, при цьому продаж здійснювалася не безпосередньо її власником ОСОБА_1 , а представником за довіреністю, яка була видана ще до реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та в якій навіть не вказано кадастровий номер такої земельної ділянки чи місце її знаходження. Вказані обставини мали б викликати у пересічного покупця певні сумніви, який проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності отримавши правову допомогу, мав би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в частині непропорційності втручання у право власності.

Також, суд враховує майновий стан відповідача ОСОБА_2 , який є засновником та керівником декількох суб`єктів підприємництва, наявності у його власності значної кількості земельних ділянок, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відомостями загальнодоступних відкритих джерел у мережі Інтеренет, та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, а також враховуючи право відповідача ОСОБА_2 на відшкодування продавцем завданих йому збитків, вказане свідчить про відсутність покладення на відповідача надмірного та індивідуального тягаря внаслідок втручання в його право власності.

Отже, у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, а тому позовна вимога про витребування у нього земельної ділянки на користь Хорошівської об`єднаної територіальної громади в особі Хорошівської селищної ради є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

З приводу заявлених прокурором позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Так, позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Тобто,визначення відповідачів,предмета тапідстав спорує правомпозивача.Натомість,встановлення належностівідповідачів йобґрунтування позову обов`язкомсуду,який виконуєтьсяпід часрозгляду справи(див.Висновки ВеликоїПалати ВерховногоСуду упостанові від17квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Оскільки позовна вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі територіальної громади, стосується витребування земельної ділянки, яка перебуває у зареєстрованому володінні відповідача ОСОБА_2 та не належить відповідачу ОСОБА_1 , останній не є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, а тому він є неналежним відповідачем та у задоволенні позовних вимог до нього суд відмовляє.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами у визначених законом випадках.

Представництво прокурором інтересів держави в суді відповідно до ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Звернення прокурора з вказаною позовною заявою до суду спрямоване на задоволеннясуспільної потребиу відновленнізаконності привирішенні суспільнозначимого питаннядодержання законностіпередачі земельнихділянок сільськогосподарськогопризначення державноїформи власності,яке проведенез грубимпорушенням вимогчинного законодавства.Належне (законне)розпорядження земельнимиділянками державноївласності,які відповіднодо ст.14Конституції Україниє основнимнаціональним багатством,що перебуваютьпід особливоюохороною держави,а правовласності наякі набуваєтьсявиключно відповіднодо закону,безумовно єскладовою питаннядержавного (загального)інтересу.

У відповідності до ч.1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до п.п.1 п. 3 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 основними завданнями Держгеокадастру є серед решти реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно п.п. 33 п.4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель, зокрема, за додержанням строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю.

Коростишівською окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області направлено лист від 06.09.2023 з метою надання можливості самостійно реагування на стверджуванні порушення держави шляхом звернення до суду із зазначеного питання. На вказаний лист прокуратури надійшла відповідь ГУ у Житомирській області від 15.09.2023, відповідно до якої ГУ Держгеокадастру у Житомирській області позбавлено можливості самостійного звернення до суду у зв`язку з обмеженим фінансуванням на судовий збір.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області при вирішенні даного спору, пов`язаного із поверненням у власність держави спірної земельної ділянки, не здійснює захист державних інтересів в суді.

Крім того, 27.05.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким ряд змін внесено до Земельного кодексу України.

Зокрема, розділ Х «Перехідні положення» доповнено пунктом 24 наступного змісту: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель зазначених в пункті 24.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Підпунктом 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 за № 711-р визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Житомирської області, згідно якого територія населеного пункту Хорошів увійшла до складу території Хорошівської територіальної громади (адміністративний центр територіальної громади смт. Хорошів)

Коростишівською окружною прокуратурою до Хорошівської селищної ради направлено лист від 06.09.2023, в якому описані порушення земельного законодавства, що були допущенні при наданні ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 1821183600:04:002:1009. На вказаний лист прокуратури надійшла відповідь Хорошівської селищної ради від 15.11.2023 та встановлено, що селищна рада враховуючи факт, що в місцевому бюджеті відсутні кошти для сплати судового збору не планує вживати заходи претензійно-позовного характеру.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Такий висновок повністю відповідає позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Таким чином, обґрунтування, наведені прокурором в позові щодо представництва в суді, суд вважає достатніми для його звернення у суд, оскільки порушуються питання захисту інтересів держави, і інші державні органи не здійснили ефективний захист інтересів держави щодо захисту її майнових прав.

Щодо заяви представника відповідача-2 про застосування строку позовної давності та відмови у позові з цих підстав суд зазначає наступне.

В обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності представник відповідача-2 посилається на те, що наказ ГУ Держгеокадастру про виділення спірної земельної ділянки та договір її купівлі-продажу вчинено до червня 2020 року, а прокурор з позовом звернувся лише у грудні 2023 року та не надав доказів, що підтверджують дату, коли йому стало відомо про порушення вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом зтим,стороною відповідача2не наданосуду жодногодоказу проте,що позивачучи прокурорубуло відомопро отримання ОСОБА_1 земельної ділянкиз порушеннямвимог земельногозаконодавства у2020році.У тойже час,з долученихдо позовудокументів (витягів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна) вбачається, що прокурору стало відомо про отримання ОСОБА_1 двох земельних ділянок в порядку приватизації за відповідними наказами ГУ Держгеокадастру не раніше 05.09.2023, а Хорошівській селищній раді з листа Коростишівської окружної прокуратури від 06.09.2023.

Окрім того, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений карантин введеного з 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.

У той же час п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено, так як прокурором заявлено позовні вимоги 29.12.2023 року щодо земельної ділянки, яка вибула з власності держави у 2020 році.

Враховуючи викладене, доводи представника відповідача ОСОБА_2 про необхідність відмови у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставіст. 141 ЦПК України, враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені до відповідача ОСОБА_2 , з останнього підлягає стягненню на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2684 гривень.

Керуючись ч. 6 ст. 259, 265, 268, 273, 280, 281 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов керівника Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Хорошівської селищної ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь Хорошівської об`єднаної територіальної громади в особі Хорошівської селищної ради земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 1821183600:04:002:1009) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Житомирської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909950) сплачений судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Хорошівська селищна рада, місцезнаходження: смт.Хорошів вул.Героїв України 13, Житомирського району Житомирської області, ЄДРПОУ 04344587.

Відповідач 1: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 2: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст складено 05.12.2024.

Суддя Д.О. Бобер